Загальна частина 15 страница

Такий поділ земель лісового фонду на лісові й нелісові зу­мовлений їх різним цільовим призначенням. Так, лісові землі передбачені для вирощування лісів, раціонального та ефек­тивного їх використання, відтворення, підвищення продук­тивності і поліпшення якісного складу насаджень, нарощу­вання природоохоронного потенціалу лісів і т. ін. До них від­несено й ті ділянки лісового фонду, які не вкриті лісовою рос­линністю (зруби, згарища, пустирі тощо), але призначені для залісення і тому віднесені до лісових земель.

Нелісові землі не тільки не зайняті лісовою рослинністю, а й не призначені для її вирощування. їх призначення полягає в

,,. 323

обслуговуванні різних цілей лісового господарства — будівниц­тво шляхів, просік, трас ліній електропередач, сіножатей, пасо­вищ, вони можуть бути зайняті болотами та водоймами тощо.

Віднесення земельних ділянок до складу земель лісового фонду, визначення їх меж проводиться у порядку, встановле­ному статтями 6—17 ЗК України та статтями 11—16 і 93 Лісо­вого кодексу України. Переведення лісових земель до інших ка­тегорій відбувається за згодою відповідних державних органів лісового господарства Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя згідно зі ст. 42 Лісового кодексу.

До земель лісового фонду не належать землі, зайняті:

а) зеленими насадженнями у межах населених пунктів,
які не віднесені до категорії лісів;

б) полезахисними лісовими смугами, захисними насад­
женнями на смугах входу залізниць, захисними насадження­
ми на смугах відводу автомобільних доріг, захисними насад­
женнями на смугах відводу каналів, гідротехнічних споруд та
водних об'єктів;

в) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на
сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садо­
вих ділянках (ч. 2 ст. 55 ЗК).

Від імені держави землями лісового фонду, а також лісами розпоряджається Верховна Рада України, яка делегує свої повноваження щодо розпорядження ними Верховній Раді Ав­тономної Республіки Крим, місцевим органам влади та самов­рядування, а також центральному та місцевим органам вико­навчої влади у порядку, передбаченому статтями 6— 17 ЗК Ук­раїни та статтями 11—16, 29 і ЗО Лісового кодексу України.

Порядок управління і контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів і земель лісового фон­ду, а також компетенцію державних органів у цій галузі вик­ладено у статтях 29—32 Лісового кодексу України.

§ 2. Правові форми використання земель лісового фонду

Землі лісового фонду можуть перебувати у державній, ко­мунальній та приватній власності (ст. 56 ЗК).

Передача земель лісового фонду державної власності у ко­мунальну власність та земель лісового фонду комунальної

власності у державну провадиться у порядку, встановленому ЗК України для юридичних осіб (ст. 117) та згідно з постано­вою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Тимчасо­вого порядку розмежування земель права державної і кому­нальної власності» від 1 серпня 2002 р.¹

До земель державної і комунальної власності, які не мо­жуть передаватися у приватну власність, належать усі землі лісового фонду, крім випадків, передбачених ч. 2 ст, 56 ЗК Ук­раїни. До цих випадків належить положення про те, що гро­мадянам та юридичним особам за рішенням органів місцево­го самоврядування та органів виконавчої влади можуть бе­зоплатно або за плату передаватися у власність замкнені ді­лянки лісового фонду загальною площею до 5 га у складі угідь фермерських та інших господарств.

«Замкнені ділянки» — це такі земельні ділянки лісового фонду, які відокремлені природними (болотами, водоймами, пустирями і т. ін.) або протипожежними розривами (п. «а» ст. 5 Лісового кодексу). Порядок надання їх у приватну власність регулюється статтями 116, 118, 125, 126—132 ЗК України.

У спільному наказі Мінагрополітики та Держкомлісгоспу «Про ліси сільськогосподарських підприємств» від 26 червня 2000 року № 106/60 передбачено, що згідно з Указом Президен­та України «Про невідкладні заходи щодо прискорення рефор­мування аграрного сектора економіки» від 3 грудня 1999 року, № 1529/99 при реформуванні² колективних сільськогосподар­ських підприємств на засадах приватної власності на землю та майно і створенні різних типів господарських структур відповід­но до законодавства лісові землі паюванню не підлягають.

Громадяни та юридичні особи у встановленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.

Порядок надання громадянам та юридичним особам у власність деградованих і малопродуктивних угідь для залі­сення передбачений такий самий, як і для інших земель.

Земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів ви­конавчої влади або органів місцевого самоврядування нада­ються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, а на

¹ Урядовий кур'єр. — 2002. — 21 серпня.

² Офіційний вісник України. — 1999. — № 49. — Ст. 11.

умовах оренди — іншим підприємствам, установам та орга­нізаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спор­тивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт у порядку, передбаченому Лісовим кодексом України.

Таким чином, користування земельними ділянками лісо­вого фонду можу бути постійним або орендним. Надання зе­мельних ділянок лісового фонду у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподар­ським підприємствам для зазначених цілей відбувається у порядку, передбаченому статтями 116, 122—128 Земельного кодексу та ст. 9 Лісового кодексу.

Постійне користування землями лісового фонду посвідчу-ється державним актом, форму якого затверджено постано­вою Кабінету Міністрів України «Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державний акт на право постійного користування земель­ною ділянкою» від 2 квітня 2002 р. ¹

Надання земельних ділянок лісового фонду в оренду перед­бачається також Лісовим кодексом, який у ст. 9 визначає шир­ше коло орендарів цих земель. Так, орендарями названих зе­мель можуть бути підприємства, установи, організації, об'єд­нання громадян, релігійні організації, громадяни України, іно­земні юридичні особи та громадяни (ч. 5 ст. 9 Лісового кодексу).

Лісовий кодекс (ст. 9) передбачає можливість тимчасового використання земельних ділянок лісового фонду. Але це по­ложення не відповідає вимогам Земельного кодексу, який не містить приписів щодо регулювання такого різновиду земле­користування. У зв'язку з цим слід зазначити, що викорис­тання земельних ділянок лісового фонду може здійснювати­ся як на умовах постійного,' так і орендного землекористуван­ня. В останньому випадку термін оренди визначається ст. 933 ЗК України, а не ст. 9 Лісового кодексу України. Під­ставою для висновку є положення ст. З ЗК України.

Експлуатація земель лісового фонду здійснюється у по­рядку загального і спеціального використання. У порядку за­гального використання цих земель громадяни мають право

вільно перебувати в лісах, безоплатно збирати для власного споживання дикорослі трав'яні рослини, квіти, ягоди, горіхи, інші плоди, гриби, крім випадків, передбачених законодав­ством. При цьому вони зобов'язані виконувати вимоги по­жежної безпеки у лісах, користуватися вищезазначеними лі­совими ресурсами у строки, встановлені державними лісо­господарськими органами, і способами, що не завдають шко­ди відтворенню цих ресурсів.

Спеціальне використання лісових ресурсів здійснюється у межах земельних ділянок лісового фонду, наданих для цього у користування. Земельна ділянка лісового фонду може нада­ватися одному або кільком лісокористувачам для спеціально­го використання різних видів лісових ресурсів, а саме: заго­тівля деревини під час рубок головного користування; заго­тівля живиці, другорядних лісових матеріалів (пень, дуб, ко­ра, деревна зелень тощо); побічні лісові користування.

Переведення лісових земель до нелісових для використан­ня у цілях, не пов'язаних із веденням лісового господарства, використанням лісових ресурсів і користуванням земельни­ми ділянками лісового фонду для потреб мисливського госпо­дарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та для науково-дослідних робіт, прова­диться за рішенням органів, які надають ці землі у користу­вання відповідно до земельного законодавства.

Переведення лісових земель до нелісових у цілях, пов'язаних із веденням лісового господарства, спеціальним використан­ням лісових ресурсів і користуванням земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського господарства, куль­турно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт, здійснюється з дозволу відповідних державних органів лісового господарства АР Крим, областей, міст Києва і Севастополя за погодженням з відповідними державними органами охорони довкілля.

Земельні ділянки лісового фонду для потреб мисливського господарства — мисливські угіддя — надаються користува­чам згідно з законами України «Про тваринний світ» від 13 грудня 2001 р.¹ (статті 15, 21 і 24 та «Про мисливське гос­подарство та полювання» від 22 лютого 2000 р.² (ст. 22).

■■!

¹ Офіційний вісник України. — 2002. — № 14. — Ст. 221.

¹ Офіційний вісник України. — 2002. — № 2. — Ст. 47.

² Там само. — 2000. — № 12. — Ст. 442.

Відносини між власниками або користувачами земельних ділянок і користувачами мисливських угідь регулюються від­повідними договорами.

Користування мисливськими угіддями на землях лісового фонду є платним. Розмір та порядок внесення плати за ко­ристування ними визначається у договорі між користувачем мисливських угідь та власником або постійним користува­чем земельних ділянок, на яких розташовані угіддя. Розмір цієї плати встановлюється залежно від їх місцезнаходження, природної якості та інших факторів.

Використання лісових ресурсів і користування земельни­ми ділянками лісового фонду на природно-заповідних тери­торіях і об'єктах, у населених пунктах, прикордонній смузі та лісах, що зазнали радіоактивного забруднення, визначаєть­ся відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України» від 16 червня 1992 р. зі змінами від 14 грудня 1999 р.¹ та статей 78—80 Лісового кодексу.

Постійне користування земельними ділянками лісового фонду припиняється у випадках і порядку, передбачених стат­тями 141—144 ЗК України. Порядок вилучення цих земель для суспільних та інших потреб провадиться згідно зі статтям 149—151, 156 і 157 ЗК України. При цьому Кабінет Міністрів України 17 листопада 1997 р. затвердив постанову «Про розмі­ри і порядок визначення втрат сільськогосподарського і лісо­господарського виробництва, що підлягають відшкодуванню»². Право на орендне користування земельними ділянками лісового фонду для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт надається юридичним і фізичним особам відповідними місцевими радами за погодженням з постійни­ми лісокористувачами. Порядок користування земельними ділянками лісового фонду для зазначених цілей та робіт встановлює Кабінет Міністрів України.

Для проведення науково-дослідних робіт відповідним лі-сокористувачам можуть виділятися земельні ділянки лісово­го фонду, на яких може бути обмежено або повністю заборо­нено спеціальне використання лісових ресурсів, якщо це не суперечить цілям науково-дослідних робіт.

Рішення про обмеження чи заборону спеціального вико­ристання лісових ресурсів та користування цими ділянками для інших цілей приймають місцеві Ради, які надають ці ді­лянки, за погодженням з постійними лісокористувачами.

Загальне користування землями лісового фонду є безоп­латним. Спеціальне користування цими землями, наданими у постійне користування спеціалізованим державним або ко­мунальним лісогосподарським підприємствам є платним. Розмір плати та розподіл платежів (зборів) за користування цими землями передбачені статтями 89—91 Лісового кодек­су, постановою Кабінету Міністрів України «Про затверджен­ня порядку справляння збору за спеціальне використання лі­сових ресурсів та користування земельними ділянками лісо­вого фонду» від 6 липня 1998 р. ^г, а також Інструкцією про ме­ханізм справляння збору за спеціальне використання лісо­вих ресурсів та користування земельними ділянками лісово­го фонду, затвердженою Державним комітетом лісового гос­подарства 15 жовтня 1999 р.²

Плата за земельні ділянки, надані на землях лісового фон­ду, за винятком земельних ділянок, зайнятих виробничими, культурно-побутовими, житловими будинками та господар­ськими будівлями і спорудами, справляється у складі плати за використання лісових ресурсів.

¹ Відомості Верховної Ради. — 2000. — № 4. — Ст. 26.

² Офіційний вісник України. — 1997. — № 47. — С. 40.

¹ Офіційний вісник України. — 1998. — № 27. — Ст. 997.

² Там само. — 1999. — № 46. — Ст. 2285.

ГЛПІЗП 20

правове регулювання використання земель.водного фонду

§ 1. Загальна характеристика земель водного фонду

Відповідно до ст. 19 ЗК України землі водного фонду є са­мостійною складовою земель України.

До їх складу згідно зі ст. 58 ЗК України і ст. 4 Водного кодек­су належать землі, зайняті: а) морями, річками, озерами, во­досховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами; б) прибережними захисними смугами вздовж мо­рів, річок та навколо водойм; в) гідротехнічними, іншими во­догосподарськими спорудами та каналами, а також землі, ви­ділені під смуги відведення для них; г) береговими смугами водних шляхів. Зазначений перелік, є вичерпним.

Чинний Земельний кодекс України виділяє кілька видів земель водного фонду. Головною частиною цих земель є землі покриті водою. Фактично всі водні об'єкти займають земель­ні ділянки, на яких вони знаходяться. Виняток становлять лише підземні води і джерела, тому що вони розміщені в над­рах землі. До водопокритих земель відносять лише земельні ділянки, які покриті водою тривалу частину року. Землі, вкриті водою нетривалий час, не належать до водопокритих земель.. Не належать до цих земель і земельні ділянки, на яких розташовані штучні плавальні басейни, системи кому­нальних і промислових водопроводів тощо.

Другий вид земель водного фонду складають землі, зайня­ті болотами й островами. Відповідно до Водного кодексу Укра­їни болото — це надмірно зволожена земельна ділянка із за­стояним водним режимом і специфічним рослинним покри­вом. Болота не належать до водних об'єктів. Вони є особливим

типом наземних екосистем, для яких характерні надлишкове зволоження, наявність вологолюбивої рослинності і процес формування торфу. Особливість островів полягає в тому, що вони фактично відокремлені від суші з усіх боків водами, і їх правовий режим залежить від режиму водних об'єктів.

До третього виду земель водного фонду відносять землі: зайняті прибережними захисними смугами уздовж морів, рі­чок і навколо водойм; береговими смугами водних шляхів; виділені під смуги відведення для гідротехнічних та інших водогосподарських споруд і каналів. Вони призначені для охорони водних об'єктів від забруднення, засмічення, висна­ження та здійснення певної господарської діяльності, пов'язаної з використанням водних об'єктів.

Прибережні захисні смуги є складовою водоохоронних зон і встановлюються у їх межах. Ці смути безпосередньо приля­гають до водних об'єктів. Головна мета виділення земель під прибережні захисні смуги полягає в охороні поверхневих водних об'єктів від забруднення, засмічення та збереження їх водності. Згідно зі ст. 60 ЗК України вони встановлюються уз­довж урізу води (у меженний період) шириною: а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як З га — 25 м; б) для середніх річок, водосховищ на них, во­дойм, а також ставків площею понад 3 га — 50 м; в) для вели­ких річок, водосховищ на них та озер — 100 м.

Розмір та межі прибережної захисної смути уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за про­ектами землеустрою, а в межах населених пунктів — з ураху­ванням вимог містобудівної документації.

Конкретні розміри і межі прибережних захисних смуг уздовж морів і навколо морських заток і лиманів ЗК України не визначає. У цих випадках їх встановлюють відповідно до проектів землеустрою. Разом з тим слід зазначити, що у ст. 88 Водного кодексу України щодо цих водних об'єктів передба­чено виділення прибережної захисної смуги завширшки не менше 2 км від урізу води. Тому ширина таких смуг згідно з проектами землеустрою має бути не менше 2 км.

Смуги відведення виступають самостійною складовою час­тиною земель водного фонду. Вони включають земельні ділян­ки водного фонду, на яких встановлюється особливий право­вий режим їх використання для забезпечення експлуатації та захисту від забруднення, пошкодження та руйнування магіс-

тральних, міжгосподарських та інших каналів на зрошуваль­них і осушувальних системах, гідротехнічних та гідрометрич­них спорудах, а також водойм і гребель на берегах річок.

Розміри та режим використання земельних ділянок смуг відведення визначаються за проектами землеустрою, які розробляються і затверджуються водокористувачами після погодження зі спеціально уповноваженими центральними органами виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів і органами водного господарства.

Берегові смуги водних шляхів — також самостійний еле­мент земель водного фонду. Відповідно до ст. 64 ЗК України і ст. 92 Водного кодексу України вони встановлюються тільки на судноплавних водних шляхах за межами населених пунктів. Згідно зі ст. 67 Водного кодексу України перелік внутрішніх вод­них шляхів, віднесених до категорії судноплавних, затверджує Кабінет Міністрів України. Кабінет Міністрів України постано­вою від 12 червня 1996 р. № 640 затвердив Перелік внутрішніх водних шляхів, що належать до категорії судноплавних¹.

У Земельному кодексі не встановлюються конкретні роз­міри земельних ділянок берегових смуг водних шляхів. їх розміри визначаються за проектами землеустрою.

Окремий вид земель водного фонду становлять землі, зай­няті безпосередньо гідротехнічними, іншими водогосподар­ськими спорудами та каналами. У ст. 58 ЗК України додатково вказується, що для створення сприятливого водного режиму водних об'єктів встановлюються їх водоохоронні зони. Вони фактично забезпечують охорону поверхневих водних об'єктів (природних водойм, водотоків і штучних водойм) і морів.

Водоохоронні зони являють собою земельні ділянки, що є природоохоронною територією регульованої господарської діяльності. У складі водоохоронних зон виділяють прибереж­ні захисні смуги, які належать до земель водного фонду. Тому землі водоохоронних зон частково є землями водного фонду, оскільки у їх межах виділено прибережні захисні смуги.

Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них затвердже­ний постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 р. № 4862.

¹ Зібрання постанов уряду України. — 1996. — № 13. — Ст. 364.

² Там само. — 1996. — № 10. — Ст. 318.

Водоохоронна зона має визначені межі. Зокрема, виділя­ється внутрішня і зовнішня межі. Внутрішня межа водоохо­ронної зони збігається з мінімальним рівнем води у водному об'єкті. При цьому не має значення категорія водного об'єкта, його правовий режим та цілі використання. Зовнішня межа водоохоронної зони залежить від категорії земель, видів насе­лених пунктів та природних характеристик водних об'єктів.

На землях водного фонду відповідно до Водного кодексу Украї­ни можуть бути виділені земельні ділянки для створення зон сані­тарної охорони й окремі пояси особливого режиму цих зон. Зона санітарної охорони—це територія й акваторія, на якій запровад­жується особливий правовий режим для запобігання погіршенню якості води джерел централізованого водопостачання у районах забору води та забезпечення охорони водопровідних споруд.

Зони санітарної охорони джерел і об'єктів централізовано­го водопостачання входять до складу водоохоронних зон і по­діляються на три пояси особливого режиму: перший пояс (су­ворого режиму) включає територію розміщення водозабору, майданчиків водопровідних споруд і водовідвідного каналу; другий пояс (обмежень) — територія, на якій встановлюються певні обмеження господарської діяльності; третій пояс (спос­тереження) — територія, призначена для спостереження за станом водних об'єктів і веденням господарської діяльності з метою охорони джерел водопостачання від забруднення.

Відповідно до ст. 59 ЗК України земельні ділянки даної ка­тегорії земель можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Але їм притаманні певні особливості. Зокрема, берегові смуги водних шляхів здебільшого перебу­вають у державній або приватній власності. Можливість пе­ребування їх у комунальній власності обмежена, адже їх встановлюють за межами населених пунктів.

§ 2. Правові форми використання земель водного фонду

Використання земель водного фонду регулюється Земель­ним кодексом України, Водним кодексом України та іншими нормативними актами.

Земельний кодекс закріплює можливість використання земель водного фонду на праві власності і праві користуван-

ня. Користування цими землями може" бути постійним і на умовах оренди.

Право постійного землекористування на цих землях обмеже­но як за формою власності юридичних осіб, так і за цілями вико­ристання. На праві постійного землекористування відповідні земельні ділянки надаються тільки державним водогосподар­ським організаціям для догляду за водними об'єктами, прибе­режними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами тощо. Всім іншим юридичним і фізичним особам земельні ділянки водного фонду надаються в користування на умовах оренди. Орендаря­ми земельних ділянок водного фонду можуть бути підприємс­тва, установи, організації, об'єднання громадян, релігійні орга­нізації, громадяни України, іноземні юридичні і фізичні особи.

Право постійного та орендного користування земельною ділянкою на землях водного фонду виникає у встановленому порядку.

Земельним кодексом України (ст. 59) встановлено, що із зе­мель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогоспо­дарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спор­тивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо. Особливість оренди цих земель полягає в тому, що згідно з вимогами ЗК вона не залежить від значення і правово­го режиму відповідного водного об'єкта. Крім того, орендне землекористування має здійснюватися з додержанням вимог щодо охорони водойм від забруднення, засмічення і замулен­ня, а також державних норм, правил і санітарних вимог.

Порядок використання земель водного фонду регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 13 травня 1996 р., якою на користувачів цих земель покладаються певні пра­ва та обов'язки¹.

Конкретний перелік прав та обов'язків користувачів зе­мель водного фонду залежить від встановленого правового режиму. Так, користувачі, що експлуатують гідротехнічні та інші споруди водогосподарських систем, зобов'язані додер­жуватися встановлених режимів їх роботи та правил експлу-

¹ Зібрання постанов уряду України. — 1996. — №11. — Ст. 326.

атації, здійснювати насадження, догляд і охорону лісів у сму­гах відведення каналів, гідротехнічних споруд та інших спо­руд міжгосподарського значення. На земельних ділянках дна річок, озер, водосховищ, морів та інших водних об'єктів ко­ристувачі мають право проводити роботи, пов'язані з будів­ництвом гідротехнічних споруд, поглибленням дна для суд­ноплавства, прокладанням кабелів, трубопроводів, інших ко­мунікацій, а також бурові і геологорозвідувальні роботи. їм дозволяється здійснювати видобування корисних копалин (крім піску, гальки і гравію у руслах малих та гірських річок).

Додаткові права користувачів земель водного фонду пе­редбачені Порядком встановлення берегових смуг водних шляхів і користування ними, який затверджений постано­вою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р.¹

Відповідно до ст. 91 Водного кодексу України земельні ділян­ки в межах смуг відведення надаються органам водного госпо­дарства та іншим організаціям для спеціальних потреб. Зазна­чені суб'єкти згідно зі ст. 63 ЗК України мають право використо­вувати їх для створення водоохоронних лісонасаджень, берего­укріплювальних та протиерозійних гідротехнічних споруд, бу­дівництва переправ тощо. Водний кодекс додатково закріплює можливість будівництва у цих смугах виробничих приміщень.

Користувачі берегових смуг водних шляхів земель водно­го фонду в першу чергу зобов'язані використовувати їх за ці­льовим призначенням. Крім того, вони зобов'язані суворо до­держуватися встановленого правового режиму використан­ня берегових смуг водних шляхів. Використовуючи берегові смуги водних шляхів, користувачі додатково повинні здій­снювати заходи щодо охорони цих земель від ерозії, зсувів, руйнування, підтоплення і забруднення.

Користувачі зон санітарної охорони також мають певні пра­ва та обов'язки при використанні відповідних земельних діля­нок. Правомочності цих суб'єктів залежать від виду поясів зон санітарної охорони і типу джерел водопостачання. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про правовий режим зон санітарної охорони водних об'єктів» від 18грудня 1998 р. ок­ремо виділено обов'язки суб'єктів землекористування правового режиму для поверхневих і підземних джерел водопостачання².

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 42; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!