Залежно від кінетичної енергії кулі розрізняють чотири види її дії: розривну, пробивну, клиноподібну і контузійну. 3 страница

Зменшення вмісту кисню в клітинах призводить до зменшення і зникнення АТФ, порушення функцій окисно-відновних ферментів, збільшення кількості кислих продуктів метаболізму, частково молочної кислоти, зниження показника рН.

Порушення усіх видів обміну і розвитку протеолітичних процесів при асфіксії найшвидше виникає у клітинах головного мозку.

У разі локалізації цих незворотних процесів у дихальному і судинно-руховому центрах настає смерть.

Патофізіологічні зміни, характерні для асфіксії, пов’язані з кисневим голодуванням тканин, специфічною дією накопиченого вуглецю та ацидозом, який виникає внаслідок як гіперкапнії, так і утворення недоокиснених продуктів обміну.

За сучасними уявленнями припинення або зменшення доступу кисню в тканини зумовлює в організмі значні зміни, які полягають у порушенні біохімічного складу крові, обміну речовин, в розладі функцій центральної нер­вової системи, порушенні функцій дихання і кровообігу.

Ступінь прояву цих змін залежить від виду механічної асфіксії, її тривалості, стану організму та інших чинників. В зажиттєвому перебігу асфіксії спостерігається певна стадійність, що дозволило різним авторам виділити від 3 до 6 періодів або фаз.

Найбільш обгрунтованим є виділення чотирьох стадій:

1) задишки із судомами;

2) спокою;

3) термінального дихання;

4) припинення дихання з поступовим згасанням діяльності серця.

Кожна з цих стадій триває від 1 до 3-5 хв. Вони є по­с­тійними для всіх видів механічної асфіксії, хоча інтенсив­ність і тривалість кожної з них можуть мати відхилення.

Стадія задишки із судомами настає відразу після припинення доступу кисню і накопичення в організмі вуглекислоти, яка збуджує дихальний центр, внаслідок чого виникає інспіраторна та експіраторна задишка змішаного типу. Чіткої послідовності між ними не спостерігається (Л.М.Ейдлін), у зв’язку з чим немає підстав виділяти окремо стадію експіраторної та інспіраторної задишки.

За сучасними уявленнями, ця стадія є захисно-фізіологічною реакцією організму, за допомогою якої поновлюється брак кисню і видаляється надлишок вуглекислоти. У цій стадії внаслідок подразнення асфіктичною кров’ю довгастого і спинного мозку підвищується артеріальний тиск, виникають судоми, під час яких внаслідок розслаблення сфінктерів, відбувається виділення сечі, калу, сперми. Судоми можуть бути значно виражені, що призводить до утворення на тілі різних пошкоджень, які потрібно відрізняти від пошкоджень під час боротьби та оборони. Якщо покійний перед задушенням перебував у стані алкогольного сп’яніння, судоми можуть бути слабшими або зовсім не спостерігатися. У стадії задишки наприкінці першої або на початку другої хвилини втрачається свідомість, що пов’язують із впливом вуглекислоти на клітини кори великого мозку, які дуже чутливі до порушення кисневого режиму.

Друга стадія, або стадія спокою, настає, як правило, на третій хвилині стану асфіксії внаслідок пригнічення функцій дихального центру. При цьому дихання припиняється, організм перебуває в стадії повної прострації. Вона триває близько 2 хв.

Третя стадія — термінального дихання — настає на 4-5 хв, коли виникають короткі глибокі вдихи і паузи. Причину термінального дихання пов’язують із пригніченням функції дихального центру довгастого мозку і функціонуванням слабо збуджених центрів спинного мозку.

Четверта стадія — припинення дихання з поступовим згасанням діяльності серця — зумовлена повним виснаженням і паралічем дихальних центрів головного і спинного мозку. Після стійкого припинення дихання поступово згасає діяльність серця, яке може слабо функціонувати ще протягом 5-30 хв.

Збереження діяльності серця після припинення дихання при асфіксії має надзвичайно велике практичне значення для відновлення життєвих функцій умираючого орга­ніз­му.

Медична практика свідчить, про те, що не завжди людина без ознак життя є справді мертвою. Відомо багато випадків, коли людей вдавалося повернути до життя не тільки при короткочасній механічній асфіксії (протягом 3-4 хв), а й при тривалішій (до 20-30 хв). Причому відновлення життєвих функцій при асфіксії відбувається в напрямку, зворотному процесу вмирання. Спочатку відновлюються функції довгастого мозку, потім спинного і середнього і, нарешті, кори півкуль великого мозку.

У людей, які перебували у стані механічної асфіксії, крім ознак безпосередньої дії механічних чинників (странгуляційна борозна, крововиливи, садна на шиї, переломи хрящів гортані тощо), виявляються також розлади функцій центральної нервової системи і внутрішніх органів у вигляді шаленості, судом, збудження, амнезії з дезорієнтацією, конфабуляціями, псевдоремінісценціями тощо.

Інколи виникають і соматичні розлади — пневмонія, ішемія міокарда, набряк легень, мозку, порушення зору, слуху, паралічі сфінктерів та ін. Причому ступінь їх прояву залежить від глибини і тривалості асфіксії. При короткочасній асфіксії ці явища порівняно швидко проходять. У разі глибокої тривалої асфіксії вказані прояви мають затяжний, стійкий характер, а іноді після виведення із стану асфіксії через кілька днів може настати смерть, яка зумовлена різними причинами (набряк легень, мозку, ішемія міокарда, пневмонія тощо).

В разі смерті від механічного задушення виявляють­ся ознаки, які характерні для всіх його видів, а тому во­ни дістали назву загальноасфіктичних. Внаслідок того, що вони виявляються також в разі смерті від інших при­чин (раптовій смерті, деяких отруєннях тощо), їх ще на­зивають ознаками швидкої (гострої) смерті. Їхні особ­ливості визначаються сутністю функціональних пору­шень, які лежать в основі асфіксії. Ці ознаки виявляються як при зовнішньому, так і при внутрішньому дослідженні тру­па.

Зовнішні загальні ознаки асфіксії:

1. Синюшність обличчя, що пов’язана з застоєм крові в малому колі кровообігу та особливо виражена при первинному обстеженні трупа.

2. Різко виражені трупні плями синявого кольору з крапковими крововиливами на них, що зумовлене рідким станом крові в судинах, внаслідок чого трупні плями утворюються швидше, ніж звичайно.

3. Крапкові крововиливи на кон’юнктивах, що пов’язане з підвищенням кров’яного тиску ще у зажиттєвий пе­ріод асфіксії, а також підвищенням проникності стінок кровоносних судин.

4. Виділення сечі, калу, сперми, що пов’язане з розслабленням сфінктерів і судомами.

Внутрішні ознаки асфіксії:

1. Рідка темно-червона кров. Такий колір крові пояснюють накопиченням у ній вуглекислоти і поглинанням кисню крові тканинами, які ще продовжують функціонувати. Наявність же рідкої крові пов’язують з аутолізом фібриногену внаслідок збільшення в крові вуглекислоти. Крім того, судово-медична практика свідчить, що рідка кров часто є одним із важливих показників швидкої смерті.

2. Переповнення кров’ю правої половини серця і системи верхньої порожнистою вени пов’язане з утрудненням кровообігу в малому колі.

3. Повнокров’я внутрішніх органів обумовлене зас­тоєм крові в системі нижньої порожнистої вени.

4. Підепікардіальні і підплевральні дрібні крапкові крововиливи (плями Тард’є) виявляються під пристінковою плеврою та на поверхні серця. Крововиливи також є під слизовою оболонкою гортані, трахеї, шлунка й на внутрішніх органах. Їх виникнення пояснюють тим, що внаслідок різкого підвищення артеріального тиску в судомний період механічної асфіксії відбуваються розриви багатьох капілярів. Особливо часто такі крововиливи виявляються на поверхні серця і легень через застій крові в малому колі кровообігу, де є найсприятливіші умови для їх виникнення. Крім того, як свідчать морфологічні дослідження, при асфіксії різко змінюється проникність стінок судин, що також спричиняє появу крововиливів на слизових, серозних оболонках, в м’язах та інших тканинах.

Серед перелічених ознак немає жодної, патогномонічної тільки для механічної асфіксії. Більшість з них можуть спостерігатися у випадках швидкого настання смерті. Проте вони добре виражені при механічній асфіксії, що настає внаслідок первинного припинення дихання.

Таким чином, наявність цих ознак дозволяє засвідчити, що смерть настала при явищах асфіксії. Тільки поєднання перелічених ознак з видовими, тобто характерними для конкретного виду механічної асфіксії, дозволить встановити причину смерті. Нижче розглянуто окремі види смерті від механічної асфіксії.

2. Повішення

Повішення — це вид механічної асфіксії внаслідок стискання шиї петлею під дією маси власного тіла або його частини. Повішення може бути повним, вільним, коли тіло не має точки опори, і неповним, з точкою опори (в положенні на колінах, сидячи або лежачи). За характером петлі можуть бути жорсткі (мотузок, ремінь, дріт тощо), напівжорсткі і м’які (шарф, хустка, простирадло тощо), ковзні і нерухомі. Розрізняють власне петлю, вузол і вільний кінець.

Залежно від положення вузла виділяють типове та атипове повішення. При типовому повішенні вузол розташовується у ділянці потилиці, атиповому передньому — в ділянці підборіддя, атиповому бічному — на бічній поверхні шиї (праворуч або ліворуч; рис. 56).

Для судово-медичного дослідження труп повішеного звичайно доставляють разом із петлею на шиї або її направляють окремо (в таких випадках бажано сфотографувати труп перед зняттям петлі та після цього). Зняту з шиї петлю зберігають і в окремих випадках як речовий доказ в подальшому передають слідчому.

При судово-медичному дослідженні трупа крім загальноасфіктичних ознак смерті від повішення (як і при будь-якому іншому виді механічного задушення), виявляють і видові ознаки, характерні саме для повішення.

Основною і найважливішою ознакою повішення є странгуляційна борозна — негативний відбиток петлі, накладеної на шию. Вона чітко відбиває положення і ши­рину петлі і має вигляд більш-менш вдавленої борозни, міс­цями жовтувато-бурого кольору, твердуватої на дотик. Рід­ше — борозна м’яка, має вигляд блідо-синюшної смуги (рис. 57).

Жовтувато-бурий колір странгуляційної борозни та її за­т­вердіння (ущільнення) пов’язані з тим, що внаслідок тер­тя твердої петлі (особливо під час судом) порушується ці­лість епідермісу із клітин якого витискається рідина і від­­-бувається зневоднення тканин із наступним висиханням.

Відбиток рельєфу петлі стає помітним при висиханні і побурінні борозни.

Ступінь прояву і вдавлення борозни залежать від матеріалу петлі, часу висіння, маси тіла і пози трупа. Чим твердіший матеріал петлі, довше висить людина, більше маса її тіла і чим меншу точку опори вона має (або не має її зовсім), тим глибшою буде странгуляційна борозна, краще будуть визначені її краї, більше буде умов до її зневоднення, висихання та ущільнення.

Якщо петля зроблена з м’якого матеріалу (шарф, хустка, простирадло тощо), ті­ло перебувало в ній недовго, точка опори була значна (по­вішення сидячи, лежачи тощо), а маса тіла невелика, то стран­гуляційна борозна слабо виражена, майже не вдавлена і може мати вигляд блідо-синюшної смуги. В окремих ви­падках (за зазначених умов) странгуляційна борозна мо­же бути зовсім непомітною, що завжди треба враховувати.

При різко вираженому гнитті, коли утворюється під­шкір­на гнильна емфізема, на шиї внаслідок тиску комірця со­рочки може утворюватися біла смуга, що нагадує странгу­ляційну борозну. Проте якщо на шиї була борозна, особливо слабо виражена, то при значно розвинутій емфіземі вона мо­же бути мало помітною або і зовсім непомітною.

Странгуляційна борозна при повішенні має досить характерні ознаки:

1) локалізація — верхня частина шиї, тому що під дією маси тіла петля займає максимально високе положення;

2) напрям — косовисхідний у бік замкнення петлі;

3) ступінь прояву — нерівномірно виражена, найбільше на боці, протилежному місцю замкнення петлі, де стискання найзначніше.

Якщо петля накладається на шию так, що вузол її розташовується позаду, то спереду странгуляційна борозна найглибша і найтвердіша, має поперечний напрямок над ділянкою верхнього краю щитоподібного хряща, під самим підборіддям, а з боків менш вдавлена, з нечітко окресленими краями, іде круто вгору і назад, а на задній поверхні шиї може зовсім не виявлятися або бути слабо вираженою.

Якщо вузол петлі розташовується збоку (поблизу правого чи лівого вуха), то на протилежній бічній поверхні шиї странгуляційна борозна буде поперечна, найбільш виражена і глибоко вдавлена, тоді як на передній і задній поверхні шиї вона піднімається у бік вузла петлі, менш виражена, а в ділянці замикання вузла, серед волосся вона вже непомітна (голова відхиляється в бік, протилежний до змикання вузла).

Вузол петлі може розташовуватись й спереду. В таких випадках поперечна, найбільш виражена борозна буде виявлятися на шиї ззаду. Найчастіше при повішенні спостерігається бічне положення вузла. Іноді під петлю потрапляє борода, волосся з голови, хустка, шарф тощо. Тоді странгуляційної борозни у відповідному місці не буде. Якщо на петлі є виступи, вузли, перекручування, будь-які особливості поверхні, то відповідно на странгуляційній борозні виявляються характерні ознаки, внаслідок того, що рельєф петлі дає негативний відбиток у борозні.

У тих випадках, коли петля має кілька обертів, відпо­відно утворюється і кілька странгуляційних борозен, які немовби переходять одна в одну. При защемленні обертами петлі складок шкіри між борознами виникають синякові валики з краплинними крововиливами.

Таким чином, при дослідженні странгуляційної борозни потрібно звернути увагу на такі її ознаки:

1) напрям;

2) ступінь прояву;

3) розташування;

4) число обертів;

5) замкненість;

6) ширину;

7) глибину;

8) рельєф тощо.

При повішенні часто спостерігається випадання язика й защемлення його між зубами, локалізація трупних плям на нижніх кінцівках (при тривалому вертикальному положенні тіла).

Рідко бувають переломи рогів під’язикової кістки і хрящів гортані. В м’які тканини шиї в напрямку странгуляційної борозни і грудино-ключично-соскоподібного м’яза можливі крововиливи (ознака Вальхера). Часто спостерігаються поперечні надриви внутрішньої оболонки загальної сонної артерії на місці її розгалуження (ознака Амюса).

Ці надриви виникають у тому місці, де петля тисне най­дужче, внаслідок чого просвіт загальної сонної артерії за­кривається і нижче від цого місця в момент різкого під­вищення артеріального тиску сильно розтягується і роз­ширюється. Крім того, при висінні тіла відбувається зна­чне витягання сонної артерії в довжину. Внаслідок цьо­-го виникають поперечні розриви внутрішньої оболонки ар­терії, а в клітковині, що оточує ззовні цю частину за­га­льної сонної артерії, виявляються невеликі крововиливи.

Генез смерті при повішенні. Залежно від розташування петлі на шиї настає повне або часткове припинення доступу повітря в легені, стискання яремних вен, стовбурів блукаючих нервів, а іноді синокаротидних зон, різке підвищення внутрішньочерепного тиску.

При типовому положенні петлі (вузол позаду) вона стискає шию на рівні під’язикової кістки, відтискаючи корінь язика вгору і назад. Останній притискається до задньої стінки глотки і закриває просвіт гортані.

У разі бічного положення петлі корінь язика відтискається в бік, протилежний місцю розташування вузла, внаслідок чого повністю закривається просвіт гортані. Таким чином, і в тому, і в іншому випадках надходження повітря в легені припиняється.

Генез смерті при повішенні досить складний і його неможливо звести тільки до стискання і закриття дихальних шляхів петлею. Відомі випадки смерті при повішенні у осіб, яким була зроблена трахеотомія. В експериментах на тваринах, у яких петля накладалась вище від трахеостоми, смерть наставала так само швидко, як і у контрольних тварин.

Важливим у генезі смерті при повішенні є різке підвищення кров’яного тиску в головному мозку внаслідок утруднення відтоку крові. Крім того, стискання судинно-нервового пучка шиї і подразнення важливих рефлексогенних зон, блукаючого нерва та його гілок може призвести до рефлекторного припинення діяльності серця і швидкого настання смерті.

Встановивши смерть від механічного задушення внаслідок повішення на підставі наявності загальноасфіктичних і відових ознак, треба (якщо можливо) визначити рід насильної смерті (вбивство, самогубство, нещасний випадок). При цьому потрібно ознайомитись з даними первинного обстеження трупа та всіма обставинами смерті.

В переважній більшості випадків повішення — це самогубство. При типовому самогубстві — повішенні дорослої людини — одяг її в повному порядку, на тілі немає слідів боротьби, опору і самооборони (синці, садна тощо). Матеріалом петлі при цьому часто є частини одягу (ремінь, хустка, шарф тощо), нерідко покійний залишає передсмерт­ну записку, в якій вказуються мотиви самогубства.

При дослідженні трупів людей, які померли внаслідок повішення, звертають особливу увагу на наявність різних пошкоджень на тілі, відзначаючи їх локалізацію, характер, розміри, форму, ступінь загоєння, стан одягу, наявність плям крові, бруду тощо.

Треба враховувати, що виявлення пошкоджень на трупі при повішенні не завжди є доказом вбивства і являють собою сліди боротьби, оборони. Вони можуть бути запо­діяні напередодні, перед повішенням, під час або після нього. Спостерігаються випадки, коли людина кінчає життя самогубством після побиття. Під час судом при повішенні, коли тіло перебуває в безпосередній близькості від твердих предметів (стіна, шафа тощо), частини тіла, обернені до них, можуть забиватися, внаслідок чого виникають невеликі синці або садна. З’ясувати їх походження звичайно неважко. Вони виявляються тільки на тому боці тіла, який розташовується близько до твердого предмета і на відповідній висоті.

Пошкодження можуть виникати і після повішення, наприклад, при випаданні трупа із петлі або при недбалому транспортуванні тощо. Розпізнавання їх, як правило, не становить труднощів, оскільки навколо цих післясмертних пошкоджень немає реактивних явищ.

Спостерігаються випадки, коли перед повішенням самогубець намагається заподіяти собі пошкодження будь-яким іншим засобом — гострим предметом, вогнепаль­ною зброєю тощо.

Так, у нашій практиці спостерігався випадок, коли чоловік після сімейних непорозумінь вирішив покінчити з життям. Він заподіяв собі 26 рубаних ран голови в лобово-тім’яній ділянці, дві різані рани в ділянці серця, після чого повісився. В передсмертній записці він детально описав мотиви самогубства.

Спостерігаються випадки вбивства будь-яким іншим засобом з наступним підвішенням тіла для симуляції самогубства чи нещасного випадку.

Значно легше вирішити це питання у випадках, коли вбив­ство здійснюється шляхом нанесення смертельних пош­коджень, а труп з метою симуляції самогубства підві­шують. Іноді вбивство здійснюється шляхом задушення ру­ками, закриття отворів рота і носа або спричинення ін­ших видів механічної асфіксії з наступним підвішенням тіла.

Дуже важливо при цьому визначити, чи накладена петля зажиттєво, чи післясмертно. Складність з’ясування цього питання зумовлена тим, що зажиттєва странгуляційна борозна макроскопічно не відрізняється від післясмертної.

Зажиттєвість странгуляційної борозни візуально мож­на визначити тільки тоді, коли під нею у м’яких тканинах шиї виявляються чітко виражені синці, крововиливи або якщо за наявності двох і більше борозен між ними є синцеві валики — сліди від защемлення шкіри петлею.

При диференціальній діагностиці характеру странгуляційної борозни потрібно враховувати комплекс макро і мікроскопічних змін, які охоплюють загальні і видові ознаки механічної асфіксії, дані обставин справи, а також результати гістологічного дослідження странгуляційної борозни.

Для зажиттєвої странгуляційної борозни, крім ознак стискання шкіри, — сплощення епідермісу і сосочкового шару дерми, гомогенізації, порушення тинкторіальних властивостей тканин, характерними є набрякання клітин рос­ткового шару епідермісу, кровонаповнення судин шкіри кра­йових і проміжних валиків, крововиливи в ділянці дна бо­розни, а також прояви збудження і розпаду більшості нер­вових елементів шкіри. Крім того, виявляються зміни в стовбурах блукаючих нервів: різні форми подразнення, розтягнення і розриви осьових циліндрів з утворенням на їх кінцях закруток і набряків нейроплазми тощо (рис. 58).

Існують також гістохімічні методи дослідження странгуляційної борозни, які грунтуються на виявленні зажиттєвих змін активності різних ферментів.

Зазначені методи доцільно застосовувати лише при дослідженні свіжих тканин. У випадках, коли труп перебуває в стані гнильного розпаду, ці методи не дозволяють провести диференціальну діагностику.

Через обмежені можливості застосування гістологічних і гістохімічних методів дослідження на кафедрі судової медицини Національного медичного університету розроблено (Б.В.Михайличенко і В.А.Сушко) метод встановлення зажиттєвого походження странгуляційної борозни, що грунтується на кількісному порівнянні рівнів кислотно-екстрагованих і вільних фракцій гістаміну, серотоніну. У зажиттєвій борозні порівняно з непошкодженою шкірою їх вміст у 1,5-2 рази вищий.

Гістологічному дослідженню підлягають найбільш виражені ділянки странгуляційної борозни без трупних плям. При цьому шкірний клапоть повинен мати вигляд трапеції, основа якого відповідає нижньому валику. Зріз слід робити таким чином, щоб у препараті були помітні частини шкіри над і під борозною. Гістологічному дослідженню інколи піддають і шийні відділи блукаючих нервів на рівні странгуляційної борозни.

З метою біохімічного дослідження біогенних амінів вирізують ділянку шкіри зі странгуляційною борозною 0,5 см завширшки. Для контролю вирізують симетричну щодо вертикальної осі тіла або близько розташовану на відстані 3-5 см від борозни подібну за розміром і формою ділянку неушкодженої шкіри.

3. Задушення петлею

Задушення — це вид механічної асфіксії внаслідок стискання органів шиї петлею, яка затягується руками або під дією сторонньої сили. Найчастіше стискан­ня петлею робиться руками, іноді за допомогою будь-яких предметів (так званих закруток). Можливе також задушення з вуздечкою, коли один тур петлі проходить через рот.

При тугому й міцному затягуванні петлі на шиї закривається просвіт гортані або трахеї, припиняється надходження повітря в легені, внаслідок чого виникають усі ознаки асфіксії і настає смерть.

При судово-медичному дослідженні трупа виявляються, як правило, різко виражені загальноасфіктичні ознаки смерті, а також видові ознаки, характерні для задушення петлею.

Основною і найважливішою видовою ознакою смерті при задушенні петлею є странгуляційна борозна, яка за характером різко відрізняється від странгуляційної борозни при повішенні. Вона має горизонтальний напрямок, рівномірно виражена, замкнена і розташована порівняно низько.

Задушення петлею часто відбувається в положенні лежачи. Петля охоплює шию навкруги і странгуляційна борозна розташовується перпендикулярно до вертикальної осі шиї. З якого боку не розташовується вузол петлі, тиск її однаковий, а тому ступінь прояву борозни також однаково рівномірний. Борозна звичайно локалізується на рівні нижнього краю щитоподібного хряща або ще нижче — на рівні перснеподібного хряща. У місці вузла на бороз­ні часто помітне глибоке вдавлення, внаслідок чого борозна тут може бути значно ширшою. Слід обов’язково відзна­чити особливості вузла петлі і ретельно їх зафіксувати. Петлю на шиї перед зняттям розрізають на боці, протилежному вузлу, і зашивають нитками. Петлю з вузлом після ретельного обстеження зберігають і передають слідчому. Часто зав’язаний вузол має характерні особливості, які дозволяють встановити вбивцю.

До інших видових ознак смерті від механічного задушення петлею належать висунутий і затиснений між зубами язик та різні пошкодження під странгуляційною борозною (синці, надриви м’язів, переломи хрящів гортані і під’язикової кістки, в також надриви внутрішньої оболонки загальної сонної артерії поблизу місця її розгалуження на зовнішню і внутрішню), тобто ознаки, що виявляються і при повішенні.

Пошкодження тканин і органів шиї під странгуляційною борозною при задушенні петлею спостерігаються частіше, ніж при повішенні. Це пояснюється тим, що задушення петлею частіше здійснюється сторонніми руками, з великою силою, уривчастими рухами в період оборони і посилюється під час судом.

На відміну від повішення, яке часто є самогубством, задушення петлею в переважній більшості випадків — вбивство, а тому, крім характерної для цього виду механічної асфіксії странгуляційної борозни (горизонтальної, рівномірно вираженої і низько розташованої), на трупі, як правило, виявляють численні пошкодження (садна, синці) — сліди боротьби і самооборони. Одяг часто розірваний, пом’ятий, волосся скуйовджене. В осіб, які перебували в стані різко вираженої алкогольної інтоксикації або в без­порадному стані, у маленьких дітей, а також у випадках, коли петля затягується на шиї несподівано, раптово, на тілі не виявляється слідів боротьби і самооборони.

При задушенні петлею можливі випадки самогубст­ва. Вони характеризуються повним порядком в одязі, і від­сутністю, крім странгуляційної борозни, інших пошкоджень і наявність жорстких петель.

Іноді трапляються нещасні випадки внаслідок задушення петлею.

Так, Айседора Дункан загинула внаслідок задушення шарфом, вільний кінець якого потрапив у колесо відкритого автомобіля, що їхав на великій швидкості.

В літературі описано багато випадків смерті від задушення петлею внаслідок нещасного збігу обставин під час роботи на виробництві, різних ігор дітей тощо. Тому кожний випадок смерті від задушення петлею має ретельно вивчатися, починаючи з огляду місця події, ознайомлення з усіма обставинами справи, обстеження трупа тощо.

4. Задушення руками

Задушення руками — це такий вид механічної асфіксії, при якому шия стискається руками, а пальці рук охоплюють ділянку горла, що призводить до значного стискання судин шиї, нервових стовбурів, гортані, внаслідок чого закривається просвіт дихальних шляхів, виникають прояви асфіксії, а потім настає смерть. При задушенні руками важливе значення має травматичне подразнення периферичних гілок блукаючого нерва, особливо верхніх гортанних нервів і синокаротидних зон, що спричиняє раптове припинення дихання і діяльності серця.

У разі смерті від механічної асфіксії внаслідок задушення руками загальноасфіктичні ознаки, як правило, добре виражені.

Основними видовими ознаками при задушенні руками є садна і синці на передній і бічних ділянках шиї з крововиливами в м’які тканини від стискання шиї пальцями рук. При цьому фіксуються відбитки нігтів у вигляді півмісячних або лінійних саден. При півмісячній їх формі визначають, в який бік спрямовані опуклості. Треба враховувати, що садна можуть мати безладний характер (рис. 59).

При дослідженні трупа від­значають ло­калізацію, фор­му, колір, розміри, кіль­кість і характер пошкодження окремо на лівій і правій ділянці шиї. При задушенні руками час­то виникають переломи хрящів гортані, а іноді і під’язко­вої кістки з крововиливами в м’які тканини шиї. Як і при ін­ших видах механічної асфіксії, під час судово-медичного дос­лідження трупа звертають увагу на наявність слідів бо­ротьби і самооборони. Задушення руками завжди є вбивством, при якому слідів боротьби і самооборони може і не бу­ти. Це спостерігається у випадках, коли раптово, несподі­ва­но стискають шию руками, і жертва не здатна чинити опір.

Якщо задушення здійснюється однією рукою, то садна і синці розташовані на лівій передньобічній поверхні шиї і лише частково праворуч. Дуже рідко задушення здійсню­ється однією лівою рукою. При цьому більша частина саден і синців спостерігається на правому боці передньої поверхні шиї. Задушення руками — завжди вбивство.

На тілі дорослої людини в таких випадках, як правило, є численні садна і синці, а на одязі помітні сліди боротьби. Садна, які нагадують відбитки нігтів, можуть бути виявлені навколо рота і носа, на обличчі покійного. Це спостерігається тоді, коли затуляють рота і носа, щоб заглушити крик жертви або водночас із задушенням руками застосовують ще й інший спосіб задушення.

При цьому поряд з пошкодженнями в ділянці шиї можлива наявність саден і крововиливів на інших частинах тіла. Іноді виникають переломи ребер і розриви печінки від натискання коліном на грудну клітку жертви.

Якщо задушення руками здійснюється через м’які предмети, ніяких пошкоджень на шкірі шиї може не виявлятися.

Самозадушення руками практично не спостерігається, тому що швидко розвивається адинамія і втрата свідомості, внаслідок чого стискання шиї припиняється на самому початку спроби це заподіяти.

Шляхом задушення вбивають частіше дітей, жінок і людей похилого віку, які не здатні чинити потрібний опір. Задушити руками здорового чоловіка набагато важче. Проте, відомі випадки вбивства без опору і належних слідів самооборони і дорослої людини.

5. Закриття отворів рота і носа

Якщо одночасно закривають зовнішні дихальні отвори рота і носа, то повітря не може надходити до легень, настає стан асфіксії і внаслідок цього — смерть від механічного задушення. При судово-медичному дослідженні трупа виявляються, як правило, досить чіткі загальноасфікичні ознаки смерті.

При закритті отворів носа і рота руками на шкірі обличчя біля них виявляються сліди від стискання руками у вигляді крововиливів і півмісячних саден від пальців рук і нігтів. На слизовій оболонці губ можуть залишатися садна і крововиливи від притискання губ до зубів і щелеп.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 64; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!