Методичні рекомендації та пояснення

План заняття

1. Поняття та організація державного контролю за дотриманням прав громадян.

2. Прокурорський нагляд за законністю у сфері виконавчої влади.

3. Шляхи вдосконалення громадського контролю у сфері виконавчої влади.

Під час підготовки до відповіді на перше питання плану семінарського заняття, студентам необхідно враховувати, що втілення в життя ідей і вимог Конституції України вимагає принципово нового погляду на суспільну цінність адміністративного права у демократичному суспільстві. Адже, адміністративне право найтісніше пов’язане з виконавчою гілкою державної влади і з державним управлінням як вирішальною формою практичної реалізації цієї гілки влади. При цьому право на сьогодні посідає провідне місце серед інших форм нормативного регулювання управлінських відносин: норм моралі, звичаїв, статутних норм об’єднань громадян тощо.

Слід пам’ятати, що одним із чинників, який сприятиме впровадженню ідей нової вітчизняної адміністративно-правової доктрини у чинне законодавство, визнано вивчення зарубіжного досвіду вдосконалення адміністративно-правового регулювання суспільних відносин. Зокрема зазначено, що переважна частина норм адміністративного права регулює суспільні відносини у сфері, яку у доктрині більшості зарубіжних країн окреслюють як „публічна адміністрація”.

В Україні до останнього часу термін „публічна адміністрація” широко не використовувався, більш популярним був термін „державне управління”, що невиправдано звужувало зміст поняття діяльності уповноважених органів, пов’язаної з виконанням завдань та функцій держави. На думку вчених, говорячи лише про державне управління, ми свідомо вилучаємо з нього діяльність органів місцевого самоврядування, які завжди виконують ті чи інші функції держави. Але більш суттєвим є те, що термін державне управління не відображає глибинної сутності аналізованої категорії. Публічна ж адміністрація самою назвою передбачає свою спрямованість на реалізацію публічних, тобто, народних інтересів.

Саме тому, наводячи поняття та ознаки державного управління, поняття та ознаки державного контролю за дотриманням прав громадян, важливо акцентувати увагу на тому, що адміністративним органом у загальному розумінні може бути й недержавна інституція, яка наділена нормами чинного законодавства відповідними виконавчо-розпорядчими та контрольно-наглядовими повноваженнями шляхом їх делегування. За таких умов помітно зростає роль належної координації діяльності адміністративних органів. Наприклад, у п. 1.6 Річної національної програми на 2010 рік з підготовки України до набуття членства в Організації Північноатлантичного договору, затвердженої Указом Президента України від 3 лютого 2009 року № 92/2010, акцентовано, що низька ефективність координації поточної діяльності органів виконавчої влади у сфері євроатлантичної інтеграції України створила серйозні перешкоди на шляху до поступової реалізації стратегічних цілей зовнішньої політики України щодо набуття членства в Організації Північноатлантичного договору.

Розкриваючи зміст форм та видів державного контролю, студентам слід пам’ятати, що за нових умов життя українського суспільства відносини особи та держави мають будуватися на основі їх зв’язаності взаємними правами, обов’язками і відповідальністю. Тобто, як громадянин є відповідальним перед державою, так і держава відповідальна перед громадянином.

Водночас треба знати, що правова держава як вища форма політичного буття, яку виробило людство, має ряд специфічних ознак. До останніх віднесено й наявність ефективних форм контролю і нагляду за здійсненням законів та інших нормативно-правових актів – налагоджена робота прокуратури, міліції, служби безпеки, податкової адміністрації та інших правоохоронних і контрольно-наглядових органів.

Не слід забувати й новітні демократичні уявлення про права людини. Адже сьогодні у відносинах „людина – держава” пріоритет належить людині, а держава та її структури (гілки державної влади – законодавство, управління та правосуддя) покликані підкорити свою діяльність охороні й захисту прав людини.

Важливо знати види державного контролю у сфері виконавчої влади. Тому студентам треба знати класифікацію видів даного контролю. Зокрема доцільно навести систему видів державного контролю, побудовану на таких критеріях, як: за суб’єктами здійснення контролю (парламентський, президентський, з боку органів виконавчої влади, судовий тощо); за обсягом повноважень (загальний, спеціальний); відносно стадії діяльності підконтрольного об’єкту (попередній, поточний, подальший); за сферою діяльності, що контролюється (відомчий, міжвідомчий, над відомчий контроль). При цьому необхідно вміти розкривати сутність кожного з видів державного контролю та вказувати на правові підстави їх застосування.

Окремого розгляду заслуговують питання з’ясування завдань Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо захисту прав і свобод громадян. Як відомо, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини вико­нує парламентський контроль у відповідності до Конституції України та Закону України „Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”. Уповноважений з прав людини згідно з вищезазначеним Законом покликаний захищати права та свободи людини та громадянина та запобігати їх порушенню. Він має право: безперешкодно відвідувати органи державної влади; знайомитись з документами та одержувати їх копії, навіть з секретними та таєм­ними, включаючи справи, що знаходяться в судах; вимагати від посадових осіб органів державної влади сприяння у проведенні пе­ревірок діяльності підконтрольних і підпорядкованих їм підпри­ємств; направляти до органів акти реагування у випадку виявлення порушення прав та законних інтересів осіб; право звертатися до су­ду із заявою про захист прав і свобод людини і громадянина та ін.

Надаючи відповідь на друге питання плану семінарського заняття, доцільно, перш за все, надати загальну характеристику поняття „нагляд”, вказати на співвідношення контрольної та наглядової діяльності у сфері виконавчої влади. Так, слід враховувати, що у науковій та навчальній літературі мають місце позиції, згідно з якими контроль і нагляд – різнопорядкові поняття; нагляд є варіантом контролю; іноді їх об’єднують у рамках контрольно-наглядової діяльності тощо. Водночас є реальні підстави вважати, що нагляд – це окремий спосіб забезпечення законності й дисципліни в державному управлінні. Адже між контролем і наглядом є певна кількість відмінностей, основні з яких такі:

- відомча підлеглість – при контролі, як правило, є, при нагляді немає;

- можливість втручатися в оперативно-господарську та виробничу діяльність для усунення виявлених вад (за контролю є, за нагляду немає);

- контроль здійснюється з погляду відповідності прийнятих актів чи вчинених дій законності й доцільності, а нагляд – лише законності;

- застосування заходів адміністративного примусу (під час контрольних заходів практично немає, у здійсненні нагляду є досить ймовірним).

Поряд із цим необхідно звернутися до положень теорії адміністративного права, які розкривають зміст та особливості адміністративного та прокурорського нагляду. Доцільно з’ясувати й відмінності загального та спеціального адміністративного нагляду.

Для правильного та повного розкриття даного питання істотне значення має порівняльний аналіз сутності та завдань дисципліни та законності в сфері виконавчої влади як головних чинників підтримання належного правопорядку в державі. Зокрема, необхідно пам’ятати про те, що згідно положень ст. 19 Конституції правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.

Визначальну роль щодо поліпшення якості правопорядку відіграють законність і дисципліна. При цьому відмінності останніх за змістом і місцем в системі правового регулювання полягають в тому, що дисципліна і законність мають різні результати дії: результатом законності є правопорядок, а результатом дисципліни – громадський порядок. Як підкреслюють вчені, законність можлива тільки при суворому дотриманні дисципліни усіма фізичними та юридичними особами, а дисципліна в свою чергу обумовлюється рамками закону. Тобто, законність не повинна ото­тожнюватись з вседозволеністю, саме законність є тією гранню, яка обмежує свободу кожного заради свободи всіх. Таким чином, законність і дисципліна – це обов’язкові риси правової держави, сукупність форм і методів державного управління, які знаходять своє відобра­ження в чинному законодавстві і за допомогою яких держава регу­лює взаємовідносини в суспільстві, досягається стан законослух­няної поведінки об’єктів управління.

Разом із тим, виходячи з мети заняття, головним є визначення поняття та сутності прокурорського нагляду за законністю у сфері виконавчої влади. Тому під час відповіді слід також зосередити увагу на розкритті ролі прокурорського нагляду щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина.

Доцільно більш детально зупинитися на характеристиці представницької функції прокурора у адміністративному процесі, зокрема уточненні його завдань в адміністративному судовому процесі. Адже завдання органів прокуратури і органів судової влади мають певні відмінності. Якщо суди мають завданням розгляд різноманітних адміністративних справ, то прокуратура – сприяння винесенню законних і обгрунтованих судових рішень.

Так, частина 2 статті 60 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що прокурор здійснює в суді представництво інтересів громадянина або держави на будь-якій стадії адміністративного процесу. Відповідно до Наказу Генеральної прокуратури України від 29 листопада 2006 року № 3-рп/99 „Про організацію представництва прокурором в суді інтересів громадянина або держави та їх захисту при виконанні судових рішень” прокуратура повинна активно використовувати надані законом повноваження щодо участі в розгляді будь-якої справи та вступу в справу в будь-якій стадії процесу, якщо цього вимагає захист прав і законних інтересів громадян та держави.

Слід знати положення статті 7 Закону України „Про прокуратуру”, яка визначає гарантії незалежності прокуратури у здійсненні повноважень. Так, втручання органів державної влади і органів місцевого самоврядування, посадових осіб, засобів масової інформації, громадсько-політичних організацій (рухів) та їх представників у діяльність прокуратури по нагляду за додержанням законів забороняється. Вплив у будь-якій формі на працівника прокуратури з метою перешкодити виконанню ним службових обов’язків або добитися прийняття неправомірного рішення тягне за собою відповідальність, передбачену законом. Звернення представників влади, інших посадових осіб до прокурора з приводу конкретних справ і матеріалів, що знаходяться у провадженні прокуратури, не можуть містити будь-яких вказівок або вимог щодо результатів їх вирішення.

Для підготовки змістовної відповіді на третє питання плану семінарського заняття щодо шляхів вдосконалення громадського контролю у сфері виконавчої влади треба враховувати, що важливе значення у забезпеченні законності у сфері виконав­чої влади належить зверненням громадян. Саме останні більшістю вчених відносяться до актуальних видів громадського контролю (поряд із контролем з боку об’єднань громадян та правозахисних громадських організацій). Як відомо, правовою основою організації роботи зі зверненнями громадян є Конституція України, Кодекс адміністративного судочинства України, Закон України „Про звернення громадян”, Указ Президента Укра­їни від 19 березня 1997 р. „Про заходи щодо забезпечення консти­туційних прав громадян на звернення”, Інструкція з діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади і місцевого са­моврядування, об’єднаннях громадян, на підприємствах, в устано­вах, організаціях незалежно від форм власності, в засобах масової інформації, що затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р.

За допомогою звернень громадянами практично реалізується їх пра­во вносити в державні органи пропозиції про поліпшен­ня їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії по­садових осіб. Тому під час семінарського заняття бажано за результатами аналізу положень Закону України „Про звернення громадян” та інших законодавчих актів навести також юридичну характеристику видів звернень, вказати на особливості їх розгляду компетентними державними органами. Зокрема будувати свої відповіді, виходячи з формулювань законодавця, а саме керуватися визначеннями видів звернень, наведених у згаданому законі. Так, згідно до ст. 3 Закону України „Про звернення громадян”:

Пропозиція (зауваження) – звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.

Заява (клопотання) – звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання – письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Скарга — звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об’єднань громадян, посадових осіб.

Головну увагу слід приділити питанням організації розгляду скарг громадян. Так, необхідно пам’ятати, що найбільше скарг надходить з питань соціального захисту, забезпечення законності та охорони право­порядку, прав і свобод громадян, повернення заощаджень, діяль­ності центральних та місцевих органів виконавчої влади, кому­нального господарства. Тому, на виконання доручення Прем’єр-міністра України міністерс­твами, іншими центральними органами виконавчої влади сьогодні вжито заходів щодо поліпшення рівня виконавчої дисципліни в роботі зі зверненнями громадян. Наприклад, проведення „гарячих ліній” за участю посадовців органів виконавчої влади останнім часом набу­ло значного поширення. У цілому актуальним бачиться вміння студентів за допомогою наведення конкретних прикладів обґрунтовувати висновок про те, що „зворотній” зв’язок між громадянами та органами вико­навчої влади сприяє підвищенню ефективності діяльності органів виконавчої влади та забезпеченню належної реалізації громадяна­ми їх прав та свобод.

Крім того, студентам слід надати характеристику іншим формам громадського контролю, а саме: діяльності громадських рад (чи громадських колегій); здійсненню громадської експертизи нормативних актів та інших значущих для забезпечення прав і свобод людини і громадянина рішень правоохоронних органів; взаємодії правоохоронних органів і засобів масової інформації. Також слід враховувати, що, на думку вчених, ефективність громадського контролю (особливо на етапі його становлення) вирішальною мірою залежить від збалансованості повноважень суб’єктів його здійснення, насамперед у системі влади, від рівня реальної незалежності судової системи, оскільки судовий захист є найвищою формою гарантії прав і свобод громадян, у т.ч. в їх відносинах з органами влади, та засобів масової інформації, оскільки саме незалежні засоби масової інформації забезпечують максимально об’єктивне й повне інформування громадян про діяльність правоохоронних органів у сфері забезпечення громадського порядку, а правоохоронні органи – про громадську думку з цих питань.

Питання для самоконтролю та самоперевірки

1. Надайте характеристику новітніх завдань галузі адміністративного права України у питаннях захисту прав і свобод людини та громадянина.

2. Розкрийте поняття „державний контроль у сфері виконавчої влади”. Які сутнісні ознаки є притаманними цій правовій категорії?

3. Наведіть характеристику основних способів забезпечення законності у сфері виконаної влади: контролю, нагляду, зверненням громадян та моніторингу.

4. У чому полягають відмінності контрольної діяльності уповноважених державних органів від наглядової? Вкажіть на їх співвідношення.

5. Які критерії класифікації видів державного контролю Вам відомі?

6. Вкажіть правові засади та завдання парламентського та президентського контролю за діяльністю органів виконавчої влади.

7. Надайте характеристику адміністративно-правового статусу Уповноваженого Верховної Ради України у справах людини як суб’єкта захисту прав, свобод і законних інтересів людини та громадянина у сфері державного управління.

8. Визначте поняття „правопорядок”, „законність” та „дисципліна” у сфері виконавчої влади та наведіть їх співвідношення.

9. Розкрийте поняття прокурорського нагляду у сфері виконавчої влади та правові засади його здійснення.

10. Визначте сутність представницької функції прокуратури.

11. Наведіть види звернень громадян та визначте їх роль у справі захисту прав і свобод людини у сфері публічного управління.

12. Які основні законодавчі та нормативно-правові акти України регулюють порядок розгляду звернень громадян у сфері публічного управління?

13. Розкрийте поняття, завдання та форми громадського контролю у сфері діяльності публічної адміністрації.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 55; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!