Список рекомендованої літератури 1 страница

1. Ємельчик С. Послуга в цивільному праві // Підприємництво, господарство і право. - 2005. - № 3. - С. 105-108.

РОЗДІЛ 1. ДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

2. Карчевський КА. Платні освітні послуги вищих закладів осві­ти МВС України: цивільно-правовий аспект: Автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Нац. ун-т внутр. справ. - X., 2001. - 19 с.

З Смотров О.І. Договір щодо оплатного надання медичних пос­луг: Автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Нац. ун-т внутр. справ.-X., 2003.-20 с.

4. Степанов Д. Обязательство по оказанию услуг и его обьект. - М.: Хозяйство и право, 2004. - 48 с.

РОЗДІЛ 1. ДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

ГЛАВА 9. ТРАНСПОРТНІ ДОГОВОРИ

§ 1. Загальні положення про транспортні договори

Транспорт є однією з найважливіших галузей суспільного ви­робництва. Транспортну діяльність здійснюють численні транспорт­ні організації, які називають підприємствами транспорту (залізни­ці, пароплавства, порти, станції тощо). Основним напрямом їх господарської діяльності є перевезення — послуги по переміщенню (транспортування) вантажів, пошти, пасажирів, багажу, що здійс­нюються на основі як державних контрактів (замовлень), так і ци­вільно-правових договорів. Транспортні організації надають також інші послуги, зокрема щодо транспортного експедирування.

Окремі транспортні послуги підлягають ліцензуванню, а підпри­ємства, що мають намір їх надавати, повинні отримати спеціальні дозволи в порядку, передбаченому Законом України "Про ліцензу­вання певних видів господарської діяльності" від 1 червня 2000 р.

Види транспортних договорів. Традиційно в літературі транс­портні договори поділяють залежно від їх призначення на основні та допоміжні.

Основними є договори перевезення, оскільки вони безпосередньо стосуються переміщення того чи іншого матеріального об'єкта.

Допоміжні договори не відіграють самостійної ролі та спрямо­вані на забезпечення виконання основних транспортних договорів. До них належать договори транспортного експедирування, експлу­атації під'їзних колій, подачі й забирання рухомого складу, здійс­нення завантажувально-розвантажувальних робіт тощо.

У свою чергу, договори перевезення можна класифікувати:

Автомобільні перевезення поділяються на:

- місцеві (міські - в межах населеного пункту; приміські - за межі населеного пункту і внутрірайонні - на відстань до 50 км включно в сільських районах);

- міжміські (внутріобласні і міжобласні перевезення за межі на­селеного пункту на відстань понад 50 км);

- міжнародні - перевезення за кордон або з-за кордону.
Залізничні перевезення вантажів бувають:

- у місцевому сполученні (у межах однієї залізниці, наприклад,
Південно-Західної);

і продукти її переробки, природний газ, воду). Однак унаслідок специфіки цього виду транспорту відносини щодо його використання регулюються не договором перевезення, а іншими договорами - поставки, постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, експлуатації магістрального трубопроводу тощо.

ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ. ДОГОВІРНІ ТА НЕДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

- у прямому сполученні (у межах двох і більше залізниць Ук­раїни);

- у міжнародному залізничному сполученні (між Україною та іноземними державами).

Залізничні перевезення пасажирів залежно від сполучення поді­ляються на:

- пасажирські (місцеві і прямі);

- приміські;

- міжнародні.

На морському транспорті перевезення бувають:

- каботажними - між портами України;

- міжнародними - між портами України й іноземними пор­тами.

Перевезення можуть здійснюватися кількома видами транспор­ту за єдиним транспортним документом протягом усього шляху прямування. Такі перевезення називаються перевезеннями у пря­мому змішаному сполученні (ст. 913 ЦК України).

Правове регулювання договорів перевезення. Функціонування різних видів транспорту має як спільні риси, що дозволяє об'єднати їх в єдину транспортну систему України, так і суттєві відмінності, обумовлені відмінністю способу переміщення вантажів, пасажирів і багажу. Спільне і відмінне в діяльності різних видів транспорту впливає на правове регулювання транспортних відносин.

Нормативно-правові акти, що регулюють діяльність транспорт­них організацій, становлять так зване транспортне законодавство. Його основою є Закон України "Про транспорт" від 10 листопада 1994 р., який визначає правові, економічні, організаційні та соці­альні основи діяльності транспорту. Крім того, діє низка законо­давчих актів, що регламентують діяльність окремих видів транс­порту: Кодекс торговельного мореплавства України (КТМ України), Повітряний кодекс України (ПК України), Закон України "Про за­лізничний транспорт" від 4 липня 1996 р., Закон України "Про ав­томобільний транспорт" від 5 квітня 2001 р.

ЦК України визначає загальні засади регулювання договірних відносин щодо перевезень (гл. 64).

Законодавчу базу транспортних договорів становлять також численні підзаконні нормативно-правові акти, найважливішими з

РОЗДІЛ 1. ДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

яких є статути окремих видів транспорту: Статут внутрішнього водного транспорту СРСР, затверджений Постановою Ради Міні­стрів СРСР від 15 жовтня 1955р. №1801; Статут автомобільного транспорту Української РСР, затверджений Постановою Ради Міні­стрів УРСР від 27 червня 1969 р. № 401; Статут залізниць України, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. № 457. Згідно з вказаними законами, кодексами і стату­тами зацікавлені органи державної влади розробляють і приймають правила, інструкції та інші підзаконні акти щодо організації і здійс­нення тих чи інших перевезень.

Крім національного законодавства, відносини щодо перевезень регулюються міжнародними угодами, наприклад, Конвенцією ООН про міжнародні змішані перевезення вантажів від 24 квітня 1980 р.

Список рекомендованої літератури

І.Асеев С.В., Кожевников С.Н., Королев Г.Н. Транспортний юридический словарь. - Ниж. Новгород: Общество "Интелсервис", 2000.- 100 с.

2. Витрянский В.В. Договор перевозки. - М.: Статут, 2001. -526 с.

3. Залесский В.В. Транспортньїе договори: Учеб.-практ. пособие / Междунар. юрид. ин-т при МЮ РФ. - М.: Юринформцентр, 2001. -311с.

4. Северин ЛІ., Довбиш В А., Северин СЛ. Основи транспортного права України: Навч. посіб. - Вінниця: Вінниц. держ. техн. ун-т, 2002. -95 с.

§ 2. Договір перевезення вантажу

Поняття та загальна характеристика договору перевезення вантажу. У ст. 909 ЦК України закріплено загальне визначення договору перевезення вантажу: за даним договором одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою сторо­ною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а від­правник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встанов­лену плату.

ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ. ДОГОВІРНІ ТА НЕДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

Транспортні кодекси, статути, а також правила перевезень за­кріплюють визначення окремих видів перевезення вантажу. Зокре­ма, ст. 133 КТМ України дає визначення договору морського пере­везення вантажу.

Договір перевезення вантажу є двостороннім (кожна зі сторін набуває за договором прав і обов'язків), реальним (вважається укла­деним з моменту передачі вантажу транспортній організації) та від-платним (за перевезення вантажу його відправник або одержувач зобов'язаний сплатити перевізнику обумовлену договором провізну плату).

Суб'єктний склад договору перевезення характеризується тим, що окрім сторін, якими є перевізник і відправник вантажу, в дого­вірних відносинах, зазвичай, бере участь ще й одержувач вантажу.

Відправником вантажу (вантажовідправником) є фізична чи юридична особа, яка подає вантаж для перевезення.

Одержувачем вантажу (вантажоодержувачем) є фізична або юридична особа, зазначена в документі на перевезення вантажу, яка за дорученням вантажовідправника приймає вантаж і заповнює пе­ревізні документи в пункті призначення.

Закон не виключає, що одна і та ж особа може бути і відправ­ником, і одержувачем вантажу.

Перевізниками є, переважно, різноманітні підприємства транс­порту (юридичні особи), але ними можуть бути і фізичні особи-під-приємці.

Предметом договору перевезення є транспортні послуги, що по­лягають у переміщенні певного вантажу. Однак слід розмежовувати поняття предмета договору і предмета перевезення, яким виступає конкретний вантаж.

Провізна плата за даним договором встановлюється відповідно до затверджених тарифів на перевезення вантажу, що застосову­ються на певному виді транспорту згідно із законодавством про дер­жавне регулювання цін і тарифів, а в разі їх відсутності - за взаєм­ною домовленістю сторін, якщо цим не порушуються вимоги антимонопольного законодавства. При невизначенні сторонами в договорі розміру провізної плати стягується розумна плата (ч. 1 ст. 916 ЦК України). Встановити "розумність плати" можна виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні послуги на момент

РОЗДІЛ 1. ДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

укладення договору (ч. 4 ст. 632 ЦК України). Якщо перевізник на вимогу вантажовідправника чи вантажоодержувача, який є влас­ником (володільцем) вантажу, виконує роботи чи надає послуги, не передбачені тарифами, це оплачується додатково за домовленістю сторін (ч. З ст. 916 ЦК України).

Організації і підприємства транспорту загального користування за свій рахунок або за рахунок відповідного бюджету у випадках, встановлених законодавством, можуть встановлювати пільгові умови перевезень вантажу.

Строки доставки вантажу встановлюються транспортними ко­дексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Якщо строк переве­зення нормативно не визначений, він може встановлюватися дого­вором. У разі відсутності нормативних і договірних строків вважа­ється, що перевізник повинен доставити вантаж у розумний строк (ч. 1 ст. 919 ЦК України). Розумним слід вважати такий строк, який необхідний транспортній організації для транспортування вантажу за наявних умов перевезення.

Договір перевезення вантажів укладається в письмовій формі (ч. 2 ст. 909 ЦК України). Під письмовою формою договору перевезен­ня слід розуміти не лише безпосередньо письмово складений дого­вір, а й інші документи, що підтверджують досягнення домовленості про перевезення вантажу. Назва і форма таких документів залежить від виду транспорту й визначається транспортними статутами і правилами (накладна, коносамент, авіаційна вантажна накладна, товарно-транспортна накладна тощо).

Договір перевезення вантажів необхідно відрізняти від договору на організацію перевезень. їх можна співвідносити відповідно як основний і попередній договори, оскільки договір на організацію перевезень визначає умови майбутніх перевезень, а отже, і умови основного договору перевезення вантажу. Договір на організацію перевезень укладається між перевізником і відправником у разі необ­хідності здійснення систематичних перевезень протягом тривалого строку. У ст. 914 ЦК України такий договір іменується довгостро­ковим договором перевезення вантажу. За довгостроковим догово­ром перевізник зобов'язується у встановлені строки приймати, а володілець вантажу - передавати для перевезення вантаж у встанов­леному обсязі.

ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ. ДОГОВІРНІ ТА НЕДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

На відміну від власне договору перевезення вантажу, договір на організацію перевезень є консенсуальним, оскільки вважається ук­ладеним з моменту досягнення згоди за всіма його істотними умо­вами, якими є предмет перевезення, обсяг, строки та інші умови надання транспортних засобів і передання вантажу для перевезення, порядок розрахунків тощо.

Права та обов'язки суб'єктів зобов'язань з перевезення вантажу визначаються в актах транспортного законодавства та договорах. Кожний вид перевезення вантажу має певні особливості змісту від­повідного договору. Однак можна виділити деякі права та обов'язки перевізника, відправника і одержувача, що є загальними для всіх договорів перевезення вантажу.

За договором перевезення вантажу перевізник зобов'язаний:

Відправник вантажу має право відмовитися від наданого транспортного засобу, якщо він є непридатним (як у технічному, так і в комерційному аспектах) для перевезення цього вантажу (ч. 1 ст. 917 ЦК України).

Одержувач набуває обов'язків переважно з моменту прибуття вантажу. Він зобов'язується:

Втратою вантажу слід вважати протиправну невидачу пере­візником вантажу протягом строків, встановлених транспортними кодексами і статутами, внаслідок його вибуття з-під відання пере­візника (фізичної загибелі, крадіжки тощо) або затримання в доро­зі. Втраченим вважається вантаж, якщо він не виданий на вимогу одержувача: на залізничному і річковому транспорті - протягом 30 днів після спливу строку його доставки; на повітряному транспорті

- протягом 10 днів з моменту закінчення строку доставки; на авто­мобільному транспорті - протягом 10 днів з дня прийняття вантажу (при міжміському перевезенні - протягом ЗО днів після закінчення строку доставки); при перевезенні в прямому змішаному перевезенні

- після закінчення двох місяців з дня приймання вантажу до пере­везення. Якщо вантаж, що вважається втраченим, прибув після спливу зазначених вище строків, одержувач вантажу повинен його прийняти і повернути суму, виплачену йому перевізником за втрату вантажу, якщо інше не встановлено договором, транспортними ко­дексами чи статутами (ч. 2 ст. 919 ЦК України). Однак у такому випадку перевізник не звільняється від відповідальності за простро­чення доставки вантажу.

Нестача вантажу - це видача перевізником одержувачу ван­тажу в меншій кількості, ніж було прийнято за одним транспорт­ним документом від відправника. Нестача вантажу може бути нас­лідком несправності транспортних засобів, а також протиправних дій працівників перевізника або третіх осіб.

Псування вантажу - це хімічні та (або) біологічні зміни ван­тажу, а пошкодження - це зміни його фізичного стану, що сталися внаслідок недотримання правил транспортування вантажу (темпе­ратурного режиму, розміщення, упаковки тощо) і негативно позна­чаються на можливості його подальшого використання.

Однією з умов відповідальності перевізника є наявність у його діях чи бездіяльності вини у заподіянні шкоди. Законодавець, за­звичай, виходить з презумпції вини перевізника в заподіянні збит­ків. Зокрема, в ч. 2 ст. 924 ЦК України зазначено, що перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийня­того до перевезення вантажу, якщо не доведе, що це сталося не з його вини. Подібні положення містять транспортні кодекси й ста­тути.

ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ. ДОГОВІРНІ ТА НЕДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

Відповідальність перевізника завжди є обмеженою, оскільки від­шкодуванню підлягають лише фактично заподіяні збитки. Так, на залізничному транспорті перевізник несе відповідальність за втрату чи недостачу вантажу лише в розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі; за втрату вантажу, який здано до пере­везення з оголошеною вартістю, — у розмірі оголошеної вартості, а якщо перевізник доведе, що оголошена вартість перевищує дійсну, - у розмірах дійсної вартості; за псування і пошкодження - у розмі­рах тієї суми, на яку було знижено його вартість (п. 114 Статуту залізниць України). У будь-якому випадку сума збитків не може перевищувати вартості втраченого вантажу.

У разі втрати вантажу перевізник відшкодовує не лише збитки, а й стягнуту за цей вантаж провізну плату, якщо вона не включа­ється у вартість втраченого вантажу. Витрати і збитки, не перед­бачені договором перевезення, транспортними кодексами (статута­ми), не підлягають відшкодуванню.

Відправник несе відповідальність за:

1) незабезпечення завантаження маршруту;

2) невикористання наданого транспортного засобу;

3) несвоєчасне пред'явлення вантажу;

4) затримку завантажувальних робіт, що проводяться засобами відправника;

5) пред'явлення вантажу, який заборонено до перевезень або який потребує під час перевезення особливих заходів безпеки, з неправильним зазначенням його найменування або власти­востей;

6) неправильне зазначення в гіакладній маси, кількості місць вантажу, його назви, коду та адреси одержувача тощо.

На одержувача покладається відповідальність за:

1) здавання після вивантаження неочищеного рухомого складу або контейнерів;

2) пошкодження і втрату вагонів, контейнерів, перевізних при­стосувань (піддонів, строп тощо), що належать перевізнику;

3) затримку в прийманні вантажу, здійсненні розвантажуваль­них робіт тощо.

Порядок і розмір відшкодування збитків, заподіяних перевіз­ником, відправником чи одержувачем вантажу визначається

РОЗДІЛ 1. ДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

договором, якщо інше не встановлено транспортними кодексами (статутами). Розмір відшкодування, не пов'язаного з незбережен-ням вантажу, встановлюється перевалено у формі штрафів або пені пропорційно розміру провізної плати. Наприклад, за несвоєчасну доставку вантажів і порожніх вагонів, що належать юридичним осо­бам і фізичним особам-підприємцям або орендованих ними, заліз­ниця сплачує одержувачу штраф у розмірі: 10 % провізної плати -за прострочення на дві доби; 20 % провізної плати - за прострочен­ня на три доби; ЗО % провізної плати - за прострочення на чотири і більше діб (п. 116 Статуту залізниць України).

Звільнення від відповідальності за договором перевезення ван­тажу. У транспортному законодавстві закріплено перелік обставин, за яких, насамперед, перевізник, а також відправник і одержувач вантажу звільняються від відповідальності. Такі обставини можуть бути пов'язані з умовами здійснення перевезень тим чи іншим транспортом, дією природних факторів (наприклад, норми природ­ної втрати або природні властивості вантажу), порушенням своїх зобов'язань контрагентами за договором перевезень чи іншими до­говорами або мати випадковий і непередбачуваний (форс-мажор-ний) характер.

Так, залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недо­стачу, псування або пошкодження вантажу в разі, коли:

1) вантаж надійшов у непошкодженому вагоні (контейнері) з не-пошкодженими пломбами відправника чи без пломб, коли таке перевезення дозволено Правилами, а також якщо вантаж прибув у непошкодженому відкритому рухомому складі, за­вантаженому засобами відправника, якщо немає ознак втра­ти, псування або пошкодження вантажу під час перевезення;

2) недостача, псування або пошкодження сталися внаслідок дії природних чинників, пов'язаних із перевезенням вантажу на відкритому рухомому складі;

3) вантаж перевозився у супроводі представника відправника чи одержувача;

4) недостача вантажу не перевищує норм природної втрати і гра­ничного відхилення визначення маси;

5) зіпсований швидкопсувний вантаж, виявлений у вагоні, прибув без порушення встановленого режиму перевезень

ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ. ДОГОВІРНІ ТА НБДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

(охолодження, опалення, вентиляція), і термін перебування вантажу в дорозі не перевищив граничного терміну переве­зень, встановленого Правилами; 6) втрата, псування або пошкодження вантажу відбулися внас­лідок:

- таких недоліків тари, упаковки, які неможливо було вия­вити під час приймання вантажу до перевезення;

- завантаження вантажу відправником у непідготовлений, не-очищений або несправний вагон (контейнер), який перед тим був вивантажений цим же відправником (здвоєна операція);

- здачі вантажу до перевезення без зазначення в накладній особливих його властивостей, що потребують особливих умов або запобіжних засобів для забезпечення його збережен­ня під час перевезення;

- стихійного лиха та інших обставин, які залізниця не могла передбачити і усунення яких від неї не залежало (п. 111 Ста­туту залізниць України).

Комерційні та інші акти. Обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності перевізника, вантажовідправни­ка, вантажоодержувача під час виконання договору перевезення, засвідчуються певними документами, складеними у встановленому порядку перевізником.

На залізничному транспорті, наприклад, такими документами є комерційні акти або акти загальної форми.

Комерційний акт складається для засвідчення обставин у разі:

1) невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах;

2) виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без докумен­тів або документів без вантажу;

3) псування, пошкодження вантажу;

4) повернення транспортній організації вкраденого вантажу.

Залізниця зобов'язана скласти комерційний акт, якщо вона са­ма виявила зазначені вище обставини або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач або відправник вантажу.

В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі переве­зення вантажу і які можуть бути підставою для матеріальної відпо­відальності, оформляються актами загальної форми.