Загальна частина 17 страница

На органи залізничного транспорту, у віддані яких перебу­вають охоронні зони, покладено обов'язок щодо відшкодуван­ня відповідним землекористувачам у повному розмірі збитків, зумовлених встановленням цих зон. Умови використання охо­ронних зон землекористувачами, у межах території яких їх встановлено, а також вартість відшкодування збитків визна­чаються на підставі договорів, що укладаються сторонами.

Транспортні послуги надають також підприємства водно­го (морського і річкового) транспорту (пароплавства, порти, пристані і т. ін.), що теж пов'язано з використанням відповід­них земельних ділянок. Відповідно до ЗК України землями морського транспорту, є дві відносно самостійні групи зе­мельних ділянок. До першої належать ті, що використову­ються як просторова база для розміщення морських портів з набережними, майданчиками, причалами, вокзалами, будів­лями, спорудами, устаткуваннями, об'єктами загальнопор-тового і комплексного обслуговування флоту. Другу групу становлять землі, на яких розташовані будівлі та споруди, що обслуговують морський транспорт.

Правовою основою використання цих земель є приписи Земельного кодексу. Водного кодексу, Кодексу торговельного мореплавства України та інших нормативних актів. Земельні ділянки із земель морського транспорту можуть передаватися у власність або надаватися у постійне користування чи орен­ду підприємствам, які обслуговують потреби морського флоту (морським портам, суднобудівним і судноремонтним заводам, базам та ін.). Розміри ділянок та умови користування ними визначаються проектною документацією і закріплюються у рішеннях уповноважених органів, які надали ці ділянки.

Частиною 2 ст. 69 ЗК України передбачено можливість встановлення обмежень у використанні земель на відповід­них земельних ділянках, розташованих на підходах до портів (каналів), мостових, кабельних і повітряних переходів, водо­забірних та інших об'єктів.

Відповідно до ст. 70 ЗК України до складу земель річково­го транспорту належать певні різновиди земель. Серед них

землі, надані під порти, спеціалізовані причали, пристані й затони з усіма технічними спорудами та устаткуванням, що обслуговують річковий транспорт. Самостійне місце посіда­ють землі, призначені для розміщення пасажирських вокза­лів, павільйонів і причалів. До цих земель закон відносить ок­ремо землі, надані під судноплавні канали, судноплавні, енергетичні та гідротехнічні споруди, службово-технічні спо­руди, службово-технічні будівлі. Певними особливостями ха­рактеризуються землі, призначені під спеціальні насаджен­ня для вирощування деревини, у тому числі ділової. Деяка специфіка притаманна землям, наданим у користування під берегоукріплювальні споруди й насадження. До складу зе­мель річкового транспорту включаються також земельні ді­лянки, призначені для розміщення і подальшого обслугову­вання вузлів зв'язку, радіоцентрів і радіостанцій.

Нарешті, до земель річкового транспорту належать землі, на­дані у користування під будівлі, берегові навігаційні знаки та ін­ші споруди для обслуговування водних шляхів, судноремонтні заводи, ремонтно-експлуатаційні бази, майстерні, судноверфі, відстойно-ремонтні пункти, склади, матеріально-технічні бази, інші об'єкти, що забезпечують роботу річкового транспорту.

Особливості використання земельних ділянок, наданих для потреб цього виду транспорту, встановлені Статутом внутрішнього водного транспорту Союзу РСР, затвердженим постановою Ради Міністрів СРСР від 15 жовтня 1955 р. (з нас­тупними змінами та доповненнями)¹. Цей документ діє у час­тині, що не суперечить чинному законодавству України.

Відповідно до ст. 71 ЗК України землі автомобільного транспорту поділяються на два види: власне землі автомо­більного транспорту та землі дорожнього господарства. На­явність цих двох складових земель забезпечує виконання завдань, які поставлені перед автомобільним транспортом загального користування.

До земель автомобільного транспорту належать земельні ділянки, надані для зведення та подальшої експлуатації спо­руд, будівель та інших об'єктів, що забезпечують роботу авто­мобільного транспорту.

Землями дорожнього господарства вважаються землі під проїзною частиною, узбіччям, земляним полотном, декора-

¹ СП СССР. — 1959. — № 2. — Ст. 12.

тивним озелененням, резервами, кюветами, мостами, туне­лями, транспортними розв'язками, водопропускними спору­дами, підпірними стінками і розташованими в межах смуг відведення іншими дорожніми спорудами та обладнанням, а також землі за межами смуг відведення, якщо на них розмі­щені споруди, що забезпечують функціонування автомобіль­них доріг. їх перелік закріплений у ч. 2 ст. 71 ЗК України. За­лежно від характеру цих споруд вони класифіковані на чоти­ри групи. До першої групи віднесені паралельні об'їзні доро­ги, паромні переправи, снігозахисні споруди і насадження, протилавинні та протиселеві споруди, вловлюючі з'їзди. Дру­га група споруд включає майданчики для стоянки транспор­ту і відпочинку, підприємства та об'єкти служби дорожнього сервісу. Третю групу становлять будинки (у тому числі жилі) та споруди дорожньої служби з виробничими базами. До ос­танньої групи належать захисні насадження.

Використання земель автомобільного транспорту здій­снюється відповідно до вимог Земельного кодексу, законів України «Про транспорт», «Про автомобільний транспорт», «Про дорожній рух», Єдиних правил ремонту і утримання ав­томобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил ко­ристування ними та охорони, затверджених постановою Ка­бінету Міністрів України від ЗО березня 1994 р.¹ (зі змінами та доповненнями), Порядку видачі дозволів та погоджень на розміщення і будівництво об'єктів сервісу, будівель побутово-торговельного призначення, рекламоносіїв на автомобіль­них дорогах загального користування, затвердженого нака­зом Української державної корпорації з будівництва, ремонту та утримання автомобільних доріг «Укравтодор» Мінтрансу України від 10 березня 2000 р.², та ін.

Однією з новел чинного земельного законодавства є мож­ливість надання земельних ділянок із земель автомобільного транспорту та дорожнього господарства для здійснення кон­цесійної діяльності. Закон України «Про концесії на будівниц­тво та експлуатацію автомобільних доріг» від 14 грудня 1999 р.³ та постанова Кабінету Міністрів України «Про за­твердження Порядку визначення об'єктів концесії на будів-

¹ Зібрання постанов уряду України. — 1994. — № 7. — Ст. 182.

² Офіційний вісник України. — 2000. — № 15. — Ст. 163.

³ Там само. — 2000. — № 1. — Ст. 22.

ництво та експлуатацію автомобільних доріг загального ко­ристування від 6 липня 2000 р.¹ визначають особливості на­дання концесій на будівництво автомобільних (позаміських) доріг загального користування та їх подальшу експлуатацію в інтересах економіки України.

До земель авіаційного транспорту, згідно зі ст. 72 ЗК Ук­раїни належать землі під аеропортами, аеродромами, відок­ремленими спорудами, службово-технічними територіями з усіма будівлями та спорудами, що забезпечують роботу авіа­ційного транспорту; вертольотними станціями, включаючи вертольотодроми, службово-технічними територіями з усіма будівлями та спорудами; ремонтними заводами цивільної авіації, аеродромами, вертольотодромами, гідроаеродрома­ми та іншими майданчиками для експлуатації повітряних суден; службовими об'єктами, що забезпечують роботу авіа­ційного транспорту. Для забезпечення належного функціону­вання авіаційного транспорту та забезпечення безпеки по­льотів повітряних суден на цих землях встановлюються спе­ціальні охоронні зони. Вони включають приаеродромні тери­торії² та смуги повітряних підходів. Особливий режим вико­ристання земель у межах приаеродромної території полягає у тому, що тут запроваджується спеціальний порядок одер­жання дозволу на будівництво (реконструкцію) та іншу діяль­ність тільки за погодженням з органом державного регулю­вання діяльності авіації та відповідною місцевою радою.

Суб'єкти, які допустили порушення правил будівництва та інші дії на приаеродромній території, згідно зі ст. 41 Повітря­ного кодексу України зобов'язані на вимогу власника аерод­рому (аеропорту) чи уповноваженої ним особи припинити бу­дівництво чи іншу діяльність на цій території та у встановле­ний термін своїм коштом і своїми силами усунути допущені порушення.

¹ Офіційний вісник України. — 2000 — № 27. — Ст. 1137.

² Приаеродромна територія (прилегла до аеродрому зона контролю і
обліку об'єктів та перешкод) являє собою обмежену встановленими роз­
мірами місцевість навколо аеродрому, над якою здійснюється маневру­
вання повітряних суден. її розміри мають бути доведені власником ае­
родрому (аеропорту) чи уповноваженою на те особою до відповідних міс­
цевих рад, підвідомча територія яких повністю чи частково підпадає під
приаеродромну територію.

До земель трубопровідного транспорту ст. 73 ЗК Украї­ни відносить земельні ділянки, надані під наземні і надземні трубопроводи та їх споруди, а також під наземні споруди під­земних трубопроводів.

Правова регламентація використання земель трубопро­відного транспорту здійснюється відповідно до норм Земель­ного, Лісового і Водного кодексів, законів України «Про тран­спорт», «Про трубопровідний транспорт», Правил охорони магістральних трубопроводів, затверджених постановою Ка­бінету Міністрів України від 16 листопада 2002 р.¹, та інших нормативно-правових актів.

Для будівництва магістральних трубопроводів, як і інших лінійних споруд, з урахуванням пріоритету земель сільсько­господарського призначення згідно зі ст. 23 ЗК України нада­ються переважно несільськогосподарські угіддя або сільсько­господарські угіддя гіршої якості. Оскільки закон вимагає, щоб лінії електропередачі і зв'язку, магістральні трубопрово­ди та інші комунікації проводилися головним чином уздовж шляхів, трас тощо, то не виключена можливість проходжен­ня цих лінійних споруд в одному технічному коридорі².

Підприємства, установи та організації трубопровідного транспорту зобов'язані забезпечувати власникам землі і зем­лекористувачам відшкодування заподіяної шкоди під час ліквідації аварій і проведення ремонту об'єктів трубопровід­ного транспорту.

Уздовж наземних, надземних і підземних трубопроводів для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобі­гання пошкодження, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об'єкти встановлюються охоронні зони³. Правовий режим зе­мель цих зон згідно зі ст. 112 ЗК України визначається зако­нодавством України. Земельні ділянки, розташовані у межах

¹ Офіційний вісник України. — 2002. — № 47. — Ст. 2135.

² Технічний коридор — земельна ділянка, у межах якої прокладено
систему трубопроводів і комунікацій.

³ Охоронною зоною об'єктів магістрального трубопровідного тран­
спорту вважається земельна ділянка, прилегла до об'єктів магістрально­
го трубопровідного транспорту, обмежена умовними лініями з обох боків
трубопроводу паралельно його осі, на якій обмежується провадження
господарської діяльності.

охоронних зон, не вилучаються у їх власників і користувачів, а використовуються з обмеженнями, передбаченими Прави­лами охорони магістральних трубопроводів та в порядку, встановленому Земельним кодексом. На цих ділянках забо­роняється, зокрема, споруджувати жилі, громадські та дачні будинки і розміщувати автозаправні та автогазозаправні станції і склади пально-мастильних матеріалів та ін.

Відповідно до ст. 74 ЗК України до земель міського елек­тротранспорту належать землі під відокремленими трам­вайними коліями та їх облаштуванням, метрополітеном, ко­ліями і станціями фунікулерів, канатними дорогами, ескала­торами, трамвайно-тролейбусними депо, вагоноремонтними заводами, спорудами енергетичного і колійного господарс­тва, сигналізації і зв'язку, службовими і культурно-побутови­ми будівлями та іншими спорудами, необхідними для забез­печення роботи міського електротранспорту.

У процесі здійснення міських перевезень, тобто переве­зень тролейбусами та пасажирським автомобільним тран­спортом за маршрутами в межах населеного пункту, вико­ристовуються землі загального користування як складова зе­мель житлової та громадської забудови. Разом з тим, специ­фіка міського електротранспорту вимагає виділення спеці­альних земель, які забезпечують його функціонування. Особ­ливість цих земель полягає в тому, що вони розташовані, як правило, лише в містах. Вони забезпечують колективні інте­реси жителів міста, які об'єднані постійним проживанням і становлять основу територіальної громади. Не виключена належність їх територіальній громаді як первинному суб'єк­тові міського самоврядування. У цьому разі вони перебувати­муть у комунальній власності і являтимуть собою необхідну основу для забезпечення економічного і соціального розвит­ку відповідної території.

Цільове призначення цих земель пов'язане з розміщенням на відповідних земельних ділянках будівель та споруд, а та­кож об'єктів інженерної інфраструктури, які забезпечують функціонування міського електротранспорту.

Зазначені землі надаються у користування підприємствам міського електротранспорту. Розміщення на цих землях споруд та інших об'єктів транспорту здійснюється за погодженням з місцевими органами влади і органами місцевого самоврядуван­ня відповідно до Закону України «Про основи містобудування».

23 — 4-123

§ 4. Склад і використання

земель зв'язку та енергетики

Розвиток і вдосконалення поштового та електричного зв'язку здійснюються відповідно до Комплексної програми створення єдиної національної системи зв'язку. Суспільні відносини у цій галузі регулюються Законом України «Про зв'язок» та іншими актами законодавства.

До земель зв'язку належать земельні ділянки, надані під і повітряні і кабельні телефонно-телеграфні лінії та супутни­кові засоби зв'язку¹ (ст. 75 ЗК).

До складу цих земель Закон «Про зв'язок» відносить зе­мельні ділянки, надані для будівництва й експлуатації під­земних кабельних, повітряних ліній зв'язку, та проводового мовлення, морських кабельних лінії зв'язку, під кабелі зв'язку при переходах через судноплавні та сплавні річки, озера, во­досховища і канали, під надземні та підземні підсилювальні (регенераційні) пункти, радіорелейних, тропосферних, су-путникових ліній зв'язку, телевізійних, радіомовних і прий-мально-передавальних радіостанцій і центрів з антенними системами, будинків, споруд та інших об'єктів, необхідних для експлуатації, технічного переоснащення та реконструк­ції систем електрозв'язку і підприємств поштового зв'язку.

Суб'єктам зв'язку земельні ділянки надаються у влас­ність² постійне користування (на період експлуатації засо­бів, споруд і мереж) або на умовах оренди (на період їх бу­дівництва).

Правове регулювання використання земель зв'язку здій­снюється Земельним кодексом, Законом України «Про зв'язок», Правилами охорони ліній зв'язку, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 1996 р.³, і Правилами

¹ Супутникові засоби зв'язку—це технічне обладнання, що використо­
вується для організації та функціонування космічної системи. Для забезпе­
чення реалізації державної політики в галузі космічної діяльності було утво­
рене Національне космічне агентство України, правовий статус якого регу­
люється Положенням, затвердженим Указом Президента України від
22 липня 1997 р. (Офіційний вісник України. — 1997. — № ЗО. — С. 19).

² Земельні ділянки, надані під супутникові засоби зв'язку, тобто зем­
лі космічної системи, можуть перебувати лише в державній власності.

³ Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 2001. —
№ 10. —С. 229.

користування телеграфним зв'язком, затвердженими постано­вою Кабінету Міністрів України від 4 березня 1997 р.¹

Уздовж повітряних, підземних і підводних ліній елек­трозв'язку, що проходять поза населеними пунктами, а та­кож навколо випромінюючих споруд телерадіостанцій та ра­діорелейних ліній, встановлюються охоронні зони, а у разі потреби створюються просіки².

У межах охоронних зон без письмової згоди підприємств, у віданні яких перебувають лінії зв'язку, а також без присут­ності їх представника забороняється: проводити сільськогос­подарські та земляні роботи на глибині більше як 0,3 м; вико­нувати різного виду будівельні, монтажні, вибухові і земляні роботи, а також розрівнювати ґрунт за допомогою бульдозе­ра, екскаватора, скрепера, грейдера тощо.

На підприємства, установи, організації та громадян, яким надано у власність чи користування земельні ділянки, у ме­жах яких проходять лінії зв'язку та проводового мовлення, покладено відповідальність за проведення робіт на цих ді­лянках. Вони також зобов'язані вживати належних заходів для забезпечення охорони зазначених ліній.

Умови проведення робіт у межах охоронних зон кабельних і повітряних ліній зв'язку та проводового мовлення обов'яз­кові для всіх юридичних осіб незалежно від відомчої належ­ності та форми власності, а також громадян, які виконують будь-які роботи у зазначених зонах.

Відповідно до ст. 76 ЗК України землями енергетичної сис-темиЗ визнаються землі, надані під електрогенеруючі об'єк­ти (атомні, теплові, гідроелектростанції, електростанції з ви­користанням енергії вітру і сонця та інших джерел), під об'єк­ти транспортування електроенергії до користувача. Ці землі задовольняють потреби електроенергетики.

! Офіційний вісник України. — 1997. — № 18. — С. 37.

² Охоронна зона — це смуга землі вздовж ліній зв«язку, обмежена па­
ралельними лініями, віддаленими від траси підземних кабелів або від
крайніх проводів повітряних ліній на відстань 2 м з кожного боку. Для ви­
промінюючих споруд електрозв'язку — це ділянка землі, розміри якої ви­
значаються проектом залежно від технічних характеристик цих споруд.
Для повітряних ліній зв'язку та проводового мовлення, що прокладаються
у лісових масивах та інших зелених насадженнях, створюються просіки.

³ У найменуванні глави 13 та в ст. 65 ЗК України йдеться про землі
енергетики.

§ 4. Склад і використання

земель зв'язку та енергетики

Розвиток і вдосконалення поштового та електричного зв'язку здійснюються відповідно до Комплексної програми створення єдиної національної системи зв'язку. Суспільні відносини у цій галузі регулюються Законом України «Про зв'язок» та іншими актами законодавства.

До земель зв'язку належать земельні ділянки, надані під повітряні і кабельні телефонно-телеграфні лінії та супутни­кові засоби зв'язку¹ (ст. 75 ЗК).

До складу цих земель Закон «Про зв'язок» відносить зе­мельні ділянки, надані для будівництва й експлуатації під­земних кабельних, повітряних ліній зв'язку, та проводового мовлення, морських кабельних лінії зв'язку, під кабелі зв'язку при переходах через судноплавні та сплавні річки, озера, во­досховища і канали, під надземні та підземні підсилювальні (регенераційні) пункти, радіорелейних, тропосферних, су-путникових ліній зв'язку, телевізійних, радіомовних і прий­мально-передавальних радіостанцій і центрів з антенними системами, будинків, споруд та інших об'єктів, необхідних для експлуатації, технічного переоснащення та реконструк­ції систем електрозв'язку і підприємств поштового зв'язку.

Суб'єктам зв'язку земельні ділянки надаються у влас­ність² постійне користування (на період експлуатації засо­бів, споруд і мереж) або на умовах оренди (на період їх бу­дівництва).

Правове регулювання використання земель зв'язку здій­снюється Земельним кодексом, Законом України «Про зв'язок», Правилами охорони ліній зв'язку, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 1996 р.³, і Правилами

¹ Супутникові засоби зв'язку—це технічне обладнання, що використо­
вується для організації та функціонування космічної системи. Для забезпе­
чення реалізації державної політики в галузі космічної діяльності було утво­
рене Національне космічне агентство України, правовий статус якого регу­
люється Положенням, затвердженим Указом Президента України від
22 липня 1997 р. (Офіційний вісник України. — 1997. — № ЗО. — С. 19).

² Земельні ділянки, надані під супутникові засоби зв'язку, тобто зем­
лі космічної системи, можуть перебувати лише в державній власності.

³ Бюлетень законодавства 1 юридичної практики України. — 2001. —
№ 10. —С. 229.

користування телеграфним зв'язком, затвердженими постано­вою Кабінету Міністрів України від 4 березня 1997 р. ¹

Уздовж повітряних, підземних і підводних ліній елек­трозв'язку, що проходять поза населеними пунктами, а та­кож навколо випромінюючих споруд телерадіостанцій та ра­діорелейних ліній, встановлюються охоронні зони, а у разі потреби створюються просіки².

У межах охоронних зон без письмової згоди підприємств, у віданні яких перебувають лінії зв'язку, а також без присут­ності їх представника забороняється: проводити сільськогос­подарські та земляні роботи на глибині більше як 0,3 м; вико­нувати різного виду будівельні, монтажні, вибухові і земляні роботи, а також розрівнювати ґрунт за допомогою бульдозе­ра, екскаватора, скрепера, грейдера тощо.

На підприємства, установи, організації та громадян, яким надано у власність чи користування земельні ділянки, у ме­жах яких проходять лінії зв'язку та проводового мовлення, покладено відповідальність за проведення робіт на цих ді­лянках. Вони також зобов'язані вживати належних заходів для забезпечення охорони зазначених ліній.

Умови проведення робіт у межах охоронних зон кабельних і повітряних ліній зв'язку та проводового мовлення обов'яз­кові для всіх юридичних осіб незалежно від відомчої належ­ності та форми власності, а також громадян, які виконують будь-які роботи у зазначених зонах.

Відповідно до ст. 76 ЗК України землями енергетичної сис-темиЗ визнаються землі, надані під електрогенеруючі об'єк­ти (атомні, теплові, гідроелектростанції, електростанції з ви­користанням енергії вітру і сонця та інших джерел), під об'єк­ти транспортування електроенергії до користувача. Ці землі задовольняють потреби електроенергетики.

¹ Офіційний вісник України. — 1997. — № 18. — С. 37.

² Охоронна зона — це смуга землі вздовж ліній зв«язку, обмежена па­
ралельними лініями, віддаленими від траси підземних кабелів або від
крайніх проводів повітряних ліній на відстань 2 м з кожного боку. Для ви­
промінюючих споруд електрозв'язку — це ділянка землі, розміри якої ви­
значаються проектом залежно від технічних характеристик цих споруд.
Для повітряних ліній зв'язку та проводового мовлення, що прокладаються
у лісових масивах та Інших зелених насадженнях, створюються просіки.

³ У найменуванні глави 13 та в ст. 65 ЗК України йдеться про землі
енергетики.

^

До складу земель енергетичної системи належать землі, І надані під електрогенеруючі об'єкти, перелік яких наводить­ся у законі, та під об'єкти транспортування електроенергії до

користувача¹.

Суб'єкти електроенергетики, здійснюючи статутну діяль­ність, використовують відповідні земельні ділянки, які нада­ються їм у власність, постійне користування чи оренду. Ці­льове призначення цих ділянок полягає в розміщенні елек-трогенеруючих об'єктів і об'єктів транспортування електрое­нергії тау подальшій експлуатації цих об'єктів.

Землі енергетики використовують відповідно до вимог Зе­мельного кодексу, Закону України «Про електроенергетику», Правил охорони електричних мереж, затверджених постано­вою Кабінету Міністрів України від 4 березня 1997 р.², та ін. Законодавством передбачено, що уздовж повітряних і під­земних кабельних ліній електропередачі встановлюються охоронні зони. В цих зонах діють обмеження щодо викорис­тання земель. В них забороняється, зокрема, виконувати будь-які дії, що можуть порушити нормальну роботу елек­тричних мереж, спричинити їх пошкодження або нещасні випадки, а саме: будувати житлові, громадські та дачні бу-ДИНки, влаштовувати будь-які звалища, розпалювати вогни­ща., розміщувати автозаправні станції або інші сховища пально-мастильних матеріалів тощо.

Для гарантування безпеки населення, яке мешкає в райо­ні розташування об'єктів електроенергетики, встановлюють­ся санітарно-захисні зони, розміри і порядок використання яких визначається у нормативно-правових актах та проек­тах цих об'єктів, затверджених у встановленому порядку.

Усі види господарської діяльності в санітарно-захисних зо­нах, дозволені режимом їх використання, можуть проводитися тільки за погодженням з власником об'єкта електроенергетики або уповноваженим органом. Використання об'єктів електрое­нергетики з метою, що суперечить інтересам безпеки людини і Держави, порушує громадський порядок, забороняється.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 55; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!