Становлвннятарозвитокшкільн^правовоїосвітиМ9

Збб

Підготовка педагогів-юристів для викладання курсу правознавства у школі

тики викладання у навчальному плані підготовки серед першочергових дисциплін було передбачено вивчення таких інноваційних курсів як: "Вузівський курс право­знавства та методика його викладання", "Шкільний курс правознавства та методика його викладання", «Вузівсь­кий курс "Основи конституційного права України і мето­дика його викладання"», "Юридична термінологія", "Юри­дична педагогіка", "Юридична психологія" та інші, які забезпечені програмами та планами семінарських за­нять. Освітньо-професійна програма підготовки викла­дача правознавства забезпечувала, крім власне юридич­ної і психолого-педагогічної, поглибленої гуманітарної та науково-практичної підготовки [10].

В Інституті історичної освіти НПУ імені М. П. Драгоманова протягом досліджуваного періоду та­кож здійснювалася підготовка педагогів-юристів за спе­ціальністю "учитель історії та Правознавства".

Проведене дослідження дає підстави стверджувати, що саме НПУ імені М. П. Драгоманова на сучасному етапі здатний на високому рівні забезпечувати підготовку пе­дагогів для викладання правознавства у школі.

На Хмельниччині у досліджуваний період функціону­вало вісім навчальних юридичних закладів, юридичних факультетів і кафедр права.

Одним із важливих завдань цих навчальних закладів була підготовка юристів, і частково підготовка вчителів до викладання курсу "Основи правознавства" у школі, які необхідні для того, щоб цей курс викладався не лише у 9, а й у випускному класі (11-12). Для цього потрібні були нові методичні підходи до викладання правознав­чих дисциплін, особливо для вчителів сільських шкіл об­ласті, які читають цей предмет. Зазначену проблему на Поділлі в певній мірі вирішував Кам'янець-Подільський державний університет, однак забезпечити область у та­ких фахівцях йому було не під силу [91, с 427-428].

Скюовленн^арозвитокш^^

У 2005 р. у східному регіоні країни діяли сім ВНЗ, де можна було здобути юридичну освіту, серед яких найві-доміші Національна юридична академія імені Ярослава Мудрого та Харківський національний університет вну­трішніх справ. Безпосередня підготовка фахівців для освітньої галузі здійснювалася на правовому факультеті Харківського національного педагогічного університету імені Г. С Сковороди та юридичному факультеті Харків­ського національного університету імені В. Н. Каразіна [375, с 3].

Процес залучення фахівців-юристів до роботи у зага­льноосвітніх навчальних закладах передбачав, щоб вони мали вишу педагогічну освіту. Фактично, в усіх районах м. Харкова, містах обласного підпорядкування, Дергачів-ському та Харківському р-нах, окремих професійно-технічних навчальних закладах правознавчі курси у школах поряд з учителями історії та правознавства ви­кладали юристи. Так, наприклад, у Дергачівському юри­дичному ліцеї № 2, приватному ліцеї "Професіонал", спе­ціалізованій економіко-правовій школі ХГУ НУА", Харків­ській гімназії № 178, обласному ліцеї-інтернаті "Право­знавець" тощо правові дисципліни викладали юристи, що загалом позитивно впливало на успішність виступу учнів цих навчальних закладів на олімпіадах різних рівнів і конкурсах з правознавства [374, с б].

Разом із тим, в умовах допрофільної та профільної під­готовки учнівської молоді проблема залучення юристів залишалася вкрай актуальною та потребувала подальшо­го вирішення, особливо в сільській місцевості. Адже ВНЗ, згадані вище, у переважній більшості готували не вчите­лів правознавства, а юристів або фахівців із правоохо­ронної діяльності.

Однак це не заважало залученню до правовиховного процесу у загальноосвітніх навчальних закладах та ПТУ представників правоохоронних органів, місцевих судів та органів юстиції. Така робота здійснювалася у межах спі­льних заходів Головного управління освіти і науки, управ-

Підготовка педагогів-юристів для викладання курсу правознавства у школі

ління Міністерства внутрішніх справ України в Харківсь­кій обл. та Харківського обласного управління юстиції на 2003-2005 pp. Практика засвідчила: лише за умови тісної співпраці вчителів і юристів можна створити ефективну систему правової освіти та виховання учнів.

Потреба підготовки викладачів правознавства для ВНЗ, а також учителів правознавства для загальноосвіт­ніх середніх навчальних закладів на початку XXI ст. сто­яла дуже гостро і не була вирішена. Для підтвердження цього можна навести окремі приклади, які були характе­рні для всієї України. Так, у Львівській обл. у 2005 р. за­безпечували навчально-виховний процес з предмета "Ос­нови правознавства" майже 1100 учителів, але лише 28 з них мали спеціальну юридичну освіту. Решта відвідували різні освітні семінари, а також курси підвищення квалі­фікації вчителів історії та правознавства у Львівському обласному інституті післядипломної педагогічної освіти [193, с 4]. У столиці України м. Києві із 1045 учителів правознавства - 390 були викладачами історії та права, решта просто викладачами історії. У регіонах тенденція зі спеціалізацією та кваліфікацією вчителів правознавст­ва ще гірша [ЗО, с 142].

Становлення України як демократичної, правової держави, формування засад громадянського суспільства зумовлювали необхідність підвищення рівня правової культури населення, і забезпечити це могли лише підго­товлені професіонали - педагоги-юристи [51, с 154—159].

Потребувало розв'язання на державному рівні питання подальшого розвитку правосвідомості населення, подо­лання правового нігілізму, задоволення потреб громадян в отриманні знань про право. Реалізація державотворчих і соціально-економічних реформ на етапі розвитку Укра­їни в XXI ст. чітко продемонструвала, що для її швидкого й ефективного здійснення в конкретних організаціях та установах різного профілю бракувало кваліфікованих

працівників, здатних до самостійної творчої роботи в га­лузі педагогічно-правової діяльності [117, с 6].

Проведене нами дослідження дає підстави стверджу­вати, що проблема підготовки педагогів-юристів вимагає комплексного вирішення. Для цього, насамперед, необ­хідно буде забезпечити за держзамовленням підготовку необхідної кількості викладачів правознавства в педаго­гічних навчальних закладах III—IV рівня акредитації. Не слід допускати до викладання курсу "Основи правознав­ства" педагогів, які не мають необхідної юридичної осві­ти. Також буде сприяти вирішенню проблеми підготовки педагогів-юристів і розроблення національного стандарту з курсу "Основи правознавства", у якому необхідно буде визначити рівень знань й умінь учнів, програму залучен­ня до викладання предмета "Основи правознавства" в загальноосвітніх навчальних закладах юристів-практиків, працівників органів юстиції, суду, прокурату­ри, учених-юристів.

Разом із цим, на нашу думку, підготовка майбутнього вчителя до викладання правознавства у загальноосвітніх навчальних закладах України має багато складових. Проведене дослідження дає можливість запропонувати й модель підготовки майбутнього вчителя правознавства. Спочатку зазначимо, що предмет правознавство, який буде викладати вчитель, виконує важливу виховну фун­кцію і впливає на розвиток правової культури дитини. Для того, щоб зміст кожного уроку завжди запам'ятову­вався, учителю необхідно постійно працювати над якіс­тю викладання. Зазначимо, що якість викладання має не лише важливе значення у формуванні зацікавленості до предмета, а й у становленні авторитету, поваги, довіри до вчителя [330, с 4].

Сучасний учитель має постійно вдосконалювати свою професійну майстерність, тому він мусить бути обізнаним з новинками у педагогічній науці, психології, методиці викладання. Саме тому багатий внутрішній світогляд, глибокі і різноманітні спеціальні та педагогі-

Підготовка педагогів-юристів для викладання курсу правознавства у школ і

чні знання є важливою умовою його професійної куль­тури спілкування.

Нарешті, хочеться зазначити, що професіоналізм учителя залежить від уміння ефективно використову­вати соціально-психологічні механізми професійного спілкування.

Діяльність з підготовки юридичних і педагогічних-юридичних кадрів найбільшими юридичними ВНЗ краї­ни до і після 1991 p., тобто за останні 15 років (Львівсь­кий національний університет імені Івана Франка, Наці­ональна юридична академія імені Ярослава Мудрого, Ки­ївський національний університет імені Тараса Шевчен­ка, Одеська національна юридична академія, Харківсь­кий національний університету імені В. Н. Каразіна) мала важливий характер і була направлена на вирішення кад­рової проблеми у забезпеченні такими фахівцями.

Насамперед, юридичними навчальними закладами, які функціонували до 1991 p., після проголошення неза­лежності збережено високий рівень підготовки фахівців. Також збережено і належний рівень наукового потенціа­лу, науково-методичного і матеріально-технічного забез­печення навчального процесу. Випускники цих закладів успішно працевлаштовуються, на них є попит, що свід­чить про високий рівень їх підготовки [9, с 13-14].

Крім того, у цих навчальних закладах створено нові можливості для студентів, їх наукової роботи. Зростає кі­лькість наукових заходів, програм обміну. Студенти нині мають більше можливостей навчатися за кордоном, зок­рема за магістерськими програмами. Разом із цим по­ліпшено матеріально-технічну базу навчальних закладів. На сьогодні провідні навчальні заклади мають добре укомплектовані бібліотеки, комп'ютерні класи, різні практичні лабораторії, центри практичної підготовки.

Зазначимо також, що в досліджуваний нами період ішов процес становлення системи вищої юридичної осві­ти, створення і відновлення юридичних факультетів, пе-

Становленнятарозвитокшкільноїпра^ово^

редусім, у класичних університетах, з'являлися навчальні заклади не лише державної форми власності. Варто за­уважити і про стандартизацію вищої юридичної освіти на початку 90-х pp. XX ст., що триває і нині.

За цей період сталося фактично становлення юридич­них навчальних закладів національного рівня в нових умовах. Навчальні юридичні заклади головних центрів країни (Київ, Харків, Львів, Одеса, Донецьк) виявилися здатними зберегти і примножити здобутки юридичної освіти та науки.

Сьогодні їхній розвиток зумовлений і прагненням гар­монізації власної системи юридичної освіти з європейсь­кою. Підписавши Хартію вільних університетів, ці на­вчальні заклади взяли на себе відповідні зобов'язання та поступово реалізовують це прагнення. Зокрема, ведеться й робота в напрямі вироблення стандартів нашої юриди­чної освіти в контексті Болонського процесу.

У контексті цього було схвалено державну програму розвитку юридичної освіти в Україні (2000-2005). Це -свідчення того, що юридична освіта залишається питан­ням державної ваги. Важливим здобутком цього часу стало реформування вищої освіти взагалі та правової зо­крема. Подальший розвиток державності, утвердження парламентаризму, що відповідав власній історії і дійсно­сті, удосконалення права, законодавства і практики їх застосування тісно пов'язуються з модифікацією вищої правничої освіти та притаманним їй процесами інтегра­ції і диференціації системи правових знань.

У першому десятиріччі XXI ст. в основному відпрацьо­ване чинне законодавство про освіту, зокрема правничу, її організаційне, науково-технічне, економічне, методоло­гічне, навчально-методичне та власне державно-правове підґрунтя щодо здійснення юридичної освіти на різних рівнях, починаючи від дошкільного виховання й освіти та завершуючи різними формами післядипломної освіти.

Разом із цим ішов поступальний, навіть прискорений, процес розвитку юридичної освіти, оновлення її окремих

Підготовка педагогів-юристів для викладання курсу правознавства у школі

шяішшшштшшаашашшшшшшвашшшшшшшшшшашаяшшшяшшшшшвшшш

напрямів. Вища правова освіта та особливо ті правові центри, що виникли історично, а це Київ, Львів, Одеса, Харків, Донецьк, стали осередками наукових правничих шкіл і центрами виховання нових підходів в освіті. Саме в цих науково-педагогічних школах сформована правова еліта України.

Крім цього, слід підкреслити, що в нашому соціально­му середовищі було утверджено ідеї первинності права щодо держави, здійснено це не тільки через конститу­ційне оформлення верховенства права, але й у низці си­туацій, принципових для життя суспільства й держави.

Різко збільшено кількість фахівців з вищою юридич­ною освітою, на основі чого почав складатися ринок юристів і юридичних послуг, що дав можливість грома­дянам України реалізовувати своє право на доступ до правосуддя, на реальний захист своїх прав.

Однак варто зазначити, що підвищення рівня юри­дичної освіти слабко впливало на підготовку педагогів-юристів для загальноосвітніх навчальних закладів, оскі­льки провідні юридичні ВНЗ не стали кузнею педагогіч-них-юридичних кадрів, а основний тягар у їх підготовці перекладено на педагогічні ВНЗ, де значно слабший на­уково-педагогічний юридичний потенціал. Цей розрив не сприяє якісній підготовці педагогів-юристів. Хоча, слід зауважити: педагогічні ВНЗ щороку цей розрив скорочують, що буде позитивно впливати на підготовку педагогів юристів для загальноосвітніх навчальних за­кладів України.

Дослідження також виявило і низку недоліків, які з'явилися в системі правової освіти і підготовці педагогі­чних, юридичних кадрів у досліджуваний період.

Насамперед, це невиправдане зростання кількості ВНЗ за напрямом "право". Це наслідок зниження вимог до ліцензування та акредитації, які слід переглянути і підвищити. Потрібно реформувати систему вищої юри­дичної освіти, її зміст, виробити державну концепцію

підготовки юристів в Україні та педагогів-юристів для середніх загальноосвітніх навчальних закладів. Кількість юридичних навчальних закладів збільшується, проте в окремих випадках вони не здатні готувати юристів висо­кого рівня [104, с. 2]. Здавалося б, маємо багато юристів, проте фахова підготовка багатьох з них - непереконлива.

У зазначений період більшість юридичних навчальних закладів не покладали на себе зобов'язань у працевлаш­туванні або поглибленні професіоналізації випускників.

Однак сьогодні необхідно, на нашу думку, враховува­ти головні чинники, які визначають розвиток змісту під­готовки педагогів-юристів, а саме:

> реалізація особистісно-орієнтованої парадигми в си­стемі вищої юридичної та педагогічної освіти;

> фундаменталізація вищої юридичної освіти;

> професіоналізація вищої юридичної освіти;

> перехід до різноманіття освітніх програм (за термі­нами, рівнями і напрямами навчання), що створюють передумови для реального вибору індивідуальних освітніх траєкторій відповідно до запитів і можливостей особи;

> розроблення та впровадження в освітянську прак­тику нового покоління державних стандартів вищої юридичної освіти;

> інформатизація вищої юридичної освіти, перехід від вивчення комп'ютерної техніки до освоєння інформацій­них комунікаційних технологій.

Саме затвердження державних стандартів вищої юри­дичної освіти та кваліфікаційних рівнів - це перше за­вдання, над яким має працювати і МОН і Міністерство юстиції України.

Слід констатувати і відсутність системних змін у сис­темі підготовки науковців. Архаїчність системи призво­дила, з-поміж інших політичних, соціальних й економіч­них чинників, до відпливу вчених, старіння наукових кадрів, відсутності у молоді можливостей отримання ро­бочого місця, яке відповідає кваліфікації. Потрібно за­безпечити аспірантів і докторантів робочими місцями та

Підготовка педагогів-юристів для викладання курсу правознавства у школі

належним соціальним пакетом, що утримало б їх від ба­жання виїхати за кордон. Потрібні інноваційні програми, спеціальні програми розвитку академічного середовища, нові системи підготовки і навчання кадрів, проведення змін у системі контролю якості й адміністрування проце­су підготовки науковців.

Заслуговує на увагу у цьому контексті й підготовка вчителя правознавства. Сучасний учитель правознавства має реалізувати у своїй професії розвинене педагогічне мислення, етичну компетентність, готовність не лише виконувати функції вчителя-предметника, а й брати від­повідальність за розв'язання багатьох інших завдань [330, с 5; 367, с. 4-8]. Це значно розширює межі роботи вчителя. Щоб підготувати майбутніх педагогів-правників до реального педагогічного життя, запобігти розчаруван­ню професією, слід розкривати складну палітру педагогі­чної дійсності як мінливу, цікаву і неоднозначну, за різ­ними варіантами досягнення педагогічних цілей, адже їм доведеться розв'язувати педагогічні завдання з багатьма невідомими. З огляду на це, на нашу думку, найперше, на що потрібно звернути увагу у ВНЗ, які готують викла­дачів правознавства: майбутній учитель має отримувати уявлення не про лаковану, абстрактну школу, а набути якнайбільше знань про реальний стан сучасного шкіль­ництва, а ще краще із прогнозом на майбутнє.

За попередні роки чимало зроблено для утвердження гуманістичних цінностей освіти, її спрямованості на осо-бистісний розвиток дітей, утвердження у школах україн­ської культури. Реальними є різнотипність навчальних закладів, оновлення змісту шкільної освіти на нових ме­тодологічних і теоретичних засадах та перехід до його стандартизації, збільшення тривалості навчання, варіа­тивність навчальних програм і підручників.

Разом із цим необхідно зазначити, що вимоги до шко­ли зростають значно швидше, ніж держава і суспільство змінюють на краще статус учителя, мотивацію його до

праці [385]. Це викликає в учителя-початківця внутрі­шній опір, переоцінку цінностей. З різних причин стало­ся так, що зміни в підготовці педагогічних кадрів, зок­рема і для викладання правознавства, тривалий час не мають цілісного, системного характеру, недостатньо уз­годжені з новими цілями і змістом шкільної правової освіти [330, с 4]. Часто трапляється, що частина випуск­ників і тепер приходять до школи й одночасно з учнями ознайомлюються з новими програмами і підручниками.

Маємо визнати, що основна увага за роки модернізації шкільної правової освіти зверталася на зміст навчання. І значно менше уваги приділялося теоретичному і практи­чному забезпеченню змін у підготовці майбутніх учителів правознавства до професійної роботи [386]. Це зумовило те, що молоді вчителі бояться класного керівництва, про­ведення правовиховних заходів у загальноосвітніх на­вчальних закладах. Оскільки значна частина дітей пере­буває тривалий час у ситуації соціальної незахищеності, то вчитель має уміти не лише навчати дітей, а й захища­ти їхні права.

Затягнувся період розробки і запровадження нових правовиховних систем. Взагалі, у педагогічній практиці спостерігається еклектичний підхід до вибору методоло­гічних орієнтирів правового виховання. Для одних педа­гогів усе вичерпується національним вихованням в етні­чному вимірі, інші - зосереджуються на громадянській освіті, треті - суто на праві, четверті - сповідують поліку-льтурність, п'яті - педагогіку життєтворчості тощо. Зро­зуміло, що змістову підготовку вчителя правознавства предметника необхідно узгодити з підготовкою вчителя, який би проводив правовиховну роботу. Адже педагогіч­ні ВНЗ рідко пропонують своїм студентам курси "Органі­зація правового виховання у школі", лише частково його вивчаючи у курсі "Методика викладання шкільного курсу "Основи правознавства" [14, с 161-207].

Ускладнює процес модернізації шкільної правової освіти обмежений доступ учительства до фахових право-

Підготовка педагогів-юристів для викладання курсу правознавства у школ і

вих інформаційних джерел (баз). Адже не секрет, що да­леко не кожна школа передплачує фахові правові журна­ли. Недостатніми є аналіз і прогноз розвитку освітніх явищ, відстеження результатів запровадження педагогі­чних інновацій.

Таким чином, можна зазначити, що професійне ста­новлення молодого вчителя правознавства відбувається в суперечливому педагогічному середовищі, яке активно змінюється, і соціальному середовищі, що далеко не зав­жди є сприятливим для освіти і виховання. До того ж останнім часом стихійно розширилися й ускладнилися функції вчительської праці. Вона охоплює тепер навча­льно-правову, виховну, розвиваючу, культурно-просвітницьку, соціально-педагогічну, комунікативну, проективну, інноваційну, дослідницьку тощо.

На нашу думку, основою професійної підготовки вчи­теля правознавства має стати фундаментальність і вод­ночас гнучкість змісту, що повинен забезпечити випере­джаючу підготовку фахівця.

Зміст професійної підготовки майбутніх учителів пра­вознавства вимагає істотних змін. Перша вада - це не­виправдано великий перелік дисциплін у діючих навча­льних планах й у проектах Державних стандартів і, вод­ночас, неповне відображення нових предметів шкільного змісту. Зокрема, як викладати такі курси: "Права дити­ни", "Практичне право", "Громадянська освіта" тощо [330, с 5]. Треба змінити існуючу традицію - будь-що за­безпечити навантаженням усіх викладачів, а натомість переорієнтувати кафедри на підготовку нових курсів відповідно до нових потреб практики, тобто забезпечити майбутнього вчителя методиками викладання тих право­вих дисциплін, які вивчаються у школі.

Сумна статистика засвідчує, що в усій Україні збіль­шуються випадки умисних убивств та замахів на вбивс­тво, розбійних нападів, випадків грабежу, злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин

Становлення та розвиток шкільної правової освіти (199 1-2007 роки)

та їх аналогів. Значна кількість таких злочинів скоюють­ся неповнолітніми або за їх участю [152].

На наш погляд, основною серед цілого комплексу при­чин протиправної поведінки є недостатня правова освіта пересічних громадян, особливо це стосується молоді, та брак необхідних правових знань у різних сферах життє­діяльності.

Правова освіта, як і правове виховання, є процесом засвоєння знань про основи держави і права, виховання у громадян поваги до закону, прав людини, небайдужого ставлення до порушення законності та правопорядку. Правова освіта - необхідний елемент правової культури, умова правової вихованості особи. На всіх рівнях освіти має проводитися правове навчання.

Реалії сучасної школи, викладання основ правознавс­тва вчителями історії, недостатня кількість або взагалі відсутність оновлених підручників і посібників зводить до мінімуму правову підготовку дітей. Наслідком такої освіти є поверхневі знання з основ права, прояви низь­кої правової культури та правового нігілізму підростаю­чого покоління.

Одним із пріоритетних напрямів поліпшення підготов­ки викладачів правознавства для загальноосвітніх на­вчальних закладів, на нашу думку, має стати зміна кон­цепції викладання цієї важливої дисципліни. Насампе­ред, викладання потребує впровадження новітніх техно­логій навчання правознавству майбутніх учителів у ВНЗ.

Найважливішими з них є використання навчально-методичних комплексів, які значно активізують процес пізнання студентів. Варто впроваджувати інтерактивні форми правового навчання, адже вони озброюють май­бутнього фахівця навичками організації і розвитку діало­гового спілкування. А в його ході студенти вчаться кри­тично мислити, вирішувати важливі проблеми на основі аналізу обставин і відповідної інформації, приймати ви­важені рішення.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 53; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!