Екологічні проблеми урбанізованих територій 5 страница

рослинні угруповання, що не пов’язані з природною зональністю (болота, луки, водні об’єкти тощо) і потребують охорони з ботаніко-географічних міркувань;

рослинні угруповання, взаємопов’язані зі зникаючими видами представників тваринного світу;

рослинні угруповання, утворені поширеними в минулому видами рослин, які стали рідкісними під впливом антропогенних чи стихійних факторів.

Одним із заходів охорони рослинного світу є розширення заповідних об’єктів і покращення їх структури. Разом із формою охорони закритого типу (заповідники) доцільно розвивати мережу об’єктів напіввідкритого типу – природні національні парки із зонами абсолютної заповідності, виділяти зони помірної охорони і рекреації.

Нераціональне рекреаційне використання ландшафтів часто викликає порушення ґрунтового та рослинного покривів, погіршення зв’язків у біогеоценозах (це явище має назву рекреаційної дигресії). У зв’язку з цим охорона рослинного світу в процесі рекреаційного використання ландшафтів стає важливим розділом охорони природи.

Ефективним шляхом збереження рідкісних видів і генофонду рослинного світу є створення їх живих колекцій у ботанічних садах, використання в озелененні. Так, у Королівському ботанічному саду в К’ью (Великобритания) з метою охорони генофонду рослин створений банк насіння. У банку зібрано 25 тисяч рослин, що складає більше 10% насінних рослин світу.

7.7. Ресурси тваринного світу

Значення тварин

На Землі існує більше 1,5 млн. видів тварин, 60-70% з них становлять безхребетні. Тварини відіграють важливу роль у житті нашої планети та житті людини. Велике значення тварини мають у формуванні ландшафтів. За рахунок морських тварин з твердим скелетом відбувалося утворення осадових порід (крейди, вапняку), поклади яких займають велику територію на поверхні Землі. В утворенні ґрунтів і забезпеченні їх родючості важливу роль відіграють мікроорганізми, черви, мурашки та інші комахи. Понад 80% рослин запилюються комахами. Останні разом з жуками, термітами відіграють важливу роль в утилізації перегною. Тварини впливають на життя рослин. Одні з них є запилювачами рослин, інші – переносниками насіння.

Таким чином, беручи участь у колообігу речовин у природі, впливаючи на стан і розвиток інших її компонентів, тварини відіграють велику роль у підтриманні динамічної рівноваги в живій природі.

Багато тварин є джерелом продуктів харчування й технічної сировини для промислового виробництва: свійські тварини, риба, хутрові звірі, різна дичина та ін.

Диких тварин використовують для одомашнювання. Приручають хутрових звірів (соболя, норку, песця, ондатру), страусів, крокодилів, в Україні - лосів, глухарів, фазанів, білу куріпку. В Японії, Франції, США та інших країнах створені ферми для розведення устриць. Диких тварин використовують для виведення нових видів свійських тварин з поліпшеними якостями.

З року в рік зростає використання тваринного світу для рекреаційних цілей. Мільйони людей дістають естетичну насолоду під час відвідування національних парків, де вони милуються звірами й птахами.

Вплив людини на тваринний світ та заходи з його охорони

До основних факторів, які загрожують в наш час тваринам відносять такі:

руйнування місць існування;

пряме знищення диких тварин;

скорочення кормової бази;

переексплуатація.

Руйнування місць перебування загрожує 67% загальної кількості всіх рідкісних і зникаючих видів тварин. До цього фактору відносяться інтенсифікація ведення сільського господарства, вирубування лісів, будівництво меліоративних споруд, антропогенні пожежі, розширення забудови, природні явища та ін.

Значної шкоди тваринам завдає їх пряме знищення. У результаті переслідування з боку людини були повністю знищені лісові слони, стеллерова корова, тури, нелетючі голуби – дронти, безкрилі гагарки та багато інших. Тільки ссавців, починаючи з 1600 року зникло 63 види і 55 підвидів. З 1980 року зникло 74 види птахів. Близько 90% зниклих видів тварин жили на островах. Вони не змогли вижити при вселенні інтродукованих людьми хижаків, нових видів рослин, захворювань і видів- конкурентів.

Переексплуатація тваринних ресурсів виникає тоді, коли промисел перевищує їх здатність до відновлення. Щоб зникли тварини, не потрібне їх повне знищення. Достатньо порушити структуру популяції. Однією з форм скорочення видів є браконьєрство – незаконне добування тварин, у тому числі риби.

З метою охорони тваринного й рослинного світу, починаючи з 1992 р. в Україні була прийнята низка законів. Ведуться роботи з інтродукції, акліматизації та реакліматизації видів. Створено заповідники, заказники та інші природоохоронні території, запроваджено Червону книгу, організовується міжнародне співробітництво в галузі охорони природного середовища.

Інтродукція – завезення, випускання і пристосування тварин до нових умов існування.

Акліматизація – пристосування тваринних і рослинних організмів до нових умов існування, що, як правило, пов’язано зі штучним або природним розселенням їх поза межами історичних ареалів. Акліматизація буває природною, випадковою і штучною. В результаті акліматизації місцеві фауна і флора збагачуються новими цінними видами, завезеними з інших територій.

Реакліматизація – переселення видів на території, на яких вони жили раніше, але внаслідок знищення людиною чи за інших обставин зникли. Значних успіхів досягнуто при розселенні бобра, плямистого оленя, лані, муфлона, фазана, товстолобика, білого амура.

З метою збереження тваринного світу основні заходи мають бути спрямовані на посилення боротьби з браконьєрством, організацію інспекторського контролю в лісах, на водоймах. Потрібно планомірно здійснювати рекультивацію ландшафтів, відновлення лісів розвивати заповідну справу. Першочерговим завданням є виховання природоохоронної свідомості у людей.

7.8. Рекреаційні ресурси України

Україна має значні рекреаційні ресурси, сконцентровані, головним чином, в західних (лісових), південних (приморських) районах, а також вздовж річок (Дніпро, Південний Буг, Дністер).

Рекреаційні ресурси являють собою частину природних ресурсів, природних умов і матеріально-культурного оточення, що забезпечує відпочинок як засіб підтримання і відновлення працездатності і здоров’я людей. Розрізняють такі види рекреаційних ресурсів:

· культурно-історичні;

· ландшафтно-природні;

· морські і т.п.

Природні рекреаційні ресурси економічно оцінюють у розмірі приблизно 2% національного багатства країни. Економічна ефективність їх значно вища. Курортологічні ресурси (мінеральні води, лікувальні грязі) розосереджені по всій території України. Всього використовуються і придатні для використання в перспективі 105 родовищ мінеральних вод і 39 родовищ лікувальних грязей, на базі яких працює 76 курортів державного і місцевого значення.

Загальна площа територій з ландшафтами, придатними в природному стані для цілей відпочинку і туризму складає 9,2 млн. га, тобто 15,3% від загальної території України.

Найбільш розвинутим у рекреаційному та лікувально-оздоровчому відношеннях є Південний район, де на території Кримської, Миколаївської, Одеської і Херсонської областей зосереджено близько 30% всього курортно-рекреаційного фонду України. Вивчення рекреаційного потенціалу з врахуванням географії форм відпочинку населення, об’ємів і темпів будівництва, розташування наявних рекреаційних установ дозволило визначити регіони створення курортно-рекреаційної мережі і напрямки перспективного розвитку системи рекреаційного обслуговування населення, перш за все за рахунок його раціональної територіальної організації з врахуванням запитів населення і народногосподарських можливостей.

На перспективу планується розвиток і формування 6 рекреаційних регіонів:

· Кримського;

· Причорноморського (Одеська, Миколаївська, Херсонська обл.);

· Приазовського (Запорізька, Донецька обл.);

· Карпатського (Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька обл.);

· Середньодніпровського (Київська, Чернігівська, Черкаська обл.);

· Придонецького (Донецька, Харківська, Луганська).

У рекреаційних зонах недопустиме розміщення екологічно-небезпечних виробництв, оскільки їхні відходи позначаються на якості рекреаційних ресурсів.

З метою формування рекреаційно-оздоровчої системи в Україні необхідно:

провести інвентаризацію природних ресурсів, що мають лікувальні та рекреаційні властивості і їх резервування;

розробити схему розвитку і розміщення конкретних курортів і рекреаційних зон;

провести відповідну законодавчу роботу.

Контрольні питання

. Яке значення ґрунтів?

2. Охарактеризуйте земельний фонд ґрунтів.

3. Які наслідки антропогенного впливу на ґрунти?

4. Назвіть і охарактеризуйте найбільш типові забрудники ґрунтів.

5. В чому полягає охорона і раціональне використання ґрунтів?

6. Яке значення надр?

7. Заходи з раціонального використання ресурсів надр.

8. Вплив діяльності людини на рослинний світ.

9. Заходи з охорони рослинного світу.

10. Які особливості використання рекреаційних ресурсів в Україні?

Тема 8. Науково-технічний прогрес та природокористування

8.1. Маловідходні технології

8.2. Проблеми, пов’язані з використанням вторинних ресурсів

8.3. Альтернативні джерела енергії

8.4. Види очисного обладнання та споруд

Сильним рукам потрібна тямуща й обережна голова.

Б. Раушенбах

8.1. Маловідходні технології

Науково-технічний прогрес здійснюється у двох взаємообумовлених формах:

1) еволюційна, яка означає порівняно повільне і часткове вдосконалення традиційних основ науки і техніки;

2) революційна, яка має вигляд науково-технічної революції та веде до докорінного перетворення продуктивних сил суспільства.

Технічний прогрес сприяє зниженню потреб у паливі та матеріалах, зменшує залежність розміщення обробної промисловості від природних умов і ресурсів. Відбуваються деякі зрушення в розміщенні індустрії, пов’язані з подорожчанням сировини, робочої сили, земельних площ, необхідністю дорогої оборони навколишнього середовища.

Відмінною рисою сучасного стану науково-технічного прогресу стало загострення проблем природокористування і навколишнього середовища. Під природокористуванням розуміють процес експлуатації природних ресурсів з метою задоволення потреб суспільства. Розрізняють види природокористування:

· раціональне, під яким розуміють мінімальні витрати відновних та невідновних природних ресурсів для задоволення життєвих потреб суспільства при мінімальній шкоді природному середовищу;

· нераціональне, яке призводить до вичерпання природних ресурсів та супроводжується забрудненням оточуючого середовища.

Вплив науково-технічного прогресу може мати двоїстий характер: з одного боку позитивно впливати на екологічний стан території, а, з іншого – вести до погіршення, деградації, руйнування.

Нині у всіх країнах різко зріс обсяг капіталовкладень на природоохоронні заходи. Так, у валовому внутрішньому продукті США та Японії вони перевищують 2%, а в країнах Західної Європи становлять 1,2 –1,8%. Кошти, що виділяються на природоохоронні заходи, частково витрачаються на будівництво очисних споруд. Проте останні не можуть бути основними засобами для вирішення екологічних проблем у регіонах, оскільки вони:

· надзвичайно дорогі – в середньому вартість їх спорудження та експлуатації сягає 30% та більше від вартості основних промислово-виробничих фондів;

· 100% відсоткового очищення досягають рідко і не в усіх галузях промисловості воно є технічно можливим;

· уловлювання викидів не вирішує проблем відходів, а лише переводить їх у безпечнішу для навколишнього середовища форму. Тому хоча можливості очисних споруд не вичерпано, вони не можуть відігравати головної ролі.

З огляду на це на початку 70-х років у всьому світі переважного розвитку набула стратегія споживання відходів виробництва, ресурсо- та енергозбереження.

За визначенням європейської економічної комісії ООН, “безвідходна технологія – це такий спосіб виробництва продукції (процес, підприємство, територіально-виробничий комплекс), за якого найраціональніше і комплексно використовуються сировина та енергія в циклі “сировинні ресурси – виробництво – споживання – вторинні ресурси” в такий спосіб, що будь-який вплив на навколишнє середовище не порушує його нормального функціонування”.

В основу концепції безвідходних технологій лягли три основні положення. Перше – безвідходне виробництво є практично замкненою системою, організованою за аналогією з природними екосистемами. Друге – обов’язкове раціональне використання всіх компонентів сировини. Третє – безвідходне виробництво, неминуче, впливаючи на навколишнє середовище, не порушує його функціонування, не завдає йому збитків.

Безвідходне виробництво передбачає встановлення повного контролю над рухом матеріальних ресурсів на всіх його стадіях: видобутку сировини, виробничої переробки її, споживання, утилізації відходів виробництва і споживання. Безвідходні технології стають ефективними навіть у тих випадках, коли собівартість одержаної продукції вища, ніж її застосування. Проте необхідно, щоб перевитрати на затрати виробництва продукції в капіталовкладеннях були меншими, ніж економія на зменшенні збитків від забруднення навколишнього середовища.

До основних напрямків впровадження безвідходних технологій відносять:

· створення територіально-виробничих комплексів (ТВК) із замкненою структурою потоків сировини та відходів у середині комплексу, включаючи комплексну переробку сировини; створення замкнених газо- і водооборотних систем;

· розроблення принципово нових і вдосконалення діючих процесів і виробництв;

· переробку та використання відходів виробництва та споживання.

Територіально-виробничі комплекси

Одним з істотних напрямів зменшення витрат сировини і енергії, а також розсіювання відходів виробництва є створення територіально-виробничих комплексів (ТВК) з метою комплексної переробки сировини. У ТВК об’єднуються окремі підприємства і відходи одного з них стають сировиною для іншого. Вже нині золо-шлакові відходи теплових електростанцій використовують для виробництва будівельних матеріалів як наповнювач для бетону, силікатної цегли тощо. Розроблено технологію переробки шламів глиноземного виробництва з високим вмістом феруму. З них запропоновано виготовляти коагулянти, вилучати рідко-земельні елементи, виплавляти чавун. На основі доменних шлаків щороку виробляють понад 30 млн. т цементу. Такі заводи, як Азовсталь, Дніпропетровський завод ім. Петровського та інші перейшли на повне використання шлаків.

У багатьох регіонах України створені подібні ТВК, їх діяльність спрямована на збалансування виробничих процесів та вдосконалення територіальної структури виробництв.

Створення водооборотних систем

Одним із напрямків безвідходного виробництва є створення водооборотних систем, в основі функціонування яких лежить багатократне використання води, після чого чисті води повертаються у водойми. Методи очищення води повинні забезпечувати одночасне вилучення та утилізацію цінних компонентів. Якщо після очищення утворюються токсичні відходи, які неможливо переробити, їх захороняють. Що більша кратність використання води, то досконаліша схема водопостачання. На окремих підприємствах Японії та США кратність використання водних ресурсів у промисловості становить 22-27 разів. Оборотне водопостачання в 20-50 разів зменшує споживання чистої природної води та забруднення водойм, тобто зменшує надходження відходів у природне середовище.

розробка нових технологічних процесів

Такі процеси вже існують у багатьох галузях промисловості. Вони характеризуються мінімальною кількістю технологічних стадій і поєднанням операцій. Так у чорній металургії розроблено метод прямого добування заліза безпосередньо відновленням рудних концентратів воднем або синтез-газом. При цьому вилучається стадія доменної плавки, а також виробництва коксу. У виробництві сталі за технологією прямого відновлення в 2-3 рази зменшуються витрати води та утворення січних вод, значно зменшуються викиди пилу оксидів сульфуру, а також інших домішок. У хімічній промисловості здійснюється значна інтенсифікація виробничих процесів, створюються агрегати високої одиничної потужності. Так потужність установок для синтезу аміаку зросла в 20 разів, при цьому витрати енергії та свіжої води значно зменшилися.

8.2. Проблеми, пов’язані з використанням вторинних ресурсів

Хоч би якого високого ступеня безвідходності досягали технологічні процеси і виробництва на рівні окремих регіонів, промислових комплексів, на народногосподарському рівні безвідходні технології – це, насамперед, залучення у виробництво вторинних ресурсів.

Використання вторинних ресурсів (відходів, які вдруге можуть бути використані в народному господарстві) дозволяє економити первинні ресурси, покращує стан навколишнього середовища, збільшує випуск продукції.

Підвищення ефективності суспільного виробництва в економічно розвинених країнах відбувається через максимально можливе збереження в обробці вже добутих із природного середовища первинних ресурсів.

Єдиної класифікації вторинних ресурсів (відходів) немає, тому їх розподіляють за кількома принципами:

· за галузями, де вони утворюються (побутові, сільськогосподарські, промислові, каналізаційні);

· за конкретними виробництвами (відходи ТЕС, коксохімічного заводу тощо);

· за агрегатним станом;

· за тоннажністю;

· за ступенем використання;

· за цінністю компонентів;

· за впливом на довкілля.

До вторинних ресурсів відносять сукупність відходів виробництва і споживання. Джерелами утворення відходів виступають промислові підприємства будівництва, транспорту і зв’язку, сільського господарства, сфери послуг, житлово-комунального господарства та населення. До відходів виробництва (промислових відходів) належать залишки сировини, напівфабрикатів, відходи видобутку й збагачення корисних копалин тощо. Наприклад, відомо, що виплавляння металу супроводжується утворенням шлаків. Їх переробка визначає організацію безвідходного виробництва. Доменні шлаки використовуються для виробництва цементу, бетону, шлакоблоків у будівництві автошляхів. Флотаційні відходи збагачення вугілля використовуються для виробництва силікатної цегли, а відходи коксохімічного виробництва – для виробництва в’яжучих матеріалів. Відходи теплових електростанцій служать сировиною для будівельних матеріалів – бетонних блоків, панелей шляхового покриття, силікатної цегли. У США вони використовуються з цією метою на 20%, у Великобританії – на 60%, у Франції – на 72%, у Фінляндії – на 84%.

Найбільшими постачальниками відходів є гірничодобувний, гірничо-збагачувальний комплекс, металургійна, хімічна та енергетична галузі промисловості. За даними Міністерства екології та природних ресурсів, відвали в Україні займають площу близько 55 тис. га, в яких зосереджено понад 20 млрд. т промислових відходів. Багато з них містять цінні компоненти. Тому ці метали доцільно вилучати і повторно використовувати (у відходах Черкаського заводу Хімреактивів міститься до 65% нікелю, у шлаках Черкаського ВО Хімволокно – 4% цинку). Гірничорудна промисловість України використовує лише 12% добутої гірської маси, тоді як у розвинених країнах - приблизно 66%. У Кривбасі накопичилося понад 4 млрд. м3 відходів гірничої промисловості, з яких отруйні речовини потрапляють навіть у Чорне море.

Важливим джерелом сировини є відходи споживання (побутові відходи) – вироби й матеріали, що використовувалися населенням, втратили свої важливі якості та були викинуті населенням. Дослідження, проведені в Німеччині, показали, що на кожного жителя щорічно припадало 127 кг скла, 173 кг паперу, 1271 кг інших відходів побутового сміття або цінних матеріалів. Одне вибіркове обстеження населення м. Констанца (ФРН) показало, що за відокремленого збирання цінних побутових відходів та їх сортування ще вдома в залишковому смітті вагою 5160 кг містилося 607 кг паперу, 455 кг скла. У ФРН нині встановлено 100 тис. контейнерів для збору утильсировини. Завдяки відкриттю сміттєвої сировинної бази із вторинних ресурсів отримують 55% сталі, 53,5% паперу, 50,6% свинцю, 43,2% скла, 38,5% міді, 38,34% алюмінію, 20% будівельних матеріалів. Побутове сміття стало істотним джерелом сировини в багатьох країнах, а це економить ліс, воду, енергію, паливо. Скажімо, якщо у виробництві скла додають 10% розбитого, то витрати на енергію скорочуються на 2%.

Відходи сільського господарства – це відходи рослинництва і тваринництва. Рослинні відходи (солома) можуть використовуватись як корм худобі, сировина для одержання паперу, сорбент нафтопродуктів та катіонів важких металів зі стічних вод. З відходів тваринництва отримують біогаз та біоперегній.

Джерелами радіоактивних відходів можуть бути АЕС, заводи, на яких одержують ядерне паливо, радіохімічні заводи, дослідні установи. Перші захоронення радіоактивних відходів здійснені в 1944 р. у США в північно-східній частині Тихого океану на відстані близько 80 км від узбережжя Каліфорнії. Тривалий час захоронення радіоактивних відходів здійснювалося у Карському морі дещо східніше від Нової Землі. Металеві контейнери, які використовуються військово-морським флотом для затоплення радіоактивних відходів, руйнуються у морській воді через 10 років, бетоновані – через 30 років. Контейнери з твердими радіоактивними відходами (або ті, що переведені у твердий стан сплавлянням зі склом, асфальтом, змішуванням з бетоном) захороняють:

· у шахтних виробітках;

· на дні океану;

· у соляних відпрацьованих шахтах.

Під час захоронення відходів враховують умови зберігання. Поблизу не має бути населених пунктів чи родовищ корисних копалин. Матеріал контейнерів має витримувати високий тиск, температуру, дію агресивного середовища, зона захоронення не може перебувати у сейсмічно активних районах.

Напрямок природокористування, спрямований на збільшення темпів виробництва, якщо завдяки цьому стабілізуються або навіть сповільнюються темпи використання первинної сировини, називають ресурсозбереженням. Воно досягається за рахунок:

а) упровадження нових технологій;

б) переробки вторинних ресурсів.

Резерви утилізації відходів в Україні дуже значні; вона за багатьма показниками використання вторинної сировини відстає від розвинених країн світу. Так, частка макулатури у виробництві паперу й картону в Україні становлять 20%, а металу з металевого брухту – 17%.

Споживання енергоресурсів у всьому світі безперервно збільшується. У період з 1990 по 2000 р. споживання енергоресурсів на 1 людину збільшилося приблизно в 5 разів. Задоволення зростаючих потреб населення полягає в раціональному використанні енергоресурсів, що і передбачає такий напрямок ресурсозбереження як енергозбереження. Цей напрям НТП дозволяє, насамперед, зменшити енергоємність одиниці продукції за модернізації процесів виробництва. Крім того, зменшення енергоємності виробництва відбувається й за оптимізації галузевої структури народного господарства, коли в ній підвищується частка галузей групи Б, які вирізняються меншою енергоємністю, ніж галузі групи А.

У всіх країнах вдаються до різних заходів у сфері економії енергії на виробництві та в побуті. До них належать: впровадження норм та обмежень витрат енергії, палива з відповідними системами штрафів та перевитрату; вилучення з експлуатації застарілих транспортних засобів із високими витратами палива, обмеження порожніх пробігів автомобілів, впровадження літнього часу, покращення теплоізоляції помешкань тощо.

Істотним резервом економії енергії є використання вторинних енергетичних ресурсів (теплових відходів). Теплові відходи в значних обсягах утворюються в різних галузях промислового виробництва, а також на тепло- і електростанціях. Відпрацьовані пару й гарячу воду використовують для опалення та гарячого водозабезпечення. Теплоту викидних газів можна використати для сушіння, дистиляції, випарювання та здійснення інших процесів. У хімічній промисловості утилізовану теплоту продуктів реакції використовують для попереднього нагрівання сировини (реагентів).

Однак ресурсо- та енергозбереження дозволяють хіба що сповільнити темпи зростання виробництва електроенергії, але не зменшують її абсолютного виробництва, тому НТП має розвиватись з використанням екологічно безпечних, альтернативних джерел енергії.

8.3. Альтернативні джерела енергії

За прогнозами, до 2020 р. ці джерела замінять близько 2,5 млрд. т палива. Їх частка у виробництві електроенергії й теплоти становитиме 8%.

Геліоенергетика

Одним із найбільш перспективних джерел енергії є чисте і практично невичерпне випромінювання Сонця. Сонячна радіація – електромагнітне випромінювання Сонця – основне джерело енергії для всіх процесів, що відбуваються в природі. Сонце завдяки високій температурі його плазми, зумовленій термоядерними реакціями, випромінює в міжпланетний простір величезну кількість теплової енергії – понад 4•1033 ерг/сек. Як вважають фахівці, є всі підстави сподіватися, що завдяки прогресу науки і техніки сонячна енергія найближчим часом буде поставлена на службу людині.

Земна поверхня одержує сонячної енергії в 14-20 тис. разів більше нинішнього рівня світового енерговикористання. Переваги сонячної енергії добре відомі: доступність, практична невичерпність, відсутність забруднюючих середовище впливів. У той же час відомі і недоліки: низька щільність, переривчатість надходження, чергування дня і ночі.

Сонячна енергія може широко використовуватися в народному господарстві. Сонячна енергія може нагрівати воду для різних підприємств, господарств і домашніх потреб. Але найефективніше використовувати сонячну енергію для вироблення електричної. Найбільшого практичного застосування набули фотоелектричні і термодинамічні системи перетворення із застосуванням теплових двигунів.

Для розміщення геліоелектростанцій найбільш придатними є посушливі і пустельні зони, в яких річна кількість опадів не перевищує 250 мм. При ефективному перетворенні сонячної енергії в електричну рівному 10% достатньо використати всього 1% території пустельних зон для розміщення геліоелектростанцій, щоб забезпечити сучасний рівень енергоспоживання.

В Україні перша подібна електростанція потужністю 5 мВт була споруджена в

1985 р. у Криму. За підрахунками, ділянка Кримського півострова площею в 100 км2 здатна забезпечити за рахунок сонячної енергії половину енергетичних потреб автономії. Сьогодні в Криму працює 36 геліостанцій, загальна площа сонячних колекторів складає понад 100 тис. м. Більшість із них працює без накопичувачів енергії, яку б можна було використовувати в хмарну погоду або вночі.

вітроенергетика

Енергія вітру залежить від його швидкості. В місцях, де середня річна швидкість вітру дорівнює 4 м/с, вигідно використовувати вітродвигуни. Якщо швидкість вітру більша, то доцільно будувати вітроелектростанції. Найбільш придатними є степова і лісостепова зони Європейської частини СНД і Західного Сибіру, деякі райони Східного Сибіру і Далекого Сходу. Особливо сильні вітри (понад 6 м/с) на Крайній Півночі.

Від вітроелектростанцій на території СНД можна одержувати стільки електроенергії, скільки дадуть її ТЕС від спалювання 10 млрд. тонн нафти.

Невичерпні запаси енергії вітру людина може мати від освоєння стратосфери, де є струминні повітряні течії величезної швидкості.

В Україні перша вітроелектростанція потужністю 100 кВт була побудована в 1931 р. поблизу Севастополя. Фахівці вважають, що на одній тільки Арабатській стрілці (Сиваш) можна встановити 30 тис. вітроелектростанцій і одержати 2 млн. кВт електроенергії. Перспективними зонами будівництва групових вітроелектростанцій є узбережжя Чорного моря, Крим, Карпати, південні степові райони.

Потужність сучасних вітродвигунів коливається в межах від десятків до кількох тисяч кіловат. Вони використовуються для освітлення, помолу зерна, зрошення полів, роботи двигунів тощо. Основною перевагою вітряних двигунів є те, що їх виробництво потребує відносно незначних витрат. Вже сьогодні таке обладнання є конкурентноздатним в тих районах світу де високі ціни на пальне.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 55; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!