Кримінологічне вчення про особу злочинця

Тема 6

1. Поняття особи злочинця та межі її вивчення у кримінології.

2. Основні кримінологічні ознаки особи злочинця.

3. Класифікація злочинців.

4. Типологія злочинців.

1. Зміст поняття особи злочинця поєднує в собі соціологічне по­няття особи і юридичне поняття злочинця, тому проблема особи злочинця має вирішуватись на основі загальносоціологічного вчення про особу.

Людину як особу формує вся сукупність економічних, полі­тичних, ідеологічних, моральних, правових, побутових, культурних, естетичних та інших умов, які становлять зміст громадського та ін­дивідуального буття, їх відображення у суспільній та індивідуальній свідомості. Викладене має важливе значення для правильного розу­міння особи злочинця, є основою для розкриття "механізму" формування подібних осіб, вказує на можливі джерела негативних мораль­них якостей та антигромадських поглядів.

Людина не народжується особою, а стає нею у процесі свого розвитку, входження в соціальне середовище, засвоєння навколиш­ньої дійсності, ідей, поглядів, норм моралі і звичок, поведінки, влас­тивих соціуму, до якого вона належить. Процес, протягом якого осо­ба розвивається і змінюється, отримуючи конкретне соціальне об­личчя, називається соціалізацією. Дефектом соціалізації є особа злочинця, яка формується поступово. Більшість вітчизняних кримі­нологів вважає, що немає людей, приречених на вчинення злочинів, злочинцями вони стають внаслідок дефектів їх соціалізації.

Особі злочинця притаманна певна система морально-психо­логічних переконань, властивостей, установок, інтелектуальних, емоційних і вольових якостей. Морально-психологічні особливості особи злочинця перебувають у діалектичному зв'язку з її соціальни­ми властивостями, а тому мають розглядатися у цій єдності.

Можна сказати, що особа злочинця — це сукупність соціально значимих властивостей, ознак, зв'язків і відносин, які характеризують людину, винну в порушенні кри­мінального закону, в поєднанні з іншими (неособистими) умова­ми та обставинами, що впливають на її злочинну поведінку. З цього визначення чітко видно зв'язок між загальносоціологічною і кримінально-правовою сутністю поняття особи злочинця. Негативні соціальні чинники формують особу злочинця лише в тих випадках, коли вони проявляються у самому факті вчинення злочину. Самі ж негативні ознаки і властивості не дозволяють вважати особу зло­чинцем до вчинення нею злочину. Кримінологів цікавлять як со­ціально-негативні фактори, що відбилися у свідомості особи і сфор­мували в неї здатність вчинити злочин, так і ті, які сприяли вчинен­ню конкретного злочину.

2. Особі злочинця притаманна система ознак, властивостей, якос­тей, що визначають її як людину, яка вчинила злочин. Будучи різ­новидом особи взагалі, особа злочинця має загальні ознаки (стать, вік, фах, освіта, соціальний стан, роль у суспільстві), а також влас­тиві лише особі злочинця специфічні ознаки, які визначають і вира­жають характер та ступінь її суспільної небезпеки. Вітчизняні кри­мінологи поділяють названі ознаки на такі основні групи:

а) соціально-демографічні;

б) кримінально-правові;

в) риси правової та моральної свідомості особи злочинця;

г) соціально-психологічні характеристики.

Соціально-демографічні ознаки особи злочинця включають стать, вік, освіту, місце народження і проживання, громадянство та інші відомості демографічного характеру. Ці ознаки властиві будь-якій особі і самі по собі не мають кримінологічного значення. Але у статистичній звітності стосовно осіб, які вчинили злочини, соціаль­но-демографічні ознаки дають важливу інформацію, без якої немож­лива повна кримінологічна характеристика особи злочинців.

Така ознака, як вік злочинців, дає змогу виявити криміногенну активність різних вікових груп населення (неповнолітніх, молоді, осіб зрілого віку). Освітня характеристика вказує на залежність злочинної поведінки від рівня освіти та інтелектуального розвитку особи, які значною мірою впливають на потреби й інтереси людини. Скажімо, для тих, хто вчинив хуліганство, грабежі, посягання на особу, характерний низький освітній та інтелектуальний рівень. Місце проживання часто визначає географію злочинності (міська чи сільська), а також характер злочинності у курортних зонах, "спаль­них" районах міст, новобудовах тощо.

Кримінально-правова характеристика особи злочинця — це дані не лише про склад вчиненого злочину, а й про спрямованість і мотивацію злочинної поведінки, одноособовий чи груповий характер злочинної діяльності, форму співучасті (виконавець, організатор, підмовник, пособник), інтенсивність кримінальної діяльності, наяв­ність судимостей тощо. Така характеристика дає уявлення про осо­бу злочинця з кримінально-правових позицій. Ця група ознак вира­жає якості, властиві саме особі злочинця, а не будь-якій іншій особі, наприклад, аморальній, порушникові трудової дисципліни чи законо­слухняній людині.

Риси правової та моральної свідомості особи охоп­люють її світогляд, духовність, погляди, переконання, установки та ціннісні орієнтації.

Правова свідомість є однією з форм суспільної, а звідси й інди­відуальної свідомості, відображає ставлення людей до чин­ного права, показує знання міри їхньої поведінки з погляду прав іобов'язків, законності та правопорядку. В основі правосвідомості лежать порядність, обов'язок і внутрішня дисцип­ліна, взаємна повага та довіра громадян одне до одного, до влади, а влади - до громадян. Правосвідомість - це вміння поважати право та закон, добровільно виконувати державні обов'язки та особисті зобов'язання, не вчиняючи правопорушень і зло­чинів.

Злочинці, вступаючи в конфлікт із законом, допускають правове свавілля, ставлять себе вище за вимоги норм права, не до кінця усвідомлюють, що їх виконання є необхідним обо­в'язком. Кримінологічні дослідження щоразу підтверджують істотну специфіку правової свідомості злочинців. Особи, котрі вчиняють злочини, виявляють (приховану чи явну) неповагу до закону, впевнені, що закон можна обійти, порушити в конк­ретній ситуації на користь особистим або кланово-груповим інтересам. Вони сподіваються (іноді небезпідставно) на власну кримінально-правову безкарність.

Життя людей у суспільстві регламентується не тільки право­вими, а й моральними нормами. Здорові, міцні моральні пере­конання людей утримують їх від негідних вчинків, слугують стримувальним фактором на шляху можливого вчинення зло­чинів. Проте це не стосується злочинців, їхня моральна свідомість значно спотворена, її дефекти мають глибокий характер, переростають у негативні звички та переконання. Аморальні вчинки серед них більше поширені, ніж серед законослухняних громадян. У них немає почуття відповідаль­ності за свої неправомірні дії, вони не цінують власну честь і гідність, зате нехтують гідністю інших, ігнорують громад­ську думку про свою негідну поведінку, їм не властиві почуття справедливості, твердість волі в дотриманні морального обо­в'язку. Для багатьох зі злочинців характерним є роздвоєння особистості: вони говорять одне, а насправді ведуть аморальний спосіб життя. У системі їхніх ціннісних орієнтацій на першому місці стоять егоїстичні й корисливі спрямування, вигода, кар'єризм, власний добробут, самолюбство та свавілля.

Отже, злочинці відрізняються негативним або байдужим став­ленням до виконання своїх громадських обов'язків і дотримання правових норм, вибором незаконних засобів задоволення особи­стих потреб, егоїзмом, ігноруванням суспільних інтересів тощо.

Соціально-психологічна характеристика особи злочинця. Будь-яка соціальна реакція людини, весь лад її життя за­лежать від тих особливостей особи, що сформувалися на базі її психічних станів і процесів під час набуття власного соціаль­ного досвіду: від спрямованості її особистості, мотиваційної сфери, від потреб і прагнень, установок та інтересів, тобто від системи її ставлень до дійсності.

Усі перелічені соціально-психологічні компоненти людини щодо осіб, які вчинили су­спільно небезпечні діяння, мають свої особливості. Спрямо­ваність їхньої особистості - антисоціальна; мотивація поведін­ки - анархічна, егоїстична, цинічна, корислива; їхні потреби соціально невиправдані й особистісно необгрунтовані, від­значаються "бідністю", мають перекручений характер; способи їх задоволення такі, що суспільно засуджуються. Взагалі їхні особистісні установки й інтереси не збігаються з інтересами та цілями суспільства й переважної більшості його членів. Деяким із них притаманне психологічне відчуження, що проявляється у відсутності емоційних контактів з людьми та специфічному сприйнятті навколишнього світу як чужого й ворожого їм.

Соціально-психологічна характеристика особи зло­чинця охоплює особливості таких її характеристик:

- інтелектуальних

- емоційних

- вольових

Інтелектуальні риси передбачають: рівень розумового роз­витку, обсяг знань, життєвий досвід, широту чи вузькість по­глядів, характер і різноманітність інтересів тощо. Криміно­логічні дослідження показують, що більшість осіб, які скоїли злочини, особливо насильницькі, характеризуються зниженим рівнем загальноосвітніх знань, вузьким світоглядом, а то й ро­зумовою відсталістю, обмеженими здібностями до якоїсь су­спільно корисної діяльності.

До емоційних характеристик особи належать рівновага та рухливість нервових процесів (тип темпераменту); ступінь емоційного збудження; сила й темп реагування на різні зовнішні подразники, ситуації тощо. Особам, які скоїли насиль­ницькі злочини, притаманні нестриманість, необдуманість вчинків, агресивність, конфліктність, мінливість у стосунках з іншими людьми.

Психічні відхилення найчастіше спостеріга­ються в неповнолітніх, рецидивістів, людей, які вчиняють тяжкі злочини проти особи (вбивства, тяжкі тілесні ушкоджен­ня, зґвалтування), хуліганство, дезадаптивні та ситуаційні зло­чини.

До психічних відхилень і аномалій (граничних станів) судово-психіатрична експертиза відносить: психопатію, психо­патичні стани, шизофренію в стійких формах, ушкодження центральної нервової системи, хронічний алкоголізм, нарко­манію та інші форми психічної патології, що не виключають осудності. Такі відхилення в багатьох випадках поєднуються із соціально-психологічною деформацією особистості. Вони, зазвичай, мають набутий характер або одержані під час пологів, внаслідок перенесених травм, різноманітних захворювань.

Певна частина злочинців має сильні вольові риси, але вони спрямовані на задоволення антисуспільних потреб та інтересів. Інші злочинці характеризуються слабкою волею, піддатли­вістю, неспроможністю протистояти впливові осіб, які втягують їх у злочинну діяльність.

Визначаючи вплив психічних аномалій на поведінку людини, необхідно зазначити, що вони автоматично не при­зводять до вчинення злочину. На індивідуальному рівні можна говорити тільки про ймовірності вчинення злочину особою з такими аномаліями. До того ж кримінально караній поведінці сприяють не власне психічні аномалії, а ті психологічні особ­ливості індивіда, що формуються під їхнім впливом.

3. Боротьба зі злочинністю не може орієнтуватися лише на індивідуальну неповторність кожної особи, водночас вона повинна враховувати неоднорідність контингенту злочинців. Ця проблема розв'язується шляхом розподілу злочинців на окремі групи і типи, що досягається за допомогою класифікації та типології.

Під класифікацією розуміється розподіл статистичної сукупнос­ті на групи за певними чіткими ознаками. У рамках класифікації фактично вивчається не особа у комплексі її характеристик, а контингенти злочинців. При цьому виявляється поширеність серед них тих чи інших ознак. У кримінології найчастіше використовують класифікаційні групування за такими критеріями:

1. за соціально-демографічними ознаками (стать, вік, освіта): чоловіки, жінки, неповнолітні; різноманітні вікові категорії, зокрема 18-24, 25-29, 30-49 і понад 50 років; з початковою, середньою та вищою освітою;

2. за ознаками соціального становища й роду занять: робіт­ники, службовці, працівники сільського господарства, військо­вослужбовці, приватні підприємці, студенти, безробітні, пенсіонери;

3. за ознаками місця проживання та тривалості проживання: мешканець міста, селища міського типу, села; місцевий житель, мігрант, переселенець;

4. за інтенсивністю й характером злочинної діяльності: по­вторність, рецидив (спеціальний або загальний), у складі групи, організованого злочинного угруповання;

5. за даними про стан особи в момент вчинення злочину: у стані алкогольного, наркотичного сп'яніння, під час від­бування покарання у виправно-трудовій установі;

6. за видами вчиненого злочину: грабіжники, вбивці, ґвалтівники, хулігани, хабарники тощо.

Класифікація злочинців можлива й на інших підставах. Найпростішим є їх розподіл за видами вчинених злочинів: убивці, злодії, насильники, хулігани, грабіжники, шахраї, хабарники тощо. Цей роз­поділ грунтується на виді злочину і менше — на особливостях осо­би злочинця, для якої злочин хоч і істотна, але не єдина характерна ознака.

4. Типологія — це прийом наукового мислення й емпіричного пізнання, що полягає в розчленуванні явищ і об'єктів на окремі елементи (типи) за найбільш істотними ознаками, у виявленні відмінності між ними.

Кримінологічна типологія злочинців, зазвичай, базується на двох підставах:

1) характері вчинених злочинів;

2) глибині та стійкості антисоціальності особи.

За характером вчинених злочинів виокремлюють такі типи злочинців:

- насильницькі (агресивні), що посягали на життя, здоров'я, честь і гідність людини (з агресивно-зневажливим ставлен­ням до людини та її найважливіших благ) - це вбивці, ґвалтів­ники, хулігани, засуджені за вандалізм;

- корисливі, котрі вчинили крадіжки та розкрадання майна ненасильницькими способами - хабарники, контрабандисти, фальшивомонетники та ін.;

- корисливо-насильницькі (з корисливо-егоїстичною мо­тивацією, пов'язаною з ігноруванням принципу соціальної справедливості та чесної праці) - бандити, грабіжники, реке­тири, злочинці й наймані вбивці;

- злісні соціально дезорганізовані типи (з індивідуалістично-анархічним ставленням до різних соціальних інститутів, своїх громадських, службових, сімейних та інших обов'язків) - порушники правил адміністративного нагляду, порушники правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небез­пекою та ін.;

- необережні (з легковажно-безвідповідальним ставленням до виконання різних правил техніки безпеки) - особи, що вчини­ли злочини з необережності.

За глибиною та стійкістю антисоціальності особи виокрем­люють таких злочинців:

- випадкових злочинців - осіб, які вперше вчинили злочин унаслідок випадкового збігу обставин усупереч загальній позитивній характеристиці всієї їхньої попередньої поведінки (для них злочин не домінантна лінія поведінки, не закономірний результат криміногенної взаємодії особистості та середовища, а радше, прикрий (хоча й винний) епізод їхнього життя);

- ситуаційних злочинців - осіб, що вперше вчинили зло­чин, не встоявши перед впливом несприятливих зовнішніх факторів формування та життєдіяльності особистості, однак взагалі характеризуються більше позитивно, ніж негативно (однак припускаються аморальних вчинків);

- злісних злочинців - осіб, які вчинили декілька злочинів і перебувають у стійкій опозиції до суспільства (для деяких з них злочин став професією);

- особливо злісних злочинців - осіб, котрі вчиняють тяжкі й особливо тяжкі злочини (до них належать й усі ті, хто вчиняє злочини у складі організованих груп і злочинних організацій).

Слід зазначити, що будь-яка типологія має умовний і суб'єктив­ний характер,

перелічені типи не завжди наявні в "чистій" формі. Можливі й мішані типи, додаткові

варіації розчлену­вання злочинців.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 288; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!