Процес контролю 1 страница

Види контролю

План

План

План

План

План

План

План

План

План

План

Нова школа

План

1. Еволюція управлінської думки

2. Ранні теорії менеджменту

3. Підхід до управління з позицій різних шкіл

Рекомендована література

1. Осовська Г.В. Основи менеджменту: Підручник / Г.В. Осовська, О.А. Осовський. – К.: Кондор, 2006. – 664 с.

2. Мостенська Т.Л. Менеджмент / Т.Л. Мостенська, В.О. Новак, М.Г. Луцький, М.А. Міненко. – К.: Сузір'я, 2007. – 690 с.

1. Еволюція управлінської думки

Хоча організації як форма об’єднання людей для досягнення спільної мети існують не одне тисячоліття, але до середини ХІХ століття практично ніхто не замислювався над тим, як управляти нею системно. Ідея про те, що організацією можна управляти на науковій основі почала формуватися саме у середині 19 століття. Причиною тому були зміни, які внесла промислова революція у виробничий процес та середовище функціонування організацій.

Остаточно ідея управління як наукової дисципліни, професії та галузі досліджень сформувалася у США. Це пояснюється такими обставинами:

ü досягнення успіхів у бізнесі в США визначалося компетентністю та здібностями будь-якого громадянина, незалежно від його походження, національності, статусу тощо;

ü підтримка урядом США системи освіти сприяла зростанню кількості людей, здатних виконувати різні ролі в бізнесі, в тому числі й в управлінні;

ü незначне регулювання бізнесу з боку уряду США сприяло виникненню великих компаній, управляти якими без формалізованих засобів було неможливо.

На відміну від інших наук розвиток управлінської думки не був системою знань, які накопичувалися послідовно. Навпаки, на першому етапі (до середини ХХ століття) наука управління розвивалася одразу за кількома відносно самостійним напрямкам (або, як кажуть, підходам до управління), кожний з яких концентрував увагу на різних аспектах менеджменту.

Еволюція управлінської думки

Еволюція управлінської думки у світі та в Україні

2. Ранні теорії менеджменту

Вирізняють три ранні підходи до менеджменту: класичний підхід; поведінковий підхід; кількісний підхід.

Класична теорія (підхід) менеджменту включає дві школи:

ü школу наукового управління;

ü адміністративну школу (класичну теорію організації).

Школа наукового управління була спрямовано на дослідження проблем підвищення продуктивності праці робітників (операційних виконавців) шляхом удосконалення операцій ручної праці.

Засновниками школи були Ф. Тейлор («Принципи наукового управління», 1911 р.), Френк та Ліліан Гілбрет, Генрі Форд, Генрі Гантт.

Здобутки школи наукового управління:

ü обґрунтоване нормування праці, включаючи необхідність відпочинку та перерв (реалістичних завдань);

ü доведення необхідності відбору робітників для виконання певних операцій, а також їх навчання;

ü впровадження практики стимулювання кращих результатів робітників-виконавців;

ü відокремлення управлінських функцій від фактичного виконання робіт.

Адміністративна школа (класична теорія організації) опрацьовувала підходи до удосконалення управління організацією в цілому. Представники цієї школи (А. Файоль, М. Вебер, Л. Урвік, Ч. Бернард) намагалися вирізнити загальні характеристики та закономірності управління організацією загалом. Метою їх досліджень було визначення універсальних принципів управління, дотримуючись яких організація досягатиме успіху.

«Універсальні принципи управління» сформулював А. Файоль:

ü Розподіл загальної роботи в організації на складові її частини.

ü Повноваження та відповідальність. Ці категорії "тримають одна одну". "Де надаються повноваження, там виникає і відповідальність".

ü Дисципліна. Дотримання досягнутих угод між організацією та її робітниками.

ü Єдиноначальність. Кожний робітник в організації повинен мати одного і тільки одного начальника.

ü Єдність керівництва. Всі операції в організації, які мають одну мету, повинні виконуватись під керівництвом одного начальника.

ü Підпорядкованість індивідуальних інтересів спільним. Цілі організації повинні домінувати над цілями окремих робітників або груп.

ü Винагорода. Система оплати повинна бути справедливою, стимулювати діяльність, а її розміри не повинні опускатися нижче розумного рівня.

ü Централізація. Ступінь концентрації влади на вищому рівні управління.

ü Ієрархія (скалярний ланцюг). "Ланцюг" начальників від вищого до нижчого рівня.

ü Порядок. "Усьому своє місце і все на своєму місці".

ü Справедливість. Відданість персоналу організації повинна поєднуватися з правосуддям керівництва організації.

ü Стабільність перебування на посаді. Організація повинна сприяти довгостроковим стосункам зі своїми робітниками.

ü Ініціатива. "Здатність самостійно обмірковувати та виконувати план".

ü Корпоративний дух. Результат гармонії та єдності персоналу організації.

М. Вебер сформулював «концепцію ідеальної бюрократії»:

ü Високий ступінь розподілу праці.

ü Чітка управлінська ієрархія.

ü Численні правила, стандарти та показники оцінки роботи.

ü Дух формальної знеособленості (відсутність симпатій та переваги до окремих робітників).

ü Підбір кадрів в організації за їх діловими та професійними якостями.

Здобутки адміністративної школи:

ü детальне дослідження основних функцій управління;

ü опрацювання принципів побудови структури організації та управління працівниками.

Недоліки адміністративної школи:

ü помилковість пошуків універсальних принципів управління;

ü ігнорування соціальних аспектів управління.

Адміністративна школа менеджменту визнавала значення людського фактора в управлінні, проте приділяла йому незначну увагу (оплата та стимулювання праці, встановлення формальних відносин між керівниками та підлеглими тощо).

Поведінкові теорії менеджменту виникли як реакція на недоліки класичних теорії. Тому їх часто об’єднують загальною назвою «неокласична теорія менеджменту». Виникненню поведінкових теорій багато в чому сприяли досягнення промислової психології (Хьюго Мюнстерберг «Психологія та промислова ефективність», 1912; Ліліан Гілбрет «Психологія управління», 1914; результати Хоторнських експериментів Елтона Мейо).

Поведінкові теорії менеджменту опрацьовували Мері Паркер Фоллет, Ренсіс Лайкерт, Дуглас МакГрегор, Фредерік Герцберг та інші.

Поведінковий підхід до менеджменту включають в себе дві школи:

ü школа людських відносин. Представники цієї школи досліджували переважно проблеми індивідуальної психології працівників організації. Їх зусилля були зосереджені у сфері поведінки індивідуума в організації, на його мотивації.

ü школа організаційної поведінки. Її представники концентрували увагу на вивченні типів групової поведінки, на розумінні організації як складного соціального організму, який знаходиться під впливом певних уявлень, звичок, конфліктів, культурного оточення тощо.

В загальних рисах основна мета обох шкіл полягає у підвищенні ефективності організації шляхом підвищення ефективності використання її людських ресурсів.

Теоретики кількісного підходу (школа науки управління) розглядали управління як систему математичних моделей та процесів.

В основу кількісної школи покладено ідею про те, що управління є певним логічним процесом, який можна відобразити за допомогою математичних символів та залежностей. В центрі уваги цієї школи знаходиться математична модель, тому що саме за її допомогою управлінську проблему можна відобразити (передати) у вигляді основних її цілей та взаємозв’язків.

Інтереси представників кількісної школи майже повністю пов’язані із застосуванням математики в управлінні.

Основний внесок цієї школи в теорію управління - спрощення управлінської реальності за допомогою математичних моделей.

Загальним для усіх ранніх теорій менеджменту було те, що вони пропонували кожна свій єдиний «рецепт» підвищення ефективності управління. Кожна з них не була помилковою та зробила важливий внесок у розуміння сутності менеджменту. Проте кожна з них одночасно обмежена з точки зору вузького погляду на багатомірність управління.

Зазначені недоліки ранніх теорій менеджменту певною мірою долаються інтегрованими підходами до управління (процесний, системний, ситуаційний).

Процесний підхід розглядає управління як серію взаємопов’язаних дій (функцій управління), які реалізуються у певній послідовності. Кожна функція управління, в свою чергу, складається із взаємопов’язаних підфункцій. Таким чином, процес управління є загальною сумою усіх функцій та підфункцій.

Об’єктом досліджень процесного підходу є безперервний процес виконання взаємопов’язаних функцій управління організацією.

Системний підхід розглядає організацію як систему у єдності частин, з яких вона складається, та зв’язків із її зовнішнім середовищем. Такий підхід дозволяє отримати цілісне уявлення про сутність управління. Схематично системний підхід до управління можна представити так:

Ситуаційний підхід визнає, що хоча загальний процес управління і є однаковим, специфічні прийоми, які використовує керівник повинні змінюватися залежно від ситуації.

Сутність ситуаційного підходу можна краще усвідомити у процесі співставлення принципового та ситуаційного мислення.

Ситуаційний підхід

Об’єктом досліджень ситуаційного підходу виступають найбільш значущі елементи внутрішнього та зовнішнього середовища організації.

3. Підхід до управління з позицій різних шкіл

Емпірична школа управління

Виділяють два основні напрями емпіричної школи: дослідження в галузі практики організації управління та розробка теоретичних основ сучасного капіталістичного суспільства.

Головним напрямом досліджень в емпіричній школі є вивчення змісту праці та функцій керівників. Вибір такого напряму досліджень пов'язаний з тим, що теоретики акцентують увагу на професіоналізації управління, тобто перетворенні праці з управління в самостійний, специфічний вид - в особливу професію.

Школа соціальних систем

Ця теорія використовує в своєму вченні висновки школи людських відносин. Працівника в організації розглядають як соціально орієнтовану істоту, потреби якої впливають на середовище в організації. В свою чергу, середовище має зворотний вплив на працівника. Школа соціальних систем розглядає людину в соціальній групі як один із багатьох взаємозалежних і взаємодіючих факторів у складному комплексі соціальних відносин організації.

Характеризується розвитком сучасних кількісних методів обґрунтування рішень шляхом впровадження в науку управління точних наук і комп'ютерів. Послідовниками цієї школи можна назвати таких дослідників менеджменту, як Р. Люса, Д. Форстера, А. Голдберга та ін.

Розвиток першої класичної теорії менеджменту, яка стала широко відома у світі під назвою школа «наукового менеджменту», припадає на початок XX ст. Родоначальником її є американський інженер Ф. Тейлор. Він написав такі відомі на весь світ книги, як «Відрядна система», «Цеховий менеджмент» (1903) і «Принципи наукового менеджменту» (1911). Похований він у Філадельфії, де на його могилі написано: «Батько наукового менеджменту».

Тейлор був не одинокий у своїй новаторській діяльності. Серед інших слід виділити Г. Гантта (1861 - 1919). Він вніс вклад у розробку теорії лідерства. Його перу належать книги «Праця і дохід» (1910), «Промислове керівництво» (1916), «Організація праці» (1919).

Подружжя Ф. Гілбрет (1878 - 1924) і Л. Гілбрет (1878 - 1972) займалось переважно питаннями вивчення фізичної роботи у виробничих процесах і досліджувало можливість збільшення випуску продукції за рахунок зменшення зусиль, затрачених на виробництво. Гілберти написали книги «Вивчення рухів» (1911) і «Психологія управління» (1916).

М. Фоллет (1868 - 1933) вивчала соціальні відносини в малих групах. Свої погляди вона виклала в книгах, частина яких була опублікована після її смерті: «Творчий досвід» (1924), «Енергійне адміністрування» (1941), «Свобода і підлеглість» (1949). Влада, зрозуміла як підлеглість однієї людини іншій, принижує людські почуття і не може бути основою ефективності індустріалізації, організації. Демократія - ось та велика духовна сила, яка використовує кожну людину і компенсує недоліки окремих індивідів тим, що переплітає їх разом в житті суспільства. Лідерами стають не тільки з народження, але й завдяки відповідному навчанню.

Дійсний лідер повинен не тільки передбачити ситуацію, але й творити її. В статті "Менеджмент як професія" (1925) вона виділила такі фактори, що зумовлюють зростання потреби в менеджменті.

Школа людських відносин

«Школа людських відносин» стала реалізацією нового намагання менеджменту розглядати кожну промислову організацію як певну «соціальну систему». Це неабияке досягнення управлінської думки. Всі питання потрібно розглядати через призму взаємовідносин з власне людським соціальним аспектом індустрії.

Лідером руху за впровадження нових форм і методів управління в промисловості, які одержали назву «Школи людських відносин», став американський соціаліст і психолог Е. Мейо (1880 - 1949).

Іншим видатним представником теорії «людських ресурсів» був Д. Мак-Грегор (1906 - 1964), який опублікував в 1960 р. книгу «Людська сторона підприємства».

Концепція «виробничої демократії»

За останні роки широке поширення в США одержала доктрина "виробничої демократії", або як її ще називають "демократії на робочих місцях". Суть її в тому, що наймана праця, будучи законним "акціонером" підприємства, може і повинна відігравати порівняно більшу роль в управлінні виробництвом.

Нині в США можна виділити чотири основних типи експериментів з залучення робітників до управління:

Участь робітників в управлінні якістю продукції і праці на цеховому рівні.

Створення робітничих рад або спільних колективів робітників і управляючих.

Розробка систем участі в прибутках.

Залучення претендентів робітників у ради директорів корпорації.

Модуль 1

ПОНЯТТЯ, СУТНІСТЬ І ЗМІСТ МЕНЕДЖМЕНТУ ТА ОСНОВИ ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ

Тема 3

ОСНОВИ ТЕОРІЇ ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ

Рекомендована література

1. Осовська Г.В. Основи менеджменту: Підручник / Г.В. Осовська, О.А. Осовський. – К.: Кондор, 2006. – 664 с.

2. Осовська Г.В. Основи менеджменту. Практикум: Навчальний посібник / Г.В. Осовська, І.В. Копилова. – К.: Кондор, 2005.- 581 с.

3. Мостенська Т.Л. Менеджмент / Т.Л. Мостенська, В.О. Новак, М.Г. Луцький, М.А. Міненко. – К.: Сузір'я, 2007. – 690 с.

4. Гірняк О. М. Менеджмент: Підручник / О. М. Гірняк, В. П. Нечаев,
П. П. Лазановський. - Л.: Магнолія плюс, 2005. - 352 с.

5. Мескон М. Основы менеджмента: Пер. с англ / М. Мескон,
М. Альберт, Ф. Хедоури. - М.: Дело, 2001. - 800 с.

Ключові терміни та поняття

Управлінське рішення, зворотній зв'язок, мотиваційний потенціал, інформаційні обмеження, одноособові рішення, колегіальні рішення, колективні рішення, інформація, невизначеність, альтернатива, діагностика, ініціатива, імпульс.

Вивчивши дану тему Ви повинні знати:

ü Природу прийняття рішення

ü Види управлінських рішень

ü Методи обґрунтування управлінських рішень

ü Основні етапи підготовки, прийняття та реалізації управлінських рішень

Ви повинні вміти:

ü Визначити вид управлінського рішення і чинники, що впливають на його прийняття

ü Аналізувати чинники, що впливають на рішення і регулювати їхні вплив

ü Формувати схему раціонального процесу прийняття рішення

Лекція 4

ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ

1. Суть управлінських рішень

2. Класифікація рішень за певними ознаками

1. Суть управлінських рішень

Управлінські рішення є не лише невід’ємною складовою діяльності керівника будь-якого рівня управління, а й метою його діяльності та конкретним результатом. Адже саме від того, яке рішення прийме керівник, значною мірою залежить результативність колективу в цілому.

У формування теорій рішень чинний внесок зробив французький філософ і математик Р. Декарт (1596-1650 рр.), який сформулював відомі правила:

Не приймати за істинне щоб там не було; доки не переконаєшся, що немає упередженості в судженнях, вважати вірним лише те, що абсолютно зрозумілим і визначеним, жодним чином не може піддаватися сумніву

Розчленовувати кожну частину цілого, яке підлягає дослідженню, настільки поділів, скільки можливо і потрібно для правильного розв’язання питання

Керувати ходом своїх думок, щоб починаючи з найпростішого і легко пізнавального і, піднімаючись мало-помалу, як по східцях, приходити до пізнання найскладнішого

Завжди робити перелік і огляд усього настільки повним, що підлягає дослідженню, настільки вичерпним, щоб досягти абсолютно впевненості в тому, що нічого не пропущено

Управлінське рішення - заключний етап процесу управління. Управлінське рішення розглядається, як процес розробки та реалізації раціонального варіанту вирішення проблеми або задачі, а також як фіксований управлінський акт. Рішення є основною формою і специфічним продуктом управлінської праці. Рішення - це вибір альтернативи, певною мірою підсумок управління. Воно є результатом міркувань, дій та намірів, висновків, обмежень, постанов тощо, спрямованих на реалізацію цілей управління.

Визначення управлінських рішень дають змогу трактувати його з різних точок зору:

2. Класифікація рішень за певними ознаками

Рішення вимагають відповідальності, систематизації дій, організованості тощо. Їх класифікувати за певними ознаками:

За сферою охоплення:

ü загальні (стосуються всієї організації);

ü часткові (стосується конкретних підрозділів, служб, проблем тощо);

ü за тривалістю дії;

ü перспективні;

ü поточні.

За рівнем прийнятності:

ü на вищому рівні управління;

ü на середньому рівні управління;

ü на нижньому рівні управління.

За характером розв’язування задачі:

ü організаційні запрограмовані (їх виглядати запропонував американський науковець Г. Саймон на основі залучення комп’ютерної техніки). Це певний відомий перелік кроків, тут мало альтернатив;

ü організаційні не програмовані, викликані новим або невідомими факторами або ситуаціями. Це можуть бути рішення з реалізації цілей організації, поліпшення якості продукції, вдосконалення структури управління, методів мотивації тощо;

ü компромісні, які повинні врівноважувати протиріччя, що виникають (обґрунтував американський фахівець Роберт Кaц).

За способом обґрунтування:

ü інтуїтивні, тобто ті, які базуються на відчуттях менеджера у правильності вибору. Зрозуміло, що обґрунтованість визначається особистими якостями менеджера, до яких відносяться життєвий досвід, рівень освіти, власні погляди тощо;

ü які базуються на судженнях (думках, міркуваннях, висновках). Це вибір зумовлений знаннями, досвідом, стажем, кваліфікацією. Оскільки такі рішення безпосередньо приймає менеджер, то вони формуються швидко і без значних витрат. Але прийняття таких рішень може призводити до не сприйняття нової альтернативи в наслідок орієнтації на вже апробований варіант, який раніше дав позитивне вирішення проблеми;

ü раціональні, обґрунтовані об'єктивними аналітичними процесами.

За терміном дії наслідків:

ü довгострокові;

ü середньострокові;

ü короткострокові.

За частотою прийняття:

ü одноразові (випадкові);

ü повторювані.

За широтою охоплення:

ü загальні;

ü вузькоспеціалізовані.

За складністю:

ü прості;

ü складні.

За регламентацію:

ü контурні (лише приблизно позначають схему дії підлеглих і дають їм широкий простір для вибору прийомів і методів здійснення);

ü структуровані (припускають тверде регламентування дій підлеглих. Ініціатива з їх боку може виявлятися лише у вирішенні другорядних питань);

ü алгоритмічні (жорстко регламентують діяльність підлеглих і практично виключають їх ініціативу).

Від обґрунтованості, оптимальності рішень залежить:

Для того, щоб управлінське рішення досягло своєї мети, воно має відповідати ряду вимог. Доктор економічних наук Хміль Ф.І. розкриває вимоги до управлінських рішень.

Наукова обґрунтованість передбачає розробку рішень з урахуванням об’єктивних закономірностей розвитку об’єкта управління, які знаходять своє відображення у технічних, економічних, організаційних та інших аспектах його діяльності.

Цілеспрямованість зумовлена самим змістом управління і передбачає, що кожне управлінське рішення повинну мати мету, чітко пов’язану із стратегічним планом розвитку об’єкта управління.

Кількісна і якісна визначеність. Вимога кількісної визначеності управлінських рішень задовольняються встановленням конкретних, виражених у кількісних показниках, результатів реалізації рішення, яке розробляється. Результати, які не мають кількісного вимірювання, мають бути охарактеризовані якісно.

Правомірність. Будь – яке управлінське рішення повинне випливати з правових норм та виходити з компенсації структурного підрозділу управління чи посадової особи.

Оптимальність. Вимога оптимальності зумовлює потребу у кожному конкретному випадку вибору такого варіанту рішення, який би відповідав економічному критерію ефективності господарської діяльності, максимальним прибутку за мінімальних витрат.

Своєчасність рішень означає, що вони повинні прийматись у момент виникненням проблеми, порушень, відхилень у перебігу господарських процесів.

Комплексність управлінських рішень передбачає урахування всіх найважливіших взаємозв’язків та взаємозалежності діяльності підприємств.

Гнучкість. Будь-яке всебічно обґрунтоване рішення в управлінській динамічній системі може потребувати коректив, а інколи і прийняття нового рішення.

Повнота оформлення. Необхідно, щоб форма викладення рішення виключала непорозуміння або двозначність у розумінні знань. Рішення слід формувати чітко, лаконічно.

Модуль 1

ПОНЯТТЯ, СУТНІСТЬ І ЗМІСТ МЕНЕДЖМЕНТУ ТА ОСНОВИ ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ

Тема 3

ОСНОВИ ТЕОРІЇ ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ

Лекція 5

ПРОЦЕС ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ

1. Організація підготовки управлінських рішень

2. Процес прийняття та реалізації управлінських рішень

1. Організація підготовки управлінських рішень

Можна виділити чотири аспекти, що визначають природу прийняття рішення:

ü вплив зовнішнього середовища;

ü виробничо-господарська діяльність;

ü розпорядження керівників;

ü ініціатива підлеглих.

Прийняття рішень є важливою часткою будь-якої управлінської діяльності. Образно кажучи, прийняття рішень можна назвати «центром» навколо якого обертається життя організації.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 103; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!