Еволюція та сучасний стан

Для загальноосвітніх

навчальних закладів України:

Підготовка педагогічних кадрів, які б могли здійсню­вати викладання правознавства у школі - важливий мо­мент у шкільній правовій освіті. Історично склалося, що осередками правової освіти на Україні були юридичні факультети університетів, які готували, насамперед, юридичні кадри, а не вчителів правознавства.

У 70-80-х pp. XX ст. спостерігалося поступове збіль­шення кількості студентів і викладачів у юридичних ви­щих і середніх спеціальних навчальних закладах респуб­ліки, видавалися нові підручники й навчальні посібники. Проте в якості підготовки студентів для практичної робо­ти істотних зрушень не відбулося. В управлінні цими за­кладами процвітав формалізм, навчальний процес був надто політизований та ідеологізований [436, с 277]. Крім того, у радянський період підготовка викладачів правознавства, які б викладали предмет у школі, цілесп­рямовано не велася. Хоча кілька педагогічних ВНЗ готу­вали спеціаліста за кваліфікацією "учитель історії та пра­вознавства", усе ж окремого вчителя-правника не існу­вало у школі, на нашу думку, з кількох причин. По-перше, у радянський період правознавство у школі ши­роко не вивчалося, а лише основи радянської держави та права. І лише з 1975 р. до початку 1990-х pp. у навчаль­них планах загальноосвітніх закладів був обов'язковий предмет "Основи Радянської держави та права", що сис­тематизував знання про державу, Конституцію СРСР, ознайомлював із системою радянського законодавства [200, с 25]. І вчитель-юрист, з огляду на те, скільки годин відводилося на викладання курсу правознавства у школі, не був забезпечений навантаженням. По-друге, тоталіта-

Становлення та розвиток шкільної правової освіти (1991-2007 роки)

рній державі не потрібні були юристи-педагоги, адже во­ни могли відкривати молоді очі на радянське беззаконня. Саме тому підготовці кваліфікованих педагогічних кад­рів для викладання правознавства у школі не приділяли належного значення.

Сама галузь знань також не була пріоритетом радян­ської школи і ВНЗ. Очевидно, що тоталітарній державі були не потрібні висококваліфіковані педагогічні, юри­дичні кадри, які на високому рівні могли викладати предмет і навчати дітей відстоювати свої законні права і свободи, а також на практиці застосовувати правові но­рми. З огляду на це підготовка педагогічних юридичних кадрів була слабкою, що серйозно впливало на якість ви­кладання цього предмета у загальноосвітніх школах. Про це красномовно свідчать статистичні дослідження, які були проведені у 1989 р. Вони підтвердили, що із 210 пе­дагогічних ВНЗ у СРСР лише 60 здійснювали підготовку таких педагогів. Щорічно випускалася тисяча викладачів основ радянської держави і права, а потрібно було 70 тис. [409, арк. 25]. Зрозуміло, що проблема педагогічних юридичних кадрів в УРСР стояла також гостро.

Ще однією проблемою шкільної правової освіти того часу були слабкі знання учнів із зазначеного предмета [409, арк. 18]. І не дивно, адже на його вивчення відво­дилася мала кількість годин: у загальноосвітніх школах -лише 34 год, а у професійно-освітніх училищах і того ме­нше - 25 год [409, арк. 25]. Проблематичним було і забез­печення предмета навчальною літературою. У 1989 р. бу­ли видані підручники з основ радянського права двох авторів: за ред. Н. А. Сироєдова та за ред. С. С. Алек­сеева, які лише частково сприяли розв'язанню проблеми. З огляду на викладене зрозуміло, що про якісні знання, одержані у школі, навряд чи можна було говорити.

Виправити становище, яке склалося в УРСР у 1990 p., покликана була розроблена та затверджена Комплексна програма юридичного всеобучу в УРСР [408, арк. 3-4], що визначила різноманітні форми юридичного всеобучу

Підготовка педагогів-юристів для викладання курсу правознавства у школі

щашавяіяаашшаашшашаяшшшшшаштшшашйашшааашшяшшшшшшшяш

для учнів і студентів. Зокрема, було запропоновано ви­вчення обов'язкових дисциплін і правових розділів в ін­тегрованих суспільствознавчих курсах у загальноосвітніх школах та ПТУ, середніх спеціальних і ВНЗ, а також по-закласні й позааудиторні форми правового виховання [408, арк. 5-35].

Комплексна програма юридичного всеобучу в УРСР спробувала розв'язати проблему кадрового забезпечення юридичного всеобучу. Запропоновано було це здійснювати шляхом перепідготовки та підвищення кваліфікації викла­дачів правових дисциплін неюридичних навчальних закла­дів у профільних юридичних ВНЗ. З метою підвищення правих знань в усіх педагогічних інститутах й університе­тах у циклі психолого-педагогічної підготовки рекомендо­вано було ввести і розпочати викладання навчального кур­су методики викладання правових дисциплін [420; 421, арк. 187-200].

У понад 150 ВНЗ України на 1990 р. навчалося близь­ко 900 тис. студентів [345, с 455]. Загальна кількість сту­дентів, що навчалися у вищих юридичних закладах рес­публіки, на цей самий рік складала близько 13 тис. чол. [436, с 267].

Щорічно університетами й інститутами у середньому випускалося 150 тис. фахівців народного господарства й інших соціально важливих сфер суспільно-корисної дія­льності. Проведений у цьому ж році аналіз стану органі­зації та проведення у неюридичних ВНЗ республіки пра­вового навчання та виховання студентської молоді пока­зав, що у цій справі існувало чимало гострих проблем, які потребували вирішення: проблеми кадрового забезпе­чення, організації навчального процесу й матеріально-технічного характеру. Звичайно, що вони були пов'язані безпосередньо зі специфікою викладання курсу права, існуючим у ВНЗ правовим нігілізмом, який "зумовив "прохолодне", необов'язкове ставлення до нього з боку адміністрації навчальних закладів.

Станоштеннятарозвиток^^

Для вирішення цих та інших проблем було утворено науково-методичну комісію (НМК) Міносвіти України з правового виховання. Свою діяльність НМК розпочала з об'єднання зусиль не тільки всіх викладачів, які за­безпечували викладання курсу права, а й із залучення представників усіх зацікавлених у справі правового виховання студентів державних органів і громадських формувань. До її складу входили, поряд з викладачами правових дисциплін і представники МОН України, Мін'юсту, МВС, Прокуратури республіки, товариства "Знання", Інституту держави і прав імені В. М. Корецького НАН України.

НМК Міністерства освіти України особливу увагу приділила питанням організації навчального процесу з курсу права. При цьому члени комісії виходили з того, що головною формою правового виховання студентсь­кої молоді був навчальний процес. Курс правознавства на той час викладався в усіх ВНЗ республіки. Відповід­но до профілю підготовки спеціалістів його обсяг коли­вався від 8 до 140 навчальних год. Так, для економіч­них спеціальностей курс правознавства встановлений в обсязі 90 год, а для інженерно-економічних спеціально­стей - 60 год [408, арк. 24].

Якість правової підготовки майбутніх спеціалістів народногосподарської та інших сфер визначалася кіль­кістю годин, що відводилися на вивчення зазначеного курсу. У зв'язку із цим НМК Міністерства освіти Украї­ни з правового виховання неодноразово ставила пи­тання перед ректорами ВНЗ, Міністерством освіти рес­публіки про необхідність збільшення обсягу навчально­го часу до 200 год на рік. Однак це питання до кінця розв'язане не було, а в окремих ВНЗ спостерігалася на­віть тенденція до скорочення обсягу годин, відведених для вивчення курсу права [436, с 270-276].

Щоб поліпшити правову освіту студентів, на неюриди-чних факультетах пропонувалося викладання курсу пра­вознавства не раніше, ніж на третьому курсі протягом

Підготовка педагогів-юристів для викладання курсу правознавства у школі

двох семестрів і закінчувати прийняттям екзамену. Од­нак ради ректорів і ректори багатьох ВНЗ, незважаючи на відповідні пропозиції з боку НМК Міністерства освіти України і безпосередньо викладачів права, від розв'язан­ня цих питань ухилялися.

Важливим питанням організації навчального проце­су було створення навчальної програми з курсу право­знавства у ВНЗ, яку і розробила НМК Міносвіти Украї­ни з урахуванням як специфіки республіканського і союзного законодавства, так й окремих спеціальностей майбутніх фахівців. Приділялася значна увага ство­ренню у ВНЗ республіки кабінетів права або спеціалі­зованих аудиторій, забезпеченню їх необхідною кількі­стю нових підручників, навчальних посібників, норма­тивних актів, юридичних журналів, обчислювальною та іншою технікою. Ці проблеми вирішувалися там, де бу­ли створені кафедри права. На жаль, такі кафедри ма­ли на 1990 р. лише деякі неюридичні ВНЗ. Це, зокрема, Київський та Одеський інститути народного господарс­тва, Донецький і Львівський державні університети, Харківський інженерно-економічний інститут та інсти­тут громадського харчування, Луганський машинобуді­вний інститут (436, с 278].

Однією з важливих умов підвищення ефективності правового навчання та виховання студентської молоді було її кадрове забезпечення. Професійний рівень викла­дачів, що забезпечували викладання курсу правознавст­ва у ВНЗ республіки, внаслідок ухвалених заходів НМК Міносвіти України й адміністрацією ВНЗ дещо поліпшив­ся. На 1990 р. викладання курсу у ВНЗ республік забез­печували близько 300 викладачів, з них майже 80 % пра­цювали у штатах цих навчальних закладів. Із загальної кількості викладачів 3 % були докторами і майже ЗО % -кандидатами юридичних наук.

Слід зазначити, що стан підготовки педагогічних юри­дичних кадрів для вищої школи не відповідав вимогам

Огановленн^^зозвитоїш^^

часу і завданням, які були покладені на вишу школу. Особливо гостро стояло питання поліпшення системи підготовки викладачів цієї категорії. На той час курс правознавства у деяких ВНЗ республіки викладали фахі­вці, які не мали базової юридичної освіти.

Причини кадрової проблеми полягали, по-перше, у складності і недостатньому методологічному опрацюван­ні курсу правознавства; по-друге, у недооцінці його зна­чення для підготовки спеціалістів з боку керівництва ВНЗ. Спроба розв'язати зазначену проблему робилася і через підготовку викладачів аспірантурами.

З метою підвищення рівня правового виховання студе­нтської молоді в 1990 р. НМК Міносвіти України було роз­роблено і затверджено Положення про раду ВНЗ із право­вого виховання. Були створенні і регіональні методичні ко­місії з правового виховання. До їх завдань належало:

> вивчення, узагальнення і поширення передового до­свіду навчально-методичної й іншої роботи з питань пра­вового навчання і виховання студентської молоді;

> розробка рекомендацій та проведення в регіоні ін­ших заходів з їх поліпшення.

До завдань комісій входили також апробація і підгото­вка пропозицій з видання підручників, навчальних посі­бників та іншої навчально-методичної літератури. їм та­кож було надано певні повноваження для розв'язання кадрових й інших питань. Слід зазначити, що регіональні комісії на той час стали центрами організації правового навчання та виховання студентської молоді у відповід­них регіонах республіки [421, арк. 187-200].

Важливим кроком на шляху удосконалення організа­ційних форм правового навчання та виховання студент­ської молоді стало створення ще раніше, у 1989 p., Укра­їнської асоціації викладачів права, що об'єднувала ви­кладачів правових дисциплін не тільки ВНЗ і технікумів, а й серед шкіл та ПТУ. Головними завданнями цієї асоці­ації було сприяння створенню необхідних умов для акти­вної професійної та громадської діяльності викладачів

Підготовка педагогів-юристів для викладання курсу правознавства у школ і

права, зростання їх професійної майстерності, підви­щення наукового рівня, турбота про підвищення пре­стижу професії викладача права, їх соціально-правовий захист, усунення відомчого розмежування.

Таким чином, перед проголошенням Україною незале­жності спостерігаємо пожвавлення у напрямі правовихо-вної роботи серед студентської молоді, однак цього було недостатньо, адже шкільна правова освіта чекала на ви­сококваліфіковані кадри, які б могли забезпечувати на­вчальний процес школи.

Після проголошення Україною незалежності ситуація кардинальним чином спочатку не змінилася. Юридичні факультети університетів продовжували готувати юри­дичні кадри, насамперед, для народного господарства, правоохоронної діяльності, державного апарату, а не для шкільної освіти. На неюридичних факультетах універси­тетів вивчався лише курс правознавства, який сприяв правовій підготовці майбутнього фахівця, але в жодному разі не міг дати ту необхідну суму правових знань. І лише близько десяти педагогічних ВНЗ готували спеціалістів для школи за фахом "учитель історії та правознавства". Саме тому тільки одиниці висококваліфікованих фахівці-юристів потрапляли до школи.

Так, на 1995 р. в Україні 60 навчальних закладів готу­вали юристів, а за неофіційними даними 100 [397, арк. 114]. У 1998 р. вже 160 ВНЗ готували таких фахів­ців [403, арк. 88]. Однак така велика кількість навчаль­них юридичних закладів готувала юридичні кадри, які не були затребувані українським суспільством, і не прихо­дили викладати цей предмет до школи, тому і стан підго­товки викладачів правознавства для шкіл від цього не ставав кращим. З іншого боку, на 1999-2000 pp. у країні педагогічні ВНЗ випускали ЗО тис. учителів. Педагогів-юристів серед них було мало, що не задовольняло потре­би загальноосвітньої школи [403, арк. 76].

Становленн^^озвитокі^

Лише у Програмі правової освіти населення України у 1995 р. було заявлено про необхідність поліпшення ста­ну підготовки викладачів правових дисциплін, зокрема й учителів правознавства загальноосвітніх навчальних закладів [273].

Оскільки правова освіта в Україні належить до галузі вищої освіти, то будівництво правової держави, рефор­ми політичної і судово-правової системи постійно по­требували розвитку юридичної освіти в Україні [52, с 154-159].

Концептуально розвиток юридичної освіти розглянуто в розд. 5 нашого дослідження в контексті Конституції України, Закону України "Про вишу освіту", Програми розвитку юридичної освіти на період до 2005 р. інших законодавчих актів, що забезпечують утвердження вер­ховенства права, надійного захисту прав людини та гро­мадянина, упровадження цивілізованих форм суспільно­го життя [104, с 2].

У кінці XX на початку XXI ст. юридична професія ста­ла однією з найпрестижніших. Водночас кроки з рефор­мування юридичної сфери у державі тривалий час об­межувалися галуззю законодавства та перебудовою юри­дичної практики. Ефективність реформування як у пра­вовій сфері, так і в масштабах усього суспільства безпо­середньо залежить від рівня кваліфікації юридичного ко­рпусу держави.

Система вищої юридичної освіти є складною і взаємо­діє з політичними, економічними, культурними та соціа­льними системами. Отже, у цих умовах вища юридична освіта не може бути пасивною, а мусить істотно й дина­мічно впливати на навколишнє середовище, формуючи цивілізоване демократичне правове поле. У цьому поля­гає її позитивна роль і велика просвітницька місія.

Тенденції та проблеми в системі вищої юридичної освіти дозволили окреслити п'ять її напрямів, а саме:

> відповідність вищої юридичної освіти сучасним ви­могам;

Підготовка педагогів-юристів для викладання курсу правознавства у школ і

> зміст освіти;

> якість освіти, фінансування й управління;

> співпраця та соціальне партнерство.

З моменту проголошення незалежності держава суттє­во вплинула на формування власної системи вищої юри­дичної освіти. Було сформовано мережу ВНЗ, які здійс­нюють підготовку юридичних кадрів за освітньо-кваліфікаційними рівнями молодшого спеціаліста, бака­лавра, спеціаліста і магістра.

На 2003 р. до складу мережі входять 189 ВНЗ І—IV рів­нів акредитації. Серед них 134 належать до державної форми власності та 55 - до інших форм власності. У тому числі МОН України підпорядковано 60 ВНЗ, з них 35 -III—IV рівнів акредитації і 25 - І—II рівнів акредитації. За­гальний ліцензований обсяг становив майже 27 тис. ві­льних місць, із них 82 % належать ВНЗ державної форми власності. Мережа за ліцензованим обсягом забезпечува­ла 4 вакантних місця на 10 тис. населення України, з них 3,5 припадало на ВНЗ державної форми власності. Част­ка 55 інших навчальних закладів у формуванні потенціа­лу мережі незначна і становить 0,5 вакантного місця на 10 тис. населення України [104].

Потенціал мережі підготовки юристів у розрізі регіонів був істотно диференційований. Нерівномірний розподіл ВНЗ і ліцензованого обсягу породжував певні соціальні проблеми, оскільки для молоді різних регіонів створюва­лися нерівні можливості для здобуття вищої юридичної освіти. Водночас не всі ВНЗ, особливо непрофільні, які отримали ліцензію на право підготовки юристів, забезпе­чували їх якість на рівні державних вимог.

Крім того, значне збільшення обсягів підготовки юрис­тів істотно не позначилося на забезпеченні різних сфер суспільного життя кваліфікованими юридичними кадра­ми. Не було визначено, скільки фахівців потрібно для рі­зних сфер юридичної практики, не зроблено науково об­ґрунтованого прогнозу щодо обсягів підготовки юристів,

Становлення та розвиток шкільної правової освіти (1991-2007 роки)

не реформувалася мережа ВНЗ відповідно до регіональ­них потреб. Не відповідали сучасним потребам суспільст­ва зміст юридичної освіти та якість організації навчаль­ного процесу.

Значні недоліки мали місце у забезпеченні системи юридичної освіти педагогічними і науково-педагогічними працівниками. Обсяги підготовки таких працівників не задовольняли потреб того часу. Не було налагоджено пе­ріодичне підвищення кваліфікації викладачів ВНЗ і фа­хівців правової служби підприємств, установ, організа­цій, органів державної влади.

Усе це зумовлювало необхідність розроблення принци­пово нових теоретичних, методологічних й організацій­них засад удосконалення системи юридичної освіти.

Інтеграції галузі вищої юридичної освіти могло сприяти кардинальне оновлення змісту освіти. Однак зміст освіти ще більшою мірою відставав від глобальних тенденцій розвитку суспільства, від потреб формування вільної осо­би в умовах демократизації суспільства. Дедалі більше проявлялася така серйозна проблема як недостатня від­повідність освітньої юридичної сфери характеру і змісту українських реформ. Спроби модернізувати змістовий бік на всіх рівнях за рахунок введення в навчальні плани окремих навчальних дисциплін або збільшення обсягів тільки призвели до перевантаження студентів. Це позба­вило їх можливості поглиблювати свої знання самостійно, здобувати навички самоосвіти протягом усього життя. Перевантаження студентів також регламентоване аудито-рною роботою. У навчальних закладах ще не прижився культ знань, що суттєво, з огляду на високий рівень фахо­вої юридичної освіти, допомагає випускникам знаходити свою нішу на ринку праці. Головне завдання полягало у постшнш адаптації змісту вищої юридичної освіти через освітні і професійні програми до потреб суспільства.

На цьому етапі потрібна була система трансформації змісту вищої юридичної освіти на основі науково-

Підготовка педагогів-юристів для викладання курсу правознавства у школ і

обґрунтованої програми, що передбачала б створення механізму безперервного оновлення змісту.

Варто зазначити, що підготовці педагогів-юристів для викладання шкільного курсу правознавства сприяла ре­форматорська робота у зв'язку з переходом до Болонсь­кого процесу [215].

Фахівці досліджували шляхи поліпшення підготовки фахівців-правників, зокрема і для шкільної правової освіти. Пропонувалося:

> створити при МОН України Координаційну раду з питань удосконалення організації юридичної освіти в Україні як дорадчо-консультативну інституцію, що мог­ла б виконувати функцію сприяння обміну досвідом у цій сфері та напрацюванню відповідних експертних ре­комендацій для їх подальшого практичного втілення на експериментальній основі у сфері освіти і в законопрое-ктній та іншій нормотворчій роботі;

> розгорнути систему науково-дослідних робіт, про­ведення семінарів, диспутів, конференцій і видання пу­блікацій з проблематики реформування правничої осві­ти в Україні;

> підтримати ініціативи, спрямовані на посилення ролі незалежних професійних правничих товариств у процесі підготовки фахівців [350, с 22-24].

Пропонувалася і фахова спеціалізація юриста за окремими напрямами професійної діяльності (компетен­ції) або - за окремими галузями права. Крім того, система правничої освіти в Україні вкладалася у таку схему:

> перший рівень - 1-річний загальношкільний (або по­глиблений для профільних класів середньої загальноосвіт­ньої школи) курс "Основи правознавства;

> другий рівень - 3-4-річний курс навчання в юриди­чних коледжах, що здійснюють підготовку бакалаврів права;

Становлення та розвиток шкільної правової освіти (1991-2007 роки)

> третій рівень - 2-3-річний університетський курс магістерських програм з права за вищезазначеними на­прямами підготовки магістрів;

> четвертий рівень - безперервна, протягом усього те­рміну професійної діяльності, перепідготовка та/або підвищення кваліфікації практикуючих юристів і вче­них (викладачів) з можливістю навчання в аспірантурі для підготовки та захисту дисертацій [350, с 25].

На нашу думку, навряд чи можна погодитися в пов­ному обсязі саме з першим рівнем цієї схеми, адже ми у своєму досліджені доводимо необхідність правової осві­ти з 1 по 11 класи.

Вищій юридичній освіті держава на початку XXI ст. приділяла увагу, однак проблема підготовки педагогічних юридичних кадрів продовжувала бути нагальною.

В Україні на початку XXI ст. функціонує понад 150 навчальних закладів, які готують юристів. З них понад 120 державних (загальний ліцензійний обсяг прийому в державних закладах становив понад 20 тис. осіб) та по­над ЗО недержавних навчальних закладів (близько 6 тис. осіб). У Києві та регіоні також велася підготовка фахівців у напрямі підготовки "Право" (наприклад, Київський на­ціональний університет імені Тараса Шевченка, Київсь­кий національний економічний університет тощо), але жодний із класичних ВНЗ не здійснював підготовку ви­кладачів права.

На 2007 р. у Великій Британії існувало близько 100 університетів, у Франції - близько 80, в Італії - близько 60, у Польщі - 11, а в Україні - 904 (!), із них у 288 (!) на­вчали майбутніх юристів [437, с 2-3].

Отже, бачимо, що рівень підготовки кадрів не відпові­дав реальним потребам держави і суспільства та станда­ртам якості юридичної освіти. На превеликий жаль, у державі досі остаточно не визначено на нормативному рівні перелік тих професій і видів діяльності, якою пови­нні займатися люди, що мають вищу юридичну освіту. Фактично, не було достатньо обґрунтованого державного

Підготовка педагогів-юристів для викладання курсу правознавства у школ і

замовлення на підготовку юристів. У державі, крім того, створено таку розгалужену мережу юридичної освіти, яка не відповідала не тільки реальним потребам держави і суспільства, а і здоровому глузду. Адже в Україні функ­ціонує 288 ВНЗ (разом з відокремленими підрозділами), які видають випускникам диплом юриста.

Для порівняння: до 1991 р. в Україні було лише п'ять ВНЗ, які готували юристів і для УРСР, і для інших дер­жав. Безумовно, потреби в юристах з розвитком демок­ратичних, ринкових інститутів зростають. Проте знову постає питання про якість підготовки, про ту розумну межу між кількістю і якістю, яку не можна переходити. І тому перед МОН України, Міністерством юстиції Украї­ни, урядом загалом ставилося питання про наведення елементарного ладу в системі юридичної освіти.

Серйозною проблемою стало забезпечення якості під­готовки фахівців. Це безпосередньо пов'язане з корегу­ванням моделі професійної підготовки, яка на початку XXI ст. практично мала "доганяючий" характер. Форму­вання змісту юридичної освіти здійснювалося "від прак­тики", що могло б бути допустимим для стабільного пра­вового суспільства, зі сталими професійними традиціями і стабільним соціальним порядком. Для суспільства і держави, які перебувають у стані реформування, такий підхід, вочевидь, не виправдовував себе. Слідування спрощеній моделі попиту на юридичну професію, з вели­кою часткою вірогідності, призведе до перепрагматиза-ції. У зв'язку із цим вважали, що базова підготовка юри­ста всіх кваліфікаційних рівнів має спиратися на підго­товку юриста широкого профілю, що дасть можливість забезпечити академічну та професійну мобільність фахі­вця. Отже, така модель, зорієнтована на певний рівень юридичної освіти, мала призвести, з одного боку, до фо­рмування широкого світогляду фахівця-юриста, а з ін­шого, мала включати в себе вимоги до обсягу знань і на­вичок у певних видах юридичної діяльності.

Становленн^п-^юзвитао^

глиблення міжнародних аспектів юридичної освіти, роз­робка навчальних програм, інших матеріалів, які спря­мовані на інтеграцію вищої юридичної освіти в Європей­ський і світовий освітній простір. Важливим напрямом співпраці була участь у загальних європейських проектах з провідними ВНЗ Європи, що мало допомогти подолати неконкурентноспроможність українських ВНЗ на євро­пейському і світовому ринках освітніх послуг. Тобто, слід було провести низку практичних заходів на шляху інтер­націоналізації вищої юридичної освіти. Актуальність цієї проблеми обумовлена, насамперед, інтеграцією економік різних країн, міжнародного економічного ринку, глоба­льними проблемами людської цивілізації, зобов'язаннями України щодо гармонізації національного законодавства з міжнародним, приєднанням України до Лісабонської конвенції "Про визнання кваліфікацій з вищої освіти в європейському регіоні".

Разом із цим, багато педагогічних ВНЗ країни на по­чатку XXI ст. налагодили систему підготовки педагогіч­них кадрів для шкільної правової освіти.

На вирішення проблеми щодо підготовки викладачів-
правознавців були спрямовані зусилля низки ВНЗ. На
2001 р. їх мережу складали близько 20 ВНЗ: Кримський
державний гуманітарний інститут (м. Ялта); Вінницький
державний педагогічний університет; Дніпропетровсь­
кий державний університет; Нікопольський юридичний
факультет Харківського державного педагогічного уні­
верситету ім. Г.С. Сковороди; Запорізький державний
університет; Богуславський (Київська обл.) педагогічний
коледж; Кіровоградський державний педагогічний уні­
верситет; Миколаївський державний педагогічний уні­
верситет; Південноукраїнський державний педагогічний
університет; Ізмаїльський педагогічний інститут; Полтав­
ський державний педагогічний інститут
ім.В. Г. Короленка; Рівненський державний гуманітарний
університет; Сумський державний педагогічний універ-

Підготовка п едагогів-юристів для викладання курсу правознавства у школ і

ситет ім. А. С. Макаренка; Харківський педагогічний уні­
верситет ім. Г.С. Сковороди; Херсонський державний
педагогічний університет; Кам'янець-Подільський педа­
гогічний університет; Черкаський державний універси­
тет; Ніжинський педагогічний університет
ім. М. В. Гоголя; Національний педагогічний університет
ім. М. П. Драгоманова; Севастопольська філія Харків­
ського державного педагогічного університету
ім. Г. С Сковороди. У цих навчальних закладах на той
час навчалося 6 тис. 286 студентів, майбутніх викладачів
правознавства [331, с. 664-665].

Проте чи достатня кількість цих студентів, коли в той самий час в Україні функціонувало 22 194 загаль­ноосвітніх навчальних закладів [345, с 455]. Зрозуміло, що недостатньо, адже якби навіть теоретично усі ці студенти прийшли до середніх шкіл, то, щоб забезпечи­ти й подолати кадрову проблему в шкільних педагогах-юристах, потрібно було б попрацювати такими темпа­ми щонайменше 3,5 роки. Однак понад половини ви­пускників не йшли викладати правознавство до школи і навряд чи будуть у повному обсязі працювати в зага­льноосвітніх навчальних закладах. З огляду на це напо­внення загальноосвітніх навчальних закладів високо­кваліфікованими педагогами-юристами було проблема­тичним й у 2004-2005 pp.

Крім того, не велася підготовка таких кадрів у Волин­ській (раніше вони готувалися у Луцькому педінституті), Донецькій, Житомирській, Закарпатській, Івано-Франківській, Луганській, Львівській, Тернопільській та Чернівецькій областях. У 2006-2007 pp. ситуація дещо змінилася, ці університети відновили підготовку фахівців за спеціальністю "учитель історії та правознавства".

Проведене у 2001-2002 навчальному році досліджен­ня підтвердило проблему підготовки педагогів-юристів для загальноосвітніх навчальних закладів. Викладання правознавства забезпечували 19 994 викладачі, з них:

Становлення та розвиток шкільної пра вової осві ти (1991-2007 роки)

19 114 мали кваліфікацію вчителя історії та правознав­ства, ЗО 1 - юриста, 579 - іншу (психологи, філологи, ви­кладачі математики, географії, початкових класів, біблі­отекарі). У 2003 р. за матеріалами Міністерства юстиції ця кількість практично була незмінною, тобто 3 % ви­кладачів правознавства в навчальних загальноосвітніх закладах України не були фахівцями права. 605 з 18 277 шкільних викладачів правових дисциплін в Україні за фахом були вчителями фізкультури, математики, гео­графії, початкових класів, а також бібліотекарі, філоло­ги та психологи. В інших навчальних закладах право­знавство викладали переважно вчителі, які пройшли перепідготовку в Київському обласному інституті після-дипломної освіти, але за фахом є викладачами історії, біології, хімії. У деяких областях, зокрема Сумській, Че­рнігівській та Черкаській, були непоодинокі випадки, коли години, відведені на вивчення правознавства, ви­користовувалися не за призначенням [161].

Очевидно, що стан підготовки фахівців для загально­освітніх навчальних закладів необхідно було змінювати.

У центрі підготовки висококваліфікованих педагогі­чних кадрів для шкільної правової освіти в 90-х pp. XX ст. - на початку XXI ст., починаючи з жовтня 1992 p., стояв соціально-гуманітарний факультет Наці­онального педагогічного університету ім. М. П. Дра-гоманова. Його заснування було пов'язане з реоргані­зацією освітньої сфери, коли завдяки кардинальним змінам у суспільно-політичному житті на карті світу з'явилася незалежна Україна.

Головне завдання факультету відображено у наказі ре­ктора, а це підготовка "для різних типів шкіл, вищих і середніх навчальних закладів України спеціалістів соціа­льно-гуманітарного напряму соціологія, політологія, соці­альна та інженерна психологія, правознавство, менедж­мент тощо, а також з метою удосконалення соціальної і гуманітарної підготовки випускників інституту". Соціа-

Підготовка падагогів-юристів для викладання курсу правознавства у школ і

льно-гуманітарний факультет став першою такою струк­турою у ВНЗ України [224, с 160-180].

Найпоказовішим у цьому відношенні було становлення спеціальності "правознавство". Саме висококваліфікова­них викладачів правознавства з 1993 р. почав готувати цей факультет (спочатку 25 студентів) (10, с 103-104].

У 1997-1998 навчальному році на факультеті зробле­но набір студентів на заочну форму навчання за спеці­альністю "правознавство" (117 осіб). У 2003-2004 на­вчальному році на спеціальності "правознавство" на­вчалося вже 402 студенти, серед яких 240 стаціонару і 162 заочного відділення [12, с 11-12].

За 10 років свого становлення, тобто на 2003 р. соціа­льно-гуманітарний факультет випустив 330 висококва­ліфікованих фахівців - "юрист, викладач правознавства," здатних на належному рівні забезпечувати викладання правознавства у школі та ВНЗ. Ці фахівці працюють ви­кладачами правознавчих дисциплін у ВНЗ І—IV рівнів ак­редитації, учителями у школах, ліцеях, гімназіях право­вого профілю, державних органах.

Підготовка викладача правознавства на соціально-гуманітарному факультеті, який отримував також базову юридичну освіту, здійснювалася шляхом поєднання спе­ціалізованих знань з багатьох галузей права, а також су­міжних праву напрямів (філософсько-правового тощо), крім того, психолого-педагогічних дисциплін. Таким чи­ном, отримання юридичних і психолого-педагогічних знань забезпечувало випускника можливістю поєднувати їх, здійснювати кваліфіковану діяльність у цих двох на­прямах. Саме в кінці XX - на початку XXI ст. сфера за­стосування подібних знань була майже необмежена.

Мета, яку ставив перед собою факультет, не лише під­готувати висококваліфікованого правознавця, а й домог­тися того, щоб випускники поверталися у сферу освіти, обирали професію викладача, могли працювати юриста-

Становлення та розвиток ш кільної п равової освіти (1991-2007 роки)

ми-консультантами, організаторами різноманітної діяль­ності у системі освіти і шкільної у тому числі.

За час існування соціально-гуманітарного факультету та його правонаступника Інституту політології та права цей підрозділ НПУ імені М. П. Драгоманова став одним із провідних в університеті, у якому сформувалася компле­ксна концепція та власна школа підготовки фахівців-правознавців, викладачів правознавства для загальноос­вітніх і ВНЗ України.

Інститут докладав чимало зусиль, щоб іти в ногу із за­гальнодержавною стратегією модернізації національної системи освіти, яка відбувалася з урахуванням інтегра­ційних процесів у європейський і світовий освітні прос­тори, упровадження інноваційних педагогічних техноло­гій, конкретної системи організації навчального процесу тощо. У руслі зазначених процесів в Інституті у 2006 р. Вченою радою НПУ імені М. П. Драгоманова розроблено і затверджено Концепцію розвитку Інституту політології та права у 2005-2015 pp. [10, с. 99]. Це свідчить про довго­термінові фундаментальні плани Інституту у напрямі під­готовки юридичних-педагогічних кадрів для вищої та се­редньої школи.

В Інституті утверджується думка, що кожен дипломо­ваний фахівець має бути конкурентноздатним не лише на українському трудовому ринку, але також і на глоба­льних ринках. Причому попит на випускників Інституту політології та права є не лише у загальноосвітніх і ВНЗ, а й в органах державної влади та управління, на підпри­ємствах, в установах й організаціях усіх форм власності.

Інститут політології та права у складі НПУ ім. М. П. Драгоманова був активним учасником ухо-дження України до Болонського процесу, ставши на шлях перебудови підготовки фахівців права, брав участь у всіх науково-методичних та організаційних заходах МОН України, у тому числі у педагогічному експерименті, який передбачав:

Підготовка педагогів-юристів для викладання курсу правознавства у школі

> прийняття системи, заснованої на двох циклах на­вчання: бакалавр, магістр;

> запровадження кредитно-модульної системи як за­собу Підвищення мобільності студентів;

> сприяння мобільності студентам, викладачам, дослі­дникам;

> співпрацю в забезпеченні якості освіти, порівняль­них критеріїв і методології;

> розвиток співпраці між навчальними закладами та розробку схем мобільності й інтегрованих програм на­вчання;

> створення системи навчання протягом життя;

> підвищення ролі ВНЗ і студентів у контексті Болон­ського процесу;

> встановлення тісного зв'язку між простором вищої освіти та простором наукових досліджень тощо [10, с 100].

Професійна підготовка викладача правознавства гру­нтувалася на єдиній педагогічній концепції. Вона врахо­вувала, з одного боку, найактуальніші проблеми вищої освіти, з іншого - найперспективніші вітчизняні та сві­тові тенденції її розвитку. Ураховуючи міжнародні стан­дарти вищої освіти, Інститут постійно удосконалював навчальний процес. Основними напрямами цього проце­су в першу чергу були:

> поєднання навчальної, методичної, наукової та ви­ховної роботи безпосередньо в навчальному процесі;

> переведення наукових досліджень студентів зага­льнотеоретичної тематики на аналіз проблем викладання правознавства у школах та ВНЗ, розробку методичних рекомендацій;

> інтенсифікацію навчального процесу за рахунок посилення самостійної роботи студентів та її відповідного методичного забезпечення тощо.

Навчально-виховний процес забезпечували кафедри: теорії та історії держави і права, цивільного та криміна-

Становлення та розвиток шкільної п равової освіти (19 91-2007 роки)

льного права, правознавства, політичних наук, соціаль­но-політичних наук, економічної теорії, теорії та методи­ки викладання соціально-гуманітарних дисциплін.

Навчальний процес в Інституті забезпечували також допоміжні підрозділи: бібліотека та читальний зал суспі­льно-політичної літератури, центр правової допомоги, центр правової освіти, криміналістична лабораторія, центр політичного аналізу і прогнозування, центр соціо­логічних досліджень, кабінет інноваційних технологій со­ціально-гуманітарної освіти.

З метою подальшого поліпшення підготовки високо­кваліфікованих фахівців у галузі правознавства Інститут політології та права успішно співпрацював з Інститутом держави і права імені В. М. Корецького, зокрема, прове­дено вісім міжнародних наукових конференцій, у тому числі традиційних "Юридичних читань". Ведеться актив­на співпраця з науковими установами Національної ака­демії наук України, галузевими академіями та ВНЗ (Київ­ський національний університет імені Тараса Шевченка, Київський національний університет внутрішніх справ, Академія адвокатури України, Київський університет права, Академія праці і соціальних відносин, Федерації профспілок України тощо). Значна робота проводилася Інститутом політології та права спільно з Інститутом полі­тології й етнополітики імені І. Ф. Кураса, іншими акаде­мічними установами.

У 2004-2007 pp. Інститут політології та права у складі НПУ ім. М. П. Драгоманова вже готував магістрів із пра­вознавства за кваліфікацією "Магістр права. Викладач права". Такий фахівець, підготовлений в інституті, міг обіймати первинні посади у ВНЗ юридичного спряму­вання І—IV рівнів акредитації, загальноосвітніх навчаль­но-виховних закладах і значною мірою допомагав вирі­шувати проблеми підготовки педагогічних-юридичних кадрів для загальноосвітніх навчальних закладів України.

Підготовка фахівців із права, які б могли здійснювати викладання правознавства у загальноосвітніх навчаль-

Підготовка педагогів-юристів для викладання курсу правознавства у школі

аая^вв&&вапяпшаі^ввашпвявпвваввшвввашіі^вввашвя

них закладах, була організована з використанням мате­ріально-технічної бази Національного педагогічного уні­верситету імені М. П. Драгоманова, до якої входило 200 аудиторій, 9 комп'ютерних класів, що підключені до ме­режі Інтернет, 75 методичних кабінетів, 11 читальних залів тощо [10, с 101]. Студенти забезпечувалися можли­вістю користування комп'ютерами не лише під час на­вчальних занять, але й в індивідуальному порядку у по-занавчальний час для підготовки контрольних, курсових, дипломних проектів та інших видів роботи.

На виконання наказу МОН України від 03.08.06 № 592 "Про затвердження типового положення про юридичну клініку вищого навчального закладу України", наказом ректора від 21 вересня 2006 р. створено Центр правової допомоги, метою якого стало, крім усього іншого, підви­щення рівня практичних знань, умінь і навичок студен­тів, що навчаються за спеціальністю "правознавство", розширення співпраці НПУ ім. М. П. Драгоманова із су­довими, правоохоронними органами, органами юстиції, державної влади і місцевого самоврядування, упрова­дження в навчальний процес елементів практичної під­готовки студентів-правників [10, с. 102-103].

Підвищенню рівня фахової теоретичної і практичної підготовки, реалізації положень Болонського процесу сприяло і сприяє встановлення і розвиток міжнародних зв'язків з навчальними закладами зарубіжних країн, зок­рема, Російської Федерації (юридичний факультет Мос­ковського міського педагогічного університету), Республі­ки Польща (Академія педагогічна імені Едукації Народо-вої, Вища школа інформації та суспільно-юридичних наук м. Бидгощ), Чеської Республіки (Вища соціально-політична школа м. Праги), Швеції (університет м. Умеа, Фолькуніве-рситет), Франція (Сорбона), Лівії (університет Тріполі), Ту­реччини (платформа "Діалог Євразії"), Грузії (Тбіліський університет), Республіки Білорусь (Брестський державний університет ім. О. С Пушкіна) тощо [10, с 104].

Становпвнн^^озвитокин^

У досліджувані нами роки викладацький колектив ка­федр Інституту проводив значну роботу щодо відповід­ності процесу підготовки викладача правознавства ви­могам часу. Для цього науково-педагогічні працівники правових кафедр упроваджували новітні форми навчан­ня студентів на основі сучасних методів навчання (нау­кові конференції, ділові ігри, юридичні клініки, "круглі столи", зустрічі з науковцями та вченими-практиками) [14, с 145-155].

В Інституті також була створена й працює громадсько-правова організація "Феміда", метою якої є надання юридичної допомоги особам, що потребують необхідної консультації у суперечливих питаннях, пов'язаних із за­хистом своїх прав і законних інтересів тощо [10, с 105].

На підготовку викладачів-правознавців було також спрямовано студентську науково-дослідну роботу. У нау­кових гуртках, проблемних наукових групах, які очолюва­ли провідні викладачі кафедри в період написання курсо­вих і дипломних робіт, студенти поповнювали свої правові знання і набували новітніх науково-методичних та психо-лого-педагогічних навичок, удосконалювали свої знання з електронних правових баз і комп'ютерних технологій та практику їх використання у навчальному процесі.

Викладачами інституту було розроблено комплексні програми проходження педагогічної практики у навча­льних закладах І—IV рівнів акредитації, під час якої сту­денти 4 і 5 курсів набувають навичок методики викла­дання правознавчих дисциплін. Відповідно до навчаль­ного плану студенти 4 курсу проходять педагогічну прак­тику у школах, гімназіях, ліцеях, а студенти 5 курсу - на неюридичних факультетах ВНЗ, студенти третього курсу - навчально-правову (юридичну) практику проходять в органах прокуратури, суду, раидержадміністраціях, де мають можливість отримати первинні навички практич­ної правової діяльності.

Для забезпечення юридично-психолого-педагогічної підготовки студентів і наближення їх до шкільної прак-

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 58; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!