Показники рівня тіньової економіки за 2004-2009 роки, % від ВВП 2 страница

У разі проведення документальної невиїзної перевірки податковий орган зобов’язаний також прийняти наказ із зазначенням підстав для її проведення, повідомити про прийняте рішення платника податків шляхом надання йому копії наказу та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Присутність платника податків при цьому не обов’язкова.

Фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об’єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється органом ДПС щодо дотримання порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у т. ч. свідоцтв про державну реєстрацію, виробництва та обігу підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, а також оформлення трудових відносин з найманими працівниками.

На відміну від документальних перевірок фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків.

Фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника податкового органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику під розписку до початку проведення такої перевірки.

Якщо платник відмовляється від його вручення і не засвідчує особистим підписом факт його отримання, посадовими особами органу ДПС складається акт, який засвідчує факт відмови. У даному випадку такий акт є підставою для початку проведення такої перевірки. У разі подальшої відмови платника податків або його уповноважених осіб у допуску податківців до проведення перевірки також складається відповідний акт.

Підставою для проведення фактичної перевірки є:

- підозра щодо можливих порушень податкового законодавства за наслідками виробництва та обігу підакцизних товарів, здійснення платником податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, використання патентів, ліцензій, свідоцтв про державну реєстрацію та інших документів, що виникла за результатами перевірок інших платників податків;

- отримана інформація від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податкового законодавства;

- письмове звернення покупця (споживача) про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, касових операцій, патентування або ліцензування;

- неподання суб’єктом господарювання в установлений строк обов’язкової звітності про використання реєстраторів розрахункових операцій, розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, подання їх із нульовими показниками;

- отримання інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту;

- отримана інформація про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації;

- у разі виявлення за результатами попередньої перевірки порушень податкового законодавства.

Перед початком фактичної перевірки, з питань дотримання порядку здійснення розрахункових операцій та ведення касових операцій, посадовими особами органів державної податкової служби може бути проведена контрольна розрахункова операція.

Під час проведення фактичної перевірки в частині дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з найманими працівниками, перевіряється наявність належного оформлення трудових відносин, з’ясовуються питання щодо ведення обліку роботи, виконаної працівником, обліку витрат на оплату праці, відомості про оплату праці працівника. Для з’ясування факту належного оформлення трудових відносин можуть використовуватися документи, що ідентифікують найману особу (посадове посвідчення, посвідчення водія, санітарна книжка тощо).

Фактична перевірка проводиться двома і більше посадовими особами органу ДПС у присутності посадових осіб суб’єкта господарювання або його представника.

Під час проведення перевірки посадовими особами, які здійснюють таку перевірку, може проводитися хронометраж господарських операцій. За результатами хронометражу складається довідка, яка підписується сторонами (особою яка перевіряє та особою яку перевіряють).

Частота проведення фактичних перевірок не повинна перевищувати 12 місяців з дати складання акта за результатами попередньої перевірки.

Тривалість фактичної перевірки не повинна перевищувати 10 діб. Продовження строку таких перевірок здійснюється за рішенням керівника органу ДПС, але не більш як на 5 діб. Підставами для подовження строку перевірки можуть бути або заява суб’єкта господарювання (у разі необхідності подання ним документів, які стосуються питань перевірки) або змінний режим роботи суб’єкта господарювання.

При проведенні документальних та фактичних перевірок платник податків зобов’язаний надати посадовим особам органів ДПС у повному обсязі всі документи, що належать до предмета перевірки або пов’язані з ним. Такий обов’язок виникає у платника податків після початку перевірки.

При проведенні перевірок посадові особи податкового органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об’єктів оподаткування, несплату податків, зборів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. При цьому, податковим органам забороняється вилучення оригіналів первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів за винятком випадків, передбачених кримінально-процесуальним законом.

Документи, що містять комерційну таємницю або є конфіденційними, передаються окремо із зазначенням посадової особи, що їх отримала. Передача таких документів для їх огляду, вивчення і їх повернення оформляються актом у довільній формі, який підписують посадова особа органу державної податкової служби та платник податків.

В ході реалізації контрольних функцій органи ДПС України окрім податкових перевірок мають право застосовувати непрямі методи контролю для виявлення податкових порушень.

Під непрямими методами визначення прихованих податкових зобов’язань розуміється визначення їх сум не самими платниками податків на підставі даних бухгалтерської та податкової звітності, а податковими органами із застосуванням різних методів економічного аналізу. Для цього останні використовують інформацію з різних джерел, відмінну від звітних і первинних документів обліку.

Непрямі методи визначення прихованих податкових зобов’язань застосовують в наступних випадках:

- при виявленні розбіжностей між розрахунками, що представлені в поданій податковій декларації, та результатами проведеної органами ДПС документальної перевірки;

- при відсутності на підприємстві належного бухгалтерського та податкового обліку, а також втрати визначених законодавством первинних документів;

- при ухиленні платника податків від надання бухгалтерської та податкової звітності за відповідним запитом;

- при неможливості встановлення фактичного місцезнаходження підприємства чи його відокремлених підрозділів,

- при неможливості встановлення фактичного місцезнаходження фізичної особи.

В інших випадках використання непрямих методів стосовно визначення податкових зобов’язань платників податків не дозволяється.

З числа непрямих методів податкові органи застосовують такі методи оцінки прихованих податкових зобов’язань:

- доходів та витрат;

- приросту активів;

- кількості осіб, які перебувають у відносинах найму;

- дослідження інших елементів податкових баз, які приймаються для розрахунку податкового зобов’язання щодо конкретного податку чи збору.

Зазначені методи базуються на взаємозв’язку та взаємозалежності різних економічних показників (доходів, витрат, кількості товарних запасів, показників використаної електроенергії, води та ін.), які характеризують господарську діяльність платників податків, і застосовуються для оцінки таких елементів податкової бази, як наприклад обсяги виробництва та реалізації продукції, виходячи з характеристики стану виробничих потужностей, кількості використаної сировини, матеріалів тощо.

За результати перевірки, проведеної із застосуванням непрямих методів, складається відповідний акт. При цьому платнику податків надсилається повідомлення, в якому зазначається сума нового податкового зобов’язання та сума штрафних санкцій (за їх наявності).

2.4. Оформлення результатів податкових перевірок

Форма акта розробляється ДПАУ. В акті вказують:

- повну назва підприємства, яке перевіряють;

- прізвище, ім’я, по батькові, посада та місце роботи особи, що проводила перевірку;

- прізвище, ім’я, по батькові, посада та місце роботи осіб, з відома і в присутності яких проводилася перевірка;

- підставу для проведення перевірки (план роботи, доручення, наказ тощо);

- період, за який проводилася перевірка;

- дату проведення попередньої перевірки, усунення виявлених порушень;

- питання, з яких проводилася перевірка, точна назва й перелік документів, що перевірялися;

- обов’язкові вимоги до керівників підприємств, установ і організацій щодо усунення виявлених порушень;

- результати перевірки, оформлені у вигляді висновку.

В акті перевірки зазначаються як факти заниження, так і факти завищення податкових зобов’язань платника.

За результатами виявлених порушень податкового законодавства акти складаються у двох примірниках, які підписуються посадовими особами, що проводили таку перевірку. Після її закінчення дані акти підлягають обов’язковій реєстрації в податковому органі та передачі їх платникам податків в наступні строки:

а) за результатами проведення камеральної перевірки:

- реєстрація акта здійснюється в день закінчення перевірки;

- надсилається платнику для підписання впродовж 3 робочих днів;

б) за результатами проведення документальної перевірки:

- реєстрація акта здійснюється впродовж 5 робочих днів (для платників податків, які мають філії або перебувають на консолідованій сплаті - впродовж 10 робочих днів) після закінчення перевірки;

- передається у день підписання платником;

в) за результатами проведення фактичної перевірки:

- реєстрація акта здійснюється не пізніше наступного робочого дня після закінчення перевірки;

- передається не пізніше наступного робочого дня після здійснення реєстрації в податковому органі.

У разі незгоди платника податків з висновками за результатами проведеної перевірки платник зобов’язаний підписати такий акт перевірки із зауваженнями, які він має право надати разом з підписаним примірником акта або окремо впродовж 5 робочих днів з дня отримання акта. Такі зауваження (заперечення) є невід’ємною частиною акта перевірки.

Надані заперечення податковий орган зобов’язаний розглянути в п’ятиденний термін і надіслати вмотивовану відповідь. При цьому платник податку має право брати участь у розгляді заперечень, про що письмово повідомляє податковий орган.

Якщо платник податків відмовляється від підписання акта перевірки, посадовими особами органу ДПС складається окремий акт, що засвідчує факт такої відмови. Аналогічний акт складається також за умови відмови платника податків від отримання примірника акта. За таких умов акт про проведення податкової перевірки надсилається поштовим відправленням з повідомленням про його вручення адресату.

Рішення про обов’язковість сплати донарахованої суми податків приймається керівником податкового органу впродовж 10 робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки, а за наявності заперечень до акта перевірки - впродовж 3 робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання письмової відповіді платнику податків.

Відмова платника податків від підписання акта або відмова від його отримання не звільняє платника від обов’язку сплатити донараховані податковим органом суми податкового зобов’язання.

Строк зберігання актів податкових перевірок – 3 роки.

Розглянуті вище форми контрольної роботи податкових органів охоплюють всі аспекти виробничої діяльності підприємства, яке може свідомо або несвідомо не виконувати податкові зобов’язання. Запровадження раціональних перевірочних процедур дозволить значно підвищити ефективність податкового аудиту, сприятиме налагодженню ділових стосунків з платниками, що в свою чергу, забезпечить збільшення податкових надходжень до бюджетів усіх рівнів.

2.5. Податкова оптимізація

Діяльність сучасного українського підприємства характеризується наявністю достатньо високих витрат на оплату податків, зборів та інших обов’язкових платежів. Ця ситуація вимагає від підприємства формування такої стратегії поведінки, яка була б спрямована на зменшення податкового навантаження і мінімізацію втручання в діяльність підприємства податкових органів. Пошук оптимальних управлінських рішень, спрямованих на мінімізацію податкових платежів у межах закону, є природнім прагненням будь-якого суб’єкта господарювання в ринкових умовах.

В теорії оподаткування сутність податкової оптимізації розглядають як спосіб зменшення податкового навантаження шляхом використання дозволених законодавством правових форм діяльності. До таких варіантів поведінки суб’єкта господарювання традиційно відносять обрання організаційно-правового статусу суб’єкта, податкового режиму, облікової політики, виду і умов укладення цивільно-правових договорів, застосування пільгових режимів та ін.

Отже, податкова оптимізація - це зменшення розміру податкового зобов’язання шляхом цілеспрямованих правомірних дій платника податку, що включають в себе повне використання всіх наданих законодавством пільг, податкових звільнень та інших законних переваг.

Головною відмінністю податкової оптимізації від прямих ухилень є використання платником податків дозволених чи незаборонених законодавством способів зменшення суми податкових платежів. У зв’язку з цим, такі дії платника податку не вважаються податковим правопорушенням чи злочином і, відповідно, не призводять до накладення фінансових санкцій, нарахувань додаткових податкових зобов’язань, пені.

В країнах з розвинутою ринковою економікою законодавча дозволеність такого вибору регламентується метою та масштабами діяльності суб’єкта, його галузевою приналежністю, державними інвестиційними пріоритетами, необхідністю вирішення проблем зайнятості та ін. Функціонування суб’єктів підприємництва за таких умов не завдає шкоди національній економіці, а навпаки, допомагає подолати окремі негативні явища.

В зв’язку з тим, що в українському податковому законодавстві не закріплено критеріїв, які б дозволяли провести чітке розмежування між законним зменшенням податкового навантаження (податковою оптимізацією) та ухиленням від сплати податків, податкова оптимізація національного зразка набула спотворених форм. Її сутність передусім характеризується використанням в практиці оподаткування так званих «сірих схем», коли платник податків формально не порушуючи жодну статтю податкового законодавства, але застосовуючи певні схеми, суттєво зменшує свої податкові зобов’язання порівняно з такими ж аналогічними (за організаційно-правовим статусом, напрямом діяльності тощо) платниками податків, які такі схеми не використовують.

З точки зору забезпечення фіскальних потреб держави, її соціально-економічного розвитку таку податкову оптимізацію слід вважати негативним явищем в національній економіці. Більше того можливість застосування такої практики через недосконалість чинної податкової системи розглядається окремими фінансовими фахівцями, аудиторськими, консалтинговими компаніями в Україні в якості самостійного напряму підприємницької діяльності.

Час від часу Верховна Рада України приймає відповідні поправки до податкових законів якими закривають «прогалини», що дають можливість зменшувати розмір податкових відрахувань з боку платників. Такі поправки здебільшого приймають за результатами практичної діяльності податкових та інших контролюючих органів внаслідок виявлених ними випадків «сірої» практики оподаткування. Разом з тим, така робота потребує не окремих реагувань, а комплексного підходу. В рамках національної економіки масштаби бюджетних втрат залежатимуть від того наскільки досконалим буде податкове законодавство з точки зору вибору ставок, режиму пільг, правових механізмів переходу на іншу форму оподаткування та ін.

З числа «сірих» схем, що використовують в податковій практиці українські оптимізатори, можна виділити наступні найбільш поширені їх види.

1). Застосування спрощених технологій оподаткування. Оподаткування за спрощеною системою суттєво зменшує обсяги податкового навантаження та подання податкової звітності. Згідно чинного законодавства спрощена система оподаткування представлена чотирма категоріями суб’єктів підприємництва:

1) перша група ‒ фізичні особи ‒ підприємці, які не використовують працю найманих осіб, здійснюють виключно роздрібний продаж товарів з торговельних місць на ринках та/або провадять господарську діяльність з надання побутових послуг населенню і обсяг доходу яких протягом календарного року не перевищує 300 тис. грн. Ставка ‒ у межах від 1 до 10 % розміру МЗП;

2) друга група ‒ фізичні особи ‒ підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у т. ч. побутових, платникам єдиного податку або населенню, виробництво та продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що впродовж календарного року вони відповідають сукупності таких критеріїв:

‒ кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, не перевищує 10 осіб;

‒ обсяг доходу не повинен перевищувати 1,5 млн. грн.

Ставка ‒ у межах від 2 до 20 % розміру МЗП;

3) третя група ‒ фізичні особи ‒ підприємці, а також юридичні особи ‒ суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, які впродовж календарного року відповідають одному критерію:

‒ обсяг доходу не повинен перевищувати 5 млн. грн.

Для третьої групи платників застосовують такі ставки:

‒ 3 % доходу ‒ у разі сплати ПДВ;

‒ 5 % доходу ‒ у разі не сплати ПДВ;

4) четверта група ‒ сільськогосподарські підприємства, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній звітний рік дорівнює або перевищує 75 %.

Використання спрощених систем оподаткування є поширеним явищем для зменшення податкового навантаження і відрахувань на загальнообов’язкове державне соціальне страхування. Здійснюється шляхом застосування так званого аутсорсингу, при якому велике за масштабами операційної діяльності підприємство передає притаманні їй функції (торгівельні, постачальні тощо) іншій юридичній або фізичній особі для реалізації цих же функцій. Як правило, залучений з зовні «партнер» переводиться на спрощену систему оподаткування. Частіше за все таким суб’єктом податкових відносин виступає суб’єкт підприємницької діяльності - фізична особа, максимальна ставка оподаткування якого за нормами діючого законодавства складає 20% МЗП. За рахунок цього досягається мінімізація податкового навантаження головного підприємства.

Іншим прикладом застосування спрощених систем оподаткування для мінімізації податкових зобов’язань є здійснення операцій з передачі громадянами в оперативну оренду власного нерухомого майна. У відповідності з законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» такі операції оподатковуються за ставкою 18%. За умов коли власну нерухомість передає в оренду не пересічний громадянин, а суб’єкт підприємницької діяльності - фізична особа, його податкове навантаження складає 20% МЗП.

2). Використання в господарській практиці неприбуткових організацій. Для створення стратегічної схеми зменшення податкового навантаження податкова практика фіксує не поодинокі випадки використання неприбуткових організацій. Здійснюється шляхом передавання неприбутковій організації вільних фінансових ресурсів головного підприємства для проведення необхідних депозитних чи інших операцій.

Для досягнення поставленої мети в господарській практиці використовують наступні типи неприбуткових організацій:

а) благодійні фонди та благодійні організації;

б) пенсійні фонди та кредитні спілки;

в) спілки, асоціації та інші об’єднання юридичних осіб, що створені для представлення інтересів засновників та утримуються лише за рахунок їх внесків;

г) інші юридичні особи, діяльність яких не передбачає одержання прибутку.

Згідно з нормами чинного законодавства, такі організації звільняються від оподаткування доходів, отриманих у вигляді:

– коштів або майна, які надходять таким неприбутковим організаціям, від проведення їх основної діяльності;

– дотацій або субсидій, отриманих з державного або місцевого бюджетів.

Залучення неприбуткових організацій для мінімізації податкових зобов’язань за сценарієм «сірих» схем можна продемонструвати на наступному прикладі.

Неприбуткова організація розробила й володіє технологією, що дозволяє зменшити шкідливі викиди у навколишнє середовище на 10% при виробництві ліків. Всі науково-технічні роботи та дослідне виробництво фінансувалося бізнесом, а технологія зареєстрована, як інтелектуальна власність організації.

Неприбуткова організація надає право фармацевтичним фабрикам на використання даної технології, за що фабрики сплачують останній роялті, що не обкладається податком на прибуток. При цьому бізнес бере на себе виконання всіх підрядних робіт, пов’язаних з виготовленням, монтажем і налагодженням виробництва.

3). Використання в господарській практиці офшорних зон. Податкова оптимізація за допомогою офшорних компанійобумовлена відмінними умовами оподаткування в національних економіках різних країн. І поки світова економіка не досягне універсалізації в цій сфері, суб’єкти підприємницької діяльності будуть використовувати ці відмінності для мінімізації податкового навантаження.

Офшорною зоною може виступати держава або її частина, в межах якої для компаній-нерезидентів визначається особливий режим їх реєстрації та функціонування (табл. 2.2).

Таблиця 2.2

Перелік офшорних зон [1]

Дата добавления: 2017-01-14; Просмотров: 76; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!