Тема 10. Закони, закономірності і принципи навчання 25 страница

—безумовне забезпечення високих стандартів і якості освіти за рахунок реалізації комплексних освітніх програм, що ґрунтуються на кращих традиціях вітчизняної освіти, міжнародному досвіді, а також на використанні передових психолого-педагогіч-них, інформаційних, комунікаційних та інших технологій;

—організація освіти, на основі тісної та неперервної взаємодії освіти, науки й виробництва, використання переваг, створюваних такою організацією;

—конкретна адресність курсів і програм ДН залежно від соціальних і освітніх завдань та специфіки контингенту тих, хто навчається;

—послідовне формування сприятливої суспільної думки про дистанційну освіту й створення умов для соціально-психологічної комфортності користувачів СДО;

—забезпечення повноцінного оперативного (педагогічного) та відстроченого (освітнього й соціально-психологічного) зворотного зв´язку зі споживачами послуг СДО для визначення її дієвості в різноманітних регіонах та ефективності дистанційного навчання серед різноманітних категорій користувачів;

—переважна орієнтація державних замовлень для СДО на вітчизняних виробників технічних засобів з метою розширення зайнятості в економіці.

Система дистанційного навчання включає програми й курси різноманітних рівнів.

1. Початкова освіта. Програми й курси, розраховані на учнів 5—11 років: уроки читання, письма, арифметики, музики. Значна частина цих курсів має ігрову форму, найоптимальнішу для дитячого сприймання. Частина таких курсів може бути використана для певних груп дорослого населення.

2.Середня освіта. Курси відповідають типу й рівню середньої освіти. На цьому рівні активно застосовуються освітні ігри, які широко представлені в комп´ютерних мережах. Прикладом таких програм може бути дистанційна форма евристичного навчання.

3.Середня професійна освіта. Курси й програми для тих, хто закінчив загальноосвітню школу. Вони дають змогу отримати професію, але нижчого рівня кваліфікації, ніж курси для отримання ступеня.

4.Підготовчі курси. Курси, що готують до навчання для підвищення кваліфікації. Тут використовуються також різноманітні олімпіади, що вносять змагальний елемент у навчання.

5.Вища освіта. Програми для отримання ступенів бакалавра, спеціаліста й магістра. Велике значення має те, що особи, які мешкають в інших країнах, можуть одержувати освіту рідною мовою, що не є державною в країні їхнього проживання.

6.Післядипломна освіта. Науково-освітні програми для отримання ступенів кандидата й доктора наук.

7.Додаткова освіта. Скорочені програми для осіб, які вже мають вищу освіту, але в іншій сфері знань. Курси для отримання додаткових знань у галузі, пов´язаній з професійною діяльністю тих, хто навчається. Наприклад, курси підвищення кваліфікації, курси іноземної мови. Важливо, що фахівці, які працюють на міжнародному рівні, можуть отримувати освіту в тій країні, де вони працюють. Особливу вагу це має для фахівців з міжна­родного бізнесу.

8.Професійні курси. Націлені на отримання практичних навиків (курси машинопису, бухгалтерські курси). Ці курси є складовою навчання, при якому проводяться й практичні заняття, під час яких удосконалюються отримані навики. Сюди ж слід віднести й дистанційне тестування. Так, тест на знання російської мови як іноземної може складатися за допомогою комп´ютерних телекомунікацій з будь-якої країни світу.

9.Курси соціального спрямування. Це, наприклад, курси навчання населення правил поведінки у випадку стихійних лих, правил вуличного руху тощо. До цієї групи входять і курси ліквідації неграмотності, якщо вони спрямовані на певні групи населення, скажімо, етнічні меншості.

Система освіти, що розвивається дистанційно, відкрита для всіх бажаючих. Вона, з одного боку, дає змогу задовольнити освітні потреби учнів, а з іншого — є суспільно корисною в соціальному сенсі, забезпечуючи дозвілля учнів, підвищуючи їхній інтелектуальний і культурний рівень.

Система дистанційного навчання конкретного ВНЗ включає такі види забезпечення:

Методичне: методики, рекомендації з технології дистанційного навчання з урахуванням дидактичних і психологічних аспектів.

Програмне: мережеві системні програми, комп´ютерні навчальні програми, інструментальні середовища для створення навчальних програм. Для створення комп´ютерних навчальних програм можна використати програмні середовища, розміщені на різних серверах (WebCT).

Технічне: персональні ЕОМ для організації сервера, персональні й мережеві комп´ютери.

Інформаційне: конспекти лекцій, підручники та інші методичні матеріали на паперових і магнітних носіях, довідники, різноманітні бази даних методичного характеру та ін.

Організаційне: нормативні документи держави і організацій, визначальні структури організацій, що здійснюють дистанційне навчання.

До особливостей дистанційного навчання, як зазначалося вище, належить надання студентам можливості самим отримувати необхідні знання, користуючись розвиненими інформаційними ресурсами, що їх пропонують сучасні інформаційні технології. Інформаційними ресурсами дистанційного навчання є бази даних і знань, комп´ютерні, у тому числі мультимедійні, навчальні та контролювальні системи, відео- й аудіозаписи, електронні бібліотеки поряд з традиційними підручниками та методичними посібниками.

Дистанційне навчання інтегрує весь наявний арсенал засобів навчання й надає їм якісно нового рівня.

Крім того, передбачається велика кількість завдань, розрахованих на самостійне опрацювання з можливістю отримання щоденних консультацій.

У дистанційному навчальному процесі використовуються такі засоби навчання:

—друкування видань;

—електронні видання на гнучких магнітних, лазерних або жорстких дисках;

—комп´ютерні навчальні системи у звичайному й мультимедійному варіантах;

—аудіальні навчально-інформаційні матеріали;

—відеонавчальні матеріали;

—лабораторні дистанційні практикуми;

—тренажери;

—бази даних і знань з дистанційним доступом;

—електронні бібліотеки з дистанційним доступом;

—дидактичні матеріали на основі експертних навчальних систем;

—дидактичні матеріали на основі геоінформаційних систем;

—комп´ютерні мережі;

—телевізійні передачі.

Центральною ланкою СДО є засоби телекомунікації та їхня транспортна основа. Вони забезпечуються:

1) необхідними навчальними і навчально-методичними матеріалами;

2)зворотним зв´язком між викладачем та студентом;

3)обміном управлінською інформацією всередині системи ДН;

4)виходом у міжнародні інформаційні мережі, а також для підключення до СДО зарубіжних користувачів.

Умови ефективності дистанційного навчання

Для ефективного дистанційного функціонального навчання необхідно реалізувати такі дидактичні завдання:

1.Окреслити завдання й напрями процесу розробки дистанційної навчальної програми, підготовку навчальних матеріалів для їх дистанційної передачі.

2.Розподілити обов´язки так, як потребує система дистанційного навчання.

3.З´ясувати основні психологічні якості студентів, що навчатимуться дистанційно.

4.Визначити методику, прийнятну для системи дистанційного навчання, врахувавши освітню мету запропонованої програми, доступність для студента, дешевизну як для провайдера, так і для студента.

5.Обумовити вид зв´язку (електронний, телефонний, поштовий) зі студентами, що навчаються дистанційно.

6.Створити відповідну структуру для забезпечення зв´язку зі студентами.

7.Визначити, а в разі потреби й протестувати засоби й шляхи комунікації, що використовуватимуться всіма учасниками.

8.Скласти графік проведення всіх заходів, що моделюють процес навчання.

9.Розробити програми оцінювання й коментування всіх компонентів навчання і визначити, які з них можна включити у процес дистанційного навчання.

10.Підготувати проекти вдосконалення навчальних матеріалів і переконатися, що ці нововведення можна включити в систему дистанційного навчання.

11.Укласти плани ефективної підтримки студентів відповідно до чинних стандартів навчання.

12.Організувати процес неперервної перевірки відповідності та якості запропонованої дистанційної навчальної програми.

Установа, що надає дистанційну освіту, має вжити таких заходів:

1. Обрахувати кошториси прибутків і витрат (включаючи ті, що пов´язані з передбачуваною кількістю студентів) дистанційної навчальної системи.

2. Розробити фінансові плани дистанційних навчальних програм, що враховують реальний контингент студентів. Різниця між запланованим та реальним фінансовими кошторисами не має впливати на академічні стандарти, а витрати студентів не мають залежати від кількості зареєстрованих студентів.

3. Обґрунтувати фінансові розрахунки, що показували б розподіл видатків і прибутків під час підготовки й реалізації програм, а також розподіл грошей між установами, що надають дистанційне навчання, місцевим агентом, викладачем і студентом.

4. Передбачити процедури розв´язання незапланованих проблем, що можуть виникнути.

Важливою умовою дистанційного навчання є дотримання академічних стандартів якості при розробці програм. Процес створення програми чи будь-якого її модуля повинен включати в себе:

1. Повне дотримання академічних стандартів.

2. Визначення мінімальних академічних потреб програми, опис цих потреб таким чином, щоб вони були зрозумілими потенційним студентам.

3. Розгляд стратегій підсумкового тестування, включаючи визначення того, як воно впливає на результати навчання у рамках програми чи модуля.

4. Опис відношень між стратегіями навчання, поставленими завданнями і очікуваними результатами.

5. Упровадження процесу контролю за якістю основних компонентів складеної програми.

Освітньому закладу, що пропонує дистанційну форму навчання, потрібно:

1. Зважати на навички, знання і досвід студента та умови, в яких він навчатиметься, використовуючи дистанційну навчальну систему.

2. Визначити основу для вибору засобів навчання.

3. Детально розглянути та визначити навчальні матеріали й інші засоби навчання, які будуть запропоновані студенту через установу, що надає послуги з дистанційного навчання.

4. Ознайомитися зі структурою навчальних матеріалів і переконатися, що вона забезпечує досягнення необхідних результатів.

5. Розглянути, якою мірою навчальні матеріали наповнені інтерактивним потенціалом і сприяють засвоєнню студентами певного багажу знань.

6. Детально скласти розклад занять з конкретної навчальної програми, використовуючи систему планування дистанційного навчання.

7. Укласти програму дій для установи, що надає дистанційне навчання.

Установа, що надає дистанційне навчання, повинна мати:

1.Технології керівництва й рецензування, що підходять для даної навчальної системи й навчальної програми.

2.Основну мету періодичних перевірок навчальних програм як дистанційного, так і традиційного типу.

3.Методику, за допомогою якої навчальні матеріали перевіряються на предмет їх ефективності, доступності й гнучкості.

4.Процедуру з обробки даних про успіхи студентів і засвоєння програм дистанційного навчання, аналізу цих даних.

Крім того, установа має вирішити, що інформація необхідна як потенційним, так і наявним студентам. Цей процес включає в себе щонайменше:

1. Документ про права та обов´язки установи і студентів

2.Чіткий опис сертифіката, що видається по закінченні курсу.

3.Характеристику дистанційної навчальної системи.

4.Розклад усіх видів діяльності, включаючи терміни складання завдань та наслідки за невиконання цих термінів.

5.Інформацію:

—про визнання диплома;

—правила і критерії прийому;

—зміст і тематику навчальної програми та її окремих модулів;

—очікувані результати;

—вимоги й засоби оцінювання та процедури обробки результатів;

—засоби спілкування зі всіма сторонами, що беруть участь у цьому процесі;

—вартість навчання і навчальних матеріалів, терміни оплати, форми оплати та її підтвердження;

—терміни виконання навчальної програми;

—роль академічних і адміністративних співробітників як у центрі, так і на місцях;

—можливі контакти з установою та співробітниками;

—підтримку навчання, яку студент дістає індивідуально й на базі місцевої освітньої групи;

—наявність мереж і комунікацій, через які студент може шукати підтримку на відстані;

—механізми оцінювання й надання рекомендацій студентам;

—доступ до освітніх ресурсів у місцевих організаціях і навчальних установах, крім ресурсів, що надаються установою-про-вайдером через бібліотеки, консультативні служби та ін.;

—процес стеження за надійністю оцінювання;

—процедури, пов´язані з виявленням фактів списування, обману й плагіату;

—завдання установи щодо забезпечення розвитку студента і його автономного навчання;

—юридичний формальний статус і права студентів в установі;

—процедуру подачі протестів і скарг, зокрема опису подачі скарг безпосередньо в установу-провайдер;

—процеси забезпечення надійності оцінок і коментарів.

Щодо системи оцінювання знань студентів установа-провай-дер має зважати на такі чинники:

1. Логічне пояснення порядку включення стратегій оцінювання у навчальну програму.

2. Рівень завдань мусить відповідати особливостям студентів, їхньому рівню знань і успіхам.

3. Можливість продемонструвати доступні процеси для перевірки самостійної роботи студентів.

4. Засоби координації та визначення всіх стандартів оцінювання.

5. Рівень надійності будь-яких систем оцінювання в рамках дистанційного курсу.

6. Правила, інструкції та документація з кожного етапу

іспитів.

7. Вимоги до повідомлення результатів оцінювання.

8. Можливість використання усних іспитів для розв´язання спірних питань.

9. Присутність сторонніх спостерігачів під час іспиту.

Як приклад структури, що проводить дистанційне навчання в Росії, можна розглянути досвід Московського університету економіки, статистики та інформатики (МЕСІ). Інститут дистанційної освіти МЕСІ (ІДО МЕСІ) створено у травні 1996 р. як об´єднувальний ключовий компонент системи дистанційної освіти, що складається, своєю чергою, з низки підсистем і елементів.

Дидактична підсистема містить два блоки: навчально-методичний та засобів інформаційних технологій і дидактичної взаємодії. До навчально-методичного блоку входять викладачі, які поділяються на розробників навчального матеріалу, методистів і тьюторів. Усі вони становлять "віртуальний" мобільний штат. Основне навчальне навантаження безпосередньо виконують тьютори, котрі працюють у регіонах. їх підготовка й сертифікація проводиться в ІДО.

Засоби навчання включають: навчально-практичні посібники (НПП), навчальні матеріали в електронному, гіпертекстовому й лінійному виглядах, відео- та аудіоматеріали, комп´ютерні навчальні системи у звичайному й мультимедійному варіантах. При проведенні навчального процесу НПП, виконані в паперовому варіанті, становлять базу при "кейсовому" варіанті організації навчального процесу. Раціональна структура НПП з дисципліни (курсу) включає в себе, в ідеальному випадку, 15 структурних одиниць, взятих за основу конструктивної схеми НПП.

Блок інформаційних технологій дидактичної взаємодії та доставки навчальних матеріалів охоплює традиційну пошту, елек тронну пошту, телефон, факс, аудіоконференції, відеоконференції, що використовуються в певних пропорціях у навчальному процесі.

Маркетингова підсистема виконує традиційні функції підсистеми маркетингу підприємства. Необхідність маркетингової підсистеми в освітній установі зумовлена тим, що відкриті університети підійшли до "точки маркетингу" — ситуації, коли нарощуваний обсяг пропозицій освітніх послуг урівноважив те, що домінувало раніше, збільшив попит і почав переважати його. Важливим структурним елементом підсистеми є видавнича діяльність.

Ключовою постаттю в системі дистанційного навчання є тьютор, що відповідає за проведення занять зі студентами. Аналізуючи досвід зарубіжних університетів, можна помітити, що в більшості випадків розробник курсу і тьютор — одна й та сама особа.

Багато досвідчених викладачів віддають перевагу при проведенні занять зі студентами денної форми навчання використанню технології дистанційного навчання.

Викладачі й координатори повинні знати:

—призначення, особливості влаштування й функціонування телекомунікаційної мережі;

—умови зберігання й передачі інформації в мережі;

—основні інформаційні ресурси та особливості роботи з ними;

—особливості організації та проведення телекомунікаційних проектів, тематичних телеконференцій;

—методичні основи організації роботи викладачів і студентів у мережі;

—основні правила поведінки користувачів мережі, основи телекомунікаційного етикету.

Викладачі й координатори повинні вміти:

—працювати з електронною поштою, телеконференціями, мережевими інформаційними службами;

—відбирати й обробляти інформацію, отриману з мережі;

—проводити пошук інформації в мережі;

—готувати інформацію до передачі по мережі з використанням текстового, графічного редактора і необхідної обслуги (архіваторів, кодувальників);

— організувати, розробити та провести мережевий проект,

тематичну телеконференцію.

Учасникам системи дистанційної освіти важливо також дотримуватися правил мережевого етикету. Етикет — це правила хорошого тону в тій або тій соціальній групі. В Інтернеті вже склалися певні правила спілкування. Тому викладачі й студенти повинні їх дотримуватись. Ці правила мають різноманітні форми. Нижче наводимо один з варіантів мережевого етикету.

Правило 1. Пам´ятайте, що ви спілкуєтеся з людиною. Не робіть іншим те, чого не хочете отримати від них самі. Поставте себе на місце людини, з якою розмовляєте. Відстоюйте свою думку, але не ображайте тих, хто навколо вас.

Коли використовуєте телекомунікації, то маєте справу з екраном комп´ютера. Ви не можете жестикулювати, змінювати тон, і ваша особа не має жодного значення. Слова, тільки слова — це все, що бачить ваш співрозмовник.

Коли ведемо розмову електронною поштою або в конференції, можна дуже легко помилитися в тлумаченні слів співрозмовника і, на жаль, забути про те, що адресат — теж людина зі своїми почуттями і звичками. Отже, не забуваймо про головний принцип мережевого етикету: всюди в мережі знаходяться реальні люди.

І ще одна причина, яка зобов´язує бути чемним у мережі. Коли ви встановлюєте зв´язок в кіберпросторі, пам´ятайте, що ваші слова фіксуються. Можливо вони збережуться там, куди ви вже не зможете дістатися. Проте є шанс, що вони ще повернуться і зашкодять вам, а у вас не буде жодної можливості вплинути на цей процес.

Правило 2. Дотримуйтесь тих самих стандартів поведінки, що й у реальному житті. У повсякденності більшість з нас свідомо підкоряється законам, інколи через обмеження, інколи через побоювання бути викритими. У віртуальному просторі такі шанси порівняно невеликі. Люди нерідко забувають про те, що "за екраном" перебуває жива людина. Більше того, вважають, що в мережі правила поведінки не такі самі, як у звичайному житті. Цю оману можна виправдати, але все одно це омана. Стандарти поведінки можуть дещо різнитися в різних точках віртуального простору. Однак у цілому вони не більш поблажливі, ніж у реальному житті.

Тож дотримуйтеся етики спілкування. Не вірте тому, хто каже: "Уся етика тут полягає в тім, що ви самі для себе встановите". Якщо ви зустрічаєтесь з проблемою етичного характеру в кіберпросторі, уявіть, що ви в реальному житті. Тоді ви швидко знайдете розв´язання. Ще один аспект мережевого етикету: якщо ви використовуєте умовно-безкоштовне програмне забезпечення, заплатіть за нього. Ваші гроші сприятимуть створенню нових shareware-продуктів. Якщо хтось порушує закон у віртуальному просторі, він, звичайно, порушує й мережевий етикет.

Правило 3. Пам´ятайте, що ви знаходитесь у кіберпросторі. Те, що без вагань приймається в одному місці, можуть вважати за грубощі в іншому. Наприклад, якщо в конференціях обговорюються телевізійні програми, різні чутки й плітки — це цілком нормальне явище. Але якщо ви втрутитесь з цих питань в журналістську дискусію, популярності це вам не додасть.

Опинившись у новій ділянці віртуального простору, спочатку озирніться. Не пошкодуйте часу на вивчення оточення, "послухайте", як і про що говорять люди. Після цього приєднуйтесь до розмови.

Правило 4. Поважайте час і можливості інших. Коли надсилаєте електронну пошту або відправляєте повідомлення до конференції, ви фактично претендуєте на чийсь час. І тоді ви відповідаєте за те, щоб адресат не витратив цей час даремно. Поняття "можливості" дуже широке. До можливостей треба віднести й таку характеристику, як пропускна спроможність каналу, через який відбувається зв´язок. Для кожної ділянки цього каналу є обмеження щодо обсягу даних, які можуть бути передані через нього. Це стосується сучасних оптичних ліній. Слово "можливості" доречно використати, кажучи також про фізичний обсяг носіїв інформації на відокремленому комп´ютері. І якщо випадково ви відправили до тієї ж самої конференції п´ять однакових повідомлень, ви витратили і час передплатників цієї конференції, і можливості системи, тому що займали лінію передачі й місце на диску.

Правило 5. Зберігайте особистісність. Використовуйте переваги анонімності. У мережі (наприклад, у конференціях) ви можете зустрітися з тими, кого ніколи не зустріли б у реальному житті, і ніхто не засудить вас за колір шкіри, очей, волосся, за вашу вагу, вік або манеру одягатися. Однак вас будуть оцінювати з погляду того, як ви пишете. Для тих, хто перебуває в мережі, це має неабияке значення. Таким чином, правила граматики відіграють важливу роль.

Несіть відповідальність за те, що кажете. Осмислюйте зміст вашого листа. Коли ви хочете сказати щось на зразок "мені здається..." або "я чув, що...", спитайте себе: "а чи не перевірити ще раз достовірність фактів?". Неточна інформація здатна викликати цілий шквал емоцій у мережі. І якщо це повторюється другий і третій раз, може статися, як у грі "зіпсований телефон": ваші слова будуть спотворені до невпізнанності. Крім того, переконайтесь, що Ваші послання зрозумілі й логічно витримані. Можна вигадати параграф тексту, що матиме бездоганний вигляд з погляду граматики, але буде цілком безглуздим. Це часто трапляється, якщо ви хочете переконати когось у вашій правоті, використовуючи безліч складних і довгих слів, вам не дуже знайомих.

Не ображайте користувачів. Будьте терплячі й чемні. Не вживайте ненормативну лексику, не йдіть на конфлікт заради самого конфлікту.

Правило 6. Допомагайте іншим там, де ви це можете зробити. Чому у віртуальному просторі слід ставити запитання ефективно? Тому, що ваші запитання читають багато людей, які знають на них відповідь. І навіть якщо кваліфіковано дадуть відповідь тільки декілька осіб, загальний обсяг знань у мережі збільшиться. Інтернет сам по собі з´явився через прагнення вчених до обміну досвідом. Поступово в цей захоплюючий процес втягнулися інші.

Дуже важливо обмінюватися відповідями на ваші запитання з іншими користувачами. Якщо ви передбачаєте, що отримаєте багато відповідей на своє запитання, або надсилаєте його до конференції, яку рідко відвідуєте, відповідайте на репліки електронною поштою, а не на адресу конференції. Коли ви отримали всі репліки, складіть їх і відправте одним повідомленням до конференції.

Якщо ви самі експерт, то можете зробити більше. Багато людей вільно відправляють цілі бібліографії, від списків ресурсів із законодавства до переліків популярних книг. Якщо ви лідируєте в групі, де немає списку відповідей на запитання, що часто ставляться, спробуйте самі його написати. Якщо ви виявили або самі створили документ, що, на вашу думку, може зацікавити інших, відправте його до конференції. Обмін досвідом — захоплююче заняття. Це вже давня й славетна традиція мережі.

Правило 7. Не втручайтеся у конфлікти й не допускайте їх. Причиною конфліктів нерідко стають флейми. Флейми (flames) — це емоційні зауваження, висловлені без урахування думки інших учас ників розмови. Будучи повідомленнями, вони викликають реакцію користувачів: "Ну, скажи, що ти насправді думаєш про це?"

Чи забороняє мережевий етикет флейми? Не зовсім. Флейми — теж стара традиція мережі. Вони можуть приносити задоволення як авторам, так і читачам.

Але мережевий етикет проти флеймів, що переростають у "війни" — серії злісних послань, якими обмінюються, як правило, два або три учасники дискусії. Такі "війни" можуть буквально захопити конференцію і зруйнувати дружню атмосферу. Це несправедливо стосовно інших учасників конференції. І дуже швидко люди, які не беруть участі у дискусії, стомлюються від конфліктів. Фактично відбувається неприпустима монополізація ресурсів.

Правило 8. Поважайте право на приватне листування.

Правило 9. Не зловживайте своїми можливостями. Хто у віртуальному просторі почуває себе професіоналом? Це системні адміністратори, аси в кожній мережевій грі, експерти в кожному офісі. Маючи ширші знання або повноваження, ці люди автоматично отримують перевагу. Утім, це зовсім не означає, що вони можуть нею користуватися. Наприклад, системні адміністратори не повинні читати приватні поштові повідомлення.

Правило 10. Навчіться вибачати іншим їхні помилки. Коли хтось припускається помилки (це може бути помилка в слові, необережний флейм, безглузде запитання або невиправдано довга відповідь), виявляйте до цього поблажливість. Якщо у вас гарні манери, це ще не значить, що ви маєте ліцензію на викладання цих манер усім іншим. Якщо ж ви вирішили звернути увагу користувача на його помилку, зробіть це коректно й краще не в конференції, а у приватному листі. Дайте людям можливість повагатися. І не будьте бундючним та гордовитим.

Тема 17. Система організації науково-дослідної роботи студентів

Наукова робота студентів — важливий чинник ефективності професійної підготовки фахівців з вищою освітою

Зміст вищої освіти, як зазначено в Законі України "Про вищу освіту", обумовлений цілями та потребами суспільства, системою знань, умінь і навичок, професійних, світоглядних і громадянських якостей, що мають бути сформовані в процесі навчання з урахуванням перспектив розвитку суспільства, науки, техніки, технологій, культури та мистецтва. Такий підхід до змісту вищої освіти пояснюється передусім тим, що у XXI ст. людство переходить від індустріальних до науково-інформаційних технологій. Цей перехід має базуватися на інтелектуальному потенціалі як окремої людини, так і всього суспільства. Людина стає центром усіх сфер життєдіяльності суспільства. Тому важливо, як наголошує академік В.Г. Кремень, "забезпечити високу функціональність людини в умовах, коли зміна ідей, знань і технологій відбувається набагато швидше, ніж зміна покоління людей. Також потрібно віднайти раціональні схеми співвідношення між лавиноподібним розвитком знань, високих технологій і людською здатністю їх творчо засвоїти".

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 55; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!