Екологічні проблеми урбанізованих територій 1 страница

У процесі функціонування систем життєзабезпечення міста споживається значна кількість різних природних ресурсів та створюється величезна кількість газоподібних, рідких і твердих відходів.

Водопостачання має цілодобово забезпечувати населення й промислові підприємства водою належної якості, що відповідає державним стандартам. Задовільно виконати це завдання не завжди вдається. У більшості міст України якість питної води не відповідає санітарним нормам. Тому поряд з централізованим водопостачанням у містах все більшою мірою використовують децентралізоване постачання населення водою, яку добувають з глибинних підземних горизонтів.

У результаті споживання значної кількості води утворюється багато промислових і побутових стічних вод. Щодоби на одного мешканця міста припадає в середньому 0,1-0,4 м3 побутових стічних вод. Кількість таких стоків залежить від густоти населення і становить 10-15 тис. м3/рік на 1 га житлової забудови.

Під час опадів утворюються зливові стоки, забруднені різними речовинами – зависями, солями, поверхнево-активними речовинами та ін.

Основними джерелами забруднення зливового стоку в містах є:

сміття з поверхні покриття;

продукти ерозії ґрунтів;

продукти руйнування дорожнього покриття та автомобільних покришок;

розливання нафтопродуктів та втрата інших матеріалів;

сміттєзбірні майданчики;

газодимові викиди в атмосферу енергетичними системами, автомобільним транспортом та промисловими підприємствами.

З одного гектара території великих промислових міст під час зливи виноситься у водойми в середньому, кг:

завислих речовин – 2000-2500;

органічних речовин – 140-200;

нафтопродуктів – 60-100;

сполук нітрогену – 4-6;

фосфору – 1-1,5;

мінеральних солей – 400-600.

У містах у значній кількості утворюється побутове сміття, поховання та переробка якого є досить складною проблемою. Так, кількість побутового сміття, що припадає на одного мешканця міста, становить 160-190 кг/рік. Загальна кількість сміття, що утворюється на одного мешканця, - 250-300 кг/рік. Для поховання однієї тонни побутових відходів потрібно 3 м2 території.

До складу побутового сміття входять, %:

харчові відходи – 43,5;

папір – 28,3;

шкіра та гума – 5,1;

пластмаса – 2,6;

метал – 5;

скло – 5,5.

На звалищах побутових відходів вже через рік після їх складування утворюється біогаз, що містить 54% метану і 46 % оксиду карбону (IV). З однієї тони побутового сміття виділяється 11,4 тис. м3 біогазу. Термін знешкодження міського сміття на звалищах становить 50-100 років, на компостувальних заводах – 3-4 доби, на сміттєспалювальному заводі – менше доби.

Ґрунти на території міст забруднюються різними сторонніми речовинами, які поділяють на механічні, хімічні та біологічні. До механічних забруднень належить будівельне сміття, бите скло, кераміка та інші матеріали, що негативно впливають на механічні властивості ґрунтів. Хімічні забруднення пов’язані з потраплянням у ґрунти різних хімічних речовин, що призводить до зміни природної концентрації хімічних елементів, яка може перевищувати встановлені нормативами ГДК. Біологічні забруднення спричинюють внесені в ґрунти різноманітні мікроорганізми, що погіршують бактеріологічні, гельмінтологічні та ентомологічні показники стану ґрунтів і визначають рівень епідеміологічної небезпеки в місті.

Під впливом зміни рельєфу, регулювання поверхневого стоку, втрат з водоносних комунікацій може спостерігатись підвищення рівня ґрунтових вод та підтоплення. Водонасичення ґрунтів знижує їх міцність і призводить до деформації та руйнування будівель. З метою захисту від зсувів та обвалів крутосхилів здійснюють різні інженерні заходи: зміну рельєфу схилу, регулювання стоку поверхневих вод, агромеліорацію, закріплення пухких і тріщинуватих порід, будівництво споруд для закріплення схилів тощо.

Фізичні забруднення міста виявляються в місцевій зміні температурного, електричного, магнітного та іонізаційних полів і вібрацій, які значно перевищують природний фон. Інтенсивність шуму в містах промислово розвинених країн щороку збільшується на 0,5-1 дБ. Рівні шуму на міських вулицях становлять 85-87 дБ, що зумовлює зашумленість міських територій.

Основними забрудниками атмосферного повітря в містах є об’єкти енергетики, промисловості і транспорту. У великих містах формується власний мікроклімат. Істотно змінюється вологість, аеродинамічні, термічні та радіаційні характеристики. Можуть спостерігатися локальні підвищення температури повітря порівняно з температурою навколишнього середовища та утворюватися смоги. На формування міського мікроклімату впливають викиди теплоти й зміни режиму сонячної радіації, пило-газові викиди промислових підприємств і транспорту, зміна теплового балансу за рахунок випаровування, рельєф місцевості, що створюється міською забудовою тощо. В загазованих містах від раку легенів помирає значно більше людей, ніж у віддалених передмістях. Зростає кількість захворювань на ларингіт, фарингіт, кон’юнктивіт, екзему, пневмонію, інфаркт міокарда, бронхіальну астму, алергічні та інші хвороби.

Місто є середовищем не тільки для проживання людей, а й для існування різних видів рослин і тварин. Особлива роль належить зеленим насадженням, їх справедливо називають санітарами міста. Листя затримує міський пил, очищує повітря, але різні рослини мають не однакову продуктивність. Каштан кінський уловлює в два рази менше пилу ніж клен гостролистий чи шовковиця. Бузок, навпаки, виконує це завдання у вісім разів краще ніж поширена в містах жовта акація.

Тополя – чемпіон серед дерев по очищенню повітря від вуглекислого газу, пилу і сажі. Листя тополі виділяє фітонциди, які вбивають хвороботворні мікроорганізми і ароматизують повітря. Збагачують повітря фітонцидами також черемха, бузок, лавровишня.

Залежно від розмірів міст насадження загального користування – парки та інші зелені масиви – повинні займати від 8 до 24 м2 на людину, а насадження житлових мікрорайонів – від 11 до 19 м2. Нині на кожного парижанина припадає всього 1,25 м2 зелених насаджень, на москвича – 45 м2.

Використання природничої перетворювальної функції рослинності в оптимізації урбоекосистем має назву фітомеліорації.

У міських квартирах найкраще очищують повітря від загазованості і запиленості кімнатні рослини, особливо хлорофітум.

стійким до антропогенних навантажень є мозаїчний ландшафт - чергування природних і видозмінених ділянок на території міст.” Дикі” ділянки в містах є компонентом урбоекосистеми, вони стійкі до антропогенного впливу, їх освоєння є невигідним з екологічної точки зору.

Для поліпшення стану зелених насаджень у містах необхідно на всіх рівнях розв’язувати питання стабільного фінансування робіт по догляду за ними. Доцільно відновити проведення екологічних місячників благоустрою міських територій з широким залученням громадськості, школярів, студентства, підприємств та організацій.

Загострення проблем раціонального планування структури міст та розвитку ландшафтної архітектури спричинили виникнення нового напрямку в екології – біоурбаністики або аркології. Це екологічна архітектура, яка займається питаннями забудови міст із максимальними урахуваннями екологічних факторів, збереженням і розширенням земельних зон, оптимізації умов праці і проживання міського населення.

До основних питань аркології відносяться:

максимальне враховування екологічних потреб конкретної людини від її народження до глибокої старості;

наближення людей до природи (створення поблизу житлових масивів зелених зон відпочинку);

позбавлення їх від монотонності міського простору (будівництво будинків різної конфігурації, забарвлення та ін.);

правильне розміщення населення по площі (не більше 100 чоловік на 1 га, будівництво мікрорайонів на 30 тис. чоловік із співвідношенням мало- і багатоповерхового будівництва в пропорції 7:3);

збереження не менше 50% простору населеного міста для зелених насаджень;

ізолювання населення від магістралей руху транспорту;

створення умов для спілкування між людьми та ін.

Планувальна структура міста виражається у взаємному розташуванні основних функціональних зон і системах зв’язку між ними. Це основа міста. Вона визначає транспортну схему, зовнішній вигляд міста і відбивається в генеральному плані міста. У місті є зони, різні за своїми функціями:

селітебна територія – територія, призначена для житла. Тут розміщуються мікрорайони і житлові квартали, підприємства культурно-побутового обслуговування, окремі нешкідливі підприємства, вулиці, площі та ін.;

промислова зона включає промислові підприємства та культурно-побутові установи, що їх обслуговують, вулиці, площі, зелені насадження;

зона відпочинку – парки, лісопарки, спортивні споруди, дитячі майданчики;

санітарно-захисна – зона, що захищає селітебні території від шкідливого впливу промисловості і транспорту;

транспортна зона – обладнання зовнішнього транспорту (водного, залізничного);

складська зона – територія розташування різних складських приміщень.

Таким чином, міста чинять величезний вплив на довкілля, що виявляється насамперед у забрудненні атмосферного повітря. В повітрі міст зосереджено до 86% усіх забруднень, до 13% припадає на решту суходолу і лише 1% - на океанський простір. Негативними факторами, що впливають на стан здоров’я городян є незадовільна якість питної води та високі рівні міського шуму. Несприятливі екологічні умови проживання населення послаблюють імунну систему і призводять до скорочення тривалості життя та підвищеної смертності в містах.

Охорону атмосферного повітря в місті можна здійснювати шляхом організації санітарно-захисних зон, архітектурно-планувальних рішень та інженерно-організаційних заходів, до яких належить використання безвідходних та маловідходних технологій, а також різні методи очищення газодимових викидів.

Гострота екологічних проблем переважної більшості міст світу спонукає до пошуку нових шляхів їх вирішення.

Тема 6. Ресурси атмосфери, гідросфери, шяхи їх раціонального використання

План

6.1. Класифікація природних ресурсів

6.2. Атмосфера, джерела забруднення

6.3. Зміни в атмосфері, зумовлені її забрудненням

6.4. Самоочищення атмосфери, напрямки її захисту

6.5. Ресурси гідросфери

6.6. Вплив антропогенної діяльності на гідросферу

6.7. Проблеми Світового океану

6.8. Водні проблеми України

6.9. Шляхи розв’язання проблем гідросфери

6.1. Класифікація природних ресурсів

Природні ресурси – це засоби існування людей не створені їхньою працею, які містяться в природі. До них належать вода, ґрунт, рослинний і тваринний світ, мінеральні ресурси тощо.

Природні ресурси класифікують за:

їхнім призначенням – виробничі та рекреаційні;

належністю до тих чи інших компонентів природи – земельні, лісові, мінеральні;

вичерпністю – вичерпні та невичерпні ресурси.

Вичерпні в свою чергу поділяються на:

а) відновлювані; б) відносно відновлювані; в) невідновлювані.

Відновлювані ресурси – це рослинний і тваринний світ, а також деякі види мінеральних ресурсів, зокрема, кухонна сіль. Відновлення таких ресурсів відбувається з різною швидкістю. Темпам споживання відновлюваних ресурсів мають відповідати темпи їхнього відновлення. Інакше відновлювані природні ресурси можуть стати невідновлюваними.

До відносно відновлюваних належать земельні, лісові та водні ресурси.

Невідновлювані ресурси – це такі ресурси, що зовсім не відновлюються або відновлюються значно повільніше, ніж відбувається їхнє використання людиною. До них належать мінеральні, паливні та мінерально-сировинні ресурси. Використання більшості з них призводить до їх вичерпання в давно освоєних регіонах, що зумовлює підвищення капітальних вкладень на приріст 1 т мінерального палива. Одним з основних напрямів раціонального використання мінеральних ресурсів є впровадження їхньої комплексної переробки, безвідходних і ресурсозберігаючих технологій.

До невичерпних ресурсів належать космічні та кліматичні ресурси. Космічні ресурси – це сонячна радіація, енергія морських припливів. Надходження сонячної енергії залежить від стану атмосфери, рівня її забруднення.

Кліматичні ресурси – це повітря, енергія вітру, опади тощо (табл. 6.1).

6.2. Атмосфера, джерела її забруднення

Маса атмосфери нашої планети дуже мала – всього лише одна мільйонна маси Землі. Проте її роль у природних процесах біосфери величезна. Атмосферне повітря є косною речовиною біосфери і середовищем існування живої речовини – рослин, тварин, людей. Атмосферне повітря забезпечує рослинний, тваринний світ і людей життєво необхідними газоподібними речовинами, захист Землі від дії метеоритів, космічного опромінення, процеси виробничої діяльності людини киснем, азотом, воднем, інертними газами. Атмосферне повітря використовують у промисловості як реагент для спалювання палива, теплоносій для нагрівання й охолодження продуктів, обладнання та приміщень, для добування зріджених газів. Атмосферний кисень є умовою життя людей і багатьох тварин. Без їжі людина може прожити до двох місяців, без води - тиждень, а без повітря – кілька хвилин. За добу людина споживає 500 л кисню, пропускаючи через легені 10 тис літрів

(12 кг) повітря, а їжі й води – близько 2 кг.

Для спалювання палива, виробництва металургійної та хімічної продукції, на додаткове окиснення різних відходів щороку в усьому світі витрачається 10 -20 млрд. т кисню. На початку нового тисячоліття ця величина має зрости до 50 млрд. т. Підвищення витрат кисню, спричинене діяльністю людини, становить не менш як 10 – 16% щорічного біогенного утворення, що викликає занепокоєння.

Атмосферне повітря в нижніх шарах тропосфери складається переважно з азоту, кисню, аргону, вуглекислого газу. У невеликих кількостях містяться неон та інші інертні гази, оксиди нітрогену, водень, метан, озон, аміак, чадний газ.

У результаті антропогенної діяльності відбувається забруднення атмосфери, що призводить до зміни хімічного складу атмосферного повітря. Забруднення атмосфери – це привнесення у повітря сторонніх речовин або утворення не властивих для нього речовин і явищ, а також збільшення концентрації звичайних компонентів.

Існує два основних джерела забруднення атмосфери: природне і антропогенне. Природне джерело – це вулкани, пилові бурі, лісові пожежі, процеси розкладання рослин і тварин.

До основних антропогенних джерел забруднення відносять підприємства паливно-енергетичного комплексу, транспорт, різні машинобудівні підприємства. Розглянемо найважливіші з них.

Теплові електростанції. Забруднюють атмосферу викидами, що містять оксиди сульфуру, нітрогену, сажу, яка є носієм смолистих речовин, пил і золу, що містять солі важких металів.

Комбінати чорної металургії, що включають доменне, сталеплавильне, прокатне виробництва; гірничорудні цехи, агломераційні фабрики, заводи коксохімічні та з переробки відходів основних виробництв, теплоенергетичні установки. Викиди в атмосферу містять оксиди карбону, нітрогену, сульфуру, пил, гідрогенсульфур, аміак, сірковуглець, аерозолі хрому і мангану, бензол, фенол, піридин, нафталін.

Кольорова металургія забруднює атмосферу сполуками флуору, кольорових і важких металів (часто у вигляді аерозолів), парами ртуті, сполуками сульфуру, карбону, нітрогену, поліметалічним пилом, смолистими речовинами, вуглеводнями, що містять бенз(а)пірен.

Машинобудування і металообробка. Викиди в атмосферу підприємств цього профілю містять аерозолі сполук кольорових і важких металів, зокрема, пари ртуті з парами органічних розчинників.

Нафтопереробна і нафтохімічна промисловість є джерелом таких забруднювачів атмосфери: сполук сульфуру, оксидів карбону, аміаку, вуглеводнів, у тому числі бенз(а)пірену.

Підприємства неорганічної хімії. Викиди в атмосферу містять оксиди сульфуру, нітрогену, карбону, гідрогенсульфур, аміак, сполуки фосфору, вільний хлор.

Підприємства органічної хімії. Викиди в атмосферу великої кількості органічних речовин, що мають складний хімічний склад, хлоридної кислоти, сполук важких металів, сажі й пилу.

Підприємства по виробництву будівельних матеріалів. Забруднюють атмосферу пилом, що містить сполуки важких металів, флуору, оксид силіцію, азбест, гіпс, тонкодисперсний скляний пил.

Хімічне забруднення атмосфери автотранспортом. Цей вид забруднення є одним з найбільш небезпечних для здоров’я людини, бо вихлопні гази надходять у приземний шар повітря, звідки утруднене їх розсіювання; до того ж будинки жилих кварталів, які знаходяться поряд з автомагістралями, є свого роду екраном для вловлювання забруднювачів. У складі відпрацьованих газів автомобілів міститься понад 200 шкідливих речовин, серед яких оксиди карбону, неспалені вуглеводні, сажа, сполуки плюмбуму, оксиди сульфуру, нітрогену, бенз(а)пірен, озон та інші. Вони викликають захворювання верхніх дихальних шляхів, серцево-судинної системи, різні онкопатології.

6.3. Зміни в атмосфері, зумовлені її забрудненням

Глобальне потепління клімату (парниковий ефект)

Уперше парниковий ефект помітив у 1986 р. шведський хімік С. Арреніус.

За прогнозами вчених до середини XXI ст. температура приземної атмосфери може піднятися на 1,5-4,50 С, що зумовить:

підняття рівня Світового океану за рахунок теплового розширення води і затоплення прибережних зон;

танення льодовиків;

зміщення кліматичних зон (зонами землеробства стануть тайга і тундра).

Причиною потепління є збільшення в атмосфері концентрації парникових газів: вуглекислого газу (основні джерела - ТЕС, транспорт, сміттєспалювальні заводи, металургійні комбінати; ґрунти, дихання всіх живих організмів); метану (його найбільшими постачальниками є болота, рисові поля, шахти, транспорт, нафтохімічна і нафтодобувна промисловість); озону (утворюється під час грози, в озонаторах – для бактерицидної обробки води, під час зварювання металів, добування озонідів); пари води.

Деякі вчені дотримуються думки, що потепління - циклічне явище і зумовлене переважно зміною сонячної активності. Однією з причин вважали і теплу течію „Ель-Ніньо” (немовля).

З метою стабілізації вмісту вуглекислого газу в повітрі країни–члени ООН підписали в 1992 р. Конвенцію ООН.

Руйнування озонової оболонки Землі.

Озонова оболонка розміщена на висоті 20-30 км, захищає життя на планеті від жорстокого ультрафіолетового випромінювання (λ<320 нм).

Основними руйнівниками озону вважають:

оксиди нітрогену, джерелами яких є випробування ядерної зброї (за високих температур в атмосфері азот взаємодіє з киснем з утворенням NO, який легко окиснюється до NO2), запуски ракет і космічних кораблів, реактивні літаки, хімічні підприємства з виробництва та використання нітратної кислоти;

фреони – інертні речовини типу CF2Cl2, CFCl3 тощо, які у верхніх шарах атмосфери відщеплюють атом галогену, що руйнує молекули озону і перешкоджає їх утворенню (фреони широко застосовують у холодильній техніці, як мастило, у парфумерії – як засіб для створення аерозолю). З метою збереження озонової оболонки в 1996 р. розвинені країни припинили виробництво фреонів, замінивши їх пропан-бутановою сумішшю);

пару води, яка потрапляє до озонової оболонки з викидами ракет, літаків, утворюючись під час згоряння палива.

Кислотні дощі.

Цей термін вперше ввів у вжиток англійський інженер Р. Сміт у книзі „Повітря і дощі: початок хімічної кліматології”.

Кислі атмосферні опади, які називають „кислотними дощами”, мають рН < 5,5. основними їх чинниками є оксиди нітрогену і сульфуру, а також пара кислот. Їх природними джерелами є вулканічні виверження, пожежі, діяльність ґрунтових бактерій, антропогенними – транспорт, ТЕС, сміттєспалювальні заводи, металургійні комбінати, хімічні підприємства (добування нітратної та сульфатної кислот, їх використання у виробництві добрив та органічному синтезі).

Наслідки випадання кислотних дощів:

зниження рН поверхневих вод і ґрунтів та посилення міграції важких металів;

опіки і зниження інтенсивності фотосинтезу у рослин;

корозія металевих виробів (одним з найбільш вартісних наслідків забруднення повітря SО2 є прискорення корозії металів: в атмосфері промислових районів залізо і цинк швидко кородують, утворюючи розчинні сульфати; алюміній кородує повільніше, але корозію прискорюють висока вологість і збільшення вмісту оксидів сульфуру;

руйнування будівель з вапняку та архітектурних пам’яток (кам’яна і бетонна кладки, вапняковий розчин і цегла поглинають SО2 – 1 моль CaSО4 займає більший об’єм, ніж 1 моль СаСО3, тому в матеріалі виникає механічна напруга; тканини, поглинаючи SО2, втрачають міцність, папір і шкіра руйнуються);

загибель гідробіонтів;

деградація лісів, зменшення стійкості дерев проти шкідників і патогенних мікроорганізмів;

зміна активності ферментів у яйцеклітинах та ікрі, що може призвести до загибелі молодняка риб.

Рекордно кислотний дощ (рН≈1,7) випав у 1979 р. в Уїлінгу (США, штат Вірджинія).

Смоги.

Смоги (англійське смоке – дим, фог – туман) – явище, характерне для певних місць за певних метеорологічних умов і забруднення повітря. За походженням смоги поділяють на три типи: лондонський (чорний смог), лос-анджелеський (білий смог) та льодяний смог.

Причини лондонського смогу:

низька температура (близько 00 С);

вологість до 100%;

підвищений вміст сажі, оксидів карбону, нітрогену, сульфуру, що утворюються при спалюванні палива.

З такими смогами лондонці знайомі здавна, недаремно ще в 1273 р. було видано едикт, який забороняв спалювання вугілля в печах під час засідань парламенту. У 1952 р. такий смог забрав життя 4 тисяч жителів Лондона.

В Україні такі смоги спостерігаються у приморських містах.

Фотохімічний смог лос-анджелеського типу почав з’являтися над цим містом з 30-х років XX ст. Він виникає при дії сонячного світла на вуглеводні і виявляється у вигляді білого туману з неприємним запахом, що подразнює очі, слизові оболонки, органи дихання.

Білий смог формується за умов:

високої температури (понад 300 С);

відсутності перемішування шарів повітря у вертикальному напрямі (інверсія);

значної концентрації викидів автотранспорту: вуглеводнів, оксидів нітрогену, озону, акролеїну;

утворення складних сполук, що подразнюють слизові оболонки.

В Україні спостерігається в Дніпропетровську, Запоріжжі, Донецьку і навіть курортному місті Ялта.

Льодяний смог складається з дрібних кристалів льоду, які утворюють білий туман. Він характерний для північних широт за температур нижче – 300 С, високої вологості та забруднення повітря.

Тривалі смоги призводять до появи задухи, бронхіальної астми, збільшення смертності, пригнічення рослинності, руйнування будівель, прискорення корозії металів та інших негативних наслідків.

6.4. Самоочищення атмосфери, напрямки її захисту

Самоочищення атмосфери – це процес позбавлення атмосферного повітря від сторонніх домішок.

Зниження забрудненості повітря відбувається завдяки різноманітним фізичним, хімічним та біологічним процесам:

розсіюванню в атмосфері забрудників, яке залежить від метеорологічних умов (вологості та температури повітря, швидкості вітру, фізичних та хімічних характеристик забрудників);

руйнуванню забрудників під дією сонячної радіації (фотохімічні процеси);

взаємодії між окремими забрудниками з утворенням не токсичних чи менш токсичних сполук (при взаємодії аміаку з хлоридом гідрогену утворюється хлорид амонію, який випадає з атмосферними опадами на земну поверхню);

хімічній взаємодії між забрудником і основним компонентом повітря (найчастіше киснем), наприклад, окиснення оксиду нітрогену (ІІ) до оксиду нітрогену (ІV), але окисниками можуть бути і озон, і пероксид гідрогену тощо;

поглинанню рослинами сполук нітрогену та сульфуру і використання їх для синтезу органічних речовин.

Сьогодні в результаті антропогенної діяльності утворюється така велика кількість забруднень, що атмосфера вже не здатна самоочищатися і потребує спеціальних заходів з охорони.

Заходи щодо захисту атмосфери від забруднень умовно можна поділити на дві групи: технічні та містобудівні.

Технічні заходи передбачають перехід на маловідходні технології. Вони включають у себе комплекс заходів по зниженню втрат на виробництві сировини, палива й енергії; повторне використання відходів або безпечне їх повернення в навколишнє середовище. Створення таких технологій пов’язане з розробкою принципово нових засобів виробництва, повною перебудовою традиційної технології. Одним з основних напрямів у розвитку маловідходних технологій є утилізація викидів, комплексне використання сировини і матеріалів, створення виробництва із замкненим циклом, без викидів в атмосферу та скидання зі стічними водами особливо шкідливих речовин. Для очищення викидів споруджують різні очисні споруди – фільтри-уловлювачі для газоподібних речовин і пилу. Багато з пристроїв для очищення викидів від токсичних речовин засновані на принципах абсорбції та адсорбції.

До ефективних заходів оздоровлення повітряного басейну належить винесення виробництв із найбільш шкідливими викидами за межі міст, ліквідація дрібних котелень і створення централізованих котелень із високими трубами, широке використання газового, низькосірчистого і малозольного видів палива.

Завдяки містобудівним заходам здійснюється дисперсне розміщення промислових підприємств, створюють у містах санітарно-захисні зони, насаджують зелені насадження. Санітарно-захисні зони – це ділянки землі навколо підприємств, які створюють з метою зменшення шкідливого впливу цих підприємств на здоров’я людини. Їх розташовують з підвітряного боку підприємств і часто засаджують деревами і чагарниками. В залежності від шкідливості виробництва розрізняють п’ять класів санітарно-захисних зон: 1-й – 1000 м,

2-й - 500 м, 3-й – 300 м, 4-й – 100 м, 5-й – 50 м.

Суттєво знешкоджують шкідливі речовини у повітрі зелені насадження як у санітарно-захисній зоні, так і на території промислових підприємств.

Один гектар міських зелених насаджень поглинає за 1 год. 8 кг вуглекислого газу, тобто стільки, скільки його виділяє за той самий час 200 чоловік. За підрахунками, 1 га

20-річних соснових насаджень (при щорічному прирості деревини 5м3) поглинає за рік

9,35 т вуглекислого газу і виділяє 7,25 т кисню. Ще ефективніші дубові насадження: у них за рік на 1га поглинається 18 т вуглекислого газу і виділяється 13,98 т кисню. Листя багатьох дерев і кущів поглинає різні шкідливі гази, на них осідає 70% пилу й аерозолів.

Для отримання інформації про стан повітряного басейну створена мережа пунктів і станцій контролю. Регулярно проводиться інвентаризація викидів - облік основних джерел забруднення атмосфери, кількості й складу викидів. На території нашої держави вирішення питань охорони атмосфери регулюється Законом України про охорону навколишнього природного середовища (1991), Законом України про охорону атмосферного повітря (1992), нормативно-правовими актами Міністерства екології та природних ресурсів.

6.5. Ресурси гідросфери

Гідросфера – водна оболонка земної кори, представлена сукупністю океанів, морів і водних об’єктів суші (річок, озер, боліт, підземних вод), включаючи воду у твердому стані. Вода – найбільш поширена неорганічна сполука на нашій планеті. Насамперед вода – найголовніша мінеральна сировина, яку людство витрачає в 1000 разів більше, ніж вугілля чи нафту. Вона є будівельним матеріалом для організмів і необхідна для забезпечення їхніх життєвих функцій. Тіла всіх живих організмів складаються переважно з води: в рослинах вміст води становить до 90 – 95%, а в організмах тварин – 70% і більше. У виробничій і господарській діяльності люди використовують воду як сировину, реагент для здійснення різних хіміко-технологічних процесів, теплоносій в теплоенергетичних процесах та для охолодження обладнання і матеріалів, а також використовують для очищення, миття, зрошення полів і поливання рослин, гідротранспортування тощо. З океанів, морів, водойм виловлюють рибу та інших тварин, з підводних родовищ видобувають різну сировину (манган, нікель, кобальт, залізо) і паливо (нафту, газ, газогідрати), збирають водяні рослини. Водне середовище використовують для транспортування вантажів, а також для місць відпочинку і туризму.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 73; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!