Структура страхового ринку.

Страховий ринок є особливим середовищем, на якому відбувається купівля-продаж особливого продукту – страхового захисту. Основними учасниками ринку є страховики (продавці продукту) та страхувальники (покупці), без них страховий ринок не здатен існувати.

Загальну структуру страхового ринку України можна зобразити у вигляді схеми.

Страхувальниками згідно із Законом України «Про страхування»визначаються юридичні та дієздатні фізичні особи, які уклала зі страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України.

Страховиками згідно із Законом України «Про страхування»визначаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних товариств або товариств з обмеженою відповідальністю, які отримали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Особливою формою організації страховиків є товариства взаємного страхування – некомерційні організації, що створені з метою забезпечення страховим захистом майнових інтересів її членів.

Особливою формою діяльності на страховому ринку є операції перестрахування, проведення яких входить до компетенції страхових компаній. Перестрахові компанії (перестраховики) – організації, які не виконують прямих страхових операцій, а беруть у перестрахуванні ризики інших страховиків і можуть передавати частину з них в ретроцесію.

Серед всієї сукупності страхових організацій прийнято виділяти також кептивні страхові компанії. Кептивні страхові організації – це страховики, створені потужними фінансово-промисловими групами, перш за все з метою обслуговування їх потреб у страхуванні. Такі компанії дають змогу великим власникам не випускати з поля зору кошти, призначені для страхування їхніх майнових інтересів.

Інфраструктурою страхового ринку є наявна низка інститутів, що займаються обслуговуванням страхових операцій. Вона має надзвичайне значення для ефективного функціонування страхового ринку, адже дає змогу спростити та пришвидшити процес надання страхової послуги, підвищити якість продукту.

Серед цих інститутів виділяють: страхових посередників (страхові та перестрахові брокери, страхові агенти) та інститути, що покликані оцінити страховий випадок (сюрвейтер, диспашер).

Наявність та поширеність страхових посередників свідчить про ступінь зрілості страхових відносин. Страхові посередники становлять проміжну ланку в системі взаємовідносин «страховик-страхувальник». Серед страхових посередників виділяють страхових брокерів та страхових агентів. Відмінності між ними полягають у ступені залучення до процесу продажу послуги, за обсягами відповідальності, офіційному статусу.

Більш поширеними серед страхових посередників є агенти. Це фізичні і юридичні особи, що діють від імені страховика та за його дорученням відповідно до повноважень, наданих страховиком. Документарно відносини «страховик-агент» оформлені агентським договором. Агент може виступати як лише від імені однієї компанії, так і декількох страховиків.

Страховий брокер – інша форма страхового посередництва. Ними визнаються юридичні особи, що діють від свого імені на основі отриманих інструкцій від страховика чи страхувальника. Функції страхового брокера полягають у пошуку оптимального страховика для страхувальника, супроводженні угоди страхування, проведенні консультацій тощо. Цей вид посередницької діяльності вимагає високої професійної майстерності, знання тенденцій та стану ринків, і, як правило, вимагає ліцензії.

Одним з важливих елементів процесу страхування є процедура оцінки.

Вірогідність настання страхового випадку та страхова сума мають бути кількісно обраховані ще на стадії підготовки угоди про страхування. Правильна оцінка вірогідності настання випадку дає змогу встановити оптимальну ціну на страховий продукт і уникнути ситуації, коли страховик буде нездатний виконати свої зобов’язання. Ці функції покладені на штатних чи незалежних актуаріїв.

У разі настання страхового випадку визначенням причини, характеру та розміру збитків, завданих страховим випадком, займається аварійний комісар (сюрвейтер). Висновок сюрвейтера подається до страховика і спонукає страховика до задоволення чи відмови претензії страхувальника.

У морському страхуванні такою особою є диспашер (аджастер). До його обов’язків входить розподіл збитків між учасниками (судном, фрахтом та вантажем). Диспашер складає документ, що має назву диспаша, в якому наводить висновки про причини аварії, характер та розподіл збитків за загальною та частковою аварією між судном, фрахтом та вантажем.

До того ж на функціонування ринку значний вплив мають й інші організації, які лише опосередковано залучені до процесу надання послуги, проте їхню роль не можна не до оцінювати. До них належать органи державного регулювання страхового ринку (Держфінпослуг), законодавчі органи, громадські організації, ЗМІ.

3. Тенденції розвитку страхового ринку України.

Особливістю українського страхового ринку є те, що він останніми роками розвивався на фоні зростання макроекономічних показників (ВВП, доходів населення), формування фінансового ринку

Для українського ринку характерний суттєвий дисбаланс між різними учасниками ринку. Доходи від страхування громадян є значно меншими від корпоративного сектору.

Простежується й дисбаланс у галузевому розрізі. На частку страхування життя припадає лише 3% зібраних премій, хоч і спостерігається тенденція до незначного зростання цієї частки. Ця тенденція свідчить про дуже низьку платоспроможність населення. Зниження обсягів страхування життя провокує зниження у страхових компаній обсягів довгострокових інвестиційних ресурсів.

Обсяги сформованих страхових резервів мають тенденцію до зростання, однак вони, як правило, короткострокові і представлені в основному грошовими коштами на депозитних рахунках у банках та цінними паперами.

Загалом страховому ринку України властиві такі тенденції:

- темпи зростання значно випереджають темпи збільшення макроекономічних показників;

- реально зростають обсяги страхових операцій з усіх видів страхування;

- відбуваються структурні зміни на користь добровільних видів страхування;

- зростає фінансова надійність страховиків;

- низькій рівень збитковості страхових компаній свідчить про невиконання страховиками основної функції – покриття втрат страхувальників;

- низькі обсяги страхування життя.

Обмежують можливості страхового ринку такі чинники:

- низька платоспроможність населення;

- низький рівень компенсації втрат;

- недовіра населення до страхування;

- відсутність цілеспрямованої державної політики у галузі страхування;

- слабкий розвиток інфраструктури страхового ринку;

- низький рівень кваліфікації кадрів;

- відсутність надійних довгострокових інструментів для розміщення страхових резервів;

- низький рівень капіталізації страховиків.

Питання для самоперевірки:

1. Що з себе представляє страховий ринок і яку він має структуру?

2. Що становить собою страхова послуга?

3. Хто є суб’єктами страхового ринку?

4. Хто може виступати страховими посередниками?

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 100; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!