Злочинність неповнолітніх

Тема 8

Тема 7

ОРГАНІЗОВАНА ТА КОРУПЦІЙНА ЗЛОЧИННІСТЬ

1. Поняття і кримінологічна характеристика організованої злочинності.

2. Види злочинних угруповань.

3. Детермінанти організованої злочинності.

4. Поняття транснаціональної організованої злочинності.

5. Протидія організованій злочинності.

6. Поняття корупції та корупційних злочинів.

7. Засоби протидії корупційній злочинності злочинності.

1. Вперше спробу сформулювати поняття організованої злочиннос­ті здійснили американські вчені. 1971 року відомий публіцист Уолтер Ліппман зазначав, що на відміну від звичайної злочинності, що носить повністю грабіжницький характер, організована злочинність пов'язана з наданням бажаючим певних послуг або товарів.

Американський кримінолог Альфред Ландсміт визначив органі­зовану злочинність як особливу форму співробітництва кількох осіб або угруповань з метою забезпечення успішної їх діяльності. Луіз Шеллі говорив про організовану злочинність як таку, що цементу­ється фінансовими інтересами. Насилля тут застосовується лише для захисту економічних інтересів злочинного угруповання. Біль­шість організованих злочинців отримують переважаючу частку при­бутку на нелегальних ринках.

Організована злочинність – це особливе суспільно небезпечне явище, "вершина злочинності". В основі виокремлення цього виду злочинності лежить характер і ступінь взаємодії злочинців при здійсненні протиправної діяльності. Вона проходить на підставі згур­тування осіб, розмежування між ними злочинних ролей, ієрархічності системи взаємовідносин. Чим вищий рівень організованості у групі, тим більше управлінські функції відділяються від безпосеред­ньо виконавчих.

У 1975 р. у США для практичного користування було введе­но таке нормативне визначення організованої злочинності: це діяльність будь-якої групи осіб, чиї основні заняття пов'язані з порушенням кримінальних законів з метою отримання неле­гальних прибутків, а також можливості займатися рекетом і в разі потреби складнішими фінансовими маніпуляціями.

Погляди вчених розвинених країн на поняття організованої злочинності синтезував американський кримінолог В. Фокс у праці "Вступ до кримінології" (1980 р.). Він систематизував елементи організованої злочинності:

• організація злочинного бізнесу у формі рекету, прости­туції, контрабанди наркотиків, азартних ігор;

• належність до групи, що наказує вчинення злочинів, які є джерелом існування;

• удосконалення злочинної діяльності й ізольованість від суспільства;

• незаконна діяльність, що користується попитом у законо­слухняного суспільства;

• наявність економічно виправданого ризику;

• приховування злочинної діяльності;

• підтримка організованої злочинності з боку політиканів і поліції.

Організатори можуть ставити загальні завдання, визначати лінію поведінки, забезпечувати систему координації дій різних учасників, їх безпеку. При цьому вони можуть навіть не зна­ти безпосередніх виконавців злочинів. Організовані групи носять стійкий характер. Між їх членами підтримуються стосунки і в пе­ріод між вчиненням конкретних злочинних діянь. У цей час розроб­ляються нові плани, вивчається кон'юнктура, проводиться підбір співучасників, розробка заходів захисту стосовно викриття та при­тягнення винних до відповідальності.

2. Злочинні об'єднання, залежно від рівня їх стійкості, професій­ності, сфери діяльності, правового становища у легальних структу­рах суспільства та ін., можна розділити на такі види.

1). Проста організована група – це відносно проста форма об'єднання злочинців чисельністю 2 – 4 чоловіки. У такі групи об'єднуються розкрадачі, шахраї, квартирні злодії, грабіжники. В них немає складної структури, суворої підпорядко-ваності, чітко вираже­ного лідера.

2). Структурна організована група. Порівняно з простою ор­ганізованою групою вона відрізняється більшою стійкістю, ієрархічністю, дотриманням принципу єдиноначальності. Чисельність таких груп – 5–10 і більше осіб. Злочинна діяльність носить постійний характер, частіше це вчинення майнових злочинів або діянь, пов'я­заних з насиллям, але метою яких є одержання прибутків. Лідер та­кої групи визначає напрямок її дій, планує та готує злочини, розпо­діляє між учасниками ролі. Для забезпечення своєї діяльності структурна організована група взаємодіє з іншими кримінальними елементами, зокрема з особами, які займаються підробкою докумен­тів, скупкою краденого тощо. Такі групи вчиняють крадіжки з квар­тир, автомобілів, грабежі, розбої, шахрайства, вимагання, займають­ся контрабандою. Корумпованих зв'язків у них, як правило, немає.

3). Організоване злочинне угруповання – це вже багаточисельне об'єднання, до якого входять десятки, а то й сотні осіб, котрі активно займаються злочинною діяльністю. Рівень організова­ності у загальній масі таких угруповань нижчий, ніж в бандах і ма­фіозних об'єднаннях, хоча наявність дисципліни, ієрархії, підпоряд­кованості притаманні їм. У них існує керівна ланка з лідерів, котрі посвятили себе злочинній діяльності і визначають її напрямок. За ними стоїть основна маса конкретних виконавців "бойовиків" з пев­ною кримінальною направленістю. Це злочинне угруповання не є монолітним, до його складу входить багато груп різного рівня орга­нізованості, чисельністю 5–10 осіб. Вони не лише вчинюють злочи­ни, але й постійно контролюють певну територію (збір данини, ви­магання тощо). Часто їх лідери, зібравши достатню суму грошей, вступають у сферу легального бізнесу, поступово переростаючи у мафіозне об'єднання.

4). Банда являє собою форму організованої злочинності, що по­лягає у створенні озброєної групи, для вчинення злочинів, пов'яза­них з нападами на державні та громадські організації, окремих гро­мадян. Вона відрізняється підвищеною суспільною небезпекою, оскільки застосування зброї – обов'язкова її ознака. Банди відріз­няються високим рівнем організованості та беззаперечним під­порядкуванням ватажку. Вони функціонують самостійно, а резуль­татами їх злочинів зазвичай є здобуття грошей, валюти, зброї, антикваріату та інших цінностей.

Деякі кримінологи виділяють три категорії банд, які умовно на­зивають: "класична банда", "спеціалізована банда", "замовники".

Класичним бандам притаманне вчинення таких злочинів, як на­пади на банки, інкасаторів, магазини, музеї, квартири тощо. Нерідко вони поєднані з убивствами та нанесенням тяжких тілесних ушко­джень. Особливістю спеціалізованої банди полягає у тому, що вона практикується на вчиненні одного, рідко двох видів злочинів. Най­частіше це напади на банки і магазини. Банди типу "замовники " вчинюють злочини на замовлення. Вони малочисельні, їх члени доб­ре підготовлені фізично, озброєні, відрізняються винятковою конспі­рацією. "Замовники", як правило, не входять до складу злочинних угруповань, хоча можуть мати зв'язки з їх ватажками. Злочини вчи­нюють за плату.

5). Мафіозне об'єднання. Під терміном "мафіозне" у цьому ро­зумінні є поєднання протиправної і легальної діяльності, викорис­тання недоліків економіко-правової системи для одержання незакон­них прибутків або присвоєння певних адміністративних повнова­жень, можливість впливу на органи влади. Таким чином, мафіозне об'єднання — це злочинне угруповання, яке за ступенем організо­ваності та характером діяльності вийшло за межі власного форму­вання і поєднує як протиправні, так і легальні форми діяльності, впливаючи на державну політику і напрями соціального-економічного розвитку.

Мафіозні об'єднання завжди мають прикриття у вигляді різних комерційних структур, які слугують всякого роду аферам та відми­ванню "брудних" грошей, а також тісним корумпованим зв'язкам з представниками органів влади та управління. Для забезпечення за­хисних функцій вони залучають інші злочинні угруповання. Очолю­ють мафіозні синдикати кілька чоловік, котрі займають, як правило, однакове положення. Побіля них гуртуються від десятка до сотень членів, які за необхідності залучаються за плату для виконання кон­кретної "роботи".

З кримінологічної точки зору, злочинна організація передусім характеризується певною структурою. Тут слід розрізняти:

а) ієрархічність;

б) розподіл ролей і функцій;

в) наявність "нормативних приписів";

г) самофінансування;

д) систематичну злочинну діяльність.

Останню характеризують: 1) протиправні засоби досягнення ме­ти (у загальнокримінальній злочинності – корисливої); 2) професіо­налізм і спеціалізація; 3) конспірація; 4) розвідувальні та контррозвідувальні заходи; 5) прагнення нейтралізувати працівників держав­них органів влади і управління (корупція); 6) зовнішня видимість за­конності дій.

Злочинна організація, як правило, створюється для систематич­ної злочинної діяльності. Тому її члени зобов'язані дотримуватися правил конспірації, не привертати до себе уваги правоохоронних органів, мати постійне місце роботи, не зловживати спиртними на­поями і зовнішньо вести законослухняний спосіб життя. Законспіро­ваність групи забезпечується детальною підготовкою до вчинення злочинів, аж до рекогносцировки місця злочину та хронометражу дій співучасників, відпрацювання алібі та лінії поведінки у разі арешту. Крім того, члени злочинної організації прагнуть запастися "документами прикриття" – довідками про інвалідність, наявність у них психічних захворювань тощо. Меті конспірації відповідає і спеціалізація груп, діяльність яких спрямована на вчинення злочи­нів стосовно осіб, які займаються здобуванням незаконних прибут­ків. Це, зокрема, вимагання грошей під погрозою насильства (ре­кет), об'єктом якого у першу чергу стають розкрадачі державного майна, шахраї, контрабандисти, збувачі наркотиків, сутенери, повії. При цьому діапазон засобів дуже широкий: від загроз і залякування до захоплення заручників, від простого побиття до жорстоких кату­вань і вбивств.

Прибутки злочинних організацій нерідко поповнюються за раху­нок платні за охорону нелегальних мільйонерів, членів їх сімей, май­на, викрадення транспортних засобів, крадіжок предметів антиква­ріату, виконання певних замовлень (перевезення грошей, супрово­дження вантажів і т. п.), тобто спостерігається їх зрощування з діл­ками тіньової економіки. Злочинні організації здійснюють також розвідувальну і контррозвідувальну діяльність для отримання потрібної інформації, залучення до своїх лав співробітників пра­воохоронних органів (шляхом підкупу, шантажу), виявлення осіб, які надають допомогу правосуддю. Характерною ознакою злочинних організацій є їх добре технічне оснащення. Вони мають сучасні види транспорту, зброї, у тому числі, іноземного виробництва, переда­вачів, підслуховуючої апаратури, приладів нічного спостереження тощо.

3. Організована злочинність склалася об'єктивно на ґрунті серйоз­них соціально-економічних, політичних, ідеологічних, моральних, правових та інших проблем, що виникають у суспільстві. Це не просто новий вид злочинності, а особливе суспільно-негативне яви­ще, тісно пов'язане з тіньовою економікою і корупцією.

Значною мірою організована злочинність пов'язана з найважли­вішим сектором тіньової економіки — "чорним" ринком товарів і по­слуг. "Чорний" ринок у загальному плані — це сукупність економіч­них відносин, що складаються за протиправного обміну товарами та послугами для задоволення потреб населення. Останнім часом тут почали відбуватися процеси швидкої монополізації ринку, з'явилися добре організовані групи ділків, не бажаючих терпіти конкурентів.

Однією з важливих властивостей організованої злочинності є здатність швидко змінювати свій профіль (диверсифікація). Так, ор­ганізованою злочинністю були охоплені кооперативний рух та інди­відуальна трудова діяльність. Підприємництво, замість того щоб ста­ти реальною альтернативою тіньовій економіці, само переходить до неї. Причиною цьому були забюрократизована адміністративна система та великий податковий тиск.

Суттєвим чинником організованої злочинності є політична не­стабільність у суспільстві. За останні роки в Україні, як і в інших державах колишнього Радянського Союзу, з'явилося чимало різно­манітних партій і рухів. З одного боку, це добре, але з іншого, — їх діяльність спрямована на боротьбу за владу будь-якою ціною, забу­ваючи при цьому, що суспільство розвивається успішно лише за умови, якщо воно об'єднане загальною національною ідеєю.

Організованій злочинності сприяє й те, що протиправна поведін­ка стала елементом способу життя багатьох верств населення. Від­бувається переоцінка соціальних цінностей, кримінально-правові за­борони стають все менш дієвими, а деякі форми злочинної поведін­ки сприймаються як нормальна ділова активність.

Окремо слід вказати на прорахунки (й дуже істотні) в стратегії та тактиці боротьби з організованою злочинністю. По-перше, недо­оцінювався і практично не враховувався стан цієї злочинності, неза­довільно аналізувалися результати боротьби з нею та не визначали­ся пріоритетні напрями протидії їй, не здійснювалося програмно-ці­льове планування та його належне ресурсне забезпечення. По-дру­ге, оперативні підрозділи та слідчі апарати органів, що ведуть боротьбу з організованою злочинністю, використовували застарілі методи викриття й розслідування злочинів організованих угрупо­вань, обліку та звітності щодо результатів своєї роботи. По-третє, на сьогоднішній день немає досконалої правової бази боротьби з цією злочинністю, у той час як кримінальна ситуація змінюється стрімкими темпами. По-четверте, повільно вживаються запобіжні заходи, спрямовані на усунення детермінант злочинності. По-п'яте, професійна підготовка співробітників правоохоронних органів не повною мірою відповідає вимогам часу, серед них збільшується кіль­кість молодих фахівців, які не мають відповідного досвіду. Разом з тим, ватажки організованої злочинності проводять цілеспрямовану роботу щодо дискредитації правоохоронців, окремих з яких прагнуть залучити до своїх махінацій.

4. Термін "транснаціональний", як правило, використовується для позначення потоків інформації, грошей, людей, матеріаль­них ресурсів через державні кордони. Злочинні організації теж займаються операціями, що припускають потребу перетинан­ня національних кордонів держав. Адже недарма контрабанду час­то іменують другою найдавнішою професією у світі.

Зараз ми можемо говорити про появу так званих транснаціо­нальних злочинних організацій, які базуються в одній державі, а діють в кількох іноземних державах зі сприятливою ринковою кон'юнктурою. Такі організації відіграють ключову роль у заборо­нених законом сферах діяльності (наприклад, виробництво наркоти­ків і торгівля ними), що набули глобальних масштабів.

Транснаціональні злочинні організації за низкою ознак відрізня­ються від міжнародних корпорацій, хоч і діють на одному полі та за­ради однієї мети — надприбутків. Насамперед, транснаціональні корпорації діють на законних підставах і порушення ними закону є швидше винятком, ніж правилом. На відміну від них, порушення за­кону транснаціональними злочинними організаціями є нормою та їхньою основною ознакою.

Іншою важливою ознакою є застосування насильства з боку транснаціональних злочинних організацій для залякування суперни­ків у тій чи іншій сфері бізнесу, а також правоохоронних органів, що намагаються протидіяти їх операціям.

Іншою особливістю процесу світової інтеграції, що викликає за­непокоєння, є посилення міграції й утворення мережі етнічних діас­пор, що їх з вигодою для себе використовують злочинні організації. Райони з етнічно однорідним населенням стають джерелом попов­нення рядів транснаціональних злочинних організацій, які можуть використовувати у своїх інтересах національно-патріотичні почуття етнічних груп. Крім того, співпраця з етнічним середовищем представників правоохоронних органів надзвичайно утруднена. Мовні та культурні бар'єри являють собою свого роду механізми самозахис­ту, що підкріплюються родинними зв'язками і підозрою до органів влади.

Єдиної моделі транснаціональної злочинної організації не існує. Такі угруповання різняться за формою і розмірами, а також спеці­алізацією. Вони діють у різноманітних регіонах і на ринках різних товарів, використовуючи найрізноманітнішу тактику і механізми, ховаючись від правоохоронних органів.

Транснаціональні злочинні організації розрізняються і за сферою діяльності. Наприклад, нігерійські організації беруть участь у бага­тьох видах злочинної діяльності, включаючи підробку кредитних карток і шахрайство. Азіатські злочинні організації, такі як "якудза" у Японії і "тріади" у Китаї, теж мають у своєму арсеналі повний на­бір засобів протизаконної діяльності. В інтересах свого "бізнесу" во­ни вдаються до корупції, насильства і відмивання грошей.

Хоча транснаціональні злочинні організації є за своєю суттю ціл­ком незалежними структурами, вони все ж таки йдуть на утворення союзу з іншими злочинними організаціями, терористичними угрупо­ваннями, а іноді, навіть, — з урядами. Характер, цілі та сфери впли­ву цих союзів недостатньо вивчені. Для них характерні: ділове чут­тя, ефективна система управління, заснована на щедрому матеріаль­ному стимулюванні та суворих заходах покарання, активна розвіду­вальна і контррозвідувальна діяльність і велика гнучкість.

5. Удосконалення економічних, політичних, соціальних, ідеологіч­них, духовних та інших відносин, що відбуваються у процесі побу­дови правової держави, є тим чинником, який підриває корені орга­нізованої злочинності. У боротьбі з цим явищем першочергового значення набувають загальносоціальні заходи удосконалення право­охоронної діяльності, для чого потрібно:

1). Завершити радикальну реформу економічної, соціальної, по­літичної та інших сфер суспільства на засадах чесної конкуренції та демократії, подолати глибоку кризу, в якій опинилась Україна при переході від адміністративно-командної системи господарювання до цивілізованої ринкової економіки.

2). Удосконалити управління державним майном і економічними процесами, зміцнити контроль за мірою праці та споживання, ви­ключити відмивання коштів, отриманих незаконним шляхом.

3). Створити ефективну податкову систему, сприятливі умови для підприємницької діяльності, щоб громадяни мали реальну мож­ливість працювати в межах закону.

4). Запровадити попереднє вивчення банками фінансового стану фізичних та юридичних осіб, які звертаються з проханням про на­дання кредитів, а також мети, з якою ці кредити отримуються, та можливостей їх повернення.

5). Оскільки організована злочинність тісно пов'язана з коруп­цією запровадити обов'язкове декларування доходів усіма держав­ними службовцями.

Вимагають перебудови організаційна структура та діяльність спеціальних підрозділів правоохоронних органів з боротьби з органі­зованою злочинністю, професійна підготовка співробітників, їх пра­вовий і соціальний захист, поліпшення матеріально-технічного за­безпечення цих підрозділів. Належить удосконалити стратегію і так­тику оперативно-розшукової та розвідувально-аналітичної роботи, всебічно вивчати криміногенні ситуації, пов'язані з функціонуван­ням кредитно-банківської системи. Назріла потреба централізовано­го обліку ватажків кримінального середовища, встановлення за ни­ми постійного контролю, у тому числі в місцях виконання покарань.

Питання боротьби з організованою злочинністю мають широко висвітлюватись у засобах масової інформації. Хоч і кажуть, що "ма­фія безсмертна", але активна протидія їй на загальносоціальному і спеціально-кримінологічному рівнях профілактики за чіткої взаємо­дії усіх її суб'єктів, тісному міжнародному співробітництві у цій сфе­рі дасть змогу значно скоротити всілякі прояви організованої зло­чинності та мінімізувати її небезпеку для суспільства.

6. Корупційна злочинність є складовою більш широкого суспільного явища — корупції. У загальному вигляді корупцію можна визначити як соціальне явище, яке охоплює всю сукупність діянь, пов'язаних з неправо­мірним використанням особами наданої їм влади та посадових повноважень з метою задоволення особистих інтересів чи інте­ресів третіх осіб, а також інших правопорушень, що створю­ють умови для вчинення корупційних діянь або їх приховування.

У кримінологічному аспекті корупція характеризується низкою ключових ознак:

— вона можлива лише у сфері діяльності органів державної вла­ди і місцевого самоврядування;

— її суб'єктом може бути тільки особа, наділена владою чи по­садовими повноваженнями;

— корупційні відносини виникають внаслідок зловживання осо­бою, наділеною владою чи посадовими повноваженнями, своїми пов­новаженнями.

— корупцію складають лише такі діяння, які вчинені особою, на­діленою владою чи посадовими повноваженнями, з метою задово­лення корисливих власних або інтересів інших осіб.

Глибше й точніше з'ясувати соціальну сутність і правову приро­ду корупції допомагає встановлення механізму корумпованої пове­дінки. На наш погляд, він може проявлятися у двох варіантах. В першому випадку має місце взаємодія двох суб'єктів, кожен з яких прагне задовольнити свої корисливі інтереси (скажімо, давання— одержання хабара); у другому — корумпована поведінка зводиться до дій лише однієї особи, яка самостійно задовольняє корисливі ін­тереси, зловживаючи наданими їй посадовими повноваженнями (на­приклад, розкрадання державного майна з використанням свого службового становища). Обидва варіанти об'єднує те, що суб'єкт корупційних діянь задовольняє власний інтерес чи інтереси третіх осіб за допомогою неправомірного використання наданих йому влад­них повноважень.

У правовому плані корупція становить собою сукупність різних за характером та ступенем суспільної небезпеки, але єдиних за сво­єю суттю діянь (кримінальних, адміністративних, цивільно-право­вих, дисциплінарних), а також порушень етичних норм поведінки посадових осіб, пов'язаних із вчиненням цих діянь. Таке широке ро­зуміння корупції вказує на те, що не всі корупційні прояви є кримі­нально-караними. Але, зазвичай найбільшу суспільну небезпеку мають корупційні злочини.

Корупційним може бути визнано будь-який умисний злочин що вчиняється посадовою особою органу державної влади чи місцевого самоврядування з використанням свого службового і становища з корисливих мотивів, іншої особистої заінтересо­ваності або для задоволення інтересів третіх осіб. При цьому частина з них може бути безумовно визнана корупційними, інша — лише за певних умов їх вчинення.

Безумовно, корупційними є злочини, всі ознаки яких вказують на їх корупційний характер і визначені в законі чи випливають з йо­го змісту. До них належать: одержання хабара; зловживання вла­дою або службовим становищем; заволодіння чужим майном шля­хом зловживання службовою особою своїм службовим становищем; притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності; постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови; притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності; зловживання військовою службовою особою владою або службовим становищем.

7. Ефективна боротьба з корупцією вимагає наукової концепції щодо її запобіганню. Однією із основних засад такої концепції має бути розуміння корупції як соціальнозумовленого явища. Виходячи з цього, треба виробляти стратегію і тактику боротьби з нею, стави­ти відповідні цілі, визначати засоби їх досягнення, рівень матеріаль­ного, фінансового, організаційного та правового забезпечення.

Як свідчить міжнародний досвід, жодна із соціально-економічних систем не мала і не має повного імунітету від корупції — змінюють­ся лише її обсяги та прояви. Головними антикорупційними заходами в Україні є:

1). Формування ідеології державної служби, тобто її мораль­них принципів і цінностей. Адже комуністичні постулати відійшли у минуле, а ідеали української державності ще не вироблені. Паную­чий серед чиновництва дух невизначеності й непевності у завтраш­ньому дні — один із важливих чинників корупційної злочинності.

2). Забезпечення відкритості влади, що розв'язує такі завдан­ня: повертає віру людей до державних структур; створює несприят­ливі умови для корупційних злочинів; реалізує конституційні права громадян на достовірну інформацію у цій сфері.

4). Вдосконалення антикорупційного законодавства. Хоча й прийняті відповідні законодавчі акти, що загалом надають правоохо­ронним органам можливість реагувати на різні корупційні прояви, починаючи з неетичної поведінки державного службовця і закінчую­чи його участю у хабарництві чи діяльності організованих злочин­них угруповань, проте нормативно-правова база потребує подальшо­го вдосконалення. Це стосується як регулювання порядку держав­ної служби, так і юридичної відповідальності за корупційні правопо­рушення.

Ще один, й можливо найефективніший засіб — зробити коруп­цію ризикованою і невигідною. Доти, доки чиновнику буде вигідно брати хабарі, красти, іншим чином зловживати владою, а ризик понести покарання буде мінімальним, ніякі репресивні заходи не да­дуть позитивного результату. Збільшення соціальної ціни державної служби (престиж, матеріальна забезпеченість) і ризик корупційних злочинів — це те, що має лежати в основі антикорупційної полі­тики.

1. Кримінологічна характеристика злочинності неповнолітніх.

2. Особливості детермінації злочинної поведінки неповнолітніх.

3. Запобігання злочинам неповнолітніх.

1. Злочинність неповнолітніх має свою специфіку, що зумовлюється соціально-психологічними особливостями цієї категорії осіб та їх статусом у суспільстві.

Поряд із поняттям "злочинність неповнолітніх" у науковій літературі зустрічається термін "підліткова злочинність". Але це не виправдано, оскільки підліток – це дівчинка чи хлопчик у віці від 12 до 16 років. За підлітковим віком настає юність, проте поняття "юнацька злочинність" теж буде неточним, оскільки юнацький вік не закінчується у 18 років. Іноді застосовують термін "дитяча злочинність". Однак таким поняттям можна умовно позначити діяння осіб у віці до 15-16 років, бо злочини, які вчиняють особи у 17—18 років, аж ніяк не назвеш дитячими.

Для злочинності неповнолітніх властива підвищена латентність, оскільки багато їх діянь сприймаються як пустощі, викликані недостатньою соціальною зрілістю (крадіжки у сім’ї, сусідів, навчальному закладі; хуліганські бійки, відбирання грошей та речей у молодших тощо). Про такі вчинки, як правило, не повідомляють до органів внутрішніх справ. Тому реальнішим є облік тяжких насильницьких і насильницько-корисливих злочинів, які скоюють неповнолітні (убивства, тяжкі тілесні ушкодження, зґвалтування, злісне хуліганство, грабежі та розбійні напади).

Особи, які вчиняють протиправні дії у ранньому віці, пізніше важче піддаються виправленню і в результаті складають основний резерв для рецидивної злочинності. І, навпаки, як найраніше вжиття профілактичних заходів до підлітків, які вчиняють дрібні правопорушення, значною мірою дозволяє не допустити формування у них кримінальної спрямованості.

У структурі злочинності неповнолітніх переважають крадіжки приватного майна (45 %), крадіжки державного і колективного майна (26 %), грабежі (6 %), розбійні напади (2 %), злісне хуліганство (6 %). Чимало також убивств, тілесних ушкоджень і зґвалтувань. Майже 10 % злочинів пов’язані з незаконним вживанням наркотиків.

Негативні тенденції у сучасній злочинності неповнолітніх можна назвати такі:

1) її кількісні показники зростали в середині 90-х років минулого століття;

2) спостерігається все більша орієнтація на корисливі та корисливо-насильницькі злочини (крадіжки, грабежі, розбійницькі напади);

3) подальше "омолодження" злочинності;

4) зростання питомої ваги дівчат серед злочинців, їх участі у тяжких злочинах (розбійницьких нападах, зґвалтуваннях і, навіть, убивствах);

5) вчинення тяжких злочинів з незначних приводів, а то й взагалі без приводу, їх виняткова жорстокість і зухвалість;

6) поява "нетрадиційних" для неповнолітніх злочинів (ритуальних убивств, самозахоплень, вандалізму тощо);

7) збільшення так званих "фонових" проявів (вживання наркотиків, пияцтво, токсикоманія, проституція, небажання займатися суспільно корисною працею, поширення венеричних хвороб та СНІДу);

8) зростання кількості осіб, що мають психічні відхилення від норми, перебувають у пограничному з неосудністю стані;

9) часті випадки злиття неповнолітніх злочинців з дорослими, які виступають у ролі організаторів злочинів;

10) посилення групового характеру злочинності неповнолітніх, яка набуває дедалі більшої організованості.

Щодо кримінологічної характеристики осіб неповнолітніх злочинців, то можна сказати, що їм властиві певні біологічні та психологічні особливості.

До них належать: відсутність життєвого досвіду, незавершеність формування соціальних установок; підвищена навіюваність, високий рівень конформізму; орієнтація на неформальну групу, прагнення у ній самоутвердитися; демонстрування своєї незалежності; підкреслено зневажливе ставлення до моральних і правових норм; злочинна "романтика", готовність "взяти на себе" чужу провину; плазування перед авторитетом рецидивістів; втрата почуття відповідальності за свої вчинки; орієнтування на хвилинну втіху.

У кримінологічній літературі виокремлюють такі основні типи неповнолітніх злочинців:

1) особи, які в цілому мають позитивну спрямованість і вчинюють злочини через легковажність, непідготовленість до правильного виходу зі складної ситуації, а також через випадковий збіг обставин;

2) особи, яких до злочину приводить ситуація, але які характеризуються нестійкою соціальною спрямованістю;

3) особи з негативною спрямованістю, що не досягла рівня усталення, і з передкримінальним досвідом;

4) особи, що характеризуються сформованою, антисоціальною спрямованістю і мають кримінальний досвід.

2. Детермінанти злочинів неповнолітніх загалом тотожні тим, що обумовлюють злочинність дорослих. Це ті ж самі кризові явища та процеси, що існують у нашому суспільстві на макро- і мікрорівні. Але у зв’язку з неповноліттям правопорушників вони мають свою специфіку.

Типову соціальну ситуацію розвитку дитини розкрив ще Л.С.Виготський. Він довів, що до початку кожного вікового періоду створюються своєрідні для цього віку, виняткові, єдині й неповторні відносини між дитиною і оточуючою дійсністю.

Тому суттєвим у визначенні детермінанти правопорушень вважають динамічний зв’язок і взаємозалежність умов життєдіяльності та соціальної ситуації розвитку підлітка, що впливають на його пристосування до умов середовища.

У цьому разі йдеться про соціальну дезадаптацію підлітків, тобто таку їх соціалізацію, за якої вони набувають негативного досвіду, що спричинює їх подальші протиправні вчинки. Зазначимо, що девіантна поведінка спостерігається у неповнолітніх частіше, ніж в інших вікових групах.

Причинами цього є соціальна незрілість та фізіологічна несформованість організму, що проявляються у прагненні пізнати нові відчуття, допитливості, недостатній здатності передбачати наслідки своїх дій тощо. Але головне – в яке русло будуть спрямовані їх бажання та інтереси. Слід вміти дати їм вихід у позитивному напрямку, а ті, що носять яскраво виражений негативний характер, – блокувати. Це означає, що треба здійснювати послідовний процес виховання підлітка у сім’ї, школі, на виробництві. На жаль, це робиться далеко не завжди, і тоді психологічні особливості неповнолітнього дістають вихід в асоціальну сферу.

Залежно від ступеня педагогічної занедбаності неповно­літнього антисуспільна поведінка може спочатку виявитися у дрібних правопорушеннях. Проте у процесі поступової криміналізації неповнолітній "губить" мотиви, властиві зако­нослухняному підлітку. Часто-густо залишаючись безкарним, він швидко засвоює злочинний досвід, який за відсутності життєвого досвіду робить з нього злочинця, який за жорсто­кістю, рішучістю й зухвалістю не поступається, а часом і пе­ревершує дорослого злочинця. У цьому разі переважають такі мотиви, як бажання жити "на широку ногу", пиячити, вживати наркотики, вести розпусний спосіб життя (хоча ча­сто це виглядає примітивніше, ніж у дорослого злочинця). І переважну більшість корисливих і корисливо-насильниць­ких злочинів неповнолітні скоюють вже не з "дитячих" мо­тивів.

В американській психології і кримінології розглядувані проблеми досліджуються починаючи з 30-х років XX ст. Аме­риканський вчений Дж. Баулбі є засновником теорії "патоло­гії раннього дитинства". Нині загальновизнано, що стосунки між дитиною і батьками є, по суті, найважливішим і чи не єди­ним у багатьох випадках джерелом розвитку патології характе­ру, яка здебільшого не змінюється, а тільки виявляється у про­цесі впливу на особу навколишнього середовища.

Видатний американський психолог Л. Берковиць зауважує: якщо бажання підлітка блокуються вчителем, хазяїном, пред­ставником влади, то ворожість, що виникає як наслідок фрус­трації (психічного стресу), спрямовується переважно саме на цих осіб і ні на кого іншого. Якщо ж фрустрація виникає з вини батьків, особливо в період раннього дитинства неповнолі­тніх, то виникає почуття ворожості, яке поширюється не тіль­ки на батьків, а й на інших людей, у тому числі й на одноліт­ків, друзів. У такому разі для неповнолітнього всі оточуючі є фрустраторами і нікому з них він не довіряє.

Американський дослідник Ф. Уертхем дійшов висновку, що демонстрування насильства, жорстокості й садизму справляє згубний вплив на молодих людей, які у процесі такої "соціалі­зації" стають щодалі більшою мірою "телеспрямованими", тоб­то характеризуються ворожістю до оточуючих, жорстокістю й відсутністю співчуття. Зниження опору до всього цього у дітей пропорційно кількості передач з елементами насильства, які вони дивляться.

Отже, констатує Ф. Уертхем, засоби масової інформації сприяють формуванню і закріпленню у свідомості підлітків впевненості в тому, що жорстокість, агресивність і сила є най­дієвішими регуляторами в міжособистісних стосунках. А це, у свою чергу, не може не збільшувати кількість молодих лю­дей, які не тільки "захоплюються насильством", а й навіть обожнюють його.

Останнім часом набув поширення термін "саморуйнуюча поведінка". Під нею розуміється такий спосіб буття, коли молода людина не зацікавлена у своєму майбутньому, не замислюється над проблемою позитивної реалізації свого потенціалу, конфліктує із суспільством, кидає йому виклик.

Чинниками, які обумовлюють злочини неповнолітніх, традиційно вважаються:

1) Негативний вплив у сім’ї. Дослідження показують, що у своїй переважній більшості неповнолітні злочинці мали неблагополучний вплив. Часто це загальна атмосфера неповаги батьків до дітей, жорстокість стосовно них, демонстративна байдужість, пияцтво. Неблагополучною може бути сім’я, в якій панує як злиденність, так і забезпеченість.

2) Недоліки у шкільному вихованні. За умов глибокої соціально-економічної кризи загальноосвітні школи і профтехучилища далекі від того, що від них вимагається. Частина вчителів має низький рівень культури і професійної підготовки, не користується авторитетом серед учнів. Кращі вчителі переходять до елітних шкіл – ліцеїв, гімназій тощо. Відсутня нова концепція освіти і виховання учнів. Все це відчужує дітей від школи, вони втрачають до неї інтерес. Кумирами у підлітковому середовищі стають удачливі бізнесмени, які розбагатіли будь-якою ціною, і валютні повії.

3) Незайнятість суспільнокорисною працею. Щорічно багатьом випускникам середніх шкіл та профтехучилищ не вдається працевлаштуватися. Нині підприємства відмовляються брати їх на роботу. Не можуть знайти постійної роботи і "відсіяні" зі шкіл. Як наслідок, близько половини неповнолітніх злочинців ніде не вчилися й не працювали.

4) Негативний вплив мікросередовища. Підліткам властиве підвищене прагнення до спілкування, що полегшує їх соціалізацію. Знайшовши для себе референтну групу, підліток дуже дорожить своїм становищем у ній. Однак часто-густо він не може критично осмислити ситуацію. Груба сила, цинізм, нахабність, знущання над слабшими, що пропонує йому така група, сприймаються як еталон поведінки.

5) Колишні "тусовки" підлітків із своїми знаками розрізнення – черепами, металевими бляхами тощо — втрачають сенс. Тепер створюються мобільні "бригади" по 10—20 осіб, які "працюють" під керівництвом дорослих, хоча у багатьох випадках виявляють і власну ініціативу: охорона "авторитетів", обкладання "податками", знищення на замовлення торговельних точок, наркобізнес і т. п. Частина угруповань має гастролерський характер (викрадення автомобілів, крадіжки у сільській місцевості тощо).

6) Вади у діяльності правоохоронних органів щодо профілактики злочинів неповнолітніх. Має місце небажання співробітників проявляти активність у виявленні підлітків, яких слід ставити на облік і проводити з ними індивідуальну профілактичну роботу. Відсутня взаємодія з громадськістю. Що ж до служби в справах неповнолітніх, то вона сьогодні не в змозі дієво займатися профілактикою злочинів: бракує кадрів та фінансування.

3. Попередження злочинів неповнолітніх має здійснюватися за участю усіх правоохоронних органів, їх спеціалізованих служб, а також закладів освіти і представників громадськості.

В індивідуальній профілактичній роботі використовуються методи переконання, примусу, надання допомоги у вирішенні складних життєвих проблем. Залежно від її об’єкта індивідуальну профілактику можна поділити на:

a. ранню профілактику, спрямовану на ліквідацію обставин, які негативно впливають на формування особи неповнолітніх, та запобігання їх становленню на злочинний шлях;

b. усунення чинників, що вже викликали вчинення конкретних злочинів;

c. попередження рецидивних злочинів з боку неповнолітніх.

У боротьбі зі злочинністю неповнолітніх важливе значення має саме рання профілактика, оскільки вона спрямована на усунення незначних антисуспільних змін особи підлітків, які ще не стали на шлях злочинів. Ранню профілактику розуміють як сукупність заходів, що вживаються державними органами і громадськими організаціями для:

- оздоровлення умов життя і виховання неповнолітніх у випадках, коли обставини загрожують їх нормальному розвитку;

- знешкодження джерел антисоціального впливу на них;

- корекції особи неповнолітніх, які мають некримінальні відхилення у поведінці, з тим щоб не дати можливості їм перейти до вчинення злочинів.

Другий рівень індивідуальної профілактики полягає в усуненні факторів, що вже обумовили злочини неповнолітніх, з тим щоб виключити можливість їх вчинення у майбутньому як цими ж, так і іншими підлітками, які перебувають під впливом цих криміногенних чинників. Сюди входять:

а) своєчасне припинення злочинної діяльності та створення неможливості її продовження;

б) порушення кримінальної справи, вибір запобіжних заходів;

в) забезпечення виховно-профілактичного впливу кримінально-процесуальними методами;

г) застосування правових заходів до осіб, які залучили неповнолітніх до злочинної діяльності чи не виконують своїх обов’язків з виховання дітей;

д) оздоровлення мікросередовища неповнолітніх злочинців.

Третій рівень індивідуальної профілактики спрямований на боротьбу з рецидивною злочинністю. Він включає такі заходи: а) перевиховання і виправлення неповнолітніх злочинців; б) надання допомоги у працевлаштуванні осіб, звільнених з місць відбування покарання; в) усунення джерел криміногенного впливу на них у побутовому оточенні.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 196; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!