Техніко-економічних показників виробництва

Значення собівартості у формуванні

Техніко-економічні показники ефективності виробництва

Як було сказано вище, до техніко-економічних пока­зників виробництва належать собівартість, продуктивність праці, амортизація, якість продукції, трудоємність, конкурентоспромож­ність та ін.

Найбільш вагомими при визначенні ефективності роботи під­приємства є собівартість продукції, продуктивність праці, своєчас­не оновлення основних фондів та якість продукції (див. лекцію 5).

2.1. Поняття про собівартість продукції,

Узагальнюючим показником ефективності виробничого процесу є собівартість продукції, яка є складовою у формуванні техніко-еко­номічних показників виробництва.

Собівартість продукції — це виражені в грошовій формі сукупні ви­трати на підготовку і випуск продукції (робіт, послуг).

Витрати, що включаються в собівартість продукції (робіт, по­слуг), групуються за наступними елементами:

1) матеріальні витрати;

2) витрати на оплату праці;

; 3) відрахування на соціальні заходи;

4) витрати на амортизацію основних фондів і нематеріальні ак­тиви;

5) інші витрати.

Це угруповання є єдиним для всієї промисловості. До матеріальних витрат належать витрати на:

1) сировину і матеріали, що придбані у сторонніх підприємств і організацій і входять до складу продукції, що виробляється, ство­рюючи її основу, або є необхідним компонентом для виробництва продукції (робіт, послуги);

покупні матеріали, що використовуються в процесі вироб­ництва продукції (робіт, послуг) для забезпечення нормального технологічного процесу і упаковки продукції або інших виробни­чих і господарських потреб (проведення випробувань, аудит, склад, ремонт і експлуатація обладнання, будівель, споруд, інших основних фондів та ін.), а також запасні частини для ремонту об­ладнання, знос інструментів, інвентаря, лабораторного обладнан­ня та інших засобів і предметів праці, що не належать до основних виробничих фондів, знос спецодягу, спецвзуття; інші засоби інди­відуального захисту, миючі засоби, молоко і лікувально-профілак­тичне харчування;

3) покупні комплектуючі вироби і напівфабрикати, що підляга­ють монтажу або додатковій обробці на даному підприємстві;

4) роботи і послуги виробничого характеру, що виконуються сторонніми підприємствами або структурними підрозділами під­приємств, які не належать до основного виду його діяльності: здій­снення окремих операцій з виготовлення продукції, обробка сиро­вини і матеріалів, проведення іспитів з метою визначення якості сировини і матеріалів, що вживаються, транспортні послуги інших організацій на перевезення вантажу по території підприємства (пе­реміщення сировини, матеріалів, інструментів, деталей, заготівлі, інших видів вантажу з базового (центрального) складу в цехи (від­діли) і доставку готової продукції на склади зберігання);

До витрат на оплату праці належать витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати; виплати, передбачені законодавством про працю — оплата щорічних відпусток, компенсація за невикори­стану відпустку, оплата праці робітників, яким не виповнилося 18 років, при скороченій тривалості їхньої щоденної роботи; оплата перерв працюючим матерям для годування дитини; оплата часу, пов'язаного з проходженням медичних оглядів, виконанням держа­вних обов'язків, винагорода за передбачену законодавством вислу­гу років, інші виплати.

До відрахувань на соціальні заходи належать відрахування на дер­жавне (обов'язкове) соціальне страхування; відрахування на держа­вне (обов'язкове) пенсійне страхування; відрахування до Фонду сприяння зайнятості населення; відрахування до Фонду для здійс­нення заходів з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і соціального захисту населення.

До амортизації основних фондів (див. п. 2.3) і нематеріальних на­лежать витрати па повне відновлення основних фондів і капіталь­ний ремонт у вигляді амортизаційних відрахувань від вартості основних виробничих фондів на реконструкцію, модернізацію та капіта­льний ремонт фондів; амортизаційні відрахування на надані в опе­ративну оренду основні фонди; амортизаційні відрахування на на­дані в фінансову оренду основні фонди; витрати орендаря на капітальний ремонт орендованих будівель; амортизаційні відраху­вання від вартості основних фондів, що надаються безплатно під­приємствам громадського харчування або використовуються під­приємствами самостійно для обслуговування робітників; витрати, пов'язані зі зносом нематеріальних активів.

До інших витрат належать витрати, пов'язані з управлінням ви­робництвом (службові відрядження), оплата робіт (послуг) консуль­таційного та інформаційного характеру, пов'язаних із забезпечен­ням виробництва, зберіганням і реалізацією продукції, оплата робіт по сертифікації продукції, оплата послуг інших підприємств по управлінню виробництвом, плата за використання і обслуговування технічних засобів управління обчислювальних центрів, вузлів зв'яз­ку, засобів сигналізації, оплата вартості ліцензій, сплата збору за реєстрацію підприємства в органах державного управління); витра­ти на перевезення робітників до місця роботи і назад; додаткові ви­трати, пов'язані з виконанням робіт вахтовим методом; платежі по обов'язковому страхуванню майна підприємства і громадянської відповідальності; витрати на сплату відсотків фінансових кредитів, отриманих для поповнення власних оборотних коштів, а також для придбання основних виробничих фондів і нематеріальних активів для поточної виробничої діяльності; витрати, пов'язані з оплатою послуг комерційних банків та інших кредитно-фінансових установ; витрати на виготовлення і придбання банками цінних паперів; ви­трати на гарантійний ремонт і обслуговування виробленої продук­ції; витрати на реалізацію продукції.

Питома вага витрат в різноманітних галузях промисловості різна. Так, наприклад, в чорній металургії витрати на сировину і матеріа­ли становлять 56 %, а на заробітну плату — 12 %; у вугільній— від­повідно по 33 %; в машинобудуванні— 57 і 25 %; в текстильній га­лузі 78 і 12 %.

Тому залежно від питомої ваги суми витрат галузі промисловості ділять:

• трудомісткі (видобувні галузі, металургія чорних металів);

· енергоємні (кольорова металургія і ряд галузей хімічного ком­плексу);

з великими витратами на амортизацію (нафтовидобувна і елек­троенергетична галузі);

• капіталомісткі (турбобудування, приладобудування);

• матеріаломісткі (текстильна, швацька, харчова та інші галузі). Порядок включення в собівартість поточних витрат визначений

9-ою статтею Закону України "Про оподаткування і прибутки під­приємства".

Типові положення про планування, врахування і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) в промисловості затверджені Постановою Кабінету Міністрів України (від 26.04.96).

Типові положення застосовуються як на промислових підприєм­ствах, так і в непромислових підприємствах, що випускають проми­слову продукцію, незалежно від сфери власності і господарювання.

Витрати на виробництво продукції (або собівартість валової про­дукції) характеризують витрати поточного періоду (року, кварталу, місяця) на виробництво промислової продукції (робіт, послуг).

Собівартість товарної продукції (продукції, що реалізується) ха­рактеризують витрати на виробництво і збут протягом всього ци­клу.

Резервами зниження собівартості продукції є:

• підвищення технічного рівня виробництва — упровадження нової прогресивної технології, підвищення рівня механізації та автоматизації виробничих процесів; розширення масштабів ви­користання й удосконалення техніки і технологій; краще вико­ристання сировини та матеріалів;

• поліпшення організації виробництва і праці;

• зміна обсягу виробництва;

• зміна структури, асортименту та поліпшення якості продукції.

Вивчення структури собівартості продукції дає можливість по­шуку резервів, зниження витрат на виробництво, вдосконалення технологічних процесів та підвищення продуктивності праці.

У процесі зниження собівартості виявляються майже всі складо­ві підвищення ефективності виробництва: зростання продуктивно­сті, економія матеріально-сировинних і паливно-енергетичних ре­сурсів, поліпшення використання основних доходів. Водночас цей показник пс і кінцевим у характеристиці ефективності діяльності підприємства, оскільки в ньому не відбивається результативність невиробничої сфери, а також поза виробничої діяльності.

Зниження собівартості продукції має важливе економічне та со­ціальне значення.

По-перше, зниження витрат на одиницю продукції дає змогу збільшити обсяг виробництва на підприємстві за наявних ресурсів.

По-друге, зниження собівартості є істотним джерелом зростання прибутковості (доходності) виробництва, а отже, підвищення кон­курентоспроможності підприємства.

По-третє, зменшення видатків матеріальних ресурсів в обробних галузях сприяє економії капітальних вкладень у галузях добувної. промисловості.

По-четверте, зниження собівартості продукції — реальна основа зниження цін, а отже, підвищення життєвого рівня населення.

Деякі приклади дають уявлення про роль технологій у підвищен­ні ефективності виробництва, а це означає зниження собівартості продукції.

Так, впровадження верстатів із ЧПК підвищує продуктивність у п'ять разів порівняно із продуктивністю звичайних верстатів. Наяв­ність оброблювальних центрів у верстатах із ЧПК дає загальну еко­номію 70-80 %.

Використання кисневого дуття у металургійній промисловості дає можливість на тому ж обладнанні отримати на 20—30 % металу більше, скоротити витрати сировини, коксу, праці.

Використання обробки тиском при виготовленні валів, зубчастих коліс, втулок тощо замість обробки різанням скорочує відходи до 2—3 % (при обробці на верстатах вони зменшуються 27—28 %).

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 92; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!