Самостійна робота

Пам’ять

Теорії пам'яті

Психіка людини може відображувати не тільки предмети і явища дійсності, які в цей час безпосередньо сприймаються, але й сприйняті людиною колись. Результати чуттєвого і раціонального пізнання людиною світу стають її власним досвідом завдяки пам'яті.

Пам'ять - це сукупність процесів запам'ятовування, збереження та відтворення людиною свого досвіду. Завдяки їй людина здатна сприймати світ знайомих речей, сприйнятий образ є деякою мірою незалежним від умов сприйняття та викривлень. Пам'ять дає можливість існувати і розвиватися мисленню та уяві.

За допомогою знань про своє минуле людина може прогнозувати майбутнє і будувати свою поведінку. Знання про минуле попередніх поколінь за допомогою пам'яті можуть бути привласнені людиною, і, таким чином, взагалі стає можливими історичний розвиток людства. Втративши пам'ять, людина втрачає можливість нормально жити.

Питання про механізми пам'яті досліджується в рамках ряду наук - фізіології, біохімії, психології.

Фізіологами з'ясовано, що пам'ять забезпечується спільною роботою функціональних блоків мозку, велику роль серед яких відіграє блок прийому, переробки і зберігання інформації. Нейрони цього блоку здатні зберігати сліди збуджень і звіряти їх із параметрами нової інформації. Інформація, що надходить, деякий короткий час циркулює в замкнених нервових колах. Процеси запам'ятовування та збереження являють собою утворення тимчасових нервових зв'язків між новою інформацією і тією, що вже була закріплена. Процес відтворення представляє собою відновлення цих зв'язків, а забування - їхнє гальмування. Тривале збереження інформації знаходиться під контролем лобових часток мозку і при їх ураженні процес відтворення стає безконтрольним.

Як показали біохімічні дослідження, збудження нейронів викликають хімічні реакції, що призводять до зміни складу рибонуклеїнової кислоти (РНК). Повторна дія того ж подразника буде викликати такі самі змін», а здатність молекул РНК змінюватися практично необмеженою кількістю способів дає можливість зберігати дуже велику кількість різноманітних слідів. На відміну від молекул РНК, молекули дезоксирибонуклеїнової кислоти (ДНК) є носіями генетичної пам'яті, зберігають коди генотипу людини. Хоча деякі види ДНК приймають участь і в процесах прижиттєвої пам'яті.

Протягом розвитку психологічної науки в рамках різних її напрямків виникали теорії, що мали на меті пояснення сутності пам'яті та її закономірностей. Ці теорії звертали увагу на різні аспекти проблеми дослідження процесів пам'яті.

Асоціативна теорія розкриває залежність процесів пам'яті від характеристик матеріалу, що запам'ятовується. В основі пояснення механізмів пам'яті в цій теорії лежить поняття асоціації. Між явищами, що запам'ятовуються, встановлюється зв'язок, або асоціація, яка потім впливає на відтворення матеріалу. При пригадуванні людина відшукує ланцюжок зв'язків, який приведе до потрібного матеріалу. Відтворення деякого факту веде до відтворення факту, із ним асоціативно пов'язаного, а запам'ятовується те, що пов'язане із вже наявним в пам'яті матеріалом. При дослідженнях пам'яті в межах асоціативної теорії були встановлені типи утворення асоціацій: асоціації за схожістю (зв'язок виникає між подібними фактами), за суміжністю (зв'язок виникає між фактами, що слідують в часі один за одним), за контрастом (зв'язок виникає між фактами, які відрізняються, протилежні один до одного).

Гештальтпсихологічна теорія підкреслює залежність процесів пам'яті від способів організації і структуризації матеріалу, що запам'ятовується. Чим чіткіше буде організовано матеріал, тим простіше його запам'ятати. При цьому наголошується на активній ролі людини в структуризації матеріалу шляхом ритмізації, перебудови, об'єднання або, навпаки, роз'єднання його різних частин.

В біхевіористичній теорії закономірності процесів пам'яті розглядаються, як подібні до закономірностей утворення рухових навичок. Асоціації для біхевіористів - це елементи досвіду людини, що створюються в результаті научіння. Як і для формування рухових навичок, так і для формування навичок збереження матеріалу в пам'яті потрібні вправи. В рамках цієї теорії встановлено, що на ефективність закріплення матеріалу впливає кількість вправ, проміжок часу між вправами, обсяг матеріалу та індивідуально-психологічні властивості людини, яка запам'ятовує матеріал.

За когнітивною теорією пам'ять розглядається, як деяка структура, призначена для обробки інформації. Ця структура складається із різних блоків, що відповідають за розпізнавання інформації, побудову когнітивної карти, збереження отриманої інформації і за відтворення її в певному вигляді. Процеси переробки інформації (об'єднання, доповнення, зміна та інші) забезпечують належні зміни інформації в блоках і перехід її із одного блоку в інший.

В діяльнісній теорії розглядається залежність процесів пам'яті від діяльності людини. За цією теорією, закономірності запам'ятовування, збереження і відтворення певної інформації визначаються змістом та структурою діяльності людини із цією інформацією, мотивами, що лежать в основі цієї діяльності, ставленням людини до неї.

В даній теорії пам'ять розглядається як вид діяльності, а саме, як мнемічна діяльність. Ця діяльність складається із мнемічних дій, спрямованих на запам'ятовування, збереження і відтворення матеріалу. За допомогою цих дій людина конструює мнемічний образ матеріалу або його уявлення.

Таким чином, асоціативна теорія пояснює закономірності процесів пам'яті зв'язком між елементами матеріалу, який запам'ятовується, гештальтпсихологічна теорія - організацією матеріалу, біхевіористична - характеристиками вправ по закріпленню матеріалу. Діяльнісна теорія підкреслює роль зв'язку між пам'яттю та діяльністю людини та не заперечує досягнення інших теорій пам'яті.

Розрізняють два типи пам'яті: генетичну і прижиттєву. Генетична пам'ять (її вивчає не психологія) містить інформацію, що визначає анатомічну та фізіологічну будову організму в процесі розвитку, а також інстинкти.

В прижиттєвій пам'яті зберігається інформація, яка отримана людиною протягом її життя. В залежності від критерію розрізняють різні види прижиттєвої пам'яті.

• За змістом матеріалу, що запам'ятовується (тобто за модальністю) розрізняють рухову, емоційну, образну і словесно-логічну пам'ять.

Рухова пам'ять - це пам'ять на позу, рух тіла. Вона виявляється у людини ще в ранньому дитинстві і є основою для формування рухових навичок: ходіння, танцю, гри на музичному інструменті, спортивних, професійних та великої кількості інших навичок. Рухова пам'ять досягає свого повного розвитку раніше інших видів нам'яті та є підґрунтям для їх формування.

Емоційна пам'ять - це пам'ять емоцій, почуттів. Вона надає можливість зберігати емоції і почуття, що раніш виникали, і відновлювати певний емоційний стан при повторній дії ситуації. Слідами в емоційній пам'яті є не самі по собі емоції і почуття, а події, що їх викликали. Особливості цієї пам'яті полягають в швидкості, виключній стійкості, тривалості зберігання слідів та в мимовільності відтворення. При виникненні в житті людини ситуацій, що схожі на емоційно забарвлені події минулого, в неї виникають схожі емоційні стани. При цьому людина не відноситься до згаданого почуття як до спогадів раніш пережитого, а відносить його саме до даної ситуації.

Пам'ять на почуття присутня вже у піврічної дитини і досягає повного розквіту в три - п'ять років. Спогади дитинства найчастіше пов'язані із глибокими переживаннями. Взагалі, яскраві, емоційно насичені події, можуть зберігатися в пам'яті дуже довго. І запам'ятовується, насамперед, та інформація, що емоційно забарвлена.

Образна пам'ять - це пам'ять на зорові, слухові, нюхові, смакові, дотикові образи. В ній зберігаються картини навколишнього світу, звуки, запахи, що колись сприймалися людиною. Образи, що містяться у пам'яті, з часом трансформуються: вони спрощуються, втрачають яскравість, стають більш узагальненими, на передній план виходять суттєві ознаки матеріалу, а часткові особливості стираються. Найменше змін зазнають незвичайні зорові образи.

Виключенням серед інших є ейдетичні образи, які зберігаються в пам'яті без змін, не втрачаючи яскравості і чіткості. Людина і через тривалий час здатна викликати їх у пам'яті, аналізувати дрібні деталі. Найчастіше такі образи можуть зберігатися у дітей, а також у людей творчих професій: художників, музикантів. Образна пам'ять в основному проявляється у дітей і підлітків, але є важливою для деяких професій. В основному у дорослих людей ведучим видом пам'яті є словесно-логічна.

Словесно-логічна пам'ять - це суто людська пам'ять на думки, судження, закономірності і зв'язки між предметами і явищами дійсності. Цей вид пам'яті тісно пов'язаний із мовленням і мисленням, формується разом із ними і досягає свого розвинутого вигляду пізніше за рухову, емоційну, образну. За допомогою словесно-логічної пам'яті можливо збереження і відтворення вербальної інформації. Але можливо як дослівне запам'ятовування текстів, так і запам'ятовування тільки їх змісту. В останньому випадку відтворення являє собою реконструкцію тексту, перехід від більш узагальнених характеристик матеріалу до частковостей.

Сліди в словесно-логічної пам'яті із часом дещо трансформуються, але взагалі цей вид пам'яті характеризується точністю і залежністю від волі людини.

• За часом зберігання інформації розрізняють миттєву (сенсорну), короткочасну та довгочасну пам'ять.

В миттєвій (сенсорній) пам'яті інформація зберігається дуже короткий час (від 0,3 до 2,0 секунди) і стосується того, як відображається дійсність на рівні рецепторів. За допомогою цього виду пам'яті людина на дуже короткий час утримує картину зовнішнього світу. Обсяг її набагато перевищує обсяг короткочасної пам'яті, але інформація, яка міститься в ній, дуже швидко руйнується. Миттєва пам'ять в залежності від модальності аналізатора має різні підвиди, велике значення серед яких відіграють зорова (іконічна) і слухова (ехоічна) пам'ять. Миттєва пам'ять забезпечує збереження сприйманого образу під час мигання та рухів очима та під впливом інших факторів. Інакше кажучи, за допомогою миттєвої пам'яті забезпечується злите, а не розірване, сприйняття світу, а також предметність сприйняття.

Короткочасна пам'ять утримує інформацію, яка надходить до неї із миттєвої і довгочасної пам'яті. Час зберігання інформації в ній - від 15 до 30 сек. Ця пам'ять не має різновидів за модальністю і зберігає те, на що спрямована увага людини. Обсяг короткочасної пам'яті обмежений. Дослідження показали, що в ній можуть одночасно утримуватися лише 7 ± 2 структурних одиниці. Ними можуть бути як окремі літери, так і слова, речення, тому для продуктивного використання цього виду пам'яті важливим є вміння структурувати матеріал. Короткочасна пам'ять забезпечує константність образу, що сприймається та обслуговує розуміння, мислення. Вона дозволяє управляти тривалістю збереження слідів за допомогою повторення.

Довгочасна пам'ять практично не обмежена за об'ємом і тривалістю зберігання інформації. Це основне сховище досвіду людини. В нього поступає матеріал із короткочасної пам'яті, але він не знаходиться там в постійному вигляді. Цей матеріал неперервно перетворюється: узагальнюється, класифікується, об'єднується в смислові групи.

• За метою діяльності, в яку включено запам'ятовування, розрізняють мимовільну та довільну пам'ять.

Мимовільна пам'ять є продуктом діяльності, не спрямованої безпосередньо на запам'ятовування даного матеріалу. Утримання та відтворення матеріалу відбувається без мети його утримати чи відтворити. Цей вид пам'яті з'являється в ранньому дитинстві і обслуговує процес набуття дитиною певних навичок. Мимовільна пам'ять є підґрунтям для виникнення довільної, що починає розвиватися набагато пізніше, і удосконалюється у взаємодії із нею.

Довільна пам'ять є продуктом особливої, мнемічної діяльності, спрямованої на запам'ятовування. Ця діяльність характеризується наявністю мнемічної мети, сукупності мнемічних дій, часто супроводжується вольовими зусиллями.

Фізіологія пам’яті

Механізм пам'яті досі незрозумілий. Дослідження лише тільки почали проясняти біохімічні й електричні основи її функціонування.

Одним з критеріїв поділу пам’яті на види є час закріплення і збереження матеріалу. Згідно з цим критерієм пам’ять поділяють на короткочасну (КП) і довготривалу (ДП) в залежності від механізму фіксації слідів пам’яті (енграми). Сліди пам’яті – це тимчасові зв’язки в корі головного мозку, які слугують фізіологічною основою запам’ятовування та відтворення. Виникнення цих зв’язків обумовлюється реальним зв’язком предметів і явищ, зокрема їх зв’язками у просторі і в часі, відношеннями подібності і відмінності між ними тощо. Характеристики цих зв’язків (міцність, лабільність та інші) визначаються тим, який ступінь участі відповідного матеріалу в діяльності суб’єкта, яка їх значимість для досягнення майбутніх цілей.

КП є першим етапом формування енграми. ЇЇ існування у часі обмежено, слід в КП лабільний, нестійкий. Об’єм інформації, який одночасно зберігається в КП обмежений, тому більш пізні сліди витісняють попередні. Основною функцією КП є первинне орієнтування в навколишньому середовищі. Функція первинного орієнтування передбачає відображення просторово-часової структури середовища в конкретний момент часу і аналіз ступеню різноманітності параметрів зовнішнього світу. Це орієнтування може слугувати матеріалом для довготривалої пам’яті, з одного боку, і активізувати старі мнемічні сліди – з іншого.

В якості механізму КП більшість вчених розглядають багаторазову циркуляцію імпульсів (ревербацію) у замкненому ланцюгу нейронів. Разом з тим багато фізіологів і молекулярних біологів вбачають механізми КП в деяких змінах клітинної мембрани [11].

ДП – другий етап формування сліду пам’яті, який переводить його в стійкий стан. Енграма в ДП на відміну від сліду в КП стійка, час її зберігіння не обмежений, так само як і об’єм інформації, яка зберігається в ДП. Для ДП характерно довгочасне зберігання матеріалу після багаторазового повторення та відтворення. В якості механізму ДП розглядають стійкі зміни нейронів на клітинному, молекулярному і синаптичному рівнях.

На відміну від КП основна функція ДП - передбачення, тобто направленість на майбутні події з високою вірогідністю і перенесення позитивних реакцій на один і той же стимул з минулого у майбутнє. Ця властивість дозволяє організму здійснювати принцип економії зусиль на основі відбору і довготривалої фіксації суттєвих реакцій і стимулів, що їх визивають. В даному випадку процес відбору і фіксації передбачає властивість ДП “стискати масштаб часу”, тобто відтворювати послідовність подій, які розвиваються за макроінтервали часу. Цей вид пам’яті пов’язаний з більш-менш складною і по-різному розгорнутою переробкою матеріалу.

Для того, щоб той чи інший матеріал закріпився у пам’яті, він повинен бути відповідним чином засвоєний суб’єктом. Таке засвоєння потребує певного часу, який називається консолідацією пам’яті. Згідно з концепцією часової організації пам’яті, слід пам’яті, який пройшов консолідацію і потрапив на зберігання до ДП, не піддається руйнівному впливу амнестичних агентів, які зазвичай стирають КП. Концепція часової організації пам’яті, яка оперує поняттями КП, ДП і консолідація у даний час піддається серйозній критиці. Не існує єдиної думки щодо часу утримання енграми у КП та ДП. На думку одних авторів, слід в КП зберігається протягом декількох секунд, а в ДП – від декількох секунд до декількох років, на думку інших, сліди в КП можуть зберігатися до декількох годин, а в ДП – від декількох годин – до декількох днів, після чого інформація переходить на вічне зберігання. Протиріччя, з якими стикаються теорії часової організації пам’яті, знімаються в теорії активної пам’яті, яку розвиває Т.М.Греченко, в якій підкреслюється роль функціонального стану в фіксації і відтворенні енграми.

За теорією активної пам’яті поділ пам’яті на КП та ДП в загальноприйнятому розумінні неприйнятний, тому що уся пам’ять є постійною і довготривалою. Т.М.Греченко вводить поняття стану енграми, який визначає ступінь її готовності до відтворення. Тільки слід пам’яті, який знаходиться в активному стані, є доступним для реалізації в поведінці. Енграми, які недоступні для використання, знаходяться в латентному, або неактивному, стані. Активність енграми представлена в електричній активності нейронів. Активна пам’ять – сукупність активованих “старих” і “нових” енграм. В даній теорії формування енграми і можливість її використання в поведінці знаходяться в залежності від стану структур мозку, які беруть участь у фіксації і вивільненні інформації.

Положення щодо вирішальної ролі неспецифічної системи мозку в процесах фіксації і відтворення слідів пам’яті стало основою гіпотези “одного сліду і двох процесів”, яка була запропонована MgGaugh J.L., Gold P.E. Вони звернули увагу на те, що при навчанні розвивається 2 процеси: формування власне енграми (“чистого сліду”) і її неспецифічне забезпечення активуючою системою мозку. Слід пам’яті набуває стійкості лише тоді, коли неспецифічна активація досягає оптимальних значень, що і забезпечує високу ефективність навчання і збереження сліду. За гіпотезою цих авторів слід в КП – це слід, який не повністю забезпечений неспецифічною модулюючою активацією, тому що її дія або ослаблена, або заблокована.

Факт залежності пам’яті від стану мозку добре відомий. Їх взаємозв’язок відображений в законі Йєркса-Додсона про співвідношення між ефективністю фіксації і вилучення слідів пам’яті з одного боку та функціональним станом мозку – з іншого. Куполоподібна крива, яка описує їх співвідношення, вказує на існування оптимального функціонального стану для фіксації і здобування сліду пам’яті. Збереження сліду пам’яті в нервовій системі ще не гарантує його відтворення і використання в поведінці. Для цього необхідна участь модулюючої системи мозку, яка рективувала б ці сліди пам’яті. Це правило розповсюджуються як на вроджені форми поведінки, так і на набуті навички, рухові стереотипи, умовні рефлекси тощо. Тому будь-яке порушення неспецифічної системи супроводжується дезорганізацією поведінки, або неможливістю її виконання.

Виникає питання, як проходить перехід від короткочасного запису слідів до довготривалого, від короткочасної – до довготривалої пам’яті. Деякі вчені вважають, що в основі цих видів пам’яті лежить єдиний механізм(А.Мелтон), інші вважають, що існують два механізми з різними характеристиками(Д.Бродбент, Д.Хебб та інші).

Моністичний підхід полягає в тому, що слідам одиничних подій надаються такі ж структурні властивості, така ж “незворотність” і чутливість до інтерференції, як і слідам ДП. Найбільш принципові твердження прибічників двох механізмів КП та ДП полягають у наступному:

КП включає “активні” сліди, в той час як ДП – “структурні”.

КП базується на автономному розпаді слідів, а ДП характеризує “незворотні” сліди, які не підлягають розпаду.

КП втрачає свої елементи через перевантаження, вона не характеризується “асоціативністю” слідів. Неповне відновлення слідів в ДП пояснюється неповнотою сигналу відновлення, або інтерференцією.

1. Які існують головні процеси пам`яті?

2. Щ таке продуктивність пам`яті?

3. Визначте причини, які впливають на продуктивність пам`яті?

4. Які відомі порушення пам`яті?

5. Чому виникають неправдиві спогади?

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 64; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!