Договори страхування 3 страница

Загальні аспекти державного регулювання страхового ринку харак­теризують такі основні законодавчі акти:

– Закон України «Про господарські товариства»;

– Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг ";

– Розпорядження Кабінету Міністрів України "Про схвалення концепції розвитку страхового ринку України до 2010 року».

Нормативні акти міністерств та відомств деталізують ті чи інші зако­нодавчі норми.

Нормативними документами міністерств та відомств регулюються діяльність страхових посередників, механізм проведення операцій з перестрахування, особливості функціонування товариств взаємного страхування, діяльність аварійних комісарів тощо.

Система заходів прямого державного регулювання – нагляду за страховою діяльністю включає:

– реєстрацію страхових компаній;

– видачу ліцензій на проведення певних видів страхування;

– здійснення контролю за діяльністю страховиків.

Порядок реєстрації страховиків визначений "Положенням про єдиний державний реєстр страховиків (перестраховиків) України".

Єдиний державний реєстр страховиків України – це система збору, обліку, нагромадження та зняття з реєстру даних, що стосуються ліцензування страхової діяльності і нагляду за страховою діяльністю страховиків.

У Реєстр заносяться дані про страховиків, які одержали ліцензію на здійснення страхової діяльності. Ліцензія є обов'язковою. Вона видається на проведення конкретних видів страхування і перестрахування.

Порядок реєстрації, ліцензування та контролю за діяльністю страховиків визначений в Законі України "Про страхування" та в іншій нормативно-законодавчій базі зі страхування.

Від організації державного страхового нагляду, його функціонування залежить подальший розвиток страхової діяльності, її спрямованість на вирішення економічних проблем в державі, адже страхові компанії, збираючи та накопичуючи значні грошові кошти, живлять своїми вкладеннями банківську систему, надають страховий захист великій кількості фізичних та юридичних осіб, мають можливість широкого та довготривалого використання страхових коштів і тим самим вирішувати інвестиційні потреби суб'єктів господарювання. Державне регулювання також важливе для проведення послідовної політики стосовно форм, методів і масштабів участі іноземного капіталу в страховому бізнесі.

Взаємовідносини страховика й держави будуються на таких принципах:

– страховик не відповідає за зобов'язаннями держави, а держава – за зобов'язаннями страховика;

– не допускається, за винятком обов’язкових видів страхування, страхування життя, майна громадян, перестрахування, страхування експортно-імпортних поставок під гарантію держави та діяльності страхових посередників, будь-яке централізоване регулювання (уніфікація, обмеження, обов'язковість тощо) розмірів страхових платежів (тарифів) і страхових сум (страхового відшкодування), умов укладання страхових договорів, взаємовідносин страховика та страхувальника, якщо вони не суперечать законодавству України;

– держава гарантує дотримання й захист майнових та інших прав і законних інтересів страховиків, умов вільної конкуренції в здійсненні страхової діяльності;

– утручання в діяльність страховиків з боку державних та інших органів забороняється, якщо воно не пов'язано з повноваженнями органів, які здійснюють державний нагляд та контроль за діяльністю страховиків.

Формування, подальший розвиток і вдосконалення державної політики в галузі страхування здійснюється відповідно до сучасних потреб, з урахуванням наявних економічних можливостей і згідно з вимогами міжнародних угод та міжнародних організацій, до яких приєдналася й Україна. Держава сприяє цивілізованим методам інтеграції страхового бізнесу у глобальний ринок страхових послуг.

Сучасний страховий ринок формується в умовах поступового підвищення базових макроекономічних показників, зокрема зростання валового внутрішнього продукту, низькі темпи інфляції, стабільність національної валюти, що дає змогу забезпечити динамічний його розвиток. Крім позитивних макроекономічних показників, існують такі передумови розвитку національного страхового ринку:

– поступове зростання доходів населення з тенденцією до подолання низького рівня платоспроможності;

– підвищення заінтересованості юридичних та фізичних осіб у захисті своїх майнових інтересів;

– збільшення кількості прибуткових підприємств;

– законодавче запровадження обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів;

– розвиток ринків фінансових послуг (у тому числі фондового ринку) та формування національної системи іпотечного кредитування;

– запровадження системи недержавного пенсійного забезпечення.

Негативні чинники, які стримують розвиток ринку страхових послуг:

– недосконалість захисту прав споживачів страхових послуг;

– низький рівень співвідношення страхових платежів з відрахуванням платежів, переданих на перестрахування українським страховикам, і валового внутрішнього продукту, незначна клієнтська база страховиків, а також зосередження страхової діяльності переважно на майновому страхуванні юридичних осіб;

– нерозвиненість довгострокового страхування життя, недержавного пенсійного забезпечення та відсутність правового регулювання діяльності страховиків у сфері обов'язкового медичного страхування;

– недостатність надійних фінансових інструментів для інвестування;

– велика кількість страхових компаній з низьким рівнем капіталізації, а також слабкий розвиток національного перестрахового ринку;

– використання страхового ринку суб'єктами господарювання для оптимізації оподаткування та витоку коштів за кордон;

– недостатній рівень кадрового та наукового забезпечення страхового ринку;

– низький рівень страхової культури населення.

Метою розвитку страхового ринку є підвищення рівня страхового захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб, формування ефективних ринкових механізмів залучення інвестиційних ресурсів у національну економіку за рахунок забезпечення ефективного функціонування ринку страхових послуг з урахуванням міжнародного досвіду, застосування сучасної ринкової інфраструктури та фінансових інструментів.

Подальший розвиток страхового ринку сприятиме:

– захисту інтересів населення, суб'єктів господарювання і

– держави від можливих соціальних, техногенних, фінансових та інших ризиків;

– зміцненню довіри страхувальників, насамперед населення, до страховиків та страхових посередників;

– розвитку підприємницької діяльності та стабілізації економіки;

– залученню довгострокових фінансових ресурсів, що формуються у сфері страхування, для здійснення інвестицій в економіку України;

– запобіганню використанню страхової галузі у зменшенні об'єкта оподаткування податку на прибуток суб'єктів господарювання;

– розвитку ринків фінансових послуг (у тому числі фондового ринку);

– стимулюванню розвитку економіки, зокрема транспорту, туризму, міжнародних перевезень, будівельної та агропромислової галузі економіки;

– інтеграції страхового ринку України в міжнародні та регіональні ринки фінансових послуг.

Принципи, на яких буде ґрунтуватися подальший розвиток страхового ринку, повинні враховувати інтереси споживачів страхових послуг, його професійних учасників і держави.

Основними принципами розвитку страхового ринку є:

– вільний рух капіталів та страхових послуг на території України;

– захист прав споживачів страхових послуг, включаючи формування системи гарантування забезпечення виплат за договорами довгострокового страхування життя та за договорами страхування, передбаченими Законом України "Про недержавне пенсійне забезпечення";

– вільний вибір страховика;

– прозорість діяльності учасників страхового ринку;

– уніфікація процедур страхування;

– використання міжнародного досвіду;

– державне регулювання та нагляд у сфері страхування, а також формування системи запобіжного (пруденційного) нагляду, включаючи впровадження системи оцінки діяльності страховиків на основі застосування міжнародних стандартів обліку і фінансової звітності;

– невтручання органів державної влади в поточну діяльність учасників страхового ринку;

– рівність перед законом усіх учасників страхового ринку;

– функціонування страхового ринку на засадах вільної конкуренції.

Страховий ринок розвиватиметься за такими основними напрямами:

– удосконалення правових засад захисту прав споживачів страхових послуг;

– забезпечення ефективного державного регулювання і нагляду в сфері страхування з урахуванням міжнародно визнаних принципів та стандартів, рекомендованих Міжнародною асоціацією органів нагляду за страховою діяльністю;

– сприяння розвитку довгострокового страхування життя, участі страховиків у системі недержавного пенсійного забезпечення та врегулювання діяльності страховиків у сфері обов'язкового медичного страхування;

– підвищення рівня капіталізації страховиків, їх фінансової надійності та платоспроможності, зміцнення національного перестрахового ринку;

– забезпечення розвитку страхового посередництва, діяльності актуаріїв та аварійних комісарів;

– підвищення рівня страхової культури населення;

– забезпечення захисту національних інтересів на страховому ринку;

– удосконалення податкового законодавства щодо страхування;

– формування системи кадрового та наукового забезпечення страхового ринку.

2. Ліцензування страхової діяльності.

Ліцензування страхової діяльності є одним з головних методів регулювання процесу формування страхового ринку. Призначенням ліцензування є перевірка підготовленості страхової компанії до проведення страхової діяльності.

Ліцензування страхової діяльності здійснюється відповідно до ст. 8 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" та постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку органів ліцензування" на підставі Ліцензійних умов проведення страхової діяльності, затверджених Наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва і Міністерства фінансів України.

Ліцензування страхової діяльності здійснює Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України, видаючи ліцензію на проведення конкретних видів страхування та перестрахування, передбачених Законом України "Про страхування".

Установчі документи (статут та установчий договір) повинні містити ті види діяльності, якими дозволено займатися страховику.

Для одержання ліцензії страховик подає до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України заяву. Заява подається за встановленою формою, в якій повинні бути вказані:

– найменування страховика (перестраховика) (повне та скорочене, якщо таке є);

– юридична адреса (місцезнаходження);

– форма та види страхової діяльності, щодо яких подані документи на ліцензування;

– місце здійснення страхової діяльності;

– розмір сплаченого статутного фонду;

– поточний рахунок, найменування та юридична адреса банку, у якому відкриті рахунки страховика.

До заяви додаються:

– копії установчих документів та копія свідоцтва про реєстрацію;

– довідки банків або висновки аудиторських фірм, що підтверджують розмір сплаченого статутного фонду;

– довідка про фінансовий стан засновників страховика, підтверджена аудитором (аудиторською фірмою), якщо страховик створений у формі повного чи командитного товариства або товариства з додатковою відповідальністю;

– правила (умови) страхування;

– економічне обґрунтування запланованої страхової (перестрахувальної) діяльності;

– інформація про учасників страховика, голову виконавчого органу та його заступників, копія диплома голови виконавчого органу страховика або його першого заступника про вищу економічну або юридичну освіту, копія диплома головного бухгалтера страховика про вищу економічну освіту, інформація про наявність відповідних сертифікатів у випадках, передбачених Держфінпослуг.

Термін розгляду ліцензійної справи – 30 днів з часу одержання усіх передбачених документів.

Підставою для відмови у видачі юридичній особі ліцензії може бути невідповідність документів, що додаються до заяви, вимогам чинного законодавства України.

Суперечки щодо відмови у видачі або відкликанні ліцензії вирішуються у судовому порядку.

Страховики, які отримали ліцензію на страхування життя, не мають права займатися іншими видами страхування. Ліцензії на проведення страхування життя видаються без зазначення в них строку дії. Кабінет Міністрів України встановлює розмір плати за видачу ліцензій на проведення конкретних видів страхування.

Для здійснення діяльності страховими брокерами їм необхідно мати сертифікат на таку діяльність, який видається згідно з «Інструкцією про порядок сертифікації страхових брокерів, ведення державного реєстру брокерів та регулювання їх діяльності».

Допустити страхову компанію на ринок, видати їй ліцензію – цим контроль не вичерпується. Поточна діяльність страхової компанії контролюється на підставі звітності.

Перевірку дотримання вимог щодо публікації балансу, контроль за правильністю відображення даних у звітності здійснюють представники державних органів шляхом різного роду перевірок страхових організацій за такими напрямами:

– комплексні перевірки страхових компаній;

– перевірки філій страхових компаній;

– камеральні перевірки діяльності страховиків на підставі поданих балансових та інших звітів;

– перевірки іншими контролюючими органами.

Перевірки можуть здійснюватися планово й позапланово – якщо необхідно – при наявності порушення законодавства з боку страхової компанії.

Особлива увага сьогодні приділяється контролю за:

– платоспроможністю страховиків щодо виконання ними страхових зобов'язань перед страхувальниками;

– розміщенням страхових резервів;

– розробкою нормативних і методичних документів з питань страхової діяльності;

– реалізацією Концепції розвитку страхового ринку України.

Однією з головних умов належного виконання страховиком прийнятих на себе зобов'язань є фінансова надійність страховика. Чинниками, які забезпечують фінансову надійність страховиків є:

– розмір власних коштів страховика;

– правильно розраховані тарифні ставки;

– збалансований страховий портфель;

– величина страхових резервів, адекватна сумі взятих страховиком на себе зобов'язань;

– розміщення страхових резервів;

– перестрахування.

Загальні положення забезпечення платоспроможності страховиків наведено у ст. 30 Закону України "Про страхування":

– наявність сплаченого статутного фонду та гарантійного фонду страховика;

– створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань;

– перевищення фактичного запасу платоспроможності страховика над розрахунковим нормативним запасом плато­спроможності.

Мінімальний розмір статутного фонду страховика, який займається видами страхування, крім страхування життя, установлюється в сумі, еквівалентній 1 млн. євро, а страховика, який займається страхуванням життя, – 1,5 млн. євро за валютним обмінним курсом валюти України. Особливості формування статутного фонду страховика наведено в ст. 2 Закону.

Загальний розмір внесків страховика до статутних фондів інших страховиків України не може перевищувати 30 відсотків його власного статутного фонду, у тому числі розмір внеску до статутного фонду окремого страховика не може перевищувати 10 відсотків. Ці вимоги не поширюються на страховика, який здійснює види страхування, крім страхування життя.

У разі створення страховика або збільшення зареєстрованого статутного фонду статутний фонд повинен бути сплачений виключно в грошовій формі. Дозволяється формування статутного фонду страховика цінними паперами, що випускаються державою, за їх номінальною вартістю в порядку, визначеному Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України, але не більше 25 відсотків загального розміру статутного фонду.

Також забороняється використовувати для формування статутного фонду страховика векселі, кошти страхових резервів, а також кошти, одержані в кредит, у позику, під заставу і вносити нематеріальні активи.

Страховики можуть припинити свою діяльність шляхом реорганізації чи ліквідації, з урахуванням особливостей щодо забезпечення правонаступництва щодо укладених договорів страхування, встановлених Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України.

При ліквідації страховика він виключається з Єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків).

Може бути здійснено реорганізацію страховика (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення). Згідно ст. 13 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" реорганізація (ліквідація) страхових організацій здійснюється з додержанням вимог відповідних законів України та нормативно-правових актів державних органів з питань регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, зокрема, Законів України "Про страхування" та "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Виключення страховика з державного реєстру суб'єктів підпри­ємницької діяльності місцевими органами влади у зв'язку з його ліквідацією або реорганізацією здійснюється тільки після внесення відповідних змін у єдиний Державний реєстр страховиків (пере­страховиків).

3. Оподаткування страховиків.

Об’єктом оподаткування від діяльності страховика є прибуток від провадження його діяльності.

Для цілей оподаткування під доходом від страхової діяльності розуміється сума доходів страховика, нарахована протягом звітного періоду, у вигляді:

- страхових платежів, страхових внесків, страхових премій, нарахованих страховиком за договорами страхування, співстрахування і перестрахування ризиків на території України або за її межами протягом звітного періоду, зменшених на суму страхових платежів, страхових внесків, страхових премій, нарахованих страховиком за договорами перестрахування;

- суми зменшення розміру страхових резервів у порівнянні зі сформованими на кінець попереднього звітного періоду з урахуванням зміни частки перестраховиків у страхових резервах;

- інвестиційного доходу, отриманого страховиком від розміщення коштів резервів страхування життя;

- доходи у вигляді курсових різниць, отриманих від перерахунку страхових резервів, утворених за договорами страхування, та активів, якими представлені страхові резерви за такими договорами, якщо такі активи або/та резерви утворені в іноземній валюті;

- суми винагород, належних страховику за укладеними договорами страхування, співстрахування, перестрахування;

- частки від страхових внесків, страхових премій та страхових виплат, нарахованих перестраховиками за договорами перестрахування;

- доходів від реалізації права регресивної вимоги страховика до страхувальника або іншої особи, відповідальної за заподіяні збитки;

- нарахованих відсотків на депоновані премії за ризиками, прийнятими в перестрахуванні;

- суми санкцій за невиконання умов договору страхування, визначеної боржником добровільно або за рішенням суду;

- суми винагород, нарахованих страховиком за надання послуг сюрвейєра, аварійного комісара та аджастера, страхового брокера та агента;

- суми повернення частки страхових платежів (внесків, премій) за договорами перестрахування у випадку їх довгострокового припинення;

- винагород, отриманих від перестраховика за договорами перестрахування;

- винагороди за надання послуг страхового агента, брокера;

- інших доходів, отриманих страховиком.

Сюрвейєр – фізична або юридична особа, яка здійснює обстеження об’єкту перед прийняттям його на страхування та після настання страхового випадку, а також з’ясовує причини страхової події.

Аджастер – фізична або юридична особа, що бере участь у вирішенні питань з урегулювання заявлених претензій страхувальника у зв’язку із настанням страхового випадку, а також здійснює оцінку збитку після страхового випадку та визначає суму страхового відшкодування, що підлягає виплаті, виходячи із зобов’язань страховика.

Аварійний комісар – фізична або юридична особа, яка з’ясовує причини настання страхового випадку, визначає розмір збитків і відповідає кваліфікаційним вимогам, передбаченим законодавством.

До витрат страховика відносяться:

- суми збільшення розміру страхових резервів у порівнянні зі сформованими на кінець попереднього звітного періоду;

- нараховані суми страхових виплат (страхових відшкодувань) за страховими випадками, настання яких підтверджено відповідними документами;

- витрати на оплату праці та внески на соціальні заходи;

- витрати на винагороди страховому агенту, страховому та пере страховому брокеру та іншим страховикам за надані послуги з виконання (супроводження) договорів страхування та перестрахування;

- суми винагороди за договорами перестрахування та співстрахування;

- нараховані відсотки на депоновані премії за ризиками, переданами на перестрахування;

- повернення частини страхової премії (платежу), а також викупних сум за договорами страхування, перестрахування і співстрахування;

- витрати у вигляді курсових різниць, отриманих від перерахунку страхових резервів, утворених за договорами страхування активів, якими представлені страхові резерви за такими договорами, якщо страхові резерви утворені в іноземній валюті;

- витрати на оплату за видачу ліцензій на ведення страхової діяльності;

- витрати на оплату послуг фізичним і юридичним особам за надані послуги, пов’язані зі страховою діяльністю;

- медичне обслуговування при укладенні договору страхування життя, здоров’я, якщо оплата такого медичного обстеження відповідно договору страхування здійснюються страховиком;

- детективні послуги юридичних і фізичних осіб, які мають відповідні дозволи на здійснення такої діяльності, пов’язані з встановленням обґрунтування страхових виплат;

- витрати на виготовлення страхових свідоцтв (полісів), бланків суворої звітності, квитанцій та іншої подібної страхової документації;

- послуги спеціалістів (у тому числі юристів, сюрвейєрів, експертних установ, аджастерів, аварійних комісарів, юристів), яких залучають до оцінки ризиків, визначення страхової вартості майна та розміру страхової виплати, оцінки наслідків страхових випадків, урегулювання страхових випадків;

- витрати на оплату послуг організацій та установ за тендерну документацію, якщо такий тендер відкритий для вибору страховика;

- витрати на проведення перепродажних та рекламних заходів стосовно послуг у сфері страхування, що надаються страховиком;

- інші витрати, пов’язані зі страховою діяльністю.

Оподаткованим прибутком для цілей оподаткування страховиків є різниця між доходами й витратами страховика.

Основна ставка податку на прибуток – 16%.

Ставка податку на прибуток страховика зі страхування життя становить 0%, якщо за такими договорами настав страховий випадок.

Питання для самоперевірки:

1. Що включає в себе законодавство щодо регулювання страхової діяльності?

2. На яких принципах будуються відносини страховика і держави?

3. Які основні положення державної політики у сфері страхування?

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ СТРАХОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Лекція 11

Мета: Оволодіти знаннями щодо порядку укладання й припинення страхових договорів.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 55; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!