Переробна підсистема

І і

V і

І

Атестаційний лист

1. Загальні відомості

Прізвище, ім'я, по батькові_______________________________

Дата народження

Посада, яку обіймає працівник Освіта

(найменування навчального закладу й рік закінчення)

Спеціальність за освітою__________________

Науковий ступінь, вчене звання

Загальний трудовий стаж______

у т. ч. в даній організації

років, років.

Підвищення кваліфікації за атестаційний період Нагороди і відзнаки за атестаційний період _____ Стягнення за атестаційний період_____________

2. Оцінка атестованого працівника 2.1. Ділові якості працівника

2.2. Особисті якості працівника

Управління трудовими ресурсами

Рішення попередньої атестаційної комісії:

Посада та підпис безпосереднього керівника_ «__ » _________________200___р.

3. Результати атестації

Запитання, задані працівнику, й відповіді на них:

Зауваження й пропозиції, висловлені членами комісії:

Зауваження й пропозиції, висловлені працівником:

/І-.*

Забезпечення ефективної діяльності організації

За підсумками голосування комісії:

— відповідає займаній посаді (за___, проти___)

— відповідає займаній посаді за умови (за___, проти___)

Рішення атестаційної комісії

Рекомендації атестаційної комісії (за___, проти_

Голова атестаційної комісії Члени атестаційної комісії

(підпис)

(підписи)

_200_ р.

З результатами атестаційної комісії ознайомлений

(підпис працівника, який атестує)

Примітка. Якщо голова або члени комісії мають іншу думку щодо оцінки роботи та ділових якостей працівника, вони викладають її у довільній формі і додають до атестаційного листа.

Професійна орієнтація, адаптація, навчання і атестація працівників належать до найважливіших функцій кадрових служб сучасних організацій і є невід'ємною складовою розвитку трудового потенціалу організації.

12.2. Якість трудового життя і методи її поліпшення

Оздоровлення і розвиток економіки є обов'язковою передумовою вдосконалення громадянського суспільства, в якому люди бачать перспективу для реалізації власної ініціативи та підприємницької діяльності, створюють і примножують національне багатство, задовольняючи власні потреби, дбаючи про соціально незахищених співгромадян та майбутні покоління, вдосконалюючи механізм економічних відносин у суспільстві. Це можливо за умови дотримання стандартів якості трудового життя.

Якість трудового життя і методи іі поліпшення >

Сутність якості трудового життя

Якість трудового життя — принципово нове поняття для вітчизняної науки і практики управління. За змістом це синтетичне поняття, а його реальне відображення — гідне матеріальне існування працівника, поєднане з соціальним визнанням його трудового внеску в суспільне виробництво.

Якість трудового життя — ступінь, до якого працівники виробничо-господарської організації можуть задовольняти свої матеріальні і соціальні особисті потреби під час праці та після закінчення активної трудової діяльності.

Параметрами, що характеризують якість трудового життя, є стан розвитку людського потенціалу в суспільстві, стан ринку праці, рівень грошових доходів та платоспроможності населення, умови праці, стан соціально-трудових відносин, соціального забезпечення.

У країнах з розвинутою ринковою економікою більшість названих стандартів якості трудового життя забезпечує співпраця тріади сил: підприємницьких організацій, держави, профспілок. Основна роль у встановленні цих стандартів належить профспілкам, а у їх забезпеченні — підприємницьким організаціям. Роль держави зводиться до нормативно-правового регулювання відносин, які виникають у процесі встановлення й виконання стандартів якості життя, та у здійсненні відповідних заходів загальнонаціонального характеру, які не під силу окремим організаціям чи галузям економіки.

Особливістю національної економіки України є те, що в перехідний період якість трудового життя наших громадян більшою мірою, ніж у розвинутих країнах, забезпечує держава. Помітне також зростання ролі й значення підприємницьких організацій у цьому процесі. На жаль, практично відсутній вплив профспілок на якість трудового життя через їх роздробленість та відсутність досвіду і важелів впливу на працедавців.

Державне забезпечення якості трудового життя

В економічно розвинутих країнах держава є гарантом гідної якості життя переважно тих людей, які припинили активну трудову діяльність (вік, трудове каліцтво та ін.), Ще не приступили до неї (сирітство), тимчасово не працюють (безробіття) або з певних причин зовсім не працювали

17 З 209

Забезпечення ефективної діяльності організації

Якість трудового життя і методи її поліпшення

(вроджене каліцтво, неповноправність). Основна відповідальність за якість трудового життя населення покладена на підприємницькі організації, оскільки їх могутній економічний потенціал і високі стандарти якості життя працівників — запорука високої продуктивності організацій.

У країнах з перехідною економікою, до яких належить і Україна, ситуація складніша. Це зумовлено неможливістю одразу перебудувати отриману у спадок від централізованої економіки систему забезпечення якості трудового життя, яка діє стосовно тих громадян, що припинили активну трудову діяльність до початку соціаль-но-економічних перетворень; відсутністю у багатьох вітчизняних підприємницьких організацій достатнього економічного потенціалу для самостійного забезпечення якості трудового життя. За цих умов держава контролює такі напрями забезпечення якості трудового життя: розвиток людського потенціалу; регулювання ринку праці; стимулювання зростання грошових доходів і платоспроможності населення; забезпечення і контролювання належних, безпечних і здорових умов праці; вдосконалення соціально-трудових відносин; соціальне забезпечення населення.

Розвиток людського потенціалу. Політика держави щодо розвитку людського потенціалу полягає в забезпеченні належної якості життя на засадах соціальної захищеності, а саме:

— забезпеченні доступу до ресурсів, необхідних для досягнення гідного життєвого рівня;

— затвердженні єдиних мінімальних соціальних стандартів та їх гарантованій реалізації;

— створенні умов для тривалого, духовно насиченого життя та для безпечної життєдіяльності людини.

У країнах з високим рівнем життя існує система соціальних гарантій розвитку людського потенціалу та відповідальних за їх дотримання органів. Так, кожний громадянин може отримати пільговий державний кредит для оплати навчання у вищому навчальному закладі, існує система грантів на навчання, встановлених державою, добродійними фондами та корпораціями. Батьки, які оплачують навчання дітей, мають суттєві податкові пільги на доходи, для студентів теж існує система різних знижок. Безробітні отримують спеціальну допомогу, яка забезпечує достатній рівень життя протягом тривалого періоду. Соціально незахищені верстви населення отриму-

ють субсидії. Держава прагне залучити до активної діяльності або забезпечити повноцінне життя інвалідів, об-лаштовуючи побутові зручності з урахуванням потреб цієї верстви населення.

Українська держава гарантує певний розмір мінімальної заробітної плати, мінімальний розмір місячної пенсії за віком, розмір неоподаткованого мінімуму заробітної плати, встановила розміри прожиткового мінімуму і межі малозабезпеченості (рис. 12.2). Діаграма засвідчує, що прожитковий мінімум не забезпечено жодним видом мінімальних доходів, що негативно впливає і на розвиток людського потенціалу в Україні.

¹ Ш Прожитковий І мінімум

ІШ Мінімальна заробітна | плата

О Межа малозабезпеченості

О Мінімальний розмір

пенсії за віком

і Ш Неоподатковуваний мінімум заробітної

Рис. 12.2. Показники гарантування державою якості трудового життя в Україні станом на 1 липня 2003 р. (в розрахунку на місяць)

Регулювання ринку праці. За ринкових умов складовою національного ринку є ринок праці, де зустрічаються продавці робочої сили (фізичні особи) і працедавці. В економічно розвинутих країнах ринок праці — найбільш регульована частина національного ринку, бо він має важливе значення для формування соціальних відносин у суспільстві. Дискримінація при наймі на роботу, перевищення трудовою пропозицією попиту на робочу силу, монополізація і встановлення жорстких умов найму на роботу можуть стати причиною соціальних катаклізмів.

Ринок праці в економічно розвинутих країнах регулюють через систему соціальних гарантій зайнятості, державні програми зайнятості, систему пільг для працедавців в

Забезпечення ефективної діяльності організації

Якість трудового життя і методи ії поліпшення

окремих галузях економіки при зростанні зайнятості, встановлення квот для залучення певних груп фахівців тощо.

Особливості ринку праці в Україні зумовлені загальною економічною ситуацією. Основною його проблемою є зростання пропозиції праці за скорочення попиту.

Докорінно змінилося використання трудових ресурсів і розподіл їх за сферами застосування праці, формами власності. Внаслідок неповної зайнятості, збільшення тривалості безробіття спеціалісти декваліфікуються. Приватизація, реструктуризація, банкрутство підприємств вивільнюють усе більше працівників. Скорочується чисельність працівників за наймом, зростає безробіття. Відбувається перерозподіл трудових ресурсів із легального сектору економіки в «тіньовий».

З урахуванням різноманітних чинників в Україні визначено такі пріоритетні напрями регулювання ринку праці:

— передбачення у програмах реструктуризації галузей та окремих підприємств першочергових заходів щодо сприяння зайнятості населення в регіонах, де переповнюється ринок праці, а також у містах та районах із моно-економічною структурою виробництва, що мають високий рівень безробіття;

— посилення мотивації до продуктивної праці та підвищення трудової активності населення;

— створення робочих місць на основі широкого розвитку малого й середнього бізнесу, самозайнятості, сімейного бізнесу, активізації інвестиційних процесів в економіці;

— запровадження механізму стимулювання створення робочих місць для окремих соціально-демографічних груп (молоді, жінок, інвалідів, осіб, звільнених із військової служби тощо);

— здійснення заходів щодо перерозподілу зайнятого населення між державним і недержавним секторами економіки у зв'язку із зміною форм власності підприємств і запровадженням механізму банкрутства;

— підвищення територіальної мобільності населення з метою перерозподілу робочої сили між регіонами, які мають її дефіцит чи надлишок;

— зниження рівня і тривалості безробіття шляхом реалізації активної політики зайнятості;

— розвиток системи безперервного професійного навчання з урахуванням потреб ринку праці;

— реформування системи соціального захисту безробітних.

Отже, натепер в Україні застосовують різноманітні заходи державного регулювання ринку праці. Зі стабілізацією ринкових відносин в економіці України, зростанням потенціалу вітчизняних підприємств відпаде необхідність у заходах, зумовлених особливостями нинішньої економічної ситуації, при збереженні магістральних важелів впливу держави на ринок праці.

Стимулювання зростання грошових доходів і платоспроможності населення. Зростання грошових доходів населення є одним із пріоритетних напрямів соціальної політики держави, оскільки обсяг доходів визначає платоспроможність населення, а отже й можливість реалізації створених у виробництві товарів та послуг. Високі доходи населення є гарантією надходжень до бюджету держави податкових платежів, які спрямовують на вирішення загальносуспільних соціальних проблем.

Пріоритетами державного впливу на грошові доходи і платоспроможність населення є:

— удосконалення податкового законодавства з метою зменшення податкового навантаження на фонд оплати праці, доходи громадян;

— уповільнення процесів розшарування населення за рівнем доходів і майновим станом через диференціацію податків, створення передумов для формування середнього класу в суспільстві;

— стимулювання населення до набуття приватної власності, у тому числі на землю, отримання від цього доходів;

— державна гарантія індексації заробітної плати для підтримання її стабільного реального рівня незалежно від форми власності підприємств, на яких працюють громадяни;

— реалізація програми боротьби з бідністю і програми компенсації знецінених грошових вкладів громадян.

Основними напрямами державної політики у сфері оплати праці є:

— забезпечення випереджаючого зростання вартості робочої сили порівняно з іншими складовими доходів населення;

— розроблення нового соціального стандарту — регульованої державою мінімальної погодинної заробітної плати (обов'язкової для всіх секторів економіки) із поступовим запровадженням різноманітних форм і систем оплати праці, що враховують її специфіку в окремих галузях національної економіки;

— посилення державного впливу на нормування праці;

Забезпечення ефективної діяльності організації

— застосування сучасних мотиваційних і стимулюючих механізмів високопродуктивної праці, таких, як участь працюючих у розподілі прибутків, акціонуванні підприємств, визначенні розмірів заробітної плати через оцінку особистого внеску та ділових якостей працівника;

— упорядкування умов оплати праці працівників бюджетної сфери з метою посилення мотивації до праці та забезпечення об'єктивної оцінки праці працівників різних категорій;

— забезпечення постійного зростання частки оплати праці в структурі валового внутрішнього продукту;

— створення механізму регулювання фондів оплати праці залежно від результатів виробничої та фінансово-господарської діяльності підприємств.

Заходи у цьому напрямі треба концентрувати на поступовому переході від визначення заробітної плати як частки у витратах підприємства до заробітної плати як ціни робочої сили, подолання її штучного заниження, відновлення стимулюючої функції.

Забезпечення і контроль належних, безпечних і здорових умов праці. Умови праці безпосередньо впливають на стан здоров'я працездатного населення. їх погіршення збільшує кількість вилучених із трудового процесу людей, утримання яких бере на себе суспільство. А безпечні і здорові умови праці є передумовою зростання тривалості активної трудової діяльності громадян, скорочення співвідношення між працюючими й непрацюючими і відповідного зменшення витрат держави на соціальне забезпечення.

Тому держава зацікавлена у створенні хороших умов праці. В соціально-орієнтованому ринковому суспільстві держава створює мережу органів для нагляду за дотриманням розроблених нею нормативів цих умов (екологічні інспекції, інспекції з охорони і безпеки праці тощо).

Забезпечення і контроль належних умов праці є функцією держави. З цією метою відповідними державними актами передбачено:

— посилення державного нагляду за створенням безпечних умов праці на виробництві на основі реалізації концепції загальної безпеки, що ґрунтується на принципах «допустимого ризику»;

— створення передумов для вжиття працедавцями всіх необхідних заходів щодо вивчення, усунення та попередження виникнення ризиків для працівників;

Якість трудового життя і методи її поліпшення

— надання необхідної інформації працедавцям і працівникам для ефективного використання законодавчих та нормативних актів;

— удосконалення роботи органів державного управління з охорони праці, відповідальних за реалізацію державної політики в цій галузі;

— забезпечення формування та реалізації системи державного й договірного планування заходів з охорони праці;

— ратифікація конвенцій Міжнародної організації праці та гармонізація національного законодавства з директивами Європейського союзу.

Основною метою державної соціальної політики в галузі охорони праці є суттєве зниження рівня виробничого травматизму та професійних захворювань.

Удосконалення соціально-трудових відносин. Необхідною передумовою забезпечення сталого економічного розвитку суспільства, утвердження соціальної злагоди, громадянського миру й демократії є системи соціального партнерства, розвиток співробітництва та взаємодії представницьких органів сторін соціально-трудових відносин.

Державне регулювання соціально-трудових відносин охоплює:

— удосконалення нормативно-правової бази у сфері соціально-трудових відносин та соціального партнерства;

— підвищення ролі держави як гаранта соціального партнерства;

— посилення державного нагляду і контролю за дотриманням соціально-економічних прав найманих працівників;

— збалансування інтересів різних соціальних верств, категорій, груп населення щодо врегулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин у сфері праці й зайнятості шляхом удосконалення механізмів проведення колективних переговорів, консультацій, укладення угод відповідних рівнів, колективних договорів на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності.

Система соціального забезпечення населення. Вона охоплює три напрями: соціальне страхування, пенсійне забезпечення, соціальну допомогу.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування — система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту у формі матеріального забезпечення громадян у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, втрати годува-

Забезпечення ефективної діяльності організації

льника, безробіття з незалежних від них обставин, народження дитини, необхідності догляду за малолітньою дитиною або дитиною-інвалідом, смерті громадянина та членів його сім'ї, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це забезпечення здійснюють за рахунок грошових фондів, сформованих шляхом сплати страхових внесків влас₇ ником підприємства або уповноваженим ним органом, громадянами, а також із бюджетних та інших джерел, пе_: редбачених законом.

Законодавством України передбачено запровадження таких видів загальнообов'язкового державного соціального страхування: пенсійного; медичного; у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням; на випадок безробіття; від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

Система загальнообов'язкового державного страхування в Україні тільки починає формуватися. Основними напрямами її створення є:

— запровадження системи управління коштами загальнообов'язкового державного соціального страхування на основі поєднання інтересів застрахованих громадян, працедавців і держави;

— забезпечення подальшого перерозподілу відповідальності за формування коштів на соціальне страхування між державою, працедавцем та застрахованими громадянами;

— забезпечення формування та використання коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування на принципах солідарності;

—■ цільове використання коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування;

— забезпечення рівних умов надання матеріального забезпечення й соціальних послуг незалежно від форми оплати праці, форми власності та господарювання;

— здійснення організаційних заходів щодо запровадження персоніфікованого обліку страхових внесків;

— розмежування джерел фінансування за різними соціальними програмами та страховими фондами;

— державне гарантування застрахованим громадянам реалізації їхніх прав.

Громадяни мають право також на забезпечення певної якості життя при виході на пенсію.

Пенсійне забезпечення — система матеріального забезпечення гідного існування громадянина після закінчення ним активної трудової діяльності за віком або у зв'язку із втратою працездатності внаслідок захворювання чи інвалідності.

Якість трудового життя і методи її поліпшення

В Україні призначають трудові (за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років) і соціальні пенсії.

Успадкована від СРСР діюча система пенсійного забезпечення є недосконалою. її основні недоліки: формування пенсійних коштів для утримання непрацездатних громадян за рахунок відрахувань від заробітної плати працюючих; значна різниця між пенсіями більшості пенсіонерів і деяких їх привілейованих категорій (наприклад, колишніх державних службовців); невизначеність із майбутнім пенсійним забезпеченням приватних підприємців, діяльність яких оподатковується за ставками єдиного податку; складна система визначення розмірів і порядку надання пенсій; обмеження розміру пенсій за віком (не більше трьох мінімальних пенсій, не вище 75 процентів заробітку) тощо.

Для підвищення матеріального добробуту пенсіонерів, упорядкування пенсійного забезпечення населення на засадах економічної доцільності і соціальної справедливості в Україні пропонують здійснити пенсійну реформу, основним змістом якої є запровадження трирівневої системи пенсійного забезпечення.

Перший рівень — солідарна система пенсійних виплат (пенсії з поточних надходжень), яка буде обов'язковою і передбачатиме поетапну оптимізацію співвідношення між середньою пенсією і середньою заробітною платою з урахуванням тривалості страхового стажу, величини заробітної плати та демографічних показників. Законодавство про виплату пенсій за солідарною системою постійно вдосконалюватиметься з метою поступового переходу до системи пенсійного страхування.

Другий рівень — система накопичувальних індивідуальних пенсійних рахунків у межах загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, запровадження якої розпочнеться в період піднесення економіки. Ця система передбачає акумулювання персоніфікованої частини внесків громадян на індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунках та подальше інвестування цих коштів із метою одержання інвестиційного доходу. Активи індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунків визначатимуть розмір додаткової пенсії, яка виплачуватиметься при досягненні громадянином пенсійного віку разом із пенсією, що фінансуватиметься з поточних надходжень до солідарної системи. Кошти на індивідуальному накопичувальному пенсійному рахунку будуть влас-

Забезпечення ефективної діяльності організації

Якість трудового життя і методи її поліпшення

і *

ж 4-

ністю застрахованої особи і передаватимуться спадкоємцям у встановленому законодавством порядку. Активи індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунків стануть ефективним механізмом залучення внутрішніх інвестиційних ресурсів у національну економіку, сприятимуть підвищенню рівня оплати праці, а це, в свою чергу, — збільшенню виплат із поточних надходжень до солідарної системи.

Третій рівень — система недержавного пенсійного страхування, яка забезпечуватиме виплату додаткової пенсії за рахунок добровільних пенсійних внесків громадян. Основою цієї системи стануть недержавні пенсійні фонди, в тому числі створені за професійними ознаками.

Необхідно реформувати і систему соціальної допомоги.

Система соціальної допомоги — сукупність соціальних програм адресного спрямування для окремих категорій громадян, матеріальний рівень життя яких знаходиться за межею малозабезпеченості і не може бути підвищений іншими формами соціального забезпечення.

Сучасна система не забезпечує адекватної соціальної підтримки громадян у ринкових умовах у разі зниження матеріального рівня життя з незалежних від них причин. Реформування її має здійснюватися на основі вироблення нових підходів і критеріїв до оцінки існуючих соціальних програм з метою їх раціоналізації та консолідації з урахуванням наявних бюджетних ресурсів. Для підтримання найвразливіших верств населення буде запроваджено систему гарантованого мінімального сукупного доходу сім'ї, яка передбачатиме:

— поглибити адресність державної соціальної допомоги через упорядкування пільг і допомоги, що надаються різним категоріям населення;

— удосконалити механізм надання субсидій на оплату житла, комунальних послуг, палива;

— запровадити для окремих категорій громадян залежно від рівня їх доходів надання субсидій на послуги, пов'язані із забезпеченням життєдіяльності (користування транспортом, телефоном тощо);

— реформувати нормативно-правову базу надання адресної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям та одиноким непрацездатним особам на основі врахування їх сукупного доходу.

Отже, система заходів державного гарантування якості трудового життя багатоаспектна й комплексна і охоплює як безпосередні дії держави у цьому напрямі, так і регулюючий та контролючий впливи на виробничо-господарські організації.

Мікроекономічні напрями дотримання якості трудового життя

Забезпечення високих стандартів якості трудового життя працівників має особливе значення для мікроекономіч-ного рівня — виробничо-господарських організацій. Організації з високими стандартами якості трудового життя соціально привабливі для залучення потенційних працівників, а отже мають змогу концентрувати висококваліфікований персонал.

На мікроекономічному рівні якість трудового життя характеризують такі параметри:

— цікавість праці;

— отримання працівниками справедливої винагороди й визнання своєї праці;

— чистота, знешумленість, належна освітленість робочого середовища;

— оптимальність нагляду з боку керівництва (мінімальність і наявність за потреби);

— можливість брати участь у прийнятті рішень, що стосуються праці;

— гарантованість спільної праці і розвиток дружніх відносин з колегами;

— забезпеченість засобами побутового й медичного обслуговування.

Дотримання стандартів якості трудового життя на перших порах зводилося до вдосконалення трудового процесу — розроблення завдань з орієнтацією на максимальне використання переваг поділу праці, технології та автоматизації виробництва. Пізніше, зі зміною у багатьох розвинутих країнах трудових цінностей, культурних і соціальних орієнтирів працівників, значно змінилися вимоги до змісту праці й забезпечення стандартів якості життя. В організації праці на перший план вийшли такі параметри, як характер і змістовність робіт, справедлива оцінка й стимулювання трудового внеску.

Важливим стимулом мотивації продуктивної праці, як і раніше, є заробітна плата. Передусім вона повинна тісно пов'язуватися з кваліфікацією працівника та колективними результатами роботи, оскільки відрядна і погодинна не відповідають сучасному управлінському мисленню. Оплата на принципах колективного підряду максимально ув'язує оплату праці кожного працівника з результатами діяльності підприємства загалом. Новою формою організації оплати праці є фіксована, яка не за-

Забезпечення ефективної діяльності організації

Управління створенням операційних систем

лежить від часу, проведеного на робочому місці, поєднана із преміями за результати роботи всього колективу за певний період.

Сучасні тенденції спрямовані на збільшення вільного часу працівників через широке запровадження гнучких графіків роботи. Усе це стимулює їх до економії робочого часу в найрізноманітніших формах — від часу на технологічні операції до пошуку резервів економії завдяки зменшенню строків доставки продукції (товарів) споживачам.

Якість трудового життя можна поліпшити, впливаючи на будь-які змінні, що стосуються людей. Поєднання грошової винагороди і додаткових пільг підвищує задоволення від праці і знижує кількість прогулів та плинність кадрів.

Працівники високо оцінюють якість власного трудового життя, якщо усвідомлюють себе членами єдиної сім'ї. Головною перевагою атмосфери єдиної сім'ї є постійна готовність працівників до взаємодопомоги, взаємовиручки тощо.

Люди охочіше йдуть працювати в організації, які динамічно розвиваються, ніж в організації, перспективи яких невизначені й туманні. У динамічних організаціях працівників приваблюють:

— максимальне згладжування посадової нерівності між працівниками в межах існуючої організаційної структури управління, що усуває посадові бар'єри і не поділяє працівників на «вищих» і «нижчих», «білих» і «чорних», «начальників» і «трудяг»;

— гнучкість системи управління і виробництва, що дає змогу працівнику виявити весь свій потенціал, забезпечує перспективи його службового росту;

— участь рядових працівників в успіху організації, оскільки прибуток ділиться не тільки між вищими керівниками, а є джерелом надбавок, премій і доплат для рядових працівників;

— привабливі умови праці.

Отже, забезпечення високої якості трудового життя передбачає підвищення внутрішнього задоволення від праці через розширення кола завдань, надання більшої самостійності, помітнішої реакції на результати праці, створення можливостей для самореалізації, вдосконалення організації та умов праці.

12.3. Управління створенням операційних систем

Будь-яка організація у сфері суспільного виробництва виробляє реальні цінності —- товари чи послуги. Це завдання виконують операційні підрозділи організації. Відповідно операційну функцію організації тлумачать як дії, в результаті яких виробляють товари та послуги. Без здійснення цієї функції існування організації неможливе і непотрібне.

Терміни «операції» і «виробництво» взаємозамінні. Однак виробництвом в основному вважають випуск товарів унаслідок переробки сировини. Термін «операції» охоплює не тільки виробництво товарів, а й надання послуг.

Виробничо-господарські організації різняться між собою характером конкретних видів діяльності, що належать до операційної функції. За цією ознакою їх поділяють на типи:

— організації, що виробляють тільки товари;

— організації, що виробляють (надають) послуги;

— організації, що виробляють товари і надають послуги.

Більшість організацій прагне належати до третього типу, який за змістом є однією з форм диверсифікованої діяльності організацій на ринку.

Сутність операційної системи

Операційна система є передумовою виробництва організацією товарів чи послуг.

Операційна система — повна система виробничої діяльності організації.

Утворюють операційну систему такі підсистеми: переробна; забезпечувальна; підсистема управління (див. рис. 12.3).

Переробна підсистема виконує виробничу (продуктивну) роботу, безпосередньо пов'язану із перетворенням вхідних ресурсів організації на вихідні результати. У процесі її функціонування частина матеріальних і енергетичних ресурсів піддається перетворенню (обробці), частина споживається під час виробничого процесу. Функціонування переробної підсистеми вимагає певних капіталовкладень, регулярного надходження інформації від підсистеми управління про зміни технологій аналогічних виробництв у інших організаціях, про стан ринку сировини,

Забезпечення ефективної діяльності організації

Інформація із зовнішнього середовища

Підсистема управління

Інформація про стан. системи

Плани, рішення, корегуючі взаємодії

На вході

Праця,

матеріали,

капітал, енергія,

інформація

Послуги, роботи

На виході

Продукція, послуги

Забезпечувальна підсистема

Рис. 12.3. Структура операційної системи (адаптовано за Месконом)

матеріалів, енергії та кінцевих продуктів, створених переробною підсистемою.

Забезпечувальна підсистема безпосередньо не пов'язана з виробництвом товарів чи послуг, однак забезпечує діяльність переробної. До забезпечувальної підсистеми належать обчислювальний центр, ремонтно-експлуатаційні, транспортні служби, охорона, експедиція, будівельні підрозділи, підрозділи соціально-побутового характеру тощо. її структура залежить від потреб і особливостей виробничого процесу, який відбувається у переробній підсистемі. Залежно від специфіки виробництва деякі з підрозділів забезпечувальної підсистеми можуть бути елементами переробної.

Підсистема управління призначена для забезпечення функціонування переробної й забезпечувальної підсистем. У ній визначають цілі, політику, основні напрями розвитку операційної системи, планують випуск продукції (послуг), необхідні для цього ресурси. Підсистема управління коригує діяльність інших підсистем операційної систе-

Управління створенням операційних систем

ми, забезпечує їх взаємоузгоджене і ритмічне функціонування. Для цього вона постійно отримує необхідну внутрішню інформацію про стан переробної та забезпечувальної підсистем, наявність сировини, ресурсів тощо. Із зовнішнього середовища в цю підсистему надходить інформація про попит на продукцію, вартість ресурсів, тенденції розвитку технології, законодавчі та нормативні акти тощо.

Підсистема управління є своєрідною переробною підсистемою, ресурсом і продуктом діяльності якої є інформація. Функціонування підсистеми управління забезпечують відповідні засоби й інструменти для роботи з інформацією.

Класифікація операційних систем

Операційні системи класифікують за різними принципами. Найчастіше беруть за критерії тип використовуваного процесу переробки ресурсів і характер виходу (результату) (див. рис. 12.4).

В операційних системах індивідуального виробництва кожна одиниця кінцевої продукції унікальна за конструкцією, виконуваними завданнями, місцем розташування або за іншими важливими ознаками. Процес виробництва має одиничний, часто унікальний, неповторний характер. На випуск кожної одиниці продукції витрачають відносно багато часу. Всі ресурси операційної системи спрямовують у певний момент часу на реалізацію одного або кількох проектів.

За дрібносерійної системи виробництва окремі підрозділи, цехи або дільниці спеціалізуються на виконанні різноманітних операцій. Вироби (клієнти) проходять через систему одиницями або невеликими групами. Оскільки вимоги до оброблення кожного об'єкта можуть бути різними, то вони рухаються різними маршрутами з необов'язковим проходженням через усі дільниці.

Система з масовим виробництвом має відносно великі обсяги стандартизованих виходів. Окремі одиниці продукції не відрізняються (можуть мати деякі відмінності в характеристиках або в комплектації). Вироби цих систем внаслідок масовості випуску можуть втрачати заінтересованість покупців. Тому за масового виробництва намагаються урізноманітнити продукцію, пропонуючи різні варіанти комплектації. Інколи певну комплектацію може замовляти покупець ще до випуску виробу (наприклад,

Забезпечення ефективної діяльності організації

Управління створенням операційних систем

Тип переробної підсистеми

Види економічної діяльності

Секція А. Сільське

господарство, мисливство

і лісове господарство

Секція В. Рибне господарство

Секція С. Видобувна промисловість

Секція Б. Обробна промисловість

Секція Е. Виробництво електроенергії, газу і води

Секція Г. Будівництво

Секція О. Оптова і роздрібна

торгівля, торгівля

транспортними засобами,

послуги з ремонту

Секція Н. Готелі і ресторани

Секція І. Транспорт

Вироблювана продукція

її

Секція <І. Фінансова діяльність

Секція К. Операції з нерухомістю, здача внайм і послуги юридичним особам

Секція М. Освіта

Секція N. Охорона здоров'я і соціальна допомога

Секція О. Колективні, суспільні й особисті послуги

Секція Р. Послуги домашньої прислуги

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 71; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!