Екологічні проблеми урбанізованих територій 8 страница

11.3. Правовий, економічний механізм регулювання процесу природокористування

Правову основу охорони природи становлять закони внутрішньодержавної і міжнародної ваги. В них наводяться обов’язкові для всіх громадян вимоги, спрямовані на забезпечення нормальних умов функціонування екосистем біосфери та раціональне використання людиною природних ресурсів. Виконання цих законів забезпечується різними методами: від виховних і просвітніх до штрафувань, адміністративних та кримінальних покарань порушників.

Екологічне право - галузь юриспруденції, покликана законодавчо забезпечити права людини на здорове середовище проживання та раціональне природокористування.

Юридичну базу природоохоронного законодавства становить Конституція України статті 16, 50, 66.

Основним законодавчим актом у галузі охорони природи в нашій державі є Закон України про навколишнє природне середовище, затверджений Верховною Радою 1 липня 1991 р. Закон складається з 14 розділів, у яких викладено загальні положення, екологічні права і обов’язки громадян, функції рад народних депутатів, повноваження органів управління у сфері охорони природи, висвітлено питання спостереження, прогнозування, обліку та інформації в галузі охорони довкілля, екологічної експертизи, економічних механізмів забезпечення охорони природи.

До важливих державних документів природоохоронного напряму належать також: Земельний кодекс України (1992 р.), Закон України “Про тваринний світ” (1993 р.), Водний кодекс України (1995 р.), закони України „Про екологічну експертизу” (1995 р.), „Про природно-заповідний фонд України” (1992 р.), Лісовий кодекс України (1994 р.), кодекси України „Про надра” (1994 р.), „Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку” (1995 р.). З 1990 до 1999 р. Верховною Радою України ухвалено близько 20 природоохоронних законів, зміцнюється Державна екологічна інспекція, завершується створення екологічної прикордонної служби. У вересні 2000 р. був затверджений Закон України „Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000 – 2015 роки”.

В Україні сформовано одну з найрозвиненіших у Європі систему екологічного законодавства, визначено основні напрями державної політики в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів, розроблено кілька проектів природоохоронних програм для найнеблагополучніших районів.

Контроль за дотриманням природоохоронного законодавства в Україні здійснюють різні державні та громадські організації, серед яких Верховна Рада, Кабінет Міністрів, виконавчі комітети місцевих рад народних депутатів, місцеві адміністрації. Важлива роль належить правоохоронним органам. Органи прокуратури здійснюють вищий нагляд за виконанням законодавства про охорону навколишнього середовища всіма міністерствами й відомствами, підприємствами, установами і громадянами. Судом розглядаються кримінальні, громадянські та адміністративні справи, пов’язані з порушенням вимог природоохоронного законодавства.

У сфері навколишнього середовища застосовуються такі види юридичної відповідальності: кримінальна, адміністративна, цивільно-правова, дисциплінарна.

Кримінальна відповідальність застосовується тільки судами за найбільш серйозні порушення природоохоронних правил. Кримінально-правові санкції: позбавлення волі, виправні роботи, конфіскація знарядь, засобів і предметів злочину.

Адміністративна відповідальність передбачає застосування заходів адміністративного стягнення до громадян і посадових осіб. Це – попередження, грошовий штраф, конфіскація рушниць та інших засобів полювання. Стосовно підприємств, установ, організацій подібний тип відповідальності передбачає: припинення роботи підприємств, заборону використання окремих машин і механізмів, які є джерелами забруднення, шуму, вібрацій.

Цивільно-правова відповідальність передбачає арбітражні справи про охорону природи – справи з розв’язання господарських спорів між підприємствами, установами та організаціями. Найчастіше арбітражні суди розглядають справи про відшкодування збитків: рибному та лісовому господарству, землекористувачам.

Дисциплінарна відповідальність полягає в накладанні стягнення дирекцією підприємства, установи чи організації через видання відповідного наказу. За допущені порушення можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: зауваження, догана, пониження в посаді, звільнення з роботи.

Економічний механізм охорони навколишнього природного середовища

Економічний механізм охорони навколишнього природного середовища містить цілий ряд інструментів впливу на матеріальні інтереси підприємств та окремих працівників.

Лімітування природокористування – дієвий елемент механізму охорони навколишнього природного середовища. Існують підприємства, котрі з екологічної точки зору краще було б закрити або перепрофілювати, тобто перевести на випуск іншої продукції, що завдало б менше шкоди навколишньому середовищу. Наприклад, целюлозопаперовий комбінат можна перепрофілювати в меблеву фабрику. Проте з економічної точки зору, а часом і з соціальної, це не завжди реально, оскільки підприємство може бути постачальником потрібних суспільству товарів та робочих місць. В цьому випадку його діяльність в галузі природокористування деякий час регулюється не нормативами ГДС (гранично допустимі скиди) чи ГДВ (гранично допустимі викиди), а індівідуальними лімітами, тобто ТПВ (тимчасово погоджені викиди).

Довгий час природокористування в країні було безкоштовним, тобто підприємства використовували землю, воду та інші природні ресурси, а також забруднювали навколишнє природне середовище безкоштовно. Лише у випадку сильного забруднення з катастрофічними наслідками для навколишнього середовища підприємства виплачували штрафи, але не завжди. Така безвідповідальність зумовлювала нераціональне використання природних ресурсів.

З метою заохочення дбайливого використання природних ресурсів та відшкодування державі частини витрат на охорону та відновлення природних ресурсів навколишнього середовища, з 50-х років поступово впроваджується плата за окремі види ресурсів, котрі вилучаються з природи.

На початку 90-х років була запроваджена платність природокористування, що передбачає плату за практично всі природні ресурси, за забруднення навколишнього природного середовища, розташування в ньому відходів виробництва та за інші види впливів. При цьому плата за понадлімітне використання та забруднення в декілька разів перевищує плату за використання та забруднення в межах встановлених нормативів (лімітів). Однак внесення плати за використання та забруднення не звільняє природокористувача від виконання заходів з охорони навколишнього природного середовища та відшкодування збитків.

Одним з важливих методів економічного управління є фінансування, тобто надання грошових коштів на чітко визначені природоохоронні заходи. Джерелами фінансування можуть бути бюджетні кошти, власні кошти підприємств (собівартість продукції або прибуток), банківські кредити та різні екологічні фонди.

Створення екологічних фондів також є одним з економічних методів управління в природокористуванні. Під фондами слід розуміти установи, покликані надавати будь яку матеріальну допомогу, та самі грошові матеріальні кошти, а також їх джерела. Наприклад, в екологічні фонди надходять платежі всіх підприємств за природокористування. А потім ці кошти видаються на проведення невідкладних та дорогих природоохоронних заходів. Крім цього підприємства можуть робити внески у фонди екологічного страхування.

Ефективним є застосування матеріального стимулювання природоохоронної діяльності:

встановлення податкових пільг (сума прибутку з якої вираховується податок, зменшується на величину, яка повністю чи частково відповідає природоохоронним витратам);

звільнення від податків екологічних фондів;

застосування пільгових цін та надбавок на екологічно чисту продукцію;

надання пільгових кредитів.

До заходів матеріального покарання відносяться: штрафи за екологічні порушення, додаткові податки за екологічно шкідливу продукцію та технологію.

Стимулювання раціонального природокористування і охорони природи потребує комплексного підходу, який передбачає систему різних форм впливу на природокористувачів, що залежить від характеру виробництва, ресурсів галузі, підприємств, елементів природного середовища, в якому вони функціонують.

11.4. Міжнародне співробітництво в сфері охорони природи

Проблеми регулювання чисельності населення, виснаження природних ресурсів, транскордонного забруднення навколишнього природного середовища і як наслідок – зникнення існуючої цивілізації мають глобальний, всепланетний характер і вирішити їх можна тільки разом – усім світовим співтовариством. Вирішення цих проблем не можливе без широкого й активного міжнародного співробітництва. Таке співробітництво в галузі охорони навколишнього природного середовища розпочалося наприкінці XX ст. громадськими організаціями, такими як Міжнародний союз охорони природи та природних ресурсів (МСОП), Науковий комітет з проблем навколишнього середовища (СКОПЕ) та Всесвітній фонд дикої природи.

З 1970 р. у всьому світі з ініціативи ЮНЕСКО (комісія ООН з питань освіти, науки і культури) виконується міжнародна програма „Людина і біосфера” (МАВ – Man and Biosphera). Цією програмою передбачено вирішення таких завдань, як визначення й оцінка змін структури, функціонування та динаміки природних, змінених і контрольованих людиною екосистем, дослідження зв’язку між соціально-економічними й екологічними процесами, розробка шляхів і засобів вимірювання якісних і кількісних змін природного середовища, досліджень біосфери та ін. Програма МАВ охоплює 75 наукових проектів, до виконання яких залучено понад 90 країн світу. ООН регулярно організовує міжнародні конференції з метою прийняття міжнародних рішень з питань екологічної безпеки та раціонального природокористування.

Велике значення мала Стокгольмська конференція 1972 р., яка задекларувала фундаментальне право людей на умови життя, що забезпечують їхні гідність та добробут. Подальшого розвитку ідеї Стокгольмської конференції набули в рішенні Віденської конференції захисту озонового шару (1985 р.), Женевської конференції про транскордонне забруднення повітря (1979 – 1983 рр.), в Монреальському протоколі про обмеження використання фторхлорвуглеців (1987 р.).

У 1982 р. ООН прийняла „Всесвітню хартію природи”, в якій вперше на міжнародному рівні проголошено про відповідальність людського співтовариства за стан природи. Велике значення в подальшому відіграли і Форум з міжнародного права в галузі охорони природного середовища (Італія, 1990 р.), Московська декларація Глобального форуму з навколишнього середовища 1990 р., конференція 1992 р. в Ріо-де-Жанейро, на якій представники більш як 100 держав прийняли програму „Людство та глобальні зміни”, присвячену вирішенню глобальних екологічних проблем. У 1998 р., в Токіо проведено всесвітній форум з питань захисту атмосфери від антропогенних забруднень, прийнято спільне рішення щодо обмеження викидів промислових забруднень в атмосферу, зокрема, оксиду карбону (IV), який сприяє виникненню парникового ефекту.

Україна, ставши на шлях незалежності, приєдналася до процесу державного регулювання збереження якості природного середовища, раціонального використання природних ресурсів та дотримання екологічної безпеки. Вона є Стороною понад 20 міжнародних конвенцій та двосторонніх угод, пов’язаних з охороною довкілля. Їх кількість у найближчі роки, без сумніву, збільшиться, оскільки існує низка конвенцій, приєднання до яких нашої країни має істотне політичне значення в галузі охорони навколишнього природного середовища, використання та відтворення природних ресурсів. Інтеграція нашої країни у світове співтовариство сприяла міжнародній економічній, технічній та експертній допомозі. В подальшому можливе використання кредитів Міжнародних банків, допомога Європейського Союзу в рамках програми „ТАСІS” для країн СНД, допомога окремих розвинених країн як у рамках багатосторонніх програм, так і на підставі двосторонніх угод.

Контрольні питання

1. Що являє собою природокористування, які його типи?

2. Яка організаційна структура управління природоохоронною сферою?

3. Які основні завдання Мінекоресурсів та Державної екологічної інспекції?

4. У чому полягає сутність управління природокористуванням?

5. Які виділяють типи моніторингу?

6. Які особливості та проблеми розвитку системи моніторингу в Україні?

7. Яка мета екологічної експертизи?

8. Які об’єкти та форми екологічної експертизи?

9. Що таке екологічні стандарти, їх значення?

10. Яка інформація міститься в екологічному паспорті?

11. Що є юридичною базою природоохоронного законодавства?

12. Назвіть основні державні документи України, спрямовані на раціональне використання природних ресурсів.

13. Які складові економічного механізму регулювання процесу природокористування?

14. Назвіть міжнародні природоохоронні організації.

15. Чому в галузі охорони довкілля важливе значення має міжнародне співробітництво?

словник

Абсорбція – поглинання речовини або енергії всією масою, об’ємом поглинаючого тіла.

Агроценоз – штучні угруповання рослин, тварин, грибів, мікроорганізмів, створені людиною для одержання сільськогосподарської продукції.

Адаптація – сукупність реакцій живої системи (організму, біоценозу і т. п.), які підтримують її функціональну стійкість при зміні умов середовища, що оточує цю систему.

Адсорбція – поглинання речовин з газоподібного середовища або розчину поверхнею іншого тіла під впливом молекулярних сил.

Аквакультура – розведення корисних організмів у водному середовищі, у тому числі марикультура (морська аквакультура).

Аридність – сухість клімату, яка призводить до дефіциту вологи для життя організмів і ведення господарства.

Бонітет – порівняльна характеристика за обмеженим числом певних ознак. Наприклад, бонітет ґрунтів виражає властивості ґрунтів і рівень врожайності культур як сумарний показник родючості.

Біогаз – суміш газів, що утворюється внаслідок розкладання сільськогосподарських відходів.

Біоіндикатори – група осіб одного виду, за наявністю якої роблять висновки про зміни в середовищі, в тому числі присутність і концентрацію забруднювачів.

Браконьєрство – добування або знищення диких тварин з порушенням правил мисливства, рибальства та ін. вимог законодавства з охорони тваринного світу; лісопорушення, незаконний збір рідкісних та цінних рослин з метою отримання прибутку.

Води стічні – 1) води, що споживалися промисловим виробництвом, комунальним, сільським господарством, а також ті, що пройшли через забруднену територію; 2) води, відведені після використання у побутовій чи виробничій діяльності людей. В. с. підлягають очищенню.

Водні ресурси – ресурси прісної води, що знаходяться в межах гідросфери Землі та представлені слабомінералізованими стоячими й поверхневими водами, а також водами, що містяться в льодовиках.

Гармонізація відносин суспільства і природи – сукупність антропогенних заходів, спрямованих на зменшення техногенного тиску на довкілля, збереження біосфери й відтворення екосистем.

Гілобіологія – нова наука, яка займається вивченням руйнування матеріалів живими організмами. Живі організми пошкоджують камінь, цеглу, бетон, папір, клей, фарби, нафту та нафтопродукти, пластмасу, гуму, кабелі,, архівні документи.

Господарська ємність біосфери – гранично допустимий антропогенний вплив на біосферу, перевищення якого веде до збурення її стану, з часом – до незворотних деградаційних процесів.

Деградація середовища – 1) погіршення природного середовища життя людини;

2) погіршення природних умов і соціального життя (наприклад, в деяких містах).

Дезактивація – зняття радіоактивного забруднення з поверхні предметів і ґрунту.

Детеріорація – процес протилежний меліорації – погіршення, псування землі або інших природних ресурсів, об’єктів (розвиток пустель, солонців тощо).

„Діра” озонова – значний простір в озоносфері планети з помітно зниженим

(до 50 %) вмістом озону. Причини виникнення повністю не з’ясовані. Передбачається як природне, так і антропогенне її походження.

Дощ кислотний – кислотні опади – дощ (сніг), підкислений (показник рН нижче 5, 6) через розчинення в атмосферній волозі промислових викидів.

Екологізація науки – процес проникнення ідей і проблем екології в інші галузі знань (гуманітарні, технічні, природничі).

Екологічна безпека – ступінь захищеності територіального комплексу, екосистеми, людини від можливих екологічних уражень. Визначається величиною екологічного ризику.

Екологічний імператив – звернена до людства вимога обмежити і зупинити згубне для природи господарювання і в своїй діяльності співвимірювати антропогенний тиск на довкілля з екологічною витривалістю біосфери.

Екологічний паспорт – важливий комплексний екологічний документ, на основі якого визначається вплив об’єкта людської діяльності на довкілля з метою контролю й мінімізації цього впливу.

Екологічний прибуток – збалансована на користь людини й природи вигода, одержана за рахунок зменшення шкідливого впливу людини на довкілля, підвищення ефективності природокористування і зменшення екологічних витрат. Це прибуток від продажу екологічно чистої продукції, надання екологічних консультацій, послуг, виконання екологічних робіт.

Екологічний ризик – усвідомлена небезпека виникнення небажаних негативних змін екологічної ситуації у певному місці і часі з обрахованими величинами імовірних збитків.

Екологічно чистий продукт – продукт найвищої споживчої якості і конкурентоспроможності, що відповідає чинним екологічним стандартам і є сертифікованим з наданням відповідної екологічної відзнаки маркування.

Енергоємність продукції – показник, що характеризує витрати енергії на одиницю продукції чи національного доходу.

Забруднення – привнесення в середовище або виникнення в ньому нових, не характерних для нього фізичних, інформаційних чи біологічних агентів або перевищення конкретного середнього багаторічного рівня концентрації агентів у середовищі, яке нерідко призводить до негативних наслідків.

Забруднення антропогенне – забруднення, що виникає внаслідок діяльності людей, у тому числі їхнього прямого чи опосередкованого впливу на природне середовище.

Закон біогенної міграції атомів (В.І. Вернадського) – міграція хімічних елементів на земній поверхні і в біосфері в цілому здійснюється або за безпосередньої участі живої речовини (біогенна міграція) або ж відбувається в середовищі, геохімічні особливості якого обумовлені живою речовиною, як тією, що в даний час населяє біосферу, так і тією, що діяла на Землі впродовж усієї геологічної історії.

Закон внутрішньої динамічної рівноваги – речовина, енергія, інформація, динамічні якості окремих природних систем та їх ієрархії пов’язані настільки, що будь-яка зміна одного з цих показників викликає супутні функціонально-структурні кількісні та якісні зміни, які зберігають загальну суму речовинно-енергетичних, інформаційних і динамічних якостей системи, де ці зміни відбуваються. З цього закону можна зробити висновок: будь-яка зміна середовища обов’язково спричинить розвиток ланцюгових реакцій, які йтимуть у бік нейтралізації проведеної зміни або формування нових природних систем, утворення яких при значних змінах середовища може набути незворотного характеру.

Закон зниження енергетичної ефективності природокористування – з плином часу на видобуток з природних систем корисної продукції на її одиницю в середньому витрачається все більше енергії. Збільшуються й енергетичні витрати на одну людину.

Закон зниження природної родючості – через постійне вилучення врожаю відбувається зниження природної родючості ґрунтів.

Закон незалежності факторів (В. Р. Вільямса) – умови життя рівнозначні. Але жоден із факторів життя не може бути замінений іншим.

Закон піраміди енергій (Р. Ліндемана) – з одного трофічного рівня екологічної піраміди переходить на інший її рівень у середньому не більше 10% енергії.

Закон фізико-хімічної єдності живої речовини (В. І. Вернадського): уся жива речовина Землі – фізико-хімічне єдине. З закону випливає наслідок: будь-які речовини, смертельні для одних організмів, не можуть не завдавати шкідливого впливу на інші організми.

Інформаційне суспільство – суспільство постіндустріального періоду розвитку цивілізації, в якому переважаючою формою суспільних зв’язків стають потоки інформації, а матеріально-енергетичні потоки мінімізуються за рахунок економії, високої ефективності виробництва і технологій.

Кадастри природних ресурсів - систематизовані зведення даних, що відображають якісний та кількісний опис природних ресурсів з їх економічною оцінкою. Наприклад, кадастр земельних ресурсів являє собою сукупність достовірних і необхідних даних про природне, господарське і правове положення земель. Дані цього кадастру служать цілям організації ефективного використання земель та їх охорони, планування народного господарства, розміщення і спеціалізації сільськогосподарського виробництва та ін.

Коеволюція – паралельний, спільний розвиток людства і природи; вживається не в прямому розумінні, оскільки реальні швидкості еволюції біосфери і техносфери абсолютно несумісні, тобто практично не паралельний розвиток, а адаптація.

Ланцюг трофічний – ряд видів або їх груп, кожна попередня ланка в якому служить їжею для наступного. У межах трофічного ланцюга розрізняють травоїдність, паразитизм, хижацтво.

Лізинг екологічний – підприємницька діяльність, пов’язана з довгостроковою орендою екологічного обладнання, апаратури, банків екологічних даних тощо з поступовою, поетапною виплатою повної вартості орендованих екологічних послуг. Дає змогу більш ефективно і оперативно організувати природоохоронні заходи.

Ліцензія екологічна – дозвіл, який видається державою природо-користувачеві і в якому вказані види, обсяги, ліміти господарської діяльності з використання природних ресурсів, а також екологічні вимоги до їх використання з вказанням наслідків невиконання цих вимог. Ліцензії видаються також як дозвіл на викиди конкретного забрудника на конкретний проміжок часу. Ці права можуть продаватися державою підприємствам і одним підприємством іншому. Торгівля квотами на забруднення – це найгнучкіший з усіх відомих заходів економічного регулювання якості природного середовища.

Ліцензування природокористування – системи державних дозволів на використання природних ресурсів, які оплачуються користувачами.

Менеджмент екологічний – це система ефективного управління природоохоронною діяльністю з використанням нових підходів, на базі адміністративних механізмів управління (дотримання екологічних норм, стандартів, правил, затверджених для галузі) та економічного стимулювання.

Моделі світу – модне з 70-х років ХХ ст. математичне моделювання майбутнього розвитку людства, його взаємовідносин з природними ресурсами і біосферою. Особливо відомі моделі членів Римського клубу (Д. Медуза, М.Мессаровича, Е.Вайцзеккера та ін., 1972, 1974, 1976, 1990, 1995).

Моніторинг навколишнього природного середовища – система спостережень, збору, обробки, передачі, збереження та аналізу інформації про стан навколишнього природного середовища, прогнозування його змін.

МСОП – міжнародний союз охорони природи і природних ресурсів – позаурядова міжнародна організація, яка проводить дослідження і пропаганду охорони природи і раціонального використання природних ресурсів. Створена в 1948 р., до складу входять представники більше 58 держав, понад 500 різних установ 116 країн і 24 міжнародні організації. МСОП видає міжнародні „Червоні книги”.

Ніша екологічна – місце виду в природі; поняття охоплює не тільки положення виду у просторі, а й функціональну роль його положення відносно абіотичних умов існування (температури, вологості тощо). Якщо місцеположення – це немовби „адреса” організму, то ніша екологічна - його „фах”. Ніша може бути зайнята або не зайнята видом, оскільки це функціональне місце виду в екосистемі включно з його роллю в цьому утворенні.

Норма санітарно-гігієнічна – якісно-кількісний показник, дотримання якого гарантує безпечні або оптимальні умови існування людини.

Норматив екологічний – 1) обов’язкові рамки збереження структури і функцій екосистеми певного ієрархічного рівня; 2) ступінь максимально допустимого втручання людини в екосистеми, що забезпечує збереження бажаної структури і динамічних характеристик екосистеми.

Нормування якості середовища (води, повітря, ґрунтів) – встановлення меж, в яких допускається зміна його природних властивостей. Зазвичай норма визначається за реакцією найчутливішого до змін середовища виду організмів, але можуть установлюватися також санітарно-гігієнічні та економічно доцільні нормативи.

Ноосфера:

1) завершальна фаза (етап) еволюції біосфери (за В. Вернадським);

2) „мислячий пласт, який розгортається поза біосферою і над нею, еволюція духу” (за П. Тейяром де Шарденом);

3) параантропосфера – просторово-часова фаза мегаантропосфери, яка прийде на зміну неоантропосфері і переважаючим видом якої буде людина вчена (хомо доктус, за С.Швіндлерманом);

4) соціальна утопія (за В. Кутирєвим);

5) „світла і далека від реальності мрія і віра у велику місію науки... в гармонійне поєднання природи і суспільства, в торжество розуму і гуманізму,...у світ без зброї, воєн та екологічних проблем...”(за М.Реймерсом).

Плата за забруднення середовища – грошове відшкодування підприємствами економічних збитків, завданих господарству та здоров’ю людей. Залежить від обсягу викидів та основних інгредієнтів. Підрозділяється на податки, якщо забруднення в межах гранично допустимого викиду і гранично допустимого скиду, і штрафні платежі, якщо рівень забруднення перевищує ГДВ і ГДС.

Плата за природні ресурси – грошове відшкодування природо-користувачем суспільних витрат на пошуки, збереження, відновлення, вилучення і транспортування природних ресурсів, а також потенційних зусиль суспільства з відшкодування чи адекватної заміни ресурсу, який буде експлуатуватись у майбутньому.

Принцип збалансованого природокористування – розміщення і розвиток матеріального виробництва на певній території має здійснюватися відповідно до її екологічної витривалості до техногенних навантажень.

Природно-ресурсний потенціал – здатність певної території без відчутної для себе втрати „віддавати” певний обсяг природних ресурсів для народного господарства.

Рекреаційне навантаження – ступінь впливу відпочиваючих людей на рекреаційні об’єкти.

Сталий розвиток – усталений, еколого-економічно збалансований, екологічно безперервно підтримуваний. Сталий розвиток це:

1) шлях максимізації довготривалих вигод для людства;

2) економічне зростання і розвиток, які доповнюють одне одного і не антагоністичні навколишньому середовищу й суспільству;

3) такий економічний розвиток, який не підриває природну базу для майбутніх поколінь і зростає в розрахунку на душу населення;

4) процес гармонізації людства і навколишнього середовища;

5) коеволюція техносфери і біосфери;

6) підвищення якості життя людей, які проживають у межах підтримувальної ємності екосистем.

Фітооптимізація техногенних екосистем – оптимізація за допомогою рослин, площа насаджень яких має становити не менш, ніж 50 м2 на кожну людину, що знаходиться в даній системі.

Список рекомендованої літератури

Білявський Г. О., Падун М. М., Фурдуй Р.С. Основи загальної екології. – К.: Либідь, 1995. – 368 с.

Білявський Г. О., Бутченко Л. І., Навроцький В. М. Основи екології: теорія та практикум: Навч. посіб. – К.: Лібра, 2002. – 352 с.

Бойчук Ю. Д., Солошенко Е. М., Бугай О. В. Екологія і охорона навколишнього середовища: Навч. посіб. – Суми: ВТД „Університетська книга”, 2002. – 284 с.

Бурдіян Б. Г., Дерев’янко В. О., Кривульченко А. І. Навколишнє середовище та його охорона: Навч. посіб. – К.: Вища школа, 1993. – 227 с.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 55; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!