Безпека життєдіяльності 4 страница

Суттєвою особливістю бактеріологічної (біологічної) зброї є наявність прихованого періоду дії, упродовж якого уражені залишаються працездатними й виконують свої обов’язки, а потім раптово занедужують. Прихований період може бути різним, наприклад, у разі зараження чумою та холерою він може тривати від декількох годин до 3—6 діб, сипним тифом — до 14 діб.

Основним способом застосування бактеріальних (біологічних) засобів є зараження приземного шару повітря. Під час вибуху боєприпасів або спрацьовування генераторів утворюється аерозольна хмара, яка, рухаючись, поширює частинки рецептури, які заражують місцевість. Можливе застосування бактеріальних (біо­логічних) засобів за допомогою заражених хвороботворними мік­робами комах, кліщів, гризунів тощо.

Застосування ворогом бактеріологічної (біологічної) зброї може бути виявлене за такими зовнішніми ознаками як утворення аерозольної хмари після вибуху боєприпасів або спрацьовування генераторів; виявлення залишків спеціальних контейнерів, боєприпасів та інших видів озброєння; наявність великої кількості комах, кліщів, гризунів, невідомих у цій місцевості, тощо.

Хвороботворні мікроби не можуть бути виявлені органами чуттів людини. Це можна зробити тільки за допомогою технічних засобів неспецифічної та специфічної бактеріологічної (біологічної) розвідки.

51. Принципи захисту від біологічної зброї.

Для запобігання поширення інфекційних захворювань в осередках біологічного ураження розпорядженнями вводяться карантин або обсервація. Карантин - це система протиепідемічних заходів для ізоляції осередку ураження та ліквідації виниклих інфекційних захворювань. Найважливіша задача карантину - недопущення поширення інфекцій як в осередку ураження так і за його межами. Карантин вводиться в випадках, коли вид збудника не встановлено, або він підноситься до групи особливо небезпечних мікроорганізмів, що викликають такі небезпечні захворювання, як чума, холера, натуральна віспа та інші. При карантині проводяться слідуючи заходи: 1)Повна ізоляція осередка від навколишньої території, що досягається озброєним оточенням осередка, забороною виїзду з нього (пости та патрульні наряди); 2)Розгортання спеціальних пунктів, через які проводяться перевантаження прибуваючих для осередка продовольчих товарів, предметів першої необхідності та іншого майна; 3)Обмеження спілкування між окремими групами населення, заборона проведення масових заходів (припиняється навчання в учбових закладах, закриваються театри та кіно);4)Проведення ряду протиепідемічних заходів, Обсервація встановлюється при виявленні збудників неконтагіозних захворювань, тобто таких, що не передаються від хворої людини до здорової. Вона являє собою систему заходів, що передбачають здійснення ряду ізоляційно-обмежувальних та лікувально-профілактичних заходів з метою запобігання розповсюдженню інфекційних хвороб. Заходи обсервації: а) Обмеження в’їзду і виїзду людей із зони обсервації; Ь) Заборона вивозу майна; с) Термінова профілактика вражень; d) Своєчасне виявлення хворих; є) Вакцинацію і санітарну обробку. Терміни обсервації та карантину визначаються тривалістю максимального інкубаційного періоду інфекційного захворювання, виявленого в осередку ураження.

52.Призначення засобів колективного захисту та їх класифікація. Типи сховищ за ознаками.

До засобів колективного захисту населення належать захисні споруди: сховища, протирадіаційні та простіші укриття. Сховища — це захисні споруди герметичного типу, що захищають від усіх уражаючих факторів, що виникають під час НС мирного та воєнного часу. Люди, які укриваються у сховищах, не використовують засобів індивідуального захисту. Протирадіаційні укриття — це споруди, призначені для захисту людей від іонізуючого випромінювання, зараження їх радіо­активними речовинами, краплями НХР та аерозолями біологіч­них засобів. Укриття простішого типу — це щілини, траншеї, землянки. Їх зведення не вимагає багато часу, але вони можуть ефективно захищати людей від багатьох уражаючих факторів. Захисні споруди класифікують за призначенням, місцем розташування, часом зведення, захисними властивостям, місткістю. За призначенням захисні споруди поділяють на загальні й спеціальні. Перші використовуються населенням або персоналом; другі — обладнуються для розміщення органів управління, систем оповіщення та зв’язку, лікувальних закладів. За місцем розташування захисні споруди поділяють на вбудовані та окремо розташовані. Вбудовані захисні споруди обладнують у підвальних і цокольних поверхах будинків. Окремо розташовані захисні споруди створюють поза будівлями. За часом будівництва захисні споруди поділяються на збудовані завчасно і такі, що зроблені нашвидкоруч. Останні споруджуються в особливий період у разі загрози виникнення надзвичайної ситуації, при цьому застосовують зазвичай підручні матеріали. Згідно із захисним властивостям сховища поділяють на п’ять класів. Зауважимо, що ці властивості визначаються здатністю кон­струкції споруд витримувати певну величину надлишкового тиску повітряної ударної хвилі ядерного вибуху. За місткістю сховища поділяють на малі (на 600 людей), середні (600—2000 осіб) і великі, розраховані більш як на 2000 людей. До захисних властивостей сховищ пред’являють певні вимоги, зокрема, суворе дотримання виконання правил будівництва та експлуатації. Тільки в цьому разі захисні споруди можуть бути застосовані за своїм прямим призначенням. Назвемо ці вимоги: 1)сховища мають забезпечувати надійний захист від усіх ура­жаючих факторів НС; 2)конструкції, що використовуються під час їх будівництва, не повинні втрачати свої механічні властивості в умовах дії високих температур; 3)простіші укриття створюють таким чином, щоб вони могли захистити людей від світлового випромінювання, проникаючої радіації та дії повітряної ударної хвилі ядерного вибуху.

53. Призначення засобів індивідуального захисту та іх класифікація за принципом дії.

Засоби індивідуального захисту (ЗІЗ) людини призначені для захисту її шкіри, обличчя, очей та органів дихання від дії радіоактивних, отруйних речовин і біологічних засобів (РР, ОР і БЗ), а також для профілактики та зниження тяжкості ураження організму. Відповідно до цього, засоби індивідуального захисту класифікують за призначенням на засоби захисту шкіри, очей, органів дихання та медичні засоби захисту. Залежно від принципу дії, усі ЗІЗ поділяють на ізолюючі, що цілком ізолюють людину від факторів навколишнього середовища, й фільтруючі, які поглинають з повітря шкідливі домішки. До засобів захисту органів дихання належать фільтруючі засоби: -протигази цивільні (ГП-5, ГП-7), загальновійськові РШ-4, ПМГ-2, ПМК), дитячі (ДП-6, ДП-6М, ПДФ-Ш); -респіратори для дорослих Р-2, для дітей Р-2Д, промислові РПГ-67, РУ-60м, «Лепесток». -найпростіші засоби захисту — ватно-марлеві пов’язки, протипилові тканинні маски. Ізолюючими засобами захисту є ИП-4, ИП-5, КИП-5, КИП-7 та ін. Засоби захисту шкіри призначені для захисту відкритих ділянок тіла, одягу, взуття від зараження РР, ОР і БЗ. Фільтруючий засіб захисту шкіри — це захисний фільтруючий одяг — ЗФО-58 — бавовняний комбінезон, просякнутим хемосор­бованими хімічними речовинами. З цією самою метою можуть застосовуватися підручні засоби — звичайний повсякденний одяг (спортивні костюми, плащі, рукавиці, чоботи). Щоб підвищити захисні властивості одягу, його заздалегідь просочують мильно-олійною емульсією (для приготування емульсії беруть брусок господарського мила, подрібнюють його на тертці й розчиняють у 0,5 л теплої рослинної олії). Як ізолюючі засоби захисту шкіри застосовують загальновійськовий захисний комплект ОЗК і легкий ізолюючий костюм Л-1, які виготовляються з прогумованої тканини. Ними оснащують формування, що ліквідують наслідки НС.

54.Медичні засоби захисту людини у надзвичайній ситуації.

Засоби медичного захисту призначені для профілактики або зменшення впливу уражаючих факторів надзвичайних ситуацій, а також надання першої медичної допомоги потерпілим. До них належать радіозахисні засоби, антидоти (протиотрути), антибактеріальні препарати, засоби часткової санітарної обробки. Радіозахисні засоби — це препарати, що сприяють підвищенню опірності організму дії іонізуючих променів.

Їх поділяють на такі групи: 1)засоби профілактики ураження у разі зовнішнього опромінення (радіопротектори); 2)засоби ослаблення первинної реакції організму на опромінення (переважно протиблювотні засоби); 3)засоби профілактики радіаційного ураження РР, що потрапили в організм (препарати, які сприяють якнайшвидшому виведенню РР з організму) 4)засобу профілактики ураження шкіри у разі забруднення її РР. Антидотами називають речовини чи препарати, що сприяють руйнуванню або нейтралізації ОР. Їх поділяють на неспецифічні та специфічні, що діють вибірково щодо певних отрут. Протибактеріальні засоби вживають у мить застосування чи погрози застосування біологічних засобів. Їх поділяють на засоби специфічної та неспецифічної профілактики. Засоби неспецифічної профілактики застосовують під час погрози зараження довколишнього середовища бактеріальними засобами чи після неї, якщо вид збудника невідомий. До них належать антибіотики, інтерферони. З миті визначення хвороби про­водять специфічну профілактику препаратами, для яких достеменно відома чутливість певного виду збудника. До табельних засобів медичного захисту належать: аптечка ін­дивідуальна, у комплект якої входять засобу первинної профілактики шоку, а також антидоти, радіопротектори та антибактеріальні засоби; індивідуальний протихімічний пакет різних модифікацій, призначений для часткової санітарної обробки; пакет пере­в’язний індивідуальний. Санітарна обробка — це комплекс заходів щодо часткового чи повного видалення з поверхні шкіри й слизових оболонок РР, ОР і БЗ. Розрізняють часткову й повну санітарну обробку. Повну санітарну обробку проводять після виходу з осередку ураження, вона полягає у митті усього тіла водою із застосуванням миючих засобів. Повна спеціальна обробка передбачає обов’яз­кову зміну одягу.

55. Засоби медичного захисту при ураженні організма іонізуючими променями.

Іонізуюче випромінювання — це будь-яке випромінювання, взаємо­дія якого із середовищем призводить до утворення електричних за­рядів різних знаків. Розрізняють корпускулярне і фотонне іонізуюче випромінювання. Джерела іонізуючих випромінювань поділяються на при­родні та штучні (антропогенні). Людина зазнає опромінення двома способами — зовнішнім та внутрішнім. Найбільш чутливими є: кришталик ока, червоний кістковий мозок, щитовидна залоза, внутрішні (особливо крово­творні) органи, молочні залози, статеві органи. Захист працюючих від впливу радіаційного випромінювання забезпечується системою загальнодержавних заходів. Ці заходи залежать від конкретних умов роботи з джерелами іоні­зуючого випромінювання та від типу джерела випромінювання.

Для захисту від зовнішнього опромінюванн я, яке має місце при роботі із закритими джерелами випромінювання, основні зусилля необхідно направити на попередження переопромінення персона­лу шляхом: збільшення відстані між джерелом випромінювання і люди­ною (захист відстанню); скорочення тривалості роботи в зоні випромінювання; екранування джерела випромінювання (захист екранами). У виробничих і лабораторних умовах необхідно якомога швидше застосовувати дистанційне управління роботою обладнання, яке дає можливість виконувати операції з радіоактивними речовинами на відстані. Захист від внутрішнього опромінення вимагає виключення без­посереднього контакту з радіоактивними речовинами у відкритому ви­гляді та попередження потрапляння їх у повітря робочого простору. До організацій і установ, у яких постійно виконують­ся роботи з радіоактивними речовинами, підвищені вимоги з охо­рони праці. Керівництво цих організацій зобов'язане розробити де­тальні інструкції, в яких викладено порядок проведення робіт, облік збереження та використання джерел випромінювання, збір та знешкодження відходів, порядок проведення дозиметричного контролю.

56. Медичні засоби першої допомоги при ураженні людини отруйними речовинами.

При дії ОР через шкіру ураженому необхідно надягти протигаз (у разі потрапляння аерозолів або крапель ОР на шкіру обличчя протигаз надягають тільки після обробки обличчя рідиною з індивідуального протихімічного пакета (ІПП). Потім слід за допомогою шприц-тюбика з червоним ковпачком з аптечки індивідуальної ввести антидот й вивезти ураженого із зараженої те­риторії. Якщо впродовж 10 хвилин судоми не припиняться, необхідно повторно ввести антидот. У разі потрапляння в організм синильної кислоти На ураженого слід надягнути протигаз, роздавити ампулу з антидотом від синильної кислоти і ввести його у підмасочний простір шолом-маски протигаза. У разі необхідності зробити штучне дихання. Наступним компонентом хімічної зброї є отруйні речовини психохімічної дії. Зараз на озброєнні деяких армій є психохімічна ОР Бі-Зет (ВZ). При ураженнях, на потерпілого слід надягти протигаз і вивести його із зони ураження. Вийшовши на незаражену місцевість, зробити санітарну обробку відкритих ділянок тіла за допомогою ІПП, очі й носоглотку промити чистою водою, витрусити одяг. Окрему групу становлять отруйні речовини задушливої дії. До них належить фосген (СG). Фосген уражає організм тільки під час вдихання його пари, при цьому спостерігаються слабке подразнення слизової оболонки очей, сльозотеча, неприємний солодкуватий смак у роті, запаморочення, загальна слабкість, кашель, важкість у грудях, нудота (блювота). На ураженого слід надягти протигаз, вивести із зараженої зони, дати повний спокій, полегшити дихання (зняти пасок, розстібнути ґудзика), укрити від холоду, дати гаряче питво та якнайшвидше доставити в медичний заклад. Основною ОР шкірнонаривної дії є іприт. У момент контакту з іпритом подразнень шкіри й болючих ефектів немає. Уражені іпритом місця зазвичай інфікуються. Передусім спостерігається почервоніння шкіри, що виявляється через 2—6 годин після зараження. Через добу на місці почервоніння утворюються дрібні пухирці, наповнені жовтою прозорою рідиною. Згодом пухирці зливаються.

Краплі іприту на шкірі необхідно негайно дегазувати за допомогою ІПП, очі й ніс добре промити, а рот і горло прополоскати 2 %-вим розчином питної соди або чистою водою.

58. Задачі і принципи надання першої медичної допомоги, табельні та підручні засоби першої медичної допомоги.

Завдання першої медичної допомоги полягає в тому, щоб найпростішими заходами врятувати життя потерпілого, зменшити його страждання, попередити розвиток можливих ускладнень, по­легшити його стан і попередити розвиток тяжкого захворювання. Перша медична допомога може бути надана безпосередньо на місці нещасного випадку самим постраждалим (самодопомога), його товаришем (взаємодопомога), санітарними дружинами. Заходами першої медичної допомоги є: тимчасова зупинка кровотечі, накладання стерильної пов’язки на рану чи опікову поверхню, штучне дихання й непрямий масаж серця, введення антидо­тів, антибіотиків та болезаспокійливих (у разі шоку) препаратів, гасіння палаючого одягу, транспортна іммобілізація, зігрівання, укриття від спеки й холоду, надягання на постраждалого протигазу, видалення його із зараженої території, часткова санітарна обробка.Починаючи надавати першу медичну допомогу за комбінованого ураження, передусім визначають послідовність окремих її прийомів.Спершу виконують ті прийоми, від яких залежить збереження життя постраждалого, чи ті, без яких неможливо виконати наступ­ні прийоми першої медичної допомоги. Усі прийоми першої медичної допомоги слід виконувати дбайливо й обережно. Грубі втручання можуть зашкодити потерпілому й погіршити його стан. Якщо першу медичну допомогу робить не один, а двоє чи кілька людей, то треба діяти злагоджено. У цьому разі один з тих, хто надає допомогу, повинен керувати виконанням усіх прийомів першої медичної допомоги.

Табельними засобами надання першої медичної допомоги є перев’язочний матеріал: бинти, перев’язоч­ні медичні пакети, великі й малі стерильні пов’язки та серветки, вата тощо.

Підручними засобами надання першої медичної допомоги можуть бути: під час накладання пов’язок — чисте простирадло, сорочка, тканини (краще некольорові); для зупинки кровотечі — замість джута пасок або пояс, закручена тканина; у разі переломів замість шин — смужки твердого картону, фанери, дошки тощо.

57. Поняття про протибактеріальні засоби.

До медичних засобів захисту належать:

- радіозахисні препарати;

- засоби захисту від дії отруйних речовин — антидоти;

- протибактеріальні засоби (антибіотики, вакцини, сироватки тощо).

Протибактеріальні засоби вживають у мить застосування чи погрози застосування біологічних засобів. Їх поділяють на засоби специфічної та неспецифічної профілактики. Засоби неспецифічної профілактики застосовують під час погрози зараження довколишнього середовища бактеріальними засобами чи після неї, якщо вид збудника невідомий. До них належать антибіотики, інтерферони. З миті визначення хвороби про­водять специфічну профілактику препаратами, для яких достеменно відома чутливість певного виду збудника.

Протибактеріальні препарати - засоби профілактики інфекційних захворювань.

Вказані вище медичні засоби захисту входять в основному до аптечок індивідуальних (AI), Вони містять препарати: радіозахисні - засоби №1 і 2; засіб, що використовується при отруєнні фосфорорганічними речовинами (ФОР); засіб проти блювоти; протибактеріальні засоби №1 і №2. Передбачено включення і протибольового засобу. В АІ-2 міститься інструкція щодо порядку застосування медичних засобів.

59. Головний принцип яким необхідно керуватися при наданні першої медичної допомоги. Термін надання першої медичної допомоги.

Перша медична допомога може бути надана безпосередньо на місці нещасного випадку самим постраждалим (самодопомога), його товаришем (взаємодопомога), санітарними дружинами. Заходами першої медичної допомоги є: тимчасова зупинка кровотечі, накладання стерильної пов’язки на рану чи опікову поверхню, штучне дихання й непрямий масаж серця, введення антидо­тів, антибіотиків та болезаспокійливих (у разі шоку) препаратів, гасіння палаючого одягу, транспортна іммобілізація, зігрівання, укриття від спеки й холоду, надягання на постраждалого протигазу, видалення його із зараженої території, часткова санітарна обробка. Якомога швидше надання першої медичної допомоги має вирішальне значення для порятунку людини. У разі сильної кровотечі, ураження електричним струмом, утоплення, припинення сер­цевої діяльності й ядухи та у інших випадках перша медична допомога повинна надаватися негайно. Якщо першої медичної допомоги потребує одночасно велика кількість потерпілих, то визначають терміновість і черговість її надання. Передусім допомогу надають дітям і тим людям, яким безпосередньо загрожує смерть.Починаючи надавати першу медичну допомогу за комбінованого ураження, передусім визначають послідовність окремих її прийомів.Усі прийоми першої медичної допомоги слід виконувати дбайливо й обережно. Грубі втручання можуть зашкодити потерпілому й погіршити його стан. Якщо першу медичну допомогу робить не один, а двоє чи кілька людей, то треба діяти злагоджено. У цьому разі один з тих, хто надає допомогу, повинен керувати виконанням усіх прийомів першої медичної допомоги.

60. Поняття про кровотечі. Принципи припинення кровотечі. Артеріальні кровотечі. Венозні кровотечі. Капілярні кровотечі. Можливі наслідки кровотечі. Характер кровотечі при ушкодженні різних органів.

Кровотечі є найнебезпечнішим ускладненням ран, вони безпосередньо загрожують життю людини. Під кровотечею розуміють вихід крові з ушкоджених кровоносних судин. Вона може бути первинною, що виникає відразу після ушкодження судин, вторинною, що з’являється через певний час. Залежно від характеру ушкоджених судин розрізняють артеріальні, венозні, капілярні й паренхіматозні кровотечі. Найнебезпечнішою є артеріальна кровотеча, за якої організм дуже швидко може втратити значну кількість крові. Капілярна кровотеча виникає у разі ушкодження дрібних судин шкіри, підшкірної клітковини й м’язів. За капілярної кровотечі кровоточить уся поверхня рани. Паренхіматозна кровотеча виникає у разі ушкодження внутрішніх органів: печінки, селезінки, нирок, легенів. Вона завжди небезпечна для життя. Кровотечі можуть бути зовнішні й внутрішні. У разі зовнішньої кровотечі кров виходить через рани шкірних покривів і видимих слизових оболонок або з порожнин. При внутрішній кровотечі кров виливається в тканини, органи чи порожнини, це називається крововиливом. Швидка втрата 1—2 л крові, особливо під час важких комбінованих уражень, може призвести до смерті. Залежно від виду кровотечі (артеріальна, венозна, капілярна) й наявних під час надання першої медичної допомоги засобів здійснюють тимчасову чи остаточну її зупинку. Щоб тимчасово зупинити найнебезпечнішу для життя зовнішню артеріальну кровотечу, накладають джут або закрутку, фіксуючи кінцівку в положенні щонайбільшого згинання, притискаючи артерію вище місця її ушкодження пальцями. Зауважимо, що сонну артерію притискають нижче рани. Пальцеве притискання артерій — найдоступніший і швидкий спосіб тимчасової зупинки артеріальної кровотечі. Артерії притискають у місцях, де вони проходять поблизу кісти чи над нею. Накладення джута (закрутки) — основний спосіб тимчасової зупинки кровотечі у разі ушкодження великих артеріальних судин кінцівок. Обов’язково слід вказати дату, годину і хвилину накладення джута, підклавши записку під джут так, щоб її було добре видно. Потерпілому вводять знеболюючий засіб зі шприц-тюбика. Джут слід тримати на кінцівці не більше 1,5—2 годин, щоб уникнути її омертвіння нижче місця притискання джута.

61. Причини виникнення та характеристика переломів кісток.

Переломи виникають під час різких рухів, ударів, падіння з висоти. Вони можуть бути закритими й відкритими. У разі закритих переломів цілісність шкірного покриву не порушується, а у разі відкритих — у місці перелому є рана. Найнебезпечнішими є відкриті переломи. Розрізняють переломи без зсуву і зі зсувом кісткових фрагментів. Переломи, за яких утворюються тільки два уламки, називають одиничними, переломи з кількома уламками — множинними. Під час аварій, катастроф, землетрусів та ядерного ураження у людей можуть бути множинні переломи кількох кісток. Найважчими є переломи, які поєднуються з опіками й радіаційним ураженням. Переломи, що виникають внаслідок влучення кулі чи осколка снаряда, називають вогнепальними. Для них характерні роздроблення кісток на великі та дрібні осколки, роздушення м’яких тканин у місці перелому, відрив частини кінцівки. Основні ознаки переломів: біль, припухлість, синець, ненормальна рухливість у місці перелому, порушення функції кінцівки. Якщо перелом відкритий, у рані можна побачити уламки кісток. Переломи кісток кінцівок супроводжуються їх укороченням і скривленням у місці перелому. Ушкодження ребер може утруднювати дихання, під час обмацування в місці перелому чутний хрускіт (крепітація) уламків ребра. Переломи кісток таза й хребта часто супроводжуються розладами сечовипускання й порушенням рухів у нижніх кінцівках. У разі переломів кісток черепа незрідка буває кровотеча з вух. У важких випадках переломи супроводжуються шоком. Особливо часто розвивається шок у разі відкритих переломів з артеріальною кровотечею.

62. Травматичний шок, фази, профілактика.

Травматичний шок — небезпечне для життя ускладнення, що характеризується розладом діяльності центральної нервової системи, кровообігу, обміну речовин та інших життєво важливих функцій. Причиною шоку можуть бути одноразові чи повторні важкі травми. Особливо часто шок виникає під час великих кровотеч, узимку — під час охолодження пораненого. Залежно від часу появи ознак шоку він може бути первинним і вторинним. Первинний шок виникає в мить отримання травми або незабаром після неї. Вторинний шок може настати після надання допомоги потерпілому й недбалого його транспортування, а також поганої іммобілізації у разі переломів. Розрізняють дві фази травматичного шоку— порушення й гальмування. Фаза порушення розвивається відразу після травми як певна реакція організму на сильний больовий подразник. При цьому постраждалий виявляє занепокоєння, борсається від болю, кричить, благає про допомогу. Ця фаза короткочасна (10—20 хв), її не завжди можна виявити під час надання першої медичної допомоги. Далі настає фаза гальмування, коли за повної свідомості постраждалий не просить про допомогу, він загальмований, байдужий до того, що відбувається, усі життєво важливі функції приг­нічені: тіло холодне, обличчя бліде, пульс слабкий, дихання ледь помітне. Залежно від важкості розрізняють чотири ступені травматичного шоку: легкий, середньої тяжкості, важкий шоковий стан, украй важкий шоковий стан. Основними засобами профілактики шоку є: зменшення болю після отриманої травми, зупинка кровотечі, недопущення переохолодження, правильне виконання прийомів першої медичної допомоги й дбайливе транспортування. Надаючи першу медичну допомогу потерпілому, який перебуває в стані шоку, необхідно передусім зупинити небезпечну для життя кровотечу, ввести шприц-тюбиком знеболюючий засіб, укрити чимось теплим, а за наявності переломів провести іммобілізацію.

63. Види та ступені опіків. Опікова хвороба та опіковий шок. Перша допомога при опіках. Перша медична допомога при опіках очей.

Опіки виникають під час впливу на людину високих температур. Особливо багато потерпілих може бути у осередках ядерного удару, де опіки поєднуються з травмами й радіаційним ураженням. Опіки від світлового випромінювання, полум’я, окропу й гарячої пари називаються термічними. Під час дії на шкіру й слизові оболонки кислот і лугів виникають хімічні опіки. Кислоти та луги викликають не тільки місцеві опіки, а й загальне отруєння організму. Важкими є опіки від напалму та інших запалювальних і легкозаймистих речовин. Залежно від глибини ураження шкіри й тканин розрізняють чотири ступені опіків: легкий (I), середньої важкості (II), важкий (III) і вкрай важкий (IV). Розміри опікової поверхні визначають у відсотках від загальної поверхні шкірного покриву. Великі опіки, що займають понад 10—15 % поверхні тіла, опіки II—III ступеня, призводять до тяжкого ураження — опікової хвороби, що нерідко ускладнюється опіковим шоком. Особливістю опікового шоку є його тривалість (до 24—72 годин). Опікове ураження характеризується гострою інтоксикацією, порушенням в організмі процесів водно-сольового обміну й часто ускладнюється запаленням легенів, порушеннями роботи печінки, нирок, гострими виразками шлунково-кишкового тракту.

Перша медична допомога Постраждалим, які отримали опіки, зразу ж дають тепле підсолене питво, здійснюють заходи першої допомоги. Що раніше їм надано першу медичну допомогу, то рідше в них виникають ускладнення. Насамперед на постраждалому треба погасити палаючий одяг, накинувши на нього пальто чи ковдру. Обпалену частину тіла звільняють від одягу, обрізаючи його навколо опіку, залишаючи лише прилиплу до ураженої поверхні тканину. Не можна проколювати пухирі, торкатися руками опікової поверхні, змазувати її жиром, маззю та іншими речовинами. На опік накладають стерильну пов’язку. Можна використати спеціальні контурні протиопі­кові пов’язки, заздалегідь заготовлені для обличчя, грудей, спини, живота, стегна, які повторюють контури границь цих ділянок тіла, стерилізують і просочують спеціальним розчином. Фіксують їх за допомогою тасьми. Якщо у постраждалого великі опіки нижніх і верхніх кінцівок, роблять їх іммобілізацію шинами чи підручними засобами. Перша медична допомога при опіках очей. Перша медична допомога людям, що отримали опіки очей, полягає в накладенні на очі стерильної пов’язки й забезпеченні спокою. Надаючи першу медичну допомогу ураженим напалмом та іншими займистими речовинами, необхідно передусім припинити їх горіння, поклавши змочену у воді пов’язку на палаючі ділянки або зануривши постраждалого у воду. Спроба збити по­лум’я лише призводить до розмазування вогню-суміші по тілу й інтенсивнішому її горінню. Після припинення горіння на опі­кову поверхню накладають стерильну чи спеціальну протиопікову пов’язку.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 69; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!