Методи та завдання бюджетного планування

Бюджетне планування — це своєрідний інструмент системи фінансового управління, спрямованого на підвищення ефектив­ності, дієвості та прозорості державного сектору, що здійснюєть­ся шляхом встановлення бюджетних цілей не тільки на наступ­ний (плановий) рік, а й на перспективу, зокрема, середньострокову (до трьох років).

Мета розроблення середньострокового бюджетного плану - формування (затвердження) бюджетних цілей та основних показників на кілька років наперед, а не лише безпосередньо на наступний рік.

Призначення бюджетного планування в загальному вигляді зводиться до:

- забезпечення збалансованості фінансових ресурсів держави;

- визначення реальних джерел доходів бюджету виходячи із фіскальних цілей Уряду;

- визначення пріоритетів у видатковій політиці бюджету;

- здійснення ефективного управління державним боргом;

- установлення середньострокових фіскальних і бюджетних цілей;

- забезпечення реалізації єдиної фінансової політики на всіх рівнях державної влади, єдиних форм і методів усієї бюджетної роботи.

Загальні засади бюджетного планування визначаються Конституцією України, а також Бюджетним кодексом України.

Загальне керівництво бюджетним плануванням покладено на Кабінет Міністрів України, а безпосередньо роботу з організації планування бюджетів усіх рівнів виконує Міністерство фінансів України. Аналогічні функції, але у межах своїх повноважень, виконують Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, фінансові управління і відділи місцевих держадміністрацій або виконавчих комітетів.

Процес формування бюджету та узгодження його показників складається з трьох етапів.

Перший етап (з лютого по червень) здійснюється формування бюджетної політики та планування основних (попередніх) показників у розрізі державного та місцевих бюджетів.

При цьому розробляються так звані «сценарії» розвитку економіки, на підставі яких здійснюється формування проекту бюджету на наступний рік:

- базовий або консервативний сценарій.

- цільовий сценарій.

- оптимістичний сценарій.

Другий етап (з червня до 15 серпня року) Міністерством фінансів України, на підставі офіційного прогнозу соціально-економічного розвитку України на наступний рік, який щорічно розробляє Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України, і на підставі Основних напрямів бюджетної політики на наступний рік, схвалених Верховною Радою України, розробляються попередні показники витрат державного бюджету. На цьому етапі розробляються положення Державної програми соціально-економічного розвитку України на наступний (відповідний) рік.

Третій етап (з 15 серпня до 15 вересня) у Міністерстві фінансів України за участі інших центральних органів виконавчої влади відбувається остаточне узгодження та збалансування показників доходів і витрат проекту державного бюджету.

Після схвалення пропозицій до проекту Закону України про Державний бюджет України на відповідний рік Кабінетом Міністрів України, проект вищезазначеного закону подається на розгляд до Верховної Ради України.

Тактичні завдання бюджетного планування:

1. Визначення реальних доходів і розроблення заходів, які забезпечили б їх повне і своєчасне надходження до бюджету.

2. Оптимізації структури витрат бюджету.

3. Забезпечення збалансування доходів і витрат, оскільки, як правило, потреба у коштах завжди перевищує наявні доходи.

При цьому, залучення державних позик є найефективнішим способом покриття бюджетного дефіциту порівняно з грошовою емісією, яка неодмінно спричиняє підвищення рівня інфляції й дестабілізацію грошового ринку.

Бюджетне планування застосовується на використанні різних методів:

1. Узагальненим при цьому є балансовий метод, суть якого полягає в обов'язковому збалансуванні доходів і витрат. Розподіляти і споживати можна тільки те, що вироблено.

2. Метод прямого рахунку полягає у здійсненні детальних планових розрахунків кожного елементу доходів чи витрат бюджету.

3. Нормативний метод передбачає планування окремих показників на основі встановлених нормативів.

4. Сутність аналітичного методу полягає в тому, що визначається не загальна величина того чи іншого показника, а його зміна в плановому періоді під впливом певних факторів порівняно з базовим періодом.

5. Метод екстраполяції ґрунтується на визначенні бюджетних показників на основі встановлення стійкої динаміки їх розвитку.

У цілому в бюджетному плануванні застосовуються водночас повністю чи частково всі вказані методи з урахуванням реальних можливостей.

2. Планування доходів бюджету.

Планування доходів та інших обов'язкових платежів є основою для своєчасного та обґрунтованого складання бюджетів.

Планування кожного податку, збору чи іншого обов'язкового платежу базується на чинному законодавстві, що регламентує його стягнення. Основними елементами механізму обчислення доходів бюджету є база оподаткування та ставка податку. Від рівня визначеності цих двох елементів залежить рівень обґрунтованості планових сум податків, зборів та інших обов'язкових платежів, які формують дохідну частину бюджету на перспективу.

Прогноз надходжень доходів бюджету базується на макроекономічних показниках розвитку країни, провідних галузей економіки країни, конкретних регіонів, які розробляються центральними економічними відомствами і місцевими органами влади й управління. При цьому, як правило, прогноз формування дохідної частини бюджету на наступний рік здійснюється на основі звітних даних за дев'ять місяців з урахуванням їх динаміки в четвертому кварталі.

3. Видатки бюджету на економічну діяльність їх.

Планування бюджетних видатків на економічну діяльність пов'язане насамперед з необхідністю забезпечення пропорційного розвитку економіки держави. Активне державне регулювання темпів і пропорцій розвитку економіки необхідне державі з будь-якою системою господарювання. Тільки завдяки державному фінансуванню можна забезпечити структурну перебудову економіки, підвищення її ефективності.

В умовах монополізму державної власності держава була головним інвестором. На даний час держава залишається замовником і споживачем багатьох видів продукції.

Фінансове забезпечення розвитку економіки здійснюється в таких формах:

• капітальні вкладення;

• фінансування національних, державних і міжнародних науково-технічних програм;

• поставки продукції для державних потреб;

• фінансування підприємств, організацій та окремих заходів.

Поняття «капітальні вкладення» тотожне поняттю «інвестиції». У світовій практиці розрізняють такі види інвестицій:

• реальні (прямі) інвестиції — це вкладення капіталу безпосередньо в засоби виробництва, тобто в основні фонди і на приріст матеріально-виробничих запасів;

• фінансові інвестиції — вкладення в цінні папери (так звані «портфельні інвестиції»), а також розміщення капіталу в банки;

• інтелектуальні інвестиції — вкладення в придбання патентів, ліцензії, ноу-хау, в підготовку і перепідготовку персоналу, в науково-дослідні та проектно-конструкторські роботи.

Довгострокові інвестиції пов'язані зі здійсненням капітальних вкладень у формі нового будівництва, реконструкції, розширення і технічного переозброєння діючих підприємств і об'єктів невиробничої сфери; придбанням будівель, споруд, обладнання, транспортних засобів та інших об'єктів основних засобів; придбанням і створенням активів нематеріального характеру.

Спочатку дається оцінка проекту з метою попереднього виявлення передумов реалізації і визначення його рентабельності на основі узагальнюючих оцінок (параметрів). Оцінюються витрати найчастіше на основі проектів-аналогів, рідше — на основі фактичних матеріалів. За результатами попереднього аналізу складається підсумковий висновок, який є основою для проведення поглибленого дослідження другого етапу — техніко-економічного обґрунтування проекту.

Капітальні вкладення на будівництво об'єктів виробничого призначення за галузями плануються окремо від капітальних вкладень на виробництво об'єктів невиробничого призначення.

Одним із найважливіших напрямів фінансового забезпечення розвитку економіки є фінансування за рахунок Державного бюджету національних, державних і міждержавних програм. Основою для формування програм є схвалені Урядом України концепції відповідних пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки.

Конкретний механізм фінансування кожної програми визначається замовником програми виходячи з умов максимально ефективного використання виділених коштів, реального складу і можливостей виконавців та змісту і термінів виконання завдань програми. Замовник програми щорічно погоджує обсяги фінансування програми з Міністерством освіти і науки та Міністерством еко­номіки та з питань європейської інтеграції України.

Фінансування поставок продукції для державних потреб здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел фінансування, що залучаються для цього. Суб'єктами державного замовлення є державні замовники і виконавці цього замовлення. Основним інструментом, який визначає економічні й правові зобов'язання сторін і регулює взаємовідносини замовника і вико­навця, є державний контракт (договір).

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 69; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!