Методичні рекомендації та пояснення

План заняття

1. Загальна характеристика адміністративно-правового статусу громадян.

2. Права як елемент адміністративно-правового статусу громадян.

3. Обов’язки як елемент адміністративно-правового статусу громадян.

4. Юридичні гарантії як елемент адміністративно-правового статусу громадян.

5. Правосуб’єктність як мірило адміністративно-правового статусу громадян.

Для відповіді на перше питання варто знати, що змістом адміністративно-правового статусу громадянина є сукупність комплексу прав і обов'язків, закріплених нормами адміністративного права і гарантій їх реалізації. При цьому адміністративно-правовий статус громадянина має ряд особливостей.

По-перше, він носить складний комплексний характер і "просякнутий" нормами конституційного, цивільного, фінансового і інших галузей права, що відображають взаємини особи і суспільства, громадянина і держави, індивіда і колективу.

По-друге, за обов'язковістю приписів він містить в собі або тільки права (наприклад, право громадянина на звернення в ті або інші інстанції з пропозиціями, заявами і скаргами), або тільки обов'язки (наприклад, дотримувати правила дорожнього руху), або права і обов'язки (наприклад, при розгляді справ про адміністративні правопорушення громадянин має право оскаржити постанову у справі і несе обов'язок сплатити у встановлений термін накладений на нього штраф).

По-третє, зміст адміністративно-правового статусу громадянина в одних випадках залежить від бажання тієї або іншої особи (наприклад, громадянин звертається в органи внутрішніх справ за дозволом на придбання мисливської рушниці), а в інших випадках він формується всупереч його бажанню (наприклад, громадянин, який вчинив дрібне хуліганство, піддається адміністративному затриманню і доставленню в міліцію).

По-четверте, правовий статус громадянина як суб'єкта адміністративного права включає права і обов'язки, загальні для усіх громадян, наприклад обов'язок дотримувати правила пожежної безпеки, права і обов'язки, що належать тільки якій-небудь категорії громадян, наприклад водіям автомобільного транспорту, підприємцям, мисливцям, а також права і обов'язки конкретних індивідів, наприклад біженця.

У сучасних умовах адміністративно-правовий статус громадянина у сфері державного управління істотно міняється.

По-перше, права і свободи людини визнані ст. 3 Конституції України вищою цінністю, а їх ствердження і забезпечення - обов'язком держави.

По-друге, права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; вони не є вичерпними.

По-третє, адміністративно-правовий статус громадян у сфері державного управління усе більшою мірою регулюється на рівні законів, урядових актів.

По-четверте, адміністративно-правовий статус громадян стає за своїм змістом значно повніше, багатше, різнобічніше, розширюється діапазон його регулювання у багатьох сферах економічного, політичного, соціального буття.

По-п'яте, значно підвищується роль суду в захисті прав громадян у сфері державного управління.

Адміністративно-правовий статус громадянина є складним юридичним утворенням. Він включає чотири різновеликі складові елементи.

Перша, найважливіша частина прав і обов'язків є правовим статусом особи, людини як суб'єкта адміністративного права.

Друга складова частина адміністративно-правового статусу є статусом громадянина, що слідує з факту громадянства. Як суб'єкт адміністративного права кожен громадянин має свій цивільний правовий статус.

Коли людина набула статусу особи, потім громадянина, до них додається третій елемент адміністративно-правового статусу - соціальний. Він потрібний, щоб громадянин міг зайнятися конкретною трудовою професійною діяльністю, вчитися, служити у Збройних Силах і так далі.

Четвертий елемент адміністративно-правового статусу громадянина називають особливим статусом, що включає права і обов'язки, які громадяни набувають за своїм бажанням, в особистих інтересах для задоволення своїх індивідуальних потреб. Це, наприклад, любителі-мисливці, любителі-водії, у тому числі судноводії, спортсмени-непрофесіонали, туристи, колекціонери і так далі. Усі вони отримують офіційний документ для заняття обраною справою, причому для кожного особливого суб'єкта встановлений певний круг нових прав і обов'язків.

Класифікація соціальних ролей громадян в адміністративному процесі становить собою певну підставу для виділення конкретних видів адміністративно-процесуального статусу громадянина. З цієї точки зору доцільно виділити:

• загальний адміністративно-процесуальний статус громадянина, характерний для всіх видів адміністративних проваджень;

• особливий (спеціальний) статус, характерний для окремих видів проваджень;

• одиничний адміністративно-процесуальний статус громадянина, характерний для конкретного учасника процесу за конкретних обставин; можна говорити про те, що реалізація одиничного (або суб'єктивного) статусу громадянина пов'язана зі стадіями, етапами та окремими процесуальними діями.

Відповідаючи на друге питання, необхідно зазначити, що залежно від ступеню обмеженості громадянина при реалізації ним своїх прав, в юридичній літературі розрізняють шість ступенів свободи:

1. Повна свобода.

2. Свобода, пов'язана з обов'язком повідомлення суб'єктів влади (явочний порядок реалізації прав).

3. Свобода, пов'язана з реєстрацією діяльності.

4. Свобода, обмежена обов'язком отримання дозволу.

5. Свобода, обмежена дискреційними повноваженнями влади при наданні дозволу на здійснення прав (винятковий порядок дозволу).

6. Повна несвобода.

Права громадян, закріплені адміністративними нормами, можна поділити на дві групи:

1. Що конкретизують, розвивають, забезпечують реалізацію конституційних прав. Вони є вторинними по відношенню до конституційних прав, похідними від них, умовно їх можна назвати конституційно-адміністративними;

2. Права, регульовані тільки нормами адміністративного права, що отримали первинне закріплення в джерелах адміністративного права.

У загальному адміністративно-правовому статусі громадян України права у сфері державного управління розподіляють за їх змістом на такі групи:

- права (і обов'язки), необхідні для участі в управлінні державними справами, як опосередковано, так і безпосередньо. Це так звані права на соціально-політичну активність. До них відносяться право на державну службу, на внесення пропозицій, на участь в об'єднаннях громадян, і т. п. Характерною особливістю цієї групи прав є те, що їх реалізація вимагає, передусім, активної поведінки, волевиявлення самого громадянина як суб'єкта адміністративного права;

- право на сприяння, допомогу від держави, компетентних організацій в реалізації громадянами своїх прав, свобод і законних інтересів. Це право на організаційну, технічну, санітарно-епідеміологічну, медичну і іншу допомогу. Характерною особливістю цієї групи прав є активна діяльність, сприяння органів виконавчій владі і посадовців в їх реалізації. Без підтримки і допомоги держави неможлива реалізація права на мітинги, збори, працевлаштування, відшкодування шкоди, об'єднання для захисту своїх інтересів тощо;

- право на захист, яке характеризується тим, що для його реалізації від органів виконавчої влади, посадовців потрібно здійснення різноманітної багатофункціональної діяльності по створенню умов для практичної реалізації, захисту, гарантування.

У межах цієї групи прав виділяють: 1) право на адміністративну скаргу; 2) право на оскарження до суду; 3) захист в адміністративно-юрисдикційному провадженні; 4) право на необхідну оборону; 5) право на допомогу громадських організацій.

З точки зору механізму реалізації можна виділити права абсолютні (безумовні) і відносні.

До абсолютних відносяться права, якими особи користуються на власний розсуд, а суб'єкти влади зобов'язані створити умови і не заважати їх реалізації, захищати їх. Це, наприклад, право на адміністративну скаргу, вибір імені, працевлаштування, користування публічними бібліотеками, здобуття загальної середньої освіти. Реалізація абсолютних прав залежить, головним чином або навіть виключно, від волі громадянина.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 46; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!