Страховий фонд

Тема 1

Тема 1

М О Д У Л Ь 1

ВСТУП

Для успішного розвитку Україниважливе значення має страхування, яке є могутнім видом бізнесу за кордоном, але залишається недостатньо розвинутим в Україні. Перші кроки до зміни цієї ситуації вже зроблено і неабияку роль у цьому відводиться саме підвищенню рівня фахової освіти.

Дисципліна «Страхування» дозволяє розібратися в сутності страхових послуг, що надаються фізичним і юридичним особам, в організації їх розробки і реалізації. Усе це має важливе значення для підготовки фахівців високого рівня, тому що зараз посилюється інтенсивність процесу проникнення страхування в усі види економічної діяльності і життя людей.

Предметом дисципліни є вивчення комплексу цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством.

Метою дисципліни є формування в майбутніх спеціалістів теоретичних знань та практичних навичок щодо комплексу зобов’язань страховика, які визначають поняття страхового продукту, а також передумов та супутніх обставин виконання цих зобов’язань.

Завдання дисципліни «Страхування» - сформувати цілісне уявлення про потребу та сутність страхування; обов’язків та добровільний характер страхових послуг; правове забезпечення ринку страхових послуг; цивілізоване ставлення до особистого та колективного майна, власного здоров’я і життя, відповідальності перед третіми особами.

Після вивчення курсу студент повинен знати: сутність страхування, товару страхового ринку; особливості процесу реалізації страхової послуги; порядок укладання і ведення страхової угоди; особливості сфери страхування життя; умови страхування від нещасних випадків і медичного страхування; особливості страхування майна і відповідальності підприємств; сутність страхування кредитних і фінансових ризиків; умови транспортного страхування; основні умови страхування майна фізичних осіб; особливості відповідальності майна громадян.

Студент повинен уміти: визначити коло суб’єктів та об’єктів страхування, згрупувати страхові ризики; дати страхову оцінку об’єкту страхування; встановити страхову суму та страхове відшкодування для різних видів страхових послуг; пояснити прядок дій при настанні страхового випадку; захистити свої права як страхувальника при порушенні умов надання страхової послуги.

ЗМІСТ СТРАХУВАННЯ ТА СТРАХОВИЙ РИНОК

СУТНІСТЬ, ПРИНЦИПИ ТА РОЛЬ СТРАХУВАННЯ

Лекція 1

СУТНІСТЬ, ПРИНЦИПИ ТА РОЛЬ СТРАХУВАННЯ

Мета: Ознайомитися з передумовами виникнення, функціями, принципами та формами страхування.

1. Передумови виникнення і форми страхування.

2. Зміст, функції та принципи страхування.

3. Необхідність і форми страхового захисту.

Література

Основна:

1. Говорушко Т. А. Страхові послуги. Навч. посіб. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. – 400 с.

2. Плиса В. Й. Страхування: Навч. посіб. – К.: Каравела, 2005. – 392 с.

3. Про страхування: Закон України від 07.03.96 № 86/96-ВР (зі змінами та доповненнями) // www.rada.gov.ua

4. Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг: Закон України від 12.07.2001 № 2664-III (зі змінами та доповненнями) // www.rada.gov.ua

5. Страхування: Підручник / Керівник авт. кол. і наук ред. С. С. Осадець, д-р економ. наук, проф. – К. КНЕУ, 2002. – 528 с.

6. Страхування: Теорія та практика: Навч.-метод. посіб. / Внукова Н. М., Успаленко В. І., Временко Л. В. та ін. / За загальною редакцією проф. Внукової Н. М. – Х.: Бурун книга, 2004. – 376 с.

Додаткова:

7. Внукова Н. М. Смоляк В. А. Економічна оцінка ризику діяльності підприємств: проблеми теорії та практики: Монографія. – Х. – ВД «ІНЖЕК», 2006. – 184 с.

8. Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України: офіційний сайт // www.dfp.gov.ua

___________________

1.Передумови виникнення і форми страхування

До набуття Україною статусу незалежної держави страхування здійснювалося тут згідно з економічними, соціальними та правовими умовами, що існували у відповідний період у Київській Русі, царській Росії, а згодом – у колишньому СРСР.

Найдавнішим способом страхового захисту в Україні, так і в усьому світі, було взаємне страхування.

З розвитком капіталізму класичне страхування із західної Європи прийшло в Росію. У 18 ст. в Петербурзі і Москві з’явилися філії англійських страхових компаній. З упровадженням державної монополії на страхову діяльність (1786) почали створюватися державні страхові організації. Це зумовлювався потребами довгострокового кредитування. Маніфест «Про заснування державного позикового банку» дозволяв лише операції з тими домами, «які на страх до свого ж банку будуть передані». З цією метою при банку була створена страхова економія. Вона приймала на страхування будинки в обох столицях та інших містах, але виключно кам’яні, покриті залізом або черепицею. Страхова премія визначалася в розмірі 1,5% від прийнятої на страхування суми. Страхова економія проіснувала 36 років.

Перше страхове товариство на території сучасної України було засноване на початку 1812 року у Феодосії.

Найбільш поширеним страховим ризиком за тих часів була пожежа. З метою захисту від її наслідків у 1827 році було оприлюднено указ про створення Російського страхового товариства від вогню. До 1913 року вже 13 акціонерних товариств здійснювали захист від вогню. Кілька з них успішно працювали в Україні.

З відміною кріпосного права активізується розвиток страхової справи, орієнтованої на село. На базі органів місцевого самоврядування створюється система земського страхування. Страхові ризики полягали в знищенні або пошкодженні вогнем нерухомості та великої рогатої худоби, страхувалися також пенсій осіб, котрі перебували на державній службі. Земське страхування поділялося на обов’язкове, добровільне та додаткове. Власники будівель, що підлягали обов’язковому страхуванню, мали змогу скористатися ще й страхуванням на добровільних засадах.

У містах діяли товариства взаємного страхування від вогню. Одне з таких товариств у 1863 році було створено в Полтаві. Згодом порівняно великі товариства цього спрямування з’явилися також у Києві, Одесі та Харкові. Їх діяльність обмежувалася територією відповідного міста. Ці товариства обслуговували, здебільшого, великих домовласників, купців і фабрикантів. Страхувальникам, які укладали угоди страхування на кілька років підряд, надавалися пільги і навіть опускалося безплатне страхування за так званим золотим полісом.

Це були часи, коли страхова справа переживала глибоку кризу. Особливо великих збитків зазнавали товариства зі страхування від пожежі.

У другій половині 19 ст. спектр страхових послуг уже був доволі широким. Страхові товариства приймали на страхування будівлі, тварин, меблі, одяг, засоби транспорту, вантажі, певного розвитку набуло страхування життя.

У дореволюційні роки одним із важливих центрів страхування була Одеса. Тут існували самостійні страхові товариства, а також контори філій провідних страхових компаній Петербурга й Москви, іноземних страховиків.

Досить поширеним було й самострахування. Так, створене 1857 року Російське товариство пароплавства і торгівлі (РТПіТ) мало головною базою Одеси.

Набули поширення товариства взаємного страхування серед землевласників. За прикладом Ліфляндського товариства було організовано товариство взаємного страхування землевласників у Києві. Воно ставило своїм завданням відшкодування збитків, завданих вогнем землевласникам Київської, Подільської та Волинської губерній.

Особисте страхування виникло в 30-х роках 20 століття. Протягом тривалого часу страхування життя було монополією Російського товариства застрахованих капіталів і доходів. Статут товариства передбачав страхування за чотирма видами (розрядами): А – страхування капіталу, В – страхування пенсій на користь спадкоємців і в разі дожиття до певного строку, С – страхування пенсій на користь самого страхувальника (страхування на дожиття), Д – страхування капіталів і пенсій на користь дітей при досягненні ними певного віку. Понад 97% припадає на розряд А.

У 1906 році було ухвалено закон про страхування життя державними ощадними касами. За умовами страхування договори укладалися без попереднього лікарського огляду на суми, не нижчі за 25 руб. Проте виплата страхової суми в разі настання страхового випадку відстрочувалася на 5-7 років. Це не відповідало інтересам широких кіл населення.

Страхування життя, крім акціонерних товариств і ощадних кас, здійснювали також товариства взаємного страхування. Одне з них було в Києві.

Обсяги страхування в Росії були дуже малі порівняно з державами Західної Європи.

У 1894 році встановлено державний нагляд за діяльністю акціонерних страхових товариств. Здійснював його Страховий комітет, який входив до складу міністерства внутрішніх справ. Інспектори Комітету утримувалися за кошти від спеціальних внесків страхових організацій.

З 1885 року, коли в Росії було дозволено діяти іноземним страховим товариствам, тут з’явилися американські, англійські, німецькі, французькі компанії зі страхування життя.

У 1895 році створено перше спеціалізоване Товариство російського перестрахування.

На цей час припадала і грошова реформа, яка створила сприятливіші умови для діяльності вітчизняних та зарубіжних страховиків і перестраховиків.

Отже, у дореволюційній Росії існували майже всі відомі на ті часи види страхування та форми страховиків. Провідна роль належала акціонерним товариствам. На них 1913 року припадало 63% застрахованого майна, 15% - належало земським і 8% - міським взаємним страховим товариствам. Решта страховиків охоплювали 14% зобов’язань з майнового страхування.

На межі 19 і 20 століть пожвавилася страхова діяльність на території Західної України, яка входила тоді переважно до складу Австро-Угорської імперії, а після її розпаду – до Польщі і Румунії. Так, 1892 року почало надавати страховий захист від вогню українському населенню Галичини й Буковини Товариство взаємного страхування «Дністер».

З метою надання українському населенню послуг в сфері страхування життя в 1911 році в Чернівцях було засновано Товариство взаємного страхування життя і пенсій «Карпатія». Згодом головний офіс було переведено до Львова.

Страхування сприяло зростанню концентрації виробництва й капіталу, що, у свою чергу, прискорювало розвиток світової індустрії.

Події 1917 року в Росії внесли багато змін і до страхової справи. Уже через рік її оголошено було державною монополією. Уже через рік її було оголошено державною монополією. З утворенням СРСР майже всі страхові операції перейшли до органів Головного управління державного страхування при Міністерстві фінансів, застосовувалися єдині правила й тарифи з кожного виду страхування. У 20-ті роки цей страховик не охоплював лише колгоспи та інші кооперативні підприємства.

Починаючи з 1921 року страхування об’єктів державної власності – майна державних підприємств і організацій – згідно із законодавством було добровільним.

Страхування кооперативних і громадських підприємств, куди ввійшли й колгоспи, було переведено на державну основу. Відповідну роботу мали виконувати органи Держстраху СРСР. Цей страховик організував роботу з обв’язкового та добровільного страхування майна громадян.

Не існувало чіткої концепції щодо розвитку особистого страхування. З 1929 року почали швидко впроваджувати колективне страхування, маючи на меті охопити ним не менш як 75% працюючих. Цей показник був таким високим не довго. Уже в 1930 році він знизився до 30%, і колективне страхування стало збитковим. Його відмінили, ввівши індивідуальне змішане страхування, страхування на випадок смерті і втрати працездатності, страхування від нещасних випадків.

У період реформ 60-х років століття багато було зроблено з налагодження страхового захисту сільськогосподарських підприємств, без якого важко було перейти до грошової гарантованої оплати праці колгоспників, прямого банківського кредитування колективних господарств, зміцнити інші напрямки госпрозрахункових відносин. Запроваджені з 1968 року умови обов’язкового страхування майна колгоспів, що ґрунтувалися на принципі еквівалентності взаємовідносин страховика зі страхувальниками (їх сукупністю), стали кроком уперед у методології формування страхових резервів. Було збільшено норму страхового покриття і розширено перелік страхових подій (зокрема, включено посуху). З огляду на ефективність цих заходів уряд СРСР уже через 10 років визнав за доцільне перевести на такі умови страхування й державні сільськогосподарські підприємства.

Протягом 60-70-х років застосовувалися нові види страхування майна, життя та здоров’я громадян. З 1988 року державні підприємства дістали право на здійснення добровільного страхування майна й відповідальності.

Початок 90-х років ознаменувався політичними та економічними змінами світового масштабу. На карті замість Радянського союзу з’явилися 15 незалежних держав, які обрали ринковий тип розбудови економіки, ставши на шлях глибоких економічних реформ. Важливою складовою нового господарського механізму має бути ефективна система страхування, що відповідає світовим стандартам.

2. Зміст, функції та принципи страхування.

Відповідно до Закону України «Про страхування»: страхування – це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів із розміщення коштів цих фондів.

У Законі зафіксовано головні елементи, що формують поняття страхування. Це, насамперед, мета страхування – захист майнових інтересів фізичних і юридичних осіб. Наголошується, що захист забезпечується на випадок конкретних подій, перелік яких зафіксовано в чинному законодавстві або страхових договорах. Виокремлюються джерела грошових коштів, що є ресурсами для страхових виплат.

Страхування є, насамперед, системою економічних відносин між конкретними суб’єктами господарювання, де, з одного боку, діють страхувальники, а з іншого – страховики. Важливою передумовою застосування страхування є майнова самостійність суб’єктів господарювання ї їхня зацікавленість у переданні відповідальності за наслідки ризику спеціалізованим формуванням.

Економічна природа страхування виявляється у грошовому відшкодуванні потерпілим збитків, що виникли внаслідок непередбачуваних або передбачуваних, але невідворотних згубних подій за рахунок внесків тих, хто потенційно може зазнати шкоди від цих подій і погоджується або зобов’язується законом чи договором сплачувати їх (внески) завчасно, тобто до настання самих подій.

Суб’єкт, який бере на себе зобов’язання формувати фонди страхового захисту та використовувати їх для компенсації збитків застрахованим потерпілим, називається страховиком.

Суб’єкти, що уклали угоду з страховиком про страхування свого інтересу або інтересу третьої особи, сплачують страхові премії (внески) і мають право отримати відшкодування (за законом чи за угодою) при настанні страхового випадку, називаються страхувальниками.

Економічний інтерес страхувальника полягає в тому, що він економічно зацікавлений сплачувати незначні порівняно з можливими втратами внески (премії) страховику, який при настанні страхового випадку для окремого застрахованого відшкодує тому збитки у грошовій формі у повному, хоча частіше не в повному, але завчасно визначеному договором, (чи законом) розмірі.

Економічний інтерес страховика полягає в тому, що серед взятих на страхування ризиків переважна більшість протягом короткого періоду не буде реалізована. Це дає можливість страховику використовувати сплачені страхувальником премії для своїх цілей.

Отже, інтереси страховика і страхувальника відмінні в тому, що страхувальник хотів би платити страхові премії тільки за реалізований ризик, тоді як страховик зацікавлений у тому, щоб якомога більше страхувальників обходили страхові події. Разом із тим інтереси страхувальника і страховика збігаються у тому, що для обох суб’єктів краще, щоб страхова подія не настала. Для страховика це означає зібрані премії, не відшкодовані страхувальникам, для страхувальника – безперервність економічного процесу, адже відшкодування збитків здійснюється, як правило, з часом, є неповним, має грошову форму.

Таким чином, страхувальник платить страховику за гарантію підтримки у скрутних умовах, за впевненість у стабільному розвитку, за можливість забезпечення безперервності процесу відтворення господарської діяльності.

Економічний зміст страхування полягає у тому, що цей різновид людської діяльності спрямований на захист майнових інтересів юридичних та фізичних осіб, що потерпіли у зв’язку з настанням страхових випадків, визначених договором чи страховим законодавством, за рахунок страхових фондів, які формуються учасниками страхування. Страхувальники беруть участь у формуванні цих фондів, сплачуючи страхові премії чи внески, а страховики – частиною доходів, отриманих від розміщення тимчасово вільних грошових засобів, способами, не забороненими законом.

Страхування – це особлива сфера фінансових відносин. Ці особливості виявляються у функціях, властивих страхуванню.

Функції страхування.

1. Взяття страховиком за певну плату на певний строк матеріальної відповідальності перед страхувальником за наслідки від реалізації ризику, передбаченого договором чи чинним законодавством.

У разі реалізації ризику (страхової події), страховик мусить здійснити страхувальнику відшкодування збитків за його (страхувальника) вимогою. За умови нереалізованого ризику страхові премії привласнює страховик. Рівень тарифів (страхових премій) прямо залежить від ймовірного рівня ризику. Ця функція здійснюється через процес купівлі-продажу страхової послуги.

2. Формування страхового фонду (резерву) для відшкодування втрат від реалізації страхових випадків, прийнятих страховиком від страхувальника.

3. Грошове відшкодування збитків, яких зазнали страхувальники від настання страхових подій. Через цю функцію найповніше реалізується потреба в страховому захисті. Обсяг страхового відшкодування та порядок отримання коштів визначаються умовами договору, укладеного страхувальником і страховиком, чи законодавством.

4. Заощаджувальна функція поширюється не на всі види страхування. Вона властива видам особистого (особового) страхування, пов’язаним зі страхуванням життя, пенсій, дожиттям до весілля, повноліття та ін.

Ця функція передбачає нагромадження шляхом сплати страховику страхових внесків (премій) впродовж тривалого часу в обсязі страхової суми, визначеної договором. По закінченні терміну договору страхувальник отримує нагромаджені кошти від страховика. Якщо під час дії договору трапилась страхова подія, страховик несе повну відповідальність у межах страхової суми (суми, на яку застраховано об’єкт), незалежно від того, яку частку цієї суми встиг сплатити страхувальник (але за умови відсутності заборгованості страхувальника перед страховиком). Саме можливість отримати страхову суму в повному обсязі, навіть після сплати тільки першого внеску, робить громадян зацікавленими у такій формі заощаджень.

5. Превентивна (запобіжна, попереджувальна) функція полягає у створенні умов, що забезпечують зниження рівня ризику та збитків, зумовлених цими ризиками. Ця функція зумовлена специфікою економічних відносин, що виникають між страхувальником і страховиком. Оскільки страховик бере відповідальність за збитки, зумовлені реалізованим ризиком страхувальника, то він (страховик) зацікавлений у створенні умов для запобігання реалізації ризику, щоб обмежити збитки. У зв’язку з цим страховик стимулює страхувальника (через розмір тарифів на страхові послуги або рівень відшкодування збитків) здійснювати запобіжні заходи щодо можливості виникнення та поширення нещасних випадків, вразливих для життя та здоров’я страхувальників (дотримання правил техніки безпеки, протипожежних заходів, локалізація поширення інфекції тощо), а також умов, що стосуються майнових інтересів страхувальників, пов’язаних із виникненням пожежі, вибуху, руйнації, втрати споживних властивостей товару та ін. Названі вище властивості відносять до фінансових преференцій.

Преференції – це пільги, привілеї, переваги.

Фінансові преференції щодо превентивної функції в страхуванні – це надання пільг при сплаті страхових премій тим страхувальникам, які здійснили витрати на запобіжні заходи щодо обмеження умов настання та поширення страхових ризиків (подій).

Окрім фінансових, використовуються правові преференції, зміст яких полягає в тому, що страхове законодавство визначає умови, за яких страховик звільняється від зобов’язань стосовно відшкодування збитків страхувальнику чи застрахованій особі. Наприклад, страховик не відшкодовує страхової суми у разі: самогубства; перебування потерпілих у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння; навмисного пошкодження чи знищення застрахованого майна та ін.

6. Репресивна функція страхування полягає в спрямуванні зусиль на усунення страхового випадку та обмеження величини збитків, зумовлених страховим випадком. Так, затрати на боротьбу з пожежею, паводком, епідемією тощо, здійснені страхувальником, відшкодовуються страховиком.

7. Інвестиційна функція не належить до основних, але значущість її від цього не зменшується. Ця функція виникає у зв’язку з тим, що обсяг зібраних страховиком страхових премій перевищує обсяг здійснених ним страхових виплат та компенсацій. Діяльність страховика, пов’язана з розміщенням та управлінням страховими резервами, є за своїм змістом інвестиційною діяльністю страховика. Способи найкращого, з позиції інтересів страховика, розміщення цих грошових засобів – це інвестиційна стратегія страховика.

3. Необхідність і форми страхового захисту.

Протягом усього історичного шляху розвитку людське суспільство в кожній сфері своєї діяльності стикається із суперечностями між природою і людиною, а таж між окремими суб’єктами суспільних відносин. Ці суперечності зумовлюють появу несприятливих подій – ризиків, серед яких виокремлюють стихійне лихо і нещасні випадки.

Стихійне лихо – це випадок, спричинений руйнівною дією сил природи, яка охоплює, здебільшого, немалу територію і призводить до значних матеріальних збитків або загибелі чи втрати здоров’я багатьох людей.

Нещасні випадки – це такі події, які через несприятливий збіг обставин (наприклад, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди) тягнуть за собою загибель чи втрату здоров’я окремих осіб або їх групи.

Потенційна можливість настання стихійного лиха, нещасних та інших непередбачуваних випадків, які призводять до збитків або упущення вигоди, становить сутність ризику.

Сумарний вплив ризиків досі не зменшується. Це змушує весь світ активно шукати шляхів послаблення їх негативного впливу на життя людей.

З огляду на доволі ризиковане функціонування будь-якого підприємства і не менш ризиковане проживання кожної людини існує нагальна потреба попереджувати й відшкодовувати збитки, що їх завдають ризиковані обставини. Без цього неможливо забезпечувати безперервність процесу виробництва матеріальних благ, підтримувати належний рівень життя людей. Відносини, що складаються в суспільстві з цього приводу, мають об’єктивний характер і у своїй сукупності формують зміст економічної категорії страховий захист.

Сутність страхового захисту полягає в нагромадженні й витрачанні грошових та інших ресурсів для здійснення заходів з попередження, подолання або зменшення негативного впливу ризиків і відшкодування пов’язаних з ними витрат.

До фонду страхового захисту належать централізовані натуральні та грошові резерви держави, децентралізовані фонди (у частині, що використовується на покриття шкоди, завданої стихійними та іншими непередбачуваними подіями, - самострахування), а також фонди, створювані методом страхування.

В Україні за рахунок централізованих фондів й досі фінансуються витрати, пов’язані із запобіганням та ліквідацією повеней, зсувів, аварій на шахтах та ін.

Водночас із розширенням прав підприємств зростали можливості самострахування, для чого створювалися внутрішні натуральні та грошові резерви. Такі фонди дають змогу покривати шкоду, заподіяну переважно дрібними ризиками.

Отже, можливості забезпечення страхового захисту за рахунок наявних джерел дуже обмежені. Це означає, що надалі більше навантаження має припадати на фонди, створювані завдяки страхуванню. Якщо до цього додати завдання з переорієнтації програми соціального захисту громадян (охорона здоров’я, пенсійне забезпечення, частково освіта) на страхові засади, як це зроблено в країнах з ринковою економікою, то перспектива посилення ролі страхування в системі страхового захисту стає очевидною.

Питання для самоконтролю:

1. У чому полягає необхідність страхового захисту?

2. Які специфічні ознаки має категорія страхового захисту?

3. У яких формах може бути створений страховий фонд суспільства?

4. Що представляють собою централізовані резерви держави?

5. Що представляє собою фонд самострахування?

СУТНІСТЬ, ПРИНЦИПИ ТА РОЛЬ СТРАХУВАННЯ

Лекція 2

Мета: Визначити об’єкт, предмет, методи та роль страхування в ринковій економіці.

1. Об’єкт, предмет, методи та методологія досліджень у страхуванні.

2. Страховий фонд: принципи формування і використання.

3. Роль страхування в ринковій економіці.

Література

Основна:

1. Говорушко Т. А. Страхові послуги. Навч. посіб. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. – 400 с.

2. Плиса В. Й. Страхування: Навч. посіб. – К.: Каравела, 2005. – 392 с.

3. Про страхування: Закон України від 07.03.96 № 86/96-ВР (зі змінами та доповненнями) // www.rada.gov.ua

4. Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг: Закон України від 12.07.2001 № 2664-III (зі змінами та доповненнями) // www.rada.gov.ua

5. Страхування: Підручник / Керівник авт. кол. і наук ред. С. С. Осадець, д-р економ. наук, проф. – К. КНЕУ, 2002. – 528 с.

6. Страхування: Теорія та практика: Навч.-метод. посіб. / Внукова Н. М., Успаленко В. І., Временко Л. В. та ін. / За загальною редакцією проф. Внукової Н. М. – Х.: Бурун книга, 2004. – 376 с.

Додаткова:

7. Внукова Н. М. Смоляк В. А. Економічна оцінка ризику діяльності підприємств: проблеми теорії та практики: Монографія. – Х. – ВД «ІНЖЕК», 2006. – 184 с.

8. Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України: офіційний сайт // www.dfp.gov.ua

______________

1. Об’єкт, предмет, методи та методологія досліджень у страхуванні.

Дослідження – це цілеспрямоване та належним чином організоване вивчення об’єкта.

Метою дослідження є виявлення, витлумачення, оцінювання та використання притаманних об’єкту рис, властивостей, законів та закономірностей, які можуть мати як позитивний, так і негативний вплив на суб’єкта та інші об’єкти. Знання позитивного впливу об’єкта, що досліджується, необхідне для найповнішого використання цього впливу, а знання негативного впливу потрібне для того, щоб можна було обмежити цей згубний вплив, попередити чи запобігти його дії або просто пристосуватись до нього, якщо ні запобігти, ні обмежити цей вплив неможливо.

Те, на що спрямовується дослідження, називається об’єктом.

Об’єктом дослідження науки страхування є способи, форми, методи управління ризиками шляхом акумуляції грошових внесків та розподілу збитків, зумовлених настанням ризикових страхових подій, серед широкого загалу, а також обмеження збитків шляхом запровадження превентивних заходів щодо настання та поширення страхових подій у просторі та часі.

Предметом дослідження науки страхування є виявлення механізмів узгодження інтересів страховиків та страхувальників, які роблять страховиків зацікавленими в прийнятті ризику до страхування, а страхувальників – зацікавленими в сплаті страхової премії, яка суттєво не впливає на їхній бюджет, але у разі настання страхового випадку суттєво впливає на зменшення їх втрат.

Завданням будь-якого дослідження є встановлення істини, тобто отримання таких знань про об’єкт, які відображають його сутні властивості. Систему наукових знань про шляхи, методи, засоби та інструменти пізнання істини називають методологією науки.

Методи дослідження.

Страхування як галузь наукових знань використовує як емпіричний рівень пізнання, який ґрунтується на спостереженні та експерименті, де дослідник аналізує об’єкт, не вносячи змін у нього, так і теоретичний рівень, який оперує не самими об’єктами, а ідеальними їх образами, моделями.

Основними методами, які використовують для теоретичного рівня дослідження страхування, є: аналіз і синтез; абстрагування; узагальнення; індукція та дедукція; гіпотетично-дедуктивний та аксіоматичний методи; оптимізаційне та раціоналістичне моделювання; історичний метод, метод аналогій; економіко-статистичні методи – вибірки, групування, порівняння середніх і відносних величин; метод експертних оцінок; метод кореляції та ін.

Аналіз – це уявне розчленування об’єкта дослідження на частини (сторони, ознаки, властивості, риси, функції, відношення), вивчення кожної з частин окремо.

Синтез – це поєднання (уявне)в єдине ціле розчленованих аналізом частин. Уявне (мисленнєве) розчленування та поєднання елементів (складових) об’єкта здійснюється за допомогою абстрактних понять.

Абстрагування – це відволікання від несуттєвих рис, властивостей та відношень об’єкта і зосередження уваги на тих рисах, властивостях і відношеннях, які є суттєвими для вивчення цього процесу чи явища. В результаті абстрагування створюються ідеальні образи реального світу.

Узагальнення – це метод пізнання, за допомогою якого здійснюється сходження від одиничних до особливих і загальних ознак та властивостей певної групи чи класу об’єктів.

Індукція – це метод наукового пізнання, коли на основі відомостей про окремий предмет робиться умовивід про загальне. Наприклад, чим вищий дохід має споживач, тим більший попит він пред’являє на страхові послуги. Оскільки так поводиться досить велика кількість споживачів, є підстави стверджувати, що попит на страхові послуги прямо пропорційно залежить від обсягу доходу.

Дедукція – метод наукового пізнання, коли на основі знань про загальне робиться умовивід про окреме. Наприклад, досвід найбільш розвинених країн світу свідчить про те, що в міру розвитку економіки та зростання рівня добробуту збільшується попит на страхові послуги. На основі цього можна зробити висновок, що в міру наближення рівня економічного розвитку України до країн Заходу попит на страховий захист в Україні підвищуватиметься.

У процесі пізнання індукція і дедукція застосовуються в єдності.

Гіпотетично-дедуктивний метод – метод наукового дослідження, який ґрунтується на висуванні гіпотез про причини явищ, що підлягають дослідженню, та у виведенні з цих гіпотез про причини явищ, що підлягають дослідженню, та у виведенні з цих гіпотез висновків шляхом дедукції. Якщо одержані результати відповідають усім фактам, наданим у гіпотезі, то гіпотеза визнається достовірним знанням.

Аксіоматичний метод – метод побудови наукової теорії, за яким деякі судження приймаються як аксіоми, які не потребують доведення, а всі інші умовиводи робляться з цих аксіом за певними логічними правилами. Необхідною умовою знання, збудованого за таким методом, є внутрішня суперечливість. Але вона є свідченням того, що теорія правильно побудована, а не того, що вона істинна.

Історичний підхід до аналізу страхової діяльності дає можливість прослідкувати історичний процес розвитку потреб у страховому захисті та можливості задоволення цих потреб, зумовлених технологічним способом виробництва, який відповідає певному етапу історичного розвитку.

Моделювання - це опосередкований метод наукового дослідження, де оригінальний об’єкт аналізу замінюється ідеальним, моделлю, яка існує у відповідній знаковій формі та функціонує за законами логіки, яка відображає реальні процеси матеріального світу.

2. Страховий фонд: принципи формування і використання.

Необхідність формування страхового фонду пов’язана з потребою в страховому захисті, яка може бути задоволена завдяки коштам, нагромадженим у страхових фондах (резервах). Ця потреба має природну, економічну, соціальну та глобалізацій ну зумовленість.

З позицій природних інтересів суспільства та окремих його громадян, страхування виникло як засіб збереження матеріального благополуччя за настання випадкових, непередбачуваних, а також передбачуваних, але небажаних і таких, яких не можна уникнути, випадків з метою розподілу заподіяних окремим громадянам збитків між багатьма іншими членами суспільства, щоб полегшити тягар потерпілих.

Економічна зумовленість страхового захисту пояснюється необхідністю створення такого різновиду людської діяльності, який ґрунтується на акумуляції фінансових засобів з метою відшкодування збитків, спричинених настанням шкідливих для здоров’я та (або) матеріального благополуччя подій як фізичним, так і юридичним особам, що створює сприятливі умови для безперебійного процесу національного виробництва.

У соціальному плані страхування є формою (способом), участі держави, роботодавців та громадян у справі захисту особистих інтересів громадян і створення у такий спосіб умов для забезпечення соціальної та політичної стабільності в суспільстві.

В юридичному аспекті страхування є різновидом цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів.

Глобалізаційний аспект страхового захисту зводиться до усунення національних відмінностей у законодавствах різних країн і уніфікації способів захисту інтересів економічних суб’єктів, з одного боку, та розробки таких юридичних норм, які б забезпечили страховикам достатні фінансові гарантії, з іншого боку.

Отже, необхідність страхового захисту викликана прагненням обмежити як матеріальні, так і нематеріальні збитки, пов’язані з певними ризиками.

Ризики – можлива небезпека втрат, зумовлена певними природними явищами (землетруси, паводки, засуха тощо), випадковими подіями техніко-технологічного характеру (пожежа, технологічні аварії, вибухи тощо), кримінальними явищами (крадіжки, розбійницькі напади, шахрайство) та явищами суто економічного характеру, різноманітність яких досить стрімко зростає у зв’язку з поглибленням суспільного поділу праці, розвитком грошової та кредитної систем (порушення ритмічності поставок, енергетичні та платіжні кризи, інфляційні процеси тощо), соціальними процесами (міждержавні та міжнаціональні конфлікти, акти громадянської непокори).

Відшкодування збитків потерпілим здійснюється зі страхових (резервних) фондів.

Страховий (резервний) фонд – це резерв грошових чи матеріальних засобів, який має строго цільове призначення: відшкодування збитків потерпілим від страхових подій; покриття незапланованих витрат; вирівнювання добробуту за умов кон’юнктурних коливань, стихійних природних лих тощо.

Організаційні форми страхового фонду:

- централізовані страхові фонди держави;

- децентралізовані фонди самострахування домогосподарств та підприємств, установ, організацій;

- фонд страхових організацій.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 83; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!