ТЕМА 7. Порядок виконання бюджету 1 страница

1. Бюджетний розпис та бюджетна класифікація.

Основою для виконання Державного і місцевих бюджетів є розпис. Розпис Державного бюджету України складає Міністерство фінансів України на підставі показників затвердженого бюджету в місячний термін після прийняття закону про Державний бюджет України. Розпис Державного бюджету України на відповідний рік включає: розпис доходів, розпис фінансування і розпис асигнувань державного бюджету. Ці розписи поділяються на річний і помісячний розпис доходів, розпис фінансування та розпис бюджетних асигнувань і кредитування загального фонду. Помісячний розпис спеціального фонду, як правило, не складається.

Бюджетна класифікація — єдине систематизоване згрупування доходів, видатків, кредитування, фінансування бюджету та державного або місцевого боргу.

Відповідно до статті 8 Бюджетного кодексу України бюджетна класифікація застосовується для здійснення контролю за фінансовою діяльністю органів влади.

Бюджетна класифікація має такі складові:

1) класифікація доходів бюджету;

2) класифікація видатків бюджету;

3) класифікація кредитування бюджету;

4) класифікація фінансування бюджету;

5) класифікація боргу.

При розгляді складових бюджетної класифікації слід розмежувати поняття «видатки бюджету» та «витрати бюджету», оскільки вони не тотожні. Витрати бюджету — це сума видатків бюджету, коштів на кредитування та коштів на по­гашення основної суми боргу. Видатки бюджету — це кошти, що спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбаче­них відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу, надання кредитів із бюджету та повернення надміру сплачених до бюджету сум.

1. Доходи бюджету класифікуються за такими розділами:

• податкові надходження;

• неподаткові надходження;

• доходи від операцій з капіталом;

• трансферти.

Податковими надходженнями визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі.

До неподаткових надходжень належать: доходи від власності та підприємницької діяльності; адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу; надходження від штрафів та фінансових санкцій; інші неподаткові надходження.

Трансферти — це кошти, одержані від інших органів держав­ної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних орга­нізацій на безоплатній та безповоротній основі.

2. Видатки бюджету класифікуються за:

1)функціями, з виконанням яких пов'язані видатки (функціональна класифікація видатків);

2)економічною характеристикою операцій, під час проведення яких здійснюються ці видатки (економічна класифікація видатків);

3)ознакою головного розпорядника бюджетних коштів (відомча класифікація видатків);

4)за бюджетними програмами (програмна класифікація видатків).

Функціональна класифікація — це групування видатків бюджету за функціями, які виконуються державою при здійсненні цих видатків, наприклад на освіту, охорону здоров'я, оборону тощо. Функціональна класифікація видатків має такі рівні деталізації:

1)розділи, в яких визначаються видатки бюджетів на здійснення відповідно загальних функцій держави, Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування;

2)підрозділи та групи, в яких конкретизуються напрями спрямування бюджетних коштів на здійснення відповідно функцій держави, Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування.

Нова функціональна класифікація, яка була прийнята у 2001 р., — це класифікація, побудована на основі загальноприйнятої міжнародної методології, розробленої статистичним відділом Організації Об'єднаних Націй. Вона складається з 10 розділів, у яких визначаються видатки бюджету на здійснення загальних функцій, та підрозділів і груп, у яких конкретизуються напрями видачі бюджетних коштів. Функціональна класифікація видатків бюджету застосовується з метою міжнародної порівнянності видатків бюджету за функціями держави.

Економічна класифікація видатків — це їх групування за економічною характеристикою операцій, при проведенні яких здійснюються ці видатки, наприклад зарплата, нарахування на заробітну плату, придбання предметів постачання і матеріалів, оплата комунальних послуг та енергоносіїв. За економічною класифікацією видатки бюджету поділяються на поточні видатки, капітальні видатки та кредитування за вирахуванням погашення, склад яких визначається міністром фінансів України.

Відомча класифікація видатків бюджету містить перелік головних розпорядників бюджетних коштів. На її основі Державне казначейство України та місцеві фінансові органи ведуть реєстр усіх розпорядників бюджетних коштів.

Класифікація фінансування бюджету відбиває джерела отримання фінансових ресурсів, необхідних для покриття дефіциту бюджету, і напрями витрачання фінансових ресурсів, що утворилися в результаті перевищення доходів бюджету над його видатками (до цієї категорії належать платежі з погашення основної суми боргу).

Класифікація фінансування бюджету здійснюється за такими ознаками:

а) фінансування за типом кредитора — за категоріями кредиторів або власників боргових зобов'язань;

б) фінансування за типом боргового зобов'язання — за засобами, що використовуються для фінансування дефіциту або профіциту.

Класифікація боргу систематизує інформацію про всі боргові зобов'язання держави, Автономної Республіки Крим, місцевого самоврядування. Борг класифікується за типом кредитора та за типом боргового зобов'язання.

2. Організація бюджетного фінансування.

Фінансування із бюджету — це перерахування коштів на поточні/реєстраційні бюджетні рахунки розпорядників коштів з єдиного казначейського рахунка або рахунка місцевого бюджету, які відкриті в банківських установах і в органах казначейства.

Фінансування із бюджету здійснюється на основі двох основних принципів: плановості та цільового характеру використання бюджетних коштів. Принцип плановості означає обов'язкову умову законодавчого затвердження даних видатків. Цільовий характер використання бюджетних коштів означає вимогу до розпорядників коштів використовувати виділені кошти за їхнім цільовим призначенням.

Розрізняють три ступені розпорядників коштів:

Головні, другого, третього ступеня. За обсягом наданих їм прав, обов'язків і відповідальності розпорядники коштів поділяються:

• по державному бюджету на три ступеня — головних, другого, третього;

• по місцевих бюджетах — на два ступеня: головних і третього.

Головними розпорядниками бюджетних коштів по Державному бюджету є міністри і керівники інших центральних відомств установ, по місцевих бюджетах— керівники управлінь (відділів) обласних, міських і районних Рад народних депутатів; по міських, міст районного підпорядкування, по сільських і селищних бюджетах — голови цих Рад.

До розпорядників коштів другого ступеня відносяться керівники підвідомчих міністерствам і відомствам органів управління, яким в свою чергу підпорядковані окремі підприємства, організації та установи.

Розпорядниками коштів третього ступеня є керівники установ, організацій, підприємств, які підвідомчі головним чи другого ступеня розпорядникам бюджетних коштів (призначень).

Фінансування із бюджету може здійснюватися відповідно до двох схем.

У процесі фінансування із бюджету за схемою 1 фінансові органи пов'язані з головними розпорядниками коштів, яким в установах банків відкривається два бюджетних рахунки: один - на видатки установи, другий - для переказу підвідомчим установам і на централізовані видатки.

У процесі фінансування із бюджету за схемою 2 фінансові органи пов'язані з розпорядниками коштів трьох ступенів, кожному із яких відкриваються реєстраційні рахунки в фінансових органах.

Фінансування з бюджету здійснюється через банківські установи, які визначені Кабінетом Міністрів України та Національним банком України.

3. Організація виконання дохідної частини бюджету.

Система мобілізації доходів повинна забезпечити рівномірне, регулярне і стійке надходження коштів на рахунки бюджету, а також таке їх документальне оформлення, яке дало б змогу фінансовим органам мати своєчасну інформацію про виконання плану за доходами. Зарахування коштів на рахунки бюджету повинно здійснюватися в короткі терміни. Одночасно мають забезпечуватися відповідні зручності платникам.

Установленою системою стягнення доходів бюджету передбачено, що для переважної частини доходів обчислення сум платежів та їх перерахування у бюджет здійснюють самі платники. Це значно прискорює процес мобілізації доходів. Безпосередню роботу з обліку і контролю за правильним обчисленням, своєчасним і повним внесенням платежів у бюджет покладено на податкові органи.

Юридичні та фізичні особи вносять податки і збори до бюджету у безготівковій або готівковій формах через установи банків (у яких вони обслуговуються), установи Державного комітету зв'язку України, установи Державного ощадного банку України. Доходи зараховуються на рахунки бюджетів, відкриті в органах Державного казначейства України.

З 2001 р. в Україні встановлено такий порядок зарахування доходів до Державного бюджету, який передбачає відкриття рахунків у розрахунковій палаті органів Державного казначейства середньої ланки (Управління Державного казначейства України в АРК, облас­тях, містах Києві і Севастополі). З 2002 р. такий самий порядок використовується і при зарахуванні доходів до місцевих бюджетів України. Тобто банк платника (юридичної і фізичної особи) перераховує грошові кошти через СЕП Національного банку України на рахунки для зарахування доходів, відкритих в органах Державного казначейства в розрізі відповідних територій та кодів бюджетної класифікації.

4. Організація виконання видаткової частини бюджету.

Фінансування із бюджету - це перерахування коштів на рахунки розпорядників бюджетних коштів (особові, реєстраційні, спеціальні реєстраційні, поточні) з казначейського рахунка (або рахунка відповідного бюджету), які відкриті в банківських установах і в органах казначейства в межах, визначених у фінансових планах та кошторисах і затверджених у бюджеті.

Установи, підприємства й організації фінансуються за рахунок того бюджету, в якому були передбачені для них необхідні асигнування. Бюджетні асигнування — це планові суми, в межах яких можуть здійснюватися видатки з бюджету.

Фінансування з бюджету здійснюється на основі двох основних принципів: плановості та цільового характеру використання бюджетних коштів. Принцип плановості означає обов'язкову умову законодавчого затвердження даних видатків. Цільовий характер використання бюджетних коштів означає вимогу до роз­порядників коштів використовувати виділені кошти за їх цільовим призначенням.

Успішне виконання бюджету за видатками визначається чітким додержанням своїх функцій усіма юридичними особами: фінансовими органами, банками і розпорядниками коштів.

Виділяють такі форми бюджетного фінансування:

1) бюджетні інвестиції, які можуть здійснюватись у вигляді фінансування капітальних вкладень, проектного фінансування конкретного інвестиційного проекту та придбання частки акцій чи прав участі в управлінні підприємством;

2) бюджетні кредити — надання коштів з бюджету суб'єктам підприємництва на поворотній і платній основі. Вони відрізняються від банківських кредитів порівняно нижчим рівнем процентних ставок та наданням на більш пільгових умовах;

3) кошторисне фінансування означає виділення бюджетнихасигнувань на основі спеціального планово-фінансового документа - кошторису. Визначає у безповоротному і безоплатному порядку обсяги коштів на фінансування певних об'єктів (програм, заходів) з визначенням їх цільового призначення і розподілом за окремими періодами фінансування;

4) державні трансферти — це невідплатні і безповоротні платежі з бюджету юридичним і фізичним особам, які не призначені для придбання товарів чи послуг, надання кредиту або на виплату непогашеного боргу. Державними трансфертами є державне субсидіювання (державні субсидії, державні субвенції, державні дотації) і державна допомога населенню.

Відомо два методи фінансування з бюджету:

— відкриття кредитів;

— перерахування коштів з рахунка бюджету на рахунки розпорядників коштів.

1. Метод відкриття кредитів полягає в тому, що фінансовий орган через спеціальні документи — видаткові розписи — повідомляє відповідну установу банку про встановлені суми та терміни видання коштів з рахунків бюджету головним розпорядникам кредитів.

У практичній діяльності використовуються три типи видаткових розписів:

1) видатковий розпис для фінансування установ, які перебувають на бюджеті;

2) видатковий розпис для фінансування суб'єктів господарської діяльності;

3) план фінансування (для фінансування капітальних вкладень або геологорозвідувальних робіт).

2. Сутність другого методу фінансування полягає в перерахуванні грошових коштів з рахунка бюджету на рахунки головних розпорядників коштів. Воно здійснюється лише за наявності коштів на відповідному рахунку в цей момент. Підставою для переказування на рахунки головних розпорядників коштів є затверджені в бюджеті суми видатків (призначень) — асигнування на певний квартал, передбачені у річному розписі бюджету.

Виконання видаткової частини Державного бюджету України перерахування коштів здійснюється з казначейського рахунка Державного казначейства на рахунки (особові, реєстраційні, спеціальні реєстраційні), які відкриваються в органах Державного казначейства розпорядникам коштів. Перерахування бюджетних коштів через органи Державного казначейства включає організацію роботи з фінансування видатків у:

—центральному апараті Державного казначейства України;

—територіальних органах Державного казначейства.

Перерахування бюджетних коштів з бюджету розпорядникам коштів здійснюється через оплату витрат: оплату рахунків і видачу готівки.

5. Правила проведення взаємозаліку між бюджетами.

У процесі виконання бюджету після його затвердження можуть виникати певні ситуації, які змінюють розподіл доходів і видатків між окремими бюджетами. В результаті цього в одних бюджетів утворюється нестача доходів, а в інших на таку ж суму їх надлишок. Для відновлення збалансованості цих бюджетів між ними необхідно провести відповідні взаємні розрахунки.

Причини, що викликають порушення збалансованості бюджетів протягом бюджетного року, в результаті чого виникає необхідність взаємних розрахунків, такі:

1) зміна після затвердження бюджету законодавства, яке регламентує розподіл доходів і видатків між бюджетами;

2) зміна адміністративно-територіального поділу;

3) передавання з одного бюджету до іншого фінансування певних заходів (наприклад, капітальних вкладень);

4) зміна відомчої підпорядкованості підприємств, організацій та установ.

Проведення взаємних розрахунків ґрунтується на таких правилах:

1. Розрахунки проводять тільки між вищестоящими і нижчестоящими, безпосередньо пов'язаними в ієрархічній структурі, бюджетами. Наприклад, між державним і обласним бюджетами, між обласним і районними і т. ін. Не можуть проводитися розрахунки між бюджетами, не пов'язаними безпосередньо в бюджетній системі (між державним, наприклад, і районними бюджетами).

2. На взаємні розрахунки відносять усю річну заплановану суму доходів або видатків, незалежно від того, яка сума коштів надійшла чи скільки їх витрачено до моменту виникнення розрахунків. При цьому одержану суму доходів або здійснені видатки передають іншому бюджету. Такий порядок дає змогу протягом бюджетного року віднести відповідні доходи чи видатки тільки на один бюджет, що створює порівнянність даних, використовуваних у звітності і в процесі бюджетного планування.

3. Розрахунки за взаємними вимогами мають бути завершені до 31 грудня поточного року, коли закінчується бюджетний рік.

Взаємні розрахунки враховуються одночасно в двох фінансових органах, які виконують бюджети, пов'язані взаємним перерозподілом доходів і видатків.

Підставою для оформлення взаємних розрахунків є відповідні рішення органів державної влади і державного управління про зміну відомчої підпорядкованості підприємств, організацій і установ чи інші рішення, в результаті яких виникає необхідність у взаємних розрахунках. Документом, у якому відображають всі необхідні для проведення розрахунків, є «Повідомлення про взаємні розрахунки» за формою № 11. У ньому зазначають загальну суму, яку відносять на взаємні розрахунки; бюджет, який одержує кошти по взаємних розрахунках; бюджет, який передає кошти; підставу. Сума взаєморозрахунків записується по кварталах.

Перерахування коштів на погашення заборгованості здійснюють за допомогою платіжних доручень, у яких зазначають призначення цих перерахувань.

Платіжні доручення виписує в чотирьох примірниках бухгалтерія того фінансового органу, у якого виникає заборгованість при виконанні бюджету. Платіжні доручення направляють в установу банку, яка обслуговує даний фінансовий орган. Перший примірник платіжного доручення залишається в даній установі банку як підстава для перерахування коштів. Другий — повертають у фінансовий орган з позначкою про виконання доручення. Решту примірників направляють в установу банку, яка обслуговує той фінансовий орган, з яким ведуться розрахунки; третій — залишається в банку як підстава для зарахування грошових коштів на рахунок бюджету; четвертий — передають у фінансовий орган як повідомлення про надходження коштів на погашення заборгованості по взаємних розрахунках.

Взаємні розрахунки між бюджетами, а також між бюджетом і розпорядником коштів можуть виникати в процесі проведення взаємозаліку коштів з фінансування видатків у рахунок погашення недоїмки за належними до бюджету платежами.

Учасниками взаємозаліку є дві сторони: перша: розпорядник коштів, який знаходиться на бюджетному фінансуванні, але не отримує коштів з бюджету з причини їх відсутності; друга: платник податків і платежів до бюджету, який не має грошей для їх сплати.

Взаємозалік проводиться в таких випадках:

1. По видатках, що передбачені у Державному бюджеті, та платежах, що повністю належать Державному бюджету.

2. По видатках, що передбачені у місцевих бюджетах, та платежах, що повністю належать місцевим бюджетам.

3. По видатках, що передбачені у Державному бюджеті, і податках, зборах та інших платежах, які розподіляються між Державним та місцевими бюджетами.

4. По видатках, що передбачені у місцевому бюджеті, ї податках, зборах та інших платежах, які розподіляються між Державним та місцевими бюджетами.

Підставою для оформлення взаємозаліку є рішення відповідного органу. Основним документом, у якому відображають всі необхідні дані для проведення взаємозаліку, є «Протокол взаєморозрахунків між розпорядником коштів, який фінансується з Державного (місцевого) бюджету, та платником податків». У ньому зазначають назви розпорядника коштів та платника податків; суму заборгованості платника перед бюджетом; суму, яку має одержати з бюджету розпорядник коштів; порядок відображення взаємозаліку в бухгалтерському обліку учасників та інших сторін.

Довідку про суму недоїмки складає податкова адміністрація в трьох примірниках. Перший і другий примірники направляють ініціатору проведення взаємозаліку, третій — залишається в податковій адміністрації. Акт звірки розрахунків складається в трьох примірниках учасниками взаємозаліку. Перший і другий примірники залишаються в учасників взаємозаліку, третій — передається з протоколом в орган, який приймає рішення про проведення взаємозаліку. Подальший документооборот пов'язаний з перерахуванням коштів на погашення заборгованості. Перерахування здійснюється на основі платіжних доручень. Проходження платіжних доручень аналогічно проходженню платіжних доручень при взаємних розрахунках з причини зміни відомчої підпорядкованості.

Практика вилучення коштів із місцевих бюджетів на користь Державного бюджету застосовується в Україні із 1994 року. Надлишки коштів місцевих бюджетів визначаються при складанні місцевих бюджетів, суми яких затверджуються при прийнятті Закону про Державний бюджет на наступний бюджетний рік.

Діюча на сьогодні бухгалтерська модель казначейського виконання бюджету передбачає функціонування органів Держказначейства як клієнта банківської системи, на ім'я якого фізично та юридично рахунки відкрито в установах уповноважених банків. У свою чергу, органи Державного казначейства обслуговують клієнтів — розпорядників та отримувачів бюджетних коштів.

ТЕМА 8. Організація обліку виконання бюджету

1. Організація обліку виконання бюджету у фін органах.

Бюджетний облік – сукупність облікових процедур про рух і стан фін ресурсів при виконання бюджету та виконанні кошторисів бюджетних установ.

Предмет бюджетного обліку – фактичний стан і рух фін ресурсів

Об’єкт: доходи і видатки бюджету; фінансування та борг; кошти, що перебувають на рахунках та в розрахунках; фонди і резерви, що формуються у бюджеті у процесі його виконання; матеріальні цінності бюджетних установ

Метод: сукупність послідовно застосовуваних способів, результатом якого є інформація про стан та рух фінансових ресурсів у процесі обліку та виконання бюджетів.

Завдання: повне, своєчасне та достовірне відображення процесу виконання державного та місцевого бюджетів.

Бюджетний облік має забезпечувати виконання основних функцій:

- запис інформації про операції з виконання бюджетів, що здійснюються фінансовими органами, та можливість відображення їх в агрегованому вигляді у звітності з метою аналізу й управління;

- відображення детальної інформації про контрагентів кожної операції та параметрів самих операцій для складання внутрішніх звітів з метою аналізу та контролю.

Схема документообороту з виконання бюджету має наступний вигляд:

Первинні документи

Меморіальні ордери

Облікові реєстри

Здача в архів

Документооборот – рух коштів з моменту їх виникнення до здачі в архів.

Первинні документи відображають відомості про бюджетні операції та підтверджують їх здійснення.

В меморіальних ордери вносяться записи з первинних документів, наприклад, ті, що надійшли протягом дня.

В меморіальному ордері містяться наступні графи: найменування операції, код, дебет, кредит, сума.

Обліковий реєстр – носій інформації, отриманої на підставі первинних документів або з інших реєстрів. Облікові реєстри класифікуються за:

1. матеріальною основою – на паперові та бездокументарні;

2. за способом заповнення – вручну, з використанням машин, автоматично;

3. за групами інформації – систематичні, хронологічні та комбіновані;

4. за узагальненням інформації – синтетичні, аналітичні, комбіновані.

5. За розміщенням записів – односторонні та багатосторонні.

Бюджетний облік може вестись за різноманітними системами і формами, різними способами, залежно від чого встановлюються форми облікових реєстрів.

Розрізняють дві системи бухгалтерського обліку — просту і подвійну. За простої системи кожна операція оформляється одним записом в обліковому реєстрі, а за подвійної — реєструється на двох рахунках.

Подвійна система є основною в бюджетному обліку. Проста сис­тема ведення обліку допускається в невеликих бюджетних уста­новах, які не охоплені централізованим обліком.

План рахунків — це систематизований перелік рахунків бухгалтерського обліку операцій з виконання Державного та місцевих бюджетів.

План рахунків обліку виконання Державного і місцевих бю­джетів містить дев'ять класів:

Клас 1 «Активи».

Клас 2 «Зобов'язання».

Клас 3 «Кошти бюджетів та розпорядників бюджетних коштів».

Клас 4 «Розрахунки».

Клас 5 «Результат виконання бюджету».

Клас 6 «Доходи бюджету».

Клас 7 «Видатки бюджету».

Клас 8 «Управлінський облік».

Клас 9 «Позабалансовий облік».

Класи 1—4 описують операції, узагальнені у балансі, тобто відбивають кінцеві результати виконання бюджетів на певну да­ту. Рахунки цих класів називають балансовими.

Класи 5—7 характеризують виконання бюджетів і застосовуються для визначення результатів (різниця між доходами і видатками). Це — фінансові рахунки.

Класи 8 і 9 призначені для ведення управлінського обліку.

Розрізняють два види рахунків активні та пасивні.

Активні – облік ресурсів бюджету за їх складом та розміщенням

Пасивні – облік джерел бюджетних коштів за їх цільовим призначенням.

Залежно від змісту операції її сума записується двічі: за дебетом одного рахунка і за кредитом іншого.

Детальна інформація про кожного контрагента та кожну операцію забезпечується за допомогою аналітичного обліку на аналітичних (деталізованих) рахунках.

Реєстри синтетичного та аналітичного обліку операцій — це носії спеціального формату у вигляді відомостей, книг, журналів, карток обліку тощо. їх призначення — хронологічне, систематичне чи комбіноване накопичення, групування та узагальнення інформації з первинних документів.

Відкриття аналітичних рахунків проводиться для обліку операцій з виконання бюджетів за Планом рахунків обліку виконання бюджетів, а саме:

—для зарахування доходів державного бюджету, що не надходять безпосередньо на рахунки розпорядників коштів бюджету.

—для зарахування коштів від повернення наданих бюджетних кредитів.

— для акумулювання коштів загального та спеціального фондів (крім власних коштів розпорядників коштів бюджету) державного бюджету.

— для обліку операцій розпорядників коштів бюджету.

— для обліку операцій одержувачів коштів бюджету та інших клієнтів.

— для обліку активів бюджетів;

— для фінансового обліку;

— для управлінського обліку;

— для позабалансового обліку.

2. Облік коштів і доходів бюджету

Джерела формування та напрями використання ресурсів.

У процесі виконання бюджету фінансування видатків не збігається в часі із зарахуванням доходів. Касове виконання бюджету має бути побудоване у такий спосіб, щоб доходи забезпечували видатки, тобто мало місце перевищення поточних надходжень над поточними видатками. Це перевищення й утворює залишок коштів бюджету.

Розміри залишків коштів на рахунках бюджету мають бути оптимальними.

Кошти бюджету розміщують на рахунках в органах системи Державного казначейства, який здійснює касове обслуговування того чи іншого бюджету. Перерахування з бюджетного рахунка можуть здійснюватися тільки в межах поточного залишку коштів. Кошти Державного бюджету мобілізуються на території всієї України й акумулюються на Єдиному казначейському рахунку Державного казначейства України, що відкривається в Національному банку України як консолідований кореспондентський рахунок учасника системи електронних платежів та міжбанківських розрахунків.

Рахунки з обліку ресурсів бюджету. Перший клас рахунків «Активи» охоплює рахунки з обліку операцій з грошовими коштами (готівкою), депозитами, цінними паперами, а також з коштами, залученими для виконання Державного та місцевих бюджетів.

Облік консолідованих ресурсів бюджету держави ведеться на активних рахунках: 11 «Кошти бюджетів в НБУ», 12 «Кошти бюджетів в інших банках», 13 «Розміщені депозити», 14 «Цінні папери», 15 «Надані бюджетні кредити», 16 «Інші активи», 17 «Субкореспондентські рахунки».

Рахунок 11 містить такі групи рахунків третього порядку:

111 - кошти в НБУ до запитання;

112 - інші рахунки Державного казначейства в НБУ.

Рахунок 111 містить балансовий рахунок четвертого порядку - 1111 «Єдиний казначейський рахунок», а рахунок 112—1121 «Рахунок Державного казначейства в НБУ для виплати готівкових коштів» та 1122 «Інші рахунки Державного казначейства в НБУ».

Третій клас рахунків «Кошти бюджетів та розпорядників бюджетних коштів» містить такі розділи рахунків другого порядку:

31— кошти бюджетів;

32— кошти, залучені до бюджетів;

33— кошти, які підлягають розподілу;

34— кошти, тимчасово віднесені на доходи бюджету;

35— рахунки розпорядників та одержувачів бюджетних коштів у Державному казначействі України;

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 60; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!