Приклади патолого-анатомічного діагнозу

Патолого-анатомічному діагнозі.

Печінка – збільшена в розмірі, капсула напружена, краї притуплені, в’ялої консистенції, сіро-коричневого кольору, поверхня розрізу сухувата, мутнувата, малюнок часток стертий. У патолого-анатомічному діагнозі буде записано під одним з пунктів: “Білковий гепатоз”.

Шлунок – заповнений рідкими кормовими масами сіро-жовтого кольору. Кормові маси складаються з подрібнених концентрованих кормів із домішками грубих і соковитих. Слизова оболонка сірого кольору, в ділянці дна шлунку – сіро-червоного, потовщена, зібрана в численні складки, які розправляються, складки також потовщені, поверхня вкрита густим сірим слизом – патолого-анатомічний діагноз – “Хронічний катаральний гіпертрофічний гастрит”.

Патолого-анатомічний діагноз повинний бути повним, точним, із короткими, конкретними спеціальними формулюваннями патологічних змін.

(викладені за нозологічними принципами):

Гостра тимпанія рубця у корови:

1. Здуття рубця газами.

2. Перерозподіл крові: компресивна анемія печінки, селезінки, очеревини; гостра венозна гіперемія зовнішніх слизових оболонок (ціаноз), підшкірної клітковини, м’язів передньої частини тулуба; переповнення кров’ю яремних вен.

3. Ознаки асфіксії: гостра венозна гіперемія і набряк легень, рідка або легко зсіла темно-червона кров, гостре розширення і переповнення кров’ю правої половини серця (асфіксичне серце), краплинні та плямисті крововиливи під слизовою оболонкою трахеї, бронхів, під плеврою та епікардом.

Класична чума свиней (віремічна форма):

1. Геморагічний діатез.

2. Геморагічний лімфонодуліт з мармуровістю на поверхні розрізу лімфовузлів.

3. Інфаркти селезінки.

4. Білковий міокардоз, гепатоз, нефроз.

5. Гострий катаральний або крупозно-геморагічний гастроентерит.

6. Катарально-гнійний кон’юнктивіт.

7. Загальна анемія.

8. Негнійний лімфоцитарний енцефаломієліт.

Під час патолого-анатомічного дослідження трупу тварини знаходять різноманітні патологічні і посмертні зміни, які потрібно диференціювати, щоб встановити причину смерті.

Посмертні зміни розвиваються після смерті: вони є результатом трупного аутолізу, гниття, посмертного зсідання крові. Під час аналізу кожного смертельного випадку формулювання патолого-анатомічного діагнозу необхідно виділяти такі причинні фактори:

1. Основні і неосновні;

2. Специфічні і неспецифічні;

3. Безпосередні;

4. Зовнішні і внутрішні.

Прийнятий нозологічний принцип конструкції патолого-анатомічного діагнозу дозволяє з’ясувати етіологію, патогенез хвороби, зрозуміти і логічно обґрунтувати різноманіття явищ, знайдених у загиблої тварини.

Патолого-анатомічний діагноз більш складний, ніж клінічний, оскільки складається із сукупності патологічних змін, які знаходять під час розтину і дослідження трупу тварини, підтверджує, уточнює та розширює клінічний діагноз.

ДОДАТКОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ.

Додаткові дослідження проводяться в тих випадках, коли за клінічними ознаками та результатами патолого-анатомічного розтину трупу тварини не можна зробити висновок про причину її загибелі, тобто встановити точний діагноз. Для цього проводять додаткові лабораторні дослідження. З цією метою відбирають матеріал згідно з правилами і студент повинен заповнити супровідний документ, форма якого наведена в додатку №2. Результати досліджень гістопатологічних, гістохімічних, бактеріологічних, біопроби) записуються в протокол розтину, вказавши номер експертизи, назву установи, що проводила досліди. При відсутності результатів конкретизують які дослідження необхідно провести для уточнення або підтвердження патолого-анатомічного діагнозу.

ПАТОЛОГО-АНАТОМІЧНИЙ ВИСНОВОК.

Патолого-анатомічний висновок – це найбільш відповідальна частина протоколу і є підсумком проведеного дослідження трупу тварини що загинула, пункт заключної частини протоколу розтину, де зроблений висновок про причину смерті, етіологічного і патогенетичного взаємозв’язку встановлених хвороб і патологічних змін. Висновок складають на підставі патолого-анатомічного діагнозу, анамнестичних, клінічних і епізоотологічних даних і результатів лабораторних досліджень. Патолого-анатомічний висновок повинен носити нозологічний характер, тобто пишеться назва хвороби (пастерельоз, чума, гостра тимпанія рубця, білом’язова хвороба тощо). У висновку слід зіставити клінічний і патолого-анатомічний діагнози. У висновку повинні бути зазначені: основне захворювання, його ускладнення і супутні хвороби і механізм смерті тварини.

ОСНОВНА ХВОРОБА – хвороба, яка безпосередньо сама по собі або через ускладнення обумовила загибель тварини. Зрозуміло, що основним захворюванням може бути тільки самостійна нозологічна форма: певні інфекції, інвазійні або незаразні хвороби (сальмонельоз, туберкульоз, мікози, мікотоксикози, гастрит, нефрит та ін.). Не завжди на розтині легко визначити основне захворювання, оскільки знаходять не одне, а два і більше захворювань, котрі стали причиною смерті, тобто виявляються комбінації.

Наприклад: чума і сальмонельоз, чума і пастерельоз тощо. Такі комбінації можуть бути у двох випадках: конкуруючими і поєднаними.

КОНКУРУЮЧИМИ ЗАХВОРЮВАННЯМИ називають таку комбінацію з двох хвороб (нозологічних одиниць), які одночасно спостерігаються у тварини що загинула і кожна окремо сама собою, через її патогенетичне ускладнення може зумовити смерть. Така комбінація ускладнює перебіг хвороби і прискорює завершення хворобливого стану. Комбінація конкуруючих захворювань прирівнюється до основних захворювань.

Наприклад: Ауески і еймеріоз, чума і паратиф.

ПОЄДНАНИМИ ЗАХВОРЮВАННЯМИ називають комбінацію з двох нозологічних форм, як і кожна окремо не є смертельними, а поєднавшись у часі, викликають смерть тварини (голодування, вплив холоду та ін.).

Поєднані захворювання – це різні за етіологією, патогенезом нозологічні одиниці, які поєднуючись у часі, що призводить до появи якісно нових етапів – патологічних процесів, що іноді проявляється ускладненнями або одним ускладненням.

ДО УСКЛАДНЕНЬ ОСНОВНОГО ЗАХВОРЮВАННЯ, а їх може бути іноді декілька, належать такі патологічні процеси, які виникають на фоні основної хвороби і патогенетично та етіологічно тісно пов’язані з нею. Ускладнення змінюють перебіг хвороби, ускладнюють клінічні ознаки і часто є безпосередньою причиною загибелі. Ускладненнями основного захворювання, які в більшості випадків мають іншу етіологію (розрив селезінки при амілоїдозі, лейкозі, гемоспоридіозах великої рогатої худоби або розрив печінки у птахів при туберкульозі та ін.), можуть бути різні патологічні процеси.

Наприклад: під час виразкової хвороби можуть бути ускладнення – кровотеча (шлункова, кишкова), перфорація при пухлинах – кровотеча, кахексія, метастази.

ФОНОВЕ ЗАХВОРЮВАННЯ – це така нозологічна форма, яка створює певні передумови для розвитку основної хвороби, але не є смертельною. Вона має патогенетичний зв’язок з основною хворобою, відіграє певну роль у патогенезі та летальному завершенні.

СУПУТНЬОЮ ХВОРОБОЮ називають такі патологічні процеси, які розвинулись в організмі до основного захворювання або в процесі його перебігу, але не мають з ним або з його ускладненнями прямого чи патогенетичного зв’язку.

Наприклад: фітопілобезоар, декілька екземплярів гельмінтів, якісні пухлини, хронічні запальні процеси, хронічні нозологічні форми, такі як, актиномікоз, кандідамікоз.

У патолого-анатомічному діагнозі, який складається за нозологічним принципом, на першому місці ставлять основне захворювання, на другому – ускладнення, далі – супутні захворювання та інші процеси.

Заключна частина може бути затвердженою, якщо вдалося точно встановити причину загибелі тварини (колібактеріоз птахів, ускладнений еймеріозом), або передбачуваною (підозра на колібактеріоз). В останньому варіанті у студента, який проводив розтин виникає тільки припущення на те або інше захворювання і для встановлення істини потрібне проведення додаткових досліджень. Дуже часто зміни в трупі тварини не є характерними у випадках коли при житті тварині призначалися які-небудь ліки тощо. Тому пишуть: “патолого-анатомічні зміни з підозрою на сальмонельоз”.

Наприклад: Патолого-анатомічні зміни з підозрою на контагіозну плевропневмонію кіз. Механізм смерті – асфіксія внаслідок гострої двохсторонньої гнійно-катаральної плевропневмонії.

Висновок повинен носити нозологічний характер, тобто пишеться назва хвороби (туберкульоз, гостра тимпанія рубця, тощо), крім того вказується механізм смерті.

У випадках, коли основна причина залишається нез’ясованою, можна скласти попередній висновок із припущенням на ту чи іншу основну хворобу, для встановлення якої потрібно проведення додаткових епізоотологічних і лабораторних досліджень.

Наприклад: Патолого-анатомічні зміни характерні для отруєння повареною сіллю. Для остаточного висновку необхідні результати хімічного дослідження відібраного патологічного матеріалу.

Наприклад: Патолого-анатомічні зміни характерні для пастерельозу великої рогатої худоби. Для остаточного висновку необхідні результати бактеріологічного дослідження.

У висновку слід зіставити клінічний і патологоанатомічний діагнози. При неінфекційних хворобах у висновку поряд з хворобою треба визначити причину, яка її обумовила та умови виникнення.

При поліетіологічних і незаразних хворобах поряд з назвою її вказується причина, яка викликала цю хворобу.

Наприклад: “Тимпанія рубця, викликана поїданням конюшинної отави”, “метеоризм шлунково-кишкового тракту у коня при годівлі прілою гороховою соломою”.

При незаразних хворобах у висновках можна називати безпосередню (близьку) причину смерті (асфіксія, шок, інтоксикація, параліч серця, знекровлення, ураження центральної нервової системи та ін.), але з обов’язковим визначенням основної хвороби та її причини: протяги, волога підлога, запліснявіли корми та інші, які можуть викликати захворювання відповідних систем організму.

Наприклад. “Корова загинула від гострого знекровлення внаслідок розриву селезінки, ураженої туберкульозом”.

Рекомендують у висновку вказувати безпосередньо причину смерті. Під нею треба розуміти морфофункціональні зміни, які розвиваються у патогенетичному зв’язку з основою хворобою, обумовлюють такі порушення (розлади), що несумісні з життям. Безпосередніми причинами смерті можуть бути: шок, асфіксія, інтоксикація, знекровлення, параліч центральної нервової системи. Треба мати не увазі, що вони можуть не співпадати з основним захворюванням, але випливають з них.

Основними причинами смерті називають всі фактори навколишнього середовища або вади розвитку організму, при дії яких продовження життєвих функцій є неможливим. До них відносяться: всі види фізичних факторів (механічна, електрична травма, задуха, втоплення), різноманітні хімічні фактори (отруйні речовини), біологічні фактори (збудники інфекційних та інвазійних хвороб).

Між основною та безпосередньою причинами смерті лежить ланцюг взаємопов’язаних проміжних причин та наслідків.

МЕХАНІЗМ СМЕРТІ. Безпосередньою (кінцевою) причиною смерті є зупинка діяльності життєво-важливих центрів центральної нервової системи: параліч дихального центру; параліч серцево-судинного центру.

Виявлення близької причини смерті вказує на механізм виникнення смерті, але не пояснює причину зупинки дихання і кровотечі: необхідно встановити, що призвело до паралічу серця або зупинки дихання. Так, розрив аорти веде до паралічу серця внаслідок тампонади, що утворюється від заповнення кров’ю серцевої сумки. При цьому визначальною причиною смерті є розрив аорти, ближньою або кінцевою – параліч серця.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 106; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!