Страховий ринок

Тема 4

Тема 3

Тема 3

СТРАХОВІ РИЗИКИ ТА ЇХ ОЦІНКА

Лекція 4

СТРАХОВІ РИЗИКИ ТА ЇХ ОЦІНКА

Мета: Оволодіти знаннями щодо змісту та структури ризику й управління ними.

1. Поняття та види ризиків.

2. Зміст та структурна характеристика ризику.

3. Концепція управління ризиками.

______________________________________

1. Поняття та види ризиків.

Поняття ризику пов’язується з усвідомленням небезпеки, загрози, ненадійності, невизначеності, непевності, випадковості, збитку.

В економічній літературі відомі численні спроби сформулювати теоретичні визначення поняття ризику. Найбільш послідовним серед них є твердження, згідно з яким ризик у своїй першооснові є невизначеністю.

Ризиком буде визначено лише таку невизначеність, яку можна оцінити кількісно.

Негативними наслідками непевної події можуть бути не лише прямі втрати (збитки), а й непрямі, наприклад, недоотримана (втрачена) очікувана користь, якої планувалося досягти у процесі господарської діяльності.

Ризик – це ймовірність зазнати втрат очікуваної економічної (фінансової) користі або прямих збитків через появу непевної (випадкової) події, що стосується майнового інтересу членів суспільства.

У всіх сферах суспільно-економічного життя існує безліч ризиків, які потрібно класифікувати за видами, щоб далі можна було піддавати їх системному аналізу, приймаючи раціональні управлінські рішення. Залежно від завдань класифікації ризики класифікують за різними якісними та кількісними критеріями.

Системний поділ ризиків на види, зумовлений як практичними, так і теоретичними потребами, визначає їх видово- просторову структуру.

Види ризиків за критеріями наслідків, об’єкта, обсягу та причин

Невідома ситуація - це невпевненість

1) за критерієм причини виникнення ризики бувають:

- природні;

- антропогенні;

2) за критерієм сутності об’єкта:

- особисті;

- майнові;

3) за критерієм обсягу:

- великі;

- масові;

4) за критерієм наслідків ризики розрізняють:

- чисті;

- спекулятивні.

1) За своїм походженням ризики поділяються на природні та антропогенні. Причини природних ризиків – випадкові події та стихійні явища – зовсім не залежать від діяльності людини, тоді як антропогенні ризики виникають лише внаслідок різноманітної господарської та науково-технічної діяльності людей. З постійним розширенням сфери діяльності людини вплив її на появу ризиків стає дедалі відчутнішим. Антропогенні ризики давно є предметом спеціальних наукових досліджень, оскільки їм, на відміну від природних, які мають статичний характер, притаманна надзвичайна динамічність. Динамізм антропогенних ризиків зумовлюється економічними, технологічними та організаційними, що супроводжують розвиток суспільства. У деяких випадках поділ ризиків на природні та антропогенні стає умовним. Так, ризик аварії ядерного реактора можна одночасно вважати антропогенним, оскільки людина започатковує ядерну реакцію, і природним – тією мірою, якою така реакція може відбуватися далі неконтрольовано під дією природних сил.

2) Ризики, ототожнювані з ризикогенними об’єктами, можуть класифікуватися згідно з критерієм сутності їх безпосередніх носіїв. З огляду на це ризики поділяються на майнові та особисті. Незалежно від випадкової події майнові ризики стосуються майнових об’єктів та майнових інтересів відповідних власників, а особисті – конкретних осіб. Особа як об’єкт ризику є незрівнянно складнішою за майновий об’єкт. Адже вона є одночасно фізичним, фізіологічним та соціальним тілом і здатна генерувати відповідно ширшу гаму ризиків. Залежно від того, якій із зазначених субстанцій завдала шкоди випадкова подія, особисті ризики можуть виявлятися як ризики фізичного, фізіологічного та соціального походження.

3) Оскільки ризики сприймаються здебільшого за кількісними параметрами, то дуже важливим є їх поділ на класи за критерієм розміру. За цим критерієм розрізняють катастрофічні, великі, середні, малі та незначні ризики. Ризик відносять до однієї із цих категорій залежно від імовірні настання більших чи менших матеріальних витрат, які можуть виникнути в кожному конкретному випадку. Очевидно, що втрати катастрофічних ризиків більші, а в разі незначних – найменші. Проте частота появи катастрофічних ризиків набагато менша, ніж малих чи незначних.

Поділ ризиків за критерієм їх розміру має важливе практичне значення, оскільки допомагає розробляти й застосовувати єдину методологію обслуговування ризиків різних категорій, а передусім – катастрофічних і великих.

Особливістю катастрофічних ризиків є не лише великомасштабність негативних наслідків, а й неможливість їх передбачити й розрахувати. Катастрофічний ризик означає загрозу появи численних негативних наслідків однієї події. Проте до катастрофічних наслідків може призвести також збіг у часі та просторі багатьох окремих незначних подій. Катастрофічні ризики називають «ризиками існування», оскільки вони можуть загрожувати нормальному існуванню людського суспільства.

Великі ризики порівняно з катастрофічними менш відчутні економічно, але виявляються з більшою закономірністю, а тому піддаються точнішому передбаченню й розрахунку.

З метою уніфікованого підходу до страхового обслуговування великих і катастрофічних ризиків усі ризики спеціальними директивами ЄС були умовно поділені на дві основні категорії: великі та масові. Масовими визнаються такі ризики, які немає підстави відносити до великих. У свою чергу, до великих ризиків віднесені ті ризики, які генеруються в найбільш ризикованих галузях господарської діяльності. Це – транспортні та повітряні ризики, ризики кредиту і застави, ризики загальної відповідальності та майнові, що виявляються на великих підприємствах.

4) Наслідками випадкових подій, передусім антропогенного походження, можуть бути не лише негативні, а й позитивні результати. Тобто в цих випадках альтернативою ризику стає його протилежність – шанс.

Імовірність настання при цьому негативних результатів також набуває ознак ризику, але особливого, спекулятивного характеру. Отже, враховуючи можливі наслідки випадкових подій, ризики можна поділити на чисті та спекулятивні – згідно з критерієм можливих наслідків. Коли ризики чисті, наслідок випадкової події завжди альтернативний: збитки або їх відсутність.

Поділ ризиків на чисті та спекулятивні має важливе практичне значення, оскільки страхове обслуговування стосується лише чистих ризиків. Спекулятивні ризики, як правило, виникають під час азартних ігор, лотерей, які не потребують страхового захисту, бо передбачають можливість не лише втрат, а й прибутків.

2. Зміст та структурна характеристика ризику.

У повсякденному житті громадян зміст «ризику» може означати:

- страх справжньої небезпеки;

- індикатор майбутніх втрат;

- шанс на успішні дії (хто ризикує, той виграє).

Стосовно бізнесу зміст терміна «ризик» може мати абсолютно різні значення. Зокрема під ризиком можна розуміти:

- потенційну можливість (небезпеку) настання ймовірної події або сукупності подій, що призводять до прямих матеріальних збитків;

- ймовірність недоотримання прибутку або доходу;

- характеристику вияву збитку, частота появи і/або важливість (розмір) збитку;

- застрахований об’єкт, що може підпасти під збиток.

Структурно ризик можна описати за допомогою таких характеристик: небезпека, підпадання під ризик, чутливість до ризику, ступінь взаємодії ризиків.

Небезпека – потенційна загроза виникнення збитку або іншої форми реалізації ризику, що зумовлена специфікою об’єкта, ризикової ситуації і природою збитку. Ця характеристика відображає взаємодію двох основних елементів:

- носія ризику, тобто об’єкта або суб’єкта стосовно якого цей ризик оцінюється;

- навколишнього середовища, в якому функціонує носій ризику і яке може провокувати реалізацію ризику. Такий вплив може бути як позитивним (зменшити ймовірності небезпеки), так і негативним (збільшити ймовірності).

Навколишнє середовище може зумовлювати виникнення не одного, а кількох ризиків, взаємодія яких впливає на об’єкт (суб’єкт) комплексно.

Небезпека є ключовою характеристикою ризику, без неї ризик неможливий.

Підпадання під ризик є характеристикою ситуації, яка може мати своїм наслідком збиток або іншу форму реалізації ризику. З погляду технічного змісту підпадання під ризик – кількість одиниць спостереження. Так, за аналізу смертності – це кількість осіб у досліджуваній групі за аналізу ризиків, притаманних автомобільному парку, - величина машино-годин використання відповідних автомобілів, за дослідження ризику катастроф – площа небезпечної території.

Чутливість показує ступінь, або інтенсивність, з якою може виникнути збиток різного розміру щодо досліджуваного об’єкта, тобто реалізуватися відповідна небезпека. Чутливість виражає ступінь, або інтенсивність, з якою може виникнути збиток різного розміру стосовно об’єкта, що розглядається, тобто реалізуватися відповідна небезпека. По суті, чутливість означає якщо не спробу кількісної оцінки ризику, то з’ясування впливу різних факторів на величину ризику. Зміна таких факторів призводить до трансформації ризику і тому вивчення факторів ризику є одним із ключових завдань дослідження.

На практиці чутливість часто пропорційна часу спостереження об’єкта, що підпадає під ризик.

Взаємодія певного ризику з іншими ризиками має суттєвий вплив на нього.

Ця характеристика передбачає розгляд не окремого ризику, а групи ризиків (портфель ризиків). Аналіз взаємодії ризиків може суттєво вплинути на розуміння небезпек, що загрожують досліджуваним об’єктам.

3. Концепція управління ризиками.

Незалежно від причин виникнення економічного ризику природним є бажання кожного суб’єкта зменшити можливі втрати, пов’язані з реалізацією цього ризику. Це бажання здійснюється через відповідні (управлінські) рішення, в результаті реалізації яких і відбувається управління ризиком, назване в контексті бізнесу ризик-менеджментом.

Управління ризиком (ризик-менеджмент) – процес прийняття і виконання управлінських рішень, які мінімізують несприятливий вплив на організацію або облік збитків, спричинених випадковими подіями.

До ключових термінів належать:

Процес – управління ризиком є одномоментним актом, воно повинне бути «вбудоване»в загальний процес прийняття управлінських рішень.

Випадкові події – управління ризиком пов’язані з непередбачуваними подіями (реалізацією економічного ризику), про настання яких не можна знати заздалегідь з цілковитою достовірністю.

Несприятливий вплив – випадкові події важливі не самі по собі, а лише тоді, коли наслідки цих подій негативно впливають на результати діяльності досліджуваної особи або організації.

Мінімізують – результатом управлінських зусиль повинне бути зниження негативного ефекту, спричиненого не передбачуваними подіями (реалізацією економічного ризику).

Управління ризиком може здійснюватися на різних рівнях:

- на державному рівні (наприклад, система цивільної оброни);

- на рівні фірми або іншого суб’єкта господарювання (зокрема, програма заходів, спрямованих на забезпечення стійкості її заходів);

- на індивідуальному рівні (передусім особове страхування й страхування особистого майна).

Шляхи мінімізації несприятливого впливу ризиків та їх фінансових наслідків:

- ухилення від ризику – набір дій, що сприяють зменшенню несприятливих наслідків певного органу державного управління, фірми або фізичної особи. Ця процедура припускає, що ризики залишаються на власній відповідальності носія. Тому її іноді називають взяттям ризиків на себе;

- передача ризику – сукупність заходів, які дають можливість перекласти відповідальність за зниження можливості виникнення несприятливих подій та за відшкодування та за відшкодування пов’язаних із ними втрат на інший суб’єкт.

Інша класифікація процедур управління ризиком базується на врахуванні співвідношення між моментом здійснення певних заходів та моментом виникнення несприятливої події. З цієї позиції всі методи управління умовно поділяються на дві великі групи:

1) методи управління ризиком до виникнення події, які плануються і здійснюються завчасно і спрямовані на зниження ймовірності настання збитку, зменшення розміру можливого збитку та модифікацію структурних характеристик ризику. До цієї групи методів управління ризиком належать методи трансформації ризиків. Вони пов’язані зі зміною самих ризиків, тобто передбачають вжиття заходів, які будуть протистояти реалізації відповідних ризиків. Ці методи часто асоціюються з проведенням попереджувальних заходів;

2) методи управління ризиком після події, які здійснюються після настання збиту та спрямовані на ліквідацію наслідків несприятливої події та відшкодування збитку. Головним для цієї групи методів є те, що вони спрямовані на фінансування ризику, тобто на формування фінансових джерел на покриття збитку. До цієї групи ризиків належать методи фінансування ризику.

Методи трансформації ризиків – група методів, яка передбачає вплив на умови виникнення несприятливих наслідків та можливий розмір збитку. Як правило, ці методи націлені на зниження схильності до ризику, зменшення вразливості та посилення взаємного впливу ризиків у портфелі, який для носія ризиків буде сприятливим. Ці методи також називають технічними методами управління ризиком.

Методи фінансування ризику – група методів, націлених на покриття збитку, який вже відбувся. Ці методи передбачають створення спеціальних резервних фондів та забезпечення інших джерел фінансування збитків. Методи також називаються економічними або фінансовими методами управління ризиком.

Методи фінансування ризику в рамках процедури скорочення ризику можна назвати методами самострахування, оскільки всі вони передбачають створення власних резервних фондів. Відмінності полягають лише в тому, в якій формі створюються такі фонди.

Суть методу фінансування ризику, або покриття збитку, з поточного прибутку зводиться до того, що покриття збитку здійснюється в міру його виникнення за рахунок поточних грошових коштів компанії. При цьому формально не створюються жодні фонди, хоча при прийнятті бізнес-рішень необхідність резервування частини грошових потоків повинна враховуватися.

Використання цього методу виправдане лише в тих випадках, коли величина потенціальних збитків невелика, і тому покриття збитків суттєво не впливає на результати діяльності. Цей метод управління ризиком використовується досить часто, оскільки в багатьох ситуаціях збитки такі незначні, що компанія може покрити їх самостійно. Фінансові можливості компанії є ключовим фактором вибору цього методу.

Метод створення резервів передбачає, що поточні збитки покриваються за рахунок коштів внутрішніх резервів фондів, спеціально створених для таких цілей. Характеристика ризиків, для яких може бути застосовано цей метод, - пов’язані з кількісною оцінкою ризику, що були описані для методу фінансування з поточного доходу.

Основна відмінність методу фінансування ризику або покриття збитку з резервів від методу створення резервів полягає в більшому розмірі збитків, що і потребує створення названих резервних фондів. Проте встановлення розміру є ключовою проблемою: дуже малі резерви не дозволять захиститися від ризиків, дуже великі – невиправдано відволікатимуть значні фінансові активи від основної сфери діяльності фірми.

Метод кредитування використовується, коли фірма може розраховувати на отримання позики (кредиту) на покриття збитку. На відміну від попередніх метолів фінансування джерело коштів для покриття збитків є не внутрішнім, а зовнішнім, хоча, як і раніше, відповідальність за покриття збитків цілком лежить на самій фірмі. Далеко не завжди фірма, що зазнала великих збитків, може розраховувати на отримання позики, а якщо і може, то в більшості випадків умови будуть достатньо жорсткими, оскільки відображатимуть оцінку кредитором неповернення позики.

Суть інших методів самострахування полягає у створенні необхідних резервних фондів за допомогою певних юридичних та економічних схем. Частіше за все, це створення власних страхових фондів, призначених для покриття збитків, як це роблять страхові та перестрахові компанії. Однак, на відміну від класичного страхування страхові резерви формуються в середині лише однієї ділової одиниці, як правило, промислової або фінансово-промислової групи, в рамках спеціально створеної для цих цілей своєї «кишенькової» страхової або перестрахової компанії.

Питання для самоперевірки:

1. Що таке страховий ризик?

2. Які риси притаманні страховому ризику?

3. Що таке актуарні розрахунки?

4. Які основні завдання актуарних розрахунків?

5. Як класифікують актуарні розрахунки?

СТРАХОВІ РИЗИКИ ТА ЇХ ОЦІНКА

Лекція 5

ВИЗНАЧЕННЯ СТРАХОВИХ ТАРИФІВ

Мета: Навчитися розраховувати тарифи з ризикових видів страхування та визначати їх за договорами загального страхування.

1. Порядок розрахунку тарифів з ризикових видів страхування.

2. Визначення тарифів за договорами загального страхування.

______________________________________

1. Порядок розрахунку тарифів з ризикових видів страхування.

Актуарні розрахунки – це система математичних і статис­тичних закономірностей, яка регламентує взаємовідносини між страховиком та страхувальником. Під час актуарних розрахунків визначають витрати, необхідні на страхування певного об'єкта, собівартість і вартість послуги, яку надає страховик страхуваль­никові. За допомогою актуарних розрахунків визначають частку участі кожного страхувальника у створенні страхового фонду, тобто визначають розміри тарифних ставок.

Згідно ст. 10 Закону «Про страхування», актуарними розрахунками можуть займатися особи (актуарії), які мають відповідну кваліфікацію згідно з вимогами, встановленими Уповноваженим органом, яка підтверджується відповідним свідоцтвом.

Тарифну ставку, що становить основу страхового внеску, назива­ють брутто-ставкою. Вона складається з нетто-ставки і навантажен­ня.

Структура страхового тарифу

Нетто-ставка виражає ціну страхового ризику і є основною частиною страхового тарифу. Вона призначена для виплати страхового відшкодування і страхових сум та формування страхових резервів. Нетто ставка складається з двох частин – основної частини та ризикової надбавки, яка враховує фактори, які викликають розход­ження в ймовірності збитку.

Якщо умови страхування даної групи ризиків містять кілька видів страхової відповідальності, то сукупна нетто-ставка може складатися із суми окремих нетто-ставок.

Навантаження призначене для відшкодування витрат страховика, пов'язаних з проведенням страхування, а також для забезпечення одержання страховиком прибутку. Навантаження становить меншу частину брутто-ставки (залежно від форми і виду страху­вання становить від 6 до 40%).

Головний елемент навантаження – витрати на ведення справи. (докладно розглянуто в темі 11).

При укладанні договору андеррайтер (фахівець з оцінки ризику), встановлює страховий тариф для конкретного договору страхування. З цією метою він використовує базовий тариф та поправочні коефіцієн­ти до нього, які враховують не тільки рівень ризику, але й умови дого­вору страхування. Процедуру встановлення тарифу для конкретного договору страховики називають «котируванням ризику».

2. Визначення тарифів за договорами загального страхування.

Методика розрахунку тарифів, що подана в страховій практиці застосовується з урахуванням та­ких умов.

− наявність статистики або будь-якої іншої інформації з розгляну­того виду страхування.

− відсутність спустошливих подій, що впливають одна за одною на наявність страхових випадків.

− розрахунок тарифів відбувається при заздалегідь запланованій або відомій кількості договорів, що передбачається укласти зі стра­хувальниками.

Як було зазначеного раніше, страховий тариф, за яким укладається договір страхування, нази­вається брутто-ставкою () . Брутто-ставка розраховується за формулою:

, (3.12)

Нетто-ставка () складається з:

, (3.13)

Основою розрахунку основної частини нетто-ставки () є збитковість страхової суми, яка залежить від ймовірності настання страхової події (q) та важкості шкоди () (див. попередній параграф) та визначається за формулою:

. (3.14)

Ризикова надбавка впроваджується для того, щоб урахувати коливання показника збитковості страхової суми.

Припустимі два варіанти розрахунку ризикової надбавки:

1. За наявності статистики про страхові відшкодування та можливості відрахування середньоквадратичного відхилення при настанні страхових випадків ризикова надбавка розраховується для кожного ризику:

, (3.15)

2. При відсутності даних про середньоквадратичне відхилення страхового відшкодування ризикова надбавка визначається:

. (3.16)

Таблиця 3.1

Значення коефіцієнта a, що залежить від гарантії безпеки g

Особливості розрахунку тарифних ставок зі страхування життя

Розрахунок тарифних ставок зі страхування життя має певні особливості, що пов’язані з об’єктом страхування. Цим об’єктом є життя людини, що постійно перебуває під ризиком різних небезпек, останньою з яких може бути і смерть застрахованого. Тому страхування життя передбачає страховий захист майнових інтересів застрахованої особи (або його вигодонабувача) шляхом страхових виплат при його дожитті до визначеного віку або закінчення терміну дії договору, а також у випадку смерті.

Ймовірність дожити до певного віку або закінчення терміну дії договору залежить в першу чергу від віку застрахованого в момент страхування і терміну дії договору страхування життя.

На підставі масових даних демографічної статистики та теорії ймовірності виявлена залежність смертності від віку, винайдені необхідні формули для розрахунків. За спеціально розробленою методикою з використанням цих формул складаються так звані таблиці смертності. Ці таблиці періодично перераховуються у зв’язку зі зміною показників смертності населення. Вона містить конкретні цифри смертності для кожного віку (в повних роках) в розрахунку на 100 тис. населення с послідовним зменшенням тих, що доживають при переході з однієї вікової групи в іншу, що має вік більший на один рік.

Тобто, таблиці смертності – це впорядкований ряд взаємопов’язаних величин, що характеризують зменшення з віком деякої сукупності народжених унаслідок смертності.

Таблиця смертності має такий вигляд.

До основних показників таблиці належать:

х – однорідні вікові групи населення;

l _x – кількість осіб, що доживає до кожного наступного віку;

Для зручності використання до таблиці також включено:

d _x – кількість осіб, що помирає при переході від віку х до віку х +1:

(3.17)

q _x – ймовірність смерті особи при переході від віку х до віку х +1:

(3.18)

p _x – ймовірність дожиття до віку х +1:

(3.18)

Таблиця смертності (гіпотетичний приклад)

Слід зауважити, що p _x + q _x = 1.

Достовірність та математична точність даних таблиць смертності дозволяє використовувати їх для розрахунку нетто-ставок за видами страхування життя.

Уже було сказано, що особливою рисою договорів страхування життя є їх довгостроковість. Страхувальники сплачують або всю суму страхової премії відразу при укладанні договорів, або (що буває значно рідше) упродовж усього терміну страхування. Таким чином, утворюється великий проміжок часу від моменту надходження страхових платежів до моменту виконання зобов'язань.

Страхова компанія отримує в своє розпорядження значні суми тимчасово вільних коштів страхових резервів, які, згідно з чинним законодавством, можуть використовуватись страховиками у фінансовій та інвестиційній діяльності та забезпечувати додатковий прибуток. Тому при визначенні нетто-ставки страхова компанія повинна врахувати цей доход. Чим вища норма доходності, тим менша нетто-ставка.

У ст. 9 Закону України «Про страхування» зазначено, що в договорі страхування життя величина інвестиційного доходу не повинна перевищувати 4% річних.

Питання для самоперевірки:

1.Що таке страховий тариф?

2.З яких елементів складається страховий тариф?

3.Що таке нетто-ставка?

4.Для чого потрібне навантаження у структурі тарифу?

5.Які витрати несе страховик на ведення справи?

6. Яким чином розраховуються тарифи з ризикових видів страхування?

Лекція 6

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 89; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!