Безпека життєдіяльності 3 страница

36. Уражаючі фактори, що утворюються при аваріях на хімічно-небезпечних об’єктах.

Хімічно небезпечними об'єктами (ХНО) називають підприємства народного господарства, які виробляють, зберігають та використовують у виробничому циклі небезпечні хімічні речовини (НХР).

Наслідки аварій на ХНО визначаються як ступенем небезпеки підприємств, так і токсичністю і небезпекою самих хімічних речовин. Згідно з показниками токсичності та небезпеки хімічні речовини поділяються на чотири класи: 1-й – надзвичайно небезпечні (середня смертельна концентрація – LС50 менше 0,5 г/м3); 2-й – високо шкідливі (LС50 коливатиметься від 0,5 до 5 г/м3); 3-й – помірно шкідливі (LС50 – від 5 до 50 г/м3); 4-й – мало шкідливі (LС50 – більше 50 г/м3). По характеру впливу на організм НХР (чи СДОР – сильнодіючі отруйні речовини) поділяються на наступні групи: I. Речовини задушливої дії: II. Речовини загально отруйної дії (синильна кислота, ціаніди, чадний газ). III. Речовини задушливої і загально отруйної дії: IV. Нейротропні отрути (фосфорорганічні з'єднання, сірковуглець, тетраетілсвінец). V. Речовини нейротропної і задушливої дії (аміак, гидразин). VI. Метаболічні отрути (діхлоретан, оксид етілена). VII. Речовини, що псують обмін речовин (діоксин, бензофурани). Крім того, всі НХР поділяються на швидкодіючі і повільнодіюч

Основними уражаючими факторами аварій на радіаційно небезпечних об’єктах є:

¾ хмара зараженого повітря, що утворюється в перший період аварії та поширюється вітром;

¾ радіоактивно заражена місцевість;

¾ радіоізотопи, що потрапили в організм людини з водою та їжею;

¾ комбінований вплив як радіоактивних, так і нерадіоактивних факторів: механічна дія уламків інженерних конструкцій, тер­мічні травми, хімічний опік, інтоксикація, опромінення організму уражаючими дозами, психотравматичний ефект та ін.

При викиді в атмосферу паро і газоподібних хімічних сполук формується первинна заражена хмара, що поширюватиметься в атмосфері. Гази з високим показником щільності (вище 1) будуть стелитися вздовж землі, «затікати» у низини, а гази із щільністю менше 1 – швидко розсіюватися у верхніх шарах атмосфери. Характер зараження місцевості залежить від багатьох факторів: способу викиду хімічних речовин в атмосферу (розливі, вибуху, пожежі); від агрегатного стану агентів, що заражають, (твердому, рідкому, газоподібному); від швидкості випаровування хімічних речовин з поверхні землі і інших. У кінцевому результаті, зона хімічного зараження включає дві території. До першої відноситься район, що опинився у безпосередньому впливі хімічної речовини, до другої належить місцевість, над якою поширюється заражена хмара.

Зазначені і багато інших факторів, що характеризують зону хімічного зараження, необхідно враховувати при плануванні аварійно-рятувальних робіт з ліквідації наслідків аварій на хімічно небезпечних об'єктах.

37. Поділ небезпечних хімічних речовин за механізмом впливу на організм людини.

За характером впливу на організм НХР (чи СДОР – сильнодіючі отруйні речовини) поділяються нанаступні групи: I. Речовини задушливої дії: 1) з вираженим припікальним ефектом(типу хлор); 2) зі слабкою припікальною дією(отруйні речовини типу фосген) II. Речовини загально отруйної дії(синільна кислота, ціаніди, чадний газ). III. Речовини задушливої і загально отруйної дії: 1) з вираженим припікальним ефектом(азотна кислота); 2) зі слабкою припікальною дією(сірководень, сірчистий ангідрид); IV. Нейротропні отрути(сірковуглець, тетраетілсвінець) V. Речовини нейротропної і задушливої дії(аміак, гідразин). VI. Метаболічні отрути(діхлоретан, оксид етілена) VII. Речовини, що псують обмін речовин(діоксин, бензофурани).

Крім того, всі НХР поділяються на швидкодіючі і повільно діючі. При ураженні першими картина отруєння розвивається швидко, а при отруєнні повільно діючими до прояви симптомів ураження проходить кілька годин, має місце так званий латентний період.

38. Поняття «стійкості небезпечної хімічної речовини»

Тривалість зараження місцевості НХР залежить від їх стійкості – часу, продовж якого вони спроможні нанести ураження незахищеній людині. Стійкість і здатність заражати поверхні землі та різних об’єктів залежить від температури кипіння отруйної речовини. До нестійких відносяться НХР із температурою кипіння нижче 130С, а до стійких – отруйні речовини з температурою кипіння вище 130С. Нестійкі НХР заражають місцевість на одиниці чи десятки хвилин. Стійкі – зберігають уражаючи властивості, на термін від декількох годин до декількох місяців. З позицій тривалості уражаючої дії і часу досягнення вражаючого ефекту НХР умовно поділяються на 4 групи: -нестійкі з швидкою дією (наприклад, синильна кислота, аміак, оксид вуглецю); -нестійкі уповільненої дії (фосген, азотна кислота); -стійкі з швидкою дією (фосфорорганічні з'єднання, анілін); -стійкі уповільненої дії (сірчана кислота, тетраетілсвинец, діоксин).

З позицій тривалості уражаючої дії і часу досягнення вражаючого ефекту НХР умовно поділяються на 4 групи: -нестійкі з швидкою дією (наприклад, синильна кислота, аміак, оксид вуглецю); -нестійкі уповільненої дії (фосген, азотна кислота); -стійкі з швидкою дією (фосфорорганічні з'єднання, анілін); -стійкі уповільненої дії (сірчана кислота, тетраетілсвинец, діоксин).

39. Особливості проведення рятувальних робіт при аваріях на хімічно небезпечних об’єктах.

Загальні вимоги до організації і проведення аварійно-рятувальних робіт при аваріях на хімічно небезпечних об'єктах установлює Державний стандарт. Зокрема, відповідно до вищенаведеного стандарту: аварійно-рятувальні роботи повинні починатися негайно після ухвалення рішення на проведення невідкладних робіт і проводитися з використанням засобів індивідуального захисту органів дихання і шкіри, що відповідають характеру хімічної обстановки; попередньо проводиться розвідка аварійного об'єкту і зони зараження, масштабів і границь зони зараження, уточнення стану аварійного об'єкта, визначення типу НС. В зоні зараження ведуться пошуково-рятувальні роботи. Пошук потерпілих проводиться шляхом суцільного візуального обстеження території, будинків, споруджень, цехів, транспортних засобів і інших місць, де могли знаходитися люди в момент аварії, а також шляхом опитування очевидців і за допомогою спеціальних приладів у випадку руйнувань і завалів. Рятувальні роботи в зоні зараження проводяться з обов'язковим використанням засобів індивідуального захисту шкіри й органів дихання. При порятунку потерпілих на ХНО враховується характер, ступінь ураження, місце перебування потерпілого. При цьому здійснюються наступні заходи: деблокування потерпілих, що знаходяться під завалами зруйнованих будинків і технологічних систем, а також в ушкоджених блокованих приміщеннях; екстрене припинення впливу НХР на організм уражених шляхом застосування засобів індивідуального захисту й евакуації із зони зараження; надання першої медичної допомоги потерпілим; евакуація уражених у медичні пункти та в установи для надання лікарської допомоги і подальшого лікування. Перша медична допомога повинна надаватися на місці ураження. Одним з найважливіших заходів є локалізація надзвичайної ситуації і осередку ураження. Локалізацію, чи зниження до мінімального рівня впливу виниклих при аварії на ХНО уражаючих факторів в залежності від типу НС, наявності необхідних технічних засобів і нейтралізуючих речовин здійснюють такими способами: припиненням викидів НХР способами, що відповідають характеру аварії; постановкою рідинних завіс (водяних чи нейтралізуючих розчинів) у напрямку руху хмари зараженого повітря; створенням висхідних теплових потоків у напрямку руху хмари НХР; розсіюванням і зсувом хмари зараженого повітря газоповітряним потоком; обмеженням площі виливу та інтенсивності випару токсичної речовини; збором (відкачкою) НХР у резервні ємності; охолодження проливу рідини твердою вуглекислотою чи нейтралізуючими речовинами; засипанням проливу сипучими речовинами.

40.Уражаючі фактори, що утворюються при пожежах та вибусі на під-вах промисловості.

Ускладнення технологічних процесів, збільшення площ забудови об'єктів народного господарства підвищують їхню пожежну небезпеку. Наслідки пожеж і вибухів на підприємствах народного господарства визначаються уражаючими факторами. При пожежі утворюють наступні уражаючи фактори: відкритий вогонь і іскри; підвищену температуру навколишнього середовища і предметів; токсичні продукти горіння, дим; знижену концентрацію кисню; падаючі уламки будівельних конструкцій, агрегатів, устаткування і т.д. При вибусі виникають: повітряна ударна хвиля та уламкове поле, створюване фрагментами об'єктів, що вибухають і руйнуються. При пожежах і вибухах люди одержують термічні (опіки тіла, верхніх дихальних шляхів, очей) і механічні ушкодження (переломи, забиті місця, черепно-мозкові травми, осколкові поранення, комбіновані поразки).

41. Шляхи припинення горіння паливних матеріалів.

Принципи гасіння пожеж засновані на розумінні основних шляхів припинення горіння: -ізоляцією зони горіння від кисню; -зниженні швидкості тепловиділення чи збільшенні швидкості тепло відводу від зони реакції окислювання. Основною умовою при цьому є зниження температури горіння до рівня нижчого температури само спалаху. Досягається це дотриманням чотирьох відомих принципів: охолодженням реагуючих речовин; ізоляцією реагуючих речовин у зоні горіння; розведенням реагуючих речовин до непальних концентрацій чи концентрацій, що не підтримують горіння; хімічним гальмуванням реакції горіння. Способи припинення горіння: 1. Охолодження зони горіння суцільними або диспергированними струменями води. Охолодження переміщуванням пальних речовин; 2. Розведення паливної суміші струменями тонко диспергированної води, газо водяними струменями, непальними парами і газами; 3.Ізоляція пального матеріалу від окислювача шарами піни, продуктів вибуху, вогнегасящого порошку, вогне-захистною смугою; 4. Гальмування реакцій горіння вогнегасящим порошком, галоідо-призводними та вуглеводними.

42. Особливості сучасного тероризму.

Останні десятиріччя міжнародна спільнота знаходиться під впливом все зростаючого тиску тероризму. Здійснюються замахи на життя і здоров'я людей при зменшенні частки зазіхань на матеріальні об'єкти; ріст масштабності, для якої характерні великі людські жертви; посилення жорстокості і безоглядності дій терористів. Розширюється також інформаційна, тактична, взаємна ресурсна підтримка терористичних груп як в окремо узятій країні, так і в міжнародному масштабі. Відбувається зрощування політичного і карного тероризму на тлі злиття і співробітництва нелегальних і легальних структур екстремістської користі з націоналістичними, релігійно-сектантськими, фундаменталістськими й іншими співтовариствами на основі взаємовигідних інтересів. Тероризм поширюється немов страшна, невідворотна епідемія XXІ сторіччя. На сьогоднішній день немає чіткого визначення тероризму як соціально-правового явища. В якості елементів, що характеризують це явище, виділяються: мета; мотив; зміст дій; намічувані і реальні наслідки. Тероризм може бути орієнтований на зміну політичного ладу, скинення керівництва країни (регіону), порушення територіальної цілісності, нав'язування як офіційну ідеологію визначених соціальних, релігійних, етнічних стандартів і державних рішень, що випливають з них, інша істотна зміна політики держави, звільнення арештованих терористів, “розхитування” стабільності і залякування суспільства, окремих груп населення, заподіяння збитку міждержавним відносинам і провокування бойових дій (війни).

43. Вибух як засіб терору.

Протягом останніх 200 років основним засобом терору є застосування вибухових речовин (ВР) і вибухових пристроїв (ВП). В даний час відомо більше сотні типів ВР, але застосування знаходять лише тридцять. Вибухові пристрої це комплекс, що включає вибухові речовини, засоби їх вибухового ініціювання, систему управління вибуховим ініціюванням, а також уражаючи елементи. В процесі дії ВП утворюються уражаючи фактори. Системи управління дією ВП різноманітні і постійно удосконалюються. Терористи використовували спосіб вибуху після закінчення заданого часу уповільнення. У якості вибуха уповільненої дії вони застосували звичайний механічний годинник. Для реалізації цього способу можуть застосовуватись електронні схеми, прилади, що мають у своєму складі таймер. Управління вибухом по радіосигналу терорист може здійснювати за допомогою керованої по радіо іграшки, мобільного телефону, пейджера, радіостанції і інших пристроїв. Ініціюється також вибух шляхом подачі імпульсу струму на електродетонатор по проводах Велике поширення одержали ВП, що спрацьовують при підключенні споживачів енергії до мережі або при включенні споживача електроенергії в автомобілі (фар, стоп-сигналу, звукового сигналу та інших.). Вибух може також відбутися від безпосереднього контакту людини з транспортним засобом, який обладнаний спеціальним п’єзовибухачем. Питома вага терактів з використанням ВП дуже висока і оцінюється сотнями випадків на рік. При вибуховому теракті, що готується, завжди є демаскуючі ознаки. Найбільш поширені з них такі: припаркований у неналежному місці дуже близько від будинку автомобіль; залишений причіп; покинутий предмет з наявними на ньому джерелами живлення; дроти, розтяжки із дроту або мотузки; шум, цокання з залишеної без хазяїна торби або пакета. При підозрі на закладку чи виявленні ВП необхідно негайно повідомити про підозру можливого вибуху міліцію, органи влади, ізолювати місце з потенційним ВП, не підходити до нього, не торкатися підозрілого предмета. Якщо подія відбувається в приміщенні, евакуювати весь персонал, по можливості відкрити усі вікна і двері для розосередження ударної хвилі, виключити використання мобільних телефонів, радіозв'язку, тому що це може привести до спрацьовування системи управління вибухом.

44. Деякі аспекти забезпечення безпеки населення під час терористичних актів.

Якщо виникла підозра закладання ВП або виявлені підозрілі предмети, слід негайно повідомити про це міліцію, органи влади, ізолювати місце з потенційним ВП, у жодному разі не підходити до нього й не торкатися сумнівних предметів. Якщо ВП виявлено в приміщенні, слід евакуювати людей, по можливості відкрити всі вікна й двері для розосередження ударної хвилі, вимкнути мобільні телефони, радіозв’язок, інакше може спрацювати система управління вибухом. Ліквідацію наслідків терористичних актів вибухового характеру здійснюють за єдиною схемою як у мирний так і у воєнний час. Однак слід пам’ятати, що мінно-вибухова травма належить до найважчих видів бойової патології й травм мирного часу.Для таких поранень характери крайні ступені травматичного шоку і сильна втрата крові. Особливими механізмами її виникнення є великі поранення органів грудей, живота, голови, м’яких тканин, кісток, суглобів, часто з повним ушкодженням і навіть відривом одного чи навіть кількох сегментів кінцівок. Важливо пам’ятати: іноді людину можна врятувати, якщо їй негайно надати першу допомогу. Дані фізіологічних і лабораторних обстежень свідчать: якщо впродовж першої години після одержання мінно-вибухової травми потерпілому не надати невідкладну допомогу (накласти джут, зупинити кровотечу, ввести протишокові препарати), то ймовірність смерті збільшується на 80 %. Таким чином, надання невідкладної медичної допомоги є принциповим, життєво необхідним фактором.

Тому, доцільно встановити й законодавчо закріпити порядок, за якого кожне політичне, ідеологічне, економічне рішення піддавалося б експертизі на антитерористич­ний ефект. Такий підхід відповідав би положенню про те, що боротьба з тероризмом стає одним з пріоритетних завдань держави й суспільства.

Щодо інформаційного забезпечення цих завдань, то доцільно було б здійснити моніторинг тероризму й антитерористичної діяльності: уніфікувати відомчі й міждержавні підходи до статистичного обліку; розширити статистичні дані про учасників і посібників тероризму, а також потерпілих; створити єдиний банк інформації, зокрема накопичити дані про результати судових розглядів й режиму інформаційного обміну; узгодити статистичну звітність про терористичні злочини й суміжні кримінальні дії; розробити й упровадити методики оцінювання наслідків терористичних злочинів, зокрема й шкоду від зазіхань на життя, здоров’я й спокій населення, та екологічні збит­ки від них.

Щодо правового забезпечення, то доцільно ухвалити комплексний закон з боротьби з тероризмом, який містив би пакет додатків та в який би ввійшли укази Президента, постанови Уряду, програмні документи, міжвідомчі та відомчі нормативні акти.

45. Характерні риси сучасної війни.

Сучасні війни все частіше мають терористичний, антигуманний характер; мирне населення країн, що воюють, перетворюється на один з об’єктів збройного впливу, аби підірвати волю й позбавити ворога можливості чинити опір.

Серед характерних особливостей сучасних війн: 1. Застосування різних форм і методів бойових дій, зокрема й нетрадиційних 2. Поєднання воєнних дій (проведених згідно з правилами воєнної науки) з партизанськими й терористичними діями 3. Широке використання кримінальних та інших іррегулярних формувань 4. Швидкоплинність воєнних дій 5. Вибірковість ураження об’єктів 6. Поєднання потужного вогневого ураження з економічним, політичним, дипломатичним та інформаційно психологічним впливом 7. Підвищення ролі високоточних керованих засобів 8. Завдання окремих ударів по ключових об’єктах

На сьогодні війна типу «стінка на стінку» відійшла на задній план і вважається неефективною та дорогою. Так небезпека планується, готується й реалізується людиною, його розумом і тому має складніший і витонченіший характер, ніж природні й техногенні небезпеки;; зброя застосовується зазвичай у несподівану для жертв агресії мить і в найуразливішому для неї місці; для створення засобів нападу завжди використовують остан­ні наукові досягнення, залучають найкращі наукові сили та науково-виробничу базу; тому від деяких засобів нападу майже неможливо знайти методи захисту, зокрема це стосується ракетно-ядерної зброї. Сучасні війни все частіше мають терористичний, антигуманний характер за яких мирне населення країн, що воюють, перетворюється на один з об’єктів збройного впливу, аби підірвати волю й позбавити ворога можливості чинити опір.

46. Поняття про ядерну зброю. Уражаючі фактори ядерної зброї.

Ядерна зброя — це зброя масового ураження вибухової дії, в основі якої лежить використання внутрішньоядерної енергії, що виділяється під час ланцюгових реакцій ділення важких ядер деяких ізотопів урану і плутонію та термоядерних реакцій синтезу легких ядер — ізотопів водню — дейтерію і тритію в більш важкі. Для цих реакцій характерне надзвичайно велике виділення енергії на одиницю маси реагуючої речовини — у 20—80 млн разів більше, ніж під час вибуху тротилу — звичайної вибухівки. У результаті дуже швидкого виділення величезної кількості енергії в обмеженому обсязі відбувається ядерний вибух, який суттєво відрізняється від вибуху зви­чайних боєприпасів як за масштабами, так і характером утворення уражаючих факторів. Серед сучасних засобів збройної боротьби ядерна зброя посідає особливе місце — вона є найефективнішим засобом ураження ворога. Вона здатна завдати великих втрат у живій силі й бойовій техніці, руйнувати споруди та інші об’єкти, заражати місцевість радіоактивними речовинами, а також здійснювати на людей сильний морально-психологічний вплив і тим самим ство­рювати нападаючій стороні вигідні умови для досягнення перемоги у війні. Пристрій, призначений для здійснення вибухового процесу звільнення внутрішньоядерної енергії, називають ядерним зарядом. Потужність ядерних зарядів характеризують тротиловим еквівалентом, тобто такою кількістю тротилу в тоннах (кт, Мт), у разі вибуху якого виділяється така сама кількість енергії, що й за вибуху цього ядерного заряду. Ядерні заряди за потужністю умовно поділяють на надзвичайно малі, малі, середні, великі і надзвичайно потужні. До засобів застосування ядерної зброї належать: ракети тактич­ного, оперативно-тактичного й стратегічного призначення; літаки — носії ядерної зброї; крилаті ракети; підводні човни; артилерія; ядерні міни.

47. Запобігання ураження та захист від дії уражаючих факторів ядерного вибуху.

Під час ядерного вибуху можуть утворюватися такі уражаючі фактори: повітряна ударна хвиля, світлове випромінювання, проникаюча радіація, радіоактивне зараження, електромагнітний імпульс та ін. Повітряна ударна хвиля ядерного вибуху виникає в результаті розширення розпеченої маси газів у центрі вибуху. Вона уражає як дією надлишкового тиску, так і швидкісним натиском (метальна дія), зумовленим рухом повітря в хвилі. Люди, техніка, розташовані на відкритій місцевості, уражаються переважно в результаті метальної дії повітряної ударної хвилі, а об’єкти великих розмірів, наприклад, будинки, — дією надлишкового тиску. Світлове випромінювання ядерного у людей може викликати опіки шкіри, ураження очей і тимчасове осліплення. Опіки очного дна можливі на відстанях, що перевищують радіуси зон опіків шкіри. Тимчасове осліплення виникає зазвичай уночі та у сутінках. Воно не залежить від того, куди дивилася людина у мить вибуху, й не носить масового характеру. Удень осліплення виникає лише у разі спостереження за вибухом, воно тимчасове й проходить швидко, не залишаючи наслідків, і медична допомога зазвичай не потрібна. Проникаюча радіація викликає потемніння оптики, засвічування світлочутливих фотоматеріалів і виводить з ладу радіоелектронну апаратуру, що містить напівпровідникові елементи. Захиститися від проникаючої радіації зазвичай можна у фортифікаційних укріпленнях (сховищах, протирадіаційних укриттях), а також будинках, метро та інших об’єктах. Радіоактивне зараження місцевості, приземного шару атмосфери, повітряного простору, води й інших об’єктів виникає в результаті випадання радіоактивних речовин з хмари ядерного вибуху під час її руху. Поступово осідаючи на поверхню землі, ра­діоактивні речовини створюють ділянку радіоактивного зараження, яку називають радіоактивним слідом. Ядерні вибухи зумовлюють виникнення потужних електромаг­нітних полів, які через їх короткочасне існування називають елек­тромагнітним імпульсом (ЕМІ). ЕМІ впливає насамперед на радіоелектронну й електротехнічну апаратуру.

48. Хімічна зброя, як засіб введення сучасних бойових дій. Урожаючі фактори хімічної зброї.

Другою складовою зброї масового ураження є хімічна зброя. Хімічна зброя (ХЗ) — це отруйні речовини й засоби їх застосування. Отруйними речовинами (ОР) називають токсичні хімічні сполуки, призначені для того, щоб завдати масових уражень людям під час їх бойового застосування. Основу хімічної зброї становлять отруйні речовини. За характером впливу на організм людини ОР поділяють на нервово-паралітичні, шкірнонаривні, загальноотрутні, задушливі, психохімічні й дратівні. За швидкістю уражаючої дії ОР поділяють на смертельні та такі, що тимчасово та короткочасно спричиняють непрацездатність людей.

Під час бойового застосування смертельні ОР викликають тяж­кі (смертельні) ураження людей. До цієї групи входять ОР нервово-паралітичної, шкірнонаривної, загальноотруйної та задушливої дії, ботулінічний токсин (речовина ХR). До тимчасової втрати працездатності призводять (від декількох годин до кількох діб) ОР психохімічної дії та стафілококовий токсин РG. Уражаюча дія ОР дратівної дії виявляється під час контакту з ними й триває декілька годин.

Під час бойового застосування ОР можуть перебувати в пароподібному, аерозольному й крапельно-рідкому стані. У пароподіб­ний і дрібнодисперсний аерозольний стан (дим, туман) переходять ОР, що призначені для зараження приземного шару повітря. Хмару пари й аерозолів, утворену в мить застосування хімічних боєприпасів, називають первинною хмарою зараженого повітря (ЗП). Хмару пари, що утворюється за рахунок випару або вторинного пилоутворення ОР, що випали на ґрунт, називають вторинною. ОР у вигляді пари й дрібнодисперсних аерозолів переносяться вітром та уражають людей не тільки в районі засто­сування, а й на значній відстані. Глибина поширення ЗП над пересіченою й лісистою місцевістю порівняно з відкритою менша в 1,5—3 рази. Виярки, яри, лісові й чагарникові масиви можуть бути причиною застою ОР й зміни напрямку їх поширення.

Залежно від способів застосування хімічної зброї та властивос­тей отруйних речовин ними можуть бути заражені атмосфера, місцевість або й те, й інше (комбіноване зараження). Хмару пари (туману, диму, мряки) ОР, що утворюється безпосередньо у мить застосування хімічної зброї, наприклад, у разі спрацювання хімічних боєприпасів, називають первинною хмарою. Вона є причиною безпосереднього ураження незахищених людей і тварин. Хмару пари ОР, що утворюється під час випаровування отруйної речовини із зараженої місцевості, техніки й споруд, називають вторинною хмарою.

49. Запобігання ураження та захист від дії отруєних речовин.

При дії ОР через шкіру ураженому необхідно надягти протигаз (у разі потрапляння аерозолів або крапель ОР на шкіру обличчя протигаз надягають тільки після обробки обличчя рідиною з індивідуального протихімічного пакета (ІПП). Потім слід за допомогою шприц-тюбика з червоним ковпачком з аптечки індивідуальної ввести антидот й вивезти ураженого із зараженої те­риторії. Якщо впродовж 10 хвилин судоми не припиняться, необхідно повторно ввести антидот. У разі потрапляння в організм синильної кислоти На ураженого слід надягнути протигаз, роздавити ампулу з антидотом від синильної кислоти і ввести його у підмасочний простір шолом-маски протигаза. У разі необхідності зробити штучне дихання. Наступним компонентом хімічної зброї є отруйні речовини психохімічної дії. При ураженнях, на потерпілого слід надягти протигаз і вивести його із зони ураження. Вийшовши на незаражену місцевість, зробити санітарну обробку відкритих ділянок тіла за допомогою ІПП, очі й носоглотку промити чистою водою, витрусити одяг. Окрему групу становлять отруйні речовини задушливої дії. До них належить фосген (СG).Фосген уражає організм тільки під час вдихання його пари, при цьому спостерігаються слабке подразнення слизової оболонки очей, сльозотеча, неприємний солодкуватий смак у роті, запаморочення, загальна слабкість, кашель, важкість у грудях, нудота (блювота). На ураженого слід надягти протигаз, вивести із зараженої зони, дати повний спокій, полегшити дихання (зняти пасок, розстібнути ґудзика), укрити від холоду, дати гаряче питво та якнайшвидше доставити в медичний заклад. Основною ОР шкірнонаривної дії є іприт. У момент контакту з іпритом подразнень шкіри й болючих ефектів немає. Уражені іпритом місця зазвичай інфікуються. Передусім спостерігається почервоніння шкіри, що виявляється через 2—6 годин після зараження. Через добу на місці почервоніння утворюються дрібні пухирці, наповнені жовтою прозорою рідиною. Згодом пухирці зливаються.

Краплі іприту на шкірі необхідно негайно дегазувати за допомогою ІПП, очі й ніс добре промити 2 %-вим розчином питної соди або чистою водою.

50. Біологічна зброя. Захворювання людини, збудники яких, можуть бути використані в якості біологічних засобів ураження людей..

Захворювання людини, збудники яких можуть бути використані у якості спорядження біологічних боєприпасів. Біологічна зброя — зброя масового ураження, що існує переважно у вигляді спеціальних боєприпасів і бойових приладів із засобами доставки, споряджені біологічними засобами. Біологічна зброя призначена для масового ураження людей, тварин, рослин та деяких видів воєнного майна і спорядження. До біологічної зброї відносяться деякі види хвороботворних мікроорганізмів, які здатні викликати інфекційні захворювання у людей (бактерії, віруси, грибки і токсини).

Як бактеріальні (біологічні) засоби можуть бути використані для ураження людей — збудники бактеріальних захворювань, таких як: чума, туляремія, бруцельоз, сибірка, холера; збудники вірусних захворювань — натуральної віспи, жовтої лихоман­ки, венесуельського енцефаломіеліту коней; для ураження тварин — збудники ящура, чуми великої рогатої худоби, чуми свиней, сибірки, сапу, африканської лихоманки свиней, несправжнього сказу та інших захворювань; для знищення рослин — збудники іржі хлібних злаків, фітофторозу картоплі, пізнього зів’янення кукурудзи та інших культур; комахи-шкідники сільськогосподарських рослин; фітотоксиканти, дефоліанти, гербіциди та інші хімічні речовини.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 65; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!