Залежно від кінетичної енергії кулі розрізняють чотири види її дії: розривну, пробивну, клиноподібну і контузійну. 6 страница

У разі однополюсного включення струм проходить крізь тіло тільки при його заземленні.

Тяжкість ураження струмом залежить і від біологічних чинників. Більшу дію електричний струм справляє на дітей, осіб похилого віку, хворих на серцево-судинні хвороби, а також тих, які перебувають у стані сп’яніння. Наркоз і сон зменшують дію струму. Деякі автори відзначають так званий чинник готовності: тобто при очікуванні дії току електричний струм є менш уразливим.

2. Особливості дії електричного струму

Електрична енергія легко перетворюється в інші види енергії і може спричиняти механічні, хімічні і термічні пошкодження. Електричний струм пошкоджує тканини не тільки в місці контакту, а й на шляху проходження крізь тіло.

Електричний струм справляє на організм специфічну і неспецифічну дію.

Специфічна дія складається з електрохімічного, теплового, механічного і біологічного ефектів.

Електрохімічний ефект проявляється у вигляді електролізу, який зумовлює пошкодження усіх електролітних систем організму.

Тепловий ефект полягає у виникненні опіків шкіри з можливістю загибелі тканин майже до їх обвуглювання і розплавлення кісткової речовини з виділенням кальцію фосфату, внаслідок чого в клітках виникають утворення, які нагадують намисто з перлів. Від цієї дії у місці контакту з металевим дротом утворюється електромітка.

Механічний (динамічний) ефект струму великої сили має вибухо-подібний характер і характеризується розшаруванням тканин і можливим відриванням частин тіла.

Біологічний ефект характеризується збудженням м’я­зів, залозистої тканини і нервових рецепторів. При цьому виникають тонічні судоми скелетних м’язів, які можуть призвести до припинення дихання і вивиху кісток. Тонічне скорочення непосмугованих (гладких) м’язів супроводжується підвищенням кров’яного тиску, сечовиділенням, дефекацією. Дія на нервову систему і залози внутрішньої секреції призводить до вироблення біологічно активних речовин, які впливають на функції організму.

Неспецифічна дія електричного струму виявляється тоді, коли він поза організмом перетворюється в інші види енергії. Наприклад, від вольтової дуги і розпечених проводів можуть виникати термічні опіки рогівки, якщо людина тільки дивиться на них і безпосереднього контакту немає. Електричний струм може відкидати людину від джерела струму, що може викликати різні ушкодження.

3. Діагностика смерті від дії
технічної електрики

Смерть від дії електричного струму може настати миттєво (моментальна смерть) і мати асфіктичний характер. Реанімаційні заходи приводять до відновлення дихання і оживлення. Проте можлива сповільнена смерть, коли уражена людина спочатку хоче звільнитися від струмонесучого дроту, кличе по допомогу, а потім непритомніє і вмирає. У разі перерваної смерті людина втрачає свідомість і тільки після цього настає її смерть. Пізня смерть від ураження технічним струмом настає від змін, спричинених струмом в організмі.

Оглядаючи місце події і труп, особливо важливо впевнитися в тому, що джерело технічної електрики виключене і немає небезпеки враження. Без такої впевненості небезпечним для життя є намагання близько підійти до ураженого електрикою, надати йому допомогу, якщо він живий, або провести огляд трупа. Тільки після того, як джерело технічної електрики буде вимкнено і зв’язок між ним та ураженою людиною перервано, можна починати огляд місця події.

Під час огляду потрібно ретельно оглянути як джерело технічної електрики, так і труп. Оглядаючи джерело техніч­ної електрики, можна виявити частинки епідермісу, кров, волосся, які вилучають для лабораторного дослідження.

При судово-медичній експертизі трупів осіб, померлих від дії електричного струму поряд з ознаками смерті, яка настала швидко (інтенсивні трупні плями синьо-фіолетового кольору, дрібнокрапкові крововиливи на поверхні легень і серця, повнокрів’я внутрішніх органів, рідка кров), виявляють таку найхарактернішу ознаку дії електричного струму як електромітка.

При зовнішньому огляді електромітка є щільним на дотик утворенням світло-жовтого або сіро-жовтого кольору, овальної або круглястої форми. Вона має дно, яке западає, та валикоподібні, трохи підвищені краї. Електромітка може бути схожою на подряпину, невелику різану рану, мозолю, дрібнокрапкове татуювання. Найчастіше вона має вигляд сухого (без рідини) пухиря. У деяких випадках місце входу струму може мати вигляд епідермісу, який підвищується над поверхнею шкіри. Шкіра навколо електромітки не змінена, волосся не спалене. Іноді форма електромітки відбиває особливості дроту.

За механізмом утворення, електромітка є наслідком опіку шкіри II-III ступеня і виявляється на місці входу і виходу струму з тіла (рис. 65).

При мікроскопічному дослідженні електромітки спостерігається характерна картина. В роговому і блискучому шарах епідермісу, які цілком відокремлені від зернистого шару, виявляють численні порожнечі, різні за розміром, формою та угрупуванням, що надає епідермісу чарунковий (сотовий) вигляд. В проміжках між порожнечами роговий шар втрачає свій малюнок, стає гомогенним або волокнистим. В зернистому і шипуватому шарах також можуть виявлятися порожнечі, які нагадують щілини і відокремлюють поверхневі шари клітин від глибоких. Часом такий епідерміс може зовсім відшаровуватись від власне шкіри і підвищуватись над нею у вигляді пухиря. Найчастіше відшарований епідерміс відокремлюється від шкіри тільки вузькою щілиною. Межі клітин епідермісу не визначаються, ядра базального і частково шипуватого та зернистого шарів або стають витягнутими перпендикулярно до поверхні шкіри, або розташовуються у вигляді мітелок із закрутками (завихренням) ядер.

Якщо електромітка розташована на шкірі з тонким ро­говим шаром, то він відшаровується і має вигляд клаптів. У клітинних шарах епідермісу виявляють вузькі щілини, а в деяких випадках епідерміс може зсуватися і підвищуватися над поверхнею шкіри у вигляді складок і сосочків з утворенням химерних гілчастих фігур. Колагенові волокна власне шкіри гомогенізовані, нерівномірно стовщені, між ними часто виявляють щілини. Епітеліальні клітини викидних проток потових залоз, ядра клітин непосмугованої (гладкої) м’язової тканини шкіри витягуються і мають вигляд щіток і мітелок. В периферичних нервах ділянки електромітки виявляються дегенеративні зміни.

Дія електричного струму на шкіру у місці контакту спричиняє її металізацію, тобто відкладення металу із струмонесучого дроту. Якщо між тілом і дротом є одяг, то металізація виявляється на одязі.

Найчастіше в електромітках виявляють залізо, мідь, цинк, алюміній, хром і нікель.

Електронно-мікроскопічні дослідження свідчать, що частинки металу проникають у товщу епідермісу. У місці безпосереднього контакту із струмонесучим дротом виявляються значні накопичення металу, а на периферії — розсіювання дрібнодисперсних частинок металу.

Електромітки підлягають обов’язковому дослідженню на наявність металу, який виявляють за допомогою методів кольорових відбитків, емісійно-спектрального або найбільш сучасних — атомно-абсорбційно-спектрофотометричного і рентгенфлюоресцентного. Результати дослід­ження електромітки дозволяють визначити джерело електричного струму, від контакту з яким настала смерть людини. В деяких випадках, коли електромітка невеликого розміру, металізацію можна виявити безпосередньо на гістологічних зрізах за допомогою кольорових макрохімічних реакцій на метали.

Таким чином, електромітка має бути підтверджена наявністю гістологічних змін і відкладень металу із струмонесучого дроту.

На відміну від місця входу струму в тіло, електроміт­ка на місці його виходу не має ознак металізації.

Крім електромітки, при електротравмі внаслідок теплового ефекту електричного струму можливі опіки шкіри різного ступеня і відриви частин тіла, переломи кісток, вивихи, зумовлені динамічною дією струму.

При дослідженні трупа часто виявляється анізокорія: з боку входу струму в тіло зіниця значно вужча. У випадку ураження електричним струмом голови зіниця на боці пошкодження розширена.

При внутрішньому дослідженні можна виявити пошкодження внутрішніх органів у вигляді вогнищевого некрозу в шлунку, кишках, печінці, жовчному міхурі. В окремих випадках спостерігається самоперетравлення підшлункової залози.

При гістологічному дослідженні внутрішніх орга­нів виявляють порушення кровообігу, фрагментацію міокарда, штопороподібне скручення м’язових волокон міокар­да, хроматоліз гангліозних клітин кори великого мозку, в клітинах симпатичних вузлів черевного сплетення, значний набряк периваскулярних просторів. Морфологіч­ні зміни виявляються в інтра- та екстракардіальних нер­вах міокарда. Про дію електричного струму свідчить та­кож зниження вмісту міоглобіну в міокарді внаслідок над­ходження його в інтерстиціальний простір і судинне рус­ло.

4. Пошкодження від дії атмосферної електрики

Блискавка — це великий електричний розряд в атмосфері, який має напругу у мільйони вольт, а силу струму — у сотні тисяч ампер. Розряд блискавки є миттєвим. Ураження людини блискавкою спостерігається відносно рідко. У більшості випадків блискавка вражає людей, які працюють під час грозового дощу просто неба, стоять під окремими високими деревами або спорудами. Причиною пошкоджень є висока температура і електромеханічні сили. Зовнішній вигляд і розмір пошкоджень залежать від сили струму, тривалості контакту, опору тіла і зв’язку людини з електричним полем розряду.

Специфічними для дії атмосферної електрики є так звані знаки блискавки на шкірі та опіки.

Знаки блискавки мають химерну форму і значне поширення, частіше вони деревоподібні і гілчасті. Така їх форма зумовлена різним ступенем опору ділянок тіла на шляху проходження струму і є наслідком місцевого паралічу судин і невеликих крововиливів. Знаки блискавки через деякий час можуть зникати.

Блискавка спричиняє пошкодження серцево-судинної і цен­тральної нервової системи, шкіри, очей, вух, нирок. Смерть може настати і за відсутності зовнішніх пошкоджень.

При дослідженні випадків смерті від удару блискавкою важливим є встановлення різного типу опіків шкіри, виявлення місця входу електричного розряду. Ці дані потрібно зіставити з положенням людини під час ураження.

При судово-медичному досліджені трупа людини, яка загинула від ураження блискавкою, поряд з ознаками швидкої смерті виявляють знаки блискавки та опіки шкіри. На одязі можна виявити ділянки пошкоджень та спалень. Металеві предмети, які були на одязі або в кишенях, розплавлені.

Якщо будь-яких наслідків дії блискавки при дослідженні трупа не спостерігається, потрібно оглянути місце події. На відкритих місцевостях можна побачити пошкоджене дерево — обвуглене і розщеплене. На будівлях та окремих спорудах можуть бути оплавлені металеві конструкції. Поруч з ними — шматки одягу. Все це вказує на можливий розряд блискавки та ураження нею людини, яка була поруч.

За родом смерті ураження блискавкою — це нещасний випадок.

Розділ XIV

Судово-медична експертиза
при ураженні іонізуючим випромінюванням

1. Загальна дія іонізуючого випромінювання

Останнім часом значно збільшився контингент осіб, які контактують із різними видами іонізуючого випромінювання, дія якого може спричинити ураження організму людини.

Людина не відчуває дії променевої енергії, що відріз­­няє цей чинник навколишнього середовища від інших. З іонізуючим випромінюванням люди контактують кожний день. Це, насамперед, радіаційний фон Землі та штучні джере­ла випромінювання, які застосовуються у господар­стві.

За своєю фізичною природою термін “іонізуюче випромінювання” об’єднує різні види енергії, які реалізують свою біологічну дію шляхом іонізації з наступним розвитком хімічних реакцій в біологічних структурах клітин.

Іонізуюче випромінювання поділяють на електромагнітне (рентгенівське, гамма-випромінювання) і корпускулярне, або випромінювання ядерних частинок.

Рентгенівське випромінювання є різновидом квантового (фотонного) іонізуючого випромінювання, тобто має вигляд згустків енергії квантів. Гамма-випромінювання також є різновидом фотонного, супроводжує ядерні реакції і розпад багатьох радіоактивних речовин. Бета-випромінювання є потоком електронів або позитронів. Альфа-випромінювання виникає при радіоактивному розпаді елементів з атомним номером понад 92 і становить потік важких, позитивно заряджених альфа-частинок. Нейтрони не мають електричного заряду. Вони вилітають із ядер атомів, наприклад, урану та плутонію і характеризуються як великою проникністю, так і здатністю перетворювати атоми стабільних елементів у їх радіонукліди.

У разі дії іонізуючого випромінювання на організм людини можуть виникати променеві ураження. Так, при зовнішньому опроміненні на відкритих поверхнях тіла виникають радіаційні опіки. Якщо радіоактивні частинки потрапляють в організм, виникає внутрішнє його опромі­нення. Ступінь променевого ураження залежить від кількості поглиненої енергії, яка характеризується поглиненою дозою (грей, Гр). Для визначення поглиненої дози використовується позасистемна одиниця Рад (1 Гр = 100 Рад).

У дії іонізуючого випромінювання на біологічну речовину розрізняють три стадії. Під час першої, фізичної стадії, енергія частинок передається атомам речовини, внаслідок чого відбувається її іонізація і збудження, що призводить до підвищення її хімічної реактивності.

Другу фізико-хімічну стадію, становить пряма і непряма дія іонізуючого випромінювання. У разі прямої його дії уражуються ті молекули, які безпосередньо з ними взаємодіють. Під час прямої іонізації виникають вільні радикали, утворюються нові молекули, які відрізняються від неопромінених.

Променеве ураження підсилюється у третю — біохіміч­ну стадію, під час якої відбуваються вільнорадикальні реакції і накопичуються перекиси, гідроперекиси ліпідів, епоксидів, окиснені феноли тощо, які є другорядними підсилювачами променевого ураження.

Насамперед, іонізуюче випромінювання вражає ДНК, внаслідок чого порушується її структура, затримується і зупиняється клітинний розподіл і виникають мутації. Крім цього, вражаються і клітинні мембрани.

Таким чином, первинні пошкодження, які виникли у клітинах під впливом іонізуючого випромінювання, посилюються і поглиблюються. Навіть при частковому опромі­ненні організму ці біологічно активні речовини потрапляють у кров і можуть впливати на внутрішні органи.

Променеві пошкодження можуть виникати при за­гальному зовнішньому опроміненні джерелом іонізуючого випромінювання або при інкорпоруванні радіонуклідів. Радіонукліди можуть потрапляти до організму інгаляційним шляхом при вдиханні забрудненого радіоактивними аерозолями повітря, або аліментарним — з продуктами і водою та через шкіру.

Радіонукліди, які потрапили до організму, утворюють первинне депо на місці потрапляння і всмоктуються у кров і лімфу, інкорпоруються у критичному органі і виводяться різними шляхами.

В організмі вони розподіляються по системах, органах і тканинах. При цьому їх розподіл може бути рівномірним, з переважним накопиченням радіонуклідів у кістках скелету, нирках, системі мононуклеарних фагоцитів чи щитовидній залозі.

Поглинені дози при інкорпорації радіонуклідів, які спричиняють патологічні зміни в органах і тканинах, у 3-5 ра­зів більші від дози зовнішнього гамма — випромінювання, що призводить до такого самого променевого ефекту.

Іонізуюче випромінювання діє на всі органи і тканини, проте причиною смерті є ураження критичного органа — життєво важливого органа (системи), який першим патологічно змінюється у певному діапазоні доз опромінення. Так, у діапазоні поглинання 3-9 Гр (300-900 рад) критичною є кровотворна система, при 10-100 Гр (1000-10 000 рад) — кишки, а при 200-1000 Гр (20 000-100 000 рад) — центральна нервова система, внаслідок значного руйнування клітин якої під час опромінення настає смерть.

Джерела іонізуючого випромінювання застосовують досить широко в промисловості, сільському господарстві, при проведенні наукових досліджень та в медицині. При порушенні вимог що до забезпечення умов радіаційної безпеки можливі променеві ураження. У зв’язку з цим при виникненні таких справ під час судово-медичної експертизи потрібно розв’язати спеціальні питання.

2. Особливості проведення
судово-медичної експертизи

Під час проведення судово-медичної експертизи з приводу променевої травми потрібно насамперед вивчити обставини справи, дані свідків і наявні медичні документи. Враховуючи обов’язковість встановлення контакту з іонізуючим випромінюванням, до експертизи залучають радіо­лога, який досліджує одяг і визначає джерело випромінювання, його фізичні властивості — потужність, активність, кратність і тривалість дії. Особи, які проводять експертизу, мають вживати заходи для запобігання можливому опромі­ненню.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 36; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!