Тема 10. Закони, закономірності і принципи навчання 29 страница

У процесі екзамену викладач має виявляти доброзичливість, тактовність, толерантність, увагу, співпереживання. Варто подякувати студентові за гарну відповідь. Якщо були недоліки у відповіді, виявлені певні прогалини, то ні в якому разі не варто вдаватися до критики особистості студента, не принижувати його гідність. Передусім треба аналізувати помилки, виявлені у процесі іспиту. Необхідно забезпечувати об´єктивність оцінювання навчальної роботи студента з конкретної дисципліни, враховуючи: обсяг знань; ступінь розуміння навчального матеріалу і рівень активності, логічного мислення; форму викладу навчального матеріалу; уміння застосовувати знання на практиці з проекцією на майбутню професійну діяльність; систематичність і старанність студента в процесі опрацювання змісту навчальної дисципліни впродовж семестру.

Виставляючи оцінку за результатами опрацювання студентами навчальної дисципліни, варто зважати на такі педагогічні чинники: об´єктивність оцінювання; справедливість; не використовувати оцінку як прийом покарання студента за негативні вчинки; не допускати вибіркової поблажливості при оцінюванні знань членів органів студентського самоврядування; незалежність оцінювання від попередніх оцінок у заліковій книжці; не допускати виставлення оцінок "від настрою"; враховувати індивідуальні особливості студентів; не вдаватися до крайнощів (виявляти дріб´язковість, прискіпливість, зайву суворість, бути надмірно добрим, виявляти лібералізм, панібратство та ін.); не піддаватися зовнішньому тиску; не потрапляти в матеріальну залежність від студентів; залучати студентів до самооцінювання; коментувати виставлену оцінку; не вдаватися до моралізування, приниження гідності особистості студента.

Таким чином, екзамен — складний процес підбиття підсумків пізнавальної діяльності. Він потребує від викладача високої педагогічної культури, майстерності, педагогічної техніки.

Викладачам, керівникам кафедр, деканатів варто час від часу проводити анкетне опитування студентів старших курсів з метою з´ясування їхньої оцінки діяльності викладачів на екзаменах.

Наведемо результати опитування, проведеного серед 180 студентів старших курсів різних спеціальностей Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького. На запитання: які якості викладача-екзаменатора вам імпонують? — переважали такі відповіді: доброзичливість, забезпечення спокійної обстановки, розуміння студентів, справедливість, вимогливість, тактовність.

На запитання: з якими якостями та особливостями поведінки викладача вам не хотілося б мати справу на екзаменах? — студенти відповіли: дратівливість, необ´єктивність, вияви упередженості, симпатій і антипатій, нервова збудливість, злопам´ятність, нетактовність, грубість, байдужість, лібералізм, несправедливість, намагання "провалити" студента, спроби штучно "витягувати" студента, який не працював упродовж семестру, поблажливість до "любимчиків".

Важливе місце у навчальному процесі займають заліки. їх кількість та порядок складання визначається навчальними планами. Заліки виставляють за результатами виконання студентами практичних завдань. Додаткове опитування є не обов´язковим. Ні в якому разі не можна перетворювати залік в екзамен.

Модульно-рейтингова і кредитно-модульна технологія навчання та оцінювання навчальних досягнень студентів

В останні роки у вищих навчальних закладах запроваджується модульно-рейтингова система оцінювання знань. Це зумовлено тим, що діюча чотирибальна система не задовольняє ні викладачів, ні студентів, оскільки в її основі лежить низка недоліків. Вона не забезпечує достатньої мотивації навчання студентів, тому що трапляється багато випадковостей, пов´язаних з поняттями "пощастило", "здав", "не здав", "підглянув", "підказали" та ін. Перед екзаменом впродовж 3—4 днів за допомогою короткотермінової пам´яті студент "набрав" значний обсяг інформації, на екзамені "видав" її, далі вона є зайвим багажем, його треба позбутися, аби звільнити пам´ять для інформації з наступної дисципліни. Студентський жарт: студента запитують про щось за 2—3 дні до іспиту, він відповідає: "Ще не вчив". З цим же запитанням звертаються після іспиту — студент відповідає: "Не знаю, бо вже склав екзамен". В оцінюванні студентів проявляється суб´єктивізм і випадковість, що нерідко веде до порушення соціальної справедливості. Породжуються стресові ситуації, викликані підвищеною відповідальністю студентів щодо оцінки, від якої залежить нарахування стипендії; користування шпаргалками та ін.

Тому важливим є запровадження такої системи аналізу навчальної діяльності студентів, яка сприяла б створенню оптимальних умов для професійної підготовки фахівців. Рейтингова система оцінювання широко використовується у багатьох країнах світу. Навряд чи варто її сліпо копіювати, переносити на наше дидактичне поле, як і чужу систему освіти взагалі, але корисне, прийнятне доцільно запозичити.

У підході до розуміння певного явища, системи варто усвідомити, передусім, вихідні поняття. Вони будуть ключем до розуміння сутності явищ, системи. Стосовно модульно-рейтингової системи варто виділити два основоположних поняття — "модуль" і "рейтинг". Модуль (лат. modulus — міра): 1) назва, яку дають якомусь особливо важливому коефіцієнту чи величині; 2) система логарифмів; 3) уніфікований вузол радіоелектронної апаратури; 4) умовна одиниця в архітектурі і будівництві (звичайно розмір одного з елементів будівлі); 5) відокремлювана, відносно самостійна частина якоїсь системи, організації, пристрою.

У педагогіці модуль — це функціональний вузол навчально-виховного процесу, довершений блок дидактично адаптованої інформації. Навчальний модуль — це цілісна функціональна одиниця, що оптимізує психо-соціальний розвиток того, хто вчиться, і того, хто навчає. Отже, навчальний модуль — це змістовий модуль, сконструйований особливим чином. Він дістає процесуально-функціональне втілення у наперед спроектованому формі-модулі.

Рейтинг (англ. rating — оцінка, порядок, класифікація) — термін, який означає суб´єктивну оцінку явища за заданою шкалою. За допомогою рейтингу здійснюється первинна класифікація соціально-педагогічних об´єктів за ступенем вираження спільної для них властивості. У педагогічних науках рейтинг служить основою для побудови різноманітних шкал оцінок, зокрема при оцінюванні різних сторін навчальної і педагогічної діяльності, популярності чи престижності професій серед молоді тощо. Одержані при цьому дані звичайно мають характер порядкових шкал. Рейтингова система передбачає визначення рівня оволодіння студентами змістом навчального матеріалу модуля, цілісного курсу, сформованості умінь і навичок. Для запровадження модульно-рейтингової системи (МРС) необхідно дотримуватися таких правил:

1. Забезпечити готовність викладачів і студентів працювати за модульно-рейтинговою системою.

2.Здійснити необхідну методичну підготовку викладачів до запровадження МРС.

3.Запровадити науково обґрунтовану і методично забезпечену самостійну навчальну роботу студентів.

4.Домогтися запровадження модульного навчання: з кожної навчальної дисципліни чітко визначити навчальні модулі; обґрунтувати оцінювання кожного модуля в залікових одиницях.

5.Здійснити необхідну організаційно-методичну підготовку: налагодити систему аналізу й оцінювання ЗУН кожного студента за результатами опанування певних модулів; підготувати комп´ютерні програми для використання тестових методик перевірки якості ЗУН; налагодити ретельний облік результатів звітів за виконанням модульних завдань; в індивідуальних планах викладачів передбачити години для здійснення аналізу й оцінювання навчальної роботи студентів; у кожній навчальній дисципліні визначити числові параметри переведення кількісних показників (кредитів) в офіційні оцінки знань студентів.

6.Забезпечити відкритість оцінювання навчальної діяльності студентів.

7. Визначити науково обґрунтовані обсяги навчальних завдань для самостійної роботи студентів на міжпредметному рівні з урахуванням бюджету часу, що виділяється на навчальну роботу.

Досвід запровадження модульно-рейтингової системи оцінювання навчальної діяльності студентів дає підстави стверджувати, що вона має переваги, наукове обґрунтування яких переконливо сформулював професор A.M. Алексюк у монографії "Педагогіка вищої освіти України".

Для студентів ці переваги полягають у тому, що:

—навчальний рейтинг активізує самостійну роботу студентів (СРС), робить її ритмічною і систематичною впродовж семестру;

—формується позитивна мотивація навчальної діяльності;

—стимулюється самостійність, ініціативність, відповідальність, творчість, змагальність, дбайливість;

— студент зорієнтований на самостійний науковий пошук, що сприяє інтелектуальному розвитку особистості;

—підвищується об´єктивність оцінювання ЗУН, збільшується ймовірність уникнення випадковостей;

—зменшується навантаження під час екзаменів та заліків;

—здобуті знання більш глибокі і міцні;

—отримується особисте задоволення від процесу учіння.

Для викладачів є:

—реальна можливість індивідуалізації навчання та диференційованого підходу;

—можливість допомогти студентам у навчальній роботі, рівномірно розподілити навантаження протягом семестру;

—можливість уникнути конфліктів, які часто виникають у результаті підсумкової перевірки знань на екзамені.

Зупинимося на аналізі власного досвіду використання модуль-но-рейтингової системи аналізу й оцінювання ЗУН студентів у процесі вивчення базового курсу педагогіки. Виходячи зі змісту цього курсу, ми виділили конкретні модулі. Кожна тема курсу — це змістовий модуль. Таких тем 25. Виокремили додаткові модулі: культура і змістовність ведення конспектів лекцій, самостійне опрацювання наукової літератури; ведення термінологічного словника; підготовка опорних схем і таблиць. Кожний модуль передбачав конкретну оцінку в залікових одиницях (табл. 18)

Пропуск студентом занять, які не відпрацьовані, призводить до зняття 10 балів (залікових одиниць).

Таблиця 18

Назва модуля

Кількість залікових одиниць

Навчальні теми: 25 • 10 од.

Ведення робочого зошита

Ведення словника

Складання опорних схем і таблиць

Разом

При підсумковому оцінюванні залікові одиниці (бали) переводяться в офіційні оцінки чотирибальної системи за шкалою:

400—360 — "відмінно"; 360—320 —"добре"; 320—280 — "задовільно".

Упродовж двох семестрів проводилася цілеспрямовано організована самостійна робота студентів. Кожен з них виконував письмову роботу з тем курсу, звітував про зміст і якість опрацювання інших модулів. Протягом року йшов процес не лише вивчення нового навчального матеріалу, але й закріплення раніше вивченого. Кожен студент мав можливість підвищити свій рейтинг шляхом поглибленого опрацювання того чи того модуля (теми). Це особливо стимулює діяльність студентів. Панує повна відкритість оцінювання навчальної праці.

На першому занятті педагог знайомить студентів із сутністю модульно-рейтингового оцінювання, пояснює психологічні особливості застосування цієї системи, запрошує студентів до співпраці.

Упродовж часу, який відведено на вивчення курсу, здійснюється наполеглива робота більшості студентів, складаються ділові стосунки між викладачем і студентами. Та головне — це якість знань.

Для перевірки гіпотези, що запровадження модульно-рейтингового оцінювання сприяє інтенсифікації навчального процесу і підвищує якість знань, було використано формуючий експеримент, яким охоплено 125 студентів філологічних спеціальностей. Три групи (75 студентів) були контрольними. Для них читались лекції, проводились практичні заняття, здійснювалася епізодична перевірка знань за традиційними методиками. Після завершення курсу всі складали екзамени. Студенти експериментальних груп слухали лекції, брали участь у практичних заняттях та інших видах навчальної роботи за методикою модульно-рейтингового навчання з використанням системи рейтингового оцінювання знань. Опрацювання навчального курсу з педагогіки завершувалося також екзаменом. Результати цієї роботи подані у табл.19.

Таблиця 19. Результати опрацювання навчального курсу з педагогіки

Групи

Кількість студентів

Якість знань за середнім балом

За

результатами екзаменів

Через

5 днів

після

екзамену

Через

місяць

після

екзамену

Через 3 місяці

після екзамену

Експериментальні

4,8

4,6

4,1

3,8

Контрольні

4,4

2,2

1,8

0,7

Нинішній етап розвитку національної вищої освіти характеризується модернізацією і реформуванням, спрямованими на приєднання до Болонського процесу з метою входження в європейський освітній і науковий простір. Болонський процес — це здійснення структурного реформування вищої освіти, зміна освітніх програм, форм і методів навчання, контролю і оцінювання навчальних досягнень студента з метою підвищення якості освіти, спроможності випускників вищих навчальних закладів до працевлаштування на європейському ринку праці. Цей процес добровільний, полісуб´єктний, поліваріантний, відкритий, поступовий і гнучкий. Він ґрунтується на цінностях європейської освіти і культури і не нівелює національні особливості освітньої системи України. Його метою є прийняття зручних і зрозумілих градацій дипломів, ступенів і кваліфікацій, введення двоступеневої структури вищої освіти (бакалавр — магістр), використання єдиної системи кредитних одиниць (ECTS — Європейської кредитно-трансферної та акумулюючої системи) і додатків до дипломів, розробка, підтримка і розвиток європейських стандартів якості освіти, усунення наявних перепон для підвищення мобільності студентів, викладачів, науковців. Впровадження кредитно-модульної системи навчання передбачає реорганізацію традиційної схеми "навчальний семестр — навчальний рік, навчальний курс", раціональний поділ навчального матеріалу дисципліни на модулі й перевірку якості засвоєння теоретичного і практичного матеріалу кожного модуля, використання більш широкої шкали оцінювання знань, вирішальний вплив суми балів, одержаних протягом семестру, на підсумкову оцінку.

Кредитно-модульна організація навчання за своєю суттю є гуманістичною. Вона базується на засадах суб´єктно-суб´єктної, толерантної, партнерської педагогіки. Траєкторію свого навчання, індивідуальну програму своєї освіти визначає сам студент з допомогою викладача — тьютора (опікуна). Навчання має рівномірно розподілений, рівномірно напружений характер упродовж всього терміну перебування студента у ВНЗ. І найголовніше, ця система гарантує високу якість підготовки, а значить, убезпечує студента від професійної непридатності після завершення навчання.

Модернізація навчального процесу в руслі вимог Болонської декларації передбачає значне збільшення обсягів самостійної роботи студента (до 50—60 %), індивідуалізацію навчання. Це в свою чергу потребує належного науково-методичного забезпечення навчального процесу, відповідної матеріальної бази, поліпшення фінансово-побутового стану студента.

Всі ці зміни вимагають від викладача ВНЗ ґрунтовних знань, умінь і компетентності в організації своєї діяльності на новій методичній і технологічній базі — кредитно-модульній і акумулюючій системі навчання.

Як бачимо і модульно-рейтингова, і кредитно-модульна система організації навчання, аналізу й оцінювання навчальної діяльності студентів — це важливий крок у напрямку інтенсифікації й оптимізації навчально-виховного процесу у вищій школі. Але вони потребують від науково-педагогічних працівників належної психолого-педагогічної підготовки, перебудови організаційних і методичних аспектів навчально-виховного процесу.

Література

АлексюкАМ. Педагогіка вищої освіти України: Історія. Теорія. — К.: Либідь, 1998.

Амонашвили ША. Воспитательная и образовательная функция оценки учения школьников. — М.: Педагогика, 1984.

Вітвицька С.С. Основи педагогіки вищої школи: Метод, посіб. для студентів магістратури. — К.: Центр навч. літ., 2003.

Ерников С, Лобова Т., Филиппов С. и др. Опыт использования рейтинговой системы // Высшее образование в России. — 1998. — № 1.

ЗільберштейнА.І., Солдатов ТД. Проведення екзаменів та заліків у вищій школі. — К.: Вища шк., 1979.

Кобиляцький І.І. Методи навчально-виховної роботи у вищій школі. — Л.: Вид.-во ЛДУ, 1970.

Кучер С Сутність та завдання контролю в системі модульного навчання // Рідна школа. — 2000. — № 11.

Лозниця B.C. Психологія і педагогіка: основні положення: Навч. посіб. для самост. вивчення дисципліни. — К.: ЕксОб, 2003.

Моисеев Ю. Использование рейтинговой системы в профессиональной подготовке // Alma mater. — 1988. — № 2.

Навчальний процес у вищій педагогічній школі: Навч. посіб. /Заред. О.Г. Мороза. — К.: НПУім. М.П. Драгоманова, 2001.

Тичина І.І. Модульна організація учбового процесу. Рейтин-гова система контролю успішності студентів. — К.: УДПУ, 1990.

Якунин ВА. Педагогическая психология: Учеб. пособие. — 2-е изд. — СПб.: Изд-во Михайлова В.А., 2000.

Розділ 3. ВИХОВНА ФУНКЦІЯ ВИЩОЇ ШКОЛИ

Тема 19. Організація виховної роботи зі студентами у вищій школі

Завдання національного виховання студентської молоді у ВНЗ

Термін "виховання" походить від слова "ховати" в розумінні оберігати, убезпечити від небажаного впливу. Може виникнути питання, а від чого потрібно (і чи потрібно) оберігати молоду людину, у якої за плечима 17—18 років родинного й шкільного ви­ховання? На початку 90-х років минулого століття на хвилі загального піднесення й стрімкої демократизації суспільного життя у багатьох ВНЗ, відмовляючись від системи комуністичного виховання, яке у більшості своїх положень дійсно не відповідало інтересам людини й суспільства, незалежної держави, ліквідували виховну систему взагалі, мотивуючи це тим, що, мовляв, студенти — дорослі люди і в демократичному суспільстві вони мають право на вільне самовизначення, вибір поведінки, дотримання моральних норм. Але вже перші роки такого стану показали, що юну, малодосвідчену, психо-емоційно нестійку особистість є від чого "ховати", оберігати і захищати: від пияцтва, наркоманії, злодійства, моральної розбещеності, низькопробного маскульту, згубного впливу потужних потоків бруду і сміття окремих засобів масової інформації, особливо телебачення. І нині назва "вищий навчальний заклад" недостатньо відображає своє функціональне призначення. Заклад вищої освіти — це установа, метою якої є продовження едукації молодої людини: виховання, формування, становлення, розвитку, навчання. Термін "едукація" означає "виведення", "вирощення" (лат. educate від exduco — "виводжу"), тобто виховання всебічно розвиненої, гармонійної особистості, "виведення" її на високий загальнолюдський культурний рівень, соціалізацію у якісно нових умовах.

Виховання є складним, багатогранним і багатоаспектним процесом. У загальному плані під вихованням розуміють організований і цілеспрямований процес формування особистості. У більш широкому значенні виховання — це, по-перше, соціально і педагогічно організований процес створення оптимальних умов для формування людини як особистості; по-друге, це вплив виховника на особистість вихованця з метою формування в нього бажаних соціально-психологічних, морально-духовних, культурних і фізичних якостей.

Упродовж усієї історії розвитку людства ті чи ті суспільства визначали завдання виховання підростаючого покоління, які зумовлювалися особливостями суспільно-економічного розвитку. З давніх-давен філософи, педагоги обстоюють ідею всебічного гармонійного виховання особистості. Всебічне виховання передбачає формування в людині відповідних моральних, розумових, трудових, фізичних і естетичних якостей. Гармонійне виховання має забезпечувати єдність, діалектичний взаємозв´язок, взаємозбагачення, гармонію зазначених складових виховання.

Видатний український педагог В.О. Сухомлинський у своїй ґрунтовній праці "Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості" писав: "Процес виховання всебічно розвиненої, гармонійної особистості полягає в тому, що, дбаючи про досконалість кожної грані, сторони, риси людини, вихователь одночасно ніколи не випускає з поля зору ту обставину, що гармонія всіх людських граней, сторін, рис визначається чимось провідним, основним. Жива людська плоть і кров всебічно розвиненої людини втілює в собі повноту й гармонію сил, здібностей, пристрастей, потреб, в якій вихователь бачить такі сторони, риси, грані, як моральну, ідейну, громадянську, розумову, творчу, трудову, естетичну, емоційну, фізичну досконалість. Провідним, визначальним компонентом у цій гармонії є моральність".

Ідея всебічного гармонійного виховання людини набуває нової ваги і соціальної значущості в умовах соціально-економічного розвитку суспільства у XXI ст. Ці тенденції є загальноцивілізаційними. Академік В.Г. Кремень зазначає такі з них:

—тенденція до глобалізації суспільного розвитку, яка характеризується як зближенням націй, народів, держав, кроками до створення спільного економічного поля, зближенням характеру суспільних відносин у різних країнах, здатністю спілкуватися зі світом;

—набуття людством здатності до самознищення;

—перехід людства від індустріальних до науково-інформаційних технологій, що на відміну від індустріального виробництва значною мірою базується не на матеріальних, а на інтелектуальних цінностях.

Суспільство стає все більше людиноцентристським, а індивідуальний розвиток людини — основним показником прогресу і в той же час головною передумовою подальшого розвитку суспільства.

Ці тенденції, на думку В.Г. Кременя, зумовлюють необхідність розв´язання низки важливих, визначальних завдань:

—забезпечити високу функціональність людини в умовах інформаційного буму;

—підготувати людину до того, щоб у своїй діяльності вона усвідомлювала відповідальність за можливість жити в умовах глобалізованого світу;

—сформувати на загальносуспільному й індивідуальному рівнях розуміння людини як найвищої цінності;

- виробити у людини здатність до свідомого й ефективного функціонування в умовах ускладнень суспільних відносин;

- мінімізувати асиметрію між матеріальністю і духовністю, культивувати в кожної особистості піднесення думки конструктивізму і толерантності.

В останні три століття у цивілізованих країнах тривала освітньо-дидактична революція. У системі едукації людини основні зусилля (соціально-педагогічні й економічні) спрямовувалися на розв´язання освітніх завдань. У результаті виник розрив, суперечність між високим рівнем розумового і морально-духовного виховання. Головна вада педагогіки попереднього періоду полягає в тому, що освіта, оволодіння великим обсягом наукових знань випереджували і нині випереджають рівень вихованості особистості. Цей перекіс таїть у собі загрозу прогресивному поступальному розвитку людства, існуванню цивілізації.

Завдання полягає в усуненні цієї вади, у зміні пріоритетів: виховання, педагогіка, науки про людину мають стати визначальними чинниками людської діяльності. Як зазначає російський вчений Б.М. Бім-Бад, "або виховання розв´яже найважливіше за значимістю і складністю завдання — допомогти людству в становленні свідомості служіння вищій меті й обов´язку перед людством, або світ загине в ганебних і брудних стражданнях".

Тому проблема виховання людини, підготовка її до життєдіяльності в інформаційно-технологічному, науковому суспільстві і, зокрема, в умовах ноосфери набуває світового масштабу, глобальної, першочергової значущості. Сучасна людина, якій доводиться жити у світі новітніх технологій, стає заручником цього некерованого монстра.

Незважаючи на всеохоплюючі глобалізаційні процеси в соціально-економічному плані, не варто екстраполювати їх принципи на сферу виховання. За своєю метою виховання має бути спрямованим на формування всебічно, гармонійно розвиненої особистості, а за змістом — базуватися на національних і загальнолюдських морально-духовних цінностях.

Виховання — процес складний, довготривалий, неперервний. Тому помилково думати, що процес виховання людини завершується закінченням загальноосвітньої школи. Скільки людина живе, стільки вона й зазнає виховних впливів.

Молода людина, яка після закінчення загальноосвітньої школи здобуває професійну освіту у ВНЗ, обов´язково повинна бути включена в систему виховного впливу на відповідному рівні. Розпочатий у родині, дошкільній установі, у школі процес національного виховання логічно й органічно має бути продовжений у вищій школі.

Національне виховання — це створена впродовж віків самим народом система поглядів, переконань, ідей, ідеалів, традицій, звичаїв, покликаних формувати світоглядну свідомість та ціннісні орієнтації молоді, засвоєння нею соціального досвіду, надбань попередніх поколінь.

Головною метою національного виховання на сучасному етапі розвитку суспільсва є передача молодому поколінню соціального досвіду, багатства духовної культури народу, його національної ментальності, своєрідності світогляду і на цій основі формування особистісних рис громадян України, які включають у себе національну свідомість, розвинену духовність, моральну, художньо-естетичну, правову, трудову, фізичну, екологічну культуру.

У системі національного виховання мають бути чітко визначені виховні орієнтири, які можна назвати виховним ідеалом. Тривалий час виховна система України перебувала під впливом класово-партійної концепції виховання, яка орієнтувала особистість на ілюзорні, фальшиві ідеали. Видатний український педагог Г.Г. Ващенко, проаналізувавши різні підходи до визначення виховного ідеалу, зробив сміливу спробу окреслити його в українському контексті як служіння Богові та Україні. "Тільки на основі високих ідеалів, — пише Г.Г. Ващенко, — може утворитись міцна, суцільна особистість. Отже, коли ми хочемо виховати в українській молоді міцну волю і цільний характер, треба передовсім прищепити й прагнення до високої мети, що об´єднувала б увесь український народ. Такою метою є благо і щастя Батьківщини".

Сучасний український ідеал виховання — всебічно, гармонійно розвинена особистість, національно свідома й соціально активна, людина з високою громадянською відповідальністю, з глибокими духовними, громадянськими, патріотичними почуттями, здатна до неперервного розвитку і вдосконалення.

Для нинішньої української системи виховання потрібний тривалий час і напружена робота, аби остаточно сформулювати національний виховний ідеал XXI ст., усвідомити його сутність і втілити в життя. Але, безперечно, що національне виховання нині має пронизувати всі аспекти навчально-виховної роботи вищого навчального закладу.

Структура виховного процесу

Процес виховання не можна вважати стихійним, хаотичним явищем. Він підпорядкований певним діалектичним закономірностям і має свою структуру, компоненти якої між собою тісно пов´язані. Схематично її можна подати так (рис. 24).

Рис. 24. Структура виховного процесу

Зазначені компоненти діють не лінійно, а перебувають в діалектичному взаємозв´язку. По-перше, практична діяльність особистості є, з одного боку, спонукальним чинником до вияву зусиль на оволодіння нормами поведінки (дій), уміннями і навичками, а з іншого — через практичну діяльність можна перевірити рівень володіння вміннями поводити себе в конкретній ситуації.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 58; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!