Відчуття як елементарний психофізичний процес.

Психологія пізнавальних процесів.

Самостійна робота

1. Що таке свідомість?

2. Яке співвідношення свідомого і несвідомого?

3. Які чотири рівні можна виділити у структурі самосвідомості?

4. Визначте основні характеристики свідомості

5. Чому особливе значення у розвитку самосвідомості має виникнення розвиток мовлення

6. Як формується самооцінка особистості?

7. У чому полягає багатосистемність психіки?Які властивості людської психіки?

Література:

1. Ананьев Б. Г. О проблемах современного человекознания. — М., 1977. — С. 253—274.

2. Козаков В. А. Психологія діяльності та навчальний менеджмент. — Ч. 1. — К., 1999. — С. 15; 70—76, 83—104; 107—135; 146—163.

3. Лозниця В. С. Психологія і педагогіка: Основні положення. — К., 1999. — С. 44—64; 126—167.

4. Немов Р. С. Психология: В 3 кн. — М., 1998. — Кн. 1. С. 315—382.

Життєдіяльність людини відсувається у складному та мінливому середовищі, тому вона потребує вміння орієнтуватися в навколишніх умовах і пристосовувати до них свої дії. Знання про зовнішній і свій внутрішній світ людина набуває в ході чуттєвого та логічного пізнання дійсності за допомогою пізнавальних психічних процесів: відчуття, сприймання, мислення, уяви. Пізнавальна діяльність завжди розпочинається з чуттєвого відображення світу у відчуттях та сприйманні.

Відчуття — це відображення окремих властивостей предметів і явищ при безпосередній дії подразників на органи чуття. У відчуттях людині відкриваються кольори та звучання, пахощі і смак, вага, тепло чи холод речей, що її оточують. Крім того, відчуття дають інформацію про зміни у власному тілі: людина відчуває порушення у функціонуванні внутрішніх органів, положення і рух свого тіла й окремих його частин.

Відчуття як образи, що відбивають окремі властивості предметів, виникають під час діяльності будь-яких органів

Відчуття - психічний процес, що полягає у відображенні мозком властивостей предметів і явищ об'єктивного світу, а також станів організму за безпосереднього впливу подразників на відповідні органи чуття.

Органи чуття - єдині канали, по яких зовнішній світ проникає в людську свідомість.

Матеріальним органом відчуття є аналізатори.

Огани відчуття людини одержують, відбирають, накопичують інформацію і передають її в мозок. Відтак виникає адекватне відчуття навколишнього світу і стану самого організмую

Виникнення відчуття зумовлюється перетворенням специфічної енергії подразника, який впливає в даний момент на рецептор, на енергію нервових процесів, відбувається перетворення енергії зовнішнього подразника на факт свідомості.

Як і будь-яке психічне явище, відчуття мають рефлекторну природу, їхньою фізіологічною основою є нервовий процес, що виникає під час дії подразника на відповідний йому аналізатор.

Аналізатор складається з трьох частин:

1) Периферичний відділ (рецептори), який є спеціальним трансформатором зовнішньої енергії в нервовий процес.

2) Аферентні (доцентрові) та еферентні (відцентрові) нерви - провідні шляхи, які з'єднують периферичний відділ аналізатора із центральним.

3) Підкоркові та коркові відділи (мозковий кінець) аналізатора, де відбувається переробка нервових імпульсів, що надходять із периферичних відділів.

Чутливість аналізаторів не е постійною величиною. Вона може значною мірою змінюватися залежно від коливань інтенсивності подразника. Пристосування рівня чутливості до інтенсивності подразника називається сенсорною адаптацією. Процес адаптації виявляється у зниженні чутливості при високих інтенсивностях подразників і підвищенні при низьких.

У корковому відділі кожного аналізатора є ядро (центральна частина), де сконцентровано основну масу рецепторних клітин, і периферія, що складається з розсіяних кліткових елементів, які в тій чи іншій кількості розташовані в різних областях кори.

Розсіяні (периферичні) елементи даного аналізатора входять у ділянки, суміжні з ядрами інших аналізаторів. Цим забезпечується участь в окремому акті відчуття більшої частини всієї кори головного мозку.

Певним клітинам периферичного відділу аналізатора відповідають певні ділянки кори.

Для виникнення відчуття необхідна робота всього аналізатора як цілого.

Рефлекторна дуга складається з рецептора, провідних шляхів, центральної частини та ефектора.

Процес зорового відчуття не лише починається в оці, а й завершується в ньому. Те саме характерне і для інших аналізаторів.

Принцип зворотного зв'язку вимагає визнання того, що орган відчуття є навперемінно рецептором та ефектором.

Нейрофізіологічні механізми відчуттів

Анатомо-фізіологічною структурою, в якій: відбувається виникнення відчуття, є аналізатор. Він являє собою складний нервовий механізм, що здійснює тонкий аналіз зовнішню і внутрішнього середовища, виділяючи з нього окремі стимули, що відображаються людиною як властивості предметів і явищ.

В організмі функціонує система аналізаторів, кожен з яких забезпечує формування відчуттів певної якості — зорових, слухових, температурних., больових, м'язових тощо. Будь-який аналізатор складається з периферійної частини — рецепторів, провідникових нервових шляхів — та центральної частини в корі та підкірці головного мозку. В рецепторах відбувається перетворення енергії фізичних і хімічних подразників, що діють на організм, у нервове збудження. Провідникові шляхи складаються з нейронів, розміщених на різних рівнях нервової системи, які поєднують рецепторну периферію з мозковим центром. У центральній частині аналізатора здійснюється основна обробка нервових імпульсів, що надходять з периферії.

У багатьох аналізаторів є специфічні допоміжні структури, які оптимізують дію подразників на рецептори. Це рогівка, зіниця та кришталик ока, барабанна перетинка та слухові кісточки вуха тощо. Разом із рецепторами вони складають орган чуття. В органах відчуття відбуваються фільтрація і перетворення того чи іншого виду енергії. З безлічі фізичних та хімічних факторів середовища органи чуття виділяють такі, для сприймання яких у їхній рецепторній частині є відповідні механізми. Наприклад, око та його рецепторна частина — сітківка — тонко реагує на електромагнітне випромінення у видимій частиш спектра, вухо з рецепторним апаратом кортієвого органа сприймає механічні коливання повітря певної амплітуди й частоти, температурні рецептори шкіри реагують на теплову енергію тощо. З усього діапазону можливих впливів енергії орган чуття виділяє дуже незначну частину стимулів, які мають життєво важливе значення. Так, електромагнітні хвилі, що можуть викликати зорове від­чуття, становлять лише одну десятиквадрильйонну частину всього спектра електромагнітного випромінення. Хвилі, що знаходяться всередині цього невеликого діапазону і розрізняються за своєю довжиною, породжують відчуття різного кольору. Слухові рецептори реагують на коливання повітря лише в межах від 15 до 20 тис. герц.

Крім фільтрації подразників, органи чуття та окремі рецепторні системи здійснюють перетворення енергії подразника у процес нервового збудження, змінюючи при цьому свій фізично-хімічний стан. Наприклад, рецептори сітківки ока (палички та колбочки) переводять електромагнітну енергію світла в хімічну енергію, а останню в енергію електричних імпульсів.

Механізми трансформації енергії рецепторами різних органів чуття дуже відрізняються, але всі вони ведуть до частотно-амплітудних змін електричної активності рецепторів. Такі зміни копіюють зміни у дії подразників. Отже, якщо рецепторні «входи» пристосовані до прийому різних видів енергії, то їхні «виходи» надсилають сигнали, що за своєю природою є універсальними для всієї нервової системи. Такі сигнали, зазнавши певної обробки у висхідних аферентних шляхах, передаються до головного мозку.

Мозкова, центральна, частина аналізатора складається з ядра та розсіяних по корі окремих спеціалізованих клітин. Ядро, утворене з маси нервових клітин, міститься у тій частиш кори, куди входять провідникові шляхи від рецептора. Так, ядро зорового аналізатора розташоване у потилицевих долях, слухового — у скроневих долях кори. Розсіяні елементи кожного аналізатора входять до ділянок, суміжних з ядрами інших аналізаторів, завдяки чому аналізатори перебувають у постійній взаємодії. Проявляється вона, наприклад, у тому, що в людини під впливом звуків можуть виникнути відчуття кольору, а деякі кольори можуть викликати відчуття тепла чи холоду. Це явище має назву синестезії. Явище синестезії поширюється на всі відчуття. Це виражається у мові, у поширених словосполученнях: теплий колір, пронизливий звук, гострий смак і т. п.

Ядра аналізаторів здійснюють найтонший аналіз зовнішніх і внутрішніх впливів. Руйнування ядра зорового аналізатора призводить до втрати цілісного предметного сприймання. Якщо зруйноване ядро слухового аналізатора, людина не розпізнає мелодії. Однак при цьому здатність розрізняти світло та окремі звуки не втрачається, що пояснюється збереженням розсіяних елементів.

Мозковий кінець аналізатора є проміжною ланкою нервових імпульсів, що виникають у рецепторі. Досягнувши кори та зазнавши обробки, перетворені імпульси знову повертаються до рецепторних систем. Завдяки цьому функціонування рецепторів змінюється під дією не лише зовнішніх впливів, а й імпульсів, які йдуть від мозкового кінця аналізатора. Аналізатор є частішою рефлекторного апарату, до якого входять також виконавчий механізм як система мото-нейронів, іннервуючих м'язи, суглоби та інші «робочі» органи, і спеціальні нейрони-модулятор й, що змінюють збудження інших нейронів.

Відображення світу не завершується аналітичними процесами, які несуть інформацію про окремі якості та властивості предметів. У нервовій системі існують структури, що забезпечують синтез елементарних процесів і відображення предметів навколишнього світу в їхній цілісності. Такі структури являють собою нейрофізіологічний механізм сприймання.

Початковий етап синтезу подразників здійснюється у рецептивних полях органів чуття. Рецептивне поле — це сукупність рецепторів, які замикаються на один нейрон того чи іншого рівня нервової системи. На рис. 9 зображена схема рецептивного поля нейрона кори головного мозку.

На схемі показано, що перш ніж нервове збудження від рецептора потрапить до кори, воно перемикається на двох проміжних рівнях. Стосовно нейронів кожного з цих рівнів можна говорити про власні рецептивні поля, до яких входять поля всіх нейронів нижче розташованого рівня, що мають вихід на даний нейрон.

Формування образу забезпечується злагодженою роботою багатьох рецептивних полів, які в свою чергу об'єднані у клітинні ансамблі. Кожен такий ансамбль містить багато взаємопов'язаних рецептивних полів різного рівня, що реагують на одну ознаку, виділяючи її з багатьох інших. Такою ознакою можуть бути кут чи нахил лінії для зору, фонема для слуху тощо, але за своєю структурою вона набагато складніша, ніж елементарний подразник, що збуджує один рецептор. Знайдено, наприклад, зорові нейрони, які збуджуються при стимулюванні всього поля рецепторів сітківки складною геометричною конфігурацією і не збуджуються, якщо сітківка ока стимулюється простим мигтінням світла. Чим вищий рівень, на якому розташовані нейрони, тим складнішими стають ознаки, що виділяються.

Але процесів прийняття та переробки навіть найскладніших сигналів для формування образу недостатньо. На вищих рівнях нервової системи функціонують елементи, які порівнюють периферійну інформацію з еталонами, що зберігаються в пам'яті. Це свідчить про використання індивідуального досвіду в процесі сприймання. Так, людина не зможе адекватно сприйняти комп'ютер, якщо вперше його побачила, незважаючи на наявність інформації, що надходить від органів чуття. Тому сприймання треба розглядати як інтелектуальний процес, пов'язаний з накопиченням досвіду взаємодії з різними предметами та явищами навколишнього світу.

Класифікація відчуттів

У залежності від розташування рецепторів усі відчуття поділяються на три групи.

До першої групи відносяться відчуття, що зв'язані з рецепторами, що знаходились на поверхні тіла: зорові, слухові, нюхові, смакові і шкірні відчуття. Це екстерорецептивні відчуття.

До другої групи відносяться інтерорецептивні відчуття, які зв'язані з рецепторами, що знаходяться у внутрішніх органах. До третьої групи відносяться кінестезичні (рухові) і статичні відчуття, рецептори яких знаходяться в м'язах, зв'язках і сухожиллях - проприорецептивні відчуття (від лат. "proprio" - власний).

У залежності від модальності аналізатора розрізняються наступні види відчуттів: зорові, слухові, шкірні, нюхові, смакові, кінестезичні, статичні, вібраційні, органічні і болючі. Розрізняються також контактні і дистантні відчуття.

Загальні психофізіологічні закономірності відчуттів. Робота шкірного аналізатора має свої специфічні закономірності. Поряд з цим усі види відчуттів підлеглі загальним психофізіологічним закономірностям.

Для виникнення якого-небудь відчуття подразник повинен мати визначену величину інтенсивності. Мінімальна величина роздратування, яка викликає ледь помітне відчуття, є абсолютним нижнім порогом відчуття. Здатність відчувати ці самі слабкі роздратування є абсолютною чутливістю. Вона завжди виражається в абсолютних числах. Наприклад, для виникнення відчуття тиску досить впливу 2 мг на 1 кв.мм поверхні шкіри.

Верхній абсолютний поріг відчуття - максимальна величина роздратування, подалі збільшення якої викликає зникнення відчуття чи болюче відчуття. Наприклад, дуже голосний звук викликає біль у вухах, а надвисокий (по частоті коливань понад 20000 Гц) - викликає зникнення відчуття (чутний звук переходить в ультразвук). Тиск 300 г/кв.мм викликає біль.

Поряд з абсолютною чутливістю варто розрізняти відносну чутливість - чутливість до розрізнення інтенсивності одного впливу від іншого. Відносна чутливість характеризується порогом розрізнення.

Поріг розрізнення, чи диференціальний поріг, - відчуває ледь мінімальне розходження в силі двох однотипних подразників.

Поріг розрізнення - це відносна величина (дріб), що показує, яку частину первісної сили подразника треба додати (чи зменшити), щоб одержати ледь помітне відчуття зміни в силі даних подразників.

Нижні і верхні абсолютні пороги відчуттів (абсолютна чутливість) характеризують межі людської чутливості. Але чутливість кожної людини змінюється в залежності від різних умов.

Так, входячи в погано освітлене приміщення, ми спочатку не розрізняємо предмети, але поступово під впливом даних умов чутливість аналізатора підвищується.

Знаходячись у напаленому приміщенні чи в приміщенні з якими-небудь запахами, ми через якийсь час перестаємо помічати ці запахи (знижується чутливість аналізатора).

Коли з погано освітленого простору ми попадаємо до яскраво освітлений простір, то чутливість зорового аналізатора знижується.

Зміна чутливості аналізатора в результаті його пристосування до діючого подразника є адаптацією.

Різні аналізатори мають різну швидкість і різний діапазон адаптації. До одних подразників адаптація відбувається більш швидко, до інших - повільніше. Більш швидко адаптуються нюхові і тактильні аналізатори. Повна адаптація до запаху йоду настає через одну хвилину. Через три секунди відчуття тиску відбиває тільки 1/5 сили подразника (пошук окулярів, зрушених на чоло, - один із прикладів тактильної адаптації). Ще повільніше адаптуються слухові, смакові і зорові аналізатори. Для повної адаптації до темряви необхідно 45 хвилин. Після цього періоду зорова чутливість збільшується в 200 000 разів (найвищий діапазон адаптації).

Явище адаптації має доцільне біологічне значення. Воно сприяє відображенню слабких подразників і охороняє аналізатори від надмірного впливу сильних подразників.

Чутливість залежить не тільки від впливу зовнішніх подразників, але і від внутрішніх станів.

Підвищення чутливості аналізаторів під впливом внутрішніх (психічних) факторів є сенсибілізацією. Так, наприклад, слабкі смакові відчуття підвищують зорову чутливість. Це пояснюється взаємозв'язком даних аналізаторів, їхньою системною роботи.

Сенсибілізація, загострення чутливості, може бути викликано не тільки взаємодією відчуттів, але і фізіологічними факторами, введенням до організму тих чи інших речовин. Наприклад, для підвищення зорової чутливості істотне значення має вітамін А.

Чутливість підвищується, якщо людина очікує той чи інший слабкий подразник, коли перед ним висувається спеціальна задача розрізнення подразників. Чутливість окремої людини удосконалюється в результаті вправи. Так, дегустатори, спеціально вправляючи смакову і нюхову чутливість, розрізняють різноманітні сорти вин, чаю і можуть навіть визначити, коли і де виготовлений продукт.

У людей, позбавлених якого-небудь виду чутливості, здійснюється компенсація (відшкодування) цього недоліку за рахунок підвищення чутливості інших органів (наприклад, підвищення слухової і нюхової чутливості в сліпих).

Взаємодія відчуттів в одних випадках приводить до сенсибілізації, до підвищення чутливості, а в інших випадках - до її зниження, тобто до десенсибілізації. Сильне збудження одних аналізаторів завжди знижує чутливість інших аналізаторів. Так, підвищений рівень шуму в "голосних цехах" знижує зорову чутливість.

Одним із проявів взаємодії відчуттів є контраст відчуттів.

Контраст відчуттів - це підвищення чутливості до одних властивостей під впливом інших, протилежних властивостей дійсності.

Наприклад, та сама фігура сірого кольору на білому тлі здається темною, а на чорному - світлою.

Іноді відчуття одного виду можуть викликати додаткові відчуття. Наприклад, звуки можуть викликати колірні відчуття, жовтий колір - відчуття кислого. Це явище називається синестезією.

Особливості окремих видів відчуттів

Зорові відчуття - відчуття кольору і світла (перепадів яскравості).

Для зорових відчуттів необхідний вплив електромагнітних хвиль на зоровий рецептор - сітківку ока.

Кольори, що відчуваються людиною, поділяються на хроматичні (від гречок. "chroma" - колір) і ахроматичні - безбарвні (чорний, білий і проміжні відтінки сірого кольору).

У центральній частині сітківки переважають нервові клітини - колбочки, чуттєві до різних зон світлового спектра. Світлові (електромагнітні) промені різної довжини викликають різні колірні відчуття.

Центральна нервова система людини має здатність класифікувати розподіл світлової енергії, що попадає в око. Колір - це психічне явище, а не властивість електромагнітної енергії, це відчуття людини, яке викликано різною енергією.

Існує трикомпонентна теорія кольорового зору, згідно якої усі різноманіття колірних відчуттів виникає в нас у результаті роботи лише трьох рецепторів, які сприймають колір - червоного, зеленого і синього (колбочки поділяються на групи цих трьох кольорів). У залежності від ступеня збудження трьох вищевказаних кольорорецепторів виникають різні колірні відчуття. Якщо всі три кольорорецептори збуджені в однаковій мірі, то виникає відчуття білого кольору.

До різних ділянок спектра наше око має неоднакову чутливість. Чутливість до синього кольору значно менше, ніж до зеленого і жовтого кольорів.

Ближче до краю сітківки розташовані нервові закінчення у виді паличок, які пристосовані до відображення періодів яскравості кольору - це інструмент сутінкового зору.

У сітківці шкірного ока нараховується близько 130 млн. паличок і 7 млн. колбочок.

В умовах досить яскравого висвітлення в роботу включаються колбочки, апарат паличок виключається. При слабкій освітленості в роботу включаються тільки палички. (Від чого при сутінковому висвітленні ми не розрізняємо хроматичні кольори, тобто колірне фарбування предметів.)

Зоровий аналізатор має винятково високу чутливість.

Для виникнення ледь помітного світлового відчуття досить кількох квантів світлової енергії.

Корковою частиною зорового аналізатора є 17-е поле потилиці кори головного мозку, що побудована по екранному принципі, тобто різні крапки сітківки мають проекцію в різних крапках кори.

Відразу маються нервові клітини, що поєднують зорові збудження.

Для зорових збуджень характерна деяка інертність. Це є причиною виникнення послідовних образів - збереження сліду світлового роздратування після припинення впливу світлового подразника. (Від чого ми не зауважуємо перерв між кадрами кінофільму. Вони виявляються заповненими слідами від попереднього кадру.)

Люди з послабленим апаратом колбочок погано розрізняють хроматичні кольори (цей недолік, описаний англійським фізиком Дальтоном, є дальтонізмом). Ослаблення роботи апарата паличок затрудняє бачення предметів у сутінковому висвітленні (цей недолік є курячою сліпотою).

Різка зміна освітленості знижує зорову чутливість. На великих відстанях найкраще сприймаються чорні об'єкти на жовтому тлі. Колірна однотипність, як і різкі колірні контрасти, стомлює зір.

Найбільше сприятливо гармонічне сполучення кольорів. Для робочої обстановки краща м'якість тонів, невелика колірна насиченість.

При розрізненні об'єктів колірна їхня подібність може привести до утруднення їх диференціювання. Предмети одного кольору можуть бути помилково віднесені до однорідної групи об'єктів.

Для найкращого колірного розрізнення оптимальні об'єкти з кутовий величиною 1-3 град.

Слухові відчуття. Звукові хвилі, що діють на слуховий рецептор, являють собою згущення і розрядження повітря в результаті коливання предметів, що видають звуки. Ці коливання концентруються зовнішнім вухом і через слуховий прохід впливають на барабанну перетинку.

Коливання барабанної перетинки передаються через систему кісточок середнього вуха (ковадло, молоточок і стремінце) у внутрішнє вухо, у якому знаходиться равлик (спіральне кісткове утворення). Равлик заповнений рідиною. У результаті періодичних коливань повітря виникають коливальні рухи рідини в равлику. Ці коливання і впливають на слуховий рецептор - орган Корти. Основною частиною цього органа є мембрана, що складається з 24 тис. волокон. Довжина цих волокон зростає від підстави равлика до вершини. Передбачається, що ці волокна відповідають на зовнішні звукові впливи за принципом резонансу. Резонуюче коливання того чи іншого волокна трансформується в нервовий імпульс, що відповідним чином інтерпретується у скроні кори головного мозку. Слухові відчуття відбивають висоту, силу і тембр звуку. Висота звуку визначається числом коливань джерела звуку в 1 с. (1 коливання в секунду виміряється в Гц). Орган слуху чуттєвий до звуків у межах від 20 до 20 тис. коливань у секунду.

Але найбільша слухова чутливість лежить у межах 2000 - 3000Гц (це висота звуку, що відповідає лементу зляканої жінки).

За верхнім порогом звуковий чутливості (тобто понад 20 000 Гц), розташовано ультразвуки.

Пороги розрізнення звуків по їхній висоті складають 1/20 півтони (тобто розрізняється до 20 проміжних ступіней між звуками, які видаються двома сусідніми клавішами рояля). Інтенсивність слухового відчуття - голосність - залежить від інтенсивності звуку, тобто від амплітуди коливання джерела звуку і від висоти звуку.

Поріг слухового відчуття окремої людини значно змінюється в залежності від різних обставин протягом невеликого проміжку часу. З віком відбувається зниження чутливості до звуків високої частоти.

Шкірні відчуття. Шкірні відчуття підрозділяються на тактильні (відчуття дотику і тиски), відчуття болю, відчуття тепла й відчуття холоду.

Кожний з цих видів шкірних відчуттів має свої рецептори Тактильні відчуття - відчуття дотику і тиски.

Тактильні рецептори найбільш численні на кінчиках пальців і язика. Якщо на спині дві крапки дотику сприймаються роздільно лише на відстані 5 см, то на кінчику пальців і язика вони сприймаються як роздільні на відстані 1 мм.

У корі головного мозку найбільше широко представлені рецептори пальців рук (це зв'язано зі значенням рук у праці людини).

Температурні відчуття виникають від роздратування терморецепторів шкіри. Існують окремі рецептори для відчуття тепла і холоду. По поверхні тіла ці рецептори розташовуються нерівномірно, в одних місцях більш, в інших менш. Наприклад, до холоду і болю найбільше чуттєва шкіра спини і шиї, а до гарячого - кінчики пальців та язика.

Різні ділянки шкірного покрову мають різну температуру.

Болючі відчуття викликаються механічними, температурними і хімічними впливами, що досягають інтенсивності, здатної до руйнуванню організму. Болючі відчуття значною мірою зв'язані з підкірковими центрами, що регулюються корою головного мозку. Вони піддаються до деякої міри гальмування через другу сигнальну систему.

Властива даній ділянці шкіри температура є фізіологічним нулем. Відчуття тепла чи холоду виникає в залежності від співвідношення температури впливу з постійною температурою даної ділянки шкіри.

Нюхові відчуття. Нюхові відчуття виникають у результаті роздратування частками пахучих речовин, що знаходяться в повітрі, слизистої оболонки носової порожнини, де знаходяться нюхові клітки. Коркові центри нюхового аналізатора знаходяться в скроневій області.

Речовини, що дратують нюхові рецептори, проникають у порожнину носоглотки як з боку носа, так і з боку носоглотки. Це дозволяє визначити запах речовини як на відстані, так і той, що знаходиться в роті.

Запахи впливають на формування відчуття смаку.

Смакові відчуття. Усі різноманіття смакових відчуттів складаються з комбінації чотирьох смаків: гіркого, солоного, кислого і солодкого.

Смакові відчуття викликаються хімічними речовинами, розчиненими в слині чи у воді.

Рецепторами смакових відчуттів є нервові закінчення, розташовані на поверхні язика - смакові сосочки. Рецептори смакових відчуттів розташовані на поверхні язика нерівномірно. Окремі ділянки поверхні язика найбільш чуттєві до окремих смакових впливів: кінчик язика чуттєвий до солодкого, задня його частина - до гіркого, а краї - до кислого. Поверхня язика, так саме, як і слизувата оболонка носа, чуттєва до дотиків, тобто бере участь у формуванні тактильних відчутті.

Коркові центри смакового аналізатора знаходяться в скроневій області.

У результаті голодування значно підвищується чутливість до солодкого і знижується чутливість до гіркого і кислого.

Кінестезичні, чи рухові, відчуття - м'язові відчуття (від гречок. "kineo" - рух).

У трудових процесах найбільш істотні відчуття, які зв'язані з рухом руки. Особливу роль при цьому грає великий палець руки, що, протиставляючи іншим пальцям, утворює як би крапку відліку (при сприйнятті величини і форми відчутних предметів). Дотик - це комплексне сприйняття, що складається зі сполучення рухових і тактильних відчуттів. Особливо важливу роль грають рухові відчуття при формуванні образів і в мовній діяльності. Корковими центрами рухового аналізатора є області передньої центральної звивини.

При здійсненні рухів у цю область кори надходять імпульси, які сигналізують про швидкість рухів і напругу м'язів.

Рухові відчуття людини дуже точні, на їхній основі здійснюється постійна нервова регуляція м'язів у кожен момент здійснення рухів. Якщо рухові рецептори порушуються, то людина не може здійснити рух без зорового контролю.

Статичні відчуття - відчуття положення тіла і простору відносно напрямку сили ваги, відчуття рівноваги. Рецептори цих відчуттів знаходяться у внутрішнім вусі.

Рецептором обертальних рухів тіла є напівкульні канали внутрішнього вуха, які розташовані в трьох взаємно перпендикулярних плоскостях. При прискоренні чи уповільненні обертального руху рідина, що заповнює напівкульні канали, натискає (за законом інерції) на чуттєві волоски, що викликають відповідне збудження. Переміщення в просторі по прямої лінії відбивається в отолітовому апараті. Він складається з чуттєвих кліток з волоссям, над якими розташовані отоліти (подушечки з кристалічними включеннями).

Зміна положення кристалів сигналізує мозку напрямок прямолінійного руху тіла. Напівкульні канали й отолітовий апарат є вестибулярним апаратом. Він зв'язаний зі скроневою областю кори і мозочком за допомогою вестибулярної галузі слухового нерва.

Сильне перезбудження вестибулярного апарата викликає нудоту, тому що цей апарат зв'язаний із внутрішніми органами.

Вібраційні відчуття виникають у результаті відображення коливань від 15 до 1500 Гц у пружному середовищі. Ці коливання відбиваються всіма частинами тіла. Вібраційна чутливість підвищується в людей, що втратили зір.

Для людини вкрай стомлюючі і навіть хворобливі вібрації порядку 5 Гц.

Органічні відчуття - відчуття, які зв'язані з інтерорецепторами, які розташовані у внутрішніх органах. До них відносяться відчуття ситості, голоду, ядухи, нудоти, болю і т.і.

Інтерорецептори зв'язані з корою через підкіркові утворення - гіпоталамус. Органічні відчуття не дають точної локалізації, а іноді носять підсвідомий характер. Сильні негативні органічні відчуття можуть дезорганізувати свідомість людини.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 65; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!