Екологічні проблеми урбанізованих територій 7 страница

Здоров’я людини є наслідком взаємодії соціальних та природних факторів. Негативний вплив факторів зовнішнього середовища може бути нейтралізований, практично зведений до мінімуму цілим рядом факторів соціального характеру, серед яких: побутові умови, культурний рівень, система охорони здоров’я, особливості виробничих відносин.

Здоров’я людини це не лише відсутність хвороби. Це також здатність організму швидко адаптуватись до постійно змінюючихся умов середовища, здатність до оптимальних виконань професійних та інших функцій. Необхідно підкреслити, що здорова людина не здатна пристосовуватись до будь-яких змін середовища. Адаптація має свої межі. Це пов’язано з тим, що властивості організму людини, які формувались протягом тривалого періоду еволюції не здатні змінюватись з такою ж швидкістю, з якою змінюються технологічні процеси і навколишнє середовище.

До характеристики здоров’я входять:

· ряд демографічних показників – народжуваність, мертвонароджуваність, смертність, середня тривалість життя;

· захворюваність – загальна, окремих вікових груп, інфекційні, неінфекційні, хронічні неспецифічні захворювання, захворювання з тимчасовою втратою працездатності, госпіталізована захворюваність;

· фізичний розвиток;

· інвалідизація.

За даними наукових досліджень вплив факторів навколишнього середовища на здоров’я людини може бути гострим та хронічним. Більшість факторів в Україні справляють хронічний вплив.

Вплив Чорнобиля на стан навколишнього середовища та здоров’я людини є очевидним. Можна вважати доведеним, що тривале ураження низькими дозами радіації спричиняє патологічні зміни в організмі людини: викликає серцево-судинні захворювання, злоякісні пухлини, захворювання щитовидної залози, діабет, астму, зниження імунітету тощо.

Дуже важко розрізнити вплив різних факторів навколишнього середовища на здоров’я людини: радіація, забруднення повітря, якість питної води, відходи, пестициди тощо. Досліджень, що проведені на даний час, замало для цього. Хоча існують дослідження впливу забруднення навколишнього середовища на здоров’я людини, вони не мають систематичного характеру і не охоплюють усіх категорій населення та всіх областей України.

10.2. Вплив хімічних забруднювачів на здоров’я людини

Усі забруднювачі навколишнього середовища можна розділити на дві групи – фізичні і хімічні. До фізичних забруднювачів належать радіоактивне випромінювання, шум, вібрація, електромагнітна енергія. Хімічні забруднювачі бувають неорганічної та органічної природи – солі важких металів, кислоти, нітрати і нітрити, феноли, пестициди, детергенти та багато інших.

Реакція організму на забруднення залежить від індивідуальних особливостей: віку, статі, стану здоров’я. Як правило, найбільш уразливими є діти, люди похилого віку та хворі.

Накопичуючись в організмі, хімічні забруднювачі викликають різні порушення: зміну діяльності ферментативних систем, що регулюють процеси обміну, порушення нормальної роботи окремих органів і їх систем.

Систематичне чи періодичне надходження в організм порівняно невеликих кількостей токсичних речовин викликає хронічне отруєння. Ознаками хронічного отруєння є порушення нормальної поведінки, звичок. А також поява нейропсихічних відхилень і швидкого стомлення або відчуття постійної втоми, сонливості чи, навпаки, безсоння, апатії, послаблення уваги, розсіяності, сильних коливань настрою.

Біологічно високоактивні хімічні сполуки можуть викликати ефект віддаленого впливу на здоров’я людини: хронічні запальні процеси в різних органах, зміни в нервовій системі, відхилення внутрішньоутробного розвитку плоду, що призводить до різних патологій у новонароджених.

Основні причини смертності людей пов’язані з такими сучасними патологіями, хворобами цивілізації, як атеросклероз, гіпертонічна хвороба, ожиріння і діабет, серцево-судинні захворювання, різні види імунодефіциту, злоякісні новоутворення. Зростає кількість уражень бронхолегеневої системи, хронічні пневмонії і бронхіти, бронхіальні астми та ін. Стали частіше зустрічатися випадки розладів психіки, зростає алкоголізм і наркоманія.

У ході перетворення людиною навколишнього середовища постійно відбувається процес пристосування до умов навколишнього середовища, що змінюється, не тільки самої людини, але й збудників інфекційних хвороб. Збудники хвороб втрачають або змінюють своїх носіїв, пристосовуються до паразитування на людині, змінюють ареали свого існування. Зростання щільності населення сприяє передачі збудника хвороби від людини до людини, минаючи всі інші ланки.

Антропогенні зміни середовища, його забруднення викликають еволюцію хвороб і їх збудників. Еволюція інфекційного паразитизму може відбуватися значно швидше, ніж еволюція середовища. Так, у північно-західних районах Росії спостерігається зростання захворюваності на хворобу Лайма, збудник якої передається людині через укус кліща. Встановлено, що забруднення місцевості важкими металами сприяє розповсюдженню заражених кліщів, які в свою чергу поширюють цю хворобу серед людей.

У нових умовах з’являються нові форми збудників, більше пристосовані до них. Змінюються темпи розмноження мікроорганізмів. Їх еволюція викликається також зміною сприйнятливості та стійкості самої людини. Пригнічення імунобіологічних функцій, алергізація і в результаті зміна реакції організму є наслідком певних негативних впливів навколишнього середовища.

Антропогенні зміни середовища викликають не тільки появу нових форм і видів збудників, але й змінюють характер протікання звичайних інфекційних хвороб.

У результаті забруднення з’являються нові, невідомі раніше хвороби, викликані хімічними речовинами. Причини їх інколи досить важко встановити (хвороба Юшо, бериліоз та ін.). Інформація про вплив деяких токсичних неорганічних речовин наведена в табл. 10.1

На населення земної кулі діє природний радіаційний фон. Це необхідний для життя компонент. Він складається з космічного випромінювання і радіоактивних елементів земної кори, води і повітря. Сумарна доза, яка створюється природним випромінюванням, досить сильно варіює в різних районах Землі. В європейській частині СНД вона коливається від 70 до 200 мбер/рік.

Штучними джерелами радіоактивного опромінення є медична рентгенодіагностика, авіапольоти, спалювання палива, деякі споживчі товари. Гранично допустима доза для населення складає 500 мбер/рік, для осіб, що працюють з джерелами іонізуючого випромінювання – 5 бер/рік або 5000 мбер/рік. Гранично допустимі дози – це поєднані дози природного радіаційного і техногенно-підсиленого фону, які не викликають у людини тілесних і генетичних змін протягом усього її життя.

Вважається що шкідливі ефекти можуть з’явитися при дозах, які перевищують 50 бер у разі короткочасного опромінення. Якщо дія опромінення тривала, то ця величина в середньому складає 150 бер/рік або 150 000 мбер/рік. При таких дозах можливе виникнення променевої хвороби.

Розрізняють три основні види наслідків впливу іонізуючої радіації на живий організм: гостре ураження, віддалені наслідки і генетичні наслідки.

Перші симптоми гострого ураження організму дорослої людини виявляються вже при дозі 0,5-1,0 Зв (50-100 бер). Коли людина отримує таку дозу, у неї починаються порушення в роботі кровотворної системи. При еквівалентних дозах опромінення всього тіла 3-5 Зв

(300-500 бер) близько 50% опромінених помирають від променевої хвороби протягом 1-2 місяців. Головною причиною загибелі людей в цьому разі є ураження кісткового мозку. При дозах опромінення в 10-50 Зв (1000-5000 бер) смерть настає від крововиливів у шлунково-кишковому тракті. При дозах 100 Зв (10 000 бер) людина гине через кілька годин або днів унаслідок ушкодження центральної нервової системи.

Під час росту організму дитини є багато клітин, що діляться. Під дією навіть малих доз опромінення вони припиняють поділ. Як результат зупиняється розвиток тих чи інших органів або частин тіла. Доза 0,25 Зв (25 бер), безпечна для організму матері, здатна викликати ураження мозку ембріона, що розвивається. Тому вагітним жінкам, особливо на перших місяцях вагітності, повністю протипоказані будь-які дози опромінення.

Віддалені наслідки опромінення. Значна частина пошкоджень, викликана радіацією в клітинах, є незворотною, причому вони збільшують імовірність виникнення різних захворювань, у тому числі ракових. Середня тривалість часу від моменту опромінення до загибелі від лейкозу складає 10 років.

Імовірність ракового захворювання зростає пропорційно дозі опромінення. Доза опромінення, еквівалентна 1 Зв (100 бер), на 1000 опромінених у середньому призводить до 2 випадків лейкозу, 10 випадків раку щитовидної залози, 10 випадків раку молочної залози у жінок, 5 випадків раку легень. Ракові захворювання інших органів під дією опромінення виникають значно рідше.

Генетичні наслідки опромінення. Опромінення людини може мати не тільки близькі і віддалені наслідки для неї самої, але нанести шкоду і її нащадкам унаслідок виникнення мутацій.

Хронічне опромінення батьків з дозою, еквівалентною 1 Зв (100 бер) на покоління (за 30 років), призводить до появи 2 випадків серйозних генетичних захворювань на 1000 новонароджених. Якщо такий рівень опромінення буде впливати постійно на батьків протягом багатьох поколінь, то кількість генетичних жертв збільшиться до 15 на 1000 новонароджених.

Якщо декілька поколінь людей виявляються опроміненими еквівалентною дозою 1 Зв за 30 років, то це призведе до істотного збільшення народження неповноцінних дітей і поставить людство під загрозу генетичного виродження. У результаті техногенного підсилення природного радіаційного фону людина зазнає хронічного впливу малих доз радіації. Це також є небезпечним, бо адаптаційні механізми організму при таких впливах не спрацьовують і виникає ризик радіаційного ураження.

Як бачимо, вплив антропогенних факторів навколишнього середовища на людину очевидний. Експерти ВООЗ також дійшли висновку, що 80% захворювань людей в нинішній час обумовлені несприятливим екологічним станом навколишнього середовища. У зв’язку з цим виникла необхідність у появі і розвитку медичної екології.

Медична екологія сформувалася в рамках екології людини – комплексної науки, яка вивчає взаємовідносини людини і навколишнього середовища.

Основним завданням медичної екології є вивчення впливу негативних факторів навколишнього середовища на людину і розробка заходів щодо гармонізації стану її здоров’я в умовах екстремального існування. До основних завдань цієї науки входить виявлення і виключення токсичних для людини речовин зі сфери промислового виробництва, а також контроль за впровадженням екологічно чистих безвідходних технологій

Контрольні питання

1. Назвіть основні характеристики здоров’я людини.

2. Який вплив негативних екологічних факторів на людину можна вважати гострим, а який – хронічним?

3. Назвіть основні фізичні і хімічні забруднювачі навколишнього середовища.

4. Які зміни в організмі людини можуть викликати високі дози радіації?

5. Які завдання вирішує медична екологія?

тема 11. Механізм управління процесом природокористування

План

11.1. Структура державного управління природокористуванням

11.2. Управління в галузі природокористування

11.3. Правовий, економічний механізм регулювання процесу природокористування

11.4. Міжнародне співробітництво в сфері охорони природи

Не звинувачуйте природу, вона зробила свою справу, робіть тепер свою.

Д. Мільтон

11.1. Структура державного управління природокористуванням

Охорона природи – комплексна система міжнародних, державних та громадських заходів, спрямованих на раціональне використання, відновлення і охорону природних ресурсів.

Державне управління в сфері охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів здійснюють Кабінет Міністрів України, ради народних депутатів та їхні виконавчі й розпорядчі органи, а також спеціальні уповноважені на те державні органи з питань охорони природного середовища та використання природних ресурсів. Спеціально уповноваженими державними органами в сфері природокористування та охорони навколишнього середовища є Міністерство екології та природних ресурсів (Мінекоресурсів)

Нині Мінекоресурсів здійснює координацію всіх природоохоронних робіт в Україні, розробляє пропозиції щодо вдосконалення господарського механізму управління процесом природокористування, екологічні нормативи, правила та стандарти, готує довгострокові державні цільові програми з охорони довкілля, затверджує ТЕРКСОПи (територіальні комплексні схеми раціонального використання природних ресурсів та охорони навколишнього середовища), здійснює екологічну експертизу схем розвитку і розміщення продуктивних сил України, контроль за дотриманням екологічних норм під час розробки нової техніки, технології та матеріалів, екологічну експертизу проектів усіх новобудов і діючих промислових об’єктів.

Мінекоресурсів має право заборонити будівництво, розширення об’єктів промислового чи іншого призначення, проведення робіт з експлуатації природних ресурсів, якщо вони порушують природоохоронне законодавство, а також притягти до відповідальності як організації, так і окремих громадян у разі порушення природоохоронного законодавства.

Мінекоресурсів України працює в тісному зв’язку з Міністерством охорони здоров’я та підпорядкованими йому санітарно-епідеміологічними службами: Міністерством сільського господарства, Державним комітетом з гідрометеорології, Державним комітетом водного господарства, Державним комітетом земельного господарства та ін.

Рішення Мінекоресурсів, винесені в межах його компетенції, є обов’язковими для виконання всіма міністерствами, підприємствами та організаціями.

При цьому міністерстві було створено Державну екологічну інспекцію. До складу якої входять Головна екологічна інспекція, інспекції охорони Чорного та Азовського морів, екологічні інспекції Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя.

Основним завданням Державної екологічної інспекції є здійснення державного контролю в сфері охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів. Ця структура має право: обстежувати підприємства, їхні об’єднання, військові та оборонні об’єкти з метою перевірки додержання вимог екологічної безпеки, виконання заходів з охорони природного середовища і раціонального використання природних ресурсів, обмежувати і зупиняти будівництво об’єктів промисловості, транспорту, оборони, зв’язку, якщо їх діяльність здійснюється з порушенням природоохоронного законодавства, подавати позови про відшкодування збитків та ін.

11.2. Управління в галузі природокористування

Управління охороною навколишнього природного середовища полягає у здійсненні в цій галузі функцій:

· спостереження;

· екологічної експертизи;

· контролю, прогнозування, програмування;

· інформування населення та іншої виконавчо-розпорядної діяльності.

Контроль за якістю компонентів біосфери здійснюється з допомогою екологічного моніторингу.

Державний моніторинг навколишнього природного середовища - це система спостережень, збору, обробки, передачі, збереження та аналізу інформації про стан навколишнього середовища. Система контролю включає основні види діяльності:

систематичні спостереження за станом навколишнього середовища;

визначення ступеня антропогенного впливу на нього;

з’ясування факторів і джерел такого впливу.

Залежно від призначення здійснюється загальний, оперативний та фоновий моніторинг.

Загальний (стандартний) моніторинг навколишнього середовища – це оптимальні за кількістю параметрів спостереження на пунктах, об’єднаних в єдину інформаційно-технологічну мережу, які дають змогу на основі оцінки й прогнозування стану навколишнього середовища регулярно розробляти управлінські рішення на всіх рівнях.

Оперативний (кризовий) моніторинг навколишнього середовища – це спостереження спеціальних показників на цільовій мережі пунктів у реальному масштабі часу за окремими об’єктами – джерелами підвищеного екологічного ризику в окремих регіонах, а також у районах аварії зі шкідливими екологічними наслідками з метою забезпечення оперативного реагування на кризові ситуації та створення безпечних умов для населення.

Фоновий (науковий) моніторинг навколишнього природного середовища – це спеціальні високоточні спостереження за всіма складовими навколишнього середовища, а також за характером, складом, міграцією забруднюючих речовин, за реакцією організмів на забруднення на рівні окремих популяцій, екосистем і біосфери в цілому. Фоновий моніторинг здійснюється в природних та біосферних заповідниках, на інших територіях, що охороняються, на базових станціях.

Екологічний моніторинг здійснюється на чотирьох рівнях:

локальному - на території окремих об’єктів, міст, на ділянках ландшафтів. Для ефективного контролю за забрудненням атмосфери в містах з населенням до 100 тис. осіб доцільно мати три контрольні станції; від 100 тис. до 300 тис. – не менше п’яти, від 300 тис до 500 тис. – сім, у містах з населенням понад 1 млн. чоловік – 11-24 пункти. Промислові системи екологічного моніторингу контролюють викиди промислових підприємств, рівень забруднення промислових майданчиків і прилеглих до них районів;

регіональному – на територіях економічних і природних регіонів. Такий рівень моніторингу забезпечує отримання даних про забруднення атмосфери, водойм від міських і промислових контрольних станцій;

національному – на території країни в цілому моніторинг означає обробку та аналіз даних про забруднення навколишнього середовища від регіональних систем, зі штучних супутників Землі та від космічних станцій.

Глобальні системи моніторингу навколишнього середовища використовуються для досліджень і охорони природи та здійснюються на основі міжнародних угод у цій сфері.

Таким чином, моніторинг повинен вирішувати такі завдання:

· спостереження за станом біосфери, визначення змін, обумовлених діяльністю людини, узагальнення результатів спостережень за різноманітними параметрами стану середовища, спостереження за реакцією біоти;

· прогноз і визначення тенденцій у зміні біосфери;

· оцінка змін біосфери шляхом порівняння з деякими критеріями (ГДК), які вказують на межу екологічного навантаження на середовище.

для збереження фонового рівня якості середовища, порівняно з якими визначався б і рівень впливу людини на атмосферу, створено мережу біосферних заповідників. Вона охоплює всі основні типи природних зон.

Державний моніторинг навколишнього природного середовища України в межах своїх повноважень здійснюють кілька організацій: Міністерство екології та природних ресурсів, Державний комітет з гідрометеорології, Міністерство охорони здоров’я, Міністерство сільського господарства і продовольства, Державний комітет з геології та використання надр, Міністерство лісового господарства, Національний комітет авіації України.

В Україні існує декілька незалежних мереж спостереження, які працюють за різними методами, що ускладнює формування об’єктивних уявлень про стан середовища. Мережа моніторингу не охоплює всіх населених пунктів, недостатньо контролюються ґрунти і сільськогосподарська продукція.

Для контролю за забрудненням окремих компонентів біосфери використовуються екологічні стандарти. Екологічні нормативи і стандарти юридично закріплюються в спеціальних нормативно-технічних документах, затверджуються державними органами і мають обов’язковий характер. Екологічні стандарти – єдині й обов’язкові для всіх об’єктів даного виду та рівня системи норм і вимог щодо ставлення до навколишнього природного середовища. Є стандарти міжнародні, державні, галузеві й стандарти підприємств.

Стандарти з охорони природи об’єднано під загальним номером 17:17.1 – Охорона природи. Гідросфера; 17.2 – Охорона природи. Атмосфера та ін. Найпоширенішим серед них є гранично допустима концентрація – це та найбільша концентрація речовини в середовищі і джерелах біологічного споживання (повітрі, воді, ґрунті, продуктах харчування), яка при більш чи менш тривалому впливі на організм не шкодить здоров’ю і не викликає віддалених ефектів.

Концентрацію наявних у повітрі, воді чи ґрунті шкідливих домішок у певний час на певній території називають фоновою концентрацією. Контроль за якістю біосфери здійснюється зіставленням фонової концентрації з гранично допустимою:

Сф/ГДК ≤ 1

де, Сф – фонова концентрація,

ГДК – гранично допустима концентрація.

В біосфері мігрує понад 40 тис. шкідливих для людини речовин. Нормативи ГДК, що затверджуються Міністерством охорони здоров’я встановлені для 600 речовин у повітряному середовищі, 200 – у водному та 100 – у ґрунті.

Розрізняють такі гранично допустимі концентрації:

ГДК р.з. – гранично допустима концентрація речовини в повітрі робочої зони, мг/м3;

ГДК м.р. – гранично допустима максимальна разова концентрація речовини в повітрі населених місць, мг/м3;

ГДК с.д. – гранично допустима середньодобова концентрація токсичної речовини в повітрі населених місць, мг/м3. Всі концентрації шкідливих речовин у повітрі робочої зони порівнюються з максимальними разовими (протягом 30 хв.), а в повітрі населеного пункту – із середньодобовими за 24 год.

Різні токсичні речовини можуть чинити несприятливий вплив на організм. У таких випадках відбувається ефект сумації або синергізму. Його мають фенол і ацетон, озон, оксиди нітрогену, формальдегід та ін. При наявності в середовищі кількох токсичних речовин враховують їх спільну дію, використовуючи формулу:

Сф1/ГДК1+Сф2/ГДК2+...+Сфn/ГДКn ≤ 1.

де, Сф1,2…n – фонова концентрація n кількості речовин,

ГДК1,2…n – гранично допустима концентрація n кількості речовин.

Для більш повної оцінки якості середовища використовують інший критерій – ГДЕН – гранично допустиме екологічне навантаження: для води – це ГДС г/с (гранично допустимі скиди забруднюючих речовин у водойми); для повітря – ГДВ – гранично допустимий викид, г/с. Ці величини характеризують навантаження, яке створює те чи інше підприємство на навколишнє середовище за одиницю часу.

Встановлюють також гранично допустимі рівні (ГДР) шумового та електромагнітного забруднення.

Найбільш істотним із розроблених стандартів є екологічний паспорт промислового підприємства. Екологічний паспорт – це нормативно-технічний документ, який містить дані про використання підприємством ресурсів і визначення впливу його виробництва на навколишнє середовище.

В екологічному паспорті міститься така інформація:

· про підприємство і регіон його розміщення;

· про технології, що використовуються на підприємстві;

· кількісні та якісні характеристики ресурсів, що використовуються;

· кількісні характеристики продукції, що випускається;

· кількісні і якісні характеристики викидів забруднюючих речовин (нормативи ГДС і ГДВ), а також відходів виробництва.

На основі інформації, що міститься в екологічному паспорті, вирішуються такі екологічні завдання:

оцінюється вплив викидів забруднюючих речовин і відходів на природне середовище та здоров’я населення;

встановлюються нормативи викидів забруднюючих речовин і складування відходів;

плануються і оцінюються природоохоронні заходи на підприємстві;

аналізується дотримання підприємством законодавства, стандартів і нормативно-технічної документації з охорони навколишнього середовища;

розробляються заходи з підвищення ефективності використання природних і мінеральних ресурсів, енергії і вторинної сировини.

Основними джерелами інформації для складання екологічного паспорта є показники виробництва, розрахункові і фактичні викиди, дозволи на природокористування, паспорти на очисне обладнання, інвентаризація джерел забруднення, дані про діяльність підприємств і фонові показники стану природного середовища в регіоні. Щорічно паспорт коригується і уточнюється.

Останнім часом активно розвиваються екологічний аудит та екологічний менеджмент.

Екологічний аудит – це екологічне обстеження підприємства, постановка „діагнозу” його „здоров’я”, перевірка здатності виробничих систем до самоочищення й випуску екологічно чистої продукції. Це інструмент, за допомогою якого оцінюють екологічну ефективність керування підприємством з метою збереження навколишнього природного середовища.

Чисте виробництво – найсучасніший із трьох використовуваних людиною способів зменшення забруднення природи (перший – розбавляння й розсіювання забруднень, другий – очищення відходів перед викиданням у повітря чи воду). Він передбачає:

економію сировини, води та енергії;

позбавлення від токсикантів у процесі виробництва;

зменшення кількості й токсичності всіх відходів безпосередньо в ході виробничих процесів.

Метод чистого виробництва ґрунтується на філософії „передбачення й профілактики”.

Екологічний менеджмент – це система ефективного управління природоохоронною діяльністю з використанням нових підходів, на базі адміністративних механізмів управління (дотримання екологічних норм, стандартів, правил, затверджених для галузі) та економічного стимулювання.

Необхідно зазначити, що найефективнішим з еколого-економічної точки зору природокористування може бути тоді, коли воно підпорядковане чіткій сучасній системі охорони довкілля і керування природокористуванням. У такій системі мають функціонувати різні методи екологічного управління (менеджменту) природокористуванням – інформаційні, адміністративні, ринково-економічні на основі чинних екологічних законів, норм і правил, ефективного екологічного законодавства.

До інформаційних методів управління належать: екологічний моніторинг, екологічне картографування, державні природні кадастри, географічні інформаційні системи, математичне моделювання і прогнозування особливостей природних процесів під впливом людської діяльності з використанням природних ресурсів.

Адміністративні методи управління охоплюють ліцензування природокористування, оцінку впливу на навколишнє середовище, екологічну експертизу, екологічний аудит і екологічну сертифікацію.

Ринково-економічні методи передбачають різні економічні механізми управління охороною природи і використанням природних ресурсів, екологічне страхування та ін.

Екологічна експертиза

Екологічна експертиза – вид науково-практичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань та об’єднань громадян.

Мета і завдання екологічної експертизи – запобігання негативного впливу антропогенної діяльності на стан навколишнього природного середовища і здоров’я людей, а також оцінка ступеня екологічної безпеки проектів, планів, заходів господарського розвитку вимогам екологічної безпеки суспільства; оцінка ефективності заходів з охорони навколишнього середовища; підготовка висновків екологічної експертизи.

Основними принципами екологічної експертизи є: гарантування безпечного для життя і здоров’я людей навколишнього середовища; збалансованість екологічних, економічних, медико-біологічних і соціальних інтересів, об’єктивність і законність.

Умови і порядок проведення екологічної експертизи визначаються законом України „Про екологічну експертизу” (1995 р.).

Екологічна експертиза має проводитись на всіх об’єктах, які можуть спричиняти негативний вплив на природне середовище. Експертизі підлягають:

1) правова, нормативна і інструктивна документація;

2) проекти технічних систем, механізмів і приладів;

3) документація на впроваджувані відкриття і винаходи;

4) діючі та ті, що будуються технічні системи, унікальні антропогенні і природні системи;

5) стан здоров’я населення;

6) відомі та нові речовини;

7) природоохоронні заходи, фонди, системи стимулювання, ресурсозбереження.

В Україні можуть здійснюватися державна, громадська та інші форми екологічної експертизи. Висновки державної експертизи є обов’язковими для виконання. Висновки громадської та іншої екологічної експертизи мають рекомендаційний характер і можуть бути враховані під час проведення державної екологічної експертизи, а також у рішеннях щодо подальшої реалізації об’єкта екологічної експертизи.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 61; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!