КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Процес контролю 2 страница
За організацією підготовки управлінські рішення підрозділяються на:
Одноособові рішення – це рішення, розроблені і прийняті керівниками без узгодження й обґрунтування їх іншими особами чи групами. Як правило, це оперативні рішення, які торкаються виробничо-господарських непринципових ситуацій.
Колегіальні рішення – це такі рішення, що розробляються групою фахівці, а процес їх прийняття підлягає узгодженню з визначеними компетентними особами. Однак у силу дії принципу єдиноначальності (тобто особистої відповідальності) рішення приймає уповноважений керівник. Тут виявляється принцип «підготовка рішення колегіальна – відповідальність одноособова».
Колективні рішення розробляються на зборах усіма їхніми учасниками. Ухвалення рішення здійснюється методом голосування. Характер голосування визначається найчастіше в установчих документах (статті, договорі) чи безпосередньо на зборах. Окремі важливі рішення приймаються на основі повної згоди, а велика частина рішень вимагає кваліфікованої більшості. 2. Процес прийняття та реалізації управлінських рішень
Процес прийняття управлінського рішення являє собою багатоетапну дію менеджера. Загальна схема прийняття управлінських рішень може бути надана таким чином.
Схема прийняття управлінського рішення
Підготовка рішень – це послідовна система дій, в результаті чого формується вихідна інформація. В процесі підготовки рішення здійснюється обробка і аналіз необхідної інформації, постановка і з’ясування проблеми, формування цілей, розробка варіаційних рішення.
Прийняття рішення – це система дій, що пов’язана з вибором найкращого варіанта. З декількох варіантів рішень керівник повинен обрати один, найбільш оптимальний. Керівник може приймати рішення сам або колегіально, але відповідальність за результат завжди падає на нього. Не завжди один з варіантів рішення буває найкращим і в цих випадках запрошують до обговорення спеціалістів, виконавців, ради та інші громадські організації. Значення колективних форм вироблення рішень зростає, однак остаточне рішення залишається за керівником. В деяких випадках керівник вибирає не один із наявних варіантів, а синтезує з них найбільш доцільний, взяти за основу найкращі із запропонованих.
Приймаючи рішення, важливо врахувати фактори, що впливають на процес.
Модуль 1 ПОНЯТТЯ, СУТНІСТЬ І ЗМІСТ МЕНЕДЖМЕНТУ ТА ОСНОВИ ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ Тема 4 МЕТОДИ ОБҐРУНТУВАННЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ Лекція 6, 7 КЛАСИФІКАЦІЯ МОДЕЛЕЙ ТА МЕТОДІВ ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ, КОНТРОЛЬ ЇХ ВИКОНАННЯ 1. Моделі та методи прийняття управлінських рішень 2. Організація та контроль виконання рішень Рекомендована література 1. Осовська Г.В. Основи менеджменту: Підручник / Г.В. Осовська, О.А. Осовський. – К.: Кондор, 2006. – 664 с. 2. Мостенська Т.Л. Менеджмент / Т.Л. Мостенська, В.О. Новак, М.Г. Луцький, М.А. Міненко. – К.: Сузір'я, 2007. – 690 с. 1. Моделі та методи прийняття управлінських рішень В теорії управління визначають три основні моделі прийняття рішень: класична модель; поведінкова модель; ірраціональна модель.
Класична модель спирається на поняття “раціональності” в прийнятті рішень. Передбачається що особа, яка приймає рішення має бути абсолютно об’єктивною і логічною, мати чітку мету, усі її дії в процесі прийняття рішень спрямовані на вибір найкращої альтернативи. Проте на практиці процес прийняття рішень впливають чисельні обмежуючі та суб’єктивні фактори. Сукупність таких факторів у процесі прийняття рішень враховує поведінкова модель.
Поведінкова модель. На відміну від класичної, поведінкова модель має такі основні характеристики: ü особа, яка приймає рішення, не має повної інформації щодо ситуації прийняття рішення; ü особа, яка приймає рішення, не має повної інформації щодо всіх можливих альтернатив; ü особа, яка приймає рішення, не здатна або не схильна (або те і інше) передбачити наслідки реалізації кожної можливої альтернативи.
Ірраціональна модель ґрунтується на передбаченні, що рішення приймається ще до того, як досліджуються альтернативи. Ірраціональна модель найчастіше застосовується: ü для вирішення принципово нових, незвичайних рішень, таких, які важко піддаються вирішенню; ü для вирішення проблем в умовах дефіциту часу; ü коли менеджер або група менеджері мають достатньо влади, щоб нав’язати своє рішення.
Американський менеджмент виділив такі найбільш розповсюджені способи моделювання:
Дерево рішень – це модель, представлена в графічній формі. На графік наносяться всі етапи, які необхідно розглянути, оцінюючи різні варіанти. Дерево рішень підкреслює два основних моменти: використання інформації, придбаної в процесі підготовки до урахування рішення. Це графічна схема того, до якого вибору в майбутньому приведе нас прийняте рішення. Менеджери використовують цю технологію, щоб оцінювати шляхи, уздовж яких будуть прийматися серії рішень. Потім, за допомогою вивчення альтернативних шляхів, вони намагаються визначити, який з них має найбільші переваги і яким треба йти. Методи, що використовуються для прийняття рішень, можна об’єднати у три групи:
Підготовка і прийняття рішень – це творчий процес у діяльності керівників. Він, як правило, включає ряд стадій:
Виходячи з цього, методи прийняття управлінських рішень можна представити, як: ü неформальні (евристичні); ü колективні; ü кількісні.
Неформальні методи прийняття рішень Управлінська практика свідчить про те, що прийнятті і реалізації рішень значна частина керівників використовує не формальні методи, що ґрунтується на аналітичних здібностях керівників, які приймають управлінські рішення. Не формальні методи – це сукупність логічних прийомів і методик вибору оптимальних рішень керівником шляхом теоретичного порівняння альтернатив з урахуванням накопиченого досвіду. У більшій частині неформальні методи базуються на інтуїції менеджера. Автори вважають, що перевага неформальних методів полягає в тому, що приймаються вони оперативно, а недоліком є те, що неформальні методи не застраховують від вибору помилкових (неефективних) рішень, оскільки інтуїція іноді може підвести менеджера.
Колективні методи прийняття рішень Основним моментом у процесі колективної роботи над підготовкою та реалізацією управлінських рішень є визначення кола людей, учасників даної процедури. Найчастіше це тимчасовий колектив, до складу якого включається, як правило, і керівник, і виконавці. Головними критеріями формування такої групи є компетентність, здатність вирішувати творчі задачі, конструктивність мислення та комунікабельність. Колективні форми групової роботи можуть бути різними: засідання, нарада, робота в комісії і т.п. Найбільш розповсюдженим методом колективної підготовки управлінських рішень є «мозковий штурм» «мозкова атака» (спільне генерування нових ідей і наступне прийняття рішень). Кількісні методи прийняття рішень В основі кількісних методів прийняття рішень лежить науково-практичний підхід, що пропускає вибір оптимальних рішень шляхом обробки(за допомогою ПК) великих масивів інформації. В залежності від типу математичних функцій, покладених в основу моделей, розрізняють:
Серед методів обґрунтування управлінських рішень важливими є методи експертних оцінок. Сутність методу експертних оцінок полягає в раціональній організації проведення експертами аналізу проблеми з кількісною оцінкою суджень і обробкою їхніх результатів. Узагальнена думка групи експертів приймається як рішення проблем.
Анкетування являє собою опитування експертів у письмовій формі за допомогою анкет. В анкеті містяться питання, які можна класифікувати за змістом і типом. За змістом питання поділяються на три групи: ü об’єктивні дані про експерта (вік, посада, спеціальність, стаж роботи т ін.); ü основні питання по суті зазначеної проблеми; ü додаткові питання, що дозволяють з’ясувати джерело інформації, аргументацію відповідей, самооцінку компетенції експерта і т.п. Інтерв’ю – це усне опитування, проведене у формі інтерв’ю. Для підготовки бесіди інтерв’юер розробляє питання для експерта. Характерною рисою цих питань є можливість швидкої відповіді на них експертом, оскільки він практично не має часу на його обмірковування.
Дискусія широко застосовується на практиці для обговорення проблем, шляхом їх рішення, аналізу різних факторів і т.п. Для проведення дискусій формується група експертів, не більше 20 чоловік. Керівник проводить попередній аналіз проблем дискусії з метою чіткого формулювання задач, визначення вимог до експертів, методики проведення дискусії.
Методи прийняття управлінських рішень базуються на представленні процесу управління, як сукупність етапів і процедур, необхідних для вирішення проблем. 2. Організація та контроль виконання рішень
Організація виконання рішень – це специфіка діяльність керівника, яка завершує управлінський цикл. У процесі організації виконання рішень він зіштовхується з реальною ситуацією, яка найчастіше відрізняються від ідеальної.
Організаційно-управлінські рішення оформляють у вигляді наказу або розпорядження, після чого вони набувають сили. Однак велика кількість рішень мігрує в організації у вигляді усних розпоряджень, завдань, побажань та інших керуючих директив. Головне завдання менеджера полягає в тому, щоб організувати виконання такого рішення, забезпечити координацію і контроль виконання.
Таким чином, організація виконання рішень немислима без контролю. Контроль виконання рішень є завершальною стадією управлінського циклу. Він набуває форми зворотного зв’язку, за допомогою якого можна одержати інформацію про виконання рішення, досягти мети, що її намітила організація. Головне призначення контролю полягає у своєчасному виявленні можливих відхилень від заданої програми реалізації рішення, а також у своєчасному прийнятті заходів щодо їх ліквідації. За допомогою контролю не тільки виявляються відхилення від завдань, сформульованих у рішеннях, але й визначаються причини цих відхилень.
Орієнтири по організації та контролю виконання рішень:
Реалізація рішень повинна бути такою, яка можлива для застосування на практиці Ефект повинен бути більшим, ніж затрати, пов’язані з їх реалізацією Методи реалізації рішень повинні бути точними. Вони мають забезпечувати відповідність одержаного результату тому, якого очікували Способи реалізації рішень повинні бути надійними, не допускати значних помилок і не створювати ситуацій з підвищеним ризиком Гарантований успіх зумовлений впливом трьох груп факторів: ü організаційних, ü матеріальних, ü особистих.
До організаційних факторів відносять, насамперед, здатність організації своєчасно перебудуватися для вирішення проблеми у відповідності до умов, які змінилися. Другий фактор – це своєчасність виявлення проблеми і наявність необхідного запасу часу для виходу з ситуації, яка склалася. Третій фактор – це можливі наслідки. Якщо прогноз сприятливий, то виконавці будуть працювати з піднесенням, а якщо несприятливий неохоче. У першому випадку результат буде більший від очікуваного, а в другому – гірший. На ефективність реалізації рішення впливає надійність організації, її стабільність у відношенні до різноманітних перешкод, які можуть створювати створити відхилення від наміченого шляху.
До матеріальних факторів відносять наявність необхідних для цього ресурсів – природних, технологічних, інформаційних тощо та можливість вільного маневрування ними.
Особисті фактори – це необхідний рівень кваліфікації знань і досвіду співробітників, які займаються вирішенням проблем, ступінь розуміння рішень, очікувана винагорода у випадках успіху, або навпаки, побоювання можливого покарання за невдачу, загальний морально-психологічний клімат в організації.
Модуль 2 ОСНОВНЫ ФУНКЦІЇ МЕНЕДЖМЕНТУ Тема 5 ПЛАНУВАННЯ В ОРГАНІЗАЦІЇ Рекомендована література 1. Мостенська Т.Л. Менеджмент / Т.Л. Мостенська, В.О. Новак, М.Г. Луцький, М.А. Міненко. – К.: Сузір'я, 2007. – 690 с. 2. Осовська Г.В. Основи менеджменту: Підручник / Г.В. Осовська, О.А. Осовський. – К.: Кондор, 2006. – 664 с. 3. Гірняк О. М. Менеджмент: Підручник / О. М. Гірняк, В. П. Нечаев, 4. Хміль Ф.І. Основи менеджменту: Підручник / Ф.І. Хміль. – К.: Академвидав, 2005. – 608 с. 5. Мескон М. Основы менеджмента: Пер. с англ / М. Мескон,
Ключові терміни та поняття Функція планування, процес, план, бізнес-план, стратегія, структура плану, класифікація ознаки, управлінська діяльність, стратегічні цілі, стратегічні альтернативи.
Вивчивши дану тему Ви повинні знати: ü Сутність функції планування ü Види та структури планів ü Особливості та відмінності планування за цілями та планування від досягнутого ü Основні етапи еволюції наукової думки щодо стратегічного планування ü Основні класифікаційні ознаки при визначенні видів стратегій ü Складові процесу стратегічного планування.
Ви повинні вміти: ü Визначати основні види управлінської діяльності при стратегічному плануванні ü Розробляти бізнес план Лекція 8 СУТНІСТЬ ПЛАНУВАННЯ ЯК ФУНКЦІЇ МЕНЕДЖМЕНТУ 1. Поняття функцій менеджменту 2. Техніка і технологія менеджменту 3. Суть і зміст функції планування 4. Методи розробки планів 1. Поняття функцій менеджменту Під функціями менеджменту слід розуміти відносно відокремлені напрямки управлінської діяльності (трудові процеси в сфері управління), які забезпечують управлінську дію. Вони відображають суть і зміст управлінської діяльності на всіх рівнях управління. Процес управління здійснюється шляхом реалізації певних функцій. Визначення переліку цих функцій - одне з найважливіших завдань теорії менеджменту.
Менеджмент - це є загальна сума всіх функцій, а саме:
Управлінські функції виконуються на підприємстві спеціальним апаратом (органами керування), що складається із взаємодіючих між собою підрозділів. За кожним з них закріплюються свої специфічні функції. Їхнє виконання пов'язане з рішенням конкретних завдань, що входять у сферу відповідальності відповідного органа керування. А це потребує застосування певних методів і засобів.
Так, наприклад,
Функції управління діяльністю підприємства, а відповідно і методи реалізації їх, не є незмінними, сталими. Вони постійно модифікуються і змінюються, у зв'язку з чим ускладнюється зміст управлінської роботи. Функції доцільно класифікувати за ознакою місця у менеджменті, що дасть змогу підкреслити панівну роль основних функцій і виділити конкретні (спеціальні) функції менеджменту.
Спеціальні функції можна класифікувати за ознаками процесів та об’єктів управління, а також елементів виробничо-господарської діяльності.
Отже, за ознакою місця в менеджменті можна виділити:
За ознакою процесів управління спеціальними функціями є управління: ü основним виробництвом, ü допоміжним виробництвом, ü технічною підготовкою, ü матеріально-технічним забезпеченням, ü патентно-ліцензійною діяльністю, ü капітальним будівництвом. Спеціальні функції, обумовлені місією організації.
2. Техніка і технологія менеджменту Технологія менеджменту включає:
Основні вимоги, що висуваються до технології менеджменту, можна звести до таких:
Поняття технологія менеджменту тісно пов'язане з процесом алгоритмізації операцій і процедур у рамках тих або інших функцій керівної системи.
Збір і опрацювання інформації в керівній системі, підготовка й прийняття управлінських рішень, організаторська робота з реалізації рішень - усі ці процеси управлінського впливу, виконувані менеджером, слід розглядати як упорядковану послідовність операцій. Регламент змісту і послідовності операцій в інформаційному процесі виконує роль процедури процесу управління. 3. Суть і зміст функції планування
У ринковій економіці підприємці не можуть домогтися стабільного успіху, якщо не будуть чітко й ефективно планувати свою діяльність, постійно збирати й акумулювати інформацію як про стан цільових ринків, становищі на них конкурентів, так і про власні перспективи і можливості.
Суть планування проявляється в:
конкретизації цілей розвитку всієї фірми та кожного підрозділу окремо на певний період; визначенні господарських завдань, засобів їх досягнення, термінів та послідовності реалізації; виявленні матеріальних, трудових та фінансових ресурсів, які необхідні для вирішення поставлених завдань.
Таким чином, призначення планування як функції управління полягає в намаганні завчасно врахувати за можливістю всі внутрішні та зовнішні фактори, що забезпечують сприятливі умови для нормального функціонування і розвитку підприємств.
У залежності від змісту, мети і завдань виділяють такі форми планування та види планів:
Форми планування в залежності від тривалості планового періоду: ü перспективне планування (прогнозування); ü середньострокове планування; ü поточне (бюджетне, оперативне) планування. Нині значна увага приділяється перспективному плануванню як інструменту централізованого управління. Таке планування охоплює період від 10-ти до 20-ти років (частіше 10 - 12 років). Перспективне планування допомагає приймати рішення з комплексних проблем діяльності фірми в міжнародному масштабі: ü визначення напрямів і розмірів капіталовкладень та джерел їх фінансування; ü впровадження технічних новинок і прогресивної технології; ü диверсифікація виробництва й оновлення продукції; ü форми здійснення закордонних інвестицій в умовах придбання нових підприємств; ü удосконалення організації управління в окремих підрозділах і кадровій політиці.
Середньострокові плани найчастіше охоплюють п'ятирічний строк, оскільки він найбільш точно відповідає періоду оновлення виробничого апарату та асортименту продукції. В цих планах формуються: ü основні завдання на встановлений період, наприклад, виробнича стратегія фірми в цілому і кожного підрозділу (реконструкція та розширення виробничих потужностей, освоєння нової продукції і розширення асортименту); ü стратегія збуту; ü фінансова стратегія; ü кадрова політика; ü визначення обсягу та структури необхідних ресурсів і форм матеріально-технічного постачання з урахуванням внутрішньофірмової спеціалізації та кооперування виробництва. Середньострокові плани передбачають розробку в певній послідовності заходів, які спрямовані на досягнення мети, визначеної довгостроковою програмою розвитку.
Поточне планування здійснюється шляхом детальної розробки оперативних планів для фірми в цілому та її окремих підрозділів. Наприклад, програми маркетингу, планів з наукових досліджень, планів з виробництва, матеріально-технічного забезпечення. Основними ланками поточного плану виробництва є календарні плани (місячні, квартальні, піврічні). Це - детальна конкретизація мети і завдань, які поставлені перспективними та середньостроковими планами. Реалізація оперативних планів здійснюється через систему бюджетів або фінансових планів, які складаються на рік або короткий строк по кожному підрозділу окремо. Бюджет формується на основі прогнозу збуту, що необхідно для досягнення визначених планом фінансових показників. При його складанні насамперед враховуються показники, що розроблені в перспективних або оперативних планах. Через бюджет здійснюється взаємозв'язок між перспективним, поточним та іншими видами планування.
Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 89; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! |