Молодого подружжя 1 страница

Тема 14. Технології соціально-правового консультування

Державна сімейна політика є складовою частиною загальнодержавної соціальної політики України. Її роль обумовлюється тим, що реальна соціальна допомога та підтримка сім”ї (з урахуванням фактичних можливостей держави) утворюють передумови для ліквідаці несприятливого впливу соціально-економічної кризи, підвищення рівня життя населення, поліпшення демографічної ситуації, які є наслідком переходу економіки до ринкових відносин.

На підставі основних положень законів України “Про державну допомогу сім”ям з дітьми”, “Про сприяння соціальному становленню та розвитку і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх”, а також постанови Кабінету Міністрів з питань надання соціальної допомоги та підтримки сімей, Конвенцій та рекомендацій Організації Об’єднаних Націй розроблена Концепція державної сімейної політики в Україні.

Основним об’єктом Концепції є сім’я, і Концепція включає комплекс заходів соціально-економічного, правового, ідеологічного, медико-гігієнічного характеру, спрямованого на підвищення життєвого рівня сім”ї, поліпшення системи виховання підростаючого покоління, припинення депопуляційних процесів. Мета Концепції полягає в утворенні необхідних умов для поліпшення життєдіяльності сім’ї, виховання дітей, охорони материнства і дитинства, забезпечення умов для суміщення трудової діяльності та сімейних обов’язків членів сім’ї.

В основу Державної сімейної політики покладені такі принципи: вона повинна відбивати сучасний стан та перспективи розвитку економіки. При цьому, виходячи із реальних економічних можливостей держави, сприяти забезпеченню досягнення необхідних стандартів рівня життя членів сім’ї; адресність конкретним категоріям сімей з урахуванням їх можливостей, індивідувальних потреб та рівня матеріальної забезпеченності; диференційований підхід до забезпечення та підтримки рівня доходів сім’ї: надання соціальної допомоги членам сімей залежно від ступеня непрацездатності та економічної самостійності, демографічних характеристик окремих груп громадян (дорослі, діти, мешканці міст і сіл); першочергове право на допомогу надається малозабезпеченим сім”ям, які тимчасово опинилися у скрутному становищі та з об’єктивних причин не можуть вийти із кризи власними силами (втрата годувальника, вимушена міграція, техногенно-екологічні катастрофи тощо); забезпечення гарантованого рівня матеріальної забезпеченості та підтримки сімей, соціального, медичного, культурного та побутового обслуговування. Держава гарантує надання соціальних гарантій і пільг з урахуванням фактичних можливостей органів місцевого самоврядування; наукова обгрунтованість соціальних нормативів, визначення рівня та системи соціальних гарантій повинні відбуватися з урахуванням подорожчання життя, інфляційних процесів тощо; самостійність регіональних та місцевих органів керівництва в організації та проведенні заходів, спрямованих на надання соціальної допомоги сім’ям на регіональному рівні; пріоритетність у сімейній політиці заходів соціального захисту дитини, її повноцінного фізичного, психічного, інтелектуального та соціального розвитку; забезпечення соціальної справедливості та неприпустимість дискримінації щодо підтримки свм’ї та її членів незалежно від походження, національності, місця проживання, релігійних переконань та інших факторів.

Державна сімейна політика має будуватися на принципах соціального партнерства шляхом розподілу відповідальності між органами керівництва, членами сім’ї, усіма громадянами України, суспільними релігійними та іншими організаціями на основі співробітництва та взаємодії всіх учасників.

Соціальна допомога сім”ям надається в грошовій та натуральній формі, а також у вигляді послуг та пільг. Грошова форма включає такі виплати: допомога по вагітності та пологам. Тривалість оплачуваної відпустки по вагітності і пологам встановлюється за медичними показниками стану здоров’я жінки та дорівнює 70 календарним дням до пологів, 56 – після пологів. В перспективі держава орієнтується на міждународні стандарти, де нормативи тривалості відпустки по вагітності і пологам становить 196 календарних днів. Одноразова допомога при народженні дитини. При установленні розміру одноразової допомоги при народженні дитини держава буде орієнтуватися на варність прожиткового мінімуму в умовах призначення одноразової допомоги, використовуючи диференційний підхід з урахуванням середньодушового сукупного доходу сім’ї. Сімейна допомога.Сімейна допомога являє собою щомісячні виплати сім’ям з дітьми. Формування нової системи сімейної допомоги має відбуватися з урахуванням таких вимог і умов: призначення та виплата допомоги мають бути пов’язані з розміром прожиткового мінімуму різним за віком груп дітей, рівнем середньодушового доходу в сім’ях; розмір допомоги має встановлюватися залежно від необхідної величини доплати до середньодушового доходу та досягнення рівня прожиткового мінімуму на кожну дитину окремо та переглядатися відповідно до змін прожиткового мінімуму, розміру середньодушового доходу сім’ї, кількості та віку дітей в сім’ї.

Сімейна допомога має бути спрямована на часткове відшкодування збитків у доходах сім’ї у зв’язку з зайнятістю одного з працездатних її членів доглядом за неповнолітніми дітьми.

При визначенні кількості державних асигнувань на сімейному допомогу слід передбачати кошти на надання матеріальної додаткової допомоги гостронужденним сім»ям, у першу чергу сім’ям з одним годувальником, з дітьми-інвалідами, сім»ям, які взяли дитину під опіку чи піклування.

Компенсаційні виплати. Вони мають разовий чи епізодичний характер і спрямовані на надання грошової допомоги сім’ям з хворими дітьми у разі направлення їх на консультацію (лікування) в медичні заклади України, для підтримки матеріального становища сімей (особливо малозабезпечених, які опинились в критичній ситуації) при різкому зростанні цін, при введенні доплат вагітним та годуючим матерям з гостронужденних сімей на дієтичне харчування і т.п.

Система натуральної допомоги надається нужденним сім’ям у вигляді:

гарячих обідів учням 1-4 класів загальнносвітніх шкіл (безкоштовно дітям з гостронуденних сімей, за повну чи часткову оплату дітям забезпечених батьків); забезпечення гостронужденних сімей гарантованими мінімальними продуктовими наборами, склад та періодичність отримання яких визначаються на місцях з урахуванням статі, вікових характеристик (діти різного віку, вагітні, годуючі жінки) та інших факторів; видачі предметів першої необхдіності – шкільних приладів, одягу (спортивні костюми, взуття, теплий одяг) дітям шкільного віку з гостронужденних сімей безкоштовно, з частковою оплатою чи за зниженими цінами; забезпечення безкоштовними ліками дітей віком до трьох років при лікування їх вдома; безкоштовне придбання ліків по рецептах лікаря для дітей віком до 16 років з багатодітних сімей; організації виробництва та забезпечення дітей спеціальними продуктами дитячого харчування (молочні, сухі, консервовані), а також надання вітамінізованого молока, молочних сумішей для дітей першого та другого року життя; введення безкоштовного дієтичного харчування дітям із малозабезпечених сімей за медичними показниками.

Утворення необхідних умов для підвищення та підтримки рівня життя сім”ї має здійснюватися в таких напрямах: переважний розвиток галузей промисловості, які можуть задопольнити потреби сім’ї (легкої та харчової промисловості, аграрної сфери, побутового обслуговування); організація та розвиток системи надання соціальних послуг, які дозволили б батькам виконувати сімейні обов”язки одночасно з трудовою та суспльною діяльністю; удосконалення законодавства в галузі аліментних правовідносин з метою гарантій матеріального забезпечення дітей у разі окремого проживання батьків у різних країнах близького та дальнього зарубіжжя; обгрунтоване підвищення мінімального рівня оплати праці, яка забезпечувала б можливість матеріального утримання сім’ї з дітьми та непрацездатними членами за рахунок трудових доходів працездатних членів сім’ї (із урахуванням соціальних виплат); створення умов працездатним членам сім”ї використання своїх резервів на поліпшення рівня життя: забезпечення гарантій зайнятості членів гостронужденних сімей (неповних, багатодітних, сімей з дітьми-інвалідами та пенсіонерами тощо) в суспільному виробництві; удосконалення житлового законодавства в галузі надання пільг, субсидій сім’ям з дітьми при будівництві та придбанні житла у власність; збереження пільг багатодітним сім’ям при забезпеченні їх житлом; включення в законодавчі акти економічних стимулів та пільг для підприємств, установ, організацій при влагтуванні на роботу жінок з дітьми на умовах неповного робочого часу, роботи вдома за гнучким графіком; надання соціальних гарантій, передбачених чинним законодавством, для працюючих жінок на підприємствах та в організаціях незалежно від форм власності; поетапна ліквідація відставання жінок в оплаті праці в так званих “жіночих” галузях; сприяння державних органів працевлаштуванню жінок, які мають дітей, на умовах регламентованої організації праці; неприпустимість дискримінації жінок з дітьми при прийнятті на роботу, звільненні, оплаті праці, підвищенні кваліфікації, наданні пільг (на оподаткування та ін.) підприємствам, які використовують їх працю; утворення передумов для успішної адаптації жінок з дітьми до ринкової економіки; законодавче закріплення заходів, які сприяли б реалізації професійних можливостей жінок з дітьми та використання їх права на вільну економісну діяльність у бізнесі, підвищення конкурентноспроможності жіночої робочої сили на ринку праці; розробка системи правової та економічної підтримки підприємницької ініціативи жінок, індивідуальної трудової діяльності, фермерства; надання на пільгових умовах сім’ям з дітьми (особливо гостронужденним, багатодітним та ін.) виробничих приміщень для утворення сімейних підприємств, виділення земельних наділів для садово-городніх ділянок, фермерства; удосконалення системи кредитування, оподаткування та пільг сімейних господарств на період їх становлення і розвитку; надання молодим сім’ям довгострокових кредитів, банківської позики на пільгових умовах на придбання житла та домашнього господарства; розміри сімейних виплат допомоги, соціальних виплат мають носити доплатний характер, ураховувати інфляційні процеси, оплачуватися в установлені строки та сприяти підвищенню життєвого рівня до прожиткового мінімуму.

Питання для самостійної перевірки:

1. Які принципи державної сімейної політики?

2. Що таке компенсаційні виплати?

3. За якими напрямками підвищується та підтримується рівень життя сім’ї?

Тема 15. Технології соціально-правової діяльності соціального педагога із „важкими” підлітками та їхніми сім’ями

Сучасне суспільство живе у новій епосі. ХХI сторіччя дало світові риси нової цивілізації. Але в усі часи питання підвищення економічного, соціального та культурного рівня дітей та молоді стояло гостро. Декларацією прав дитини, що проголошена Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй 20 листопада 1959 року у Принципі 2 наголошується: „Дитині законом або іншими засобами повинен бути забезпечений спеціальний захист і надані можливості та сприятливі умови, які дозволили б їй розвиватися фізично, розумово, морально, духовно та у соціальному відношенні здоровим і нормальним шляхом і в умовах свободи та гідності. При виданні з цією метою законів головним міркуванням має бути найкраще забезпечення інтересів дитини” [1, с. 9]. Поліпшення умов оточуючого середовища є головною метою перетворень. З цієї точки зору, те, що тепер робиться в Україні, і є однією великою „соціальною підтримкою”. Сучасна демократична влада та її опозиція розглядають молодь у якості об’єкту соціального захисту. Так вони виправдовують особисту необхідність: вважають, що її потрібно нагодувати та одягнути. Насправді кожен не повинен розраховувати на те, що хтось інший, навіть держава, повинен зробити це за нього. Але держава повинна надавати умови. На це вказується у Статті 31 Конвенції про права дитини, що була ратифікована Україною 27 лютого 1991 року (Постанова Верховної Ради № 789-ХП), за якою всі держави зобов’язуються визнавати право дитини на відпочинок і дозвілля, право брати участь в іграх і розважальних заходах, що відповідають її віку, та вільно брати участь у культурному житті та займатися мистецтвом [1, с. 54].

Спеціальна соціальна підтримка дійсно необхідна лише тим, хто не може сам себе зайняти: інваліди, сироти, багатодітні матері. При цьому допомога повинна бути конкретною. Тому сьогодні питання виховання правосвідомості дітей та молоді потребує суттєвого роз’яснення. Реформа політичної системи, докорінна перебудова економічного механізму, перегляд законодавства і прийняття нових законів вимагають особливої уваги.

Все більшу стурбованість викликає той факт, що престиж права взагалі і законодавства, зокрема, значно знизились в умовах трансформації суспільства. У більшості молоді з’явилась стійка тенденція відсутності поваги до законослухняної форми поведінки, а перевага надається культу сили, жорстокості, насиллю. Діти та молодь повинні знати, що законом їм забезпечується право на дозвілля. Стаття 20 Закону України „Про охорону дитинства”, що був прийнятий 18 січня 2001 року, встановлює, що „...держава забезпечує...безкоштовний доступ до національних духовних та історичних цінностей, досягнень світової культури шляхом надання можливості користування бібліотечними фондами, виставковими залами, музеями тощо. З цією метою створюється мережа спеціальних дитячих закладів культури, закладів позашкільної освіти, діяльність яких спрямовується на сприяння розвитку індивідуальної та колективної творчості дітей” [1, с. 123-124].

Аналіз дозвіллєвого виховання як одна із умов соціального захисту дітей свідчить про необхідність впровадження у більш широкому масштабі комплексу практичних заходів по наданню соціальної допомоги дітям, молоді, жінкам та сім’ям, покращення соціально-правового виховання та захисту їх інтересів, які спрямовані на формування знань, умінь та навичок законослухняної поведінки, підвищення правової культури, розвитку інтелектуальних здібностей.

Накопичення знань, формування і становлення духовного та інтелектуального життя помітно змінюють моральні погляди та порядок. Тільки той, хто набуває з дитинства соціально-правових знань, отримує велику силу.

Питання соціального правовиховання турбують не тільки педагогів, а й політиків. Соціальне правове виховання має набути масовий характер. Всім змалку повинні передатися переконання Н. Вінера, що „дійсно жити – значить жити, маючи правильну інформацію”. До цієї інформаційної категорії відносяться і правові закони та акти. Сьогодні, як можливо ніколи раніше, необхідна практична реалізація інформативно-просвітницької тріади „правове виховання – правове навчання – правова освіта”. Всі частини цієї тріади взаємопов’язані, вони є підґрунтям формування соціально-правового світогляду дітей.

Реальні історичні умови багато в чому залежать від шкіл, університетів та інших державних і громадських організацій. Розвиток світового співтовариства в останні десятиріччя все більше ставить у центр системи освіти необхідність соціально-правового виховання. Потрібно гармонізувати відношення молоді та середовища через знайомство з сучасним законодавством, правовими проблемами, потрібно виходити з того, що юнацтво живе в суспільстві і для його гармонійної соціалізації необхідно зануритись у сучасне культурне середовище через засвоєння основних соціальних норм життя. І завдання правовиховного процесу – навчити дітей та молодь жити, дотримуючись законів в умовах безперервної самоосвіти.

Забезпечувати правову самоосвіту повинні соціальні і позашкільні заклади, які наповнюють змістом вільний від навчання або роботи час дітей та молоді, що визначається як дозвілля. Молода людина повинна сформувати в собі вміння здійснювати відповідний вибір з різних альтернатив. А соціальні інститути працюють заради того, щоб у подальшому вони переставали бути потрібними. Їх головне завдання – „запустити механізм самоорганізації і саморозвитку”. Найбільш повно цей механізм може спрацювати у різних видах діяльності [2, с. 133].

Отже, суспільство може і повинно допомагати молодому поколінню включитися до активної діяльності, створюючи для цього умови для його становлення та інтеграції в життя суспільства. Проте не досить лише створити умови для позитивно-мотиваційної діяльності, доцільно затратити багато енергії, щоб сформувати у молоді традицію аналізу свого становища, здатність нести відповідальність за свої вчинки, співпрацювати, приймати спільні рішення в групі, здійснювати реальну суспільну діяльність і розвивати необхідні для такої діяльності навички і вміння [2].

А цього можна досягти тільки за умови включення індивіда до дозвіллєвої діяльності. Нами вперше окреслено поняття ”дозвілля” у соціально-правовому захисту населення. Дозвілля – процес, унаслідок якого особистість набуває соціальних навичок: спілкування з іншими людьми, участі у діяльності різних мікрогруп, розвиває організаторські та управлінські здібності, навчається надавати допомогу, оцінювати власну діяльність, знаходити правильні самостійні рішення.

Одним із найважливіших завдань соціально орієнтованої держави є сприяння розвитку молодого покоління, задоволення його потреб та виконання обов’язків, передбачених Конвенцією ООН про права дитини, Всесвітньою декларацією про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей та Планом дій щодо її виконання. Втілення у життя вимог цих документів потребує від Української держави невідкладних дій, спрямованих на пріоритетне ефективне вирішення проблем дитинства.

Ситуація, що склалася у сфері розвитку дітей, – складова демографічної кризи, яка характеризується погіршенням не лише кількісних, а й якісних характеристик населення.

У духовному розвитку спостерігається розпливчастість життєвих цілей, девальвація загальнолюдських і культурно-національних цінностей, для значної частини дітей властивий стан соціальної інфантильності. Актуалізуються проблеми культури спілкування, адаптованості дітей і підлітків до навчально-виховних колективів [1, с. 147]. Національною програмою „Діти України”, що затверджена Указом Президента України від 18 січня 1996 року № 63/96, передбачається „...забезпечення збереження та оптимізації мережі закладів освіти, розвиток і створення нових типів навчально-виховних закладів для дітей різного віку, організація їх повноцінного дозвілля, сприяння розвитку психолого-педагогічних служб, основним завданням яких має бути...консультативно-методична допомога всім учасникам навчально-виховного процесу, просвітницька робота, психологічна експертиза нових технологій навчання та виховання” [1, с. 150].

Дитяче дозвілля сьогодні має інші соціальні форми та заходи, ніж 10-15 років тому. Тепер проведення вільного часу безпосередньо залежить від рівня матеріального стану сім’ї, причому розшарування „за грошовим принципом” іде дуже швидкими темпами. Ще не так давно ми не могли уявити собі дітей, які замість того, щоб після школи робити уроки або гратися м’ячем, відправлялися торгувати цигарками, газетами або мити машини, а то й просто бомжувати. Діти опинилися на свободі: частина сидить біля телевізорів, інші оволодівають знаннями, деякі бродять вулицями. Чи ходять вони до гуртків, студій, театрів або тільки у погані компанії, підвали, тусовки, і чи знаємо ми, куди вони підуть завтра?

Розглянемо основні соціальні тенденції у проведенні дозвілля – вільного від школи часу дітьми та молоддю сьогодні.

У 90-х роках такі поняття, як дозвілля та школа, вважалися не співвідносними із засобами життя багатьох тисяч дітей. У найближчому майбутньому масштаби дитячої бездоглядності, бродяжництва та жебракування не зменшаться. Для цього є всі підстави: злидарювання, розпад сімей, соціальна дезорієнтація населення. Більше того, і для „нормальних” дітей, тобто тих, які живуть у повноцінних сім’ях та ходять до школи, є загроза маргіналізації. Школи також стали інструментом соціального добору. Якщо раніше всіх „тягнули” до закінчення восьмирічки, то тепер підлітків, які з двійками закінчили неповну середню школу, не залишають на повторну програму навчання. Тобто діти можуть навіть не навчатися і стають занедбаними, забутими рідними та суспільством.

Суттєві зміни у житті чекають зараз і тих дітей, які переводяться в престижні навчальні заклади. Сучасні ліцеїсти та гімназисти не мають вільного часу. Проходження поглиблених курсів майже за всіма предметами вимагає від підлітка великої напруги: як правило, діти кожен день відвідують від 6 до 8 уроків, вивчають дві іноземні мови, ще потрібно додати час на дорогу до ліцею та постійні заняття вдома, дитині залишається тільки кілька годин на сон та їжу. Тобто у середньому робочий день учня початкових класів елітного навчального закладу складає 12-13 годин, старшокласника – до 16-18 годин. У дітей немає вільного часу і навчаються вони на шкоду здоров’ю. Як не парадоксально, повноцінним не можна назвати дозвілля дітей „нових багатих”, тобто тих, хто може собі дозволити розкішні розваги. Але оскільки таких дітей все ж таки мало, спеціального „дитячого” дозвілля для них немає. Нічні клуби, бари, ресторани, поїздки за кордон, фітнес-центри – все це скоріше калька з того, як розважаються їхні батьки. І не дивлячись на забезпеченість, належність до „вищої касти” не дає їм повної упевненості, їм не вистачає спілкування, у тому числі і з однолітками, та розуміння.

Що ж роблять після занять „нормальні”, „неважкі” діти, які мають законослухняних, порядних маму й тата, закінчують як мінімум середню школу та стандартно розвиваються? Судячи з регулярного зниження купівельної спроможності, навряд чи більшості з них дозволені щотижневі виходи на вечірки до модних клубів та подорожі. Більша частина таких підлітків у вільний час сидить вдома біля телевізорів. В цілому ж з них 95 відсотків кожний день дивиться телевізор, 93 – слухають музику. Спілкуванню з друзями та читанню художньої літератури учні присвячують значно менше часу, дуже популярними є спорт, на останньому місці – відвідування кінотеатрів, театрів, музеїв. Підлітки, по суті, стали телезаручниками, яким цікаво слідкувати за життям через „голубий екран”.

Припинення фінансування відбилося на чисельності гуртків, секцій. Зростання цін на квитки у кіно, музеї, концерти, дитячі та молодіжні журнали і книги, на додаткову платну освіту поглибив одинокість молодої людини. Система загальнодоступного дошкільного та позашкільного навчання наукам, мистецтву, спорту та ремісництву, що дає додатковий культурний розвиток, – порушена.

Важливість системи додаткової освіти не потребує доказів. Кожна сім’я намагається з чотирьох-п’яти років записати дитину до різних гуртків – художніх, музичних, спортивних. Розвивати дитину у всіх можливих напрямках одразу – завдання кожного з поколінь. Може саме завдяки цьому факту закладам додаткової освіти дітей пощастило вижити, не дивлячись на всі складності соціально-економічного характеру та дефіциту фінансування. Сьогодні двоє з п’яти учнів по закінченню уроків у школі зайняті художньою та технічною творчістю, спортом та туризмом. Обґрунтувати цей факт можна лише тим, що діти обирають собі справу самі. На відміну від ненависного часом навчання у школі додаткова освіта дозволяє набути швидше особистого розвитку, виявити лідерські якості, забезпечити індивідуальний паритетний підхід дорослого до дитини. 70 відсотків школярів голосують за позашкільну освіту і мотивують тим, що їх приймають серйозно, дають змогу самим вирішувати, що робити і самим експериментувати.

Динаміка змін кількісних показників по установам додаткової освіти свідчить про те, що різкий спад з багатьох видів позашкільної діяльності, без сумніву, був. Стабілізація намітилася зовсім недавно і в даний час продовжує зростати. Правда, хочеться відмітити, що багато палаців дитячої та юнацької творчості п’ять-сім років тому припинили свою діяльність як загальні дозвіллєві заклади. Вони одразу розпалися на декілька суспільних або державних об’єднань, чим, можливо, обумовлено зростання кількості за іншими категоріями закладів, які збільшувались за рахунок приєднання собі подібних.

Найбільш популярний та масовий у системі додаткової освіти – художньо-естетичний напрямок. Експерти вважають, що його роль значно зросла за рахунок створення ліцеїв, гімназій, спеціалізованих класів. У найближчі роки кількість художніх хореографічних шкіл, музичних та літературних товариств, творчих майстерень зросте вдвічі. Активно будуть створюватись інноваційні заклади – центри народних промислів, творчі студії, інші об’єднання, які сприяють ранньому професійному самовизначенню підлітків. „Позашкільними” лідерами можна назвати Київ, Одесу, Львів. Не відстають від великих міст і маленькі. На сьогодні діє Благодійний фонд „Повернення до життя” у м. Знам’янка Кіровоградської обл., метою якого є сприяння становленню громадянського суспільства шляхом надання послуг для вирішення проблем освітнього, соціального, культурного та наукового характеру; відеостудія „Фокус” у м. Тульчині Вінницької обл., яка створює сприятливі умови для розвитку творчості дітей та підлітків, надає дітям-сиротам можливості для самореалізації, опанування потрібних їм навичок і знань для подальшого дорослого життя; зразкова студія ТБ і преси „Розовый слон” при Центральному будинку дитячої та юнацької творчості, яка надає дітям та підліткам умови для розвитку творчості у царині аудіовізуальної культури, навчання основам журналістської майстерності, розвиває у дітей акторські, дикторські здібності, організовує подальше професійне навчання студійців, сприяє формуванню активної громадянської позиції; клуб юних журналістів-видавців „Улюблену газету своїми руками” (проект газети „ТелеграфЪ”) м. Кременчука Полтавської обл. навчає у позашкільний час дітей та підлітків основам журналістської майстерності та видавничої справи; Кримський Республіканський учбово-дослідницький центр учнівської молоді залучає дітей та підлітків віком від 12 до 18 років до роботи у відеостудії „Муза-10”, газети Малої Академії Наук школярів Криму „Искатель”, де знайомить зі специфікою, законами, функціями екранних мистецтв, мистецькою культурою кіно та телебачення, навчає основам журналістської майстерності; Молодіжний інформаційний центр м. Одеси, який пропагує здоровий спосіб життя шляхом підвищення рівня обізнаності дітей та молоді, організовує інформаційно-просвітницьку, освітньо-профілактичну роботу з учнівською молоддю [3, с. 8, 9, 18, 19, 20, 24].

На початку 90-х років йшло становлення дозвіллєвих закладів нового типу. Тоді ж почали створюватись і громадські дитячі об’єднання.
Їхньою метою було вирішення актуальних завдань – виховання громадянства, знаходження віри у свої сили, підтримка молодіжного лідерства, поліпшення здоров’я підлітків. На перших порах від них відмежовувались, але скоро почали дослуховуватися. Відмовившись від ідеологічного компонента, вони ввібрали в себе із минулого досвіду все найкраще. Останнім часом з’являється все більше громадських організацій, ініційованих самим юнацтвом. Вони не переслідують наміри надати дитині „професійний імпульс”, а іноді просто хочуть забрати дитину з вулиці, зацікавити її. Громадські організації залучають дітей до позашкільної діяльності за різними напрямками, які класифікуються наступним чином: дозвілля, відпочинок, розвиток творчості, інтелекту; спортивні об’єднання; благодійні організації та фонди, що займаються соціальним захистом та роботою з інвалідами; професійні і корпоративні об’єднання; військово-патріотичні об’єднання; національно-культурні та релігійні; правозахисні; політичні; екологічні.

Останні роки все ясніше бачимо зближення громадських та державних структур, що займаються позашкільною роботою. Зараз немає потреби створювати єдину дитячу організацію, подібну піонерській, яка б уніфікувала всі елементи виховання молодого покоління і була б підлеглою державі і проводила б державну політику. Зростання кількості дитячих громадських клубів, майстерень, груп та студій можна оцінити як явище тільки позитивне. Тих, хто має справу з додатковою освітою, переконувати ні в чому немає потреби. Сучасна соціалізація дітей та молоді дає нам шанс виховати нову людину, громадянина, які зможуть у майбутньому припинити демографічний спад, адже вони будуть керувати Україною і визначати в ній все. Старшому поколінню непогано було б за допомогою нових законів справитися з відомчою роз’єднаністю та сконструювати механізм, що дозволить всім зацікавленим у соціальному захисті дітей, правоохоронним органам діяти в інтересах дітей та молоді повсюдно, а не битися за один й той же рядок в бюджеті. Верховна Рада повинна у законодавчому порядку регламентувати життя молодої людини за схемою „школа – трудова діяльність – дозвілля”, забезпечивши пільги благодійним організаціям або особам, які б виділяли кошти для профілактики безнаглядності та бездоглядності, зобов’язавши бюджетні організації безкоштовно віддавати дітям із неблагополучних сімей частину квитків або абонементів до культурних, оздоровчих, дозвіллєвих закладів та ввести заборону на використання не за призначенням турбаз, молодіжних і дитячих клубів, центрів та інших об’єктів соціального виховання.

Ми очікуємо в майбутньому зростання дозвіллєво-освітніх закладів всіх типів. Цьому є об’єктивні причини – значний педагогічний потенціал, ентузіазм викладачів, вчителів, необхідність уведення факультативних занять з поглиблення знань для дітей з окремих предметів. І що головне та дуже суттєве – збереження доступності та безкоштовності додаткової освіти для всіх. І тим не менше, навіть за самими оптимістичними підрахунками, залучити до позашкільної діяльності можна буде тільки половину сучасних дітей та підлітків. Без державної фінансово-нормативної підтримки бути достатньо сильними та небезпечними суперниками вулиці та криміналу позашкільні заклади не зможуть.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 69; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!