Поняття про продуктивність праці, значення продуктивності прані у формуванні техніко-економічних показників виробництва

Ефективність кожного виробництва визначається співвідношен­ням результатів праці і витрат на їх отримання.

Витрати визначаються обсягом (вартістю) використаних еконо­мічних ресурсів; робоча сила, компоненти природних ресурсів (зе­мля та сировина), компоненти засобів виробництва.

Результати характеризуються обсягами та вартістю виробленої і реалізованої продукції, розмірами доданої вартості, прибутку, а та­кож показниками конкурентоспроможності, якості життя, станом екології тощо. Найчастіше результати виражаються обсягом продукції або розміром прибутку. Якщо ефективність результатів визнача­ється обсягом продукції, то це є продуктивність праці, а якщо роз­міром прибутку, то це рентабельність (прибутковість).

Отже, продуктивність праці показує співвідношення обсягу вироб­лених матеріальних або нематеріальних благ та кількості затраченої на це праці. Тобто зростання продуктивності праці означає збіль­шення обсягу вироблених благ без збільшення трудозатрат.

Кожне підприємство характеризується певним рівнем продукти­вності праці, який може зростати або знижуватися під дією різно­манітних чинників. Підвищення продуктивності праці є безпереч­ною умовою прогресу і розвитку виробництва.

У практичній діяльності для характеристики продуктивності праці застосовуються також показник трудомісткості продукції.

Трудомісткість продукції — це обернений показник рівня проду­ктивності праці, що характеризується кількістю робочого часу, ви­траченого на одиниці продукції (робіт, послуг).

На підвищення продуктивності праці впливають такі фактори:

• соціально-економічні, що визначають якість використовуваної робочої сили;

• матеріально-технічні, що характеризують якість засобів вироб­ництва;

• організаційно-економічні, що відображають якість поєднання робочої сили із засобами виробництва.

Соціально-економічні фактори — це рівень кваліфікації та професій­них знань, умінь, навичок працівників; компетентність, відповідаль­ність; здоров'я та розумові здібності; професійна придатність тощо.

Матеріально-технічні фактори — це всі фактори, що сприяють прогресивним змінам у техніці і технологій виробництва: модерні­зація обладнання; використання нової, більш продуктивної техніки; підвищення рівня механізації й автоматизації виробництва; впрова­дження нових прогресивних технологій; використання нових, ефе­ктивніших видів сировини, матеріалів, енергії, тощо.

Організаційно-економічні фактори — це прогресивні зміни в орга­нізації праці виробництва та управління: удосконалення структури апарату управління та систем управління виробництвом, повсюдне впровадження та розвиток автоматизованих систем управління; по­ліпшення матеріальної, технічної і кадрової підготовки виробницт­ва тощо.

3. Поняття "основні фонди", амортизація основних фондів та їх значення у формуванні техніко-економічних показників виробництва

"Процес виробництва здійснюється за умови поєд­нання робочої сили і засобів виробництва. Засоби виробництва складаються із засобів праці та предметів праці. У вартісному вира­женні вони становлять виробничі фонди підприємства, які поділя­ються на основні та оборотні. Ознакою основних фондів термін їх експлуатації (більше одного календарного року), вартість і спосіб їх перенесення. Основні фонди поділяються на основні виробничі та основні невиробничі фонди.

До основних виробничих фондів відносять засоби праці, які беруть участь у процесі виробництва упродовж тривалого часу, при цьому не змінюють своєї форми і переносять свою вартість на вартість ви­готовленої продукції частинами.

До основних невиробничих фондів належать фонди житлово-ко­мунальних господарств, будинки відпочинку, спортивні табори, до­шкільні установи, об'єкти соціально-побутового призначення.

У промисловості залежно від сфери функціонування основні ви­робничі фонди поділяються на промислово-виробничі та непромислово-виробничі.

Промислово-виробничі фонди — це засоби праці підприємства, призначені для виробництва промислової продукції.

Непромислово-виробничі фонди — це підприємства сільськогос­подарського призначення, ремонтно-будівельні дільниці, транспор­тні цехи та інше.

Характерною особливістю застосування основних фондів у про­цесі виробництва є їх відновлення. Для відновлення засобів праці необхідне їх відшкодування у вартісній формі, яке здійснюється шляхом амортизації. Об'єктом амортизації є всі основні фонди (крім землі).

Амортизація — це процес перенесення вартості основних фондів на вартість новоствореної продукції з метою їх повного відновлення.

Для відшкодування вартості зношеної частини основних фондів підприємства відраховують певні суми грошей відповідно до розмі­рів їх зносу (фізичного та морального), які включають до собіварто­сті новоствореної продукції, — ці відрахування називаються аморти заційними. Після реалізації створеної продукції частина грошової суми, що відповідає перенесеній вартості основних фондів, відокре­млюється і накопичується до певної величини, яка в основному від­повідає первісній вартості основних фондів.

Розмір амортизаційних відрахувань залежить від тривалості амо­ртизаційного періоду, тобто середнього фактичного строку служби основних фондів.

Термін повернення капітальних вкладень, згідно Із встановле­ним нормативом; не повинен перевищувати 6,6 року. Коефіцієнт терміну повернення основних засобів становить 0,15.

Термін окупності капіталовкладень може скорочуватися, в цьому разі капітальні вкладення вважаються ефективними.

Своєчасне оновлення основних фондів забезпечує проходження технологічних процесів відповідно до технологічного регламенту, останнє, в свою чергу, має велике значення у формуванні техніко-економічних показників виробництва.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 67; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!