Запитання. Завдання 2 страница

10. Постачальники і субпідрядники. Чимало організацій, особливо щойно створених, відчувають труднощі у придбанні сировини, товарів чи послуг, тому нерідко вдаються до послуг підприємств-постачальників. Вони, як і субпідрядники, здебільшого зацікавлені у діяльності клієнтів і надають їм усіляку підтримку і навіть грошові

Методи менеджменту

Економічні методи менеджменту

кредити. Однак необхідно остерігатися потрапити в залежність від єдиного постачальника, намагаючись мати альтернативні джерела необхідних товарів. Тому у цій частині бізнес-плану зазначають постачальників і субпідрядників, фіксуючи назви фірм, наслідки ділового спілкування з ними.

11. Приміщення. Передбачає опис необхідного приміщення (офісу, крамниці, складу, майстерні, фабрики тощо), його площі (у кв. м). Обґрунтовують при цьому вибір місця розташування, інші параметри (величина вантажних відсіків, бетонна підлога, наявність джерел трифазового струму тощо), доцільність купувати чи орендувати приміщення, а також ймовірність сподівань на фінансову підтримку держави.

12. Обладнання. Цей пункт містить перелік та характеристики необхідного обладнання, аргументи на користь придбання нового чи вживаного, джерела постачання. Важливо зазначити, чи потрібно купувати обладнання відразу, а також наскільки можна сподіватися на фінансову підтримку. Коли йдеться про велику кількість обладнання, краще подати перелік його в кінці бізнес-плану.

13. Транспорт. Оскільки придбання транспорту становитиме значну частину стартових витрат, доцільно описати його характеристики і ймовірне використання (новий чи користуваний автомобіль, упродовж якого часу його планують використовувати).

14. Ліцензія. Необхідний цей пункт тільки тоді, коли для роботи підприємства потрібна ліцензія. Зазначають, хто надає її, скільки вона коштує, скільки часу для цього необхідно і які умови її одержання.

15. Дозвіл на перебудову. Наявність цього пункту теж зумовлюється конкретними обставинами. У ньому зазначають термін, необхідний для виконання таких робіт, і що для цього вже зроблено.

16. Патенти. Якщо початок роботи організації передбачає отримання відповідних патентів, це теж необхідно зазначити.

17. Інше. Містить перелік законів та підзаконних актів, які впливають (можуть впливати) на діяльність організації, і пояснює, як саме.

18. Ціна на продукт чи послугу. У разі випуску продукту, як правило, подають типову націнку аналогічних товарів. При виробництві послуг ціну визначають на підставі їх собівартості плюс середній розмір рентабельності послуг за аналогією з іншими організаціями. Розмір на-

цінки (рентабельності послуг) є дуже важливим аспектом, оскільки новостворені підприємства часто занижують ціни, що нерідко призводить до прикрих наслідків.

19. Оцінка ризику. Ризик існує в кожній діяльності. Його потрібно спрогнозувати у цифрах, оскільки інвестор має знати ступінь надійності капіталовкладень. Небезпека можлива з різних причин: поява нового конкурента або зміни в законодавстві, труднощі з постачанням товарів чи сировини, зміни у світовій економіці або курсах валют, хвороби, природні катаклізми тощо. Реальний (типовий) ризик дає підстави сумніватися в тому, що підприємство досягне очікуваного рівня збуту.

Корисним буде прогнозування обігу готівки на підставі заниженого на 20—50% рівня збуту за збереження тих самих накладних витрат (заробітної, орендної плати, комунальних платежів тощо). Такий прогноз для зменшеного обсягу продажу можна помістити в додатку до бізнес-плану. У цьому розділі можна згадати про дії за появи непередбачених труднощів (наприклад, хто керуватиме підприємством на випадок хвороби ініціатора).

20. Фінансові потреби. У цьому розділі чітко зазначають бюджет реалізації проекту загалом, скільки хто вкладає і чи потрібні позики. Позики розподіляють на акціонерний капітал (акціонерне товариство), кредити і короткострокові банківські позики понад визначений ліміт («овердрафт»). Зазначають, на який час ці гроші потрібні і на що їх використовуватимуть.

21. Додатки. Як правило, це прогноз обігу готівки, передбачувані прибутки (витрати), баланс, різноманітні бухгалтерські документи, технічні дані, дослідження ринку, які подають наприкінці бізнес-плану.

22. Прогноз обігу готівки. Охоплює передбачення надходження готівки в організацію і її витрати. Здебільшого його роблять на 12 місяців, а щодо довгострокових проектів — на 24—36. Підготовка прогнозу вимагає чіткого формулювання у тексті плану оцінок і припущень, точних даних дослідження ринку, інших можливих джерел фінансової підтримки. Якщо одноразові стартові витрати значні, їх перераховують в окремому додатку наприкінці плану.

Золотим правилом прогнозування є песимізм. Не можна недооцінювати накладні витрати, які завжди перевищуватимуть сподівані. Оскільки на стабілізацію діяльності потрібний час, це повинно відображатися в обсязі щомісячного збуту з урахуванням сезонних відхилень (передріздвяний розпродаж тощо).

Методи менеджменту

23. Передбачувані прибутки (витрати або «прогноз прибутків і витрат»). Його, як правило, готує бухгалтер і долучає до плану.

24. Передбачуваний баланс. Необхідний він для кожного великого проекту, наприклад такого стартового капіталу, обсяг якого перевищує 20 тис. грн.

25. Бухгалтерські документи — необхідні у разі купівлі іншої фірми або розширення власного підприємства.

26. Технічні дані. Наявність чи відсутність їх зумовлені конкретною потребою.

27. Дослідження ринку. Часто цю роботу доручають спеціалізованим фірмам. Обсяг дослідження здебільшого буває надто великим. До нього додають за наявності рекламні брошури, листівки, буклети, знімки.

Дотримання пропонованої структури бізнес-плану повинно також відобразити особистість його ініціатора, тому співвідношення між складовими, манера викладу, способи аргументування, певна емоційність як вияв захопленості ідеєю теж можуть позитивно вплинути на потенційних інвесторів. Зважений і продуманий бізнес-план є важливою складовою майбутнього успіху підприємця.

Комерційний розрахунок

Ефективність реалізації плану чи КЦП залежить від механізму регулювання системи економічних взаємовідносин на рівні окремих підприємств, організацій і галузей. Таким механізмом за ринкової економіки є комерційний розрахунок.

Комерційний розрахунок — метод ефективного здійснення виробничо-господарської діяльності організації та Ті структурних підрозділів через використання системи ринкових економічних відносин.

Комерційний розрахунок ґрунтується на загальних принципах ринкової економіки:

— максимальна свобода економічних суб'єктів;

— повна відповідальність їх за результати господарської діяльності;

— конкуренція виробників товарів і послуг;

— вільне ціноутворення;

— відмова держави від прямої участі в господарській діяльності ринкових суб'єктів;

— соціальна захищеність громадян.

З переходом до ринку комерційний розрахунок утверджується як невід'ємний чинник буття національної еко-

Економічні методи менеджменту

номіки. Однак у державному секторі його відчутно сковують задавнені «хвороби» директивного господарювання.

Необхідною умовою ефективного функціонування ринкового механізму регулювання економіки є наявність незалежних, самостійних, наділених свободою ініціативи і підприємництва суб'єктів ринкових відносин.

Комерційний розрахунок може використовуватися як метод управління діяльністю підприємства загалом (повний комерційний розрахунок) і як метод управління його відносно самостійними структурними виробничими підрозділами (внутрівиробничий чи внутріфірмовий комерційний розрахунок). На повному комерційному розрахунку перебувають підприємства з правами юридичних осіб, які мають самостійний баланс, відкривають рахунки в банках, володіють правами незалежної господарської діяльності, тобто укладання угод, договорів з юридичною чи фізичною особою як суб'єктом ринкового господарювання. Повний комерційний розрахунок застосовують на підприємствах, організаціях і в установах усіх форм власності. На внутрішньому комерційному розрахунку працюють відносно самостійні середні та дрібні виробничо-господарські одиниці підприємств, організацій. Взаємовідносини з підприємствами, організаціями, часткою яких вони є, ґрунтуються на системі договорів, що містять взаємні зобов'язання щодо ведення господарської діяльності. Правом самостійної економічної діяльності за межами підприємства чи організації такі структурні одиниці не володіють, однак можливе використання ними засад внутріфірмового підприємництва: внутрішніх рахунків, псевдовалюти і т. п.

У колишньому СРСР практикувався так званий господарський розрахунок — метод планового господарювання підприємств, заснований на співвимірності в грошовій формі затрат і результатів господарської діяльності, на відшкодуванні витрат підприємств їх власними доходами і забезпеченні рентабельності. Однак діяльність підприємств була регламентована, їм визначали планові показники і нормативи, постачальників, споживачів, ціни, за якими виробник повинен був одержувати сировину, постачати свою продукцію чи надавати послуги. Спроби наприкінці 80-х років XX ст. запровадити різні форми госпрозрахунку провалилися. Він дискредитований практикою соціалістичного господарювання і не відображає сутності економіко-управлінських взаємовідносин підприємств як між собою, так і з державою. Тому проблематика становлення повного і внутрівиробничого ко-

Методи менеджменту

мерційного розрахунку у вітчизняній економіці потребує детальних наукових досліджень, які б вилилися у практичні рекомендації. Серед першочергових проблем — обґрунтування правового статусу центральних і місцевих органів влади щодо впливу на господарюючі суб'єкти різних форм власності; правове закріплення статусу та захист інтересів господарюючих суб'єктів; способи оцінювання економічної ефективності їх діяльності; способи і технологія організації внутрівиробничого комерційного розрахунку та ін.

Економічні регулятори господарської діяльності

Комерційний розрахунок не виключає регулюючого впливу держави та вищих керуючих систем на господарську діяльність суб'єктів господарювання. Таке регулювання здійснюється не волюнтаристськими методами, а застосуванням системи економічних регуляторів господарської діяльності.

Економічні регулятори господарської діяльності — система важелів непрямого економічного впливу держави і керуючих підсистем організацій, яка використовується для стимулювання і дестимулю-вання певних напрямів виробничо-господарської діяльності організацій.

Зовнішні економічні регулятори поділяють на загальнодержавні (податки, умови кредитування, економічні пільги та санкції, регульовані ціни) та місцеві (податки, збори, рентні платежі). Застосування економічних регуляторів передбачає адекватну реакцію підприємства і його суб'єкта управління, трансформовану в певні способи впливу на працівників щодо використання позитивних реалій економічного регулювання чи протидії негативним.

Податки. Прямі та непрямі податки є найважливішими економічними регуляторами, які держава застосовує щодо суб'єктів господарської діяльності. До прямих належать податки на прибуток, землю, транспорт, на додану вартість та ін. Непрямими податками є митний і акцизний збори. Мито стягують із ввізних та вивізних товарів, із цінностей, що перевозять під контролем митного відомства, за конкретні послуги митниці (оформлення транспортних засобів, товарів, спадщини, речей, які перетинають митний кордон, а також за перебування їх під митним контролем). Акциз як вид непрямого податку на

Економічні методи менеджменту

товари і послуги масового споживання включають у їх ціну. За допомогою податків держава регулює напрями діяльності суб'єктів господарювання, встановлюючи вищі податки на діяльність чи товари, які не мають важливого суспільного значення (ігровий бізнес, тютюнові і лікеро-горілчані вироби), і знижуючи податки у сферах, які потребують пріоритетного розвитку (виробництво товарів і послуг) або виконують особливу соціальну роль (підприємства товариств інвалідів).

Умови кредитування. Кредитування господарської діяльності здійснює система комерційних банків за рахунок власних та залучених коштів, у тому числі за рахунок одержаних кредитних ресурсів від центрального банку (Національного банку України).

Центральний банк встановлює ставку рефінансування за надані кредитні ресурси, яка є основою для встановлення відсоткової ставки на кредити, надані підприємствам комерційними банками. Банки визначають розміри відсотків за кредит, орієнтуючись на виплачену центральному банку відсоткову ставку, швидкість обороту кредитних ресурсів, види кредиту та ін. У такий спосіб банки цілеспрямовано впливають на господарську діяльність організацій.

Пільги. Ефективним регулятором господарської діяльності є економічні пільги, які встановлює держава щодо сплати податків, порядку розрахунків між бюджетом і підприємствами, між підприємствами різних галузей народного господарства та ін.

Санкції. До порушників фінансової, податкової дисципліни у випадках, передбачених законом (постановами уряду, нормативними актами міністерств і відомств, договорами між організаціями тощо) держава може застосовувати санкції (лат. запсііо — непорушна установа) — встановлені правовими нормами певні види покарання як заходи економічного впливу.

Ціни. Держава може використовувати регульовані ціни як важіль економічного впливу. Регулювання цін здійснюють встановленням їх верхніх меж на окремі товари, а також фіксованих (твердих) цін, граничних норм рентабельності виробництва та розмірів торговельної націнки для ланок товаропросування. Цей важіль держава використовує для соціального захисту окремих категорій населення (ціни на товари повсякденного вжитку), стимулювання чи дестимулювання виробництва деяких товарів (товари розкоші). Аналогічним є підхід при встановленні тарифів на послуги.

Методи менеджменту

Організаційно-розпорядчі методи менеджменту

На господарську діяльність організацій впливають також місцеві органи влади, застосовуючи систему місцевих регуляторів. До них належать місцеві податки та збори і рентні платежі.

Місцеві податки та збори. Громадяни сплачують їх за користування інфраструктурою, яка належить місцевим територіальним громадам.

Рентні платежі. На господарську діяльність впливають також розташування виробничих, торгових та інших підприємств і ступінь розвитку інфраструктури. Місцеві органи влади використовують диференційовану систему рентних платежів, щоб підприємства, які перебувають у вигідніших умовах порівняно з іншими, надприбутки перераховували в місцеві бюджети.

У складних ієрархічних системах діяльність підпорядкованих організацій регулюють системи вищого рівня. Внутрісистемними регуляторами господарської діяльності підвідомчих підприємств є централізоване створення фондів (наприклад, капітальних вкладень, підготовки кадрів, резервного, інноваційного, страхового, розвитку науки й техніки та ін.) та внутрігосподарські відрахування на загальносистемні цілі й програми. Нормативи відрахувань у ці фонди та на виконання загальносистемних програм встановлюють вищі органи управління системи.

Система економічних регуляторів господарської діяльності повинна бути гнучкою і динамічною. Натепер у вітчизняній економіці застосовують широкий арсенал цих регуляторів. Надалі, за ринку, кількість їх зменшиться, однак ринок не передбачає повної відмови від економічного регулювання господарських процесів.

6.3. Організаційно-розпорядчі методи менеджменту

Методи менеджменту реалізують у межах системи виробничих відносин між працівниками трудового колективу. Ця система охоплює економічні, соціальні, психологічні та організаційні відносини. Втіленням організаційних відносин є вертикальні та горизонтальні зв'язки працівників як реалізація їх зацікавленості у спільній праці.

Кожний працівник має певні обов'язки, права, відповідальність, які формуються в процесі здійснення функ-

ції менеджменту «організування». її виконання здійснюється за допомогою організаційно-розпорядчих методів.

Організаційно-розпорядчі методи менеджменту — система важелів та регуляторів, яку використовують для організування певної поведінки й діяльності індивідів, груп працівників і трудових колективів організацій.

Належні до цієї групи методи тісно пов'язані з економічними, оскільки спрямовані на вирішення єдиних завдань для досягнення цілей господарської діяльності. В основі їх розмежування — механізм дії та форма вияву в процесі управління.

На практиці організаційно-розпорядчі методи передують економічним, оскільки спочатку організаційно формують об'єкт управління та структуру управління ним. У процесі функціонування господарської системи економічні методи управління реалізуються у формі організаційно-розпорядчого впливу суб'єкта управління на об'єкт (постанови, накази, розпорядження і т. п.). Синтезоване використання методів, що належать до обох груп, забезпечує ефективний вплив керуючої системи на керовану.

Основою організаційно-розпорядчих методів є такі людські індивідуальні і групові риси, як почуття обов'язку, відповідальності, дисципліни та усвідомлення ймовірності адміністративного покарання. Вони зумовлені сутністю менеджменту, особливостями і властивими йому взаємовідносинами і є стрижнем управлінського впливу, специфічним управлінським явищем.

Організаційно-розпорядчі методи управління застосовують за будь-якої системи господарювання. Вони опред-мечують управлінський вплив і спонукають до конкретних дій виконавців. Особливе значення має добір і застосування їх у період становлення ринкової економіки, що передбачає формування (регламентування діяльності) нових структур управління, визначення раціонального співвідношення між групами методів менеджменту та напрямів його оптимізації.

Організаційні відносини у системі реалізують через застосування в менеджменті організаційно-розпорядчих методів, які ще називають адміністративними. Однак поняття «організаційно-розпорядчі методи» ширше, оскільки адміністративні методи ґрунтуються на застосуванні нормативних актів (постанов, наказів, інструкцій органів влади і управління), а організаційно-розпорядчі — охоплюють весь зміст організаційної складової механізму менеджменту.

Методи менеджменту

Організаційно-розпорядчі методи менеджменту слід застосовувати з урахуванням вимог економічних законів, інакше вони можуть перетворитися на адміністративні, бюрократичні, волюнтаристські, суб'єктивні методи впливу. До особливостей організаційно-розпорядчих методів належать:

— прямий вплив на об'єкт управління;

— обов'язковість і однозначність виконання актів управління: вказівок, розпоряджень, постанов та інших адміністративних рішень вищих органів менеджменту для підпорядкованих об'єктів;

— відповідальність за невиконання вказівок і розпоряджень.

Акти управління, які здійснюють управлінські працівники, поділяють на нормативні та індивідуальні. Нормативні акти управління не мають конкретного адресата. Вони містять загальні норми дій щодо певних умов і орієнтовані на тривалий період. До них належать зразки статутів, положення про господарюючі суб'єкти та їх підрозділи, посадові інструкції, норми і нормативи витрат, матеріалів, праці, стандарти та ін. Індивідуальні акти управління адресують конкретним об'єктам управління. До них належать накази, постанови, розпорядження, циркуляри, вказівки, резолюції.

Організаційно-розпорядчі методи менеджменту класифікують за різними ознаками (рис. 6.4). Найважливішою є класифікація, в основі якої специфіка важелів організаційного впливу (норм, інструкцій, дисциплінарних вимог, відповідальності, повноважень та ін.). Об'єднуючи їх за роллю в процесі менеджменту, можна виокремити дві підгрупи організаційно-розпорядчих методів менеджменту: організаційно-стабілізуючі і розпорядчі. Організаційно-стабілізуючі методи є основними. їх зміст полягає у встановленні складу елементів системи і стійких організаційних зв'язків між ними шляхом закріплення певних обов'язків за системою загалом та її окремими ланками. Розпорядчі методи відображають поточне використання організаційних зв'язків, їх часткове коригування при зміні умов роботи. Основою розпорядчих методів є повноваження та обов'язки.

Обидві підгрупи організаційно-розпорядчих методів менеджменту при використанні взаємодоповнюються. Крім того, вони взаємозамінні, що визначає особливості управління певним типом організації або організаційної діяльності в процесі менеджменту.

Організаційно-розпорядчі методи менеджменту 323

Класифікаційна ознака Підгрупи методів

Рис. 6.4. Способи класифікації організаційно-розпорядчих методів менеджменту

Кожний рівень менеджменту має свої особливості організаційного впливу і використовує найефективніші. Відповідно, організаційно-розпорядчі методи менеджменту класифікують за джерелами впливу, виокремлюючи способи організаційного впливу вищого, середнього та низового рівнів системи менеджменту. На вищому та середньому рівнях переважають регламентуючі та нормативні методи організаційного впливу, на низовому — розпорядчі методи, які регулюють та підтримують повсякденну виробничо-господарську діяльність.

Диференціація методів організаційного впливу за рівнями системи менеджменту закономірна, оскільки відображає обсяг повноважень керівників певного рангу, юридичне становище рівня менеджменту, його специфіку та функціональний зміст на певному щаблі менеджменту.

Обґрунтована диференціація організаційно-розпорядчих методів за рівнями системи менеджменту сприяє най-

Методи менеджменту

доцільнішому використанню організаційних відносин у соціотехноекономічній системі. І навпаки, застосування організаційно-розпорядчих методів менеджменту, що не відповідають щаблю менеджменту в ієрархії управлінської структури, спричиняє зриви, порушення ритму виробничо-господарських процесів. Таким, наприклад, було намагання сконцентрувати на вищих щаблях управління за адміністративно-командної системи розпорядницьку діяльність із поточного регулювання діяльності організацій.

Організаційно-розпорядчі методи менеджменту класифікують також за спрямованістю на суб'єкт і об'єкт управління. Відомо, що специфіка певної підсистеми визначає специфіку організаційного впливу на неї. У процесі організації діяльності суб'єкта менеджменту важливими є регламентуючі акти, відповідно до яких вони діють, використовуючи права, повноваження та виконуючи певні обов'язки в загальній системі управління.

Трудова діяльність людей як об'єкта управлінського впливу потребує застосування розпорядчих актів у формі економічного, соціального та інших видів впливу.

Отже, організаційно-розпорядчі методи менеджменту зумовлюються сутністю менеджменту, його особливостями, властивими йому взаємовідносинами і є стрижнем управлінського впливу, специфічним управлінським явищем.

Організаційно-стабілізуючі методи менеджменту

Серед організаційно-розпорядчих методів менеджменту провідну роль відіграють методи організаційно-стабілізуючого впливу, спрямовані на встановлення, підтримку, поліпшення організаційних структур і порядку діяльності суб'єктів та об'єктів менеджменту. За їх допомогою визначають структури управління, функції, повноваження і форми відповідальності суб'єкта і об'єкта менеджменту.

Організаційно-стабілізуючі методи менеджменту — система важелів нормативного впливу на трудовий колектив, групи працівників, індивідів для організування спільної діяльності.

Об'єктами організаційного впливу є об'єкт, суб'єкт управління і частково зовнішнє середовище.

Організаційний вплив на суб'єкт управління полягає у зміні організації його функціонування, тобто функцій,

Організаційно-розпорядчі методи менеджменту

структури, організації управлінської праці, визначенні чи зміні прав, обов'язків та ін. Вплив на суб'єкт зумовлює вплив і на об'єкт, оскільки ці дві підсистеми нерозривно пов'язані. Суб'єкт управління здійснює самостійний організаційний вплив на об'єкт, встановлюючи режим його функціонування.

До організаційно-стабілізуючих методів менеджменту належить регламентування, нормування й інструктування.

Регламентування (лат. ге§иІа — правило) — засіб організаційно-стабілізуючого впливу, який полягає у розробленні та запровадженні в дію організаційних положень, обов'язкових для виконання протягом визначеного ними часу.

До регламентуючих організаційних положень належать:

— загальні організаційні положення, які встановлюють організаційну відокремленість і порядок функціонування соціотехноекономічної системи загалом;

— положення, які визначають і встановлюють внутрішній порядок роботи, організаційний статус різних ланок, їх завдання, функції, повноваження та ін.;

— типові структури, які визначають головні риси вну-тріорганізаційних засад;

— посадове регламентування, яке здійснюють розробленням штатного розкладу та посадових інструкцій, що встановлюють перелік посад і основні вимоги до їх заміщення.

Регламенти повинні охоплювати всі ланки соціально-економічної системи — від робочих місць, бригад, секцій, підприємств до верхніх ланок управління організацією, їх побудову і функціонування повинні регламентувати спеціальні положення про структурні підрозділи і посадові інструкції для окремих посад. Операції та процедури їх виконання у процесі менеджменту теж регламентуються.

Нормування — метод організаційно-стабілізуючого впливу, який передбачає встановлення нормативів як орієнтирів діяльності.

Норми і нормативи, що використовують у практиці менеджменту, класифікують:

— за рівнем управління. Серед них виокремлюють загальнодержавні (ставки вивізного мита, норми оподаткування, мінімальний розмір заробітної плати та ін.), загаль-носистемні (нормативи створення фондів, норми амортизації приміщень і обладнання та механізмів, природних

Методи менеджменту

втрат товарів, матеріалів і сировини при перевезеннях, зберіганні та ін.), внутрівиробничі, що існують безпосередньо на підприємствах (норми витрат матеріалів, сировини, палива та енергоресурсів у виробництві, норми виробітку, нормативи часу на технологічні операції тощо);

— за видами. Цю групу утворюють техніко-техноло-гічні норми (регулюють використання сировини, обладнання та допоміжних матеріалів), планово-економічні (регулюють оплату і стимулювання праці, нормування товарних залишків, строки подання статистичної звітності), трудові (норми виробітку, нормативи чисельності працівників, норми часу для праці і відпочинку, норми трудового розпорядку тощо), фінансово-кредитні (регулюють порядок одержання кредитів та ліквідації заборгованості, створення загальних і спеціальних фондів, порядок віднесення втрат і збитків на результати діяльності та ін.), матеріально-постачальницькі (визначають порядок надходження сировини, матеріалів, товарів до підприємств, строки поставки, мінімальні обсяги відвантаження тощо), типові управлінські структури, норми підпорядкування, порядок розроблення та прийняття управлінських рішень та ін.;

— за строками дії (довго- та короткострокові норми);

— за напрямом впливу (норми впливу на колектив загалом та на окремих працівників).

Норми і нормативи є необхідною умовою наукової організації менеджменту, оскільки саме на них ґрунтується реалізація його функцій. Цим зумовлена необхідність постійного поліпшення нормативної бази, розширення кількості нормативних показників, їх своєчасного перегляду, що є важливою передумовою оптимізації управлінських процесів.

Інструктування — метод організаційно-стабілізуючого впливу, який полягає в ознайомленні працівників з умовами праці, виконанням певної роботи чи обставинами дорученої справи, у з'ясуванні питань, можливих утруднень, пересторозі від можливих помилок.

Інструктування є формою методичної та інформаційної допомоги, спрямованої на успішне виконання роботи. Його можна здійснювати за допомогою радіо, телефону, відеопристроїв, друкованих матеріалів, особистих контактів, індивідуально і колективно. До інструктування належить оформлення приміщень організаційною документацією про умови роботи: стенди з найменуванням організаційних підрозділів, схеми їх розташування, порядок роботи, внутрішні організаційні інструкції. Важливими при цьому є лаконічність, простота, орієнтація на

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 68; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!