Список рекомендованої літератури 2 страница

На морському транспорті у випадках, що можуть бути приводом для пред'явлення судновласнику майнових вимог, капітан робить у встановленому порядку заяву про морський протест. Посадова особа, визначена в законі, на підставі заяви капітана, даних судно­вого журналу, опитування капітана, а в разі потреби — інших свід­ків зі складу суднового екіпажу, складає акт про морський про­тест і засвідчує його своїм підписом і гербовою печаткою.

Указані акти (комерційний акт, акт загальної форми, акт про морський протест тощо) не є для судів беззаперечними і єдиними доказами порушення умов договору перевезення, тому у разі вияв­лення порушень вимог законодавства при їх складанні вони можуть бути позбавлені доказової сили.

Претензії за договором перевезення вантажу. Специфіка дого­ворів перевезення вантажу, пошти визначає те, що до пред'явлення перевізникові позову йому можна пред'явити претензію (ст. 925 ЦК України).

Порядок, строки пред'явлення і розгляду претензій встановлено Господарським процесуальним кодексом України (ГПК України), транспортними кодексами (статутами). Визначення особи, якій належить право на пред'явлення претензій і позовів транспортній організації (перевізнику), залежить від змісту протиправного діян­ня. Так, при втраті вантажу це право виникає у вантажовідправ­ника і у вантажоодержувача, а при недостачі, псуванні або пошко­дженні вантажу та при простроченні доставки вантажу - лише у вантажоодержувача.

Претензії перевізнику можуть бути пред'явлені за загальним правилом протягом шести місяців. Однак слід враховувати, що на деяких видах транспорту, зокрема на автомобільному, претензії про сплату штрафів подаються протягом лише 45 днів. Порядок обчис­лення вказаних строків встановлений у транспортних статутах та спеціальних правилах. Слід звернути особливу увагу на те, що від­повідно до ч. 2 ст. 925 ЦК України перевізник зобов'язаний

ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ. ДОГОВІРНІ ТА НЕДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

розглянути заявлену претензію і повідомити заявника про задово­лення або відхилення її протягом одного місяця з дня одержання не залежно від умов і порядку перевезення.

У разі повної або часткової відмови перевізника задовольнити претензію або неодержання від перевізника відповіді за претензією протягом строку розгляду претензії уповноважена особа набуває права на пред'явлення позову. Однак слід враховувати, що до таких позовних вимог застосовується позовна давність в один рік з момен­ту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів).

Список рекомендованої літератури

1. Андрианов В.Б. Перевозка грузов: Договори. Претензии. Иски. - 3-є изд., доп. и перераб. — С.Пб.: Вьібор, 2003. — 336 с.

2. Безлюдько І.О. Договір перевезення вантажу повітряним транспортом за цивільним правом України: Автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. - К., 2005.- 18 с.

3. Ковалів М.В. Правові та організаційні засади забезпечення збереження вантажів на залізничному транспорті України. - Л.: Афіша, 2003. - 198 с.

4. Свистун Л.Я. Договори перевезення вантажів автомобільним транспортом: Автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Інсти­тут держави і права ім. В.М. Корецького. - К., 2005. - 18 с.

§ 3. Договір перевезення пасажира та багажу

Поняття та загальна характеристика договору перевезення пасажира та багажу. За договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов'язується перевезти другу сторону (паса­жира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу - також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов'язується сплати­ти встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу — також за його провезення (ч. 1 ст. 910 ЦК України).

Не слід розрізняти окремо договір перевезення пасажира і договір перевезення багажу. Це один договір, адже перевезення багажу

РОЗДІЛ 1. ДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

фактично є умовою договору перевезення пасажира - перевізник, беручи на себе зобов'язання щодо переміщення фізичної особи (па­сажира), одночасно зобов'язується відповідно до правил перевезен­ня доставити за її вимогою і надані нею речі (ручну поклажу і ба­гаж).

Договір перевезення пасажира і багажу є двостороннім (оскільки кожна із сторін набуває за договором прав і обов'язків), відплатним (одним із обов'язків пасажира є оплата послуг з перевезення) і кон-сенсуальним (договір вважається укладеним з моменту досягнення згоди між сторонами, що посвідчується видачею пасажиру квитка). Однак умова договору про перевезення багажу ареальною, оскільки набуває чинності лише з моменту здачі багажу перевізникові.

Сторонами договору перевезення пасажира і багажу виступають перевізник та пасажир, які мають взаємні права та обов'язки. Паса­жиром може бути лише фізична особа.

Оплата за договором перевезення пасажира і багажу склада­ється з проїзної плати та плати за перевезення багажу (ручної по­клажі), що нараховуються відповідно до нормативно встановлених тарифів (наприклад, Тарифів на перевезення пасажирів, багажу та вантажобагажу залізничним транспортом у внутрішньодержавному сполученні, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 24 березня 2005 р. № 95), а при їх відсутності — за домовленістю сторін (ч. 1 ст. 916 ЦК України).

Органи державної влади, а також транспортні організації мо­жуть встановлювати пільгові умови перевезення пасажирів певних категорій (у тому числі безплатного) транспортом загального кори­стування (ч. 2 ст. 916 ЦК України). Однак, якщо пільги щодо пере­везення певних категорій пасажирів встановлені не транспортною організацією, вони будуть дійсними для перевізника лише в разі їх фінансового забезпечення за рахунок відповідного бюджету.

Специфіка перевезень різними видами транспорту визначає особливості визначення форми даного договору. Він може вчиня­тися усно з видачею проїзного документа (квитка), у простій письмовій формі або шляхом здійснення конклюдентних дій (по­садка пасажира в транспортний засіб, опускання жетона в турнікет тощо). Проїзний документ не можна вважати письмовою формою правочину, оскільки він не містить підписи сторін. Таким чином,

ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ. ДОГОВІРНІ ТА НЕДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

письмова форма договору перевезення пасажирів не є поширеною, і може мати місце лише при організованих перевезеннях груп паса­жирів транспортними засобами, призначеними в рейс на замовлен­ня юридичної або фізичної особи.

Від договору перевезення пасажирів слід відмежовувати подібні договори, а саме: договір морського круїзу (ст. 195 КТМ України), договір найму (оренди) транспортного засобу з екіпажем (ч. 2 ст. 798, ст. 805 ЦК України), договір підряду (ст. 837 ЦК України).

Права та обов'язки сторін за договором перевезення пасажирів і багажу встановлюються законами, транспортними кодексами (статутами), правилами перевезень пасажирів і багажу, що вида­ються відповідно до них, а також за домовленістю сторін. Оскільки права та обов'язки сторін за договором перевезення пасажирів і ба­гажу є взаємними, нижче будуть розглянуті лише основні права та обов'язки пасажира, відповідно до яких можна визначити права та обов'язки перевізника.

Основні обов'язки пасажира:

1) сплатити встановлену проїзну плату;

2) дотримуватися правил користування транспортними засо­бами.

Основні права пасажира закріплені в ст. 911 ЦК України, зок­рема, пасажир має право:

1) одержати місце у транспортному засобі згідно з придбаним квитком;

2) провозити із собою безоплатно одну дитину віком до шести років без права зайняття нею окремого місця;

3) купувати для дітей віком від шести до чотирнадцяти років дитячі квитки за пільговою ціною;

4) перевозити із собою безоплатно ручну поклажу в межах норм, встановлених транспортними кодексами (статутами);

5) зробити не більше однієї зупинки в дорозі з подовженням стро­ку чинності проїзних документів (квитка) не більше ніж на десять діб, а в разі хвороби - на весь час хвороби;

6) відмовитися від поїздки, повернути квиток і одержати назад повну або часткову вартість квитка - залежно від строку зда­вання квитка згідно з правилами, встановленими транспорт­ними кодексами (статутами);

РОЗДІЛ 1. ДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

7) отримувати повну та своєчасну інформацію про час та місце відправлення транспортного засобу за вказаним у транспорт­ному документі (квитку) маршрутом.

У разі здавання багажу пасажир набуває права вимагати від пере­візника доставити в цілісності багаж до пункту призначення і ви­дати його особі, яка має право на одержання багажу, в строк, що встановлюється за домовленістю сторін або в актах транспортного законодавства.

Розглядаючи зміст договору перевезення пасажира і багажу, не­обхідно окремо проаналізувати поняття "багаж" і "ручна покла­жа", оскільки вони визначають деякі права і обов'язки сторін. Дані поняття вказують на речі, які перевозяться одночасно з пасажиром. Однак їх перевезення не можна ототожнювати з перевезенням ван­тажу, адже умови таких перевезень суттєво відрізняються.

Поняття "багаж" використовується в законодавстві в широкому і вузькому значеннях. У широкому розумінні багаж включає заре­єстрований багаж і ручну поклажу (незареєстрованний багаж) паса­жира, якщо інше прямо не визначено (ст. З Правил повітряних пе­ревезень пасажирів і багажу, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 25 липня 2003 р. № 568).

Однак, зазвичай, у нормативних актах багаж і ручна поклажа чітко розмежовуються, тобто поняття "багаж" вживається у вузь­кому значенні як речі, що передаються пасажиром у відання пере­візника і за окрему плату перевозяться ним в окремому приміщенні транспортного засобу (багажному вагоні, відсіку, відділенні тощо), який прямує в тому ж напрямку, що й пасажир. На посвідчення прийому багажу пасажиру видається багажна квитанція, що виз­начає умови перевезення багажу.

Ручна поклажа (незареєстрований багаж) - це речі незалежно від виду упакування, що легко переносяться і за своїми розмірами без труднощів розміщуються в пасажирських приміщеннях транс­портних засобів (купе, каюті, салоні тощо) на спеціально відведе­них місцях. Ручна поклажа перевозиться під наглядом пасажира, тому перевізник не несе відповідальності за її знищення, ушко­дження чи втрату, що трапилися не з його вини. Правила пере­везень пасажирів і багажу, що діють на окремих видах транспорту, визначають певні особливості перевезення ручної поклажі. Так, на

ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ. ДОГОВІРНІ ТА НЕДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

кожний пасажирський квиток на автомобільному транспорті як ручну поклажу дозволяється перевозити речі вагою до ЗО кг, на за­лізничному - до 36 кг, а на дитячий квиток - до 15 кг, на повіт­ряному і морському транспорті вимоги щодо розміру та ваги покла­жі встановлюються окремо кожним перевізником. Перевезення ручної поклажі зазвичай є безвідплатним, окрім випадків переве­зення під наглядом пасажира певних речей, перелік яких норма­тивно визначено, а також речей, вага і розміри яких перевищують встановлені нормативи.

Відповідальність сторін за договором перевезення пасажирів і багажу. В разі втрати, нестачі, псування або пошкодження багажу перевізник несе відповідальність на тих же засадах, що при пору­шенні зобов'язань за договором перевезення вантажів (ст. 924 ЦК України).

Заподіяння пасажиром шкоди майну перевізника або заподіян­ня перевізником шкоди внаслідок ушкодження здоров'я чи смерті пасажира є недоговірними відносинами, що регулюються положен­нями гл. 82 ЦК України.

У разі ненадання чи неякісного надання послуг з перевезення транспортом загального користування, пасажири мають право на відшкодування їм матеріальної і моральної шкоди відповідно до За­кону України "Про захист прав споживачів" від 12 травня 1991 р.

На деяких видах транспорту діє система обов'язкового страху­вання пасажирів і багажу.

Список рекомендованої літератури

1. Демский 9.Ф. Транспорт, пассажир, право. - К., 1987. - 48 с.

2. Дороиіенков А.Г. Ліцензування господарської діяльності по наданню послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом // Системні методи керування, технологія та органі­зація виробництва, ремонту і експлуатації автомобілів. - К., 2001. -Вип. 12.-С. 196-199.

3. Сібільов М. Регулювання відносин по перевезенню вантажу, пасажирів та багажу за проектом нового Цивільного кодексу Ук­раїни // Вісн. Акад. правових наук України. - X., 1997. - № 2 (9). -С. 74-81.

РОЗДІЛ 1. ДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

4. Ярошенко К.Б. Права и обязанности пассажиров. - М., 1986. -62 с.

§ 4. Договір чартеру (фрахтування)

Поняття та загальна характеристика договору чартеру (фрах­тування). Особливим різновидом договорів перевезення є договір чартеру, або як його ще називають фрахтування, цертепартія.

Договір чартеру застосовують при неперіодичних вантажних або пасажирських перевезеннях морським і повітряним транспортом переважно в міжнародному сполученні.

Повітряні та морські чартери мають як спільні риси, так і свою специфіку, обумовлену відмінністю договірної практики, способом перевезень, об'єктами перевезень, порядком укладання договорів тощо, тому детальне регулювання чартерних перевезень здійсню­ється відповідними транспортними кодексами (КТМ України, ПК України) та правилами перевезень, що затверджуються відповідно до них. Також регулювання чартерних перевезень, особливо мор­ських, зазвичай відбувається відповідно до звичаїв ділового обо­роту.

Об'єктом перевезень при морських чартерах переважно є вантаж, а при повітряних - пасажири і багаж.

Згідно з ч. 1 ст. 912 ЦК України за договором чартеру (фрах­тування) одна сторона (фрахтівник) зобов'язується надати другій стороні (фрахтувальникові) за плату всю або частину місткості в од­ному чи кількох транспортних засобах на один або кілька рейсів для перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти або з іншою метою, якщо це не суперечить закону та іншим нормативно-право­вим актам.

Договір чартеру (фрахтування) є двостороннім та відплатним. Договір морського чартеру є консенсуальним, оскільки вважається укладеним з моменту підписання рейсового чартеру сторонами дого­вору- Договір повітряного чартерного перевезення вважається дійс­ним з моменту оплати чартерного рейсу або укладання відповідного кредитного договору, тобто він може бути як реальним, так і консен­суальним.

Сторонами договору чартеру є фрахтувальник і фрахтівник.

ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ. ДОГОВІРНІ ТА НЕДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

Фрахтувальником є особа, якій за договором надано право ви­магати надання їй всієї або частини місткості транспортного засобу для перевезення у вказаний нею пункт призначення вантажу, паса­жирів, багажу, пошти або його переміщення з іншою метою, спла­тивши за це обумовлену плату.

Фрахтівник - це особа, яка за плату передає фрахтувальнику частину або всі місткості транспортного засобу для перевезення ван­тажу, пасажирів, багажу, пошти та переміщає їх у пункт призна­чення, вказаний фрахтувальником.

У договорі чартерного перевезення розрізняють фактичного і до­говірного перевізника.

Договірний перевізник є фрахтувальником, тобто це особа, яка бере на себе зобов'язання перед третіми особами (пасажирами, ван­тажовідправниками) організувати перевезення. Договірними пере­візниками можуть бути туристичні агентства, експедиторські фір­ми тощо.

Фактичний перевізник виконує частину або все перевезення за договором чартеру згідно з повноваженнями, одержаними від пере­візника за договором. Фактичний перевізник є фрахтівником.

Таким чином, у відносинах чартерного перевезення, окрім сторін договору, можуть брати участь ще й треті особи (особа): при переве­зеннях вантажу — фактичний відправник і фактичний одержувач вантажу, при пасажирських перевезеннях — пасажири.

Форма договору чартеру (фрахтування) встановлюється транс­портними кодексами (статутами) і є, як правило, письмовою.

Складність експлуатації повітряних і морських суден обумовлює те, що нині договори чартеру укладаються на основі типових дого­ворів, так званих проформ, розроблених і рекомендованих низкою міжнародних та іноземних неурядових організацій. Проформи де­тально визначають умови перевезень конкретного виду вантажу або містять загальні вимоги до чартерного перевезення будь-якого ван­тажу чи пасажирів, враховуючи інтереси обох сторін договору, що спрощує процедуру укладання договору чартеру.

Крім того, при укладанні договору морського чартерного пере­везення вантажу зазвичай виписується коносамент, а договір повіт­ряного перевезення вантажу оформляється авіавантажною наклад­ною.

РОЗДІЛ 1. ДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

За договором чартерного перевезення пасажирів їм видаються чартерні квитки, що є чинними лише на перевезення у зазначені в них дати і рейси.

Договір чартеру відрізняється від подібних договорів найму (оренди): тайм-чартеру - найму транспортного засобу з екіпажем, та бербоут-чартеру - найму транспортного засобу, не укомплекто­ваного екіпажем (ст. 203 КТМ України). Основною відмінністю да­них договорів є те, що за договором чартеру транспортний засіб за­лишається у володінні й користуванні фрахтівника, тому капітан та члени екіпажу судна протягом усього часу виконання цього дого­вору підпорядковуються йому. Фрахтувальник, не маючи право-мочностей щодо володіння й користування транспортним засобом, здійснює право так званої комерційної експлуатації всього або части­ни повітряного чи морського судна.

Права та обов'язки сторін за договором чартеру (фрахтування). Оскільки договір чартеру (фрахтування) є взаємним, тобто права однієї сторони відповідають обов'язкам іншої, розглянемо лише ос­новні обов'язки фрахтувальника та фрахтівника.

Найважливішим обов'язком фрахтувальника є сплата фрахту, тобто проїзної плати, розмір якого сторони визначають за взаємною домовленістю відповідно до чинного законодавства.

Фрахтівник зобов'язаний надати весь транспортний засіб або його частину для задоволення законних інтересів фрахтівника та перемістити транспортний засіб у вказаний фрахтівником пункт призначення. Крім того, фрахтівник зобов'язаний надати транс­портний засіб, визначений домовленістю сторін щодо типу, виду тощо, у належному (технічному і комерційному) стані. Розміщення вантажу і пасажирів здійснюється в приміщеннях судна, визначе­них за взаємною згодою.

У договорі чартеру сторони можуть обумовити обов'язок фрах­тівника надіслати фрахтувальнику повідомлення про готовність судна до завантаження й розвантаження, посадки та висадки паса­жирів, про очікуваний час прибуття судна.

Відповідальність сторін за договором чартеру (фрахтування) за неналежне виконання своїх обов'язків аналогічна відповідаль­ності сторін за договорами перевезення вантажу, пасажирів і багажу з урахуванням особливостей відповідальності на морському і

ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ. ДОГОВІРНІ ТА НЕДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

повітряному транспорті. Однак фактичний перевізник несе відпові­дальність лише за шкоду, заподіяну безпосередньо перевезенням, яке він здійснює, а перевізник за договором є відповідальним щодо всього перевезення.

Список рекомендованої літератури

1. Аксаментов О.И. Договор фрахтования вместимости воздуш-ного судна (воздушньш чартер) // Кодекс іпіо. - 2004. - Май-июнь. -С. 101-110.

2. Балобанов А.О. Правовьіе аспекти передачи в бербоут-чартер морских судов // Актуальні пробл. міжнародних відносин. - 2001. -№27.-4.3. -С. 118-127.

3. Діковська І А. Місце договору повітряного чартеру в системі приватно-правових договорів // Наук. вісн. Чернів. ун-ту. - 2001. - Вип. 125: Правознавство. - С. 35-40.

4. Калпип А.Г. Чартер: Природа, структура отношений, сопо-ставление со смежньїми морскими договорами. — М., 1978. — 160 с.

§ 5. Договір транспортного експедирування

Поняття і загальна характеристика договору транспортного експедирування. Одним із поширених додаткових транспортних договорів є договір транспортного експедирування. Сутність цього договору полягає в тому, що одна особа, яка потребує перевезення певного вантажу (клієнт), передає функції щодо організації його від­правки чи одержання іншій особі (експедитору). Таким чином, екс­педитор по суті заміняє перевізника перед клієнтом або вантажо­відправника чи вантажоодержувача перед перевізником. Така діяльність експедитора називається в законодавстві транспортно-експедиторською і здійснюється при експорті з України, імпорті в Україну, транзитному перевезенню через територію України чи ін­шої держави, внутрішніх перевезеннях територією України.

Транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з органі­зації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів (ст. 1 Закону України "Про транс­портно-експедиторську діяльність").

РОЗДІЛ 1. ДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

Перекладання відправниками та одержувачами вантажу функ­цій з його відправки і одержання на осіб, які спеціалізуються на експедиторській діяльності, дозволяє швидше і ефективніше здійс­нити перевезення вантажів, забезпечити ефективне використання місткості транспортних засобів, здешевити вартість перевезення та оптимізувати діяльність транспортних підприємств.

Правове регулювання відносин транспортного експедирування здійснюється нормами гл. 65 ЦК України, ст. 316 ГК України, зако­нів України "Про транспортно-експедиторську діяльність" від 1 липня 2004 р., "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16 квітня 1991 р., "Про транзит вантажів" від 20 жовтня 1999 р., транспорт­них статутів (п. 78 Статуту внутрішнього водного транспорту СРСР, пунктами 125, 126 Статуту автомобільного транспорту УРСР), іншими нормативно-правовими актами, що видаються від­повідно до них, а також міжнародно-правовими актами. При цьому діє правило, закріплене в ч. З ст. 929 ЦК України, за яким умови договору транспортного експедирування визначаються за домов­леністю сторін, якщо інше на встановлено законодавством.

Отже, за договором транспортного експедирування одна сто­рона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сто­рони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу (ч. 1 ст. 929 ЦК України, ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедитор­ську діяльність").

Цей договір є двостороннім (обидві сторони наділені і правами, і обов'язками), консенсуальним (набуває чинності з моменту досяг­нення згоди між сторонами) і відплатним (експедитор надає пос­луги на платних засадах).

За своєю правовою природою договір транспортного експедиру­вання розглядається законодавцем як самостійний вид договорів про надання послуг. Проте необхідно мати на увазі, що у ньому можуть міститися елементи інших договорів: перевезення, комісії, дору­чення, зберігання, підряду тощо. У такому разі договір транспортного експедирування слід вважати змішаним, і тому до відносин між його сторонами потрібно застосовувати не лише норми гл. 65 ЦК Ук­раїни, а й положення цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у такому договорі транспортного

ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ. ДОГОВІРНІ ТА НЕДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

експедирування, якщо інше не встановлено цим договором або не випливає із його суті (ч. 2 ст. 628 ЦК України)¹.

Сторонами договору транспортного експедирування є експеди­тор і клієнт.

Експедитором (транспортним експедитором) є суб'єкт господа­рювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування (ст. 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність"). Функції експедитора можуть виконувати транспортні організації, що одно­часно виступають перевізниками, спеціалізовані підприємства (ор­ганізації), інші суб'єкти господарювання (юридичні особи та фізич­ні особи-підприємці).

Клієнт - це споживач послуг експедитора (юридична або фі­зична особа), який за договором транспортного експедирування са­мостійно або через представника, що діє від його імені, доручає екс­педитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору (ст. 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність"). Клієнтами за дого­вором транспортного експедирування виступають переважно від­правники і одержувачі вантажу, але ними можуть бути й інші особи, які зацікавленні в отриманні експедиторських послуг (пере­візники, власники товару та ін.).

Окрім сторін договору транспортного експедирування, тобто екс­педитора і клієнта, у транспортно-експедиторській діяльності мо­жуть брати участь й інші особи (перевізники, транспортні агенти, порти, залізничні станції, об'єднання та спеціалізовані підприєм­ства залізничного, авіаційного, автомобільного, річкового і мор­ського транспорту, митні брокери та інші особи, які виконують

¹ У літературі існус й інша позиція, відповідно до якої договір транспорт­ного експедирування не слід визнавати змішаним договором, а застосовувати положення інших актів цивільного законодавства, що потенційно придатні для регламентування окремих елементів цього договірного зобов'язання, мож­на на підставі аналогії закону (Див.: Цивільне право України: Підручник: У 2 т. / За заг. ред. В.І. Борисової, І.В. Спасибо-Фатссвої, В.Л. Яроцького. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - Т. 2. - С. 286).

РОЗДІЛ 1. ДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

роботи (надають послуги) при перевезенні вантажів). Таких осіб експедитор має право залучати до виконання своїх зобов'язань за договором транспортного експедирування, укладаючи з ними від­повідні договори. При цьому у відносинах з іншими учасниками транспортно-експедиторської діяльності експедитор може виступа­ти або від свого імені, або від імені клієнта. Як саме буде він діяти сторони повинні обумовити в договорі транспортного експедиру­вання. В іншому ж випадку експедитор має укладати договори від свого імені, оскільки він не уповноважений клієнтом на вчинення правочинів від імені останнього.

У ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяль­ність" виділяються істотні умови договору транспортного експе­дирування, якими є: відомості про сторони договору; вид послуги експедитора; вид та найменування вантажу; права, обов'язки сто­рін; відповідальність сторін, у тому числі в разі завдання шкоди вна­слідок дії непереборної сили; розмір плати експедитору; порядок розрахунків; пункти відправлення та призначення вантажу; поря­док погодження змін маршруту, виду транспорту, вказівок клієнта; строк (термін) виконання договору; а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Предметом цього договору є транспортно-експедиторська пос­луга, тобто робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування (ст. 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність").

Експедитори надають клієнтам послуги відповідно до вимог за­конодавства України та держав, територією яких транспортуються вантажі, згідно з переліком послуг, визначеним у правилах здійс­нення транспортно-експедиторської діяльності, а також інші пос­луги, визначені за домовленістю сторін у договорі транспортного експедирування (наприклад, організація перевезення вантажів різ­ними видами транспорту; фрахтування суден, залучення інших транспортних засобів і забезпечення їх подачі для своєчасного від­правлення вантажів; здійснення робіт, пов'язаних із прийманням, накопиченням, подрібненням, доробкою, сортуванням, складуван­ням, зберіганням, перевезенням вантажів; організація охорони ван­тажів під час їх перевезення, перевалки та зберігання; здійснення

ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ. ДОГОВІРНІ ТА НЕДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

оформлення товарно-транспортної документації та її розсилання за належністю).

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 57; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!