Тема 10. Закони, закономірності і принципи навчання 22 страница

— вимогливо ставитися до усвідомлення понять, суджень, правил та ін.;

—чітко з´ясовувати основні положення, тези, твердження, встановлювати взаємозв´язок між ними;

—розуміти цінність і цілеспрямованість прикладів, пояснень, ілюстрацій;

—вміти відшукати у власному досвіді і в життєвій практиці нові й додаткові приклади до тих положень, що подані в книзі;

—вміти відокремлювати головне від другорядного, що є лише ілюстрацією до головного;

—вміти критично розібратися у змісті книги, дати правильну оцінку положенням роботи.

Це ті важливі уміння, якими повинен оволодіти студент у процесі самостійної роботи над книгою.

3. Часткове читання. Застосовується у тих випадках, коли в книзі необхідно опрацювати лише окремі розділи, питання та ін. Часткове читання застосовується у роботі з енциклопедіями, словниками, довідниками. При використанні літератури для часткового опрацювання слід дотримуватися таких рекомендацій:

—визначити коло довідників, якими найчастіше користуватимемося;

—довідкову літературу розміщувати близько до свого робочого місця, щоб вона завжди була під рукою;

—виробити зручну для себе систему записів, щоб поступово накопичувати рукописні довідники з різних питань;

—звертати увагу на науковість обґрунтування певних питань, користуватися найновішими довідниками.

4. Синтетичне читання є конкретним і раціональним використанням всіх означених вище видів читання книги.

Потреба опрацьовувати великі масиви друкованих джерел інформації спонукає до пошуків більш ефективних методів читання. В останні роки поширюється так зване швидкісне читання. Цей метод привертає увагу людей розумової праці тим, що коли при звичному читанні фіксується від 150 до 400 слів за хвилину, то при швидкісному — від 900 до 2000—2500 слів.

Для оволодіння методом швидкісного читання необхідно дотримуватися таких рекомендацій:

1. Не допускайте регресій. Регресіями називаються зворотні рухи очей для повторного читання слова, фрази, речення. Текст будь-якої складності читається один раз. Лише після закінчення читання і початкового осмислення змісту прочитаного можна повернутися до повторного читання.

2. Дотримуйтесь алгоритму читання. Сформуйте свій алгоритм читання і постійно пам´ятайте зміст і лексичне значення його компонентів. Основою для вироблення власного алгоритму читання може бути така схема:

—автор, назва книги, статті;

—джерело і його вихідні дані;

—структура книги, статті;

—основний зміст;

—особливості й побудова фактографічного матеріалу;

—проблеми, які здаються для вас суперечливими;

—новизна опрацьованого матеріалу, його місце і значення у подальшому розумінні наукових проблем, можливість використання у практичній діяльності.

Подібний алгоритм дає змогу упорядкувати процес оволодіння змістом прочитаного. При цьому нова інформація ніби вкладається в завчасно підготовлені блоки, фіксується там і набуває певної системи.

3.Читайте без артикуляції. Читання без артикуляції гальмує звичку промовляти текст і сприяє посиленню наочно-образного компонента мислення.

4.Забезпечуйте рух очей по центру сторінки зверху вниз. Це найбільш економний і ефективний спосіб. Він сприяє розвитку периферійного зору. На початковому етапі олівцем проведіть вертикальну лінію посередині сторінки. Це буде своєрідний орієнтир для очей.

5.Будьте уважними. Намагайтеся зосереджувати увагу на процесі читання.

6.Намагайтесь зрозуміти прочитане у процесі читання. Це ключ до проникнення у зміст і сутність прочитаного, шлях до його запам´ятання.

7. Постійно повторюйте прочитане зразу ж після завершення читання. У процесі читання запам´ятовуйте не слова чи окремі фрази, а думки, ідеї. Адже тільки осмислене запам´ятовування раціональне і продуктивне. Не перевантажуйте пам´ять. Якщо ви не згадали забуте протягом 3—4 хвилин — ще раз зверніться до тексту.

8.Використовуйте різні способи читання. Це залежить від мети опрацювання друкованого джерела інформації.

Будьте гнучким читачем. Залежно від потреби переходьте від звичайного читання до швидкісного і навпаки.

10. Постійно вдосконалюйте свої вміння в читанні. Успіхи у швидкісному читанні з´являться лише за умов систематичних занять, формування навичок у цьому виді діяльності.

Хоч швидкісне читання й має високу ефективність, не варто вбачати в ньому панацею, яка дасть змогу оволодіти значними обсягами знань. Захоплення лише швидкісним читанням нерідко призводить до поверхового опрацювання наукової літератури і поверховості мислення.

Для студентів важливо оволодіти всіма видами читання і використовувати їх в оптимально ефективному зв´язку. Та до якого способу читання ми б не вдавалися, людська пам´ять не може зберігати всього прочитаного протягом тривалого часу. Тому в процесі самостійного навчання надзвичайно важливо вміти робити записи прочитаного, вивченого, систематизувати матеріал для раціонального використання його у подальшій науковій і практичній роботі.

При опрацюванні книг застосовуються такі види записів: складання плану; виписування цитат; записи висновків, складання тез; складання конспекту; складання анотацій; написання реферату; рецензування; систематизація зведених оглядів; підготовка зведеного конспекту; складання схем, таблиць; запис власних думок, що виникли під враженням прочитаного; записи окремих слів із занотуванням їх значення, прислів´їв, приказок, крилатих слів та ін.

Зупинимося на особливостях окремих видів записів, що мають важливе значення у самостійній навчальній роботі студентів.

План — це така форма запису, коли читач виділяє окремі логічно завершені частини статті чи книги, даючи їм своєрідні заголовки. Це допомагає глибше усвідомити зміст прочитаного, встановити логічний зв´язок між його частинами. План може бути простим і складним залежно від змісту прочитаного матеріалу та визначеної мети.

Цитатна (лат. cito — приводжу, проголошую) — дослівний уривок з тексту твору або чиїсь слова, що наводяться письмово чи усно для підтвердження міркування. При виписуванні цитат треба дотримуватися таких правил:

—не робити цитування без ретельного ознайомлення з найближчим до уривка текстом;

—цитувати основні, закінчені й оригінальні думки;

—цитату брати в лапки, якщо вона починається із середини речення, то після лапок ставлять три крапки і цитату починають з маленької букви;

—після кожної цитати вказувати джерело, з якого вона взята; бажано зазначати назву конкретної роботи, а також том чи книгу, де ця робота вміщена; місце видання, видавництво, рік, сторінки;

—при цитуванні слід точно відтворювати курсиви, підкреслення, розрядки та виписувати цитати в окремі зошити з помітками проблем, яких стосується цитата; зручно також кожну цитату записувати на окремих аркушах паперу (рекомендований розмір — 105 х 146 мм), зазначаючи у правому верхньому куті проблему, якої вона стосується; на звороті або в кінці можна записати свої думки з приводу виписаної цитати;

—зберігати аркуші з цитатами у певній системі.

Дотримання цих правил дасть змогу протягом певного часу зібрати значний матеріал і неодноразово використовувати його у навчальній та науковій роботі. У такий же спосіб можна систематизувати й інші виписки, матеріали.

Наведемо приклади записів цитат.

Моральне виховання. Кохання

По шляху Чумацькому у росах

Буде вічність мчати на коні,

Я ж губами у розкішних косах

Позбираю зоряні вогні.

Де світи стикаються у шалі

І сміється злісно маніяк,

Я свої повідаю печалі

Тій, що жду і не діждусь ніяк.

Див.: Сом М. 3 матір´ю на самоті. — К.: Молодь, 1990. — С 110.

Майстерність виховання колективу

"Там, де вірять у могутню силу виховання, в школі панує воля батьківської мудрості. Не свавілля бажань, яке може призвести до хаосу, а саме воля — строга, безумовна і разом з тим мудра".

Сухомлинський В.О. Методика виховання колективу. — К.: Рад. пік., 1971. —С 182.

Записи висновків, складання тез. У багатьох випадках при опрацюванні літератури є потреба зробити записи основних думок автора з певної проблеми. При цьому читач у зошиті для записів вказує прізвище та ініціали автора, назву книги, місце і рік видання. Тут же в певній послідовності записуються судження про ті вузлові проблеми чи питання, що розглядаються у творі. На полях можна робити свої помітки. Такий підхід дає змогу продумати прочитане, усвідомити в загальних рисах його суть і зберегти матеріал (основу) для відтворення у пам´яті головних проблем книги у майбутньому.

Поглибленим видом попередньої роботи є складання тез. Теза (гр. thesis — положення, твердження) — коротко сформульоване основне положення доповіді, лекції, повідомлення тощо. Записи прочитаної книги, статті (залежно від її змісту і спрямування) можна робити у вигляді коротких тез. Це не що інше, як виписування своїми словами основних тверджень автора і розміщення їх у певній логічній послідовності. Кожна теза має бути сформульована чітко, стисло і передавати основну думку автора. Приклади і докази при цьому не записують. На полях читач може робити свої помітки, записувати власні думки, викликані розмірковуваннями над опрацьованим матеріалом. Робота з книгою в такий спосіб допомагає синтезувати основні думки і положення, сприяє розвитку логічного мислення.

Складання конспекту. Конспект (лат. conspectus — огляд) — огляд, короткий, послідовний, стислий письмовий виклад основного змісту книги, статті, лекції, записаний у розповідній формі. У конспекті можна записувати тези, виписки, цитати, цифрові матеріали, таблиці, графіки, окремі рисунки. Виклад конспективного запису має бути послідовним, логічно зв´язаним. Для

підтвердження окремих положень необхідно записувати найбільш яскраві приклади. До складання конспектів книг, статей ставляться такі вимоги:

—записи треба вести в окремому зошиті. Найкраще використовувати для цього шкільний зошит, що містить 12 аркушів. Це дає змогу в майбутньому більш зручно користуватися раніше зробленими записами, розміщувати і синтезувати їх за тематичним принципом. З лівого боку сторінки відводиться широке поле (4— 5 см). На ньому зручно робити помітки, доповнення, складати плани законспектованого матеріалу, висловлювати власні думки;

—на початку конспекту необхідно записати прізвище та ініціали автора, повну назву роботи з підзаголовками, місце і рік видання, кількість сторінок (при опрацюванні великих за обсягом джерел доцільно відводити окрему сторінку). Важливо записати дату написання твору, обставини його написання, якщо такі є. Ці дані можна взяти з передмови чи приміток;

—писати необхідно розбірливим почерком і обов´язково чорнилом. При цьому слід пам´ятати, що конспект ви готуєте не для одноразового використання. Він може стати у пригоді протягом навчання і в подальшій самостійній професійній діяльності;

—цитати і особливо важливі думки (положення, визначення, правила та ін.) необхідно виділяти у тексті;

—доцільно виробити свої умовні знаки, щоб виділяти у конспекті потрібні місця.

Розпочинаючи складання конспекту наукової праці, варто попередньо прочитати матеріали про роботу, в яких дано її аналіз, оцінку. Це допоможе звернути увагу на головні питання і проблеми, які знайшли висвітлення в роботі. Важливо спочатку перечитати всю працю без записів, щоб мати уявлення про її структуру і загальний зміст, і лише після цього конспектувати. Необхідно вчитуватися в текст, до кінця усвідомлювати суть викладених думок. Записи варто робити своїми словами. Ефект дає фіксація результатів аналізу й синтезу прочитаного, а не дослівний запис незрозумілого чи, в гіршому разі, перефразованих окремих речень, часто не зв´язаних між собою.

У конспекті треба чітко записувати заголовки і підзаголовки, що є в роботі, виділяючи їх підкресленням, іншим чорнилом. Сторінки конспекту необхідно нумерувати. Якщо в одному зошиті вміщені конспекти багатьох праць, то в кінці варто подати перелік законспектованих робіт, вказати сторінки. Це допомагає швидко відшукати потрібний матеріал.

Складання анотацій. Анотація (лат. annotatio — зауваження, примітка) — коротка узагальнювальна характеристика книги (чи її частини), статті, рукопису. Для проведення цієї роботи необхідно уважно перечитати книгу, з´ясувати кому вона адресована, з якою метою може бути використана. Написання анотацій — відповідальне завдання і потребує глибоких знань з відповідної галузі. Праця має бути оцінена з погляду її науковості, логічної послідовності, актуальності питань чи проблем.

Рецензія (лат. recensio — огляд, обстеження) — критична оцінка художнього, наукового твору, вистави, кінофільму, відгук про них. У рецензії мають бути висловлені такі судження про прочитане в цілому і його найважливіші деталі, які підкріплені науково обґрунтованими доказами, фактами, поясненнями. Рецензії у переважній більшості мають характер висновків, узагальнень, оцінки прочитаного. Можна давати оцінку книги чи статті в цілому або окремих її розділів, частин, роблячи в кінці узагальнення.

Складання зведеного конспекту становить систему записів, які включають фіксування планів, виписування цитат, окремих тез, висновків, детальне конспектування розділів тощо.

Виписування незрозумілих слів з поясненням і тлумаченням їх значення, прислів´їв, приказок, афоризмів, крилатих слів також є корисним у діяльності студента. Такі записи потрібно робити на окремих аркушах паперу (і певним чином систематизувати) або в спеціальному зошиті, дотримуючись також відповідної системи. Наведемо приклад такої роботи за картковою системою.

Трудове виховання — Етнопедагогіка

11. Гуляй та працю знай.

12.3 праці радість, з безділля смуток.

13.Коли праця вийде дверима, то біда вікном лізе в хату.

14.Люби труд змалу, слухатимеш весь вік похвалу.

Прислів´я та приказки. — К.: Народна думка, 1989.

Консолідація (лат. konsolidatio — зміцнення, об´єднання) — зміцнення, згуртування, об´єднання.

Консенсус (лат. consensus — згода) — згода щодо спірного питання, якої досягають у результаті дискусії та компромісів.

Легітимація (лат. legitimus — законний) — визначення або підтвердження законності якогось права чи повноваження.

Зручно записувати пояснення незрозумілих слів на невеликих картках однакового розміру, розміщуючи їх у спеціальному ящику за алфавітом. Якщо вести таку роботу систематично і тривалий час, це позитивно впливає на поліпшення культури мови, збагачення лексичного запасу.

Підготовка до лабораторних, практичних, семінарських занять

Важливе місце у навчальній роботі ВНЗ займають лабораторні, практичні заняття, семінари. Кожен з цих видів виконує свої завдання. Але головне, що їх об´єднує, — забезпечення умов для самостійної роботи студента, оволодіння раціональними й ефективними методами пізнання.

Види СРС можуть бути найрізноманітнішими: підготовка до аудиторних занять (лекцій, лабораторних, практичних, семінарів), заліків, іспитів, до атестації в умовах дії модульно-рейтингової форми організації і контролю занять, виконання рефератів, курсових, кваліфікаційних, дипломних робіт і проектів.

Час, що затрачається на СРС, становить 75—80 % у загальній структурі навчального часу (з урахуванням самостійної діяльності під час аудиторних занять).

Для того щоб самостійна робота була ефективною, студент має глибоко усвідомити її необхідність, мету і подальшу корисність для себе. Обов´язковими умовами успішного виконання СРС є точне і конкретне визначення завдання, його вмотивованість, наявність і знання студентом методики виконання, строки, форми і види контролю, надання консультативної допомоги викладачем.

Матеріали для самостійної роботи, його обсяги добираються викладачем, він же визначає графіки, строки виконання, форми контролю. Розробляє систему завдань, теми рефератів, курсових, кваліфікаційних, дипломних робіт, методичні рекомендації та інструкції, списки обов´язкової і додаткової літератури.

Для того щоб завдання для самостійної роботи могли бути виконаними, треба, щоб вони відповідали умовам, а саме: були доступними і зрозумілими для студента, містили елементи новизни, давали можливість коригувати і контролювати їх виконання.

У практиці роботи вищої школи, як уже зазначалося, виділяють три дидактичних типи семінарів: просемінари, семінари і спецсемінари. Семінарські заняття потребують від студентів ретельної підготовки. Готуючись, студент повинен ознайомитися з планом семінарського заняття, рекомендованою літературою. Спочатку слід ознайомитися з матеріалом за темою семінару, що вміщений у навчальних посібниках. Це дасть змогу скласти загальне уявлення про тему, яка виноситься на семінарське заняття. Якщо з цієї теми була прочитана лекція, то корисно також ретельно опрацювати її конспект. Лише після цього розпочинається самостійна робота над вивченням першоджерел.

Окрему ланку в процесі підготовки до семінарського заняття становить безпосередня підготовка виступу з того чи того питання. Варто привчати себе виступати не за готовим текстом, зачитуючи його, а своїми словами, користуючись лише коротким планом. Підготовка до виступу і полягає в тому, щоб до кожного питання скласти на окремій картці чи аркуші короткий план з помітками потрібних цифр, записами цитат, конкретних фактів. Такий підхід дасть змогу виробити вміння виявляти самостійність під час виступів на семінарі. Якщо студент поставлений перед необхідністю самостійно розв´язувати завдання, то це значно активізує потенції його психічної діяльності, сприяє розвиткові та становленню позитивних якостей.

Для успішного виконання лабораторних і практичних робіт треба добре знати теоретичний матеріал, володіти методикою застосування знань на практиці, вміти користуватися необхідним обладнанням, устаткуванням, матеріалами, реактивами, технікою для проведення вимірів, обчислень. Безперечно, що успіх можливий лише при копіткій підготовчій роботі студента.

Підготовка до контрольних заходів

У вищій школі в кінці кожного семестру проводяться курсові екзамени і заліки відповідно до "Положення про курсові екзамени і заліки у вищих навчальних закладах України". У цьому документі, зокрема, сказано, що курсові екзамени з усієї дисципліни або її частини передбачають мету оцінити роботу студента за курс (семестр), одержані теоретичні знання, їх міцність, розвиток творчого мислення, оволодіння навичками самостійної роботи, вміння синтезувати набуті знання і застосовувати їх при розв´язанні практичних завдань.

Заліки, як правило, є формою перевірки успішного виконання студентами лабораторних і розрахунково-графічних робіт, курсових проектів (робіт), засвоєння навчального матеріалу на практичних і семінарських заняттях, а також способом перевірки проходження навчальної і виробничої практики та виконання у процесі цих практик усіх навчальних доручень відповідно до програми. В окремих випадках заліки можуть бути встановлені як з дисципліни в цілому, так і з окремих її частин.

Екзамени і заліки є підсумком самостійної роботи студента протягом семестру або навчального року. Щоб успішно скласти екзамени і заліки, необхідно систематично і наполегливо працювати над засвоєнням матеріалу з кожної навчальної дисципліни протягом усього семестру. Послаблена, епізодична робота над програмовим матеріалом, надія на те, що все можна буде вивчити протягом 2—3 днів перед контролем, не дає очікуваних результатів. Тому студент, який прагне пройти контроль успішно, повинен з першого дня занять систематично і ретельно виконувати всі завдання. Це і буде головний напрям підготовки до контрольних заходів, а відтак і запорука одержання високої оцінки. Разом з тим, необхідно виявляти значні зусилля та наполегливість і під час безпосередньої підготовки до контролю.

На екзаменаційну сесію, як правило, виноситься не більше 6 заліків і 5 екзаменів. Студенти складають заліки у процесі виконання практичних і лабораторних робіт. Тому для підготовки до заліків окремі дні, як правило, не відводяться. Студент зобов´язаний скласти всі заліки до початку екзаменаційної сесії. На підготовку до кожного екзамену відводиться 3—5 днів.

Що ж потрібно пам´ятати студентові, аби успішно підготуватися до екзаменів? Необхідно, в першу чергу, ознайомитися з програмою проведення екзаменів з навчальної дисципліни. На основі цього треба скласти план повторення і систематизації навчального матеріалу на кожен день з таким розрахунком, щоб останній день або частина його (залежно від кількості днів, виділених на підготовку до екзамену) були відведені для повторного узагальнення програмового матеріалу.

Програма навчальної дисципліни, за якою проводиться екзамен, весь час має знаходитися на робочому столі. Для підготовки необхідно відібрати потрібні навчальні посібники, рекомендовану літературу. Ні в якому разі не можна обмежуватися лише конспектами лекцій. Записи в конспекті надто стислі, у них можуть бути допущені помилки, неповні визначення, відсутній ілюстративний матеріал. Заучування конспекту приводить до догматизму і формалізму в знаннях, значно утруднює процес усвідомлення і розуміння сутності основних наукових понять. Конспект лекцій може служити лише орієнтиром, планом-програмою засвоєного навчального матеріалу.

Послідовність роботи при підготовці до контрольних заходів має бути такою: уважно прочитати й усвідомити суть вимог конкретного питання програми; ознайомитися з конспектом; уважно опрацювати необхідний навчальний матеріал за навчальними посібниками та рекомендованою літературою. Якщо з окремої теми викладачем були запропоновані першоджерела, спеціальна наукова література, яку студент опрацьовував у період підготовки до семінарських чи інших занять, необхідно повернутися до записів цих матеріалів (а в окремих випадках і до оригіналів), відтворити в пам´яті основні наукові положення. В окремому зошиті на кожне питання програми варто скласти стислий план відповіді у логічній послідовності і з фіксацією необхідного ілюстративного матеріалу (приклади, малюнки, схеми, цифри). Якщо окремі питання програми залишаються незрозумілими, їх необхідно написати на полях конспекту, щоб з´ясувати на консультації. Провідні положення теми (правила, закони, визначення та ін.) після глибокого усвідомлення їх суті варто завчити, повторюючи декілька разів або розповідаючи колезі. Найбільш суттєві моменти у плані підготовки відповіді варто виділяти іншим кольором, це допомагає кращому їх запам´ятанню.

Так поступово треба переходити від повторення матеріалу однієї теми до іншої. Коли ж повторено і систематизовано весь навчальний матеріал, необхідно переглянути його ще раз уже за своїми записами, перевіряючи подумки, як засвоєна логіка розкриття кожної теми, як зафіксовані у пам´яті основні факти, формули, ілюстративний матеріал, чим і як можна доповнити окремі питання.

Якщо під час основної роботи з систематизації і повторення навчального матеріалу необхідно, як правило, працювати самому (а не групою), оскільки кожному властиві індивідуальні особливості розумової діяльності, то підсумкову роботу корисно здійснювати удвох-утрьох. Це дає змогу взаємоперевірити рівень засвоєння і розуміння навчального матеріалу. У процесі підготовки до екзаменів необхідно організувати чітку установку на активне запам´ятання.

Найзручніше готуватися до екзаменів у читальному залі бібліотеки чи в спеціалізованому навчальному кабінеті. Тут є оптимальні умови для цілеспрямованої роботи, немає чинників, що відволікають увагу (радіо, сусіди, інші побутові подразники). Протягом доби необхідно працювати 8—9 годин, роблячи через кожні 1,5 години перерви на 10—15 хвилин. Готуючись до контрольних заходів, необхідно особливо ретельно дотримуватися санітарно-гігієнічних вимог, про які йшлося раніше.

Значне місце в самостійній роботі студента займає систематична праця з періодичними виданнями. Звичка читати газети, журнали (у першу чергу — пов´язані з майбутньою спеціальністю), робити виписки, розміщувати їх у певній системі — це невичерпне джерело інтелектуального розвитку і загально-культурного збагачення майбутнього фахівця, передумова його успіхів у кар´єрному сходженні.

Література

Архипова СП., Омеляненко В.Л. Вступ до педагогічної спеціальності. — Черкаси, 2002.

Гецов Г. Работа с книгой: рациональные приемы. — М.: Книга, 1984.

Гнатюк Н.П. Нет предела совершенству. — М.: Просвещение, 1989.

Загвязинский В.И. Теория обучения: современная интерпретация: Учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений. — М.: Изд. центр "Академия", 2001.

Кузнецов О А., Хромое Л.И. Техника быстрого чтения. — М.: Книга, 1977.

Леви В. Искусство быть собой. — М.: Знание, 1973.

Пекелис В. Твои возможности, человек. — М.: Знание, 1975.

Педагогика высшей школы: Учеб. пособие. — Ростов н/Д.: Феникс, 2002. —544 с.

Поварин СИ. Как читать книги. — М.: Книга, 1978.

Раченко И.П. НОТ учителя. — М.: Просвещение, 1989.

Смородинская М.Д., Маркова ЮЛ. О культуре чтения: Что нужно знать каждому. — М.: Книга, 1984.

Якунин В А. Педагогическая психология: Учеб. пособие. — 12-е изд. — СПб.: Изд-во Михайлова В.А., 2000.

Тема 16. Дистанційне навчання в системі освіти

Соціально-економічні потреби в дистанційній освіті

Традиційно в різних типах навчальних закладів України склалися такі організаційні форми навчання: денна, заочна, екстернатна. В останні десятиріччя у світовій освітній системі з огляду на соціально-економічні потреби й розвиток нових засобів навчання почала розвиватися дистанційна форма отримання професійної освіти. Нині є всі підстави говорити про формування нової інформаційної культури, що поступово стає елементом загальної культури людства. В її основі лежать знання про інформаційне середовище, закони його функціонування, уміння орієнтуватися в інформаційних потоках. На думку вчених, інформаційна культура поки що є показником не загальної, а, скоріше, професійної культури, але в майбутньому слугуватиме важливим чинником розвитку особистості.

Розвиток інформаційної культури сприяє формуванню в багатьох країнах груп людей, об´єднаних розумінням тих проблем, у розв´язання яких вони включені. Інформаційна культура органічно є реальністю суспільного життя, надаючи йому нових властивостей. Вона призводить до зміни багатьох соціально-економічних, політичних і духовних уявлень, вносить якісно нові риси в спосіб життя людини.

Є велика кількість дефініцій інформаційної культури. Доцільно розглянути широке і вузьке її визначення. Інформаційна культура в широкому розумінні — це сукупність принципів і реальних механізмів, що забезпечують позитивні взаємодії етнічних і національних культур, їх об´єднання в загальний досвід людства. У вузькому розумінні — це оптимальні засоби маніпулювання зі знаками, даними, інформацією та подання їх зацікав­леному споживачу для розв´язання теоретичних і практичних завдань; механізми удосконалення технічних середовищ виробництва, зберігання й передачі інформації; розвиток системи навчання, підготовки людини до ефективного використання інформаційних засобів та самої інформації.

Більш повне визначення дане професором МЛ. Жалдаком у процесі дослідження системи підготовки вчителів. На його думку, основи інформаційної культури мають методологічний, світоглядний, загальноосвітній та загальнокультурний характер, що виявляється у використанні в загальній практиці універсальних процедур пошуку, обробки та подання інформації на базі відповідної системи наукових понять, принципів та законів як необхідних чинників системно-цілісного пізнання й відображення об´єктивної реальності, а також пов´язаного з такою системою фактографічного матеріалу (бази даних, бази знань тощо), і повинні формуватися в процесі вивчення комплексу всіх навчальних дисциплін.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 75; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!