Проблеми віктимології та суїцидальної поведінки 1 страница

Тема 12

Тема 11

Тема 10

КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА І ПОПЕРЕДЖЕННЯ

ЖІНОЧОЇ ЗЛОЧИННОСТІ

1. Кримінологічна характеристика злочинів, які скоюють жінки.

2. Причини й умови вчинення злочинів жінками.

3. Кримінологічні проблеми проституції.

4. Попередження жіночої злочинності й проституції.

1. Злочинність жінок тісно пов'язана із загальною злочинніс­тю, особливо неповнолітніх. Разом з тим вона має певні особ­ливості, які визначаються соціально-психологічним і біологіч­ним статусом жінки.

Від злочинності чоловіків, яка домінує практично в усіх по­казниках загальної злочинності, жіноча злочинність відрізня­ється кількісними показниками, особливостями структури і характеру злочинів, роллю жінок у злочинах, вчинених разом з чоловіками, способами і знаряддями вчинення злочинів.

Частка жіночої злочинності серед злочинності загальної (2001 р. — 13,5 %). У США частка жіночої злочинності становить близько 17 %, у Німеччині й Нідерландах — близько 25 %.

Жіноча злочинність відрізняється від чоловічої й за якісними показниками. Можна назвати дві сфери суспільного життя, де жіноче злочинне "прикладання зусиль" є виразнішим.

По-перше, це сфера побуту, де жінок здебільшого штовхають до злочину не­гативні обставини сімейно-шлюбних, родинних і сусідських від­носин. У цій сфері жінки здебільшого вчиняють насильницькі злочини: вбивства, у тому числі й власної новонародженої дити­ни, заподіяння тілесних ушкоджень, хуліганство тощо.

По-друге, це сфера, де жінка працює, виконує професійні функції, пов'язані з можливістю вільного доступу до матеріаль­них цінностей. Здебільшого це галузі торгівлі, громадського харчування, сільського господарства, легкої та харчової про­мисловості. Тут жінки найчастіше скоюють такі корисливі зло­чини, як викрадення майна шляхом крадіжок, привласнення, розтрати, або зловживання службовим становищем, обман по­купців і замовників.

Поширення останнім часом впливу жінок у господарській діяльності призвело до збільшення кількості службових злочи­нів, насамперед зловживання владою або службовим станови­щем, службова недбалість, одержання хабара.

Кількість злочинів, які вчиняють жінки у названих сферах, приблизно однакова. Жін­ки скоюють чимало крадіжок особистого майна, шахрайства, вбивства з корисливих мотивів, грабежі, розбійні напади.

Останнім часом у зв'язку із значним поширенням жіночої проституції на тлі загального зниження моральності збільши­лась також кількість жінок, які притягуються до відповідаль­ності за зараження іншої особи ВІЛ-інфекцією, венеричними хворобами, а також вбивство власної новонародженої дитини.

Переважна більшість жінок-злочинців мешкають у містах. У сільській місцевості жінки найчастіше вчиняють крадіжки й наносять тілесні ушкодження. Жінки, які входять у змішану злочинну групу, здебільшого займають у ній другорядне стано­вище.

Вони виконують ролі, пов'язані з переховуванням злочин­ців, знарядь і засобів вчинення злочину, предметів, здобутих злочинним шляхом, відіграють роль навідниць, відвертальниць уваги потерпілих тощо. Однак кількість жінок у змішаних гру­пах має тенденцію до збільшення, причому злочинна роль жі­нок подекуди стає вагомішою, а в окремих випадках вирішаль­ною (скажімо, жінка-керівник злочинної групи або організатор зґвалтування, розбійного нападу).

Показник жіночого рецидиву не менш вагомий, ніж чоловічо­го. Ресоціалізація жінок-рецидивісток важча, ніж чоловіків. Чо­ловіки вдвічі частіше кидають засуджених до позбавлення волі жінок, ніж навпаки. Причому таке явище спостерігається навіть тоді, коли чоловіки користувалися злочинною здобиччю жінок.

Багато жінок-повій одночасно є злодійками, продавцями наркотиків, заманювачками чоловіків у місця, де їх грабують спільники.

Отже, до особливостей жіночої злочинності належать:

• відносно невелика її питома вага в загальній злочинності;

• вужча "ділянка роботи" порівняно з чоловічою злочинністю;

• менша суспільна небезпека; проте ця тенденція змінюєть­ся, оскільки збільшується кількість тяжких злочинів, які вчиняють жінки, і підвищується їх кримінальна роль у змішаній злочинності;

• як і злочинність загалом, злочинність серед жінок "мо­лодшає", тобто збільшується відсоток злочинів, скоєних неповнолітніми або молоддю жіночої статі.

2. В історичному плані розрізняють такі теорії жіночої зло­чинності: моралістичні, антропологічні (біологічні) і соціологічні. Дві перші були поширені в

минулі століття, нині домі­нує третя.

Моралістична теорія виходила з того, що жінка здатна на злочинні вчинки з часів Єви. Німецькі інквізитори Шпренгер і Інститоріс писали у "Молоті відьом" (XV ст.): "як через брак розуму жінки скоріше за чоловіків відступають од віри, так і через свої незвичайні афекти і пристрасті вони більш активно шукають, вигадують і здійснюють свою помсту за допомогою чар або іншими способами. Тому немає нічого дивного в тому, що серед жінок так багато відьом".

Антропологічна (біологічна) теорія причини неповноціннос­ті жінки вбачала в її біологічних особливостях. Ч. Ломброзо у творі "Жінка злодійка й повія" (кінець XIX ст.) писав, що "у жінки порівняно з чоловіком визначається відповідний ди­тині розвиток". Звідси він дійшов висновку, що жінка більшою мірою схильна до злочинів, ніж чоловік (до жіночих злочинів він зарахував і проституцію).

Загальне визнання у ХХ ст. примату соціальних чинників у детермінантах злочинності повною мірою відобразилось і на жіночій злочинності, хоча притаманні жінкам особливі біоло­гічні чинники відкидати не можна. Саме соціальні чинники насамперед визначають зазначені відмінності у жіночій і чоло­вічій злочинності.

Характерний для ХХ ст. і дотепер про­цес емансипації жінок поруч з позитивними має й негативні ас­пекти.

Жінки втрачають властивий їм раніше соціальний статус, дедалі частіше опановують чоловічі професії (армія, по­ліція, політика, спорт тощо), у зв'язку з чим багато з них не можуть (або не хочуть) вести сімейне господарство і виховува­ти дітей.

Чоловіки ж традиційно не воліють братися за госпо­дарські справи в родині. Маскулінізація жінок призводить до появи у них чоловічої психології, що штовхає певну їх частину до "чоловічих" злочинів (вбивства, нанесення тілесних ушкод­жень, шахрайство, грабежі, розбої). Розширення кола активно­го втручання жінок у соціальне життя підвищує їх частку в та­ких злочинах, як службові, господарські, майнові.

Збільшення чоловічих рис у характері жінок дедалі ширше втягує їх неодружену частину у статеве життя, часто безладне, зловживання алкоголем (кожна десята жінка), тютюном (кож­на п'ята), наркотиками, які значно швидше, ніж у чоловіків, призводять до залежності від них при гірших показниках до виліковування. Ці чинники сприяють становленню частини жінок на шлях злочинності і проституції. Так, 30 % злочинів жінки вчиняють у нетверезому стані. Часто жінка стає "пов­ноправним" учасником протиправних дій чоловіків, а подеку­ди навіть організовує й очолює такі дії.

До речі, цікаві процеси спостерігаються в італійській ма­фії. За останні роки сотні її босів заарештовані й засуджені. І тепер кланами керують переважно їх жінки — "хрещені ма­тері". Головне полягає в тому, що ці "босині" діють не гірше від своїх чоловіків, і тому мафіозні "маси" визнають їх і не ма­ють заперечень проти їх керівництва.

Негативні явища спостерігаються і в сім'ї. Її послабленню сприяють потяг жінки до суспільного виробництва, з одного боку, як прояв емансипаційної хвилі, з іншого — як сувора по­треба підтримати життєздатність родини, яку не може мате­ріально забезпечити чоловік, не кажучи вже про родини без чо­ловіка (майже 15 %). Це відбувається у частині сімей на тлі саморуйнівної поведінки (алкоголь, наркотики тощо) одного, а то й обох членів подружжя.

Усе перелічене призводить до поширення конфліктів у сім'ях, збільшення їх тривалості й агресивності. У сімейних конфліктах підвищується активність саме жінок, їх поведінка часто набирає провокуючого характеру або вони стають "рівно­правними" учасниками конфлікту з непередбачуваними наслід­ками щодо того, хто буде в ньому зрештою злочинцем, а хто жертвою. Кожне сьоме вбивство на сімейно-побутовому ґрунті вчиняють жінки безпосередньо або хтось на їхнє замовлення.

Спостерігається також збільшення конфліктів між матір'ю й дітьми, коли вона на них зганяє злобу за "життя, яке не вда­лося". Часто відбувається не просто лайка, а побої й мордуван­ня, відмова у годуванні, вигнання з дому. На ґрунті розпачу від самотності, вагітності без чоловіка, через небажання виховува­ти дитину у складних матеріальних умовах або щоб утримати коханця спостерігаються факти вбивства матерями своїх дітей і не лише новонароджених.

Зазначені негативні явища відбуваються на тлі подальшого зростання конфліктності й агресивності в суспільстві загалом, зниження моралі, посилення напруження і побоювання за май­бутнє, подальшого матеріального розшарування суспільства. Це призводить до збільшення кількості жінок так званого пси­хологічного типу "контініо", коли особа постійно заряджена на конфлікт, негативно ставиться до переважної більшості людей, не має до них ані жалю, ані поваги.

Тепер розглянемо біологічні чинники, які можуть негатив­но впливати на психіку жінки і призвести до протиправної її поведінки. Вони можуть бути умовами певних злочинів, які скоюють жінки, але не мають домінуючого значення. Насам­перед це фази менструального циклу, вагітність і післяполого­вий період, а також період клімаксу.

У світовій художній, психологічній і кримінологічній літе­ратурі дістали, як нам здається, зайвого поширення тверджен­ня про особливу мстивість жінок, які кохали чоловіка й були ним зраджені. Такі історичні й літературні приклади відомі, проте не можна вважати, що такі факти мають поширений ха­рактер. Так, іноді жінки з істеричними реакціями вважають своїх чоловіків (або коханців) особистою власністю. Їхня зрада тягне жінок до помсти, проте абсолютну більшість останніх циві­лізація і страх перед відповідальністю відвертають від злочину. Що ж до випадків помсти покинутих жінок, то їх називають "синдромом Медеї".

Здійснюючи індивідуальну профілактичну роботу, слід ураховувати що психіка чоловіка раціональніша і він здатен швидше переключатися з однієї особи й події на інші. Жінка ж частіше "зациклюється" на хворобливих ситуаціях, пов'яза­них з особистими стосунками. Серед інших синдромів, які мо­жуть "мати вихід" у злочин, можна назвати синдром "Леді Макбет" (героїня однойменної трагедії Шекспіра). Це так звана фатальна жінка, яка вміє підкоряти чоловіків і для досягнення своєї мети підбурює їх на злочини.

Щодо синдрому "Мюнхаузена", який зустрічається і серед чо­ловіків, то йдеться про випадки, коли людина здатна на все зара­ди того, щоб на неї звернули увагу, щоб опинитися в епіцентрі подій, які вона може спровокувати, перейшовши межу закону.

Специфічний для жінки злочин, коли вона робить завідомо неправдиву заяву про її зґвалтування. Причинами цього най­частіше бувають звинувачення колишнього чоловіка (або ко­ханця) з метою його засудження як акт помсти, ревнощів; отримання грошей за рахунок шантажу ("заплатиш — заберу заяву"); примушування взяти шлюб; виправдання своєї вагіт­ності чи аборту ("приховування гріху"); присилування роди­чів.

3. Кримінологічні проблеми проституції

Поняття "проституція" (від лат. prostitоotio — осквернення, збезчещення) означає продаж свого тіла для задоволення сек­суальних бажань. Вважається ще найстародавнішою профе­сією, бо не потребує великих здібностей і вміння. З давніх часів проституцію поділяють на жіночу й чоловічу.

Згідно із законодавством під проституцією розуміється сис­тематичне надання сексуальних послуг з метою отримання до­ходу (ст. 303 КК України).

У сучасному суспільстві проституція вважається амораль­ною поведінкою. Що ж до її визнання правопорушенням існу­ють різні погляди: від визнання її злочином (частина мусуль­манських країн) до дозволу при дотриманні певних правил зайняття проституцією (так звана регламентація).

Слід визнати, що проституція є одним з найтісніше пов'яза­них із злочинністю фонових явищ. Вони значною мірою зумов­люють одне одного.

По-перше, проституцію як засіб наживи широко використовує злочинність, яка на її основі створює сис­тему сексбізнесу зі звідниками, утримувачами будинків розпус­ти, сутенерами й охоронцями.

По-друге, проституток (повій) широко використовують як співучасниць крадії, грабіжники, вимагачі, шахраї.

По-третє, повії й самі вчиняють багато злочи­нів, передусім крадіжок у клієнтів.

По-четверте, для того щоб мати можливість платити повіям і їх господарям, скоюється ба­гато корисливих злочинів.

По-п'яте, повії є найактивнішими поширювачами венеричних хвороб і СНІДу.

По-шосте, прости­тутки часто самі стають потерпілими від корисливих і насильни­цьких злочинів або гинуть під впливом алкоголю чи наркотиків.

Проте основним негативним чинником поширення прости­туції є значне зниження моралі суспільства. А це означає, що суспільство погоджується з аморалізмом і це безпосередньо не­гативно впливає на підлітків і молодь. На жаль, нині спосте­рігається тенденція до збільшення кількості повій і підви­щення попиту на них, а наступальної боротьби з цим явищем достатньою мірою не ведеться.

У сучасних умовах на шлях проституції жінки стають з різних причин. Іноді до цього жінок штовхає скрутне матері­альне становище (матері-одиначки з малим заробітком, через тяжку хворобу когось із членів незаможної родини тощо). Ві­домі випадки примусу з боку злочинців. Але навіть за умов сьогодення не ці чинники зумовлюють проституцію як соці­альне явище.

Рівень проституції, яка, як і злочинність, є постійним супу­тником цивілізації, багато в чому залежить від морального ста­ну суспільства. Це спотворені погляди на поняття честі, гіднос­ті, на ставлення суспільства до себе і своєї "професії", коли для жінки стає привабливішим заробляння грошей у такий спосіб. Значну частину повій їх спосіб життя засмоктує й робить пси­хічно залежними так само, як алкоголь або наркотики.

Звичайно, проституцію стимулюють також розшарування суспільства, поява чоловіків, які здатні витратити на повій ве­ликі гроші; недостатня боротьба з цим явищем правоохоронних органів; можливість для повії дивитись на жінок, які чесно працюють, як на людей жалюгідних, не здатних "проявити" себе у вирі життя.

4. Попередження жіночої злочинності й проституції

Як засвідчують соціологічні дослідження, більшість працю­ючих жінок, не заперечуючи проти емансипації як такої, пого­дилися б залишити роботу і присвятити себе сім'ї, якби мали для цього матеріальну можливість.

Жінкам, які мають дітей, але бажають працювати, має бути надана можливість працю­вати скорочений робочий день без зниження заробітної платні. Матерям-одиначкам і багатодітним сім'ям необхідно подавати матеріальну допомогу у значно більших розмірах.

Потребує розробки концепція виховання дітей і особливо дівчат. В її основу повинна бути покладена моральність і поряд­ність. Без оголошення рішучої боротьби з аморалізмом, пропага­ндою вседозволяючої сексуальності й насильства, які значною мірою панують нині в духовній сфері суспільства, не може бути й мови про нормальне виховання підростаючого покоління. У зазначеній концепції потрібний чіткий і розумний розподіл форм, методів і кінцевої мети виховання хлопчиків і дівчат. Властиві їм від природи особливості фізичної і психічної струк­тури мають не нівелюватись, а повністю використовуватися для досягнення мети виховання. Можливо, доцільно поверну­тися до ідеї роздільного навчання у школі дітей різної статі.

Розвіювання образу повії як привабливого для жінки — важ­ливе завдання засобів масової інформації, усіх, хто займається вихованням. Нині ж спостерігається відсторонений погляд на цю проблему, а подекуди відбувається приховане милування "найстародавнішою професією". На поширення проституції на­цілені пропозиції, які закликають до її легалізації, завдяки якій держава буцімто отримуватиме надзвичайні доходи у ви­гляді податків. Суспільство повинно боротися з такими про­явами. Треба позитивно оцінити встановлення в новому Кримі­нальному Кодексі України кримінальної відповідальності за систематичне зайняття проституцією.

Необхідно рішуче змінити ставлення до боротьби із секс-біз­несом, який наживається на проституції. Нове кримінальне за­конодавство за прикладом багатьох країн світу створило систе­му норм, які передбачають відповідальність усіх, хто прямо чи опосередковано паразитує на проституції (ст. 301-303 КК Укра­їни). Потрібно створити повноцінну службу у структурі карного розшуку міліції і перші кроки в цьому напрямі вже зроблені.

Гуманними є положення нового Кримінального Кодексу Ук­раїни про звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей. У разі призначення покарання у виді об­меження волі або позбавлення волі вагітним жінкам або жінкам, які мають дітей віком до семи років, крім засуджених до позбав­лення волі на строк більше п'яти років за тяжкі й особливо тяж­кі злочини, суд може звільнити таких засуджених від відбування як основного, так і додаткового покарання з встановленням іспи­тового строку в межах строку, на який згідно із законом жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною семирічного віку (ч. 1 ст. 79 КК України).

Засуджених до обмеження волі або до позбавлення волі жі­нок, які стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання, крім засуджених до позбавлення волі на строк біль­ше п'яти років за умисні тяжкі й особливо тяжкі злочини, суд може звільнити від відбування покарання в межах строку, на який згідно із законом жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною три­річного віку (ч. 1 ст. 83 КК України).

Безсумнівно, потребують теоретичної й практичної розробки методи групової та індивідуальної профілактичної роботи з жін­ками різного віку як тих, від кого можна очікувати вчинення злочину, так і тих, кого вже було засуджено і звільнено від від­бування покарання.

Важливого значення набуває виховна робота із засудженими жінками до позбавлення і обмеження волі з метою зниження рецидиву. Потрібно впровадити комплексну систему психолого-педагогічного впливу на засуджених із застосуванням ауто-генних тренувань, індивідуальних програм самовиховання, за­нять у споріднених групах, семінарів, бесід, вікторин, лекцій з правових та інших питань. Завдання цих заходів мають поля­гати в самопізнанні засуджених, їх умінні володіти власними емоціями, прагненні до вдосконалення, формуванні почуття впевненості у собі, створенні позитивних установок. Усе це спри­ятиме ресоціалізаціїї особи засудженої жінки, потягу до пере­осмислення власної особистості й шляху свого подальшого життя.

ЕКОНОМІЧНА ЗЛОЧИННІСТЬ

1. Поняття економічної злочинності.

2. Класифікація економічних злочинів.

3. Детермінанти економічної злочинності.

4. Попередження злочинів у сфері економіки.

1. Поняття економічні злочини і злочини в сфері економіки найчастіше розглядаються як тотожні. Економічні злочини – це злочини корисливі, майнові і разом з тим це злочини у сфері економіки. Економічна злочинність – це сукупність корисливих зазіхань на власність, порядок управління народним господарством, що вчинюються особами, які займають повноваження пов’язані з цими позиціями.

Західні кримінологи вказують на велику моральну шкоду від економічної злочинності, що руйнує існуючу систему соціальних цінностей, віру в справедливість державних інституцій та підприємницьких структур. Економічна злочинність:

- охоплює різні зловживання суб’єктів господарювання, що посягають на порядок управління економікою;

- реалізується у процесі професійної діяльності суб’єктів господарювання;

- спричиняє істотну матеріальну, фізичну і моральну шкоду суспільству та окремим громадянам;

- складається із множинності епізодів злочинів;

- вчиняється як фізичними так і юридичними особами;

- створює складність персональної ідентифікації як злочинця, так і жертв економічних злочинів.

Економічна злочинність характеризується високою латентністю, яка

носить природний характер. Економічні злочини, порівняно із загально кримінальними мають значно вищий рівень латентності.

В широкому значення економічна злочинність це явище, що:

- властиве будь-якій державі та виникає в результаті високоінтелектуальної

злочинної діяльності осіб з метою незаконного спрямування частини

економічних ресурсів на свою користь;

- виникає у сфері управління державним чи приватним майном і пов’язана з використанням службового становища з корисливими намірами;

- стримує розвиток ринкових відносин, вільної конкуренції, а у кінцевому підсумку – підриває основи економічної безпеки держави;

- стимулює тіньовий капітал, корупцію та організовану злочинність;

- викликає соціальну нестабільність, зневіру законослухняних громадян у спроможність держави захистити їх інтереси.

2. Якщо виходити з кримінально-правової класифікації економічних злочинів, то вона матиме наступний вигляд:

1. злочини у сфері відносин власності, пов’язані зі службовою діяльністю – розкрадання державного або колективного майна шляхом шахрайства, присвоєння, розтрати або зловживання посадовим становищем;

2. злочини у сфері використання бюджету – порушення законодавства про бюджетну систему України; видання нормативних актів, що змінюють прибутки і витрати бюджету всупереч визначеному законом порядку;

3. злочини у сфері фінансових відносин – виготовлення або збут

підроблених грошей чи цінних паперів; незаконні операції з валютними цінностями; приховування валютної виручки; ухилення від сплати податків; порушення випуску та обороту цінних паперів; підробка знаків поштової оплати і проїзних квитків; незаконне виготовлення, підробка, використання або збут незаконно виготовлених і одержаних чи підроблених марок акцизного збору;

4. злочини у сфері підприємництва – заняття забороненими видами

підприємницької діяльності; порушення порядку її заняттям; фіктивне підприємництво; шахрайство з фінансовими ресурсами; виготовлення спиртних напоїв і торгівля ними; незаконна торгівельна діяльність; приховування банкрутства; фіктивне банкрутство;

5. злочини у сфері захисту від монополізму і несумлінної конкуренції – незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять собою комерційну таємницю; розголошення комерційної таємниці; штучне підвищення і підтримання високих цін на товари народного споживання та послуги населенню; змова про фіксування цін; примушування до виконання або невиконання цивільно-правових зобов’язань;

6. злочини у сфері обслуговування населення – випуск або реалізація

недоброякісної продукції; обман покупців; обман замовників; одержання незаконної винагороди від громадян за виконання робіт, пов’язаних з обслуговуванням населення, порушення правил торгівлі;

7. злочини у сфері митного регулювання – контрабанда.

3. Основні детермінанти економічної злочинності в Україні на сучасному етапі можна окреслити з урахуванням її довгострокових, середньострокових і короткострокових чинників. До довгострокових чинників належать:

- недосконалість господарського механізму щодо використання різних форм власності, виштовхування приватної власності за межі офіційної системи господарювання;

- відсутність цивілізованих ринкових відносин, добросовісної конкуренції, наявність численних диспропорцій;

- інформаційний вакуум щодо більшості соціально-економічних процесів, управлінських рішень та контролю за їх виконанням;

- відсутність в народі демократичних традицій, низька правова культура, що призводить до невиконання своїх обов’язків перед державою у вигляді повноти сплати податків;

- протиріччя між командно-адміністративною системою господарювання від якої Україна відійшла, і ринковою економікою до якої ще не дійшла.

Середньострокові чинники:

- надмірна монополізація економіки, наявність могутнього, але анти ринкового військово-промислового комплексу;

- сировинна спеціалізація виробництва і експорту, що продукує відсталість і анти ринкове спрямування економіки, проведення Україною демпінгової політики на світовому ринку;

- надмірне адміністративне втручання в економіку, обмеження ділової ініціативи і націленості на ефективність виробництва, великі витрати на утримання управлінського апарату, надання чисельних пільг окремим фізичним і юридичним особам;

- високий рівень корупції в системі органів державної влади і управління та тінізації економіки.

До короткострокових факторів необхідно віднести:

- відсутність морально-психологічної єдності суспільства, узгодженості дій щодо основних напрямів реформування політичної та економічної систем;

- надлишковий податковий тиск на суб’єктів господарювання, який заганяє їх у тінь;

- відставання правового забезпечення протидії економічній злочинності від швидкості її зростання та необхідності посилення боротьби з нею;

- нерозвиненість ринкової інфраструктури економіки, її нездатність забезпечити нормальний рух інвестицій, капіталів, товарів, робочої сили, неефективність державного контролю у цій сфері;

- низька платоспроможність більшості громадян;

- правова незахищеність суб’єктів господарювання від зловживань, утисків та вимагань з боку чиновників державного апарату на всіх його рівнях.

4. Ефективність протидії економічній злочинності пов’язана насамперед з вдосконаленням податкового законодавства, наскільки воно буде виконувати стимулюючу функцію і не душитиме виробника. Це ліквідує підґрунтя економічної злочинності – тіньову економіку.

Не менш значущим у запобіганні економічним злочинам має стати поліпшення діяльності всіх правоохоронних органів, громадських організацій, які задіяні у цій справі. Майже всі автори приходять до висновку, що треба виділити три напрямки їх профілактичної роботи: 1) виявлення і усунення криміногенних факторів, що обумовлюють ці злочини; 2) виявлення та недопущення злочинів, вчинення яких готується; 3) встановлення осіб, від яких з високим рівнем вірогідності можна очікувати вчинення злочинів, та вжиття до них заходів виховного характеру.

Діяльність підрозділів покликаних запобігати злочинам у сфері економіки, при умові сумлінності, чесності й непідкупності їх працівників, має відповідати міжнародним стандартам, бути максимально прозорою і зрозумілою як громадськості, так і підприємцям з тим, що ефективно виконувати наступні завдання:

- своєчасно запобігати, розкривати і розслідувати злочини в сфері економіки на підприємствах, в організаціях, комерційних структурах, фінансово-кредитній та банківській системах, добиватися повного відшкодування нанесених збитків, забезпечувати захист громадян від злочинних посягань;

- активно використовувати засоби масової інформації для висвітлення стану економічної злочинності в країні та регіонах і напрямів боротьби з нею.

Не менш важливою перешкодою економічній злочинності є заходи,

спрямовані на ліквідацію кризи неплатежів і нецільового використання бюджетних коштів, зокрема:

- проведення комплексних перевірок законності здійснення товарно-

грошових операцій суб’єктами підприємницької діяльності, що створені при державних підприємствах, виявлення фактів одержання прихованих доходів шляхом вилучення з обігу різниці між собівартістю та роздрібними цінами на товари та послуги;

- погашення заборгованості з виплати заробітної плати, для чого

запровадити механізм матеріальної відповідальності підприємств-боржників перед своїми працівниками;

- забезпечення жорсткого контролю за проходженням бюджетних коштів аж до їх безпосереднього одержувача, спрямованих на адресну підтримку.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 81; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!