Основні поняття

1. Аналіз законодавчих підстав подання громадянами скарг.

2. Обговорення та дискусія щодо характеристики підзаконних нормативно-правових актів, положення яких регламентують порядок розгляду скарг громадян.

3. Обговорення рішень ситуативних задач та виконаних завдань до теми.

Розглядаючи перше питання слід враховувати, що на цей час у сучасному цивілізованому світі ступінь забезпеченості прав і свобод особи є важливим показником досягнутого суспільством і державою рівня цивілізованості. В Україні на тлі глибоких соціально-економічних, політичних, ідеологічних і культурних перетворень створення належних умов для реального здійснення кожним своїх суб'єктивних прав виступає актуальною теоретичною і практичною проблемою. Зрозуміло, що остання потребує відповідних науково-теоретичних досліджень, у центрі яких повинен бути комплекс взаємопов'язаних соціальних та юридичних чинників.

Конституція України закріпила основу принципово нового погляду на суспільне призначення адміністративного права, якісно новий аспект у регулюванні відносин між державою і громадянином. У демократичній, правовій державі кожне право особи, закріплене належним чином, забезпечується всією повнотою влади, причому об'єктом охорони є права, свободи та законні інтереси особи і громадянина, які не тільки прямо закріплені в нормативних актах, але й випливають з духу чинного законодавства і не суперечать інтересам держави.

Поняття адміністративно-правового захисту законних прав, свобод та інтересів особи та громадянина являє собою сукупність застосовуваних в адміністративному порядку юридичних засобів, спрямованих на здійснення уповноваженими на те органами (посадовими особами), а також особами та громадянами відповідних процесуальних дій, які спрямовані на припинення незаконного посягання на права, свободи та інтереси громадян; ліквідацію будь-яких перешкод, що виникають при їх здійсненні; визнання або підтвердження, поновлення та примусове виконання прав, невиконаних або неналежним чином виконаних обов'язків з притягненням винної особи до відповідальності.

Особливе місце в системі засобів адміністративно-правового захисту прав, свобод та законних інтересів громадян посідає право громадян на звернення. Його зміст характеризується такою складовою, як наявність правовідносин між громадянином та органом публічної влади, що виникають у зв'язку з реалізацією управлінських функцій органами державної влади. Тому обов'язковими суб'єктами правовідносин є орган, наділений владними повноваженнями, та громадянин.

Правова основа захисту прав, свобод та інтересів громадян, у тому числі і в адміністративному порядку, базується на положеннях ст. 3 Конституції України, згідно яких людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Закріпленням фундаментальних людських цінностей Конституція України приєдналася до європейського і світового бачення цього питання, закріпила його загальнолюдське вирішення як обов'язкове для держави і всіх інших учасників суспільних відносин.

У ст. 40 Конституції України визначено право осіб та громадян направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обгрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Сьогодні існує певна правова база для практичної реалізації громадянами наданого їм Конституцією України права як вносити в органи виконавчої влади пропозиції щодо поліпшення їхньої діяльності, так і оскаржувати дії та рішення посадових осіб державних та громадських органів. Ст. 55 Конс­титуції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових та службових осіб.

Таким чином, громадянин має право звернутися зі скаргою як до вищого у порядку підлеглості органу чи посадової особи, так і до суду згідно з чинним законодавством. Право вибору звернення належить особі. Після використання всіх національних засобів правового захисту громадянин має право звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Загальні засади реалізації права громадян на звернення визначені Законом України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 року. Законом встановлено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Законом передбачено три види звернень громадян: пропозиції (зауваження), заява (клопотання) та скарга. В наукових роботах ще пропонується виділення такого окремого виду, як запит, зумовлений бажанням заявника отримати роз'яснення (консультації) з питань, що належать до компетенції органу. Вважаємо таку пропозицію логічною і обґрунтованою.

Скарга визначається як звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань гро­мадян, посадових осіб. У наданому Законом визначенні відсутній в якості предмету скарги захист свобод громадянина. Також недоліком Закону України «Про звернення громадян» є той факт, що ним передбачено лише процедуру захисту прав та законних інтересів громадянина, а не людини взагалі, як про це йдеться в ст. 3 Конституції України. Тому у подальшому, говорячи про «громадян», матимемо на увазі будь-яких фізичних осіб.

Порушення прав, свобод і законних інтересів особи можуть проявлятись у протизаконних діях посадових осіб органів державної влади, перевищенні посадовими особами своїх владних повноважень, створенню перешкод для реалізації прав, покладанні на особу непередбачених законом обов'язків, обмеженні можливості користуватись певним соціальним благом.

Через те, що захист прав і свобод громадян виступає необхідним і закономірним наслідком їх порушення, особливого значення набуває правовий порядок, умови та процедура його здійснення.

Закріплені в Законі України «Про звернення громадян» загальні норми щодо оформлення звернень громадян передбачають дотримання певної форми. У зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть звернення та відповідні прохання чи вимоги.

Звернення може бути усним (викладеним громадянином і записаним посадовою особою на особистому прийомі) чи письмовим, надісланим поштою або переданим громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, якщо ці повноваження оформлені відповідно до чинного законодавства. Також звернення може бути подано як окремою особою (індивідуальне), так і групою осіб (колективне).

Особливої уваги заслуговує питання застосування мови звернення. Законом України «Про звернення громадян» визначено, що громадяни мають право звертатися до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, посадових осіб українською чи іншою мовою, прийнятною для сторін. При цьому відсутні уточнення щодо рівня прийнятності тієї чи іншої мови. Можлива ситуація, коли відсутня єдина прийнятна для обох сторін мова. Хоча закон не передбачає забезпечення перекладу звернення, але закріплює важливу правову пересторогу про заборону відмови у прийнятті звернення у випадку незнання мови звернення.

Тому логічно зробити висновок, що громадянин має право звертатися зі зверненням, складеним будь-якою мовою, і державний орган повинен таке звернення прийняти. При цьому можливий переклад повинен бути здійснений за ініціативою і за рахунок державного органу.

Щодо рішень, прийнятих у порядку реагування на звернення, то законодавець визначає, що відповіді на них оформляються відповідно до вимог законодавства про мови. Такі рішення та відповіді можуть бути викладені в перекладі мовою спілкування заявника. Тобто закон наділяє відповідний державний орган правом самостійно визначати мову відповіді на звернення та вирішувати питання про здійснення перекладу на іншу мову.

Крім зазначеного вище, Законом України «Про звернення громадян» забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина.

Студентам слід звернути увагу на те, що Законом забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.

Також, Законом встановлено умови, за яких скарги не підлягають розгляду і вирішенню. Скарга не підлягає розгляду, коли вона не підписана автором, в разі відсутності даних про місце проживання, а також при анонімності скарги. Також не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті, а також скарги, терміни для подання яких закінчились, та звернення осіб, визнаних судом недієздатними. Не можуть бути предметом оскарження в адміністративному порядку рішення загальних зборів членів колективних сільськогосподарських підприємств, акціонерних товариств, юридичних осіб, створених на основі колективної власності, а також рішення вищих державних органів. Скарги на такі рішення є предметом розгляду виключно суду. Статтею 16 Закону України «Про звернення громадян» встановлено, що скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням – безпосередньо до суду. Вказана норма Закону України не відповідає ст. 55 Конституції України, тому що громадянин має право у будь-якому випадку без додаткових умов звернутися безпосередньо до суду.

Законом визначено перелік прав громадянина, який подає звернення.

Правам громадянина при здійсненні звернення в адміністративному порядку кореспондують визначені законом обов'язки державних органів та інших установ усіх форм власності щодо розгляду та реагування на звернення.

Скарга на рішення, що оскаржувалось, може бути подана до органу або посадовій особі вищого рівня протягом одного року з моменту його прийняття, але не пізніше одного місяця з часу ознайомлення громадянина з прийнятим рішенням. Скарги, подані з порушенням зазначеного терміну, не розглядаються.

Загальноприйнятий порядок розгляду звернень встановлює безоплатність цієї процедури для скаржника.

Скарги розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у скарзі питання неможливо, керівник відповідного органу або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у скарзі, не може перевищувати сорока п'яти днів.

Відповідно до ст. 22 Закону керівники та інші посадові особи органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності зобов'язані проводити особистий прийом громадян. Усі звернення громадян, подані на особистому прийомі, підлягають реєстрації. У випадку неможливості вирішення порушених в усному зверненні питань безпосередньо на особистому прийомі, вони розглядаються у тому ж порядку, що й письмові. Про результати розгляду громадянину повідомляється письмово або усно, за бажанням громадянина.

Аналіз роботи зі зверненнями громадян до органів виконавчої влади свідчить про те, що практика особистого прийому громадян сприяє не тільки оперативному розгляду питань, порушених заявниками, але й значно впливає на зменшення кількості письмових звернень до керівництва органів.

У разі задоволення звернення орган або посадова особа, які прийняли неправомірне рішення щодо звернення громадянина, відшкодовують йому завдані матеріальні збитки, пов'язані з поданням і розглядом звернення, обґрунтовані витрати, понесені у зв'язку з виїздом для розгляду звернення на вимогу відповідного органу, і втрачений за цей час заробіток. Спори про стягнення витрат розглядаються в судовому порядку.

Громадянину на його вимогу і в порядку, встановленому чинним законодавством, можуть бути відшкодовані моральні збитки, завдані неправомірними діями або рішеннями органу чи посадової особи при розгляді скарги. Розмір відшкодування моральних (немайнових) збитків у грошовому виразі визначається судом.

Законом України «Про звернення громадян» передбачено, що контроль за дотриманням законодавства про адміністративне оскарження громадян здійснюють відповідно до своїх повноважень Верховна Рада України, народні депутати України та депутати місцевих рад, Президент України, Кабінет Міністрів України, Уповноважений з прав людини Верховної Ради України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та ради та їх виконавчі комітети, депутати місцевих рад, а також міністерства, інші центральні органи виконавчої влади щодо підпорядкованих їм підприємств, установ та організацій.

Під час підготовки до відповіді на друге питання студентам треба мати на увазі, що поряд із законодавчими підставами подання громадянами скарг є підзаконні нормативно-правові акти, положення яких регламентують порядок розгляду скарг громадян.

Необхідно підкреслити, що найбільш вагоме місце в загальному обсязі звернень громадян займають скарги. Існує велика кількість відомчих документів, які встановлюють спеціальний порядок та особливості адміністративного оскарження в окремих галузях державного управління.

Процедурні особливості розгляду скарг посадовими особами відповідних органів відіграють суттєву роль у ході реалізації прав громадян. Для обмеження адміністративного свавілля і захисту прав, свобод і законних інтересів особи законодавець передбачає врегульовану правовими нормами послідовність певних дій щодо реалізації прав, свобод і законних інтересів - адміністративну процедуру.

Правотворча практика в цьому напрямі відзначається високим рівнем та різноманітністю рішень у різних галузях їх застосування. Основні правила звернення та розгляду скарг громадян, як уже зазначалося у першому питанні, встановлено Законом України «Про звернення громадян». Але в кожній окремій галузі існують численні відомчі нормативні акти, що встановлюють певні правила розгляду звернень, в тому числі роботи зі скаргами.

На цей час відсутній єдиний кодифікований акт щодо адміністративних процедур, що створює проблеми в процесі оскарження рішень та дій особами. Це спричинено рядом причин. Адже відомча нормотворчість у галузі адміністративних процедур є достатньо об'ємною і розгалуженою. Проблемно об'єднати в одному нормативному акті норми, які б враховували особливості адміністративного оскарження в різних галузях, наприклад, у податковій та митній. Але, як вважаємо, необхідна більша деталізація загальної процедури оскарження, чітке визначення етапів проходження скарги особи, обмежена кількість можливих варіантів рішень, обов'язків посадових осіб з інформування скаржника про наслідки та процедури тощо. Все це необхідно для створення чіткого механізму адміністративного оскарження, оптимізації цього процесу, запобігання тяганині та зволіканню з боку посадових осіб.

В Україні нормативно закріплено цілий ряд галузевих процедур адміністративного оскарження. Так, існують відомчі нормативні акти, якими закріплено правила звернення в Державну комісію по цінних паперах та фондовому ринку, до органів системи МВС, до органів державної контрольно-ревізійної служби в Україні, в Аудиторську палату України, до органів прокуратури, в Національну службу посередництва і примирення, до органів та установ виконання покарань, до Управління державної охорони України тощо. Ці нормативні акти, як правило, існують у вигляді інструкцій, хоча в окремих галузях вони затверджені у вигляді положень та правил.

Необхідно зазначити, що усім встановленим нормативними актами процедурам такого роду притаманні загальні особливості. Так, необхідним в кожному галузевому порядку адміністративного оскарження повинно бути визначення таких основних складових, як предмет та підстави оскарження, терміни прийняття до розгляду та вирішення поставлених в скарзі питань, порядок реєстрації та розгляду скарги, подання і розгляду повторної скарги, здійснення особистого прийому громадян, відповідальність за порушення існуючого порядку адміністративного оскарження та контроль за його дотриманням.

Інша справа, що кожна із зазначених складових частин процедури адміністративного оскарження по різному реалізується в рамках окремої галузі. Тому доцільно розглянути існуючий порядок адміністративного оскарження в окремих галузях саме шляхом виявлення характерних особливостей, притаманних лише конкретній галузі.

Порядок адміністративного оскарження рішень та дій державних податкових органів регламентується Законом України «Про систему оподаткування» від 25 червня 1991 р., Законом України «Про державну податкову службу в Україні» від 4 грудня 1990 р., Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 р., Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Згідно з нормами вищезазначених законів України прийнятий і діє підзаконний нормативний акт – Положення «Про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби», затверджене наказом Державної податкової адміністрації України (ДПА) від 11 грудня 1996 р. (зі змінами і доповненнями, внесеними наказами ДПА від 3 березня 1998 р., від 2 березня 2001 р., від 30 травня 2003 р., від 16 грудня 2005 р.), яке визначає механізм здійснення адміністративного оскарження.

Закон України «Про систему оподаткування» визначає, що право на адміністративне оскарження – це право оскаржувати у встановленому законом порядку рішення державних податкових органів та дії їх посадових осіб. Закон України «Про державну податкову службу в Україні» до предмета оскарження включає також бездіяльність органів державної податкової служби та їх посадових осіб. Таке визначення повністю відповідає змісту ст. 55 Конституції України, Закону України «Про звернення громадян».

Положенням «Про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби» (далі – Положення) визначено, що кожна особа має право оскаржити рішення органів державної податкової служби, якщо вони обмежують її права, установлені законами України, в адміністративному або в судовому порядку. Тобто Положення звужує визначений Конституцією та законами України предмет оскарження, не включаючи до його складу дії та бездіяльність посадових осіб. Також згідно з Положенням адміністративне оскарження можливо здійснювати лише при порушенні прав, визначених законами. Формально не може бути предметом скарги, наприклад, порушення посадовою особою визначеної Положенням процедури проходження самої скарги, або порушення прав скаржника, передбачених цим Положенням. Це є недоліками останньої редакції Положення.

Водночас предметом скарг визначено податкові повідомлення про суми податкових зобов'язань, постанови про накладення адміністративних стягнень та рішень щодо визначення сум податкових зобов'язань, узгодження операцій із заставленими активами платника податків, узгодження плану реорганізації, продажу активів, що перебувають у податковій заставі, про застосування штрафних (фінансових) санкцій, арешт активів, покладення відповідальності за погашення залишкового боргу платника податків на третю особу, дострокове розірвання договорів про розстрочення, відстрочення податкових зобов'язань за ініціативою органу державної податкової служби.

Органи державної податкової служби розглядають скарги платників податків стосовно податкових повідомлень про суми податкових зобов'язань з податків і зборів (обов'язкових платежів), які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім увізного та вивізного мита, акцизного збору і податку на додану вартість та інших податків, зборів (обов'язкових платежів), які відповідно до законів справляються при ввезенні (пересиланні) товарів і предметів на митну територію України або вивезенні (пересиланні) товарів і предметів з митної території України, внесків до Пенсійного фонду України, внесків до Фонду соціального страхування України. Ці обмеження зумовлені тим, що безпосередній контроль за сплатою вказаних платежів здійснюється не податковою службою, а іншими відповідними характеру та призначенню платежів органами.

Положенням встановлено ще ряд обмежень щодо застосування адміністративного порядку оскарження. Це стосується застосування органом державної податкової служби непрямих методів обрахування податкового зобов'язання фізичних осіб - непідприємців. У разі незгоди з визначеною таким нарахуванням сумою фізична особа звертається безпосередньо до суду.

Дія Положення не поширюється на розгляд скарг за наявності порушених кримінальних справ або щодо яких подано позови до господарського суду чи іншого суду загальної юрисдикції, а також на рішення податкової міліції. Отже, при зверненні платника до суду адміністративне оскарження припиняється або не розпочинається. Саме з цією метою Положенням передбачено обов'язок платника податків письмово повідомляти орган державної податкової служби про кожний випадок судового оскарження його рішень.

Адміністративний порядок захисту прав платників податків полягає у вирішенні спорів між платниками податків та органами державної податкової служби у рамках системи податкових органів до передачі спору до суду. Порівняно із судовим розглядом адміністративний порядок оскарження носить характер попередньої і більш простої процедури урегулювання конфлікту інтересів особи і державного податкового органу.

Платник податків повинен дотримуватися встановленої письмової форми скарги та підтверджувати свої аргументи документальними доказами.

Звернемо увагу на певні особливості, характерні виключно для процедури адміністративного оскарження рішень, дій (бездіяльності) податкових органів.

Наприклад, застосування норми щодо «конфлікту інтересів». її суть полягає в тому, що у разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів допускають неоднозначне (множинне) трактування прав і обов'язків платників податків або органів державної податкової служби, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і органу державної податкової служби, рішення у межах апеляційного погодження приймається на користь платни­ка податків.

Також особливістю процедури адміністративного оскарження рішень та актів у податковій галузі є так званий «податковий компроміс», який полягає в задоволенні частини скарги платника по­датків під зобов'язання останнього погодитися із залишком подат­кових зобов'язань, нарахованих податковим органом.

По суті, ця процедура передбачає своєрідний торг щодо суми податкового зобов'язання і має явні ознаки американської тради­ції торгу обвинувачення із захистом за участі суду. При цьому ініціатива в ухваленні компромісного рішення повинна належати працівникові податкового органу. Підставою для ухвалення рішення щодо податкового компромісу є наявність у податкового органу фактів і доказів по суті скарги платника податків, які дають підстави вважати, що запропонований податковий компроміс призведе до більш швидкого і/або більш повного погашення подат­кового зобов'язання порівняно із результатами, що можуть бути отримані внаслідок передачі такого спору на рішення суду.

Механізм застосування податкового компромісу в межах ад­міністративної апеляційної процедури передбачено у Порядку застосування податкового компромісу органами державної податкової служби в межах адміністративної апеляційної процедури, затвердженому наказом Державної податкової адміністрації України від 26 квітня 2001 р.

Процедура адміністративного оскарження в органах внутрішніх справ України ґрунтується на положеннях Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 р., Положенні про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженому Указом Президента України від 17 жовтня 2000 р. і детально врегульована Положенням про порядок роботи зі зверненнями громадян і організації їх особистого прийому в системі Міністерства внутрішніх справ України (далі Положення), затвердженим наказом МВС України від 10 жовтня 2004 р. Положенням визначено, що предметом оскарження можуть бути рішення, дії та бездіяльність посадових осіб та органів, а предметом захисту є права, законні інтереси та свободи громадян. Тобто в Положенні уникнуто недоліків у визначенні предмета оскарження та предмета захисту, які присутні у розглянутих вище нормативних актах. У Положенні визначено три основні підстави адміністративного оскарження. Можуть бути оскаржені такі рішення, дії (бездіяльність) у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких:

- порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина
(групи громадян);

- створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод;

- незаконно притягнено органами внутрішніх справ того чи іншого громадянина до відповідальності.

Положенням передбачено чіткий порядок реєстрації і контролю прийняття рішень по суті скарги, їх виконання. Цей порядок характерний саме для системи органів внутрішніх справ. У податковій сфері порядок проходження скарги менш деталізований.

Важливою функцією керівника органу внутрішніх справ є здійснення контролю за роботою зі скаргами громадян. При цьому особлива увага звертається на строки і повноту розгляду порушених питань, об'єктивність перевірки скарг, законність і обґрунтованість прийнятих за ними рішень, своєчасність їх виконання і направлення відповідей заявникам.

Стан роботи з питань звернень та прийому громадян, а також окремі заяви і скарги, при розгляді яких були допущені формалізм, байдужість і зволікання, за потреби розглядаються на засіданні колегії, оперативній нараді із заслуховуванням керівників підлеглих органів (підрозділів) внутрішніх справ.

Оцінка службової діяльності органів внутрішніх справ, вищих закладів освіти, установ, організацій, підприємств системи МВС України дається з урахуванням стану їх роботи з питань розгляду звернень і прийому громадян.

Аналізуючи існуючий порядок адміністративного оскарження в органах внутрішніх справ, зазначимо, що він має ряд суттєвих відмінностей порівняно з податковою галуззю. Це – більш деталізований та формалізований порядок, що зумовлено впливом кримінального процесуального законодавства. Також сфера суспільних відносин, охорона яких перебуває в компетенції органів внутрішніх справ, значно більша, ніж податкових органів.

Процедура адміністративного оскарження в митних органах України, крім раніше згаданих нормативно-правових актів загального характеру, регулюється відомчим актом – Інструкцією про порядок розгляду пропозицій, заяв, скарг і організацію прийому громадян у митних органах України, затвердженою наказом Державного митного комітету України від 23 квітня 1993 р. (далі - Інструкція). Цікавим є факт, що вказана Інструкція з'явилася ще до прийняття Закону України «Про звернення громадян» та протягом десяти років не зазнала жодних змін.

Інструкція визначає порядок розгляду пропозицій, заяв і скарг і прийому громадян у Державному митному комітеті (далі - Комітет), в митницях та інших підпорядкованих Комітету установах. Таким чином, визначено суб'єкта скарги та уповноважені на її розгляд органи. Але невизначеними є і предмет захисту, і предмет оскарження.

Підсумовуючи проведений аналіз, слід відзначити, що у кожній окремій галузі державного управління існують відомчі нормативно-правові акти, що встановлюють процедурні правила розгляду скарг. Ці правила часто суттєво відрізняються між собою. Це спричинено як специфікою окремої галузі та відповідного предмету скарги, так і простою неузгодженістю згаданих нормативно-правових актів з положеннями законів. Хоча достатньо проблематично об'єднати в одному нормативному акті норми, які б врахо­вували особливості адміністративного оскарження в різних галузях, проте це є можливим шляхом кодифікації з виділенням в окремі підрозділи існуючих галузевих процедур.

Для мінімізації галузевих особливостей адміністративного порядку оскарження доцільною є більша деталізація загальної процедури оскарження, чітке визначення етапів проходження скарги особи, підстав звернення з повторною скаргою, визначений перелік можливих варіантів рішень, прав та обов'язків учасників процедури тощо. Все це необхідно для створення чіткого механізму адміністративного оскарження, який би запобігав тяганині та зволіканню з боку посадових осіб у ході розгляду скарг громадян, права яких порушуються у сфері діяльності органів виконавчої влади.

З метою закріплення знань положень чинного законодавства, які регулюють порядок роботи зі зверненнями громадян, під час підготовки до третього питання плану заняття треба вирішити запропоновані у рамках самостійної роботи ситуативні задачі та виконати практичні завдання до теми.

Питання для самоконтролю та самоперевірки

1. У чому полягає відмінність скарги від пропозиції (зауваження) і заяви (клопотання)?

2. Якими згідно законодавства є вимоги до звернення громадян?

3. У чому полягає особливість розгляду скарг Героїв Радянського Союзу, Героїв України?

4. Які рішення можуть бути оскаржені у сфері управлінської діяльності?

5. У чому полягає особливість діловодства щодо звернень громадян?

6. Який згідно законодавства є порядок розгляду скарг громадян?

7. Який термін подання скарги передбачено законодавством?

8. Які права має громадянин при розгляді поданої ним скарги?

9. У чому полягає особливість обов’язків органів державної влади, їх керівників щодо розгляду скарг?

10. Яким чином відбувається відшкодування збитків громадянину у зв’язку з порушенням вимог законодавства при розгляді скарги?

11. Хто згідно законодавства виконує контроль та нагляд за дотриманням законодавства про звернення громадян?