Тема 12. Технології соціально-правової роботи з сім’єю

Національна програма “Діти України” затверджена Указом Президента від 18 січня 1996 р. № 63/96. Розроблена на пдіставі Конвенції ООн про права дитини, Всесвітньої декларації про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей та Плану дій щодо її виконання.

Прийняття Національної програми викликане ситуацією у сфері розвитку дітей, яка характеризується погіршенням не лише кількісних, а й якісних характеристик населення, зокрема загостренням проблеми здоров”я дітей. 60% дітей мають ті чи інші порушення соматичного та психічного характеру. Зростає кількість дітей, які мають психоневрологічні захворювання (328,8 тис.), хвороби нервової системи і органів чуття (1,3 млн.). 10% від загальної кількості дітей, які вступають до першого класу загальноосвітньої школи, мають затримку психічного розвитку, у значної частини школярів спостерігається недорозвиненість емоційно-почуттєвої, інтелектуальної та вольової сфери. Почастішали випадки порушення імунної системиЇ хронічних запальних захворювань бронхолегеневої системи, органів травлення, сечових шляхів та захворюваь щитовидної залози.

Загострюється проблема соціального сирітства. Серед дітей-сиріт і дітей, які залишились без піклування батьків (близько 90 тисяч), лише 7% - круглі сироти. Серед дітей, підлітків та молоді поширюється куріння, алкоголізм, наркоманія, токсикоманія, венеричні захворювання, посилюється загроза епідемії СНІДу. Частішають випадки вагітності непвнолітніх. Помітно зростає дитяча бездоглядність, злочинність, проституція, кількість самогубств.

У духовному розвитку спостерігається розпливчастність життєвих цілей, девальвація загальнолюдських і культурно-націонашльних цінностей, для значної частини дітей властивий стан соціальної інфантильності.

Об”єктивними причинами різкого зниження фізичого, психічного, соціального і духовного здоров’я підростаючого покоління є глибока соціально-економічна криза, екологічні проблеми, критичний стан щодо забезпечення дітей раціональним харчуванням, слабка матеріально-технічна база системи охорони здоров’я і освіти. Комерціалізація соціальнох сфери обмежує доступ дітей до позашкільної освіти, задоволення їх культурних інтересів та спортивно-оздоровчих потреб.

Все це викликало необхідність приділяти найбільшу увагу саме діятм, як найменш захищеній категорії населення. Основна мета українського суспільства - це забезпечення права кожної дитини народитися здоровою, вижити і мати умови для всебічного розвитку, бути надійно соціально і психологічно захищеною.

Формуючи регіональні дії стосовно поліпшення становища дітей та відповідних теритеоріальних програм на основі інтеграції діяльності державних установ з громадськими та іншими організаціями.

У цьому ракурсі прорібно виконати наступні завдання:

створити сприятливі умови для фізичного, психічного, соціального і духовного розвитку дітей, забезпечення їх правового та соціального захисту. Для цього необхідно формування гармонійно розвиненої особистості, громадянина, здатного до повноцінної життєдіяльності в усіх сферах виробництва, науки, освіти і культури. Майбутній громадяни України повинен мати умови такої життєдіяльності, щоб запобігати хворобам, пов’язаним з неповноцінним харчуванням.

Соціальний педагог у своїй роботи повинен здійснювати заходи щодо профілактики злочинності, наркоманії, алкоголізму і куріння серед дітей; реалізувати наукові розробки, спрямовані на вирішення актуальних проблем дитинства; працювати над удосконаленням системи інформації населення щодо забезпечення здорового розвитку дитини.

Соціальний педагог повинен володіти технологіями соціально-правової роботи із сім’єю. Сім’я є і залишається природним середовищем для фізичного, психічного і духовного розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Вона має виступати основним джерелом матеріальної та емоційної підтримки, психологічного захисту, засобом збереження і передачі національно-культурних і загальнолюдських цінностей прийдешнім поколінням. У першу чергу сім’я повинна залучати дітей до освіти, культури і прищеплювати загальнолюдські норми суспільного життя. Основними методами збереження та зміцнення здоров’я в умовах сім’ї має стати профілактика захворювань та дотримання певних гігієнічних правил у повсякденному житті, оптимальна фізична активність, загартування організму, повноціне харчування, запобігання шкідливим явищам – курінню, алкоголізму тощо.

Усі державні та суспільні інституції мають підтримувати зусилля батьків або осіб, які їх замінюють, спрямовані на забезпечення відповідних умов для виховання, освіти, розвитку здорової дитини.

Держава повинна сприяти правовому і соціальному захисту дітей, створенню належних умов для всебічного розвитку молодого покоління.

Предметом особливої уваги є: зменшення негативного впливу навколишнього природного середовища на стан здоров’я дітей, розвиток служб планування сім’ї, генетичних центрів, закладів амбулаторно-поліклінічної мережі та забезпечення спеціалізованої медичної допомоги кожній дитині, яка цього потребує; забезпечення збереження та оптимізація мережі закладів освіти, розвиток і створення нових типів навчально-виховних закладів для дітей різного віку, організація їх повноцінного дозвілля, сприяння розвитку психолого-педагогічних служб, основним завданням яких має бути діагностико-психологічне обстеження, профілактика, корекція, консультативно-методична допомога всім учасникам навчально-виховного процесу, просвітницька робота, психологічна експертиза нових технологій навчання та виховання.

Під особливою увагою і турботою держави повинні бути діти, які з тих чи інших причин перебувають у скрутних умовах існування. Державна опіка щодо цих дітей має стати одним з пріоритетних напрямів соціальної політики. На зміну ізольованому інтернатному вихованню має прийти інтегроване навчання та виховання.

Реабілітаційні заходи стосовно хворих дітей та дітей-інвалідів розширюватимуться за рахунок розвитку сфери соціальної реабілітації.

Держава підтримуватиме розвиток усіх форм благодійності та спонсорства стосовно дітей.

Суспільство повинно забезпечити дітям повнокровну участь у всіх сферах діяльності, що їх стосуються. Головні зусилля суспільства та його інституцій мають бути спрямовані на створення розвинутої системи патронажу сімей.

Соціальний педагог у свої роботи повинен реалізувати напрями державної сімейної политики в України.

Державна сімейна політика є складовою частиною загальнодержавної соціальної політики України. Її роль обумовлюється тим, що реальна соціальна допомога та підтримка сім’ї (з урахуванням фактичних можливостей держави) утворюють передумови для ліквідаці несприятливого впливу соціально-економічної кризи, підвищення рівня життя населення, поліпшення демографічної ситуації, які є наслідком переходу економіки до ринкових відносин.

В основу Державної сімейної політики покладені такі принципи: вона повинна відбивати сучасний стан та перспективи розвитку економіки. При цьому, виходячи із реальних економічних можливостей держави, сприяти забезпеченню досягнення необхідних стандартів рівня життя членів сім’ї; адресність конкретним категоріям сімей з урахуванням їх можливостей, індивідувальних потреб та рівня матеріальної забезпеченності; диференційований підхід до забезпечення та підтримки рівня доходів сім’ї: надання соціальної допомоги членам сімей залежно від ступеня непрацездатності та економічної самостійності, демографічних характеристик окремих груп громадян (дорослі, діти, мешканці міст і сіл); першочергове право на допомогу надається малозабезпеченим сім”ям, які тимчасово опинилися у скрутному становищі та з об”єктивних причин не можуть вийти із кризи власними силами (втрата годувальника, вимушена міграція, техногенно-екологічні катастрофи тощо); забезпечення гарантованого рівня матеріальної забезпеченості та підтримки сімей, соціального, медичного, культурного та побутового обслуговування. Держава гарантує надання соціальних гарантій і пільг з урахуванням фактичних можливостей органів місцевого самоврядування; наукова обгрунтованість соціальних нормативів, визначення рівня та системи соціальних гарантій повинні відбуватися з урахуванням подорожчання життя, інфляційних процесів тощо; самостійність регіональних та місцевих органів керівництва в організації та проведенні заходів, спрямованих на надання соціальної допомоги сім”ям на регіональному рівні; пріоритетність у сімейній політиці заходів соціального захисту дитини, її повноцінного фізичного, психічного, інтелектуального та соціального розвитку; забезпечення соціальної справедливості та неприпустимість дискримінації щодо підтримки свм’ї та її членів незалежно від походження, національності, місця проживання, релігійних переконань та інших факторів; Державна сімейна політика має будуватися на принципах соціального партнерства шляхом розподілу відповідальності між органами керівництва, членами сім”ї, усіма громадянами України, суспільними релігійними та іншими організаціями на основі співробітництва та взаємодії всіх учасників.

Питання для самостійної перевірки:

1. Яка основна мета українського суспільства?

2. Які профілактичні заходи повинен проводити соціальний педагог?

3. Які є принципи державної сімейної політики?

Тема 13. Технології соціально-правового консультування дітей та молоді

Працювати, жити, бути захищеним неможливо не знаючи межі прав і свобод громадян, дозволеного і забороненого в інтересах суспільства. Проте активну у правовому відношенні людину необхідно формувати з дитинства, особливо у шкільному віці. Саме тому перед школою стоїть завдання розширити правові знання молоді, сформувати в неї високу відповідальність перед суспільством і державою, виховати молодих людей у дусі безумовного дотримання права і моралі. Виконання цих завдань педагогічними колективами сприятиме формуванню у школярів таких морально-правових якостей, які стануть на заваді допущенню ними проявів антисуспільної поведінки.

Людина уже від народження наділена правами окремими законами держави, однак вона завжди має пам’ятати, що поряд з нею живуть інші люди, котрі також мають права. З часом, у процесі життя, після досягнення встановленого законом віку, людина набуває здатності мати обов’язки і нести відповідальність за свої дії. Тому реалізовувати свої права, не порушуючи при цьому прав та інтересів інших, – це своєрідне мистецтво жити. Досягти такого балансу людина може лише через страх перед відповідальністю, і, перш за все, тоді, коли вона у своїх діях керується совістю, порядністю, людяністю, добрими намірами, чесністю, повагою до оточуючих.

У зв’язку з цим необхідна практична реалізація тріади „соціально-правове виховання – соціально-правове навчання – соціально-правова просвіта”. Потрібно виходити з того, що юнацтво живе у суспільстві і для його соціалізації необхідно зануритися у сучасне соціокультурне середовище шляхом засвоєння права. Можна сказати: головним завданням виховного процесу є навчання молоді жити, дотримуючись законів в умовах безперервної самоосвіти. Законом України «Про органи служби у справах неповнолітніх і спеціальні установи для неповнолітніх» (від 25 січня 1995 року) правове виховання дітей виокремлено як одне із основних завдань загальноосвітньої школи [1].

Нами визначено суть поняття “соціально-правове виховання”- як цілеспрямована, систематична діяльність органів та соціальних інститутів, що передбачають озброєння дітей та молоді соціально-правовими просвітницькими знаннями, перетворення цих знань в особисті переконання кожного та формування на цій основі відповідального ставлення до власних вчинків, до поведінки в цілому, з метою формування соціальної правосвідомості та соціальної правової поведінки.

Соціальна-правова просвіта у загальній освітній системі виховання вирішує притаманні лише їй завдання. До них можна віднести, по-перше, формування в індивіда поваги до законів та норм моралі, правоохоронних органів, правильної правової орієнтації; формування переконаності у необхідності права для суспільства та його членів; підготовка молоді до свідомого вибору соціально-правомірних варіантів поведінки, озброєння системою соціально-правових знань.

Другим завданням правового виховання є формування в учнів активної життєвої позиції у соціально-правовій сфері, участь у боротьбі з правопорушеннями, звички дотримуватися чинного законодавства, володіти почуттям особистої відповідальності за свою поведінку, розуміння невідворотності покарання за порушення правових норм; формування в молоді глибокого розуміння своїх юридичних, моральних прав та обов’язків.

Третім завданням соціально-правового виховання є подолання у свідомості окремих неповнолітніх та молоді помилкових правових поглядів і переконань, негативних звичок у поведінці, які сформувалися внаслідок недостатньо орієнтованого виховання; формування внутрішньої потреби щодо захисту суспільних та особистісних інтересів від злочинних зазіхань.

Все це дозволило окреслити модель соціально-правового виховання:

Безперечно, засвоєння соціально-правових знань потребує врахування вікових особливостей учнів, а також розкриття змісту правових норм стосовно конкретного віку. Дуже важливо при здійсненні соціально-правового виховання дотримуватись певних принципів роботи з учнями, мати педагогами знання специфічних принципів соціально-правового виховання, які дають змогу добирати оптимальний зміст, ефективні методи і форми роботи з метою формування соціально-правової свідомості учнів, вироблення у них навичок і звичок соціально-правомірної поведінки.

Проте соціально-правове виховання не буде ефективним, якщо кожний із його аспектів не буде мати практичного спрямування. Учні повинні не тільки одержувати правову інформацію під час виховних заходів, не лише знайомитися зі своїми правами і обов’язками, але й свідомо застосовувати отримані знання відповідно до конкретного виду діяльності, правильно користуватися своїми правами, виконувати свої обов’язки в конкретних життєвих ситуаціях.

Найважливішим у правовому вихованні є питання, звідки до учнів надходить правова інформація, який виховний інститут справляє на них найбільший вплив. У цьому плані привертає увагу те, що у Конвенції ООН про права дитини в статті 17 визнається важлива роль засобів масової інформації, а доступ дитини до інформації і матеріалів з різних національних і міжнародних джерел, які спрямовані на сприяння соціальному, духовному та моральному благополуччю, а також її здоровому фізичному і психічному розвитку повинно забезпечуватися державою [2, с. 10-11]. У статті 42 наголошується, що держава „зобов’язана, використовуючи належні дійові засоби, широко інформувати про принципи і положення Конвенції як дорослих, так і дітей” [2, 24].

Засоби масової інформації не є основним джерелом поінформованості підлітків, щодо соціально-правових знань. Тому, на нашу думку, пропаганда законів щодо захисту прав дітей у ЗМІ може бути ефективною, якщо теле- та радіопередачі будуть висвітлювати основну тезу документу, а потім поступово доносити до молодіжної аудиторії його її зміст.

У зв’язку з цим було б доцільною організація випуску спеціальних книжок, брошур, розрахованих на школярів різного віку. При цьому ЗМІ мають знайти свою форму подачі матеріалу, в якому були б відображені основні ідеї і положення Конвенції ООН.

Для підлітків і старшокласників найбільш ефективним засобом друкованої пропаганди мають бути статті в періодичних виданнях, насамперед – у популярних молодіжних газетах і журналах. Головним принципам відбору змісту повинні бути емоційність і жвавість викладу з одночасною актуалізацією поняття „Конвенція про права дитини”. Наприклад, школярі, не маючи бажання вивчати статті Конвенції, з задоволенням прочитають замітку А.Стенлі про дітей-солдатів в Афганістані, тому що в ній розповідається про конкретні долі їх ровесників, які беруть участь у бойових діях, вбивають людей. В кінці замітки можна дати пояснення, що в даному випадку порушуються права дітей за статтею 38 Конвенції, яка забороняє участь осіб, що не досягли 15-річного віку, у воєнних діях та збройних конфліктах.

Головним провідником знань для учнів у школі є вчитель. Тому, в першу чергу, доцільно надати належну соціально-правову інформацію вчителям. У зв’язку з цим, пропаганду ідей і положень Конвенції ООН серед педагогів доцільно зосередити на двох основних напрямках: щодо загального розвитку педагога, здатного здійснювати виховання і навчання в умовах демократичної школи у дусі Конвенції та щодо професійної підготовки вчителя до викладання Конвенції ООН.

З цією метою доцільно: відкрити у педагогічних журналах („Рідна школа”, „Педагогіка” і ін.) спеціальні рубрики з умовною назвою „Права дитини”; випустити низку книг і брошур інформаційно-методичного характеру на допомогу вчителю з метою використання ідеї і положень Конвенції в курсах, спецкурсах, факультативах, бесідах, консультаціях; випустити інформаційні матеріали (буклети, пам’ятки, листівки) для неповнолітніх, батьків, вчителів, в яких би надавалась інформація про установи, організації, де можна отримати юридичну допомогу; передбачити створення спеціальних передач, що дали б вчителю загальні орієнтири щодо інформаційних джерел з проблеми прав дитини, соціально-педагогічної інтерпретації законів, методичних розробок для включення у навчально-виховний процес школи матеріалів Конвенції; розробити рекомендації з використання факультативу „Права дитини” у навчально-виховному процесі школи (у циклах загальноосвітніх предметів, у спеціальних просвітніх структурах, у позакласній і позашкільній роботі).

Подача соціально-правової інформації повинна відбуватися з врахуванням вікових особливостей дітей. Чітке усвідомлення дітьми після закінчення школи своїх прав і способів їх захисту, володіння інформацією щодо державних органів, куди можна звернутися за допомогою, можливих труднощів та шляхів їх подолання у рамках чинного законодавства може стати гарантом їхньої успішної соціалізації.

Важливим аспектом у вихованні школярів є створення умов для соціально-правової освіти. Вона може впроваджуватися в інформаційній та практичній формах, це – навчальна та публічна лекція, диспути та бесіди з правової тематики, зустрічі з провідними фахівцями різних галузей права, прес-конференції правових діячів та науковців, консультації юристів з правових питань, „круглі столи” з правових питань [3, с. 153].

Основним підручником правової освіти для школярів може бути Конвенція ООН про права дітей. Цей документ на думку практиків, має не лише правове, а й педагогічне значення, оскільки його сприйняття підростаючим поколінням, батьками, посадовими особами формує розумне ставлення до права й закону, усвідомлення необхідності дотримання правопорядку.

Для учнів мають особливо чимале значення деякі стаття Конвенції. Так у статті 13 зазначається, що дитина має право вільно виражати свою думку. У цій ситуації найскладніше, відповідно до права, знайти межу тієї відвертості, коли кожен може виражати свої думки. Необхідно на практиці поступово формувати у школярів думку про те, що при вирішенні будь-якого питання, можуть бути різні точки зору і кожна із них має право на існування. Головне, наскільки вона є правомірною.

Як засвідчує практика, корисним є роз'яснення учням правових норм одночасно з положенням про шкільну дисципліну, оскільки у документах, що регулюють шкільне життя (статути, кодекси й ін.), досить чітко фіксуються права та обов'язки учнів разом із розкриттям механізму (засобу) їхньої реалізації (до кого і коли можна звернутися, які санкції передбачені у випадку порушення прав школярів тощо). Адже відсутність механізмів реалізації прав щодо дітей неодмінно веде до появи численних проблем у реалізації прав у нашій країні взагалі.

Конвенція ООН про права дитини у всіх випадках передбачає забезпечення права підлітків на розвиток та участь у суспільному житті. Підлітки, як і всі люди, мають право на те, щоб їх вислухали, а також на участь у вирішенні питань, які їх стосуються або які їх цікавлять з урахуванням їх віку та ступеня зрілості. Участь у програмах, спеціально для них розроблених, а також діяльність більш широких кіл суспільства дозволяє розвивати їм свої таланти, набувати більшої впевненості у своїх власних силах, а також вносити свій вклад у більш широке життя суспільства.

Одним із основних критеріїв якісного навчального процесу є те, наскільки школа є доброзичливою до всіх дітей. Таке може бути, коли у ній складаються комфортні, здорові та безпечні умови, в якій все концентрується навколо прав дітей, де вчителі демонструють повагу до прав школярів і де учні розуміють, що освіта потрібна не тільки для їх життя, але й дає їм задоволення. „Освіта повинна бути спрямована на повний розвиток людської особи і збільшення поваги до прав людини і основних свобод”, – вказується у статті 26 Загальної декларації прав людини. Здійснення права дитини на освіту гарантує захист від багатьох небезпек, наприклад, життя у злиднях, уникнення кабальної праці у сільському господарстві або промисловості, комерційної сексуальної експлуатації або втягування в озброєнні конфлікти.

Виявлення шляхів соціально-педагогічного впливу на особистість учня у позанавчальний час є одним із досить важливих компонентів у структурі соціального правового виховання дітей. Напрямки та форми соціальної правовиховної діяльності, представлені нами у таблиці.

Напрямки та форми соціальної правовиховної діяльності у школі

При виборі шляхів педагогічного впливу на школярів потрібно виходити із провідних умов становлення і розвитку особистості та напрямків реалізації себе підлітками у позанавчальній соціально-правовій діяльності. Це дозволяє виокремити чотири основних напрямки, які виявилися найбільш доцільними у практичній діяльності:

1) організація у позанавчальній роботі всіх форм правовиховної діяльності, що стосуються інформаційно-інтелектуального розвитку школяра (наприклад, участь у Школі волонтерів з пропаганди репродуктивного здоров’я, яка діє при Службі у справах неповнолітніх);

2) застосування різноманітних за складністю і характером форм роботи у життєдіяльності школяра (наприклад, Благодійної акції “День захисту дітей” для дітей школи-інтернату, Будинку дитин або Міського територіального центру для дітей-інвалідів);

3) широке включення особистості в різноманітні соціально-правові ситуації (наприклад, акція „Милосердя” для дітей-інвалідів і дітей із малозабезпечених та багатодітних сімей, яку проводить Служба у справах неповнолітніх).

Конкретне педагогічне керівництво соціально-педагогічними умовами забезпечення правового захисту школярів включає різноманітні методи і прийоми. Зокрема, метод щодо саморозвитку можна назвати як спосіб реалізації спільних зусиль вчителя і учнів при реалізації цілей і змісту правовиховної діяльності. Конкретно тут спрацьовують методи оцінки і самооцінки емоційного стану. Наприклад, самооцінка власного “Я” виражається через створення “соціального автопортрета” за такими параметрами: „Я живу для…”; „Як я розумію – право; гуманність; демократизм; соціальні прояви”; „Моя особиста соціально-правова позиція”; „Моє сприймання нового у визначенні статусу школяра”; „Моя відповідальність за власне життя та за життя інших”; „Мої здібності: кому і для чого вони потрібні”.

До процесу організації соціально-правової просвіти учнів здійснюється включення і вчителів у процес оволодіння знаннями при вивченні факультативних курсів. Це, наприклад, можуть бути завдання такого типу: скласти план організаційно-виховного уроку з тематики: “Я хочу мати високий рівень знань”, “Я знаю своє здоров’я”, “Я харчуюсь правильно”; і разом з організаціями міст, областей та районів, що займаються проблемами правового захисту дітей, а це такі, як Федерація багатодітних сімей, Молодіжний Департамент при Міській Раді студентів та старшокласників, Школи волонтерів, Клуби для дітей-інвалідів, сиріт, дітей із кризових сімей, провести захід до Дня захисту дітей (01 червня); намалювати плакати, присвячені цій темі, підібрати пісні, зняти відеофільм про свято, створити казковий захід для дітей-інвалідів разом із міським територіальним центром для дітей-інвалідів, порівняти однакові заходи дітей різних шкіл, зробити малюнки-шаржи на дітей свого класу чи кожен із них малює сам себе як він себе уявляє (ластівка, військовий, бізнесмен, балерина і тощо);“Дні дитинства”, у рамках якої школярі із малозабезпечених сімей, діти із багатодітних сімей, діти, що знаходяться під опікою, отримують ранці, рюкзаки, писемне приладдя до школи із написами “Я маю право на освіту”, а першокласники – набір “Подарунок першокласнику”.

Отже, законодавче забезпечення соціально-правової роботи з дітьми у загальноосвітній школі повинно спиратися на міжнародні правові документи: Конвенцію ООН про права дитини, Декларацію забезпечення прав дитини та Закони України, зокрема Закон про охорону дитинства та інші, які регулюють і забезпечують всебічний розвиток особистості та її захист від посягань на соціальні й особистісні права. Обов’язок держави полягає сьогодні в тому, щоб забезпечити всім дітям нормальні умови життя та розвитку, здійснювати конституційний захист прав і свобод дітей та молоді.

Глибоке вивчення та високі знання нормативно-правових актів з питань соціального захисту, розвитку та допомоги школярам є необхідною умовою грамотної просвіти соціального педагога, щодо повноцінної реалізації особистих прав учнів. Із соціальним розвитком суспільства розширюються та уточнюється законодавча база. Лише за останні роки прийнято цілий ряд законів, які мають першочергове значення для організації та наповнення конкретним змістом позанавчальної роботи загальноосвітніх закладів, зокрема, це стосується, перш за все, прийнятого у 2001 р. Закону “Про охорону дитинства” та “Сімейного Кодексу” (2002 р.)

Питання для самостійної перевірки:

1. Дайте визначення поняття „соціально-правове виховання”.

2. Окресліть модель соціально-правового виховання.

3. Визначте напрямки та форми соціальної правовиховної діяльності у школі.

Література:

1. Закон України “Основи законодавства України про охорону здоров’я” від 19 листопада 1992 року із змінами та доповненнями // Збірник нормативно-правових актів у сфері захисту прав дітей / Туркевич І.К., Пастухов В.П., Куцим І.І. та ін. – К.: “Юнісеф”, 2000. – С.32-37.

2. Педагогічно-правова профілактика правопорушень серед учнівської молоді: Науково-методичний збірник статей / В.П. Пастухов (ред.); Інститут змісту і методів навчання. – К., 1997. – 248 с.

3. Словник іншомовних слів / За заг. ред. Л.О. Пустовіт, О.І. Скопненко, Г.М. Сюта, Т.В. Цимбалюк. – К.: Видавництво “Довіра” УНВЦ “Рідна мова”, 2000. – 990 с.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 112; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!