Закриття кримінального провадження

Розслідування

Форми закінчення досудового

Закінчення досудового розслідування - заключний етап діяльності на стадії до­судового розслідування, на якому приймається підсумкове для цієї стадії рішення. Згідно з КПК особа має право на розгляд обвинувачення проти неї у суді в найкорот-ший строк або на його припинення шляхом закриття провадження (ч. 5 ст. 28 КПК). Відповідно закінчення досудового розслідування може відбутися шляхом:

1) припинення провадження через його закриття на стадії досудового розсліду­вання;

2) передачі провадження до суду.

Принциповою відмінністю між зазначеними варіантами закінчення досудового розслідування є те, що у першому випадку рішення приймає слідчий або прокурор без направлення матеріалів до суду, а в другому - провадження передається до суду, який і виносить остаточне рішення.

У свою чергу, передача кримінального провадження до суду також може мати кілька різновидів. Залежно від специфіки провадження, прокурор має право зверну­тися до суду з:

1) клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності - якщо в ході досудового розслідування виявлено підстави, з якими КК пов’язує відмову держави від подальшого кримінального переслідування особи;

2) обвинувальним актом - якщо зібрано достатньо доказів винуватості особи, яка є осудною і досягла віку кримінальної відповідальності, та відсутні підстави для за­криття провадження або звільнення особи від кримінальної відповідальності;

3) клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру - за умови, якщо суспільно небезпечне діяння вчинила неосудна особа, або особа, яка вчинила кримінальне правопорушення у стані осудності, але захворіла на психічну хворобу до ухвалення вироку;

4) клопотанням про застосування примусових заходів виховного характеру - за умови, якщо перед судом ставиться питання про застосування примусових заходів виховного характеру до особи, яка на момент вчинення кримінального правопору­шення досягла одинадцятирічного віку, але не досягла віку кримінальної відпові­дальності, або до особи, яка на момент вчинення кримінального правопорушення досягла віку кримінальної відповідальності, але є неповнолітньою та існують під­стави вважати, що її виправлення можливе без застосування кримінального пока­рання.

Відомості про закінчення досудового розслідування вносяться до ЄРДР протягом двадцяти чотирьох годин з моменту прийняття процесуального рішення.

Глава 19

За наявності одного з юридичних фактів, встановлених законом, провадження неї передається до суду, а закінчується на стадії досудового розслідування шляхом його! закриття. Закриття кримінального провадження є процесуальним рішенням, яке: 1 І

- по-перше, завершує провадження не лише у стадії досудового розслідування, а й в цілому (окрім закриття провадження за підставою, передбаченою п. З ч. 1 ст. 284І КПК); І

- по-друге, визначає долю підозрюваного: на нього не можуть бути покладенії передбачені кримінальним та іншими законами правові наслідки кримінального пра­вопорушення і відносно нього мають бути скасовані всі заходи процесуального при-мусу, застосовані у зв’язку з підозрою у вчиненні кримінального правопорушення.

Підстави закриття кримінального провадження. Закриття кримінального про-вадження на стадії досудового розслідування здійснюється за наявності хоча б однієї з підстав, вичерпний перелік яких міститься у ч. 1 ст. 284 КПК. При цьому за крите-. рієм юридичних наслідків закриття провадження, що настають для підозрюваного, всі ці підстави можуть бути згруповані у два блоки:

1)реабілітуючі;

2)нереабілітуючі.

Реабілітуючі підстави для закриття кримінального провадження - це обставини, які свідчать про повну невинуватість особи у вчиненні кримінального правопорушен ня, тягнуть за собою зняття з неї всіх підозр, відновлення її доброго імені, честі, гід ності та репутації, а також відшкодування шкоди, завданої незаконними повідомлен ням про підозру, триманням під вартою, накладенням арешту на майно, відсторонені ням від посади та іншими процесуальними діями, що обмежують права особи. У разі закриття кримінального провадження за однією з реабілітуючих підстав слідчий абі прокурор зобов’язані роз’яснити особі порядок поновлення її порушених прав і свобо] та відшкодування завданої шкоди. Підстави і порядок відшкодування шкоди визнаї чаються ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконни ми діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудо-­вого розслідування, прокуратури і суду» від 1 грудня 1994 р.

До реабілітуючих підстав належать:

1) встановлення відсутності події кримінального правопорушення (п. 1 ч. 1 ст. 284 КПК);

2) встановлення відсутності в діянні складу кримінального правопорушення (п. 2 ч. 1ст. 284 КПК);

3) невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і ви- 1 черпання можливостей їх отримати (п. З ч. 1 ст. 284 КПК).

Відсутність події кримінального правопорушення означає, що:

а) кримінально караного діяння, щодо якого було розпочате провадження, не іс­
нувало в дійсності (наприклад, мало місце помилкове або завідомо неправдиве повідо­
млення про кримінальне правопорушення);

б) подія існувала, але її причиною були не дії людини, а явища природи (землетрус,
блискавка, повінь, буревій тощо);

Закінчення досудового розслідування

в) негативні наслідки сталися и результаті хімічних нотруєння), фізичнич ниереохо­лодження), фізіологічних (захворювання) процесів, які не залежали від інших осіб, зокрема, стали результатом дій самого потерпілого (самогубство).

Якщо за вказаною підставою прийнято рішення про закриття кримінального про­вадження, щодо особи за цим же фактом не може ставитися питання про інші форми відповідальності (адміністративну, цивільну, дисциплінарну).

Відсутність складу кримінального правопорушення має місце у випадку, коли за результатами досудового розслідування доведено, що діяння мало місце, вчинене воно конкретною особою, але в силу ряду причин вказане діяння не підпадає під дію за­кону України про кримінальну відповідальність. Ця ситуація може мати місце в таких випадках:

а) відсутній один або кілька з чотирьох необхідних елементів складу криміналь­
ного правопорушення;

б) діяння не становить небезпеки в силу малозначності (ч. 2 ст. 11 КК);

в) відсутні деякі кваліфікуючі ознаки (наприклад, повторність);

г) особа добровільно відмовилась від доведення діяння до кінця, а вчинені дії не
становлять складу кримінального правопорушення;

ґ) наявні підстави, що виключають кримінальну відповідальність (наприклад, необхідна оборона, крайня необхідність тощо).

Невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і ви­черпання можливостей їх отримати передбачає, що діяння мало місце, воно відпо­відає ознакам, передбаченим законом України про кримінальну відповідальність, але під час розслідування не встановлено достатніх доказів вини особи, якій це діяння інкримінувалось, або виявлено докази її невинуватості. Відповідно закриття прова­дження за такою обставиною може мати місце, якщо:

а) достовірно встановлено невинуватість підозрюваного (наприклад, при підтвер­
дженні його алібі);

б) вичерпані можливості для збирання додаткових доказів, при недостатності зі­
браної доказової бази для передання провадження до суду (при цьому слід пам’ятати,
що відповідно до принципу презумпції невинуватості будь-які сумніви в доведеності
вини мають тлумачитися на користь підозрюваного (ч. 4 ст. 17 КПК)).

Незалежно від того, яка з трьох зазначених підстав спричинила закриття кримі­нального провадження, таке рішення цілком реабілітує особу і надає їй право на від­шкодування шкоди в порядку і на підставах, визначених законом.

При закритті провадження на підставі невстановлення достатніх доказів для до­ведення винуватості особи в суді і вичерпання можливостей їх отримати проваджен­ня закривається не в цілому, а щодо конкретної особи. Розслідування ж продовжуєть­ся з метою встановлення особи, яка вчинила кримінальне правопорушення.

Нереабілітуючі підстави для закриття кримінального провадження означають, що відносно особи зібрано достатньо доказів, які підтверджують вчинення нею ді­яння, що містить ознаки будь-якого кримінального правопорушення, однак у силу певних обставин подальше провадження виключається. При цьому така особа не має права на відшкодування шкоди, яка була їй завдана у процесі розслідування.

Закриття кримінального провадження з нереабілітуючих підстав можливе лиш! за умови відсутності реабілітуючих підстав для прийняття такого рішення, тобто лип] при підтвердженні зібраними доказами події кримінального правопорушення та на! явності у діях особи складу кримінального правопорушення.

До нереабілітуючих підстав закриття кримінального провадження належать: І

1) набрання чинності законом, яким скасована кримінальна відповідальність 1 діяння, вчинене особою. Ця підстава закриття кримінального провадження випливає! з конституційного положення про те, що закони та інші нормативно-правові акти неї мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують! відповідальність особи (ч. 1 ст. 58 Конституції України). Відповідно декриміналззац Л діяння, щодо якого здійснюється досудове розслідування, тягне за собою закриші провадження; І

2) смерть підозрюваного, крім випадків, якщо провадження є необхідним дляре-Щ абілітаціїпомерлого. Одним із завдань кримінального провадження є забезпечення! швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідаль­ності (ст. 2 КПК). Поряд із цим діє норма Конституції України, відповідно до якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (ст. 61). Тож смерть підозрюваного, обвинуваченого позбавляє сенсу подальше провадження щодо вчине­ного ним кримінального правопорушення. Єдиним винятком із такої ситуації є ви­падок, коли близькі родичі померлого1 підозрюваного переконані, що останній не вчиняв інкримінованого діяння, або діяння не має всіх ознак складу кримінального правопорушення, і відповідно проведення повного розслідування забезпечить реабі­літацію померлого: або провадження буде закрито на стадії досудового розслідування за однією з реабілітуючих підстав, або надійде до суду і суд ухвалить виправдувальний вирок. Зауважимо, що КПК не передбачив процедури, за якою родичі померлого пі­дозрюваного або обвинуваченого можуть реалізувати своє право заперечувати проти закриття кримінального провадження. Вбачається, що до винесення прокурором по­станови про закриття кримінального провадження щодо померлого слідчий або про­курор мають встановити коло близьких родичів померлого підозрюваного, роз’яснити їм право вимагати продовження розслідування, зафіксувати факт такого роз’яснення у відповідному протоколі та отримати від них письмове підтвердження реалізації даного права: клопотання з вимогою не закривати провадження або розписку про від­сутність заперечень проти закриття провадження;

3) існування вироку по тому самому обвинуваченню, що набрав законної сили, або постановленої ухвали суду про закриття кримінального провадження по тому само­му обвинуваченню. Відповідно до засади заборони двічі притягувати до кримінальної відповідальності за одне і те саме правопорушення (ст. 19 КПК) кримінальне прова­дження підлягає негайному закриттю, якщо стане відомо, що по тому самому обви-

1 КПК не містить прямої вказівки на те, хто може вимагати продовження провадження з метою ре­абілітації особи. На наш погляд, у цьому випадку слід застосовувати аналогію закону. Зокрема, відпо­відно до ст. 525 КПК близькі родичі обвинуваченого, який помер, мають право подати заяву про від­новлення втрачених матеріалів кримінального провадження, якщо це необхідно для його реабілітації.

■

Закінчення досудового розслідування

нуваченню існує вирок суду, який набрав законної сили. Ця підстава для закриття кримінального провадження також безпосередньо пов’язана з такою властивістю судових актів, як виключність. Остання означає, що наявність судового рішення, яке набрало законної сили, виключає можливість повторного провадження у зв’язку з цими фактами. Зазначене правило повною мірою відповідає практиці ЄСПЛ, яким сформульовано принцип правової визначеності. Будучи багатогранною правовою конструкцією, цей принцип в одному зі своїх проявів зводиться до неможливості повторного провадження, перегляду та скасування судового рішення, яке набрало законної сили: якщо суд остаточно вирішив питання, його рішення не повинно під­даватися сумніву (справа «Брумареску проти Румунії» від 28.10.1999). Цей підхід покликаний забезпечити стабільність правового положення особи, щодо якої при­йнято судове рішення;

4) відмова потерпілого, а у випадках, передбачених КПК, його представника від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення. Вказана підстава закриття кримінального провадження є одним із проявів засади дис­позитивної (ст. 26 КПК). Зокрема, відповідно до ч. 4 ст. 26 КПК кримінальне про­вадження у формі приватного обвинувачення розпочинається лише на підставі заяви потерпілого. Відмова потерпілого, а у випадках, передбачених КПК, його представ­ника від обвинувачення є безумовною підставою для закриття кримінального про­вадження у формі приватного обвинувачення;

5) неотримання згоди держави, яка видала особу. Ця підстава для закриття кри­мінального провадження є результатом імплементації у національне законодавство одного з міжнародних принципів екстрадиційного процесу - принципу імунітету виданої особи (за Європейською конвенцією про видачу правопорушників від 13 грудня 1957 р. - правило adпос). Відповідно до вказаного принципу видана осо­ба не може переслідуватися ні за яке правопорушення, вчинене до її видачі, крім правопорушення, за яке вона була видана (ст. 14 Європейської конвенції про видачу правопорушників, ст. 66 Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 (Мінська конвенція)). Розглядаючи цю підставу закриття кримінального провадження, слід звернути ува­гу на окремі особливості. Зокрема, йдеться про згоду держави, яка видала особу (курсив наш. -Авт.). Використання законодавцем доконаного способу дієслова «видати» вказує на те, що підстава для закриття кримінального провадження стосу­ється лише випадків, коли вже відбулась фактична видача (особа вже перебуває на території України), але при цьому держава, яка видала особу, не надала згоди на притягнення її до відповідальності за всі вчинені правопорушення. Ця ситуація може мати місце у таких випадках: 1) Україна запитує видачу особи, якій інкримінується декілька правопорушень (епізодів), а запитувана держава погоджується видати осо­бу лише за частину цих правопорушень (епізодів); 2) після того як особу було ви­дано за одне правопорушення, Україна просить державу, яка видала особу, надати згоду на кримінальне переслідування зазначеної особи Україною й за інші право­порушення, але такої згоди не отримує. При цьому повна відмова у видачі особи в контексті п. 8 ч. 1 ст. 284 КПК не може розглядатися як підстава для закриття кримінального провадження.

Глава 19

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 114; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!