Органи державної податкової служби та їх функції 2 страница

Основними причинами бюджетного дефіциту є:

- зменшення приросту національного доходу внаслідок економічної кризи і спаду виробництва;

- збільшення державних видатків;

- зменшення бюджетних надходжень;

- падіння доходів суб’єктів господарювання в умовах кризового стану;

- циклічні спади в економіці;

- зменшення податків з метою стимулювання ділової активності.

8.2. Соціально-економічні наслідки бюджетного дефіциту

Дефіцит бюджету – явище неоднозначне, проте у будь-якому випадку його існування має певні наслідки. Наслідки бюджетного дефіциту можуть бути позитивні, негативні або наслідків взагалі не буде.

Позитивний вплив бюджетного дефіциту досліджували ще у час Великої французької революції. Представники кейнсіанської школи відстоюють тезу, що поміркований бюджетний дефіцит - це благо, оскільки дефіцит активізує суспільство, стимулюючи законотворчу діяльність, змушуючи економити кошти, попереджувати і викривати зловживання у системі бюджетного фінансування. Проте, дефіцитне фінансування потребує постійного контролю і обґрунтованості видатків, незабезпечених доходами.

Негативні наслідки дефіциту відстоювали теоретики неокласичного напряму. Хронічні дефіцити неминуче призведуть до підвищення податкового тиску, що у свою чергу знизить ділову активність та доходи суб’єктів господарювання. Негативні наслідки дефіциту появляються у марнотратстві уряду, макрофінансовій нестабільності, підвищенні ризиків економічної діяльності держави, посиленні інфляційних процесів, кризі державних фінансів, грошової системи.

Дефіцит бюджету є виправданим у тому випаду, коли темпи приросту ВВП випереджають приріст обсягів бюджетів, бюджетного дефіциту і видатків на обслуговування боргу. Якщо за рахунок дефіцитного дефіциту зміцнюється фундамент економіки, він характеризується позитивними явищами.

Наявність стійкого бюджетного дефіциту у світовій практиці свідчить про існування певного причинно-наслідкового механізму, кінцевим результатом якого може стати фінансова криза (рис. 8.2).

Причинно-наслідковий механізм бюджетного дефіциту:

скорочення обсягу заощаджень у загальнодержавному масштабі

зростання відсоткової ставки

менша доступність кредитних ресурсів для приватного сектору

підвищення обмінного курсу національної валюти

зменшення обсягу інвестицій та експорту, збільшення імпорту

дефіцит платіжного балансу

Рис. 8.2. Причинно-наслідковий механізм бюджетного дефіциту

8.3. Джерела фінансування бюджетного дефіциту

Перевищення видатків над доходами, тобто бюджетний дефіцит, є найбільш складним явищем у фінансовій науці. Насамперед дефіцит зовсім не означає незбалансованість бюджету, адже це перевищення видатків над постійними доходами бюджету. Для держави це завжди небажане і часто негативне явище. Тому у бюджетній політиці надзвичайно важливими є питання визначення джерел покриття незабезпечених доходами видатків бюджету.

Основні ознаки класифікації джерел фінансування бюджетного дефіциту відображені на рис. 8.3.

Рис. 8.3. Джерела фінансування бюджетного дефіциту

Основними методами фінансування бюджетного дефіциту є:

1) продаж державних активів на покриття державних видатків, застосовується рідко;

2) боргове фінансування - державні запозичення у формі внутрішніх та зовнішніх позик;

3) грошово-кредитна емісія (монетизація) спричинює загрозу інфляції погіршує стан грошового обігу. Внаслідок монетизації дефіциту держава може отримати сеньйораж – дохід від друкування та карбування грошей, виникає, коли темпи зростання грошової маси перевищують темпи зростання реального ВВП, наслідком чого є зростання середнього рівня цін.

4) зважена податкова політика. Потрібна зважена податкова політика, яказумовлює зростання податкових надходжень до бюджету. Цього можна досягнути шляхом зниження податкового тиску через зниження ставок податків одночасно із розширенням бази оподаткування.

8.4. Шляхи скорочення бюджетного дефіциту

В Україні питання, що стосуються розміру бюджетного дефіциту та джерел його фінансування регламентуються Бюджетним кодексом України та законом про Державний бюджет на поточний рік. Серед правил, які визначають бюджетну дисципліну органів державної влади, державного управління та місцевого самоврядування визначені наступні:

- недопущення дефіциту по спеціальному фонду бюджету;

- недопущення дефіциту місцевих бюджетів (за винятком бюджету АР Крим та міських бюджетів);

- ухвалення дефіциту державного бюджету лише із визначенням обґрунтованих джерел його фінансування;

- можливість дефіцитності бюджету АР Крим лише по бюджету розвитку;

- заборона використання емісійних коштів НБУ як джерела фінансування дефіциту;

- здійснення державних запозичень у межах встановлених граничних розмірів державного боргу;

- заборона використання державних запозичень для покриття поточних видатків держави;

- тимчасове обмеження бюджетних асигнувань із загального фонду бюджету у разі недоотримання надходжень за місячними звітами або скорочення бюджетних видатків (крім захищених статей), якщо за результатами квартальних звітів недоотримання бюджетом доходів перевищує 15% від передбачених бюджетним розписом сум.

Тактичним методом боротьби з дефіцитом в Україні є застосування механізму секвестру видатків бюджету. Секвестр бюджету полягає у пропорційному зниженні видатків за всіма статтями протягом часу, що залишився до закінчення бюджетного року (наприклад: 5%, 10%, 15%). Не підлягають секвестру захищені статті за переліком Верховної Ради України. Секвестр видатків бюджету застосовується у випадку недоотримання

Скорочення бюджетних дефіцитів у більшості країн досягається шляхом застосування спеціальних фіскальних правил:

1. Правила збалансованого бюджету:

- “золоте правило державних фінансів” передбачає обов'язкову збалансованість бюджетних доходів і видатків (наприклад: Німеччина, Японія, місцеві бюджети США);

- циклічний бюджетний баланс передбачає збалансування доходів і видатків у межах економічного циклу (наприклад: Голландія, Швейцарія);

- встановлення граничних розмірів частки бюджетного дефіциту у ВВП (наприклад: країни ЄС).

2. Правила запозичень:

- заборона внутрішніх державних запозичень (застосовується в Індонезії);

- заборона державних запозичень у центрального банку (наприклад: країни ЄС, США, Японія, Канада, Аргентина, Угорщина);

- обмеження запозичень шляхом встановлення їх граничних розмірів у відсотках до минулорічних доходів чи видатків уряду (наприклад: Бразилія, Єгипет, Марокко).

3. Боргові та резервні правила:

- встановлення лімітів щодо акумулювання валового чистого державного боргу у відсотках до ВВП (наприклад: країни ЄС);

- формування спеціальних резервних фондів для запобігання кризи у несприятливі періоди.

Правове регламентування бюджетного дефіциту країн ЄС включає:

- дотримання Маастрихтських вимог, тобто державний борг не має перевищувати 60% ВВП, а бюджетний дефіцит – 3% ВВП (Маастрихтський договір про Європейський Союз, лютий 1992р.) та застосування фінансових санкцій за їх порушення;

- проведення постійного моніторингу стану бюджетного дефіциту країн ЄС з боку Єврокомісії.

Питання для самоконтролю

1. Поясніть поняття бюджетного профіциту.

2. Яке значення має бюджетний дефіцит для економічного розвитку держави?

3. Охарактеризуйте види бюджетного дефіциту.

4. Охарактеризуйте основні концепції збалансованості бюджету.

5. Назвіть методи фінансування бюджетного дефіциту.

6. Назвіть наслідки бюджетного дефіциту.

7. Класифікація бюджетного дефіциту за Бюджетним кодексом України.

8. У чому полягає суть секвестру бюджету?

ТЕМА 9. ДЕРЖАВНИЙ КРЕДИТ

9.1. Економічна природа та роль державного кредиту. Форми державного кредиту.

9.2. Державний борг, його суть і соціально-економічні наслідки.

9.3. Державний борг України та механізм його обслуговування.

9.1. Економічна природа та роль державного кредиту. Форми державного кредиту

Державний кредит розглядають:

- як економічну категорію, тобто сукупність економічних відносин між державою в особі органів влади і управління, з одного боку, і резидентами та нерезидентами з іншого, при яких держава традиційно виступає у ролі позичальника (рідше кредитора та гаранта);

- за матеріально-речовим втіленням – державний кредит відображає рух позичкового капіталу у результаті вторинного перерозподілу ВВП;

- формами прояву державного кредиту є державні позики, забезпечені випуском цінних паперів чи залучені на підставі угод, а також державні гарантії;

- за юридично-правовим статусом державний кредит трактують як врегульований нормами права механізм залучення додаткових коштів (тимчасово-вільних) державою на засадах добровільності, повернення, платності і строковості.

Державний кредит зумовлений такими причинами:

- необхідністю виконання державою своїх функцій;

- постійно зростаючими потребами держави у фінансових ресурсах;

- наявністю бюджетного дефіциту.

Метою запозичення коштів державою є:

- покриття бюджетного дефіциту;

- регулювання грошового обігу;

- залучення коштів на інвестиційні програми.

Суб’єктами державного кредиту з боку держави є: Кабінет Міністрів України, органи влади АР Крим, органи місцевого самоврядування, Міністерство фінансів в особі Державного казначейства, Національний Банк України.

Державний кредит виконує три функції: розподільчу, контрольну і регулюючу.

За допомогою розподільчої функції забезпечується формування ресурсів єдиного централізованого фонду держави – бюджету, хоча інколи і цільових державних фондів.

Контрольна функція державного кредиту поєднується із контрольною функцією фінансів, забезпечує контроль у процесі залучення і розміщення позикових ресурсів, контроль за напрямами і цільовим використанням позик, строками повернення і своєчасністю сплати відсотків, здійснює моніторинг і забезпечує платоспроможність та ліквідність держави.

Регулююча функція проявляється у використанні державного кредиту як інструмента регулювання економіки шляхом використання податкової політики, бюджетного фінансування, грошово-кредитної політики, звуження чи розширення сукупних попиту та пропозиції, міжнародну платоспроможність та кредитний рейтинг держави.

Основні форми державного кредиту відображені на рис. 9.1.

Рис. 9.1. Форми державного кредиту

Основною формою державного кредиту є державні позики, які відображають економічні відносини між державою (як позичальником) та іншими суб’єктами (кредиторами). Оформлення внутрішніх державних позик здійснюється державними цінними паперами (облігаціями та казначейськими зобов’язаннями) або угодами (безоблігаційні позики). Випуск цінних паперів здійснюється для мобілізації коштів на внутрішньому фінансовому ринку (облігації внутрішньої державної позики – ОВДП, казначейські зобов'язання), а також на міжнародних ринках позикового капіталу (єврооблігації, фідуціарні позики та облігації зовнішньої державної позики - ОЗДП).

Облігації та казначейські зобов’язання - боргові цінні папери, що символізують боргове зобов’язання держави, засвідчують внесення їх власниками коштів до бюджету, і гарантують повернення основної суми боргу після визначеного строку (вони є строкові) і дають право на отримання додаткового доходу у вигляді відсотків, виграшів, тощо. Різниця між ними відображена на рис. 9.3.

Рис. 9.3. Відмінні риси облігацій та казначейських зобов’язань

Залучення позик має ґрунтуватись на таких принципах:

Þ мінімізація вартості позик, що відображається відповідною відсотковою політикою;

Þ стабільність та ліквідність державних цінних паперів.

Державні запозичення можуть здійснюватись тільки тоді, коли вичерпані інші джерела формування державних доходів або коли доцільно обмежити рівень оподаткування в державі.

Джерелами погашення державних позик є:

- доходи від інвестування позичених коштів у високоефективні проекти;

- додаткові надходження від податків;

- економія коштів від зменшення видатків;

- емісія грошей.

Іншою формою державного кредиту є мобілізація частини вкладів населення через систему Ощадбанку, причому без відома дійсних власників (населення). Залучені таким чином кошти спрямовуються в доходи бюджету.

Державні грошово-речові лотереї виступають формою добровільного залучення коштів населення до бюджету через продаж лотерейних білетів, коли частина мобілізованих коштів розігрується у вигляді грошових або речових виграшів. Кошти, що надходять внаслідок випуску та реалізації лотерейних білетів, перевищують виплати за ними і використовуються для фінансування видатків відповідних бюджетів.

Використання коштів державного позичкового фонду характеризується тим, що державні кредитні установи передають частину кредитних ресурсів на покриття видатків уряду без купівлі державних цінних паперів. Ця форма державного кредиту економічно не виправдана і зумовлює інфляційні процеси.

9.2. Державний борг, його суть та соціально-економічні наслідки

Державний борг відображає суму заборгованості держави перед її кредиторами. Він включає суму прямих договірних зобов’язань, а також відсотків за ними перед економічними суб’єктами (резидентами) і зарубіжними кредиторами, включаючи видані державою гарантії за кредитами, що надають місцевим органам влади, державним підприємствам, іноземним постачальникам.

Види державного боргу відображені на рис. 9.4.

Рис. 9.4. Класифікація державного боргу

У фінансовій звітності борг класифікують на:

- державний прямий (внутрішній і зовнішній) сукупність прямих зобов’язань уряду перед внутрішніми і зовнішніми кредиторами,

- державний гарантований (внутрішній і зовнішній) - боргові зобов’язання державних органів і держпідприємств, приватних фірм, виконання яких гарантовано державою.

Загальна сума внутрішнього боргу поділяється на дві частини:

1. монетизований борг (складається із боргів держави комерційним банкам як основним тримачам державних цінних паперів),

2. немонетизований борг складається з невиконаних державою фінансових зобов’язань перед населенням за соціальними виплатами і з заборгованості держави перед реальним сектором економіки за держзамовленнями та послугами держустанов.

У Бюджетному кодексі класифікація боргу здійснена за типом кредитора (хто є власником боргових зобов’язань) та за типом боргового зобов’язання (засоби, що використовуються).

В Україні фактично є два типи державного боргу:

- офіційно визнаний борг оформлений кредитними угодами чи державними цінними паперами і передбачає погашення і відсотків і основної суми боргу,

- заборгованість, що в складі державного не враховується, - невиконані державою фінансові зобов’язання перед суб’єктами господарювання.

9.3. Державний борг України та механізм його обслуговування

Управління державним боргом – комплекс заходів, що здійснюються державою в особі її уповноважених органів щодо визначення обсягів та умов залучення коштів, їх розміщення та погашення, а також забезпеченні платоспроможності держави, тобто її можливості погашення боргів. В Україні управління державним боргом здійснюють Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України, Національний банк України та Державне казначейство. Залученням та розміщенням державних позик займаються Міністерство фінансів та Національний банк. Погашення та обслуговування державного боргу здійснює Державне казначейство.

Політику управління державним боргом можна поділити на боргову стратегію (система дій і заходів щодо врегулювання боргових проблем держави та забезпечення її платоспроможності) і боргову тактику (визначає межі і умови державного запозичення, співвідношення між формами його формами, між кредиторами та порядок і механізм його погашення).

Процес управління державним боргом відображений на рис. 9.5.

Рис. 9.5. Процес управління державним боргом

Управління державним боргом здійснюється згідно ЗУ “Про державний бюджет” на відповідний рік, де встановлюється граничний розмір боргу, державні гарантії щодо його повернення. Державний борг України має дві складові: внутрішній і зовнішній борг. Граничний обсяг зовнішнього і внутрішнього державного боргу визначаються Бюджетним кодексом і не повинен перевищувати 60% фактичного річного ВВП України. Видатки з управління державним боргом складаються з виплати виграшів, річних процентів, видатків на виготовлення, переказ і реалізацію ЦП.

Джерелами погашення внутрішнього боргу є:

- бюджетні кошти;

- кошти від приватизації державного майна;

- нові запозичення.

Питання для самоконтролю

1. Сутність державного кредиту та причини його виникнення.

2. Суб’єкти державного кредиту.

3. Функції державного кредиту.

4. Форми державного кредиту.

5. Класифікація державних позик.

6. Види цінних паперів, якими оформляються державні позики.

7. Джерела погашення державних позик.

8. Класифікація державного боргу.

9. Завдання і політика управління державним боргом.

10. Методи управління державним боргом.

ТЕМА 10. МІСЦЕВІ ФІНАНСИ. БЮДЖЕТНИЙ ФЕДЕРАЛІЗМ І ФІНАНСОВЕ ВИРІВНЮВАННЯ

10.1. Теоретичні концепції і суть місцевих фінансів.

10.2. Функції та принципи організації місцевих фінансів.

10.3. Фінансові ресурси місцевого самоврядування та напрями їх використання.

10.4. Бюджетний федералізм і фінансове вирівнювання.

10.1. Теоретичні концепції і суть місцевих фінансів

В основі визначення місцевих фінансів лежить чіткий розподіл повноважень між державною владою та місцевим самоврядуванням; розподіл цих повноважень визначається теоріями місцевого самоврядування:

1) Теорія природних прав общини ( право общини на формування власних доходів та можливості розпоряджатися ними; держава може впливати на ці права законодавчо).

2) Державна теорія місцевого самоврядування (органи місцевого самоврядування є органами державного управління, що є у підпорядкуванні державної влади).

3) Теорія муніципального дуалізму відображає власну компетенцію місцевих органів влади у сфері громадсько-господарських відносин; місцеві ж органи є складовою державної влади і є представниками її на місцях.

Місцеві фінанси визнано явищем об’єктивним, зумовленим необхідністю виконання місцевим самоврядуванням певних функцій, а для цього виникає потреба у наявності відповідних фондів фінансових ресурсів у їхньому розпорядженні [28].

Під місцевими фінансами необхідно розуміти систему економічних відносин, пов’язаних з формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів, необхідних органам місцевого самоврядування для виконання покладених на них завдань (рис. 10.1) [39; 41].

Рис. 10.1. Компетенції місцевого самоврядування

10.2. Функції та принципи організації місцевих фінансів

Зміст місцевих фінансів виявляється у функціях, які вони виконують. Функціями місцевих фінансів є:

1) розподільча функція виявляється у порядку формування доходів і видатків місцевих бюджетів, цільових фондів місцевого самоврядування, за допомогою яких проходить процес забезпечення їх фінансовими ресурсами, необхідними для виконання місцевим самоврядуванням покладених функцій,

2) контрольна функція реалізується в діяльності органів місцевого самоврядування при складанні проектів місцевих бюджетів, їх розгляді й затвердженні, виконанні та складанні звіту про виконання,

3) стимулююча функція полягає у створенні сприятливих умов для зацікавлення місцевих органів влади у збільшенні додаткових надходжень, заохочення перевиконання запланованих показників.

Принципами організації місцевих фінансів є:

- обов’язкове розмежування функцій і повноважень між державною владою і місцевим самоврядуванням;

- чіткий поділ доходних джерел, а також видатків між державним та місцевим бюджетами;

- визначення власних доходів місцевих бюджетів;

- самостійність у формуванні та використанні фінансових ресурсів;

- державну фінансову підтримку несамодостатніх територіальних громад, проведення їх фінансового вирівнювання;

- стимулювання збільшення доходів кожного з бюджетів;

- раціональне та економне використання матеріальних та фінансових ресурсів;

- здійснення постійного контролю за використанням коштів;

- гласність і відкритість;

- залучення громадськості до прийняття рішень у сфері місцевих фінансів.

10.3. Фінансові ресурси місцевого самоврядування та напрями їх використання

Фінансові ресурси органів місцевого самоврядування формуються за рахунок місцевих бюджетів, позабюджетних цільових фондів місцевого самоврядування, комунального кредиту, фондів фінансових ресурсів комунальних підприємств та інших.

Місцеві бюджети – це централізовані фонди фінансових ресурсів, які мобілізуються і використовуються на відповідній території. До складу місцевих бюджетів України відносяться: бюджет Автономної республіки Крим, бюджети міст Києва і Севастополя, обласні, районні, міські, районів у містах, сільські та селищні. Дохідна частина місцевих бюджетів формується за рахунок:

ð власних доходів – надходжень, що формуються за рахунок дій і рішень, прийнятих місцевими органами влади (місцеві податки і збори, платежі введені місцевою владою, доходи від комунального майна і комунальної власності, штрафи і санкції);

ð закріплених доходів – загальнодержавних податків і зборів та інших надходжень, переданих місцевим органам на стабільній і довгостроковій основі (податок з доходів фізичних осіб, плата за землю, державне мито, плата за ліцензії);

ð регульованих доходів – доходів, що передаються центральною владою місцевим бюджетам, порядок і розміри яких щорічно визначаються Законом про Державний бюджет;

ð міжбюджетних трансфертів - коштів, які безоплатно і безповоротно надаються з одного бюджету іншому. Формами міжбюджетних трансфертів є дотації вирівнювання та субвенції.

Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок податкових надходжень, неподаткових надходжень, доходів від операцій з капіталом та надходжень із бюджетів вищого рівня (міжбюджетних трансфертів) Важливими елементами формування доходів місцевих органів влади є комунальні платежі, доходи від комунального майна та землі, доходи від діяльності комунальних підприємств, залучення кредитних ресурсів і мобілізація коштів за рахунок комунальних позик.

Місцеві податки і збори – основа бюджетних доходів. Місцеві податки – податок з реклами і комунальний податок та збори за використання місцевої символіки, ринковий, за паркування, курортний, проведення кінозйомок, проведення аукціону.

Видатки місцевих бюджетів пов’язані із виконанням місцевою владою своїх функцій. Розмір видатків залежить від бюджетної політики, яка проводиться державою, від децентралізації управління соціальною сферою. Вони виникають у зв’язку з фінансуванням власних і делегованих повноважень місцевих органів влади.

У складі кожного місцевого бюджету створюються бюджетні резерви: Резервний фонд – не більше 1 % видатків загального фонду бюджету та Оборотна касова готівка – не більше 2 % планових видатків загального фонду бюджету.

У складі спеціального фонду місцевого бюджету можуть формуватися цільові фонди місцевого самоврядування (у тому числі валютні фонди). Вони включають фонд охорони навколишнього середовища, фонд фінансування дорожніх робіт та інші. Джерелами формування цільових фондів є: залучені кошти від населення на добровільній основі для цільових регіональних програм (будівництво шкіл, лікарень); доходи від місцевих позик, місцевих грошово-речових лотерей та інші.

Комунальний кредит є самостійним інститутом місцевих фінансів. Він відображає економічні відносини, які виникають між органами місцевого самоврядування та фізичними і юридичними особами, у яких місцевий орган влади виступає у ролі позичальника (рідше кредитора). Йому характерні ознаки повернення, платності, строковості та цільового використання. Кошти, мобілізовані за рахунок комунального кредиту спрямовуються на фінансування важливих місцевих програм та проектів. Формами комунального кредиту є місцеві позики, комунальний банківський кредит, місцеві грошово-речові лотереї.

10.4. Бюджетний федералізм і фінансове вирівнювання

Проблеми розмежування повноважень і відповідальності між рівнями влади – центральної та місцевої, вирішуються в умовах бюджетного федералізму. Бюджетний федералізм – охоплює широке поле політичних, економічних та фінансових питань. Призначення бюджетного федералізму – у забезпеченні витрачання обмежених бюджетних ресурсів на тому рівні державної влади, де вони дають максимальний ефект за умови адекватних пропорцій розподілу зібраних податків. Метою бюджетного федералізму є не лише надання фінансової допомоги слабшим територіям, але і забезпечення самодостатності територіальних формувань, стимулювання громад до нарощування власних доходів.

Принципами бюджетного федералізму є:

- відповідність доходів місцевих бюджетів тим функціям, що покладаються на місцеву владу,

- самостійність органів місцевої влади у прийнятті рішень щодо якості і переліку місцевих послуг,

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 58; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!