Безпека життєдіяльності 2 страница

Вібрація – це тремтіння всього тіла або окремих його частин унаслідок виконання певних робіт. Джерелом вібрації є механічні, пневматичні й електричні інструменти ударної або обертальної дії, обладнання, встановлене без достатньої амортизації та віброізоляції, а також транспортні і с/г машини. За хар-ром впливу на організм розрізняють заг та локальну вібрацію. Загальна вібрація викликає тремтіння всього тіла людини, локальна — залучає до коливання лише окремі частини тіла.Вібрація завдає великої шкоди здоров’ю людини — від перевтоми організму та незначних змін функцій організму до струсу мозку, розриву тканин, порушення серцевої дія-ті і нервової системи, деформації м’язів та кісток, порушення чутливості шкіри і кровообігу тощо. Віброізоляція зменшує рівні вібрації, що передаються від джерела на тіло працюючого. Вібропоглинання може бути здійснено: використанням конструктивних матеріалів з великим внутрішнім тертям; нанесенням на поверхню виробу шару пружнов’язких матеріалів, що мають потужне внутрішнє тертя. До засобів інд захисту від вібрації відносяться: спеціальне віброзахистне взуття, рукавиці з м’якими надолонниками.

21. Шум. Дія шуму на організм людини.

Шум – це сукупність звуків різної частоти й інтенсивності, що безладно змінюються в часі. Для нормального існування, щоб не відчувати себе ізольованим від світу, людині потрібен шум у 10 - 20 дБ. Розвиток техніки і промислового виробництва супроводжується підвищенням рівня шуму. В умовах виробництва вплив шуму на організм часто сполучається з іншими негативними впливами: токсичними речовинами, перепадами температури, вібрацією і так далі. До фізичних характеристик шуму відносяться: частота, звуковий тиск, рівень звукового тиску. За частотним діапазоном шуми поділяють на низькочастотні – до 350 Гц, середньочастотні – 350 – 800 Гц і високочастотні – вище 800 Гц. За характером спектра шуми бувають широкосмугові, з безперервним спектром, і тональні.Для оцінки фізіологічного впливу шуму на людину використовується величина, яка називається голосність та рівень голосності. Шум шкідливо впливає на організм людини, особливо на її нервову систему, що приводить до перевтомлення і виснаження клітин головного мозку. Під впливом шуму виникає безсонниця, швидко розвивається втомленість, знижується увага, працездатність. Довгострокова дія шуму викликає гіпертонічну хворобу. Під впливом шуму відбувається перевтома слуху і може розвинутися навіть туговухість. Туговухість – це стійке зниження слуху, що утрудняє сприйняття мови оточуючих у звичайних умовах. Але шум може впливати і позитивно. Такий вплив на людину чи­нить, наприклад, шелест листя дерев, помірний стукіт дощових крапель, рокіт морського прибою. Позитивний вплив спокійної приємної му­зики відомий з давніх часів. Тому різноманітні оздоровчі процедури супроводжуються спокійною симфонічною або блюзовою музикою. Оцінка стану слуху виконується за допомогою аудіометрії. Аудіометрія – зміна гостроти слуху, проводиться за допомогою спеціального апарата – аудіометра.

Шум несприятливо впливає на людину. У робітників, які мають справу з гуркотливими машинами та механізмами, виникають стійкі порушення слуху, що нерідко призводить до професійних захворювань (глухуватості і глухоти).

Зниження шуму можна досягти шляхом заміни металу іншими матеріалами — пресованим текстолітом, капроном та різними пластмасами. Захист від високочастотного шуму забезпечують засоби індивідуального захисту

22. Інфразвук та його дія на людину.

Пружинні хвилі з частотою менше 16 Гц називають інфразвуком. Медичні дослідження показали, яку небезпеку таять у собі інфразвукові коливання. Невидимі і нечутні хвилі викликають у людини почуття глибокої пригніченості і непоясненого страху. Особливо небезпечний інфразвук з частотою близько 8 Гц через його можливий резонансний збіг з ритмом біострумів. Інфразвук шкідливий у всіх випадках. Слабкий діє на внутрішнє вухо і викликає симптоми морської хвороби. Сильний – змушує внутрішні органи вібрувати, викликає їхнє ушкодження і навіть зупинку серця. При коливаннях середньої інтенсивності 110 – 150 дБ спостерігаються внутрішні розлади органів травлення і мозку з усілякими наслідками: непритомностями, загальною слабістю тощо. Інфразвук середньої сили може викликати сліпоту. Найбільш могутніми джерелами інфразвуку є реактивні двигуни. Двигуни внутрішнього згоряння також генерують інфразвук, природні джерела інфразвуку – дія вітру і хвиль на різноманітні природні об’єкти і спорудження. У звичайних умовах міського і виробничого середовища рівні інфразвуку невеликі, але навіть слабкий інфразвук від міського транспорту входить у загальне шумове тло міста і служить однією з причин нервової втоми мешканців великих міст. Рівень інфразвуку в умовах міського середовища і на робочих місцях повинен відповідати санітарним нормам.

У звичайних умовах міського і виробничого середовища рівні інфразвуку невеликі, але навіть слабкий інфразвук від міського транспорту входить у загальне шумове тло міста і служить однією з причин нервової втоми мешканців великих міст.

23. Ультразвук та його вплив на організм людини.

Пружні коливання з частотою більше 16 000 Гц називаються ультразвуком. Потужні ультразвукові коливання низької частоти 18 – 30 кГц і високої інтенсивності використовуються у виробництві для очищення деталей, зварювання, пайки, свердління, більш слабкі – в дефектоскопі, у діагностиці, для дослідницьких цілей. Під впливом ультразвукових коливань у тканинах організму відбуваються складні процеси: коливання частинок тканини з великою частотою, які при невеликих інтенсивностях ультразвуку можна розглядати як мікро масаж; утворення внутрішнього тканинного тепла в результаті тертя частинок між собою, розширення кровоносних судин і посилення кровообігу по них; прискорення біохімічних реакцій, роздратування нервових закінчень. Ці властивості ультразвуку використовуються в ультразвуковій терапії на частотах 800 – 1000 кГц при невисокій інтенсивності 80 – 90 дБ, що поліпшує обмін речовин і постачання у тканини крові. Ультразвук поглинається в повітрі тим більше, чим більше його частота. Низькочастотні технологічні ультразвукові хвилі здійснюють на людей акустичний вплив через повітря. При поширенні ультразвуку в біологічних середовищах відбувається його поглинання і перетворення акустичної енергії в теплову. При безпосередньому контакті людини із середовищем, по якому поширюється ультразвук, виникає його контактна дія на організм людини. При цьому уражається периферійна нервова система і суглоби в місцях контакту, порушується капілярний кровообіг у кистях рук, знижується больова чутливість. Установлено, що ультразвукові коливання, проникаючи в організм, можуть викликати серйозні місцеві зміни в тканинах – запалення, крововиливи, некроз (загибель кліток і тканин). Ступінь ураження залежить від інтенсивності і тривалості дії ультразвуку, а також від наявності інших негативних факторів.

24. Поняття про іонізуючі випромінювання.

Назва “іонізуючі випромінювання” поєднує різні за своєю фізичною природою потоки енергії. Іонізуюче випромінення – невидимі оком випромінення високої енергії, що уявляють з себе потоки елементарних часток(електронів, позитронів, мезонів, протонів та нейтронів), а також більш важких багатозарядних іонів(альфа-частки, ядра більш важких елементів, або мають електромагнітну природу (гамма- та рентгенівські промені). Подібність між ними в тім, що всі ці випромінювання мають велику енергію, близьку за своїм характером хімічної дії на речовину, а також на живі організми. Всіх їх об’єднує схожість фізичних властивостей та, перш за все – аналогічний характер взаємодії з речовиною. Іонізуюче опромінення надходить до до нас з усіх боків: вони надходять до нас з всесвітнього простіру (так звані “космічні промені”) постійно з однаковою інтенсивністю вже мільйони років; вони випромінюються природньо-радіоактивним елементами, що входять у склад земної кори, а звідти у вигляді пилу попадають у повітря, або вимиваються водою у гідросферу. Взагалі будь-яке небесне тіло більш-меньш “пристойних” розмірів має в свойому складі радіоактивний елемент, звичайно і в живих істотах існують радіоактивні елементи. Усі види іонізуючих випромінювань можна розділити на дві групи: електромагнітні випромінювання, до яких відносяться рентгенівські і гамма-промені, і потоки різного роду ядерних частинок. Рентгенівські і гамма-промені належать до широкого спектру електромагнітних хвиль і займають у ньому крайнє місце слідом за радіохвилями, інфрачервоними променями, видимим світлом і ультрафіолетовим випромінюванням.

25. Рентгенівські промені: природа, джерела, характер негативної дії на організм людини.

Рентгенівське випромінювання – електромагнітне іонізуюче випромінювання з довжиною хвилі (=10–4 – 103A. Рентгенівське проміння умовно поділяють на м’яке ((>2A) і жорстке ((<2A). Залежно від механізму виникнення розрізняють гальмівне рентгенівське проміння і характеристичне. Гальмівне виникає при різкому гальмуванні рухомих заряджених частинок і характеризується неперервним спектром частот. Характеристичне рентгенівське проміння виникає після іонізації атома з викиданням електрона однією з його внутрішніх оболонок. Ця іонізація може бути результатом зіткнення атома з швидкою частинкою (первинне рентгенівське проміння) або поглинання атомом фотона (флуоресцентне рентгенівське проміння). Характеристичне рентгенівське проміння має лінійчастий спектр частот, характерний для атомів кожного елемента. Найпоширенішими джерелами рентгенівського проміння є рентгенівські трубки (двохелектродні електровакуумні прилади, в яких рентгенівське проміння отримують, бомбардуючи анод швидкими електронами) і синхротрони. Природні джерела рентгенівського проміння – деякі радіоактивні ізотопи, Сонце та ін. космічні об’єкти. Рентгенівське проміння дифрагує, заломлюється, розсіюється, здатне до повного відбиття, має велику проникну здатність. Спричинює люмінесценцію деяких речовин, іонізацію, фотоефект тощо. Дозу випромінювання рентгенівського проміння вимірюють у рентгенах. Рентгенівське проміння реєструють за допомогою іонізаційних камер, лічильників Гейгера-Мюллера, сцинтиляційних лічильників та ін. пристроїв.

26. Гамма – кванти: природа, джерела, характер негативної дії на організм людини.

Гамма-квант — порція енергії (квант) гамма-випромінювання, фотон дуже високої енергії. При радіоактивному розпаді енергія гамма-кванта досягає 2-10 МеВ

27. Бета – випромінювання: природа, джерела, характер негативної дії на організм людини.

28. Альфа – випромінювання: природа, джерела, характер негативної дії на організм людини.

29. Поняття про дози іонізуючого випромінювання. Одиниці виміру доз іонізуючого випромінювання.

Іонізуюче випромінювання — це будь-яке випромінювання, взаємо­дія якого із середовищем призводить до утворення електричних за­рядів різних знаків. Розрізняють корпускулярне і фотонне іонізуючевипромінювання.

- Корпускулярне — потік елементарних частинок із масою спокою, від­мінною від нуля, що утворюються при радіоактивному розпаді, ядерних перетвореннях, або генеруються на прискорювачах. Це α і β частки, нейтрони, протони та ін. - Фотонне — потік електромагнітних коливань, що поширюється у вакуумі з постійною швидкістю 300 000 км/с. Це γ(гамма)-випроміню­вання і рентгенівське випромінювання. Роз­різняють експозиційну, поглинену та еквівалентну дози іонізую­чого випромінювання. Експозиційна доза характеризує іонізуючу спроможність випромі­нювання в повітрі, вимірюється в кулонах на 1 кг (Кл/кг); позасистем­на одиниця — рентген (Р); 1 Кл/кг = 3,88 х 10³Р. За експозиційною дозою можна визначити потенційні можливості іонізуючого випромі­нювання. Поглинута доза характеризує енергію іонізуючого випромінювання, що поглинається одиницею маси опроміненої речовини. Вона вимі­рюється в греях Гр (1 Гр=1 Дж/кг). Застосовується і позасистемна одиниця рад (Ірад = 0,01Гр= 0,01 Дж/кг). Доза, яку одержує людина, залежить від виду випромінювання, енергії, щільності потоку і тривалості впливу. Еквівалентна доза є мірою біологічного впливу випромінювання на конкретну людину, тобто індивідуальним критерієм небезпеки, зумов­леним іонізуючим випромінюванням. За одиницю вимірювання еквіва­лентної дози прийнятий зіверт (Зв). Зіверт дорівнює поглинутій дозі в 1 Дж/кг (для рентгенівського, α і β випромінювань). Позасистемною одиницею служить бер (біологічний еквівалент рада). 1 бер = 0,01 Зв.

30.Відносна біологічна активність іонізуючих випромінювань, еквівалентна доза.

Неоднакова біологічна дія різних видів і енергії випромінювань при одній і тій же поглиненій дозі привело до необхідності враховувати відносну біологічну ефективність (ВБЕ). Відносна біологічна ефективність буде мінятися в досить широких межах у залежності від об'єкта й умов опромінення, а також обраного показника дії іонізуючого випромінювання. Так, наприклад, те саме променеве ураження – виникнення катаракти (помутніння кристалика) у 50% мишей при опроміненні рентгенівськими променями викликалася дозою 800 рад, а при опроміненні нейтронами – дозою 200 рад. У даному випадку ВБЕ дорівнює чотирьом. Ця величина зростала, якщо опромінення тією же дозою здійснювалася не відразу, а окремими порціями. Для гігієнічних розрахунків приймають відносні величини, що наведені в табл. 2.3. Отже, доза швидких нейтронів величиною в 1 рад зробить таку ж біологічну дію на людину, що і доза 10 рад рентгенівських чи гамма-променів. Якщо людина піддавалася змішаному опроміненню гамма-променями і нейтронами, простого підсумовування дози (кількості поглиненої енергії) ще недостатньо для того, щоб оцінити можливий біологічний ефект. Еквівалентна доза є мірою біологічного впливу випромінювання на конкретну людину, тобто індивідуальним критерієм небезпеки, зумов­леним іонізуючим випромінюванням. За одиницю вимірювання еквіва­лентної дози прийнятий зіверт (Зв). Зіверт дорівнює поглинутій дозі в 1 Дж/кг (для рентгенівського, α і β випромінювань). Позасистемною одиницею служить бер (біологічний еквівалент рада). 1 бер = 0,01 Зв.

31. Джерела радіоактивної небезпеки.

Радіаційно небезпечними називають об’єкти народного господарства, що використовують у своїй діяльності джерела іонізуючого випромінювання, або останні утворюються в процесі функціонування цих об’єктів. Нині майже в 30 країнах світу експлуатуються близько 450 атом­них енергоблоків, з них 46 — у країнах СНД. Їх загальна потужність становить понад 30 ГВт. Кількість електроенергії, що виробляється атомними електростанціями світу, — майже 20 %, у Європі її частка становить приблизно 35 %. За всю історію атомної енергетики в світі було зареєстровано понад 300 аварійних ситуацій (за винятком СРСР). У СРСР, крім катастрофи на ЧАЕС, інші аварії були не оприлюднені. У табл. 3.8. подано найбільші викиди РР, що сталися у ХХ столітті. Крім небезпеки, що створюють аварії на АЕС, існує ще багато різних джерел радіоактивного зараження. Вони безпосередньо пов’язані з видобутком урану, його збагаченням, переробкою, транспортуванням, збереженням і похованням відходів. Небезпеч­ними є галузі науки й промисловості, що використовують радіоізотопи та інші джерела іонізуючого випромінювання. Це — ізотопна діагностика, рентгенівське обстеження хворих, рентгенівське оцінювання якості технічних виробів тощо. Радіоактивними іноді можуть бути деякі будівельні матеріали.

Радіаційні аварії за масштабами поділяють на три типи: -локальні — це аварія, радіаційні наслідки якої обмежуються однією будівлею; -місцеві — радіоактивні речовини не поширюються за межі території АЕС; -загальні — аварії, радіаційні наслідки яких поширюються за територію АЕС.

32. Основні уражаючі фактори, що утворюються при аваріях з викидом у навколишнє середовище радіоактивних матеріалів.

Радіаційно-небезпечними називають об'єкти народного господарства, що використовують у своїй діяльності джерела іонізуючого випромінювання, або такі утворюються в процесі їхнього функціонування. Крім небезпеки, що створюють аварії на АЕС, існують ще багато різних джерел радіоактивного зараження. Вони безпосередньо зв'язані з видобутком урану, його збагаченням, переробкою, транспортуванням, збереженням і похованням відходів. Небезпечними є чисельні галузі науки і промисловості, що використовують радіоізотопи та інші джерела іонізуючих випромінювань. Це – ізотопна діагностика, рентгенівське обстеження хворих, рентгенівська оцінка якості технічних виробів та інші. Радіоактивними іноді можуть бути деякі будівельні матеріали.

Радіаційні аварії за масштабами поділяють на три типи: -локальні — це аварія, радіаційні наслідки якої обмежуються однією будівлею; -місцеві — радіоактивні речовини не поширюються за межі території АЕС; -загальні — аварії, радіаційні наслідки яких поширюються за територію АЕС.

Основними уражаючими факторами аварій на радіаційно небезпечних об’єктах є:

¾ хмара зараженого повітря, що утворюється в перший період аварії та поширюється вітром;

¾ радіоактивно заражена місцевість;

¾ радіоізотопи, що потрапили в організм людини з водою та їжею;

¾ комбінований вплив як радіоактивних, так і нерадіоактивних факторів: механічна дія уламків інженерних конструкцій, тер­мічні травми, хімічний опік, інтоксикація, опромінення організму уражаючими дозами, психотравматичний ефект та ін.

33. Поняття про радіоактивне зараження місцевості. Принцип поділу місцевості що заражена радіоактивними речовинами, на зони. Коротка характеристика зон радіоактивного зараження.

Радіоактивне зараження місцевості, приземного шару атмосфери, повітряного простору, води й інших об'єктів виникає в результаті випадання радіоактивних речовин із хмари ядерного вибуху під час її руху. Поступово осідаючи на поверхню землі, радіоактивні речовини створюють ділянку радіоактивного зараження, яка називається радіоактивним слідом. Основними джерелами радіоактивного зараження є уламки ділення ядер атомів ядерного заряду і наведена активність ґрунту. Розпад цих радіоактивних речовин супроводжується альфа, бета і гамма-випромінюваннями. Радіоактивне зараження місцевості характеризується рівнем радіації (потужністю дози), вимірюваним у рентгенах чи радах за годину (Р/год., рад/год.). По ступені небезпеки для людини радіоактивний слід умовно поділяється на чотири зони: зону А – помірного зараження; зону Б – сильного зараження; зону В – небезпечного зараження; зону Г – надзвичайно небезпечного зараження. Рівні радіації (потужності експозиційної дози) на зовнішніх границях цих зон дорівнюють 8; 80; 240 та 800 Р/год. через одну годину після вибуху і 0,5; 5; 15 та 50 Р/год. − через 10 годин відповідно. Про ступінь зараження (забруднення) радіоактивними речовинами поверхонь різних об'єктів, одягу людини і її шкірних покривів прийнято судити по величині потужності дози гамма-випромінювання над їхніми зараженими поверхнями, визначеної в мілірентгенах (мілірадах) за годину (мР/год., мрад/год.).

Визначення зон радіоактивного зараження необхідно для планування дій працюючих на об'єкті, поведінці населення, ступені захисту підрозділів МНС; для визначення заходів щодо захисту контингентів людей; кількості потерпілих внаслідок аварії. Відповідно до вищевикладеного навколо АЕС встановлені наступні зони: санітарно-захисна – радіусом 3 км; можливого небезпечного забруднення – 30 км; зона спостереження – 50 км; 100-кілометрова зона для регламенту проведення захисних заходів.

По ступені небезпеки заражену місцевість по сліду викиду РР і поширення радіоактивної хмари поділяють на 5 зон:

зону М – зону радіаційної небезпеки; потужність поглиненої дози опромінювання (Рп) на її зовнішньому кордоні становить14 мрад за годину; зону А – зону помірного зараження, Рп на її зовнішньому кордоні дорівнює 140 мрад за годину; зону Б – зону сильного зараження, забруднена місцевість характеризується величиною Рп, що становить 1,4 рад за годину і більше; зону В – зону небезпечного зараження – на зовнішньому кордоні Рп = 4,2 рад/год.; зону Г – зону надзвичайно небезпечного зараження; у цій зоні Рп не менше 14 рад/год.

34. Принципи захисту людини, що діє на радіоактивно-зараженій території.

35. Хімічно – небезпечні об’єкти та їх характеристика.

Хімічно небезпечними об'єктами (ХНО) називають підприємства народного господарства, які виробляють, зберігають та використовують у виробничому циклі небезпечні хімічні речовини (НХР). До хімічно небезпечних об'єктів відносяться: підприємства хімічної та нафтопереробної промисловості; підприємства харчової, м'ясо-молочної промисловості, холодокомбінати, продовольчі бази, що мають холодильні установки, у яких як холодоагент використовується аміак; водоочисні та інші очисні спорудження, де використовується в якості дезинфікуючої речовини хлор; залізничні станції, які мають колії відстою рухомого складу зі СДОР; залізничні станції вивантаження і навантаження СДОР; склади і бази з запасами отрутохімікатів, речовин для дезінфекції, дезинсекції і дератизації. В процесі розвитку аварії на ХНО формується осередок хімічного зараження (0X3), у межах якого може опинитися саме підприємство і прилягаюча до нього територія. Відповідно до цього виділяють 4 ступеня небезпеки хімічних об'єктів: I ступінь – у зону можливого зараження потрапляють більше 75 000 людей; II ступінь – у зоні впливу НХР знаходяться 40 000…75 000 осіб; III ступінь – уражених менше 40 000 людей; IV ступінь – зона можливого хімічного зараження не виходить за межи об'єкта. Наслідки аварій на ХНО визначаються як ступенем небезпеки підприємств, так і токсичністю і небезпекою самих хімічних речовин. Згідно показникам токсичності і небезпеки хімічні речовини поділяють на 4 класи: 1-й – надзвичайно небезпечні (середня смертельна концентрація – LС50 менше 0,5 г/м3); 2-й – високо шкідливі (LС50 коливатиметься від 0,5 до 5 г/м3); 3-й – помірно шкідливі (LС50 – від 5 до 50 г/м3); 4-й – мало шкідливі (LС50 – більше 50 г/м3).

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 69; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!