Причини та умови конкретних злочинів

Тема 5

Засоби протидії професійній злочинності.

Боротьба з кримінальним професіоналізмом передбачає вжиття комплексу заходів економічного, соціального і правового характеру, активній участі громадськості. Вся профілактична діяльність мала б ґрунтуватися на сучасному правовому забезпеченні. Передусім, це стосується вдосконалення кримінального, кримінально-процесуального та кримінально-виконавчого законодавства. Для цього необхідно дійти одностайного висновку щодо доцільності таких новел:

а) у Загальній частині кримінального кодексу визначити поняття професійного злочинця;

б) для осіб, визнаних такими, остаточну міру покарання встановлювати шляхом складання санкцій, передбачених за кожний епізод їх злочинної діяльності.

Не менш важливо удосконалити роботу правоохоронних органів у сфері боротьби з професійною злочинністю. Спеціалізація й інтеграція злочинців—професіоналів потребує адекватних дій з боку правоохоронців. Серед таких заходів, безумовно, можна вважати подальшу спеціалізацію відповідних підрозділів МВС України.

Особливу занепокоєність викликає високий рівень недовіри населення до правоохоронних органів. Практика свідчить про малу ефективність боротьби зі злочинністю виключно силами цих органів. Треба розвінчувати кримінальну субкультуру та її носіїв. Це сприятиме зменшенню числа неповнолітніх, які заради романтики йдуть на злочин, а відбуваючи покарання в місцях позбавлення волі, проходять школу професійного злочинця.

1. Поняття причин та умов (детермінант) конкретних злочинів.

2. Взаємодія особи і середовища як причина вчинення злочину

3. Поняття конкретної життєвої ситуації, її різновиди та роль у

вчиненні злочину

4. Обставини, що сприяють вчиненню злочинів

1. Детермінантами кожного злочину, як умисного, так і необереж­ного, є, з одного боку, особисті властивості конкретного індивіда — його потреби, погляди, інтереси, ставлення до різних соціальних цінностей і вимог, у тому числі правових; з іншого — сукупність зовнішніх обставин, які викликають намір і рішення вчинити умис­ний злочин або дію (бездіяльність), яка призвела до злочину з необережності. Тобто існує взаємодія криміногенних властивостей особи, які склалися під впливом несприятливих умов її формування, із зовнішніми об'єктивними обставинами і ситуаціями.

У сучасній кримінології поняття причин конкретних злочинів не має однозначного трактування. Ними деякі автори називають:

1) ан­тигромадські погляди певного кола осіб;

2) зовнішні обставини, що сформували ці погляди;

3) різні життєві ситуації, які у взаємодії з позицією особи спричинюють злочинні дії.

Під соціалізацією звичайно розуміють становлення особи і включення її в існуючі суспільні відносини (економічні, ідеологічні, правові, сімейно-побутові тощо). Особлива роль належить підструктурі спрямованості особи, під якою розуміється система поглядів, переконань, ціннісних орієнтацій, соціальних і базових мотивацій. Фактично йдеться про змістовну сторону свідомості людини, сфор­мовану за рахунок навчання, виховання, власного вдосконалювання і включення в суспільно корисну діяльність.

Звідси можна зробити висновок, що основним чинником становлення особи на злочинний шлях виступають дефекти в її соціаліза­ції. Проте така категоричність не завжди виправдана.

Важливою внутрішньою детермінантою поведінки є її мотивація. Потреби, інтереси, емоції визначають мотивацію вчинку, а не вибір засобу їх задоволення. Тому мотивація не є безпосередньою причи­ною злочину. Мотиви — це те, що спонукало індивіда діяти, а не чо­му він обрав саме кримінальні форми (способи) їх задоволення. Спо­нукання різняться між собою за змістом, ступенем усвідомлення, силою впливу на людину. Одні з них зовсім не сприймаються, інші залишаються лише на рівні розуміння, треті стають реально чинни­ми. Мотив злочинної поведінки можна визначити як усвідомлене спонукання (прагнення) особи до вчинення конкретного діяння, яке містить у собі суспільну небезпек ку і передбачене кримінальним законом як злочин.

Складовою механізму злочинної поведінки є мотивація вчи­нення злочину, що відбиває для кожного індивіда його потреби й інтереси, які реалізуються в конкретизованому мотиві вчи­нення злочину. Мотивація — це процес внутрішньої (суб'єк­тивної) детермінації дій.

Мотиваційний процес може мати вигляд сукупності послі­довних ланок (етапів): актуалізація певної потреби — вибір способу й засобів для задоволення потреби — виникнення мо­тиву поведінки — формування мети дії — планування діяль­ності (у разі вчинення умисного злочину) — прийняття рішен­ня — реалізація рішення.

Злочин, як і будь-який вчинок, є актом свідомої вольової діяльності людини. Кожний такий акт пов'язаний із задоволен­ням певної людської потреби. Отже, джерелом активності лю­дини є її потреби. Система індивідуальних потреб людини від­биває ціннісну орієнтацію особи і її соціальну позицію.

Потреби людей найрізноманітніші — від найпростіших і життєво необхідних біологічних та фізичних потреб до склад­них соціальних потреб матеріального й духовного характеру.

Усвідомлена людиною потреба актуалізується, тобто визна­ється нею як така, що є суттєвою, значущою і підлягає задо­воленню. Така потреба набуває значення інтересу. Інтерес є безпосередньою суб'єктивною причиною конкретного вчинку або певної лінії поведінки.

Розбіжності між індивідуальним і суспільним інтересами, їх суперечливість і надання переваги індивідуальному інтересу, а не суспільному, що закріплений і охороняється правом, утво­рюють конфлікт, який може призвести до злочину. Це зумов­лює необхідність покладання на кожну людину обов'язку регу­лювати свої потреби та інтереси, задовольняти їх тільки дозволеними способами й засобами і відмовлятися від таких потреб та інтересів, задоволення яких суперечить суспільним інтересам.

Отже, безпосередньою психологічною причиною окремого злочину є прагнення особи задовольнити свої потреби всупереч суспільним інтересам.

За соціальним змістом потреби можуть бути:

• життєво необхідними, що забезпечують умови існування людини (їжа, тепло і та ін.);

• нормальними, соціально схваленими (здобуття знань, спіл­кування, належні побутові умови);

• деформованими, збоченими за рахунок гіпертрофованих життєво необхідних нормальних потреб;

• збоченими антисоціальними, задоволення яких супере­чить як суспільним інтересам, так і інтересам особи — пи­яцтво, наркоманія.

Найнебезпечнішими з позицій соціальності є антисоціальні збочені потреби. Проте їх задоволення в загальному масиві всіх злочинів становить 10-12 %. У більшості випадків злочинність діяння пов'язана не із змістом потреби, а з характером, спосо­бом і засобами її задоволення.

Щоб задовольнити певну потребу, особа усвідомлює влас­ні можливості для цього, а також оцінює, що може сприяти чи перешкоджати цьому і ставить перед собою конкретну мету, для досягнення якої вибирає певні способи й засоби. Упродовж процесу, що відбувається з моменту актуалізації потреби до моменту здійснення конкретного вчинку, особа приймає певне рішення: задовольнити свою потребу або утриматися від цього, як саме її задовольнити, а також яки­ми способами й засобами. Можливість такого вибору визна­чається наявністю різних варіантів поведінки.

Отже, для мотивації злочинної діяльності вибір способу і за­собів задоволення актуальної потреби має виключно важливе значення. Наприклад, у особи виникла і актуалізувалася по­треба мати автомобіль. Але злочинна мотивація з цього не по­чинається. Автомобіль можна купити за власні або позичені кошти, взяти в оренду тощо. Проте можна придбати автомобіль і злочинним шляхом — крадіжкою, пограбуванням, шахрайст­вом тощо. Якщо особа вибирає останній варіант задоволення потреби, то й виникає кримінальний мотив.

Задоволення потреби повинно узгоджуватися з можливостя­ми суспільства. Ігнорування цього принципу і отримання пев­них благ всупереч інтересам суспільства є злочинним. Навіть життєво необхідні потреби в разі їх задоволення через пору­шення суспільних інтересів, як правило, не виключають зло­чинності вчиненого діяння. Ще більшою мірою це стосується випадків задоволення гіпертрофованих потреб, які не відпові­дають суспільним можливостям, тому найбільше потребують антисоціальних дій певних людей.

Зміст мотиву полягає в обґрунтуванні особою своєї діяль­ності й відповідає на питання, заради чого здійснюється така діяльність.

Поняття "мотив" і "мета" не тотожні. Якщо мотив виконує роль рушійної сили певної поведінки особи, то мету можна ви­значити як бажаний результат дій, що передбачається особою і наближає її до задоволення актуальної потреби. Іноді мета збіга­ється з мотивом. У цьому разі виникає феномен мотиву-мети.

Наступною ланкою мотивації є планування злочинної діяль­ності. На цьому етапі визначають спосіб, місце, час та інші об­ставини. За наявності співучасників на цьому етапі здійснюється розподіл їх обов'язків. Найбільш детальним і обміркованим є планування злочинів, що вчиняються організованими злочин­ними групами.

Кульмінацією мотивації є прийняття рішення — це інте­лектуально-вольовий акт, що виражає готовність особи вчини­ти злочин.

Після прийняття рішення відбувається його виконання. Розглянутий механізм мотивації притаманний вольовій по­ведінці особи, яка є цілеспрямованою і називається діяльністю.

У психології крім вольової поведінки особи розрізняють ще ім­пульсивну та звичну її поведінку.

Імпульсивні дії вчиняються за першим спонуканням, без роздумів про їх соціальне значення й наслідки. Залежно від того, які психічні стани правопорушників зумовили імпуль­сивну реакцію, розрізняють чотири види імпульсивних зло­чинів:

• вчинені у стані алкогольного або наркотичного сп'яніння;

• афективні — вчинені у стані сильного душевного хвилю­вання;

• зумовлені хворобливим станом психіки, що не виключає неосудності;

• "парадоксальні" — такі, які вчиняють раптово під впли­вом неусвідомлених агресивних імпульсів.

Мотиваційний процес при вчиненні імпульсивних злочинів складається з таких ланок: актуалізації потреби, формування мотиву й негайної його реалізації без постановки мети, пла­нування, прийняття рішення та коригування поведінки з ура­хуванням зміни ситуації. Наприклад, більшість умисних вбивств, що вчиняються під час бійки, спільного вживання спиртних напоїв, як правило, є результатом імпульсивної реак­ції на ситуацію.

Звичні протиправні вчинки особа здійснює здебільшого сві­домо, але під впливом неусвідомлюваних потягів, що супе­речать свідомо вибраній позиції особи. Як встановив вчений фі­зіолог І. Павлов, в основу звичних форм поведінки покладений динамічний стереотип, що виникає в корі головного мозку лю­дини в результаті неодноразового повторення відповідних дій. За психологічним механізмом звична форма поведінки подібна до імпульсивної — вона так само ірраціональна. Механізм мо­тивації при звичній поведінці більшою мірою розгорнутий: піс­ля виникнення мотиву з'являється мета і без будь-якого обмір­ковування приймається рішення, що негайно реалізується без урахування ситуації, яка може бути дуже несприятливою для успішного завершення злочину. Стандартні звичні рішення часто виявляються в рецидиві злочинів. Що частіше повторю­ються ті чи інші види злочинної діяльності, то більше підстав судити про їх звичний характер.

Мотивацію злочину необхідно відрізняти від мотивування конкретного злочину, яке є поясненнями обвинуваченого орга­нам розслідування і суду щодо причин та обставин вчиненого ним злочину.

2. Лю­дина є активною, свідомою і самокерованою істотою, що джерелом її активності виступають суперечності між нею і навколишнім сві­том, між її потребами і можливостями їх задоволення, що ці супе­речності розв'язуються через предметну діяльність.

Вплив зовнішнього середовища відбувається опосередковано, через власне сприйняття індивіда, його моральні погляди, переконання, світорозуміння та уявлення про добро і зло. Його дії завжди підконт­рольні свідомості і волі (крім стану неосудності, але тоді й немає складу злочину).

У кримінологічній літературі найчастіше підкреслюється значен­ня криміногенного впливу середовища на особу. При цьому особли­ва увага справедливо приділяється мікросередовищу — сфері безпо­середнього спілкування індивіда. Проте саме мікросередовище заз­вичай розглядається як щось статичне, яке існує лише в даний мо­мент або безпосередньо напередодні вчинення злочину. У тих же випадках, коли вказується на криміногенні фактори, які сформували особу злочинця в минулому, то однозначно відзначається роль нес­приятливого оточення у сфері сімейно-побутових відносин, дозвіл­ля, навчання чи праці, але при цьому упускається з виду динамізм особистих стосунків з іншими людьми.

Внутрішня структура будь-якого мікросередовища може різнитися, але її основу становить мала соціальна група, що впливає на осо­бу безпосередньо і найсильніше. Тут же міститься предметно-речове (матеріальне) середовище, яке оточує людину в побуті, на роботі, особистому житті, в умовах якого вона здійснює свою життєдіяль­ність.

Домінуючу криміногенну значимість можуть набувати й окремі психофізичні якості особи. Так, на перше місце в деяких злочинах висуваються емоції (афективна поведінка), в інших — почуття (вчи­нення злочину на ґрунті ревнощів), у третіх — вади волі у вигляді нестриманості, у четвертих — вікові особливості тощо.

На процес формування особи людини, яка в подальшому вчиняє злочин, визначально впливають негативні особливості макро- та мікросередовища, де ця людина постійно перебуває і здійснює свою діяльність.

До явищ макросередовища належать особливості економіч­ного розвитку, політичні погляди та концепції, що панують як на загальнодержавному рівні, так і на рівні окремих регіонів, певних соціальних груп.

Частина соціального середовища, з якою індивід (людина) підтримує прямі та безпосередні контакти, є ні чим іншим, як мікросередовищем цієї людини.

На особу впливають і в кінцевому підсумку виявляються в причинах злочинної поведінки фактори соціального середовища як на макро-, так і на мікрорівні, тим більше, що відмінність між мікро- та макросередовищем відносна: те, що для одного індивіда є колом його безпосереднього та прямого спілкуван­ня — мікросередовищем, для іншого може бути обставиною макросередовища.

Макро- та мікросередовище людини змінюються, іноді навіть дуже суттєво. Зміни макросередовища майже не залежать від можливостей і бажання окремого суб'єкта, а зміни мікросередовища зумовлюються бажаннями суб'єкта в їх поєднанні з від­повідними об'єктивними факторами.

Саме мікросередовищу належить визначальна роль у меха­нізмі формування особи людини. Розглянемо основні складові мікросередовища, які найактивніше і найістотніше впливають на формування особи.

Насамперед таким соціальним середовищем, що вирішально впливає на формування особи, є сім'я, яка впливає на людину з моменту її народження. Якщо сім'я впливає позитивно, то осо­ба дитини формується в позитивному плані, і навпаки. Вплив сім'ї може відбуватися у двох основних варіантах: шляхом пе­дагогічного, виховного впливу, спрямованого на формування у дитини певних моральних принципів і способів поведінки; че­рез стихійний вплив на особу образу життя, що притаманний сім'ї.

На формування особи в дитячому та юнацькому віці нега­тивно впливають різні фактори й обставини, основними з яких є такі:

• негативні форми поведінки безпосередньо в сім'ї (пияцтво, скандали, бійки, наркоманія, деспотизм старших і фізич­но розвиненіших членів сім'ї тощо);

• відсутність психологічного, емоційного контакту між бать­ками й дітьми, а також між батьками;

• відсутність належного контролю за поведінкою дітей;

• збочені уявлення про виховання дітей в умовах "ринкової економіки", прищеплення дітям поглядів про необхід­ність збагачення будь-якими шляхами, у тому числі й злочинними.

Існуюча в сім'ї система відносин і типові варіанти поведінки сприймаються підлітками як зразок поведінки, певна рекомен­дація.

Негативні риси характеру особи формуються не лише у проблемних сім'ях, а й у зовнішньо благополучних сім'ях, де культивуються жадоба до влади і психологія всемогутнос­ті грошей.

Важливим фактором негативного формування особи є вплив найближчого побутового оточення — друзів, знайомих, сусідів і компаній, з якими суб'єкт контактує постійно й безпосеред­ньо. Залежно від пануючих у побутовому оточенні установок, ціннісної орієнтації, спрямованості, ставлення до законослух­няної поведінки тощо воно може становити криміногенне сере­довище.

Деформуючий вплив на особу можуть чинити як окремі осо­би, так і групи осіб, особливо такі, що створюються за терито­ріальною, національною або клановою ознакою. Найістотніше криміногенні групи впливають на неповнолітніх. Криміногенна небезпека негативного впливу на особу виходить і від окремих неформальних об'єднань молоді з антисоціальною спрямова­ністю. Норми і критерії, що є звичними в колі неформального спілкування особи, стають для неї обов'язковими такою мірою, що вона сприймає їх некритично і навіть всупереч своїм оцін­кам і установкам. Тому у вчиненні такою групою злочину мо­жуть брати участь особи, які б самостійно ніколи не вчинили злочину.

Негативно впливають на формування особи й недоліки су­часної системи освіти і суспільно-виховної роботи.

Суттєве кримінологічне значення має також своєчасне фор­мування професійних інтересів та схильностей у підлітків і юнацтва. Якщо професійне самовизначення формується в по­зитивному плані під впливом батьків, школи та інших позитив­них елементів мікросередовища, то воно сприяє законослухняності особи. І навпаки, що менше суб'єкт зорієнтований на професійну зайнятість, то більшою мірою можлива його криміналізація.

Недоліки у формуванні професійної орієнтації суб'єкта, що формують у нього неадекватне ставлення до праці, що само по собі має негативне кримінологічне значення, можуть підсили­ти негаразди у трудових колективах, де спостерігаються пи­яцтво, кругова порука, порушення трудової дисципліни, краді­жки тощо.

Несприятливо впливає на особу і некваліфікована, важка фізична праця. Вона не потребує професійного вдосконалення, підвищення освітнього рівня та культури й обмежує перспек­тивні уявлення суб'єкта про майбутнє.

До умов негативного формування особи належать також від­сутність необхідних побутових умов, уваги з боку адміністрації до проблем працівників, низький рівень правової освіти.

На формування особи негативно впливає ще й кримінальна субкультура з її злодійськими традиціями, збоченими понят­тями про честь, товариство, жаргоном та іншими атрибутами, яка останнім часом виявляється серед широких верств насе­лення.

Специфічну роль у механізмі злочинної поведінки відігра­ють психічні аномалії особи, які не виключають осудності. Наслідками наявності таких аномалій у осіб можуть бути їх підвищена навіюваність, емоційна нестриманість, конфлікт­ність, агресивність, позбавлення можливості реально оці­нити ситуацію. Ці емоційно-інтелектуальні деформації особи за певних обставин можуть спровокувати суб'єкт на вчинен­ня злочину. Але водночас необхідно враховувати, що психіч­ні аномалії та пов'язані з ними негативні риси особи, що ре­алізуються в механізмі індивідуальної злочинної поведінки, здебільшого не є вирішальними у такій поведінці. Найістот­нішими є якості особи, сформовані в неї у процесі життєдіяль­ності.

А. Зелінський, не заперечуючи впливу соціальних факторів на формування особи, наголошує, що соціально значущі влас­тивості особи формуються на фундаменті, що закладений при­родою. На думку вченого, на формування особи вирішальний вплив чинять біологічні фактори — стан генотипу нації, вро­джені патології і відхилення психіки, тілесні аномалії.

3. Під конкретною криміногенною ситуацією треба розуміти су­купність зовнішніх (об'єктивних) обставин, в яких опинилася люди­на і які впливають на її свідомість, почуття, волю, з урахуванням яких особа приймає рішення вчинити дію, що утворює склад умис­ного злочину або призводить до злочину з необережності.

Конкретні криміногенні ситуації можуть створюватися не тільки з одних соціальних умов, а й через дії сил природи, наприклад, сти­хійне лихо. За своїм обсягом криміногенна ситуація може бути ло­кальною, тобто стосуватися однієї особи чи вузького кола осіб, а мо­же торкатися і багатьох людей. Вона може бути створена як право­мірними, так і незаконними діями самого суб'єкта чи інших осіб, на­приклад, штучне створення дефіциту товарів, надмірне вживання алкоголю. Серед ситуацій, пов'язаних з діями інших осіб, розріз­няють віктимологічні ситуації, що їх створюють потерпілі від злочи­ну.

За змістом розрізняють такі види криміногенних ситуацій:

а) проблемна ситуація, за якої людина стикається з певними труднощами і перешкодами в досягненні наміченої мети (наприклад, проникнення у помешкання, щоб вчинити крадіжку);

б) мотиваційно байдужа ситуація, за якої стан і зміни елементів, що її складають, не впливають на діяльність суб'єкта;

в) мотивуюча ситуація, коли щось у її стані впливає на прийняття особою рішення діяти саме так, а не інакше;

г) конфліктна ситуація — характеризується зіткненням різних інтересів, поглядів, бажань її учасників, що веде до боротьби між ними злочинним шляхом.

4. Елементами криміногенної ситуації є обставини, які сприяють вчиненню злочинів. Ці обставини різноманітні. Вони можуть бути пов'язані з недоліками в діяльності державних чи громадських орга­нізацій, мати місце на виробництві і в родині, у школі і серед най­ближчого оточення індивіда. Ці обставини полегшують вчинення злочину, створюють умови для настання суспільно небезпечних на­слідків. До таких обставин належать:

1) недоліки в діяльності державних установ (тяганина, бюрокра­тизм), незадовільна робота правоохоронних органів (приховування злочинів від обліку, необґрунтована відмова у порушенні криміналь­них справ, інші порушення законності);

2) недоліки в системі господарювання (ненадійна охорона май­на, незадовільний стан обліку і контролю, проблеми в матеріально-технічному забезпеченні тощо);

3) упущення в ідеологічній та культурно-виховній роботі, неналагодженість сфери дозвілля;

4) вади у сімейному, шкільному і трудовому вихованні;

5) пияцтво, наркоманія, токсикоманія, паразитизм, проституція;

6) згубний вплив побутового оточення з антисуспільною спрямо­ваністю.

Виходячи з усього вищесказаного можна зробити висновок, що детермінанти злочинів лежать, з одного боку, у морально-психоло­гічних якостях особи (внутрішній момент), а з іншого — у криміно­генних ситуаціях і соціальних суперечностях та негараздах, які об'єктивно існують у нашому суспільстві (зовнішній момент).

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 64; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!