Основні етапи розвитку меркантилістської доктрини

Ф. Енгельс

Дж.С. Мілль

Дж.С. Мілль

М. Кондратьєв

У період панування цієї системи вся політика держав гласно або негласно була заснована на твердженні, що багатство станов­лять лише гроші або дорогоцінні метали... Згідно з поширеними тоді теоріями, все, що сприяє нагромадженню у країні грошей або зливків дорогоцінних металів, збагачує її. Водночас вивіз із країни дорогоцінних металів робить її біднішою.

У політиці меркантилізму знайшов відображення тісний союз державної влади з торговельною буржуазією. Торговельний капі­тал був зацікавлений у сильній держаній владі для ліквідації застарілих феодальних обмежень, охорони міжнародної торгівлі, завоювання колоній і панування на світовому ринку. У свою чер­гу державна влада була зацікавлена у розвитку торгівлі та торго­вельної буржуазії з метою задоволення зростаючих потреб у гро­шах для утримання армії та королівського двору.

Характерною ознакою економічної політики меркантилізму був яскраво виражений протекціонізм (від лат. ргоіесііо — за­ступництво, захист), спрямований:

- на перевищення експорту товарів над їх імпортом з ме­тою нагромадження багатства в країні, збільшення внут­рішніх витрат як стимулу зростання виробництва та зайня­тості населення;

— підтримку експансії торговельного капіталу, заохочення
створення монопольних торговельних об'єднань;

— захист та заохочення розвитку національної промисло­вості, нарощування виробництва товарів на експорт, надан­ня пільг та субсидій експортерам (привілеїв, монопольних
прав, експортних премій, субсидій тощо);

— обмеження імпорту готової продукції, особливо предметів
розкоші шляхом встановлення високих ввізних митних
зборів, квот, тарифів;

— заборону або обмеження вивезення сировини та заохочен­ня її ввезення з метою підтримки на низькому рівні експорт­них цін на готову продукцію;

— удосконалення флоту, розвиток мореплавства з метою
загарбання колоній та поширення колоніальної торгівлі тощо.

2. Як спроба теоретичного обґрунтування меркантилістської політики, сукупність специфічних економічних ідей, більш-менш систематизованих економічних поглядів, сформованих на основі вивчення та узагальнення явищ економічного життя. На думку відомого дослідника історії економічних учень М. Блауга, меркантилісти "показали еко­номічну теорію в дитинстві", а поняття "меркантилізм" цілком придатне як термін, який описує центральну тенден­цію економічної думки кінця XVII і середини XVIII ст., і об'єднує сформовані протягом трьох століть неузгоджені інте­лектуальні зусилля, які сповнені суперечностей і відобража­ють багатоманітні обставини реального життя[2].

На світову торгівлю дивились як на боротьбу між державами щодо того, якій з них вдасться забрати собі найбільшу частку з існуючого у світі золота та срібла. У цьому змаганні жодна нація не може що-небудь придбати, не примусивши інші нації втратити або, в крайньому разі, не перешкодивши їм придбати стільки ж.

Нації стояли одна навпроти іншої як скнари, обхопивши двома руками дорогий їм грошовий мішок і з заздрістю і підозрілістю ози­ралися на своїх сусідів.

Теоретико-методологічні особливості меркантилізму:

- відсутність системного аналізу усіх сфер економіки, ем­піричне дослідження економічних явищ на основі визнан­ня пріоритетної ролі сфери обігу, зокрема зовнішньої торгівлі;

- трактування грошей як найвищої і абсолютної форми багатства, ототожнення грошей із золотом та сріблом;

- аналіз зовнішньої торгівлі як джерела багатства, обґрун­тування доктрини активного торговельного балансу, мета якої — "багато продавати — мало купувати";

- пошук шляхів збагачення нації на основі нееквівалентності зовнішньоторговельного обміну та антагонізму еко­номічних інтересів конкуруючих на світовому ринку держав;

- вмотивування процесу становлення національних держав, необхідності сильної централізованої влади та активної діяльності уряду з накопичення багатства країни у грошовій формі;

— трактування сфери виробництва (сільськогосподарського та мануфактурного господарства) як передумови успіш­ного розвитку торгівлі, джерела постачання товарів, необ­хідних для продажу;

— обґрунтування необхідності забезпечення високої зайня­тості населення на основі переконання, що імпортні това­ри (сировина, напівфабрикати) є капіталомісткими, а екс­порт готових виробів передбачає інтенсивне використання праці;

— започаткування позитивного знання, створення умов для переходу від сприйняття економічних явищ на рівні здоро­вого глузду до їх наукового осмислення та аналізу.

Незважаючи на те, що меркантилісти у своїй більшості аналізу­вали інтереси націй як антагоністичні, розглядали міжнародну торгів­лю як гру з нульовою сумою і захищали політику "розори сусіда", вод­ночас ідея активного торговельного балансу підвела деяких з них до розуміння взаємовигідності міжнародної торгівлі. Так знаменитий ав­тор "Робінзона Крузо" Даніель Дефо (1660—1731) у 1713 р. писав про те, що обмін товарами "приносить взаємну вигоду сторонам, які торгують. Саме такою є мова, на якій нації розмовляють одна з одною: Я даю тобі виграти від мене те, що Я можу виграти від Тебе". Д. Дефо є автором більш як 250 різних творів, його праця "Досвід про проек­ти", в якій викладена програма ряду важливих прогресивних перетво­рень, належить до видатних творів епохи. Багато висунутих Д. Дефо ідей набагато випередили свій час. Одним із перших він звернув увагу на необхідність передачі кредитної справи від лихварів до банків, аргу­ментуючи це тим, що добре організована банківська справа може не лише позбавити купців і земельних власників від утисків лихварів, але і забезпечити обслуговування державних доходів та витрат. Д. Дефо висловив цілий ряд цікавих думок щодо розвитку страхування. Він об­ґрунтовував необхідність розвитку страхової справи, урізноманітнення видів страхування, організації товариств взаємодопомоги тощо. Ім'я героя його знаменитого твору "Робінзон Крузо" стало активно викори­стовуватись економістами, які обґрунтовували або критикували прин­цип методологічного індивідуалізму.

Рис. 3.1. Спільне та відмінне в економічних ідеях раннього та пізнього меркантилізму

У своєму розвитку меркантилізм пройшов два історичні етапи (рис. 3.1):

1) ранній меркантилізм, якому відповідає теорія грошового балансу та утвердження монетарної системи;

2) пізній меркантилізм, якому відповідає теорія торговель­ного балансу та утвердження мануфактурної системи.

Ранній меркантилізм (монетарна система) виник до по­чатку епохи великих географічних відкриттів і був актуальним до середини XVI ст. Зростання товарообігу у країнах Західної Європи у XIV—XV ст. наштовхнулось на нестачу золотих і срібних монет. Італія та Португалія, які в силу різних обставин мали достатню кількість грошей, активізували економічний розвиток своїх національних господарств і зайняли провідні позиції у світовій торгівлі. Поступово склалося враження, що наявність ресурсів дорогоцінних металів — вирішальний фактор зростання національного багатства.

Найбільш відомими представниками раннього меркантилізму були англієць В. Стаффорд (1554—1612), італійці Г. Скаруффі (1519—1584), Б. Даванцаті ( 1529—1606) та ін.

Одним із перших авторів металічної теорії грошей був фран­цузький схоласт Ніколь Орезм, автор "Трактату про походження, природу, юридичне підґрунтя та зміну грошей" (1360 р.), який ствер­джував, що в домонетний період золото та срібло обертались як звичайні товари. Незручність прямого товарообміну сприяла пере­творенню їх на "штучний інструмент обміну". При цьому благородні метали стали грошима виключно завдяки своїм природним власти­востям.

Представники металічної теорії грошей різко виступали проти псування монет, яке здійснювалось королівською владою європейсь­ких країн починаючи з XV ст. Неминучим наслідком псування монет стало зростання цін, втеча повноцінних грошей за кордон і накопи­чення їх у вигляді скарбу. Факт вилучення повноцінних грошей з обігу і заміни їх неповноцінними був помічений у середині XVI ст. одним із ранніх меркантилістів Томасом Грешемом, фінансовим рад­ником королеви Єлизавети, і отримав назву "закону Грешема".

Центральним пунктом економічного учення ранніх меркан­тилістів була доктрина активного грошового балансу, спрямована на обґрунтування політики накопичення золота та срібла у національних масштабах шляхом жорсткої регламентації грошо­вого обігу та зовнішньої торгівлі. Відповідно до цього ставилось завдання збільшення (за можливості) видобутку золота та срібла, а також заохочення припливу грошей із-за кордону при одночас­ному утриманні та збереженні їх всередині країни. Згідно з док­триною активного грошового балансу (монетарною системою):

• категорично заборонялося вивезення золота та срібла за межі країни;

• стимулювалося вивезення товарів за кордон та продане їх за максимально високими цінами;

• всебічно обмежувався імпорт шляхом запровадження висо­ких митних зборів на товари, що ввозяться;

• діяльність іноземних купців підлягала строгому контролю;

• виправдовувалось псування національної монети та ставилась вимога зниження позичкового процента.

В Англії політика раннього меркантилізму знайшла відоб­раження у цілому комплексі заходів з регулювання зовнішньої торгівлі. Державні чиновники здійснювали обов'язковий контроль за торго­вельними угодами, стягуючи з кожної угоди мито. Вивезення золо­та та срібла за межі країни перешкоджали "закони про витрачання", згідно з якими іноземні купці зобов'язані були витрачати всю свою виручку в Англії. Цікаво, що іноземцям приписувалося зупинятися лише на призначеній владою квартирі, господар якої повинен був вести облік усіх торговельних операцій гостей, пред'являючи владі двічі на рік спеціально заведену для цього облікову книгу. У другій половині XV ст. інститут господарів у Англії був замінений на "закони про нишпорок", відповідно до яких до приїжджих купців прикріплювалися детективи, які стежили за неухильним дотриман­ням іноземцями усіх приписів. З метою заохочення збуту продукції вітчизняних риболовів королева Англії Єлизавета запровадила обо­в'язковий для всіх два рази на тиждень піст на м'ясо. Вона ж видала наказ, згідно з яким мертвих дозволялося ховати лише у вовняному одязі, що сприяло збуту продукції англійських мануфактур.

Однак впровадження рекомендацій раннього меркантилізму в практику ряду європейських країн не дало очікуваного результа­ту. У середині XVI ст. економічний розвиток європейських дер­жав зазнав суттєвих змін. Великі географічні відкриття, приплив золота і срібла з Америки призвели до "революції цін", ліквідації "грошового голоду" і бурхливого розвитку торгівлі. Поступово з'я­вилося усвідомлення необхідності більш гнучкої та конструктив­ної економічної політики держави та зміщення акцентів у розумінні способів накопичення грошового багатства зі сфери грошового у сферу товарного обігу. Відтак концепції грошового балансу була протиставлена доктрина торговельного балансу, висунута пізніми меркантилістами.

Пізній меркантилізм (мануфактурна система) виник у дру­гій половині XVI ст., досягнувши розквіту в XVII ст. Його най­більш відомими представниками були англієць Т. Мен (1571 — 1641), французи Ж.Б. Кольбер (1619—1683), А. Монкретьєн (1575—1621), італієць А. Серра (XVI—XVII ст.) та ін.

Для пізніх меркантилістів основним джерелом збагачення нації була зовнішня торгівля, у ході якої необхідно було забезпе­чити перевищення вартості вивезених з країни товарів над вартістю товарів, що ввозяться. У зв'язку з цим наголошува­лось на економічній безплідності монетарної системи та не­доцільності політики утримування грошей у країні. Відмо­вившись від заборони вивезення грошей, обмеження імпорту то­варів і жорсткої регламентації грошового обігу, пізні меркантилі­сти припускали вивезення грошей за кордон та імпорт деяких іно­земних товарів, але за умови дотримання активного торговельного балансу. Досягнення активного сальдо зовнішньоторговельних операцій, на їх думку, могло бути здійснене за рахунок: