Тема 10. Закони, закономірності і принципи навчання 31 страница

У процесі виховної роботи часто виникає проблема з засобами впливу, які негативно діють на особистість молодої людини: низькопробні фільми, телевізійні передачі, гірші зразки явищ масової культури, негідна поведінка окремих людей та ін. Ізолювати людину від такого негативного впливу практично неможливо. Тому вихід вбачається в тому, щоб, по-перше, формувати у кожній особистості якомога раніше стійкі переконання в доцільності діяти відповідно до раціональних моральних норм, які б чинили опір, несприйняття негативних впливів; по-друге, стосовно конкретних негативних дій формувати критичне ставлення до них.

Виховання студентів не є відокремленою ділянкою впливу на особистість. Воно діалектично пов´язане з усією системою виховання людини. Тому у цій діяльності необхідно використовувати загальнопедагогічні методи виховання. Метод виховання — це спосіб впливу вихователя на свідомість, волю і поведінку вихованця з метою формування у нього бажаних якостей, всебічного гармонійного розвитку особистості. Це досить складний інструмент впливу на особистість. Помилково бачити у методах виховання своєрідні рецепти для досягнення мети. Відомий польський педагог Я. Корчак писав: "Я не знаю і не можу знати, як невідомі мені батьки в невідомих для мене умовах можуть виховувати невідому мені дитину". Педагог має володіти значним спектром методу виховання, глибоко розуміти психолого-педагогічні засади кожного методу і виявляти педагогічну мудрість та майстерність при застосуванні того чи того методу щодо конкретної особистості, зважаючи на реальні обставини.

Загальні методи виховання традиційно класифікуються залежно від їх функціональної спрямованості. На цій основі виділяють такі три групи методів:

—формування світогляду й духовно-аксіологічних орієнтацій;

—методи організації діяльності і формування поведінки;

— методи стимулювання та коригування поведінки і діяльності особистості.

У цілому структуру методів виховання можна змоделювати за такою схемою (рис. 27).

Рис. 27. Структура методів виховання

Коротко зупинимося на характеристиці основних методів виховання.

Переконування — це метод, що передбачає навмисний цілеспрямований вплив на свідомість, волю і почуття вихованців з метою формування в них стійких переконань. Переконування — провідний спосіб впливу педагога на вихованців з використанням такого важливого засобу, як слово. Для реалізації вимог методу переконування використовують низку прийомів, які є складовим методу. Це пояснення, розкриття наслідків дій, бесіда, диспут, звернення до почуттів совісті й честі та ін.

Приклад — метод виховання, який передбачає організацію взірця для наслідування з метою оптимізації процесу соціального успадкування.

Важливе місце в системі методів займає вимога як метод педагогічного впливу на свідомість вихованця з метою викликати, стимулювати або загальмувати окремі види його діяльності. Метод вимоги перебуває в тісному зв´язку з іншими методами. Ефективність виховної роботи багато в чому залежить від поєднання методів, зокрема, методу переконування із системою вимог. Не випадково А.С. Макаренко неодноразово підкреслював, що його педагогічним кредо було: якомога більше вимог до людини і якомога більше поваги до неї. У багатьох випадках виховні зусилля зводяться нанівець через відсутність дії системи вимог. Це стосується технології виховної діяльності в сім´ї, загальноосвітній школі, вищих навчальних закладах, у виробничих колективах і в державі в цілому. Якщо в тоталітарному суспільстві діє жорстка система диктатури насилля, диктатура начальника, яка пригнічує особистість психологічною і фізичною силою, страхом, то в демократичному суспільстві має діяти система розумних вимог у вигляді правил, норм, заходів, які спрямовані на захист особистості, має діяти диктатура закону і загальноприйнятих моральних норм.

У вищих навчальних закладах особливо важливо розробити, по-перше, систему правил, забезпечити на першому етапі дію методу переконування та прикладу з боку педагогів і, по-друге, запровадити дієвість вимог. Тоді налагоджується педагогічно доцільний темп і ритм життєдіяльності.

Вправи — це метод виховання, що передбачає планомірне, організоване, повторне виконання певних дій з метою оволодіння ними, підвищення їх ефективності та формування умінь і навичок.

Окреме місце у процесі формування умінь та навичок, оволодіння досвідом поведінки займає метод привчання, що передбачає організацію планомірного і регулярного виконання вихованцями певних дій з елементами примусу, обов´язковості з метою формування конкретних звичок у поведінці. Варто зауважити, що ці методи ширше використовуються у процесі виховання дітей дошкільного і шкільного віку. Щоправда, в специфічних умовах (у військових та інших воєнізованих підрозділах, у вищих навчальних закладах військового типу) їх широко використовують і в системі виховання дорослих.

Окрему групу становлять методи, які спрямовані на організацію діяльності та формування поведінки вихованців. Це схвалення та осудження. Схвалення — це спосіб педагогічного впливу на особистість, що виражає позитивну оцінку вихователем поведінки вихованця з метою закріплення позитивних якостей і стимулювання до діяльності. Осудження — це метод виховання, що передбачає вплив педагога на особистість вихованця з метою осуду чи гальмування його негативних дій і вчинків.

Незважаючи на те що студенти в абсолютній більшості дорослі люди, все ж і вони з погляду психологічних особливостей очікують і бажають, аби їхня діяльність (навчальна, наукова, громадська, суспільно корисна) була помічена, схвалена і відзначена. До того ж важливо, щоб заохочення носили відкритий, гласний характер. Не варто забувати народної мудрості: "Боги і діти живуть там, де їх хвалять".

У реальному житті окремі студенти не завжди виявляють вихованість і відповідальність у виконанні своїх обов´язків, правил внутрішнього розпорядку, норм співжиття. Тому в таких випадках доводиться вдаватися до педагогічних стягнень. Цього не варто уникати. По-перше, статутом закладу має бути визначена система відповідного реагування на негативні впливи, по-друге, кожен член студентського колективу має усвідомити, що за будь-який негативний вчинок він несе відповідальність. Має діяти принцип невідворотності реагування. Коли стягнення виступають не як кара, а як справедливі вимоги в інтересах особистості чи колективу, вони є дієвими чинниками виховного процесу. Стягнення, як і заохочення, мають соціально-психологічний вплив не лише на особистість студента, якого ці дії стосуються безпосередньо, але й на інших членів колективу.

У радянській педагогіці діяв так званий виховний метод "вибуху". У педагогічний обіг його ввів А.С. Макаренко. "Під вибухом, — писав він, я зовсім не розумію такого положення, щоб під людину підкласти динаміт, підпалити і самому тікати, не чекаючи, поки людина злетить у повітря. Я маю на увазі раптову дію, яка перевертає всі бажання людини, всі її прагнення". У гуманістичному суспільстві, в державі, яка намагається збудувати відкрите, демократичне, громадянське суспільство, де найвищою цінністю і самоціллю є Людина, цей метод, на нашу думку, є недоцільним і неприйнятним.

У процесі виховання не буває однакових ситуацій і стандартних підходів до використання тих чи тих методів. Багато тут залежить від знань, таланту, досвіду і творчості вихователя. Тому слушною залишається думка А.С. Макаренка: "...Ніякого засобу не можна розглядати відокремлено від системи. Ніякого засобу взагалі, хоч би який ви взяли, не можна визнати ні добрим, ні поганим, якщо ми розглядатимемо його окремо від інших засобів, від цілої системи, від цілого комплексу впливів".

Критерії вихованості особистості

Складність процесу виховання зумовлена тим, що результати цієї роботи не завжди винагороджують вихователя в очікуваний час. Та й чи можна визначити рівень вихованості особистості? За якими критеріями? Що і як прийняти за еталон? Якщо це стосується одного з видів виховання — розумового, то ще якось можна впоратися: віднайти і методику, і критерії. А коли це стосується морально-духовних якостей особистості, інших компонентів, які пов´язані з процесами психічної діяльності людини? Справа досить складна. Христос, звертаючись до своїх учнів, говорив: "Пізнаю вас по ділах ваших". Очевидно, це і є певний критерій визначення вихованості: не лише і не стільки знання правил і норм поведінки, діяльності, скільки конкретні дії і поводження в соціумі під самоконтролем.

В останній час у науковій літературі з´являються методики, які допомагають певним чином наблизитися до визначення вихованості на високому, середньому і низькому рівнях. Елементи такої методики за ознаками поведінки, проявами відповідних якостей подані на рис. 28.

На завершення подаємо приблизну структурну схему системи виховної роботи у ВНЗ III—IV рівнів акредитації (рис. 29).

Рис. 28. Рівні вихованості особистості

Рис. 29. Приблизна структурна схема системи виховної роботи у ВНЗIII—IV рівнів акредитації

Література

Алексюк А.М. Педагогіка вищої освіти: Історія. Теорія. — К.: Либідь, 1998. — С 342—388.

Ващенко Г.Г. Виховний ідеал. — Полтава: Полтавський вісник

Вітвицька С.С. Основи педагогіки вищої школи. — К.: Центр навчальної літератури, 2003.

Закон України "Про вищу освіту" // Голос України. — 2002.—5 березня.

Кремень В.Г. Філософія освіти XXI століття // Освіта України. — 2002. — 28 грудня.

Національна доктрина розвитку освіти // Освіта України. — 2002.— 23 квітня.

Сухомлинський В.О. Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості / Вибрані твори: В 5 т. — Т. 1. — К.: Рад. шк„ 1976.

Формирование духовной культуры студенческой молодежи. — К.: Вища шк., 1990.

Розділ 4. УПРАВЛІННЯ У ВИЩІЙ ШКОЛІ

Тема 20. Управління вищим навчальним закладом

Структурно-функціональна модель вищого навчального закладу

Вищі навчальні заклади III—IV рівнів акредитації мають традиційну структуру. їхніми структурними підрозділами є кафедри, факультети, відділення, інститути, філії, бібліотеки тощо. Функціонування названих підрозділів здійснюється відповідно до вимог Закону України "Про вищу освіту".

Структурними підрозділами вищого навчального закладу І та II рівнів акредитації є відділення і предметні (циклові) комісії.

Відділення — структурний підрозділ, що об´єднує навчальні групи з однієї або кількох спеціальностей, методичні, навчально-виробничі та інші підрозділи. Відділення створюється рішенням керівника вищого навчального закладу, якщо на ньому на­вчається не менше ніж 150 студентів.

Предметна (циклова) комісія — структурний навчально-методичний підрозділ, що проводить виховну, навчальну та методичну роботу з однієї або кількох споріднених навчальних дисциплін. Предметна (циклова) комісія створюється рішенням керівника вищого навчального закладу за умови, що до її складу входить не менше трьох педагогічних працівників.

Філія — відокремлений структурний підрозділ, що створюється з метою забезпечення потреб у фахівцях місцевого ринку праці та наближення місця навчання студентів до їх місця проживання. Філію очолює директор, який призначається в порядку, встановленому статутом вищого навчального закладу.

Структурними підрозділами вищого навчального закладу IV рівня акредитації можуть бути наукові, навчально-наукові, науково-дослідні та науково-виробничі інститути. Керівництво інститутом здійснює директор, який обирається на посаду за конкурсом строком на п´ять років.

У структурі вищого навчального закладу можуть створюватися:

—навчально-науково-виробничі центри (комплекси, інститути), що об´єднують споріднені факультети, коледжі, технікуми, наукові, науково-дослідні, науково-виробничі й проектні інститути, дослідні станції, кафедри, наукові лабораторії, конструкторські бюро, навчально-дослідні господарства, навчально-виробничі комбінати, експериментальні заводи, фабрики, фірми, клінічні бази установ медичної освіти, полігони, технопарки, інші підрозділи;

—навчально-наукові центри (комплекси, інститути), що об´єднують споріднені факультети, кафедри, наукові лабораторії, центри, інші підрозділи, що забезпечують підготовку фахівців з певних спеціальностей (напрямів підготовки) та проводять наукові дослідження з певного напряму;

—науково-дослідні центри (комплекси, інститути), що об´єднують споріднені наукові лабораторії; центри та інші підрозділи за певним напрямом науково-дослідної роботи.

Вищий навчальний заклад повинен мати у своєму складі бібліотеку, яку очолює директор (завідувач). Директор бібліотеки вищого навчального закладу III і IV рівнів акредитації обирається вченою радою вищого навчального закладу строком на п´ять років (для національного вищого навчального закладу — строком на сім років).

Вищий навчальний заклад може мати у своєму складі підготовчі відділення (підрозділи), підрозділи перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів, лабораторії, навчально-методичні кабінети, комп´ютерні та інформаційні центри, навчально-виробничі та творчі майстерні, навчально-дослідні господарства, виробничі структури, видавництва, спортивні комплекси, заклади культурно-побутового призначення та інші підрозділи, діяльність яких не заборонена законодавством.

Держава в особі відповідних органів державної влади забезпечує діяльність вищих навчальних закладів шляхом:

—визначення перспектив та напрямів розвитку вищої освіти;

—створення нормативно-правової бази їх діяльності;

—затвердження державного та галузевих стандартів вищої освіти;

—здійснення ліцензування освітньої діяльності та акредитації напрямів, спеціальностей та вищих навчальних закладів;

—надання на підставі законами особам, які навчаються у вищих навчальних закладах, а також педагогічним, науково-педагогічним та іншим категоріям працівників акредитованого вищого навчального закладу гарантій;

—встановлення для педагогічних і науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів посадових окладів, а також додаткових доплат, диференційованих відповідно до їх наукових ступенів, учених і педагогічних звань, кваліфікаційних категорій та стажу роботи;

—визначення обсягів фінансування вищих навчальних закладів з Державного бюджету України, встановлення нормативів матеріально-технічного, фінансового та іншого забезпечення вищих навчальних закладів, однакових для вищих навчальних закладів одного статусу (в тому числі статусу національного), рівня акредитації та типу;

—охорони здоров´я працівників та осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах.

Принципи управління вищими навчальними закладами

Управлінська діяльність у вищих навчальних закладах України ґрунтується на основних принципах, визначених Законом України "Про вищу освіту". Управління вищим навчальним закладом здійснюється на основі принципів: автономії та самоврядування:

—розмежування прав, повноважень та відповідальності власника (власників), органів управління вищою освітою, керівництва вищого навчального закладу та його структурних підрозділів;

—поєднання колегіальних та єдиноначальних засад;

—незалежності від політичних партій, громадських та релігійних організацій.

Автономія та самоврядування вищого навчального закладу реалізуються відповідно до законодавства і передбачають право:

—самостійно визначати форми навчання, форми та види організації навчального процесу;

—приймати на роботу педагогічних, науково-педагогічних та інших працівників;

—надавати додаткові освітні послуги;

—самостійно розробляти та запроваджувати власні програми наукової і науково-виробничої діяльності;

—створювати у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, інститути, коледжі, технікуми, факультети, відділення, філії, навчальні, методичні, наукові, науково-дослідні центри та лабораторії, конструкторські та конструкторсько-технологічні бюро, територіально відокремлені та інші структурні підрозділи;

—здійснювати видавничу діяльність, розвивати власну поліграфічну базу;

—на підставі відповідних угод провадити спільну діяльність з іншими вищими навчальними закладами, підприємствами, установами та організаціями;

—брати участь у роботі міжнародних організацій;

—запроваджувати власну символіку та атрибутику;

—звертатися з ініціативою до органів управління вищою освітою про внесення змін до чинних або розроблення нових нормативно-правових актів у галузі вищої освіти, а також брати участь у роботі над проектами щодо їх удосконалення;

користуватися земельними ділянками в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Система управління вищим навчальним закладом

Безпосереднє управління діяльністю вищого навчального закладу здійснює його керівник — ректор (президент), начальник, директор тощо.

Керівник вищого навчального закладу в межах наданих йому повноважень:

—вирішує питання діяльності вищого навчального закладу, затверджує його структуру і штатний розклад;

—видає накази і розпорядження, обов´язкові для виконання всіма працівниками і структурними підрозділами вищого навчального закладу;

—представляє вищий навчальний заклад у державних та інших органах, відповідає за результати його діяльності перед органом управління, у підпорядкуванні якого перебуває вищий навчальний заклад;

—є розпорядником майна і коштів;

—виконує кошторис, укладає угоди, дає доручення, відкриває банківські рахунки;

—приймає на роботу та звільняє з роботи працівників;

—забезпечує охорону праці, дотримання законності та порядку;

—визначає функціональні обов´язки працівників;

—формує контингент осіб, які навчаються у вищому навчальному закладі;

—відраховує та поновлює на навчання осіб, які навчаються у вищому навчальному закладі;

—контролює виконання навчальних планів і програм;

—контролює дотримання всіма підрозділами штатно-фінансової дисципліни;

—забезпечує дотримання службової та державної таємниці;

—здійснює контроль за якістю роботи викладачів, організацією навчально-виховної та культурно-масової роботи, станом фізичного виховання і здоров´я, організовує побутове обслуговування учасників навчально-виховного процесу та інших працівників вищого навчального закладу;

разом із профспілковими організаціями подає на затвердження вищому колегіальному органу громадського самоврядування вищого навчального закладу правила внутрішнього розпорядку та колективний договір і після затвердження підписує його.

Керівник вищого навчального закладу відповідає за провадження освітньої діяльності у вищому навчальному закладі, за результати фінансово-господарської діяльності, стан і збереження будівель та іншого майна.

Для вирішення основних питань діяльності відповідно до статуту керівник вищого навчального закладу створює робочі та дорадчі органи, а також визначає їх повноваження.

Керівник вищого навчального закладу щорічно звітує перед власником (власниками) або уповноваженим ним (ними) органом (особою) та вищим колегіальним органом громадського самоврядування вищого навчального закладу.

Керівник вищого навчального закладу відповідно до статуту може делегувати частину своїх повноважень своїм заступникам та керівникам структурних підрозділів.

При виході на пенсію з посади керівника вищого навчального закладу керівник, який пропрацював на цій посаді не менше двох термінів підряд, може бути призначений на посаду почесного ректора (президента), начальника, директора тощо вищого навчального закладу із виплатою грошового утримання за рахунок навчального закладу в розмірі заробітної плати, яку він отримував перед виходом на пенсію.

Призначення почесного ректора (президента), начальника, директора тощо вищого навчального закладу здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Умови призначення та виплати грошового утримання визначаються у статуті вищого навчального закладу.

Керівництво факультетом здійснює декан. Декан факультету може делегувати частину своїх повноважень своїм заступникам.

Декан видає розпорядження, що стосуються діяльності факультету. Розпорядження декана є обов´язковими для виконання всіма працівниками факультету і можуть бути скасовані керівником вищого навчального закладу. Керівник вищого навчального закладу відміняє розпорядження декана, які суперечать закону, статутові вищого навчального закладу чи завдають шкоди інтересам вищого навчального закладу.

Керівництво відділенням здійснює завідувач. Завідувач відділення призначається на посаду керівником вищого навчального закладу з числа педагогічних працівників, які мають повну вищу освіту і досвід навчально-методичної роботи.

Завідувач відділення забезпечує організацію навчально-виховного процесу, виконання навчальних планів і програм, здійснює контроль за якістю викладання навчальних предметів, навчально-методичною діяльністю викладачів.

Колегіальним органом вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації є вчена рада, що утворюється строком до п´яти років (для національного вищого навчального закладу — строком до семи років).

До компетенції вченої ради вищого навчального закладу належать:

—подання до вищого колегіального органу громадського самоврядування проекту статуту, а також змін і доповнень до нього;

—ухвалення фінансових плану і звіту вищого навчального закладу;

—подання пропозицій керівнику вищого навчального закладу щодо призначення та звільнення з посади директора бібліотеки, а також призначення та звільнення з посади проректорів (заступників керівника), директорів інститутів та головного бухгалтера;

—обрання на посаду таємним голосуванням завідувачів кафедр і професорів;

—ухвалення навчальних програм та навчальних планів;

—ухвалення рішень з питань організації навчально-виховного процесу;

—ухвалення основних напрямів наукових досліджень;

—оцінка науково-педагогічної діяльності структурних підрозділів;

—прийняття рішення щодо кандидатур для присвоєння вчених звань доцента, професора, старшого наукового співробітника.

Вчена рада вищого навчального закладу розглядає й інші питання його діяльності відповідно до статуту вищого навчального закладу.

Вчену раду вищого навчального закладу очолює її голова — керівник вищого навчального закладу. До складу вченої ради вищого навчального закладу входять за посадами заступники керівника вищого навчального закладу, декани, головний бухгалтер, керівники органів самоврядування вищого навчального закладу, а також виборні представники, які представляють науково-педагогічних працівників і обираються з числа завідувачів кафедр, професорів, докторів наук; виборні представники, які представляють інших працівників вищого навчального закладу і які працюють у ньому на постійній основі, відповідно до квот, визначених у статуті вищого навчального закладу. При цьому не менш як 75 відсотків загальної чисельності її складу мають становити науково-педагогічні працівники вищого навчального закладу.

Виборні представники обираються вищим колегіальним органом громадського самоврядування вищого навчального закладу за поданням структурних підрозділів, в яких вони працюють.

Рішення вченої ради вищого навчального закладу вводяться в дію рішеннями керівника вищого навчального закладу.

Вчена рада факультету є колегіальним органом факультету вищого навчального закладу третього і четвертого рівнів акредитації.

Вчену раду факультету очолює її голова — декан факультету. До складу вченої ради факультету входять за посадами заступники декана, завідувачі кафедр, керівники органів самоврядування факультету, а також виборні представники, які представляють науково-педагогічних працівників і обираються з числа професорів, докторів наук, виборні представники, які представляють інших працівників факультету і які працюють у ньому на постійній основі, відповідно до квот, визначених у статуті вищого навчального закладу. При цьому не менш як 75 відсотків загальної чисельності її складу мають становити науково-педагогічні працівники факультету.

Виборні представники обираються органом громадського самоврядування факультету за поданням структурних підрозділів, в яких вони працюють.

До компетенції вченої ради факультету належать:

—визначення загальних напрямів наукової діяльності факультету;

—обрання на посаду таємним голосуванням асистентів, викладачів, старших викладачів, доцентів, декана;

—ухвалення навчальних програм та навчальних планів;

—вирішення питань організації навчально-виховного процесу на факультеті;

—ухвалення фінансових плану і звіту факультету.

Рішення вченої ради факультету вводяться в дію рішеннями декана факультету. Рішення вченої ради факультету може бути скасовано вченою радою вищого навчального закладу.

У вищому навчальному закладі третього або четвертого рівнів акредитації можуть бути створені вчені ради інших структурних підрозділів. їх повноваження визначаються керівником вищого навчального закладу.

У національному вищому навчальному закладі в обов´язковому порядку створюється наглядова рада.

Наглядова рада розглядає шляхи перспективного розвитку вищого навчального закладу, надає допомогу його керівництву в реалізації державної політики у галузі вищої освіти і науки, здійснює громадський контроль за діяльністю керівництва вищого навчального закладу, забезпечує ефективну взаємодію вищого навчального закладу з органами державного управління, науковою громадськістю, суспільно-політичними та комерційними організаціями в інтересах розвитку вищої освіти.

Склад наглядової ради національного вищого навчального закладу затверджується Кабінетом Міністрів України. Положення про наглядову раду національного вищого навчального закладу затверджує голова наглядової ради за погодженням зі спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки.

Термін повноваження Наглядової ради становить не менше ніж три роки, але не більше ніж п´ять років.

Наглядова рада може бути створена також у вищому навчальному закладі третього або четвертого рівнів акредитації за погодженням зі спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки або іншим центральним органом виконавчої влади, у підпорядкуванні якого перебуває вищий навчальний заклад.

Для вирішення поточних питань діяльності вищого навчального закладу третього або четвертого рівнів акредитації створюються робочі органи:

—ректорат;

—деканати;

Положення про робочі органи затверджуються наказом керівника вищого навчального закладу відповідно до статуту вищого навчального закладу.

Для вирішення поточних питань діяльності вищого навчального закладу першого або другого рівнів акредитації створюються робочі органи:

—адміністративна рада;

—приймальна комісія.

Дорадчим органом вищого навчального закладу першого або другого рівнів акредитації є педагогічна рада. Педагогічну раду очолює керівник вищого навчального закладу. До складу педагогічної ради входять заступники директора, завідувачі відділень, завідувачі бібліотеки, голови предметних (циклових) комісій, педагогічні працівники, головний бухгалтер.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 58; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!