Економіко-математичні методи і моделі у фінансових розрахунках 2 страница

Обов'язкове страхування цивiльної вiдповiдальностi громадян України, що мають у власностi чи iншому законному володiннi зброю (у тому числi нагородну), за шкоду, яка може бути заподiяна третiй особi або її майну внаслiдок володiння, зберiгання чи використання цiєї зброї здiйснюється з метою забезпечення вiдшкодування шкоди, заподiяної третiм особам, внаслiдок виникнення страхових випадкiв, якi призвели до заподiяння шкоди життю, здоров'ю та/або майну третiх осiб.

Рисунок 3.1 - Порядок дій у разі настання страхового випадку у обов'язковому страхуванні вiдповiдальностi власникiв зброї

Cтрахувальниками є громадяни України, якi володiють, зберiгають або використовують:

бойову нарiзну вогнепальну зброю армiйських зразкiв або зброю, виготовлену за спецiальним замовленням;

вихолощену та навчальну зброю;

несучасну стрiлецьку зброю;

мисливську нарiзну вогнепальну зброю (карабiни, малокалiбернi гвинтiвки, комбiнованi рушницi тощо);

мисливську гладкоствольну вогнепальну зброю;

спортивну вогнепальну зброю (спортивнi пiстолети, револьвери, гвинтiвки, рушницi, призначенi для використання в спортивних цiлях тощо);

холодну зброю (арбалети, луки, мисливські ножі, катани, мечi, палашi, ятагани, фiнськi ножi, кортики, кинджали, багнети, багнети-ножi, якi не перебувають на озброєннi вiйськових формувань);

пневматичну зброю (пiстолети, револьвери, гвинтiвки калiбру бiльш як 4,5 мiлiметра i швидкiстю польоту кулi понад 100 метрiв за секунду, в яких снаряд (куля) приводиться в рух за рахунок стиснутих газiв).

Таблиці 3.2 – Страхові суми у обов'язковому страхуванні вiдповiдальностi власникiв зброї

Страховий тариф установлюється у розмiрi одного неоподатковуваного мiнiмуму доходiв громадян термiном на один рiк незалежно вiд виду та кiлькостi зброї в одного громадянина.

Договiр страхування може бути укладений на термiн вiд одного до десяти рокiв.

Порядок дій у разі настання страхового випадку наведений на рис. 3.2.

Пiдставою для виплати страхового вiдшкодування є страховий акт (аварiйний сертифiкат), який складає страховик або уповноважена особа (аварiйний комiсар) [3].

Питання для самоконтролю:

1. Страхування відповідальності власників собак

2. Страхування цивільної відповідальності громадян, що мають власну зброю

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Основна:

1. Говорушко Т. А. Страхові послуги. Навч. посіб. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. – 400 с.

2. Плиса В. Й. Страхування: Навч. посіб. – К.: Каравела, 2005. – 392 с.

3. Про страхування: Закон України від 07.03.96 № 86/96-ВР (зі змінами та доповненнями) // www.rada.gov.ua

4. Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг: Закон України від 12.07.2001 № 2664-III (зі змінами та доповненнями) // www.rada.gov.ua

5. Страхування: Підручник / Керівник авт. кол. і наук ред. С. С. Осадець, д-р економ. наук, проф. – К. КНЕУ, 2002. – 528 с.

6. Страхування: Теорія та практика: Навч.-метод. посіб. / Внукова Н. М., Успаленко В. І., Временко Л. В. та ін. / За загальною редакцією проф. Внукової Н. М. – Х.: Бурун книга, 2004. – 376 с.

Додаткова:

7. Aвто.RU: Форум по автострахованию. // www.auto.ru

8. Борисова В. А.. Страхові послуги: Навч. посіб. – Суми: Довкілля, 2004. – 410 с.

9. Вовчак О. Д., Завійська О. І. Страхові послуги: Навч. посіб. – Л.: Компакт-ЛВ, 2005. – 656 с.

10. Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України // www.dfp.gov.ua

11. Знай страхование: Помощь в изучении страхования // www.znay.ru

12. История и аналитика страхового рынка Украины. // www.forINSURER.com

13. Нечипорук Л. В. Закон Украины «О страховании»: Комментарий. – Х.: ООО «Одиссей», 2002. – 288 с.

14. Риски в финансах, страховании, банковском деле. // www.anov.narod.ru

15. Страхование: Новости страхового рынка. // www.insur-today.ru

16. Страхование сегодня: Портал страховщиков. // http://www.insur-info.ru/dictionary/rubricator/r30/

17. Страховая литература, консалтинг для страховщиков. // www.ankil.ru

18. Страховой форум: Вся информация о страховании. // www.ins-forum.ru

19. Таркуцяк А. О. Страхові послуги: Навч. посібник / Європейський ун-т. – К.: Видавництво Європейського університету, 2004. – 583 с.

Опорний конспект лекцій

для студентів денної форми навчання

галузі знань 0305 «Економіка та підприємництво»

спеціальності 8.03050801 «Фінанси і кредит»

освітньо-кваліфікаційного рівня – магістр

Укладач: професор, д. ф.-м. н., Лапшин В. І.

Розглянуто та ухвалено на засіданні кафедри

Протокол

від ___________ 201_ № ____

Харків

201_

ЗМІСТ

Тема 1. Коротка характеристики методів та моделей,

що застосовуються у фінансових розрахунках

План

1. Підходи до аналізу фінансової звітності

2. Класифікація методів фінансового аналізу

3. Основні типи моделей, які використовуються у фінансовому аналізі

4. Елементи теорії моделювання і аналізу факторних систем

5. Економіко-математичне моделювання економічних процесів.

6. Етапи побудови економічних моделей.

7. Класифікація видів математичних моделей.

8. Основні методи прогнозування в економіці

Мета:

ознайомити студентів з методами та моделями, які використовуються у фінансових розрахунках, та навчити правильно їх обирати у роботі

Література:

Основна:

[3], [12]

Додаткова:

[18]

Питання для самоконтролю:

1. Які Ви знаєте рівні класифікації методів економічного аналізу?

2. Класифікація видів математичних моделей.у фінансовому аналізі.

3. Які типи зв’язків вивчаються у процесі факторного аналізу?

4. Які види моделей детермінованого аналізу Ви знаєте?

5. Визначить економіко-математичне моделювання економічних процесів.

6. Назвіть етапи побудови економічних моделей.

7. Назвіть основні методи прогнозування в економіці.

Фінансовий аналіз.

Фінансовий аналіз представляє собою засіб накопичення, трансформації і використання інформації фінансового характеру.

Фахівцями історично виділяються п’ять відносно самостійних підходів до систематизованого аналізу фінансового звітування (САФЗ).

У першому підході мета полягала у відборі таких індикаторів, які б допомогли відповісти на питання: спроможна компанія розплатитися за свої короткострокові зобов’язання.(Школа емпіричних прагматиків).

Другий підхід – розробка коефіцієнтів за даними бухгалтерського звітування та порівняння їх з існуючими критеріями (критичними значеннями), тобто обґрунтована система індивідуальних аналітичних нормативів для східних підприємств, галузей (школа статистичного фінансового аналізу).

Третій підхід – побудова концептуальних основ САФЗ, які базуються на існуванні зв’язків між коефіцієнтами, що визначають фінансовий стан і ефективність діяльності підприємств, компаній. Основна задача – розробка пірамід (систем) показників. (Приклад – побудова комп’ютерних імітаційних моделей взаємозв’язків аналітичних коефіцієнтів і риночної ціни акцій). (Школа – мультіваріантних аналітиків).

Четвертий підхід – аналіз фінансової стійкості компанії (стратегічний аспект). Цінність бухгалтерської звітності визначається її здібністю забезпечити прогноз можливого банкрутства. (Школа аналітиків по прогнозуванню можливого банкрутства компаній).

П’ятий підхід – аналіз фінансової документації для прогнозування рівня ефективності інвестицій – в цінні папери. Тощо і оцінка при цьому ризику.

Предмет фінансового аналізу – фінансові ресурси і їх потоки.

Зміст і основна мета фінансового аналізу – оцінка фінансового стану і виявлення можливостей збільшення ефективності функціонування господарчого суб’єкту за допомогою раціональної фінансової політики.

Метод фінансового аналізу – система теоретико-пізнавальних категорій, наукового інструментарію і регулятивних принципів дослідження фінансової діяльності суб’єктів господарювання.

Класифікація методів економічного аналізу.

Перший рівень класифікації виділяє неформалізовані методи аналізу.

До неформалізованих методів можна віднести описання аналітичних процедур на логічному рівні.

До них відносяться методи: експертних оцінок, сценаріїв, психологічних, морфологічних порівнянь, побудова системи показників, аналітичних таблиць.

До формалізованих відносяться методи на основі визначених формалізованих аналітичних залежностей. Вони складають другий рівень класифікації. Перерахуємо деякі з них.

Класичні методи аналізу господарчої і фінансової діяльності: ланцюгові підстановки, балансовий, відсоткових чисел, диференціальний, логарифмічний, інтегральний, простих і складних відсотків, дисконтування, тощо.

Традиційні методи економічної статистики: середніх і відносних величин, ґрунтування, графічний, індексний, елементарні методи обробки рядів динаміки.

Математико-статистичні методи: кореляційний, регресійний, дисперсійний, факторний аналіз, метод головних компонентів, коваріаційний аналіз, кластерний аналіз тощо.

Економетричні методи: матричні методи, гармонічний аналіз, спектральний аналіз, метод теорії виробничої функції, метод теорії міжгалузевого балансу.

Метод економічної кібернетики: метод системного аналізу, методи лінійного і нелінійного програмування, динамічне програмування, опукле програмування тощо.

Метод дослідження операцій і теорії прийняття рішень: методи теорії графів, метод дерев, теорія ігор, теорія масового обслуговування, методи мереженого планування та управління.

Основні типи моделей у фінансовому аналізі і прогнозуванні.

Аналіз фінансового стану:

- ідентифікація фінансового положення;

- визначення змін у фінансовому стані у часі;

- виявлення основних факторів, які викликають зміни у станах;

- прогнозування основних показників фінансового стану.

Зазначимо три основні типи моделей фінансового аналізу: дескриптивні, предикативні та нормативні.

Дескриптивні моделі: побудова системи звітних балансів, розклад фінансової звітності на горизонтальні та вертикальні аналітичні складові, вертикальний і горизонтальний аналіз звітності, визначення системи аналітичних коефіцієнтів, складання аналітичних записок до звітності. Всі ці моделі побудовані на інформації з бухгалтерської звітності.

Вертикальний аналіз – бухгалтерська звітність у вигляді відносних величин, які характеризують структуру узагальнюючих показників кінцевих результатів. Вивчення динамічних рядів цих величин дозволяє досліджувати і прогнозувати структурні зміни у складі господарчих витрат і джерел їх покриття.

Горизонтальний аналіз дозволяє виявити тенденції змін окремих статей або їх груп, які входять у бухгалтерську звітність. У основі аналізу знаходяться обчислення базисних темпів росту балансових статей звітності про прибутки та збитки. Система аналітичних коефіцієнтів. Виділяють п’ять груп показників за наступними напрямками фінансового аналізу.

- Аналіз ліквідності. Показники цієї групи дозволяють проаналізувати здібність підприємства відповідати за свої поточні зобов’язання. Алгоритм обчислення цих показників полягає у порівнянні поточних активів з короткостроковими пасивами.

- Аналіз поточної діяльності. Основними показниками є активність використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів: фондовіддача, коефіцієнти оборотності активів як наявних, так і розрахункових.

- Аналіз фінансової стійкості. Показники для оцінювання складу джерел фінансування і динаміки їх співвідношення.

- Аналіз рентабельності. Показники для оцінки загальної ефективності вкладання коштів у підприємство. Аналіз рентабельності капіталу в цілому без конкретизації видів активів.

Аналіз стану і діяльності на ринку капіталів. Порівняння показників які характеризують стан підприємства на ринку цінних паперів, у часі.

Предикативні моделі – це моделі прогнозування прибутків підприємства та майбутнє фінансове становище: критичний об’єм продажів, прогнозування показників фінансових звітів, моделі динамічного аналізу (детерміновані факторні та регресійні моделі), моделі ситуаційного аналізу тощо.

Нормативні моделі. Розробка нормативів діяльності і порівняння з ними показників фактичної діяльності.

Функціонування будь-якої соціально-економічної системи проходить в умовах складної взаємодії комплексу факторів (внутрішніх та зовнішніх).

Фактор – це причина, рушійна сила процесу або явища, яка визначає його характер, одну з основних рис.

Причинні форми зв’язків (одне явище тягне за собою інше) називаються детермінованими.

Кількісна характеристика взаємозв’язків явищ здійснюється за допомогою ознак (показників).

Ознаки, які характеризують причину, називаються факторними (незалежними, екзогенними).

Ознаки, які визначають наслідки, називаються результативними (залежними, ендогенними).

Сукупність факторних і результативних ознак, які пов’язані причинно-наслідковим зв’язком, називається факторною системою.

Модель факторної системи:

де – результативна ознака, – факторні ознаки.

Зв'язок називається функціональним, або жорстко детермінованим, якщо кожному значенню факторної ознаки відповідає визначене невипадкове значення результативної ознаки.

Зв'язок називається стохастичним (ймовірнісним), якщо кожному значенню факторної ознаки відповідає множина значень результативної ознаки (тобто визначено статистичний розподіл).Прикладом можуть бути регресійні рівняння.

Жорстко детерміновані моделі факторного аналізу

- Детермінований підхід – модель замкнута на ту систему факторів, які можна поєднати у цій моделі.

- Підхід не дозволяє розділити результати впливу одночасно діючих факторів (відокремлення від дій інших факторів)

- Детермінований аналіз може виконуватись для одночасного об’єкту при відсутності сукупності спостережень.

Адитивна модель (фактори входять у вигляді алгебраїчної суми):

Р = З_н + П – З_к – В,

де Р – реалізація; З_н – запаси на початок періоду; П – надходження товарів;

З_к – запаси на кінець періоду; В – інші витрати товарів.

Мультиплікативна модель (фактори входять у вигляді добутку):

Р = Ч * ПТ,

де Р – реалізація, Ч – чисельність, ПТ – продуктивність праці.

Кратна модель (фактори входять у вигляді відношення):

Ф_в = ОС / Ч,

де Ф_в – фондоозброєність, ОС – вартість основних фондів, Ч – чисельність.

Змішувана модель (різна комбінація факторів):

Р_т = Р / (ОС + ОБ),

де Р – реалізація, Р_т – рентабельність, ОС – вартість основних активів, ОБ – вартість обігових активів.

Стохастичні моделі факторного аналізу

Побудова моделей:

− якісний аналіз (мета, визначення результативних і факторних ознак, вибір періоду дослідження, вибір методу аналізу);

− попередній аналіз (перевірка однорідності сукупності, виключення аномальних спостережень визначення законів розподілу показників);

− побудова стохастичної (регресійної) моделі;

− оцінка адекватності моделі;

− економічна інтерпретація та практичне застосування моделі.

Типові задачі детермінованого факторного аналізу.

Ø Оцінка впливу відносної зміни факторів на відносну зміну результативного показника.

Ø Оцінка впливу абсолютної зміни і-го фактора на абсолютну зміну результативного показника.

Ø Визначення відношення величини зміни результативного показника завдяки зміні і-го фактора до базової величини результативного фактора.

Ø Визначення долі абсолютної зміни результативного показника завдяки зміні і-го фактора у загальній зміні результативного показника.

Приклади.

1. Розглянемо двухфакторну модель p = a * b.

Динамічне співвідношення між індексами має вигляд:

І _p = І _a * І _b

Відносна зміна факторних і результативних показників пов’язані тією ж самою залежністю, що і показники у первісній моделі. У такому вигляді можна представляти вирішення питань: Що буде, якщо і -й показник зміниться на n %, а j –й – на k %?

2. Нехай y = f (x1, x2, …, xn) – детермінована модель з n факторами і всі показники отримали приріст Δ (наприклад, у динаміці, у порівняння з планом чи еталоном):

Δ₀y = y′ - y⁰, Δx_i = x_i′ - x_i⁰.

Загальна зміна результативного показника за рахунок змін всіх факторів дорівнює:

Δ₀y = Δ_x1y + Δ_x2y + … + Δ_xny,

де Δ_xiy – зміна результативного показника від впливу тільки x_i фактора.

2.1 Перший метод

2.2 Диференціальний метод

,

де похідну беремо у точці з базисними значеннями факторних ознак.

2.3 Метод ланцюгових підстановок

2.4 Метод арифметичних різниць.

Факторні розкладання знаходяться через добуток і -го фактора на комбінацію базисних і фактичних значень інших факторів.

2.5 Логарифмічний метод.

2.6 Інтегральний метод

Факторний розгляд знаходиться за допомогою спеціальних розрахункових формул, які для зручності використання табуліровані для найбільш розповсюджених видів моделей (монографії з теорії економічного аналізу).

3. До факторного розкладу (задача 2) додаються відносні показники

,

які свідчать наскільки відсотків відносно базисного рівня змінився результативний показник від впливу і -го фактору.

4. До фактичного розкладу (задача 2) додаються відносні показники:

,

які визначають приріст результативного показника за рахунок зміни і -го фактора.

Моделювання економіки як науковий напрям сформувався у 60-ті роки ХХ століття, хоча має давню й багату передісторію. У його основу, окрім економічних, покладено низку фундаментальних дисциплін (математику, теорію ймовірностей, теорію систем, інформатику, статистику, теорію автоматичного управління тощо).

Під економіко-математичною моделлю розуміють концен­троване вираження найсуттєвіших економічних взаємозв’яз­ків досліджуваних об’єктів (процесів) у вигляді математичних функцій, нерівностей і рівнянь.

Наголосимо, що математична модель — це об’єкт, котрий створюється системним аналітиком для отримання нових знань про об’єкт-оригінал і відбиває лише суттєві (з погляду системного аналітика) властивості об’єкта-оригіналу. Аналізуючи сутність зазначеного вище, можна зробити, зокрема, такі висновки:

а) будь-яка модель є суб’єктивною, вона несе в собі характерні риси індивідуальності системного аналітика;

б) будь-яка модель є гомоморфною, тобто в ній відбиваються (віддзеркалюються) не всі, а лише суттєві властивості об’єкта-оригі­налу виходячи з цілей дослідження, узятої системи гіпотез тощо;

в) можливе існування множини моделей одного й того самого об’єкта-оригіналу, які відрізняються цілями дослідження, ступенем адекватності тощо.

Модель вважається адекватною об’єкту-оригіналу, якщо вона з достатнім ступенем наближення, на рівні розуміння системним аналітиком модельованого процесу відображає закономірності процесу функціонування реальної економічної системи у зовнішньому щодо об’єкта дослідження середовищі.

Проникання математики в економічну науку пов’язане з подоланням значних труднощів. У цьому частково була «винна» математика, яка розвивалась упродовж декількох століть здебільшого з огляду на потреби фізики і техніки. Але головні причини криються все ж у природі економічних процесів, у специфіці економічної науки. Більшість об’єктів, що їх вивчає економічна наука, можуть бути охарактеризовані поняттям «складна система». Найпоширенішим є розуміння системи як сукупності елементів, що перебувають у взаємодії та утворюють певну цілісність, єдність. Важливою якістю будь-якої системи є емерджентність — наявність таких властивостей, які не притаманні жодному з її елементів, які складають систему. Тому у вивченні економічної системи недостатньо користуватися методом поділу її на елементи з наступним вивченням цих елементів окремо. Одна з труднощів економічних досліджень полягає у тому, що майже не існує економічних об’єктів, які можна було б розглядати як окремі (несистемні) елементи.

Складність системи визначається кількістю її елементів, зв’язка­ми між цими елементами, а також зв’язками між системою і середовищем. Економіка країни має всі ознаки дуже складної системи. Вона об’єднує величезну кількість елементів, відзначається різноманітністю внутрішніх зв’язків і зв’язків з іншими системами (природне середовище, економіка іншої країни тощо). У народному господарстві взаємодіють природні, технологічні, соціальні процеси, діють об’єктивні й суб’єктивні чинники, домінуючий вплив справляють культура, система етичних цінностей, ментальність тощо.

Складність економіки інколи розглядалась як обґрунтування неможливості її моделювання, вивчення засобами математики. Але така думка в принципі помилкова. Моделювати можна об’єк­ти будь-якої природи і складності. І якраз складні об’єкти становлять найбільший інтерес для моделювання; саме тут моделювання може принести результати, котрі не можна одержати іншими способами дослідження.

І хоча не можна вказати абсолютні межі формалізованості економічних проблем, завжди існуватимуть ще неформалізовані проблеми, а також ситуації, де на даному етапі розвитку науки математичне моделювання є недостатньо ефективним.

Під моделюванням розуміють процес побудови, вивчення й використання моделей. Він тісно поєднаний з такими категоріями, як абстракція, аналогія, гіпотеза тощо.

Процес моделювання включає три системотвірних елементи:

· суб’єкт дослідження (системний аналітик);

· об’єкт дослідження;

модель, яка опосередковує відносини між об’єктом, який вивчається, та суб’єктом, який пізнає (системним аналітиком).

Для методології планування важливе значення має поняття невизначеності економічного розвитку. В дослідженнях з економічного прогнозування і планування розрізняють два типи невизначеності: «істинну», зумовлену властивостями економічних про­цесів, і інформаційну, пов’язану з неповнотою і неточністю наявної інформації про ці процеси. Істинну невизначеність не можна плутати з об’єктивним існуванням різних варіантів економічного розвитку і можливості свідомого вибору з-поміж них ефективних варіантів. Ідеться про принципову неможливість точ­ного вибору єдиного оптимального варіанта.

У розвитку економіки невизначеність викликається двома головними причинами. По-перше, перебіг планованих і керованих процесів, а також зовнішній вплив на ці процеси не можуть бути точно передбаченими через вплив випадкових чинників і обмеженість людського пізнання в кожний момент. Особливо характерно це для прогнозування науково-технічного прогресу, потреб суспільства, економічної поведінки. По-друге, загальнодержавне планування й управління не лише не всеохоплюючі, але і не всесильні, а наявність множини самостійних економічних суб’єктів з особливими інтересами не дозволяє точно передбачити результати їх взаємодії. Неповнота і неточність інформації про об’єктивні процеси й економічну поведінку підсилює істинну невизначеність.

На перших етапах дослідження з моделювання економіки застосовувались в основному моделі детермінованого типу. У цих моделях усі параметри вважалися точно відомими. Однак детерміновані моделі не можна сприймати механічно й ототожнювати з моделями, які позбавлені всіх ступенів вибору (можливості вибору) і мають єдиний допустимий розв’язок. Класичним прикладом жорстко детермінованих моделей є оптимізаційна модель народного господарства, застосовувана для визначення найкращого варіанта економічного розвитку серед множини допустимих варіантів.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 103; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!