Загальна частина 16 страница

¹ Офіційний вісник України. — 1997. -

² Там само. — 1998. — №51. — С. 31.

§ 3. Обмеження права користування землями водного фонду

Чинне законодавство передбачає певні обмеження госпо­дарської діяльності на землях водного фонду. Правове регу­лювання обмежень діяльності закріплюють як Земельний, так і Водний кодекси України.

Впровадження правового режиму обмеженої господарської діяльності передбачається щодо використання земельних діля­нок земель водного фонду, зайнятих прибережними захисними смугами, водоохоронними зонами та іншими зонами і смугами.

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територі­єю. На цих землях встановлюється особливий правовий ре­жим, який включає певні обмеження ведення господарської діяльності. Ці обмеження поділяються залежно від видів вод­них об'єктів. Так, ст. 61 ЗК України закріплює обмеження що­до використання земельних ділянок прибережних захисних смут уздовж річок, навколо водойм та на островах.

По-перше, заборонено діяльність, яка може реально приз­вести до забруднення водних об'єктів. По-друге, заборонено використання самих земель для сільськогосподарського ви­робництва, а також для ведення садівництва й городництва, оскільки розорювання земель призводить до змін рельєфу басейну, зменшення природного рослинного світу, що може позначитися на водності водного об'єкта. Крім того, заборо­няється будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних і лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів і стоянок автомобілів.

Зазначені обмеження у використанні земельних ділянок прибережних захисних смуг спрямовані на запобігання заб­рудненню і засміченню цих водних об'єктів.

Відповідно до ст. 90 Водного кодексу України територія прибережної захисної смуги входить у зону санітарної охоро­ни моря і може використовуватися лише для будівництва са­наторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів, з обов'яз­ковим централізованим водопостачанням і каналізацією.

Режим господарської діяльності на землях водоохоронних зон визначається ст. 87 Водного кодексу України і постано­вою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 р., якою затверджений Порядок визначення розмірів і меж водоохо­ронних зон і режиму ведення господарської діяльності в них.

На землях водоохоронних зон встановлюється особливий правовий режим господарювання. Зокрема, на їх території забороняється: використання стійких і сильнодіючих пести­цидів; влаштування кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів фільтрації і т. ін.

Істотні обмеження господарської діяльності передбача­ються щодо використання зон санітарної охорони. Обмежен­ня діяльності в них спрямовані на запобігання погіршенню якості води, яка використовується для водопостачання насе­лення, лікувальних і оздоровчих потреб. Характер обмежень залежить від видів поясів зон санітарної охорони.

Відповідно до Закону України «Про питну воду і питне водо­постачання» від 10 січня 2002 р. забороняється розміщення, будівництво, введення в дію, експлуатація та реконструкція підприємств, споруд та інших об'єктів, на яких не забезпече­но в повному обсязі додержання всіх вимог і виконання захо­дів, передбачених у проектах зон санітарної охорони, проек­тах на будівництво та реконструкцію, інших проектах¹.

Порушення встановлених обмежень господарської діяль­ності у цих випадках вважається правопорушенням і призво­дить до несприятливих наслідків для користувачів земельних ділянок земель водного фонду. Відповідно до ст. 110 Водного ко­дексу України особи, винні в порушенні режиму господарською діяльності у водоохоронних зонах і на землях водного фонду, не­суть відповідальність згідно з чинним законодавством.

¹ Офіційний вісник України. — 2002. — № 6. — Ст. 223.

22 — 4-123

ГЛИВА 21"

правова регулювання використання земель промисловості, транспорту,

ЗВ'ЯЗКУ, ЕНЕРГЕТИКИ, ОБОРОНИ

та іншого призначання

§ 1. Загальна характеристика земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення

Землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, обо­рони та іншого призначення — самостійна категорія земель у складі земель України. Вони займають площу 2,03 млн га.¹

їх правовий режим визначається нормативними приписа­ми, які зосереджені в Земельному кодексі України (глава 13) та ряді інших нормативних актів. Більшість правових норм, які регулюють правовий режим зазначених земель, закріпле­ні в окремих правових актах, присвячених в основному спеці­альній діяльності тих чи інших підприємств, установ та орга­нізацій, зокрема у Повітряному кодексі², законах України «Про державний кордон»³, «Про оборону України»⁴, «Про тран­спорт»⁵, «Про зв'язок»⁶, «Про залізничний транспорт»⁷, «Про

.! Хвесик М., Мельничук А., Іванова Т. Земельні ресурси України // Нерухомість. — 1998. — № 10. — С. 8.

² Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 25. — Ст. 274.

³ Там само. — 1992. — № 2. — Ст. 5.

⁴ Там само. — 1992. — № 9. — Ст. 106.

⁵ Там само. — 1994. — № 51. — Ст. 446.

⁶ Там само. — 1995. — № 20. — Ст. 143.

⁷ Тим само. — 1996. — № 40. — Ст. 183.

трубопровідний транспорт»¹ «Про електроенергетику»², «Про автомобільний транспорт»³.

Згідно зі ст. 65 ЗК України землями промисловості, тран­спорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані у встановленому по­рядку підприємствам, установам та організаціям для здій­снення відповідної діяльності.

Землі цієї категорії поділяються на самостійні види (підка-тегорії): землі промисловості, землі транспорту, землі зв'язку, землі енергетики, землі оборони, землі іншого призначення. Критерієм такого поділу земель є характер спеціальних зав­дань, для здійснення яких призначені і надаються відповідні земельні ділянки підприємствам, установам та організаціям.

Землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення згідно з основним цільовим призначенням використовуються для різних конкретних ці­лей, перелік яких у чинному законодавстві не є вичерпним. Це становище пояснюється тим, що окремі галузі виробничої чи іншої діяльності, які потребують відповідних земельних ділянок і закріплення порядку їх використання, формуються і розвиваються. При цьому виникає необхідність появи но­вих видів земель несільськогосподарського призначення. Так, у чинному Земельному кодексі серед земель даної кате­горії самостійне місце посідають землі енергетики, які рані­ше не були відомі законодавству.

Склад земель та особливості використання кожного з наз­ваних видів земель регулюються окремими статтями ЗК Ук­раїни (статті 66—77). Зазначені землі відрізняються від ін­ших категорій земель України своїм основним цільовим призначенням. їх використання пов'язане головним чином з обслуговуванням несільськогосподарських потреб, тобто во­ни виконують роль просторової операційної бази, території, на якій розміщуються різного роду об'єкти. Цільове призна­чення цих земель відображається у найменуванні їх видів, що цілком логічно й закономірно.

Правовий режим всіх видів (підкатегорій) зазначених зе­мель базується на єдиних принципах: загальнодержавного

¹ Голос України. — 1996. — 15 червня.

² Відомості Верховної Ради України. — 1998. — № 1. — Ст. 1.

³ Там само. — 2001.— №22. — Ст. 105.

22*

та суспільного значення категорії земель, до складу якої вони входять; спеціальних завдань використання таких земель.

Головною ознакою їх правового режиму є забезпечення раціонального екологічно збалансованого використання землі при експлуатації різних несільськогосподарських об'єк­тів. Особливості ж правового регулювання використання та охорони окремих видів земель, що входять до складу цієї ка­тегорії, зумовлені специфікою їх цільового призначення.

Специфіка зазначених земель полягає в тому, що їх фор­мування як самостійної категорії земель здійснюється знач­ною мірою за рахунок вилучення або викупу земель із сфери сільськогосподарського чи лісогосподарського виробництва. Разом з тим, наявність закріпленого земельним законодав­ством принципу пріоритету сільськогосподарського землеко­ристування зумовлює певне підпорядкування правового ре­жиму зазначених земель інтересам розвитку сільськогоспо­дарського виробництва. Це пов'язано, зокрема, з тим, що згідно зі ст. 23 ЗК України для будівництва промислових під­приємств, об'єктів житлово-комунального господарства, за­лізниць і автомобільних шляхів, ліній електропередачі та зв'язку, магістральних трубопроводів, а також для інших пот­реб, не пов'язаних з веденням сільськогосподарського вироб­ництва, надаються переважно несільськогосподарські угіддя або сільськогосподарські угіддя гіршої якості.

Суб'єктами прав на зазначені землі можуть виступати під­приємства, установи та організації, тобто юридичні особи. Здебільшого постійними користувачами щодо названих зе­мель є державні підприємства, установи та організації про­мисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та інших галузей суспільного виробництва. Таке становище цілком ви­правдане, оскільки промисловість, транспорт, енергетика, зв'язок, оборона — це переважно сфера державної діяльності. В той же час не виключена можливість, коли носіями земель­них прав у цих випадках виступають і недержавні, наприклад, комунальні юридичні особи. Тут важливо лише те, щоб діяль­ність, зумовлена цільовим призначенням цих земель, здій­снювалася юридичними особами, які наділені спеціальною (статутною) правоздатністю. Не виключається і використання цих земель названими суб'єктами і на умовах оренди.

З метою прискорення ринкових реформ, стимулювання ефек­тивного землекористування та підприємницької діяльності, за-

охочення інвестицій до реалізації програм соціально-економічно­го розвитку законодавством передбачена можливість придбання певних земельних ділянок несільськогосподарського призначен­ня, тобто і за рахунок земель, наприклад, промисловості, у при­ватну власність як юридичними, так і фізичними особами.

Порядок використання зазначених земель встановлюєть­ся законом (ч. 2 ст. 65 ЗК), що свідчить про те, що правовою основою нормативного регулювання у цій сфері можуть бути лише закони, а не підзаконні акти.

На сукупність правових норм, які присвячені регламента­ції суспільних відносин щодо використання цих земель, по­ширюються спеціальні принципи: загальнодержавного та суспільного значення земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення і прин­цип множинності завдань їх використання.

Сутність першого принципу полягає в тому, що названі зем­лі використовуються для забезпечення діяльності саме у тих сферах, які виключно або здебільшого пов'язані з загальнодер­жавними чи суспільними, тобто публічними інтересами. Це стосується, зокрема, земель атомної енергетики, космічної системи, оборони та ін. Згідно зі ст. 84 ЗК України вони не мо­жуть передаватися у колективну і приватну власність, оскіль­ки їм притаманне особливе соціально-економічне значення.

Другий принцип, який характеризує правову регламента­цію використання цих земель, пов'язаний з безліччю конкрет­них цілей несільськогосподарської експлуатації. Він полягає в тому, що землі, які входять до складу даної категорії, можуть ви­користовуватися для вирішення різнопланових завдань. Пере­лік цілей, для яких можуть використовуватися вказані землі, є невичерпним. Але всі завдання, а отже й цілі, об'єднує те, що вони є спеціальними і спрямовані у своїй сукупності на забезпе­чення сталого розвитку основних народногосподарських ком­плексів (промислового, військово-промислового та ін.).

§ 2. Склад і використання земель промисловості

Землі промисловості — окремий вид земель у складі са­мостійної категорії земель України і їх правовий режим базу­ється на єдиних для даної категорії принципах. До них нале-

жать землі, надані для розміщення та експлуатації основ­них, підсобних і допоміжних будівель та споруд промисло­вих, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під'їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-по­бутових будівель, інших споруд (ст. 66 ЗК). Саме на цих зем­лях підприємства здійснюють відповідну діяльність, пов'язану з виробництвом продукції, переробкою сировини, розробкою надр та ін. У зв'язку з цим серед промислових під­приємств розрізняють, такі, що виробляють продукцію, обо­ронні, добувні тощо.

Землі, які забезпечують функціонування промислових підприємств, неоднорідні за своїм складом. Серед них ви­окремлюються, в першу чергу, земельні ділянки, які зай­няті основними, підсобними й допоміжними будівлями та спорудами промислових та інших підприємств. Такі будів­лі та споруди — це об'єкти нерухомого майна, які нероз­ривно пов'язані з відповідними земельними ділянками, що призначені для їх обслуговування. Основними будів­лями та спорудами вважаються такі, що визначають призначення використання земельних ділянок, на яких вони розміщені. Допоміжні будівлі та споруди виконують функції допоміжного (другорядного) значення у процесі використання відповідної земельної ділянки. Підсобні ж об'єкти нерухомості забезпечують функціонування основ­них будівель та споруд.

Крім того, до складу цих земель входять надані у встанов­леному порядку підприємствам земельні ділянки, на яких розміщені під'їзні шляхи, інженерні мережі, адміністратив­но-побутові будівлі та інші споруди, що забезпечують здій­снення підприємствами відповідної діяльності.

Основне цільове призначення цих земель полягає в тому, що вони є основою для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств, їх під'їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побу­тових будівель, інших споруд.

Особливість земель промисловості полягає в тому, що во­ни використовуються або призначені для забезпечення ді­яльності промислових підприємств і (або) експлуатації об'єк­тів промисловості.

Розміри земельних ділянок, що надаються для потреб про­мисловості, мають бути всебічно обґрунтованими і мінімаль-

но необхідними. Вони визначаються відповідно до затвер­джених у встановленому порядку державних норм і проек­тної документації. У зв'язку з тим, що будівництво промисло­вих об'єктів здійснюється, як правило, протягом тривалого періоду, відведення відповідних земельних ділянок здійсню­ється поетапно з урахуванням черговості будівництва і фак­тичного освоєння земель.

Земельні права та обов'язки підприємства при здійсненні відповідної діяльності регулюються актами відомчого управ­ління землекористуванням промислових підприємств відпо­відного виду. Але перелік і зміст прав та обов'язків з викорис­тання й охорони земельних ділянок повинен відповідати ви­могам, закріпленим Земельним кодексом.

Використання земель підприємствами гірничодобувної промисловості характеризується певними особливостями, які зумовлені тим, що право користування відповідними земельними ділянками нерозривно пов'язане з правом ко­ристування надрами. Ці особливості стосуються, зокрема, виникнення земельних прав. Так, законом встановлено, що надання земельних ділянок підприємствам гірничодо­бувної промисловості для потреб, пов'язаних з користуван­ням надрами, проводиться, по-перше, після оформлення у встановленому порядку- права користування надрами, по-друге, після відновлення земель згідно із затвердженим проектом рекультивації на раніше відпрацьованих площах у встановлені строки.

У тому разі, коли підприємство гірничодобувної промис­ловості вже використовувало земельну ділянку, пов'язану з користуванням надрами, воно зобов'язане відновити відпо­відну її. Таке відновлення має здійснюватися згідно із затвер­дженим у встановленому порядку проектом рекультивації зе­мель і у відповідні строки.

Користування підприємствами гірничодобувної промис­ловості земельними ділянками, як правило, здійснюється на площі залягання корисних копалин. У зв'язку з цим слід на­голосити, що стосовно забудови таких ділянок Кодекс про надра (ст. 58) встановлює спеціальні вимоги. Так, забудова площ залягання корисних копалин загальнодержавного зна­чення, а також будівництво на ділянках їх залягання споруд, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин, допуска­ється у виняткових випадках лише за погодженням з відпо-

відними територіальними геологічними органами та органа­ми державного гірничого нагляду. Порядок забудови таких площ встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 1995 р.¹

Навколо промислових об'єктів для забезпечення нор­мальних умов їх експлуатації, запобігання ушкодженню та зменшенню їх негативного впливу на людей і довкілля, су­міжні землі та інші природні об'єкти згідно зі ст. 112 ЗК Ук­раїни створюються охоронні зони. Крім того, навколо про­мислових об'єктів, які є джерелами виділення шкідливих ре­човин, запахів, підвищених рівнів шуму, вібрації, ультразву­кових та електромагнітних хвиль, електронних полів, іонізу­ючого випромінювання тощо, з метою відокремлення цих об'єктів від територій житлової забудови відповідно до ст. 114 ЗК України створюються санітарно-захисні зони. У межах цих зон забороняється будівництво об'єктів, пов'яза­них з постійним перебуванням людей. Правовий режим земель охоронних та санітарно-захисних зон визначається законодавством України.

Землі промисловості використовують державні, кому­нальні та приватні промислові підприємства, а в деяких ви­падках — і громадяни—суб'єкти підприємницької діяльності. При цьому державні та комунальні підприємства виступають суб'єктами постійного землекористування, інші суб'єкти ви­користовують зазначені землі на умовах оренди.

Чинне законодавство не виключає багатосуб'єктності права власності на землі промисловості. Вони можуть пере­бувати не тільки у державній, а й у комунальній та приватній власності.

Можливість виникнення права приватної власності на землі промисловості може бути пов'язана з придбанням земельних ділянок на конкурентних засадах із земель дер­жавної або комунальної власності суб'єктами підприєм­ницької діяльності під забудову відповідно до вимог гла­ви 21 ЗК України.

Право власності на землі промисловості можуть набувати іноземні юридичні особи для здійснення інвестиційної діяль­ності, зокрема за межами населених пунктів у разі придбан­ня об'єктів нерухомого майна.

¹ Зібрання постанов уряду України. — 1995. — № 3. — Ст. 80.

§ 3. Склад і використаний земель транспорту

Суспільні відносини, пов'язані з діяльністю транспорту як єдиної транспортної системи України¹, регулюються Законом України «Про транспорт» від 10 листопада 1994 р., законами про окремі види транспорту, кодексами (статутами) окремих видів транспорту, іншими актами законодавства України.

Функціонування транспорту нерозривно пов'язане з ви­користанням відповідних земельних ділянок. До земель транспорту ст. 67 ЗК України відносить землі, надані під­приємствам, установам та організаціям залізничного, авто­мобільного транспорту і дорожнього господарства, морсько­го, річкового, авіаційного, трубопровідного транспорту та міського електротранспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об'єктів транспорту (будівель, споруд тощо). Узагальнююча підкате-горія землі транспорту включає землі окремих видів тран­спорту, правовий режим яких визначається самостійними статтями Земельного кодексу.

Згідно зі ст. 6 Закону України «Про транспорт» перевезення пасажирів, вантажів, багажу та пошти, надання інших тран­спортних послуг, експлуатацію і ремонт шляхів здійснюють за­лізниці, пароплавства, порти (пристані), автомобільні, авіацій­ні, дорожні підприємства та організації. Саме зазначені суб'єк­ти є носіями земельних прав, якщо це передбачено їх статутами. Цільове призначення земель транспорту полягає у забез­печенні діяльності, пов'язаної з експлуатацією, ремонтом, удосконаленням і розвитком об'єктів транспорту. Особливіс­тю земель транспорту є те, що вони використовуються або призначені для забезпечення діяльності транспортних під-

¹ До складу єдиної транспортної системи України входить: транспорт загального користування (залізничний, морський, річковий, автомобільний і авіаційний, а також міський електротранспорт, у тому числі метрополітен); промисловий залізничний транспорт; відомчий транспорт; трубопровідний транспорт; шляхи сполучення загального користування. Вона повинна від­повідати вимогам суспільного виробництва та національної безпеки, мати розгалужену інфраструктуру для надання всього комплексу транспортних послуг, у тому числі для складування і технологічної підготовки вантажів до транспортування, забезпечувати зовнішньоекономічні зв'язки України.

приємств та (або) експлуатації об'єктів залізничного, автомо­більного, морського, річкового, авіаційного, трубопровідного та інших видів транспорту. Розміри земельних ділянок, що надаються підприємствам транспорту для вказаних цілей, визначаються відповідно до затверджених у встановленому порядку норм або проектно-технічної документації.

Використання земель транспорту, пов'язане з розміщен­ням споруд та інших об'єктів транспорту на цих землях, здій­снюється за погодженням з місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

На підприємства транспорту, яким надані земельні ділян­ки, покладено додаткові обов'язки щодо належного їх вико­ристання та охорони.

Підприємства транспорту зобов'язані забезпечувати без­пеку життя і здоров'я громадян, безпеку експлуатації тран­спортних засобів. У зв'язку з цим частини території підпри­ємств, вокзалів, станцій, портів, пристаней, аеродромів і шляхів (тобто відповідні земельні ділянки), де відбувається рух транспортних засобів, проводяться маневрові та вантаж­но-розвантажувальні роботи, згідно з законом визнані зона­ми підвищеної небезпеки. Правила перебування громадян у зоні підвищеної небезпеки і виконання в ній робіт встанов­люються Міністерством транспорту України.

Чинне законодавство з метою забезпечення належної екс­плуатації споруд та інших об'єктів транспорту, а також охоро­ни земель від негативного впливу зазначених об'єктів на зем­лях, наданих підприємствам транспорту, закріплює можли­вість встановлення охоронних зон з особливими умовами ви­користання земель.

Землі транспорту можуть перебувати у державній, кому­нальній та приватній власності. їх специфіка полягає і в тому, що вони можуть виступати об'єктами концесії.

Самостійним елементом єдиної транспортної системи є за­лізничний транспорт, суспільні відносини щодо функціонуван­ня якого регулюються спеціальним законодавством: законами України «Про транспорт», «Про залізничний транспорт», Стату­том залізниць України, затвердженим постановою Кабінету Мі­ністрів України від 6 квітня 1998 р.¹, Правилами технічної екс­плуатації залізниць України, затвердженими наказом Мін-

¹ Офіційний вісник України. — 1998. — № 14. — С. 150.

трансу України від 20 грудня 1996 р.¹, Інструкцією про норми і порядок відведення земель для залізниць і використання смуги відведення, затвердженою Міністерством шляхів сполучення СРСР ЗО січня 1963 р. та іншими нормативними актами.

Основною організаційною ланкою на залізничному тран­спорті є залізниця². Повноваження, права та обов'язки заліз­ниць визначаються Законом України «Про залізничний транспорт», а також їх статутами. Здійснення статутної ді­яльності цими суб'єктами нерозривно пов'язане з викорис­танням відповідних земельних ділянок.

До складу земель залізничного транспорту згідно зі ст. 68 ЗК України входять, у першу чергу, землі, які є смугою відведення залізниць³. Крім того, землями залізничного тран­спорту вважаються землі, зайняті станціями з усіма будівлями та спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, ко­лійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналіза­ції та зв'язку, водопостачання, каналізації, а також землі під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.

У межах смуги відведення для забезпечення нормальної експлуатації залізничних колій, ліній електропостачання та зв'язку, інших пристроїв та об'єктів залізничного транспорту загального користування, а також у місцях, де є небезпека зсувів, обвалів, розмивів, селей, снігозанесень та інших небез­печних впливів, встановлюються охоронні зони⁴. Земельні ді-

¹ Офіційний вісник України. — 1997. — № 8. — С. 212.

² Залізниця — це статутне територіально-галузеве об'єднання, до
складу якого входять підприємства, установи та організації залізнично­
го транспорту і яке при централізованому управлінні здійснює переве­
зення пасажирів та вантажів у визначеному регіоні транспортної мере­
жі. Створення, реорганізація, ліквідація та визначення територіальних
меж залізниць здійснюються за рішеннями Кабінету Міністрів України
за поданням Міністерства транспорту України.

³ Смуга відведення — це землі, які зайняті залізничним полотном,
інженерними та штучними спорудами і обладнанням, лінійно — колій­
ними та іншими технологічними будівлями, пристроями залізничної
сигналізації, енергетики та зв'язку, лініями електропостачання, захис­
ними лісонасадженнями, спорудами тощо.

⁴ Охоронні зони — це ділянки землі, прилеглі до земель залізнично­
го транспорту загального користування і необхідні для забезпечення
збереження, міцності та стійкості споруд, пристроїв та інших об'єктів за­
лізничного транспорту, ширина яких визначається проектом.

лянки цих зон не вилучається зі складу земель, на яких вони встановлені, але в інтересах обслуговування залізниці право користування ними обмежуються. В них, зокрема, забороня­ється: зводити будівлі і споруди; споруджувати лінії зв'язку, силові повітряні та кабельні мережі; розробляти кар'єри та ін.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 57; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!