Ред.] Доба архаїки

Монументальний живопис — головна складова частина оздоблення інтер'єру давньоруських палаців і храмів, що прикрашалися розкішними настінними мозаїками, фресками, різьбленим каменем, мозаїчними підлогами та різноманітними творами прикладного мистецтва. Живопис на стінах храмів розміщувався за так званими іконографічними схемами, розробленими середньовічними теологами. Однією з вимог було розташування живопису відповідно до значення та вагомості композицій або того чи іншого персонажа в церковній ієрархії. Для творчої фантазії художника, особливо у X—XI ст., не залишалося місця, все підпорядковувалося заздалегідь визначеним зразкам та схемам, яких він повинен був обов'язково додержуватись. Про монументальний живопис X ст. можна деякою мірою судити лише на підставі археологічних знахідок, виявлених під час розкопок Десятинної церкви у Києві. Тут знайдені різнокольорові кубики від настінних мозаїк, уламки штукатурки із залишками фресок, частини мозаїчної підлоги. Особливий інтерес становить фресковий фрагмент, який зображує верхню частину обличчя якогось святого. Живопис відзначається майстерною передачею форми та великою архаїкою навіть у порівнянні з візантійськими художніми творами X ст. Техніка фрески нагадує живопис восковими фарбами (енкаустику). Порівняно добре зберігся ансамбль чудових розписів XI ст. у Софійському соборі у Києві. Стіни, стовпи і склепіння величезної споруди вкриті мозаїками та фресками. Найбільш освітлені, парадні частини собору прикрашені мозаїками, решта — фресковим живописом, який виконувався мінеральними фарбами по сирій штукатурці. Значна частина розписів уціліла і зараз звільнена від пізніших нашарувань олійних фарб. У головному куполі вміщено мозаїчне погруддя Христа-Пантократора (Вседержителя) в оточенні чотирьох архангелів. Нижче, на простінках між вікнами барабана, були зображені постаті дванадцяти апостолів, ще нижче, у парусах, — чотирьох євангелістів. На північній та південній підпружних арках містяться 15 мозаїчних медальйонів, що входять до композиції «Сорок мучеників», на східних стовпах цих арок — мозаїка «Благовіщення». У головному вівтарі центральне місце займає чудово виконане мозаїчне зображення богоматері — Оранти на весь зріст, з піднятими вгору руками, яку у народі називали «Нерушимою стіною». В уявленні киянина доби середньовіччя Оранта була захисницею міста і Русі. Під зображенням Оранти збереглася багатофігурна символічна композиція «Євхаристія» — причастя апостолів. Найбільш досконалий в художньому відношенні мозаїчний твір міститься у нижній частині вівтарної апсиди. Композиція «Отці церкви» зображує діячів раннього християнства. Високохудожньо виконані постаті Лаврентія, Василія Великого та Іоанна Златоуста на південній стіні. Кожна з цих мозаїк — шедевр великого майстра-колориста, портрети, в яких відчувається відгомін традицій елліністичного портретного мистецтва. Особливу увагу привертає реалістичний портрет Іоанна Златоуста, який вражає глядача своєю індивідуальністю та духовною силою. На ньому пурпурового кольору одяг з білим омофором, прикрашеним великими чорними хрестами. У лівій руці, закритій верхнім одягом, він тримає книгу з червоним обрізом. Обкладинка книги оздоблена коштовним камінням синього, зеленого та червоного кольорів. Суховате обличчя, чорні очі, високе чоло, невелика роздвоєна борідка та запалі щоки добре передають індивідуальність персонажа, його аскетизм та фанатизм. Щоб ще більше підкреслити ці риси характеру, майстер вдався у мозаїчному наборі до ламаного ритму, використав гострі кути, лінії, трикутники тощо. Тональне співвідношення фарб мозаїчних композицій собору відзначається великою різноманітністю: вони налічують 177 різних відтінків кольорів. Стилістично мозаїки Софійського собору характеризуються площинною побудовою композицій, присадкуватістю постатей, їх статичністю тощо. Не менш важливе місце в оздобленні Софійського собору займає фресковий живопис. У центральній частині храму збереглися багатофігурні фрескові композиції на євангельські та біблійні теми, на стовпах — численні зображення мучеників, воїнів, святителів та ін. У середньому нефі частково збереглися залишки великої урочистої композиції на світську тему. Фреска зображувала засновника собору Ярослава Мудрого з родиною. Середня частина цієї фрески втрачена в кінці XVII ст. На північній стіні збереглося тільки дві постаті, а на південній — чотири. Про початковий зміст композиції можна певною мірою судити на підставі малюнка 1651 р. голландського художника А. ван Вестерфельда. Фреска зображала щонайменше 13 фігур. У центрі — Христос, праворуч від нього — Ярослав з моделлю Софії в руках та його сини, вірогідно, Володимир, Ізяслав, Святослав та Всеволод. Ліворуч — княгиня Ірина та дочки. По обидва боки від центральної фігури фрески були зображення князя Володимира Святославича та княгині Ольги — осіб, з іменами яких пов'язане прийняття християнства на Русі. Мета фрески — не тільки прославити будівника собору, а й підкреслити право Русі на церковне самоврядування. Вежі собору з гвинтовими сходами не мали богослужебного призначення, а тому прикрашені розписами на світські теми. Крім високих художніх якостей, цінність цього живопису полягає ще й у тому, що він дає уявлення про оздоблення монументальними розписами палацових споруд, які не збереглися до нашого часу. За сюжетами живопис у баштах можна поділити на дві групи: сцени мисливського жанру та ігри на іподромі. Найбільш цікаві зображення південно-західної башти: полювання на вепра, білку, диких коней-тарпанів за допомогою дресированих гепардів. Далі, вірогідно, зображено константинопольський іподром під час змагання на колісницях. Імператор та глядачі зображені у ложах палацу «Кафісми», опис та малюнки якого відомі з візантійських джерел. Поруч міститься широко відома фреска «Скоморохи» з танцюристами, музикантами, акробатами, що, можливо, відбиває одну з сторін побуту київського князя. У північно-західній башті збереглися різносюжетні фрески: полювання на ведмедя, людина з верблюдом, стрілець з луком, музикант, що грає на смичковому інструменті, полювання на оленя, у медальйонах намальовані грифони, соколи, кречети. Велика композиція на другому поверсі башти зображує якийсь урочистий прийом у візантійського імператора, можливо, приїзд княгині Ольги до Царграда — сюжет, що у переказах та літературних творах був поширений на Русі. Значне місце у розписах собору посідають орнаменти. Орнаментальним плетивом, неначе великим барвистим килимом, вкриті майже всі стіни будови. Переважають рослинні орнаменти, які мають близькі аналогії у пам'ятках давньоруської книжкової мініатюри. За своею художньою досконалістю мозаїки та фрески Софійського собору у Києві належать до найкращих зразків світового монументального мистецтва середніх віків. Мозаїки і фрески прикрашали Успенський собор Києво-Печерського монастиря. На жаль, про його художнє оздоблення відомо мало. Сюжети головних композицій собору типові для XI ст.: у куполі — Христос, у головному вівтарі — богоматір — Оранта, нижче сцена причастя апостолів та святителі. У виконанні мозаїк вівтарної частини церкви брав участь відомий давньоруський художник Аліпій. За ранньою давньоруською традицією був оздоблений собор Михайлівського Золотоверхого монастиря, збудований на початку XII ст. Розписи його частково збереглися. Головний вівтар собору прикрашали мозаїки за схемою, що нагадувала софійську: вгорі — Оранта, нижче — сцена причастя та святителі. Уявлення про особливості михайлівських мозаїк дає велика композиція «Євхаристія» та кілька однофігурних зображень Дмитра Солунського, Стефана, Федея. Фрескові та мозаїчні орнаменти представлені в музеях країни. Порівняння мозаїчної сцени причастя апостолів з «Євхаристією» з Софійського собору вказує на появу на початку XII ст. нових стилістичних рис. На зміну розміреному важкому ритму приходить новий. Пози постатей набувають різноманітності, динамічності. Художники вдало передають психологічні риси та взаємини персонажів. Над композицією зроблено великий пояснювальний напис слов'янськими літерами. Привертає увагу майстерне зображення Дмитра Солунського у вигляді молодого воїна. Михайлівські мозаїки відзначаються яскравим колоритом. У фрагментах зберігся також фресковий живопис собору Михайлівського Золотоверхого монастиря, зокрема «Благовіщення» та фреска «Захарія». Стилістичні риси мозаїк та фресок собору, слов'янські написи при деяких композиціях вказують, що в їх виконанні брали участь місцеві майстри, можливо, згаданий митець Аліпій. Добре простежуються нові стилістичні особливості та іконографічні зміни, що сталися у XII ст., у розписах Кирилівської церкви у Києві. Дедалі більшого значення в цей час набула графічна манера письма, що особливо помітно в передачі драпіровки одягу. У головному вівтарі Кирилівської церкви містилося зображення Оранти, нижче — сцена причастя та святителі у медальйонах; у куполі — погруддя Христа; між вікнами барабана — дванадцять апостолів, нижче — євангелісти. Найкраще збереглися фрески південної апсиди, присвячені Кирилу Александрійському. Важливою особливістю тематики розписів церкви є поява нового іконографічного сюжету «Страшний суд», що було тісно пов'язано з загостренням соціальних суперечностей на Русі у XII ст.

1. Драконівські порядки - дуже суворі порядки
Колись був у Афінах такий правитель Драконт. Одного разу подумав він, що забагато злочинців в його державі розвелося. І видав збірник законів. Ті закони дуже суворими (за крадіжку - смерть, за святотатство - смерть і т.п.). Так і з’явився відомий вислів
2. Прийшов, побачив, переміг - вираз, який позначає швидкий та не надто складний успіх
Одного разу Цезарю довелося взяти участь в битві з понтійським царем Фарнаком, де він дуже швидко і ефектно переміг. Після цього Цезар написав звіт у Сенат (за іншою версією, лист другові Амніцію), де було тільки три слова - "Veni, vidi, vici", що в перекладі з латинської і означає "Прийшов, побачив, переміг"
3. І ти, Бруте? - вживається до людина, яка зрадила
15 березня 44 року до н.е. Цезаря вбили заколотники. Одним з керівників заколоту був Марк Юній Брут, вихованець та друг Цезаря. За легендою, останні слова диктатора були такими: "І ти, Бруте?!" Хоча, це питання спірне. Дехто вважає, що останні слова Цезаря - вигадка
4. Жереб кинуто - якесь рішення прийнято невідворотно
І знову Цезар. Він довго вагався, чи починати війну проти Помпея за владу. І от стояв він перед річкою Рубікон, розуміючи, що перейти її (тобто перейти кордон) - почати громадянську війну. Зрештою, Цезар наважився, а під час переправи промовив цю фразу
5. Який великий артист гине - вживається для позначення чогось цінного, що пропало. Інколи навпаки - для висловлення іронії над чимось зовсім нецінним
Імператор Нерон вважав себе великим артистом, співаком, поетом, і взагалі - дуже творчою людиною. Він часто влаштовував мистецькі конкурси, в яких брав участь (неважко здогадатися, хто в них завжди перемагав:)) та вимагав, щоб всі його визнавали не як політика, а як митця. І от прийшов час, коли проти Нерона підняли повстання. Імператор зрозумів, що найкращий вихід - покінчити життя самогубством. І під час всіх приготувань, перед смертю він увесь час схлипував і примовляв: "Який великий артист гине!"
6. Лавровий вінок - символ слави та перемоги
В Греції існував звичай увінчувати переможців різних змагань вінком із лавру, вважалося, що це - символ бога Аполлона
7. Піррова перемога - перемога з великими втратами; перемога, яка не дає результату
У певний час Рим вів боротьбу проти епірського царя Пірра. 279 року до н.е. відбулася битва при Аускулі, де армія Пірра перемогла, але з величезними втратами. За легендою, після цього Пірр вигукнув: "Ще одна така перемога, і ми загинемо!". Звідси і вислів "Піррова перемога"
8. Ганнібалова клятва - рішучість боротися до кінця
Батько відомого карфагенського полководця Ганнібала Гамількар був правителем Карфагену. Він боровся проти Риму, брав участь у першій Пунічній війні. Коли Ганнібал був маленьким, він дав батькові клятву все життя зберегти ненависть до Риму, і залишився вірний клятві

Навколо великих полісів існували сільськогосподарські поселення та маєтки, округа мала назву «хора». Також по узбережжю існували й дрібні поселення — наприклад лише на ділянці між Дністром та Південним Бугом, за деякими даними, налічувалось близько 30 поселень ^[2], зокрема Одесс, Скопели, Гавань Істріан (на території Одеси), Гавань Іако (Асіаків), Ніконій. Між Тірою та Дунаєм (Істром) Арріан називає такі поселення, як Неоптолемове (з маяком), Кремніски, Антіфілове (у теперішній час, ймовірно, затоплені морем) ^[3].

Цей термін має також інші значення. Докладніше — у статті Акрополь (значення).

Афінський акрополь — найвідоміший акрополь у світі, розташований у столиці Греції місті Афіни на пагорбі Акрополіс висотою 156 м над рівнем моря. Афінський акрополь був офіційно проголошений провідною пам'ятникою загальноєвропейської культурної спадщини 26 березня 2007 року^[1][2]. 20 червня 2009 року був офіційно відкритий Новий музей акрополя^[3].

Зміст [сховати]

1 Історія
2 Доба архаїки
3 Доба Перикла
4 Римська доба
5 Візантійська та османська доба
6 Сучасна історія
7 Примітки
8 Посилання

Перше поселення тут виникло ще в епоху неоліту, вік його встановлено за знайденими керамічними уламками — приблизно 6 тисячоліття до н. е. У золотий вік на вершині пагорбу стояв мікенський мегарон. У 13 столітті до н. е. на тут також був зведений палац, а сам пагорб був укріплений стіною ціклопічної кладки завширшки до 5 м, висотою до 10 та загальною протяжністю 760 м. Грандіозність та надзвичайна надійність стіни, побудованої без використання будь-якого будівельного зв'язуючого розчину, пізніше приписуватиметься міфічним циклопам. В «Одіссеї» Гомер згадує Афінський акрополь як «чудово укріплений будинок Ерехтея» (Одіссея 7.81). Комплекс акрополя ще у мікенську добу передбачав спорудження гбилокого колодязя, який би запезпечував городян водою, це набувало надзвичайного значення в перод облоги міста.

Навіть у і продавні часи Акрополь вже був осередком політичної та військового життя, а також місцем постійного перебування правителя. Наприкінці 2 тисячоліття до н. е. Акрополь набуває виключно культового значення. Богиня Афіна, з одного боку, була покровителькою сил землі, родючості, народжуваності (Поліада]), з іншого — вона войовнича захисниця міста і Діва (Паллада). Приблизно у 10-8 ст. до н. е. її культ відправлявся у невеликому храмі на тій ділянці, де пізніше був побудований храм Ерехтейон. Згідно з давньогрецькими міфами, її дерев'яна статуя було скинута Зевсом на землю і впала на Акрополь. Мало що відомо про архітектурний ансамбль Афінського акрополя до початку періоду архаїки.

У 7-6 століттях до н. е. акрополь був захоплений Кілоном, за порадою дельфійського оракула, та двічі Пісістратом. Вже в середині 7 століття до н. е. на Акрополі з'явився перший храм, присвячений Афіні, що замінив невеличке давнє капище, в якому також зберігалася міська скарбниця. Ця споруда також ідомий як храм «Синіх борід», через те що на його фронтоні були зображені фігури напівлюдин-напів-змій із бородами, пофарбованими у темно-синій колір. На початку 6 століття до н. е. храм перебудовується: збільшуються розміри, виникає другий фронтон і навіть колонада. Близько 525 до н. е. храм був збудований наново, набувши мармурового фронтону, метоп та інших деталей оздоблення. Цей храм відомий як Архаїчний наос. Приблизно тоді ж на Акрополі з'являються перші мармурові статуї, серед них і Мосхофор близько 570 до н. е. Здебільшого ж статуї були зображеннями дівчат.

Після перемоги у Марафонській битві в 490 до н. е. було вирішено створити на Акрополі поруч з давнім храмом Поліади новий храм, присвячений Афіні Палладі. Пізніше його назовуть Старим Парфеноном. Цей храм був більш вузьким, ніж Парфенон, мав всього 6 колон. Задля його спорудження південна частина Акрополя була розчинена від залишків попередніх будівель, з району сучасного Пірею завезено близько 8 тисяч тонн вапняку. Фундамент подекуди сягав 11 м. Однак споруда так і не були завершена, 480 до н. е. перси захопили Афіни, розграбили та повністю зруйнували місто, включаючи усі святині Акрополя.

478 до н. е. афіняни повернулись у своє місто і для Акрополя розпочався етап відродження з руїни. Зводиться південна стіна Акрополя, частково відновлюється храм Поліади, весь акрополь розчищується. Уламки статуй, предметів культу були урочисто поховані у великій спеціально викопаній ямі тут же на акрополі. Це поховання «перського сміття» стало найзначнішим та найбагатшим ґрунтом для розкопок Афінського акрополя, що тривають і донині.